СТАРИЙ КАЛУШ

Іван Великий Історична ґенеза галицького єврейства




Історична ґенеза галицького єврейства

Вести мову про історію галицького єврейства можна лише в контексті формування, розвитку і соціально-політичної трансформації як усієї Европи, так і держав, до яких Галичина належала на різних етапах своєї власної історії (Польща, Австро-Угорщина). Виходячи з цього, хочу відразу уточнити, що термін «Галичина» в даній публікації буде вживатись у широкому контексті, маючи на увазі як її українську частину (або Східну Галичину з центром у Львові), так і Перемишльську, Сянокську, Ряшівську, Тарнівську та деякі инші землі сучасної Польщі (або Західну Галичину з центром у Кракові).

Аналізуючи розпорошені дані, що містяться в різноманітних архівних документах XV-XVIII ст.ст., можна дійти висновку, що у тодішніх галицьких містах і містечках єврейські громади за чисельністю поступались лише «людям віри католицької» та «людям віри православної», тобто полякам і українцям-галичанам. Оскільки більш-менш точними підрахунками тоді ніхто не займався, то про якісь конкретні цифри говорити не доводиться. Лише після включення Галичини до складу Австро-Угорщини у 1772 р., австрійські органи державної статистики, з притаманною їм педантичністю і скрупульозністю, здійснили такий облік, результати якого станом на 1773 р. були наступними: католики, до яких, крім поляків, зараховано також німців і чехів, становили 42,8%, православні (українці, включно з нечисленною групою росіян) – 48,5%, чисельність єврейської громади становила 6,4% від загальної кількості населення краю. Крім того, ще 2,3% становили представники инших національностей та віросповідань (греки, вірмени, турки, італійці тощо). Якщо врахувати, що євреї, на відміну від українців та поляків, були переважно міськими мешканцями, то у містах і містечках вказаний відсоток їх чисельности міг бути у двічі-тричі вищим. Так, у 1857 р. чисельність єврейської громади Перемишля становила 4180 осіб, або 40% від загальної кількості всіх мешканців. Міграційні тенденції европейських євреїв до Польщі і Галичини, з різною інтенсивністю були актуальними упродовж усього середньовіччя і зберігались аж до початку Другої світової війни. Чим це було обумовлено, і як складались стосунки єврейських громад з автохтонним населенням нашого краю та иншими національними групами?

На думку більшости учених, як вітчизняних, так і польських, перші єврейські осередки з’явились на галицьких землях у X-XІ ст.ст. Однак, є певні підстави вважати, що це могло бути набагато раніше. За даними археологічних досліджень, єврейські поселення існували в римській провінції Панонія (територія сучасної Угорщини) вже на межі III-IV ст.ст. Про це свідчать надгробні плити і ювелірні прикраси, на яких збереглася юдейська релігійна символіка. Можна припустити, що мешканці цих поселень жили, головним чином, за рахунок торгівлі, що процвітала у цей час на так званому «бурштиновому шляху», який поєднував римські провінції з варварськими землями уздовж узбережжя Балтійського моря. Тож цілком імовірно, що у той час єврейські купці могли мати якісь торгові стосунки з племенами і народами, що населяли території сучасної Польщі і Галичини. Але ця гіпотеза не має жодних підтверджень – ані документальних, ані матеріальних.

У IV ст. досягли апогею процеси, відомі в історії як «велике переселення народів», які поклали край існуванню «бурштинового шляху». Починаючи з IX ст., головний торговий шлях з Европи був зорієнтований на Схід і пролягав через німецькі землі, Чехію, південну Польщу, Галичину, Київську Русь, а далі, уздовж узбережжя Чорного і Каспійського морів – до берегів Волги, де на той час сформувалось могутнє державне утворення – Хазарський Каганат. Цю торгову артерію, з одного боку, контролювали юдейські купці, що мешкали на Піренейському півострові – головним чином в Кордові і Толедо, з иншого – хазари, які сповідували юдейство, хоч і не були етнічними юдеями. Більшість істориків вважає, що саме хозарські купці заснували перші юдейські осередки в Галичині.

Стосунки між переважно християнською Західною, ісламською Південно-Західною Европою і єврейськими громадами завжди були складними. Схильність єврейських осередків до самоізоляції, демонстративне нехтування християнськими та ісламським постулатами, космополітизм, поряд із їх відносною заможністю і освіченістю, лише загострювали ситуацію. Перших серйозних утисків євреї почали зазнавати в Еспанії, починаючи з 1013 р., коли більшу частину країни зайняли берберські племена під проводом династії Альморавідів. Масово зачинялись синаґоґи, запроваджувалися обмеження на торгівлю, яка була головним засобом існування для багатьох євреїв. Починаючи з 1146 р., коли до влади прийшли представники династії Альмохадів – справжніх ісламських фанатиків, ситуація ще більше погіршилась. Це спонукало євреїв переселятись в инші землі, головним чином на територію сучасної Франції та Німеччини. Однак, і там їх не залишено в спокої. Християнська Европа, охоплена антиісламською і антисемітською істерією, вступала в епоху «хрестових походів», перший з яких розпочався у 1096 р. з території Франції. Хрестоносці закликали розпочинати «священну війну» із знищення «ворогів Бога» – маючи на увазі євреїв – у власних державах. Було проголошено, що знищення юдеїв гарантує відпущення гріхів. Хвиля страхітливих погромів прокотилась Францією, Німеччиною, Чехією. Лише упродовж трьох місяців у німецьких землях було убито біля 12 тисяч євреїв. Майже третину єврейського населення Німеччини та північної Франції було насильно навернуто у християнство. До речі, примусове хрещення юдеїв, як акт найбільшого приниження і зневаги, застосовувалось у середні віки доволі часто. Збереглись документальні свідчення випадків, коли матері-єврейки убивали своїх дітей, аби не допустити над ними такої наруги. Багато євреїв втекло, і вони знайшли притулок у Польщі, зокрема в Галичині, та в Угорщині.

Перебуваючи осторонь військово-політичного психозу, який охопив Західну Европу, польські та галицькі землі видавались багатостраждальним втікачам дуже привабливими для поселення, тим більше, що в цьому плані для них ще не існувало якихось обмежень. Більше того, місцеві володарі всіляко сприяли цьому, надаючи відповідні привілеї. Це, передовсім, стосується Казимира ІІ Справедливого (1138-1194 рр.) та Мєшка ІІІ Старого (1122-1202 рр.). За їх правління євреям було дозволено організувати в Каліші і Кракові монетні двори, де вони карбували монети для королівської скарбниці. Характерно, що ці монети містили елементи юдейської символіки і юдейські написи. Незабаром євреї захопили монополію на виготовлення і продаж виробів із золота. Як видно, на новій батьківщині вони швидко оговтались і освоїлись: у 1150 р. село Малий Тинець, що на Нижньому Шльонску, вже перебувало у власності євреїв, а вроцлавські євреї у 1203 р. мали синаґоґу і цвинтар.

Тим часом, хвиля антисемітизму докотилась з континентальної Европи до Британських Островів – у 1144 р. було стерте з лиця землі єврейське поселення у графстві Норвіч. Причиною цього стали чутки про викрадення юдеями з подальшим розп’яття на хресті місцевого хлопчика на ім’я Вільям. Сходження на престол короля Річарда-Левове Серце 1189 р. ознаменувалось масштабними єврейськими погромами у самому Лондоні. Не останню роль у підігріванні антисемітських настроїв відіграла католицька церква, і особисто Папа Інокентій ІІІ (1198-1216 рр.), котрий під час четвертого Лютеранського Собору проголосив серію антиєврейських декретів.

Починаючи з 1241 р., почався тимчасовий відтік єврейських поселенців з Галичини та південно-східної Польщі, викликаний вторгненням монголо-татар. Після завершення активної фази бойових дій, перед місцевими володарями в повний ріст постала проблема відбудови господарства. Найбільш реальним і ефективним шляхом її розв’язання було заохочення німецької та єврейської колонізації спустошених земель через надання різноманітних привілеїв. Якщо німецькі колоністи зуміли закріпити свої привілеї у так званому «Холмському Праві», за зразок якого були прийняті закони, що діяли на той час в Німеччині, то привілеї єврейським громадам надавались владою місцевих князів. Так, у 1264 р., каліський князь Болєслав Побожний (1229-1279 рр.) видав декрет із 40 параграфів, що повністю стосувався привілеїв, наданих євреям на його землях. Згідно з цим документом, відповідальність за безпеку євреїв ніс безпосередньо міський староста. За вбивство єврея винному загрожувала смертна кара з конфіскацією майна. Покарання передбачалось і для тих, хто міг, але не надавав допомоги євреям під час нападів на них, а також за осквернення синаґоґ. Єврейським поселенцям надавалось право безперешкодно створювати нові самоврядні громади (гміни), а єврейські купці були урівняні в правах з християнськими. Внутрішні суперечки в межах гміни мали право розглядати місцеві суди (так звані «суди даянів»), що діяли згідно з юдейськими традиціями. Подібні акти приймались і в инших землях.

Лояльне ставлення місцевих владоможців до юдеїв викликало невдоволення католицької церкви. У 1267 р. у Вроцлаві відбувся синод гнєзненської архідієцезії, за участю кардинала Гвідона, якого Папа Клементій особисто уповноважив вжити заходів щодо обмеження привілеїв, наданих єврейським громадам у польських землях. Як і можна було очікувати, синод прийняв рішення суттєво обмежити права євреїв. Зокрема, їх дільниці мали бути відгороджені від решти території міста високим муром або ровом. Поза межами дільниці, євреї були зобов’язані носити традиційний одяг, щоб відрізнятись від мешканців иншого віросповідання, їм також заборонялось перебувати у громадських місцях. У місті могла бути не більше, як одна синаґоґа. Християнам рекомендувалось утримуватись від особистих контактів з євреями. Запроваджувалася заборона на купівлю товарів, особливо продуктів харчування, у єврейських купців.

Однак, це рішення синоду, яке могло призвести до повного паралічу доволі кволої економіки польських та галицьких земель, повсюдно ігнорувалось на місцях. Адже неозброєним оком було помітно, що князівства, де єврейських поселенців було більше, перебували в кращому економічному стані, ніж ті, де їх було мало, або не було взагалі. Тому єврейська колонізація й надалі всіляко заохочувалась. Частково це можна пояснити тим, що у середині ХІІІ ст. римо-католицька церква ще не мала у Польщі достатньо міцних позицій, впливу і авторитету, а відтак, місцеві вельможі до її рекомендацій не надто прислухались.

Суперечка економічного прагматизму та католицького авторитаризму щодо «єврейського питання» на цьому не закінчилась. У 1279 р. до Угорщини прибули представники ордену домініканців на чолі з папським легатом (послом) і скликали черговий синод, на якому вкотре підтвердили свою позицію щодо обмеження прав євреїв, але цього разу не лише у Польщі та Галичині, але й на волинських землях (зокрема, Володимирі та Холмі), Угорщині та Далмації (сучасна Хорватія). Синод вимагав усунути євреїв з адміністративних органів, зобов’язував їх носити на одежі спеціальні відмітки – «латки ганьби». Синод 1285 р., що відбувся у Польщі, знову підтвердив ці рішення.

Кінець ХІІІ ст. ознаменувався поглибленням християнізації усіх аспектів галицького суспільства і напливом німецьких поселенців, войовничий антисемітизм яких почав поволі проникати в середовище місцевих міщан. Цим вміло скористались купці християнського віросповідання. За їх наполяганням, у 1299 р. на галицьких євреїв накладено додаткові податки і обмеження, а коли у 1319 р. у південно-східній Польщі виникла загроза голоду, у цьому були звинувачені місцеві євреї, яких вигнано з багатьох міст.

Наступною віхою у розвитку єврейської спільноти Галичини став 1334 р., коли король Казимир Великий (1310-1370 рр.) підтвердив привілеї, надані євреям вже згадуваним каліським князем Болєславом Побожним у 1264 р., поширивши їх дію на території Малопольщі і Галичини. Це стало основою побудови правових відносин між юдейськими та християнськими спільнотами, яка залишались майже незмінною аж до кінця XVIII ст. Приймаючи це рішення, король тверезо оцінив внесок євреїв у розвиток економічної і, особливо, фінансової могутности держави. При дворі Казимира Великого чимало євреїв займали ключові посади, пов’язані із збором податків та наповненням скарбниці. З иншого боку, король розглядав єврейські осередки в містах як противагу німецьким міщанам, до яких був налаштований досить негативно.

У 1348-1350 рр. в Европі лютувала епідемія чуми, внаслідок якої загинула майже третина мешканців континенту (близько 25 млн.). Євреїв звинуватили у її поширенні. Багатьма країнами поповзли чутки – одна страшніша иншої, що еспанські євреї нібито розіслали до усіх єврейських поселень Европи таємну інструкцію з виготовлення зарази, аби знищити всіх християн, а звільнені території заселити своїми одноплемінниками. За справу виявлення «отруювачів» взялась інквізиція. Дехто із підозрюваних євреїв під тортурами «визнав» свою причетність до поширення епідемії. Це викликало наймогутнішу хвилю антисемітизму та погромів за всю історію середньовіччя, які охопили Німеччину, Францію, Еспанію, Австрію і Угорщину. Хоч Папа Клеменс VI видав 6 вересня 1348 р. циркуляр, в якому переконував, що єврейські громади страждають від чуми так само, як і християнське населення, це вже не могло зупинити масової істерії та психозу.

У зв’язку з вищевказаними подіями, у 1348-1349 рр. до Польщі прибула найчисельніша група євреїв-біженців із Західної Европи, які оселялись у вже існуючих поселеннях та засновували нові, головним чином в Галичині. Зокрема, у 1356 р. засновано самоврядні єврейські ґміни у Кракові та Львові, у 1367 р. – у Познані та Сандомєжу, у 1386 р. – у Казімєжу, поблизу Кракова.

У 1385 р. Польща уклала союз з Литвою. Литовський князь Владислав Яґайло одружився з королевою Ядвіґою, прийняв християнство католицького обряду і в такий спосіб став новим королем Польщі. До єврейської спільноти він ставився досить прохолодно і не поспішав підтверджувати привілеїв, наданих його попередниками. Пояснити це можна великим впливом на нього духовенства. Хоча, у 1387 р., деякі привілеї Яґайло все ж підтвердив, саме за його правління відбулися перші серйозні антиєврейські заворушення у Познані і Кракові. Розпочались вони з того, що настоятель одного із костелів у 1407 р. проголосив з амвону, що євреї нібито викрали і убили християнського хлопчика, щоб використати його кров у своїх ритуальних обрядах. Обурені городяни сплюндрували єврейські цвинтарі і силоміць охрестили багатьох єврейських дітей. На думку багатьох дослідників, ці події були спровоковані місцевими купцями-християнами, які у боротьбі проти конкурентів-юдеїв вдались до перевіреного союзника – католицької церкви, при допомозі якої мали намір перехопити економічну ініціативу. Иноді антиєврейські настрої визрівали в середовищі простих міщан на побутовому рівні. Так, наприклад, у XVI ст. самбірські міщани довгий час опирались спробам деяких євреїв оселятися в місті, поза межами своєї дільниці. Спочатку король Зиґмунд І, який був власником міста, просто ігнорував ці протести, оскільки міська казна мала від цього суттєвий зиск (кожен такий «самосел» сплачував 20 злотих мита). Однак, у 1542 р. король все ж пішов на поступки міщанам і наказав усім євреям переселитись до своєї дільниці, але щоб компенсувати збитки, понесені містом, наклав на кожного мешканця податок у розмірі 16 злотих. Лише у 1732 р. Авґуст ІІ видав привілей, що дозволяв євреям зводити дерев’яні та муровані помешкання на міських (замкових) землях і продавати в них різний крам. Забігаючи наперед, зазначу, що ці події стали лише передвісником наступних, ще масштабніших гонінь на євреїв в польських землях.

Упродовж 1394 р. на польські землі почали прибувати євреї, вигнані з Франції, котрі організували нові ґміни головним чином в центральній Польщі (у Варшаві, Косьціні, Копашові, Вишгродзє).

Казимир Яґелон, який посів польський престол по смерті Яґайла, не лише поновив усі привілеї для єврейських громад, але й значно їх посилив. Він проголосив статут, згідно з яким усі рішення синодів, що обмежували права євреїв, вважалися не чинними, а людей віри юдейської заборонялось позивати до християнського «духовного трибуналу». Крім цього, на міських воєвод покладався обов’язок боронити євреїв та їх дільниці від погромів, заборонялось звинувачувати євреїв у використанні людської крові при виготовленні маци. На той час у жодній країні Европи євреї не мали стільки прав, як у Польщі та підвладних їй землях. Таким чином, розпочався наступний етап протистояння між світською та духовною гілками влади щодо «єврейського питання». Між тим, за правління Казимира Яґелона євреї посідали ключові адміністративні посади, контролювали збір податків (зокрема, з маєтків, що належали шляхті) та державну скарбницю, що викликало загальне невдоволення в суспільстві. Цю ситуацію не забарився використати Ватикан.

У 1453 р. до Польщі прибуває уповноважений представник святої інквізиції, єпископ ордену францисканців – Ян Капістран, загальновідомий у Европі як «бич євреїв». Його «палкі» проповіді у Баварії, Чехії, Моравії, Угорщині неодмінно закінчувались масовими погромами єврейських дільниць, оскверненням синаґоґ, мордуваннями євреїв. У Польщі Капістран здобув симпатії і підтримку у кардинала Збіґнєва Олєшніцкого, при посередництві якого спробував чинити тиск на короля, аби той відкликав всій статут. Не досягши успіху, ватиканський емісар вирішив використати перевірений засіб – тиск натовпом. У своїй промові у Вроцлаві він не лише відверто розпалював ненависть до євреїв, але й звинуватив останніх в оскверненні плащаниці. Одразу усіх євреїв у місті було ув’язнено, а їх майно – конфісковано, (вартість конфіскату оцінювалась у 25 000 золотих угорських гульденів). Тоді ж дітей віком до 7 років було примусово охрещено і віддано на виховання до католицьких монастирів. Розпочалось «слідство», під час якого дехто з затриманих «добровільно зізнався» у скоєних злочинах проти християнських святинь. Як наслідок – 40 євреїв було спалено живцем на Соляному Ринку Вроцлава. Решту просто вигнали з міста. Події у Вроцлаві, мабуть, вразили Казимира Яґелона, оскільки через якийсь час він переглянув уже згадуваний статут, вилучивши з нього деякі пункти. Через 10 років, у 1463 р., цей невтомний борець із схизматами та иновірцями, прибув до Галичини і навідався до Кракова, де підбурив міщан до погрому єврейської дільниці, яка, в буквальному сенсі, була зрівняна з землею і відбудовувати її згодом довелось вже на иншому місці. У 1468 р. Ян Капістран відвідав Познань – наслідки його «відвідин» були приблизно такими ж, як у Кракові. Цікаво, що Яна Капістрана у 1690 р. було канонізовано.

Починаючи з другої половини XV ст. у Галичині значно посилився тиск купців-християн на позиції купців-юдеїв. Це можна пояснити засиллям етнічних німців в патриціаті як Кракова, так і Львова. Євреїв змусили підписати «добровільні» угоди з міщанами, в яких вони зобов’язувались торгувати лише товарами, що перебували у заставі, а також ритуальним одягом власного виробництва (зокрема, білячими шапками та комірами). Инша торгівля була їм заборонена. Порушників очікувала конфіскація товару і великий штраф. У Львові ця угода набрала чинности у 1488 р. У 1494 р., за правління короля Яна Ольбрахта (1459-1501) євреїв, з не зовсім зрозумілої причини, було вигнано з Кракова взагалі, і вони перебрались до ближнього Казімєжа. Паралельно з цим, до Галичини у 1492-1497 рр. прибула невеличка група заможних євреїв-купців, вигнаних з Португалії, які, незважаючи на всі заборони і обмеження, швидко зуміли «домовитись» з місцевою адміністрацією і налагодити успішну комерцію.

Необхідно зазначити, що оселення євреїв з Піренеїв у Галичині було явищем радше винятковим, ніж закономірним, і ось чому. Починаючи з XIV ст., европейське єврейство розділилося на два основі розгалуження – сефардів (від перекрученої стародавньої назви Еспанії), та ашкеназів (від єврейської назви Німеччини – Ашкеназ). Сефарди мешкали в основному на Піренейському півострові та в Італії. Вони створили власну мову – ладіно, або юдезмо, в основу якої покладено еспанську. Згодом сефарди розселились по усьому Середземномор’ю, на Близькому Сході та в Північній Африці. З їх середовища вийшло багато визначних майстрів-ювелірів, математиків, географів, музикантів тощо. Євреями-сефардами за походженням були світової слави композитори Вівальді та Мендельсон, драматург В. Шекспір, математик І. Ньютон, і, за деякими даними, найвизначніший мореплавець усіх часів і народів – Х. Колумб. Осередком ашкеназів була Німеччина, головним чином долина Райну. У них також була власна мова – своєрідний діалект німецької (їдиш). Усі єврейські поселенці, що прибували у різні часи в Польщу та Галичину, були майже виключно ашкеназами. Ця гілка вирізнялась особливою ортодоксальністю – головним життєвим завданням кожного єврея вважалось штудіювання Талмуду і, відповідно, життя згідно з Талмудом.

XVI ст. було для галицьких євреїв на загал спокійним і продуктивним. Їх чисельність стрімко зростала не лише у містах, але й у сільській місцевості. Майже у кожному селі проживало 2-3 єврейські родини, а то й більше. Сприяла цьому й українсько-польська війна 1648-1653 рр., у ході якої козацько-селянське військо знищувало не лише шляхту і представників римо-католицького духовенства, але й євреїв. За роки війни у Великій Україні було спустошено біля 300 єврейських ґмін. Козацькі ватажки (зокрема, і сам Б. Хмельницький) неодноразово декларували, що надалі не толеруватимуть на контрольованих ними землях католиків (читай поляків) і євреїв. Це викликало нову хвилю біженців-юдеїв у південно-східну Польщу та галицькі землі, але цього разу переважно із Поділля та Центральної України. На межі XVI-XVII ст.ст. єврейське населення, за теоретичними підрахунками сучасних дослідників, становило близько 6% від загальної кількості всього населення Галичини. Приблизно таку ж цифру зафіксували згадувані вище органи державної статистики Австро-Угорщини у 1773 р. З цього можна зробити висновок, що, не дивлячись на економічні, соціальні та політичні утиски, яких зазнавали євреї, їх кількість на наших землях залишалась незмінною упродовж майже двохсот років.

Таким чином, попри усі ризики і репресії, євреї у Польщі і Галичині невпинно розвивали свою господарсько-фінансову і побутову інфраструктуру, оскільки на цих землях їм все ж велось набагато ліпше, ніж деінде в тодішній Европі.



Создан 28 июн 2012



  Комментарии       
Всего 1, последний 2 мес назад
kanc 10 апр 2017 ответить
Цікаво
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС