СТАРИЙ КАЛУШ

Євген Котляр Архітектура «єврейської вулиці»




Архітектура «єврейської вулиці»

Молитовне спілкування з Богом у синаґозі перемежовувалося нелегким повсякденням євреїв. Дивним чином цей сплав віри в месіанське майбутнє, духовних традицій і постійної боротьби за існування відображаються у плануванні єврейського поселення.

Насамперед це стосувалося єврейських містечок, що вписувалися у структуру міст, побудованих за середньовічними звичаями. Польські міста того часу були власністю короля, магнатів, дрібної шляхти та духовного кліру. Великі світські власники найчастіше були прогресивними людьми, благочестивими католиками, що доброзичливо ставилися до співмешканців-иновірців. Вони споруджували міста за певним ідеалістичним планом, відповідно до якого місто мало визначену форму і кожна етнічна громада: польська, вірменська, єврейська або українська – одержувала свою територію. Домінантами районів були сакральні споруди різних конфесій: костьол, церква і синаґоґа, де костьолу виділялося найзручніше місце у міській панорамі. Яскравим прикладом таких сакралізованих містобудівних систем у Галичині може бути планування містечка Броди, що належало магнатові С. Конєцпольскому, або Станіславів (Івано-Франківськ), що будував князь Є. Потоцький. В обох випадках це були проєкти, розроблені французькою військово-інженерною школою. На Поділлі таке містобудівне мислення було характерне для династії польських канцлерів Замойскіх, що спланували на рубежі XVI–XVII ст. містечка Шаргород і Томашпіль. Планування міста спочатку було зорієнтоване на палац власника, а надалі, з розвитком міста, – на ринкову площу і будівлю магістрату й ратуші – коли міста добилися самоврядування на основі маґдебурзького права.

Єврейські поселення, перебуваючи усередині цього великого міського кола, мали ще й своє внутрішнє коло організації життєвого простору. Хоча більшість із них розвивалися стихійно, мірою зростання і заселення, все ж складалися певні просторові домінанти. Єврейський квартал на позір був відгороджений від иншої, чужої території. Цьому сприяла характерна тісна забудова вулиць, спорудження біля в’їзду до штетла своєрідної символічної брами – конструкції з дерев’яних стійок і поперечини, натягування мотузок уздовж кордонів штетла, а також природні перепони – ріки, струмки та яри. Ця окреслена територія в реальному, ритуальному й у магічному сенсі відокремлювала єврейський світ від довкілля, яке таїло уявну чи дійсну небезпеку. Духовний силует містечка окреслювався місцем розташування синаґоґи і цвинтаря – як правило, розділених пагорбами й иншими природними перепонами, що символізувало дистанцію між світом живих і світом мертвих – потойбічним.

Розташування синаґоґи було часто прив’язане до инших ритуальних установ, що вимагали наявности водного джерела. Оскільки містечка зводили в безпосередній близькості від рік та инших водойм, єврейські громади намагалися розташувати поблизу них будівлі, що були пов’язані з виконанням релігійних приписів. Так, відповідно до юдаїзму, євреї повинні були занурюватися у води ритуального басейну – мікви з проточною водою із природного джерела. Иншою ритуальною будівлею, що вимагала чистої води, був будинок для забою худоби і птахів – «бейт-шхіта» (іврит), заснований відповідно до законів кашрута, які стосувалися їжі та способів «правильного» забою тварин. Різницька також могла бути поблизу ринку, її місце часто було тимчасовим, иноді її навіть облаштовували на дерев’яних палях над струмком. У разі, коли вибудовували окрему капітальну споруду, як наприкінці XIX ст. в Жовкві або у Львові, їй надавали подібного до синаґоґи вигляду, як і всім будівлям, освяченим традицією. Таким чином, увесь комплекс ритуальних споруд прив’язувався до природного ландшафту містечка.

Повсякденне життя євреїв просторово організовувалося між двома центрами: синаґоґою і ринковою площею. У багатьох містах Галичини в XVI–XVII ст. євреї внаслідок заборон не могли облаштовувати своє житло поблизу ринкової площі (Сокаль, Стрий, Самбір), і найчастіше вулиця, що зв’язувала синаґоґу і ринок, визначала композицію і простір єврейської забудови.

***

Єврейська житлова забудова відрізнялася від місцевої української, адже єврейський житловий будинок водночас був місцем для складів і торгівлі, заїжджим двором, ремісницькою майстернею і школою: бейт-мідрашем або хедером. Єврейські будинки, що тулилися один до одного і виступали фасадами на головні вулиці містечка, визначали його міський характер. Євреям було важливо почувати себе городянами, спадкоємцями своїх предків, що жили у середньовічних містах Центральної Европи.

Будинки зводили на високому кам’яному цоколі, і вони мали один, півтора або два поверхи. Сам будинок був дерев’яний, як правило, вибілений вапном, і завершувався чотирисхилим або двосхилим дахом із фронтонами. Зовні будинок був прикрашений дерев’яним ґанком і галереєю на другому поверсі з різьбленими стовпчиками-балясинами або дерев’яною обшивкою. До відкритих галерей збігали зовнішні сходи.

Плата за землю, на якій стояв дім, визначалася довжиною головного фасаду, що виходив на торговельну вулицю, і з метою економії коштів і місця будинки розділялися вузькими проходами завширшки до одного метра. З цієї причини простір будинку, з ростом родини і її потреб, міг збільшуватися або уперед, виходячи фасадом на частину вулиці, або розгортатися всередину подвір’я. У першому випадку до будинку прибудовували дерев’яні веранди. Зоровому збільшенню обсягу будинку сприяв винос дахів, що доходив до двох метрів. Дахи підтримувалися дерев’яними стовпами, створюючи зовнішню галерею. У другому випадку будівлі розвивалися всередину, засвоюючи всю територію, аж до виходу на паралельну вулицю, або «росли» доти, поки не зустрічалися торцями з такими ж розбудованими будинками із сусідньої вулиці.

Планування традиційного єврейського будинку відображало специфіку життя євреїв. Він розділявся на кілька частин. Перша, що виходила на вулицю, була приміщенням крамниці або парадною кімнатою. Для залучення клієнтів і покупців зовнішню частину будинку робили якомога привабливішою, але не виходячи за межі сформованих традицій. Двері були двостулкові, вікна різноманітних форм і розмірів і, як і в’їзні ворота, розташовувалися на фасадах у вільному компонуванні. Друга, внутрішня частина будинку, містила кілька кімнат, серед яких були спальні і кухні. Иноді, в глибині дому вигороджувалися маленькі кімнати – «схрони» з вузькими проходами, в яких тримали контрабандний крам для підпільної торгівлі. Найхарактернішою формою сполучення цих приміщень були наскрізні вхідні прорізи, що по осі перетинали весь будинок, формуючи так звану анфіладу. Поряд із цим використовували кругове планування кімнат, а дверні прорізи утворювали в них своєрідний кільцевий обхід. Внутрішнє планування будинку за необхідності мобільно мінялося.

Найдальшою частиною будівлі був відкритий внутрішній двір. Коли тильні боки будинків зросталися, або до лицьового дому, що виходив на торгову вулицю, прибудовували тильний – двір ставав спільним. Під будинками влаштовували великі склепінчасті підвали до 3-х метрів глибиною, що часом мали особливу конфігурацію і розміри, значно перевищуючи в плані надземну частину. Вони мали потаємні тунелі й утворювали мережу підземних вулиць (Томашпіль, Шаргород, Кременець тощо). Із підвалів, як і з основних приміщень будинку, існувало кілька виходів, орієнтованих увсебіч, що разом зі зручністю комунікацій давало можливість зникнути непоміченим у разі небезпеки.

Цікавою особливістю розташування будинків та їхньої архітектури було те, що в межах замкнутого єврейського містечка споруди ніби відкривалися назустріч вільному просторові вулиць, створюючи своєрідне відчуття незахаращеного інтер’єру містечка. Цьому сприяли відкриті галереї, веранди і лоджії, влаштовані в трикутних торцях двосхилих дахів, ніби одночасно приналежні до зовнішнього і внутрішнього простору, вузькі проходи між будинками, що часто поєднувалися спільним дахом, творячи з них своєрідні коридори без стелі і підлоги. Це відчуття підкреслювалося прибудовою колоритних заїжджих будинків, або заїздів. Вони мали довгий наскрізний проїзд, що з’єднував дві вулиці. Подорожні і торговці заїжджали туди на возах крізь широкі ворота. Там же розпрягали коней і відводили їх у стійла, влаштовані з одного боку проїзду, а з иншого боку залишали вози. Там же або поверхом вище були кімнати для відпочинку гостей. Цікавою деталлю, що підкреслює думку про відкритість архітектури, була традиція прикрашати різьбленим орнаментом внутрішні стулки дерев’яних дверей, що ведуть до крамниці. Вони були завжди відчинені назустріч вимогливому клієнтові і правили за своєрідну рекламу.

Відповідно до єврейських звичаїв, що склалися ще під час блукання євреїв біблійними пустелями, необхідно було зводити курені й жити в них упродовж восьми днів осіннього свята Суккот. Спочатку такі будівлі в містечках робили з очерету, але надалі, через дефіцит місця, євреї почали влаштовувати такі тимчасові житла досить оригінальним способом. У подільських містечках з XIX століття до будинків прибудовували скляні веранди. Замість стаціонарних стель вони мали рухомі дерев’яні люки-щити, що піднімалися у дні святкування Суккот, відкриваючи, згідно з традицією, зоряне небо. Ці щити мали декоративне покриття, що імітує очеретяний дах, вочевидь у пам’ять про те, що перші курені-сукки робили тут із цього матеріалу. Було заведено обшивати веранди дерев’яними дошками. Контраст вибілених стін будинку і дерев’яного обшиття заскленої прибудови своєрідно підкреслював тимчасовість цього житла, на яке перетворювалася веранда на час Суккота.

Здавалося, що сам характер динамічно зростаючого будинку не припускав архітектурної завершености, його лабіринтова структура й одночасно відкритість усьому єврейському містечку узгоджувалася з певним світовідчуттям. Два головні мотиви були покладені в його основу: уявлення про тимчасовість життя у вигнанні, вдалині від Землі Обітованої, і безнастанне, щоденне чекання повернення на свою історичну землю. У цьому сенсі навіть ставлення до шляхів, що ведуть із містечка в инші краї, було наповнене особливим містичним передчуттям, що вони ведуть в Єрусалим і ними може прийти Месія. Не випадково герої повістей Менделе Мойхер-Сфоріма – містечкові жебраки і мрійники – прагнуть вирватися цими дорогами із зачарованого кола убогости на Святу Землю. Архітектурна недовершеність і недобудованість єврейських будинків також відповідали уявленням про те, що будівлі не можуть бути довершені, поки не відновлено Єрусалимський Храм. З цієї ж причини, на знак скорботи за зруйнованим Храмом, існувала традиція й у житлових будинках, і в синаґоґах залишати невелику ділянку східної стіни нетинькованою. Другий мотив – бажання зберегти себе як спільноту і не розсіятися до того моменту, коли потрібно буде «збиратися у дорогу».

Трепетне ставлення євреїв до світу свого житла, нехай убогого, але освяченого своєю архаїчністю, описане у літературних образах Мойхер-Сфоріма: «Богадільня виглядала як стара корчма. Це була руїна зі стінами, що похилилися, з дахом, що нагадує зім’ятий капелюх, задертий спереду і низько, заледве не до землі, спущений іззаду. З усього було видно, що нещасній богадільні до зарізу хочеться завалитися й лежати на землі купою сміття. Але мешканці міста не дозволяли їй падати, підпирали колодами й благали триматися надалі до ліпших часів».

На жаль, тимчасовий характер будинків, недовговічність матеріалів сприяли їхній приреченості, ніби підтверджуючи думку про те, що їхня місія уже виконана. Внаслідок драматичних перипетій XX століття вони позбулися своїх господарів і почали швидко старіти. До нашого часу фрагменти єврейської житлової забудови збереглися лише частково.

У другій половині XIX – на початку XX ст. зводяться цегляні житлові і торгові будинки, що зберігають звичний спосіб планування, але відрізняються вигадливими фронтонами і карнизами, уособлюючи дух купецтва і міського укладу.

У великих містах єврейські житлові будинки не відзначалися таким колоритом, як у містечках, але на рубежі XIX–XX ст. для задоволення потреб зростаючого єврейського населення там зводять численні громадські споруди, що мали оригінальний вигляд. Серед них єврейські лікарні, ремісничі училища, гімназії, адміністративні установи, благодійні товариства тощо. До речі, єврейські лікарні, як притулки для старих, калік, а згодом і сиріт – з елементами медичного догляду – виникають набагато раніше, найстаріші існували на початку XVII століття у Львові та Жовкві. Але лише в XIX ст. вони стають невід’ємною частиною великої громади, мають власні госпітальні ради і надають різноманітну соціальну допомогу євреям. Иноді громадські будинки великі за розміром, однак цим їхні архітектурні особливості вичерпувалися.

***

Иншим разом архітектори, натхненні образами синаґоґ, намагаються перенести їхні рішення на силуети і пророблення фасадів громадських будинків. Так, у дусі східного палацу на початку XX ст. зводиться лікарняний комплекс у Львові, увінчаний виразною мавританською копулою. У стриманіших, але пізнаваних формах, з виступаючою центральною частиною і характерними подвоєними вікнами на головному фасаді, вирішується будинок єврейської лікарні в Чернівцях; вона розташована в безпосередній близькості до Великої синаґоґи початку XIX століття. Ці будівлі були у центрі старого єврейського кварталу Чернівців. Звідси уже до початку XX ст. найбільш заможні євреї перебираються до верхньої частини респектабельного австрійського міста, що бурхливо розвивається. У цьому районі Чернівців, на головній театральній площі, ніби на підтвердження значущости сучасного єврейства, в 1908 р. було вибудовано розкішну чотириповерхову споруду Єврейського Національного Дому, що демонстрував найкращі традиції австрійської архітектури. Дах мав виразний силует мансарди, а головний фасад прикрашали колони і фігури атлантів. У ньому розташовувалися молитовні, навчальні класи, кімнати для проведення актових записів, конференц-зали. Ряд приміщень здавався в оренду єврейським організаціям, а верхній поверх – під житло і ресторан.

Трагічні періоди минулого століття – світові війни, так само як і десятиліття брутального атеїзму, знищили містечка, традиційне середовище єврейського життя. Були спалені усі дерев’яні синаґоґи, яких нараховувалося кілька тисяч. Серйозного руйнування зазнали сотні кам’яних молитовень, десятки стародавніх оборонних синаґоґ дотепер лежать у руїнах.

Друкується із скороченнями



Создан 28 июн 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником