СТАРИЙ КАЛУШ

С.Ф. Хмель УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА




 

 

 

 

С.Ф. Хмель
УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА
(з крайових матеріалів)

 

 


Бібліотека Українського Націоналіста
"Шлях Перемоги", Львів 1993.

 


ЖИВОТВОРНА ЛЕГЕНДА УКРАїНСЬКОЇ НАЦІЇ

Кожна нація має легенди, які відображають її національні ідеали. Тіль Уленшпігель і Мулла Насреддін, Робін Ґуд і Роберт Брюс — нераз оповіді про них більше промовляють про національні характер та ідеали, ніж томи наукових праць. Наша нація віддзеркалювала свої ідеали в оповідях про козака Мамая і Кармелюка, Богуна і Залізняка. Ті, що заперечували саме право Української Нації на існування, чіпляли нашим героям наліпки: „Гайдамаки не воины — разбойники, воры. Пятно в нашей истории..." Але наша національна совість твердо знала: „Брешеш, людоморе! За святую правду-волю розбойник не стане..."

Останньою такою легендою нашого народу є Українська Повстанська Армія, котра без жодної допомоги ззовні зорганізувалася, озброїлась і десять років воювала проти двох найсильніших армій Европи. Воювала би й довше, якби не депортації мирного населення до Сибіру, бо її запіллям був народ. Півмільйона осіб перейшло через український Рух Опору фашизмові і большевизмові у Другій світовій війні — це цифра, яка робить брехливими будь-які твердження про антинародність руху ОУН-УПА.

Звинувачення у бандитизмі робить безглуздими і ся маленька книжка бойових статутів УПА „Українська Партизанка". Написана в ході бойових дій, вона узагальнює бойовий досвід перших кількох років боротьби, відкриває душу українського вояка. Це неправда, що досвід УПА застарів. Цю книжку на Заході вивчали в деяких арміях — і не лише задля бойового досвіду. Найбільшою бойовою силою армії є люди, їх готовність до самопожертви в ім'я нації, і саме завдяки тому УПА так довго воювала з переважаючою силою ворогів. Прочитайте цю книжку, хоча б розділ „Командир" — і вам стане самозрозуміло, що дух УПА повинен зберегтися у сьогоднішній Українській Армії.

Востаннє книжка була видана в еміграції 1956 року. Хтось вважатиме, що нині начерки вишкільних програм старшинських (офіцерських) шкіл неактуальні, хтось назве застарілими описані особливості бою у різних умовах сотні чи куреня, а ще хтось знайде зачіпки до переднього слова полковника Рена. Не в тому річ. Наші військовики мають законні підстави пишатися — українцям не треба позичати військового досвіду в інших, ми вдосталь мали його власного і то такого, на якому вчилися армії світу.

Будемо сподіватися, що ця маленька книжка, на долю якої випали великі випробування, сповнить і це останнє, не передбачене автором завдання. Саме для того вона видана коштом Об'єднання Українців у Франції та редакції газети „Шлях Перемоги".

 Ярослав Сватко

ВСТУПНЕ СЛОВО

У наш час велетенського розвитку техніки взагалі, а військової техніки зокрема, коли майже кожного дня довідуємося про нові винаходи для цілей війни, то тут, то там можна почути голоси: мовляв, у майбутній війні людина відіграватиме найменшу ролю. Проте всі війни — давні й недавні чи навіть сучасні — доказують цю незаперечну правду, що вирішальним чинником у війні завжди була і є сама людина. І зовсім безпідставне є твердження, що в майбутній війні буде інакше, бо ж ні найбільш модерна військова техніка, ні навіть найкраще командування не можуть самі вирішити висліду війни, бо кінцева перемога чи поразка залежать насамперед і головно від постави людини-вояка навіть у найменшому бою. Остаточний результат війни вирішальне залежить від, того, чи людина-вояк не кине зі страху перед смертю отої „найновішої зброї" і не втече, чи ідею, за яку має боротися, вважає добром вищим, ніж власне життя.

Дехто з-поміж видатних стратегів і політиків є того погляду, що партизанська війна в епоху реактивних суперсонічних літаків, балістичних ракет й атомної зброї — це абсурд, що партизанські бої — це пережиток, що такі бої вже перейшли до історії та белетристики чи на театральну сцену. Та висловлюючи такий погляд, оті стратеги й політики розминаються з дійсністю, вони не бачать чи не знають, наприклад, такого незаперечного факту, що під час Другої світової війни три мільйони німецького війська були зв'язані боротьбою з партизанами у своєму запіллі. А довгорічна боротьба УПА проти велетенської Московської імперії хіба не є переконливим доказом того, якою грізною силою може бути повстанська армія? 1 чи ж бойові дії партизанів під час війни в Кореї, Індо-Китаї, Альжірі та інших країнах не свідчать про це ж саме? Хоч військова техніка розвивається постійно й швидко, її опановують теж і партизани. А при цьому не треба забувати, що для ворога грізнішою від усякої „наймодернішої" зброї є та ідея, в ім'я якої поневолений народ бореться проти свого поневолювача. А тому що на початку визвольної збройної боротьби поневолений народ не може мати регулярної армй, він творить армію повстанську, провадить війну партизанську — спочатку безвиглядну, проте в кінцевому висліді переможну.

Всупереч отим твердженням деяких стратегів і політиків про анахронізм і абсурдність партизанської війни, останнім часом можна почути більш тверезі й розумні голоси про цю проблему. І так, наприклад, щораз частіше появляються статті визначних американських військових фахівців, які твердять, що майбутня світова війна буде взагалі „великою партизанкою". Що саме жахливе, нищівна атомна зброя примусить головне командування розташувати свої війська вглиб і вшир, поділити їх на малі відділи і групи та розпорошити в терені, швидко переставитися на тактику рухомої війни, подібну до тактики війни партизанської.

І саме проблема партизанської війни, проблема повстанської армії цікавить нас, українців, під цю пору найбільше. Ми добре знаємо, що ніколи жоден окупант добровільно не дасть поневоленій нації самостійносте що цю самостійність треба здобути збройною силою. Спочатку така збройна боротьба мусить мати форму партизанських боїв, а згодом вона перетворюється у збройний виступ цілого народу при одночасній організації регулярного війська.

В цьому аспекті поява праці крайового автора С.Ф. Хмеля „Українська партизанка" має для нас велике значення. Самозрозуміле, вона не охоплює всіх фаз партизанської боротьби і не подає всього, про що треба знати і що повинен собі засвоїти український повстанець. Написати на Рідних Землях працю про партизанську боротьбу — діло дуже трудне. Незвичайно важкі умови, серед яких відбуваються партизанські бої, необхідність конспірації, трудність збирання і переховування бойових звітів та інших матеріялів — усе це дуже утруднює працю підпільного автора. А до того, вже зібрані матеріяли часто пропадають чи то внаслідок ворожих наскоків, чи з різних інших причин. А коли ще додати, що в партизанських боях велику ролю відіграє не лише зброя і тактика, а й насамперед психіка і моральний стан бійців, тоді щойно можемо собі вповні усвідомити, як важко все це грунтовно вивчити, належно збагнути та вичерпно описати. Так само співдія з населенням, яка часто має великий вплив на перебіг бойової акції, рідко коли є відома всім учасникам даного бою. а тому й опис такої акції не може бути повний.

Всі ці труднощі доводилось переборювати авторові „Української партизанки", і вони не могли, очевидно, не позначитися на характері, формі та змістові його праці. І все ж таки, незважаючи на недоліки цього твору, його вартість — і як військового підручника, і як історичного документу — величезна. Ця праця тим цінніша, що автор її — активний і видатний учасник повстанської боротьби, досконалий знавець партизанських боїв. Він найкраще.знає, щб є в такій боротьбі найголовніше й вирішальне, і про цей найважливіший фактор не раз згадує та його підкреслює. Цей фактор — це людина, її сильна воля, її твердий характер, висока мораль, що є прикметами навіть важливішими, ніж інтелігенція. Поміж повстанськими командирами були люди з високою чи середньою освітою, були й звичайні сільські хлопці, але вирішальними прикметами, що становили вартість, була не освіта, а їх особисті якості характеру — хто був стійкіший морально, твердіший характером і сильніший жертовною любов'ю до України. Завжди краще воює той, хто принциповий, хто не дає себе збаламутити чи звести обманливими і підступними гаслами, хто не стане обкидати болотом й обпльовувати те, що ще вчора цінував і звеличував. Людина характеру — це найкращий унівець, це справжній український повстанець.

Партизанська війна цілковито відрізняється від тієї війни, що провадять регулярні армії, і не завжди добрі вояки регулярної армії є так само добрими вояками в партизанці, чи навпаки, і цей момент треба завжди враховувати при кожному військовому плянуванні.

У перспективі близького майбутнього виринає мариво третьої світової війни. В цій війні на різних фронтах, а особливо в Україні, виникнуть чи поновляться бойові партизанські дії. Ми будемо учасниками чи принаймні свідками тієї війни, а тому мусимо знати її характер, найголовніші можливості, способи та труднощі. В цьому дуже помічним і цінним для нас матеріялом є книжка „Українська партизанка", з якої довідуємося, як і серед яких умов воювала славна УПА, які труднощі доводилось їй переборювати, яких геройських чинів вона досягла, і якої діло треба продовжувати, щоб осягнути остаточну перемогу.
 
Євген Рен

ПЕРЕДМОВА

Праця "Українська партизанка" складається з трьох частин:
— Українська партизанка
— Бойовий правильник для партизансько-повстанських відділів
— Загальні основи партизанки
У першій частині, після генези та вступу, опрацьовано наступні питання
— Підготовчий період
— Організація збройних відділів
— Українська Повстанська Армія
— Командир
У другій частині опрацьовано партизанську практику на основі „Бойового правильника піхоти" з 1948 р. Варіянти методів, які ворог застосовує в боротьбі з нашими відділами і які повинні вживати наші відділи, щоб з успіхом поборювати ворога, я залишив, однак у тій частині подав деякі варіянти, що їх застосовують повстанці. Останній розділ згаданого правильника — „Стрілецький полк" — перелицював на „Партизанський полк".
У третій частині — „Загальні основи партизанки" — я розробив спеціяльні форми партизанських боїв, а саме: марші-рейди, засоби партизанської боротьби. Цю частину опрацював на основі власного досвіду, а також користав з праць командира Різуна „Як перемагати" та Ратного „Основи тактики повстанських і боївкарських боїв". Щоб матеріял був доступніший, проілюстрував його низкою прикладів.
 
Автор

ЧАСТИНА ПЕРША
УКРАЇНСЬКА ПАРТИЗАНКА

Генеза
Хоч український народ втратив самостійність, однак не скорився; навпаки, використовуючи кожну нагоду і політичну коньюнктуру, він завжди ставав до визвольної боротьби, щоб скинути ненависне, насильницьке ярмо та зажити вільним життям. В історії України маємо світлі картини, коли наш народ, незважаючи на переважаючі сили ворога, а навіть на несприятливу для себе ситуацію, ставав до нерівної боротьби. Хоч ворог жорстоко придушував повстання, хоч намагався стерти українство з лиця землі, воно, як стихія, знову відроджувалось, ставало до нового бою та своїм великим чином прищеплювало грядущим поколінням Ідею самостійности.
У Першій світовій війні, коли Україну загарбали вороги і кордонами своїх держав покраяли її на частини, постала українська революційна організація — Організація Українських Націоналістів (ОУН), яка за основну мету поставила собі революційним шляхом повалити владу окупантів та побудувати Самостійну Соборну Українську Державу.
Вступ
Боротьба за волю часто прибирає два дуже відмінні вигляди:
Перша форма боротьби — більш поміркована, базується на висуванні різних петицій у на міжнародніх конференціях і конгресах. Ця форма боротьби:
- на коротшу мету задовільняється деякими поступками на культурному та економічному полі з боку держави, що поневолює даний народ;
— на дальшу мету розрахована на чужу дипломатичну допомогу при зеленому столику, мовляв,там і проголосять незалежність.
Друга форма боротьби — революційно-визвольна, що не визнає ніяких поступок, ні компромісів. Вона виступає одночасно як проти опортунізму власного народу, так і проти чужого поневолення. Боротьба того типу прибирає радикальні форми, як бойкот, саботажі, атентати, збройні напади, винищування чужих, ворожих елементів і т.п.
Щоб успішно вести революційну боротьбу, щоб повалити чужий режим та осягнути Самостійність, потрібно:
— політичний та військовий проводи, які керували б цілістю революційного руху;
— опертися на найширші маси свого народу, національне та політичне освідомити їх, ідейно виховати та ввести в орбіту визвольної боротьби.
Кожний визвольний рух мусить бути плянований та базований на плятформі якоїсь революційної організації, провід якої очолював би цілість визвольної боротьби, а її члени були б ядром, довкола якого гуртувалися б широкі маси поневоленого народу. Визвольна боротьба натрапляє на великі труднощі, зумовлені ворожим режимом, а тому, щоб збройний зрив був вдалим, щоб потягнув за собою якнайширші маси населення, він насамперед мусить бути грунтовно підготований.

А. ПІДГОТОВЧИЙ ПЕРІОД

1. Завдання і праця підпільної організації
Підготовчий період вимагає від підпільної організації:
— виростити та ідейно виховати своїх членів, які в час всенаціонального повстання творили б авангард збройного виступу;
— військове вишколити провідні кадри;
— нагромадити зброю та виряд на початок збройного виступу (з тим, що опісля зброя буде здобута у ворога);
— шляхом пропаганди освідомити маси в необхідності збройного виступу;
Підготовчий період триває довго, бо саме повстання та розбудова революційної організації вимагають довшого часу. Організація мусить охопити та опанувати своїми клітинами цілість народу (всі його суспільні шари). Оскільки цю роботу треба проводити в суворій конспірації, а при тому поборювати опортуністичний світогляд, що проник у частину народу, і прищеплювати йому революційні ідеї, вона вимагає від членів Організації великої активності та підприємливості.
Щоб члени революційно-визвольної організації могли відповідати великому завданню, вони мусять бути не лиш ідейно виробленими, а також заправленими до важкого підпільного життя, а це, в свою чергу, вимагає від кожного члена військового вишколу, партизанської заправи й підприємливості.
Найважчим завданням підготовчого періоду є опанувати організаційними клітинами в терені всі суспільні верстви власного народу. Для здійснення цього завдання, як і для кращої контролі, край мусить бути поділений на теренові частини, а ті, в свою чергу, на округи, надрайони, райони і т.п., в яких цілістю справ керують теренові провідники, службово залежні від Головного Проводу Організації.
Теренові провідники. Щоб теренові провідники могли як слід вести свою роботу, вони організовують собі для допомоги референтів: організаційного, пропагандивного, господарського, військового, безпеки, зв'язку. Референти мають завдання керувати своїми ресортами і звітувати своєму керівникові про стан і проведену роботу на даному терені. Головний Провід, одержуючи звіти та звідомлення від теренових провідників, докладно поінформований про стан і роботу даного терену і, так би мовити, бачить його рельєфний образ: господарські спроможності, національну виробленість громади, кількість боєздатних людей, розташування ворожих сил і т.п.
Не буду пояснювати праці кожного референта, бо це не є завданням цієї публікації. Головним чином нас цікавитиме праця військового референта (військовика) та його зв'язок з іншими референтами.
2. Військова референтура
а) Становище військового референта.
В залежності від ієрархічного порядку в Організації, тереновим військовим комендантом Провід призначує члена, який уже давніше здобував військовий вишкіл і звання в українській або в чужих арміях; кандидат на військового провідника повинен знати військову справу та мати організаційний хист. Військовий референт має підібрати в терені дальших військовиків і:
— створити штаб (допоміжний орган військового референта-коменданта);
— розділити функції між членами штабу;
— керувати та слідкувати за працею всіх членів штабу;
— бути в постійному контакті з іншими референтами теренового проводу;
— звітувати своїм — діловому та організаційному — командирам.
До складу теренового військового штабу входять наступні референти: комендант, вишкільний, розвідки, зв'язку, мобілізаційний, зброяр, інтендант, служби здоров'я.
б) Штаб військового референта.
Комендант. Комендант очолює штаб, керує цілістю його роботи, перевіряє працю кожного референта, пов'язується з іншими референтами теренового проводу, звітує діловому та організаційному зверхникам, репрезентує штаб.
Вишкільний референт — це рівночасно заступник коменданта. Йому належить завдання опрацювати програму та плян військового вишколу, слідкувати за його виконанням, організовувати й контролювати самооборонні кущі, влаштовувати більші тактичні вправи при співучасті кількох самооборонних кущів.
Самооборонні кущі — це збройні відділи, організовані при станицях. Вони мають завдання військове вишколити чоловіків (без відриву від щоденної праці-занять), щоб на випадок ворожих репресій вони були здатні обороняти власне населення. Організаційна структура самооборонних кущів подібна до структури регулярної армії: ланки, рої, чоти, сотні, курені, загони, з'єднання. Їх очолюють: ланкові, ройові, чотові, сотенні, курінні, окружні коменданти. Вишкіл самооборонних кущів проводять місцеві інструктори (вишкільники) на основі програми, опрацьованої вишкільним старшиною, членом теренового штабу. У вишколі самооборонних кущів найбільше уваги слід приділяти польовому вишколові (який слід проводити в неділі і свята далеко від населених пунктів); інші дисципліни: внутрішня та вартівнича служба, терено- і картознавство (подається відповідно до кваліфікацій місцевого вишкільника), впоряд.
Референт розвідки. Розвідка - це очі та вуха кожної армії, а тим більше підпільної організації та її збройних, відділів. Щоб підпільна організація могла не лише існувати, але й проводити революційну роботу, вона мусить сильно розбудувати розвідний апарат. Регент розвідки має обов'язком підібрати собі людей відважних, метких і хитрих, що зуміли б вивідати у ворога якнайбільше таємниць, потрібних Організації. Щоб та важлива, а. для Організації дуже потрібна ділянка праці давала якнайбільше потрібних даних, Організація влаштовує курси розвідників, на яких специ-розвідники подають методи власні, а також закордонних розвідок — англійської, американської, німецької, большевицької. Хоч такі курси, звичайно, дають слухачам лише загальні відомості, та все ж люди, озброєні теоретично, знаючи, що саме важливо Організації довідатися, самі придумують практичні способи, як отримати потрібні відомості про ворога.
Відомості про ворога. Щоб успішно поборювати ворога, треба його докладно вивчити. Насамперед слід вивчити: організацію ворожих збройних сил; їх розташування та стан: командний склад; програму військового навчання; наукові установи; ідейну виробленість; мобілізаційні пляни; службу безпеки {польову жандармерію, мундировану й таємну поліцію); прикордонну службу; відомості про переслідування, облави й наскоки (де й коли, сила та озброєння); зв'язок (залізниці, літунство, пошта й телеграф, радіо і т.п.); тюрми, арешти й концтабори; фінансові установи (банки, каси).
Референт розвідки дає своїм підлеглим інструкції, що "саме вони повинні розвідати, та визначає час, до якого еони мають одержане завдання виконати. По змозі подає також приблизний спосіб виконання дорученого завдання (у головних рисах).
Практика виявила, що: хоч відомості про ворога роздобути було важко з уваги на воєнні умови та ворожий режим (особливо большевицький), та ОУН, незважаючи на те, завжди мала найновіші відомості про воєнні, державні й економічні таємниці ворога при відносно затраті матеріяльних та фізичних засобів і сил з власного боку.
Референт зв'язку. Не можна уявити собі будь-якої установи, а тим більше підпільної організації (держави в державі), що має свої клітини всюди в краї та за кордоном без добре налагодженого зв'язку. Хоч засоби зв'язку, якими оперує підпільна організація, дуже примітивні та обмежуються лише живою силою, одначе зв'язок налагоджений дуже добре та працює майже з годинниковою точністю. Зв'язок підпільної організації, себто її зв'язкові лінії, мусить наче павутинням зв'язувати цілий край — від Головного Проводу до низів (будова згори вниз) і навпаки (з низів догори), а також між сусідніми тереновими проводами (будова вшир). Крім зв'язкових ліній мусять бути налагоджені кур'єрські пункти, де кур'єри могли б змінятися й відпочивати чи змінити коней. Побудувати зв'язок, який би діяв — це велетенська робота.
Обов'язком референта зв'язку є: налагодити зв'язкові лінії та пункти; визначити зв'язкових контролерів, головно самому контролювати й допильнувати, щоб на тих зв'язкових пунктах були квартири, харчі та зв'язкові, а найголовніше — щоб були розпізнавальні знаки. Часто зв'язкові лінії не можуть довго служити. У випадку підозріння чи викриття („всипи") їх треба негайно замінити. Про саму техніку побудови зв'язкових ліній та пунктів не буду розводитися, бо це річ суворо конспіративна.
Мобілізаційний референт веде облік чоловіків свого терену. Станичні військовики пересилають йому поіменні списки боєздатних і "небоєздатних чоловіків, і на підставі тих списків він робить загальні статистичні обліки для цілого терему, поділяючи чоловіків за військом, військовим та цивільним званням, чергою мобілізації.
Референт-зброяр. Революційна організація, яка поставила собі за мету революційним шляхом звалити ворожий режим та побудувати самостійну державу, мусить мати певну кількість зброї, яка потрібна: для особистої оборони членів; для виконання атентатів; як „початковий капітал" для повстанських відділів. Зброя для члена Організації чи повстанця — це найдорожча річ, бо як довго він її носить — він вільна людина; тому він про неї піклується, нею дорожить. Його зброя має за собою історію, й вона не повинна потрапити у ворожі руки. Певна кількість зброї замагазинована, але про магазини зброї знає лиш зброяр та дуже втаємничені особи. Зброяр веде докладну евіденцію зброї й амуніцй,він піклується про її консервацію та дбає про її поповнення.
Референт-інтендант. Інтендантура — дуже важлива установа підпільної організації. Вона добуває фінанси, щоб забезпечити провід канцелярійним приладдям, учбовим устаткуванням, а членів-повстанціе — харчами й вирядом, У зв'язку з тими чинностями інтендант веде книговодство, дбає про магазини, створює бази постачання, закладає верстати, друкарні, відкриває крамниці, Референт-інтендант має обов'язком бути в постійному контакті з цивільними господарськими чинниками, робити запити, а в часі збройного зриву — забезпечувати бойові відділи всім необхідним.
Референт служби здоров'я. Обов'язки цього референта такі: лікування членів підпілля та бійців бойових відділів; нагромаджування ліків; організація лікарень і амбулаторій; влаштовування санітарних курсів; писання або закуповування відповідних санітарних підручників; огляд призовників.
3. Вишкіл командирських кадрів
Як було вже попередньо згадано, збройний виступ мусить бути грунтовно підготований. Революція, викликана без підготовки, засуджена на невдачу, тому ще задовго до збройного виступу провід Організації влаштовує також військові курси для командирів лартизансько-повстанських відділів. Таких курсів, на яких викладачами є члени вищих штабів, влаштовується, звичайно, більше. З причини конспірації кількість учасників на військових курсах обмежена, невелика, тому практикується кілька випусків. На підготовчих курсах, звичайно, проводиться теоретичний вишкіл. Переробляють польову та внутрішню службу, вартівнику службу, зброєзнавство, терено- і картознавство, інтендантуру, санітарний вишкіл.
Основа бойового вишколу майбутнього партизансько-повстанського командира — це бойова тактика, тому на її оволодіння кладеться найбільший натиск. З тією метою, звичайно, курсанти вивчають статути чужих армій, а щоб вони були їм вповні зрозумілі, їх перекладають на українську мову. За допомогою різних статутів і прикладів з особистих переживань викладач подає практичні правила для кожної бойової ситуації. Спеціяльно слід підкреслювати такі варіянти, які мають застосування в партизанській практиці, а саме: забезпечення маршів і постоів, бої в спеціяльних умовах; наступ, оборона, плановий відступ, заскочення, засідки; тактика боротьби десантних відділів; вогнева дисципліна; вогнево-бойові завдання для автоматників; маневрування; наказодавство. Завершенням вишколу є польовий вишкіл піхоти в рамках полку.
Не буду подавати в деталях, що на підготовчих курсах вивчають з інших дисциплін; згадаю лише, що:
— При навчанні впоряду домінуючу ролю відіграє подавання української термінології для кожної вправи та уніфікація (поєднування) поодиноких вправ. Це важче, тому що багато слухачів командирських курсів здобули військовий вишкіл в чужих арміях і не знають українського військового назовництва (термінології).
— Під час вивчення зброєзнавства належить ознайомити курсантів з найновішими моделями скорострілів, автоматів, гранатометів, гранат, пістолів і взагалі всякої нової зброї ворога та інших держав, а також слід ознайомити з методами вживання кожної зброї.
— При викладанні інтендантури звертати увагу на раціоналізацію й кальорійність окремих харчів; схему адміністрації постачання.
— При санітарному вишколюванні звернути увагу на першу допомогу під/час бою.
Коли Організація охопила своїми клітинами цілий край, коли усвідомлено народ в необхідності скинути чуже ярмо, коли вже вишколені командирські кадри, коли репресії ворога-окупанта стали такі нестерпно жорстокі, що бракує лиш малої іскри, щоб вибухло загальне повстання, та коли створилася сприятлива міжнародна коньюнктура, тоді провід Організації дає наказ організувати відділи, щоб збройне виступити проти ворога.

Б. ОРГАНІЗАЦІЯ ЗБРОЙНИХ ВІДДІЛІВ

4. Призов до партизансько-повстанських відділів
Призов до збройних відділів може відбуватися двома способами: а) диким, або б) організованим, саме про такий буде мова далі.
Коли провід підпільної організації дасть наказ призову до партизансько-повстанських відділів, тоді станиці --- шляхом зв'язку — висилають від себе чоловіків на призовні пункти, де відбувається лікарський огляд; кількість потрібних призовників подає провід Організації. До складу призовної комісії провід делегує: лікаря, по одному членові від обласного та окружного проводів, окружного військовика. Лікар має обов'язок підтвердити стан здоров'я призовників, а у випадку виявлення якоїсь хвороби чи органічної (тілесної) хиби - вирішувати про звільнення призовника від військової служби. Інші члени комісії перевіряють списки призовників, звертаючи спеціяльну увагу на рекомендацію організаційної сітки в мобілізаційних списках, тому бажаним є, щоб до складу призовної комісії входив також референт Служби Безпеки. З уваги на конспірацію, призовні пункти треба організовувати різних місцях, а призовників викликати невеликими групами. Після перегляду призовну відсилаються до партизансько-повстанських баз.
На чолі кожної групи стоїть провідник, що мусить бути авторитетною й енергійною людиною, здатною тримати групу в залізній партизанській дисципліні. Часто призовниками бувають люди, необізнані з військовою справою, що не мали в руках зброї, не знають засад конспірації, є й такі, що хочуть заімпонувати іншим своїм знанням, відвагою, непосидючістю, а всі разом вони — ще не дисципліновані, ще не військо.
Непотрібне вештання призовників по населеному пункті спричинює, перш за все, наскоки, в результаті яких на повстанському боці бувають втрати. Тому провідник групи обов'язком:
— розповісти призовникам про режим і військову дисципліну групи;
— не дозволяти виходити з місць квартирування;
— суворо заборонити вживати гострі напої (алкоголь);
— визначити забезпечення групи;
— на стійку висилати кандидатів з колишніх вояків, що знають обов'язки вартівника;
— в марші призначити одного з призовників (кол. вояка) для того, щоб ішов за групою та стежив за порядком;
— на постоях проводити бесіди про основи конспірації (призовники мають звичай хвалитися перед цивільним населенням, що вони йдуть до партизанських відділів, а буває — передають листи до рідних);
— марші проводити вночі бічними дорогами, обминаючи місцевості, де розташовані окупантські відділи.
Під час постоїв у населених пунктах з місцевим населенням слід поводитися ввічливе тактовно. Заборонити вимагати кращих харчів чи квартир. Щоб більшу групу втримати в руках, провідник групи може поділити її на підгрупи й для кожної визначити ланкового ройового.
Згідно з правилом, провідникові групи не вільно карати призовників, але для дотримає дисципліни провідник групи може покарати т.зв. порядковою карою, як стійкою (не надуживаючи однак засобів кари). У випадку важкої провини, напр., спроба втечі, винного треба заарештувати й передати провідникові призовної комісії на місці, або командирові повстанського загону, до якого група прямує.
Прибувши на повстанську базу, провідник групи звертається до стійкового, щоб цей повідомив командира повстанського загону про прибуття групи призовників. Командир відділу та бунчужний перевіряють призовників і призначають їх до чот.
Звичайно, незвиклі призовники бувають заскочені дисципліною та порядком повстанських відділах, їм здавалося, що партизанка — це збір одчайдухів, що мають завдання воювати, здобувати трофеї й розподіляти їх поміж собою. Тому кожний провідник мусить бути свідомий того, що українська партизанка — це збройний рух поневоленого народу, який поставив собі за мету скинути окупантське ярмо та побудувати вільну, ні від кого незалежну державу. Щоб це важке й відповідальне завдання виконати, належить:
— до того завдання підготуватись;
— слухати тих, що керують визвольним рухом;
— зректися всяких особистих користей;
— перейнятися тією великою ідеєю, яка перековує характери призовників і робить з них воїнів-фанатиків; ідеєю, яка поглине їхнє ціле єство, так що їй вони присвятять усе особисте, а у важку хвилину, щоб не віддатись живим ворогові й не стати зрадником своєї нації, завагаються відібрати собі життя.
З моменту приєднання до відділу призовники стають вояками даного відділу, себто повстанцями. Від тієї хвилини їх зобов'язують усі приписи, які нормують життя й поведінку повстанців. Щоб стати правдивими повстанцями-партизанами, вони мусять пройти вишкільний період, а за тим — вогневе хрещення.
5. Підбір людей до повстанських відділів
У порівнянні з тим, що повстанцеві доводиться зазнавати в рейдах і в боях, навіть примітивізм таборового життя видається раєм. Невиховані й незагартовані одиниці швидко знеохочуються, заламуються. Тому в час призову до партизанських відділів треба звертати пильну увагу на відповідний підбір людей. Тут треба керуватися правилом: „Не кількість, а якість". У тій справі багато помагає організаційна сітка, референти якої, перебуваючи постійно між людьми, знають кожного. Щоб краще пізнати одиницю, референт може брати її на пробу, себто давати завдання — спершу легкі, потім важчі, а при тому спостерігати, як чоловік виконує їх. Також треба звертати увагу на характер людини, на її національну виробленість і ставлення до визвольного руху. По такій пробі й обсервацї буде гаранти, що в повстансько-партизанських відділах опиняться люди вартісні, фанатики революційного руху.
Повстансько-партизанські відділи рекрутуються з усіх верств суспільства: селян, робітників та інтелігенції. На основі дотеперішніх спостережень та досвіду можна дійти до певних висновків щодо бойової-та ідейної вартості кожної верстви та її прошарків.
а) Селяни
Селяни становлять найбільший прошарок у Повстанській Армії. Щоб докладно схарактеризувати й показати ролю селян в українській партизанці, а зокрема показати їх як вояків у повстанських відділах, треба поділити селянство на дві групи: на бідняків та середняків (третьої, багачів, майже немає), та кожну групу проаналізувати окремо.
Бідняки. Соціяльний та економічний лад передвоєнної Польщі так утискав селянство, що воно, замість багатіти, ледве сегетувало. Коли ж до того додамо політичний і культурний утиск, то стане зрозуміло, чому західноукраїнське селянство стояло позаду розвитку добробуту селян інших держав. Найбільша маса селянства — то бідняки, що не могли вижити на малих клаптях поля. Тому вони, як дуже дешева робоча сила в країні, шукали заробітків на фільварках та в містах, або емігрували до Америки. Щодо національної свідомости тієї частини селянства, то бідняки, назагал, були найбільш свідомі. Молода генерація тієї частини селянства, шукаючи заробітків, зустрічала різних людей, знайомилася з різними кличами — як націоналістичними, так і комуністичними. Кожний клич по-різному діяв на психіку бідняка. Комуністичні кличі, що пропагували аграрну реформу, переконували його в слушності такої реформи — адже і йому не вистачало землі. Знову ж націоналістичні кличі про боротьбу за самостійність збуджували патріотичні почуття, бажання ввімкнутися в боротьбу, щоб зажити щасливіше в самостійній Україні. Хоч які привабливі були комуністичні кличі, наше селянство, навіть бідняки, протистояло їм, а згодом, під час війни, переконалося, яку аграрну реформу готує їм комунізм. В час творення УПА селянство, бачачи слушність нашої справи, цілковито стало до боротьби. Воно вірило, що лише своя вільна держава може принести йому пільги. Коли йде мова про мілітарну вартість вбогої частини селянства, то з цілою впевненістю можна сказати, що вона постачала добрий вояцький матеріял: здоровий, маловибагливий, витривалий, в бою відважний.
Середняки. Це такі селяни, які мали стільки поля, що могли з нього вижити, але при великому вкладі праці та ощадному витрачанні своїх прибутків. Та частина селян дуже прив'язана до землі, на комуністичну пропаганду про аграрну реформу також податлива (щоб збільшити свою посілість). Але коли середняки переконалися в брехливості большевицької пропаганди, завзято протиставились колгоспній акції. В нашому русі вони вбачають оборону своїх інтересів, тому ставляться до руху прихильно й матеріяльно йому допомагають. Та частина селянства дала найбільше інтелігенції, з того середовища також вийшла найбільша кількість націоналістів. Вояки з середняків відзначаються стійкістю характеру, повагою та великим патріотизмом.
Багачі. Заможніх селян в дослівному розумінні того слова в галицьких повстанських відділах майже немає. У волинських та поліських лавах вони є. Це зумовлено різницею в умовах життя. Селяни на Волині загально заможні. Волинський селянин має приблизно вдвічі більше землі, ніж селянин у Галичині. Ще перед Першою світовою війною царський міністер внутрішніх справ Столипін ввів там комасацію землі (хуторизацію). Цей захід був зумовлений не турботою царського уряду про селянство, а політичною спекуляцією; це був лише політичний трюк, щоб розбити суцільність народної маси, відвести її увагу від політики й повернути на господарські справи. Про галицьких заможніх селян, що мали по кільканадцять гектарів землі, і яких у повстанських відділах було дуже мало, можна сказати що вони були добрими націоналістами, — як чоловіки, так і жінки. За їхнє життя ворогові доводилося платити дорого.
Так коротко можна охарактеризувати найбільшу суспільну верству та її бойово-ідейну вартість у нашому русі. Але це ще не повний образ повстанця-селянина. Окремо ще треба охарактеризувати повстанців з Поділля та з Карпат.
Подоляни. Найкращою характеристикою синів Поділля хай послужить оповідання — нині вже славної пам'яті — старшого вістуна Бориса. По закінченні старшинської школи „Олені" він був призначений до волинського відділу. Восени 1944 р. большевики зробили велику облаву проти цього повстанського відділу, який у той час перебував у малому ліску. В облаві большевики вживали різноманітні роди війська: піхоту, кінноту, артилерію, танки і літунство У відділі була неповна чота „Трембіти", яка рекрутувалася з подолян, а постала в Карпатах під горою Ставбою. Коли відділ, оточений залізним ворожим перснем, з жертвами прорвався, чота „Трембіти" (коло 30 вояків) залишилася на місці, постановивши битися до загину. Вона стягнула на себе весь ворожий вогонь, і всі вояки з чоти „Трембіти" полягли геройською смертю. Перед тим подібний бій ця чота звела 25-29 вересня 1943 р. на Стовбі, де загинуло коло 90 німців. Подібні вони до славних козаків, що під Берестечком не просили пощади, а на слова ласки відповідали глумом та шаблею.
Оповідання старшого вістуна Бориса найкраще ілюструє вдачу та вояцьку вартість подолян. Вони поважні, повільні, нерухливі, вперті, не знеохочуються, завдання, навіть найважче, виконують до кінця. Як повстанці менше надаються до операцій у горах, але швидше окліматизовуються в горах, ніж верховинці на долах. Як військовий матеріял — без конкуренції: відважні, опановані, витривалі.
Верховинці. Це народ рухливий, проворний. Як військовий матеріял знамениті: відважні до одчайдушності, маловибагливі, ініціятивні. Їх негативною рисою є регіоналізм (прив'язаність до своїх рідних сторін). Без гір, лісів і ватри почуваються погано, тужать. Тому як повстанці найбільш надаються до гірських партизанських відділів. Але не треба думати, що верховинець-повстанець без гір — уже не вояк. Відділ „Сіроманці" складався майже виключно з верховинців. Народжений у горах, по чотиримісячнім вишколі зійшов на доли і вже в гори не вертався, лиш рейдував по Львівщині та Тернопільщині, де показував партизанські чудеса. З того можна зробити висновок, що верховинці такі добрі вояки в горах як і на долах, лише б мали такого командира, як легендарний Яструб.
З поданої характеристики селян бачимо, що вони — найкращий вояцький матеріял. Недарма ворог, пізнавши мілітарну вартість українських селян, назвав їх "руськими тірольцями".
б) Робітники
Одну четверту частину загалу повстанців становлять робітники. У відсотках можна назвати такі числа: селян — 60%, робітників — 25%, інтелігенцї — 15%. Хто з робітників опинився в повстанських відділах? Перш за все ті, хто давніше був зв'язаний з нашим визвольним рухом, себто члени та симпатики ОУН. Більшість робітників воліла і надалі залишатися на легальній праці на заводах і біля верстатів, ніж встрявати в небезпечну боротьбу. Це полишення осторонь не було продиктоване якимись симпатіями до комунізму або нехіттю до націоналізму; наше робітництво на власній шкурі переконалося, що большевицький режим не такий уже ідеальний та що робітникам в СССР живеться не так-то й щасливо. Воліли однак, залишившись удома, перечекати перехідний час. Тому в першому періоді партизанки, себто до приходу большевиків, робітників у повстанських відділах була четверта частина складу. Коли зближався фронт, коли большевики відтискали німців на захід й коли багато говорилося про війну з альянтами, тоді наші відділи дуже зміцнилися робітниками з різних промислових осередків: лісопильних, нафтових, гарбарських, харчових, а також ремісниками з міст. Між робітниками були, так би мовити, дві генерації: старша — сімейна та молодша — вільна. Перша група, коли побачила, що війна затримується, що близький конфлікт між альянтами й бсльшевиками ніяк не виникає, знемоглась, появились різні важкі недуги — легенів, нирок, серця, пропуклини, жиляки та ін. — так що відділи, які рекрутувалися виключно з робітників (Надвірнянщина - відділ Блакитного), так змаліли, що їх рештки треба було прилучити до інших відділів.
Отже, коротко кажучи, зі старшої робітничої генерації повстанські відділи мали малу користь. У відділах люди тієї категорії впроваджували хаос, їх завжди треба було звільняти від занять, маршів та писати довідки звільнення з Повстанської Армії. Правда, між ними було багато дійсно хворих, зі зруйнованим здоров'ям, і хоч у них були найщиріші бажання служити Справі, але Фізично вони не могли. Однак траплялися між ними й політичні спекулянти.
Зате друга група робітників, молодших, виявилася кращою за селян. Хоч фізично слабші, на свіжому повітрі незабаром так загартувалися, що силою (не говорячи про спритність) не раз перевищували селян, їх позитивна вартість та, що вони інтелігентніші, більш спритні, в бою відважні та надаються на нижчі командирські становища.
в) Інтелігенція
Інтелігенції, як сказано вище, в повстанських відділах біля 15%. Переважно це молодь і старі професійні члени Організації (ОУН). На заклик Проводу середньошкільна молодь та студентство масово вступали у повстанські відділи. Навіть 15-річні юнаки, просто зі школи, без повернення додому, втікали до повстанських відділів. Коли призовні комісії, беручи до уваги молодий вік, відсилали юнака додому, він з плачем знову вертався до відділу.
Крайовий Провід Юнацтва став ініціятором створення окремих юнацьких відділів із завданням вишколювати майбутніх повстанських командирів. Штаб Повстанської Армії прийняв ініціятиву Юнацтва та створив у Карпатах підстаршинську і старшинську школи „Олені" і школу кадрів.
Характеристика юнацтва. Для докладнішого схарактеризування юнацтва треба поділити його на дві частини — молодшу та старшу.
Середньошкільники становлять молодшу частину. Та частина — це майже діти, що залюблені в літературі, захоплені геройськими подвигами, самі рвуться до чину. На актуальні події вони дивляться своїми великими, чистими та непорочними очима, їм здавалося, що від першого дня перебування в Повстанській Армії вони будуть по-геройськи воювати, але суворий повстанський режим розвіяв їхні мрії та дещо охолодив запал. Лежанка видавалась тверда й невигідна, юшки мало, занять стільки, що лише бігом їх можна виконувати, а тоді, коли найсолодше спиться, будить „Рання зоря"; навіть рідна мама не раз не вимиває банячка так чисто, як синок їдунку, а тут докоряють, що брудна, й годину „задурно" його ганяють та все кричать: "Долів", "Летун" — наче б не знав напам'ять тієї партизанської філософії. А що найбільше нервує молодого середньошкільника, це те, що йому, воякові (хай би пан професор тепер подивився!), не дозволяють курити. Але такі рефлексії тривали лише кілька днів. Потім звикав до обставин, і його великі, ще дитячі очі знову весело сміялися.
Перший бій налякав і спантеличив юнака. Рад би сховатися, та кулі все дзижчать, вже й жертви є. Насилу опановує себе, рука цупкіше охоплює цівку рушниці, очі шукають ворога. В школі навчили його націлюватися. Стріл! Його куля влучила у ворога. Виразно бачив, що ворогом кинуло на землю. Що за радість! Він убив ворога! Він — уже правдивий повстанець, він не боїться, глузує зі смерті. Його охоплює бойовий запал. А коли ворогові вдалося його тяжко поранити, юнак постогнує та шепоче „Мамо", а з очей пливуть сльози. Коли ж він убитий, лице в нього поважне, наче задумане, а туманом сповиті очі задивлені кудись у світи.
Такі-то наші молоденькі юнаки, що на клич „До зброї" кидають школу, книжки замінюють на рушниці, а коли треба — своїми молодими, ще недорозвиненими тілами встеляють шлях до Волі.
Студентство. До другої групи належить університетська молодь. Коли постала старшинська школа, ця молодь масово прибула до повстанського відділу. Найбільш освічена, вона розуміє вагу хвилини, знає, що для України наближається момент визволення можна зустріти студентів усіх факультетів, навіть теологів. Як військовий матеріял люди з цієї групи інтелігенції кращі за всі верстви суспільства. По-перше, вони, маючи освіту, легше засвоюють військове мистецтво; по-друге, фізично вже розвинені, краще зносять невигоди партизанського життя; по-третє, надаються на становища як командирські, так і на інші провідні; по-четверте, ідейно переконані, в найважчі хвилини підпільного життя не зламлюються, а з вірою дивляться у майбутнє та всі свої фізичні сили й інтелектуальний доробок віддають справі відродження України.
Особисті зауваження щодо середньошкільників і студентів. По закінченні підстаршинської і старшинської шкіл абсольвентів розіслано по відділах, щоб вони там — в якості інструкторів — вели вишкіл. Час закінчення шкіл зійшовся з наближенням фронту. Доля деяких абсольвентів, поки вони дісталися до відділів призначення, була дуже незавидна. Але не всюди до інструкторів ставились так, як годилося їх службовому ступеню та функції. Деякі люди з командного складу вбачали в них таких, що ніби прийшли перебрати в свої руки командування відділами. Від першого дня їх відсепаровували від себе, не давали їм взуття та одягу, хоч у бункерах того добра було вдосталь. Доходило до того, що абсольвенти ходили напівбосі та обідрані. Пишу це як очевидець.
В лютому 1944 р. прибула з Тернопільщини група вояків. Щоб оглянути новобранців, ходив я по квартирах. В одній хаті побачив я юнаків і запитав їх: „Хто з вас старший?" Виступив русявий, дуже симпатичний, з правильними рисами обличчя юнак. „Ким ви були в юнацтві перед призовом?" Вже не пригадую, яке становище займав, в кожному разі, був повітовим або окружним провідником юнацтва. В старшинській школі був пересічним вояком.
По переході фронту зустрів я його на горі М. Це був наче не той хлопець. Збілований, босий, в подертій одежі. Коли я його спитав, чому він такий опущений, він ніяково всміхнувся, а в очах з'явилися сльози. Був настільки чесний, що не скаржився ні на кого, ні на кого не звалював вини. Він потребував моральної допомоги, потребував, щоб хтось слідкував за ним, щиро ним заопікувався в той переломний час. Потім один з командирів узяв його до свого почту. Що з ним сталося — не знаю. Боюся, що змарнувався.
Або інший випадок. До старшинської школи прибув один студент медицини. Це був також дуже добрий, тихий та талановитий хлопець. По закінченні школи його призначено до відділу „Верховинці" в якості старшого санітара. При підвищуванні ступенів про нього „забули" (а хіба санітар воює?). Пам'ятали лиш у потребі — щоб перев'язав рану, дав карбо, зміряв гарячку. А то ж була освічена людина, студент медицини. Розказували, що в одному бою відбився і пропав безвісті.
Командир відділу повинен бути психологом, повинен знати своє військо, намагатися підносити, розвивати самопочуття кожного вояка. Бо і той наймолодший вояк — також юдина, що має свої амбіції.
Бунчужним у сотні Ясмена був наймолодший повстанець. Щодня вранці він приносив мені письмовий звіт. Одного дня моя дружина почастувала його тістечками. Від того часу наймолодший" уже не приходив. Потім я довідався,, що те частування його дуже засоромило. „Що собі думає дружина курінного, що я дітвак, що мене годує тістечками?" А він мав 15 років. Найстарша інтелігенція в лавах Повстанської Армії — це старі, професійні члени Організації. Вони були творцями ОУН, вони її розбудували, вони ведуть маси до боротьби.
Щоб таку велику справу успішно вести, треба відзначатися непересічними прикметами, стійкий характер, сильна воля, відвага, патріотизм та чесність — це великі якості духу тієї групи інтелігенції, що в ім'я визволення України зреклася всього особистого, ступаючи на твердий шлях борця-революціонера, що вигідне й безпечне життя проміняла на довге підпілля, а в тяжкі хвилини відбирає собі життя, щоб не віддатися ворогові.
Підсумовуючи сказане, відзначимо, що при підборі новобранців до повстанських відділів треба звернути увагу на відповідний людський матеріял. Партизанка — це важке ремесло, тому й до своїх вояків ставить високі фізичні та духові вимоги. Перед призовом до повстанських відділів ОУН має завдання виховувати людей, доводячи їм необхідність збройної боротьби з окупантом. Це вдається реалізувати охопленням цілого краю організаційними клітинами, масово поширеною пропагандою та втягненням щораз ширших мас в орбіту революційного руху.

В. ОРГАНІЗАЦІЯ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ (УПА)

6. Військова влада та організаційна структура
а) Органами військової влади в УПА є Головний Командир та його Штаб, себто Головний Штаб УПА. Від нього службово залежні Крайові Командири та Крайові Штаби УПА. Від Крайового Командира та його Штабу залежні Командири Воєнних Округ та їх Штаби, а від них — Командири Відтинків зі своїми Штабами.
б) Організаційною системою УПА є трійкова система. Вона полягає в тому, що вища одиниця складається з трьох нижчих; напр., курінь складається з трьох сотень, сотня — з трьох чот, чота — з чотирьох або двох роїв. Певні відхилення тут і там зумовлені кількісним станом, тактичним завданням, браком командного складу або територіяльними обставинами.
в) Організаційною одиницею УПА є курінь, себто відділ, який мас усталену організаці склад, стан, є самодостатнім та може самостійно виконувати тактичні завдання.
Склад і завдання повстанського куреня мають деякі відхилення від штатного складу та озброєння батальйону регулярних армій. Повстанський курінь складається з курінного, його штабу, трьох стрілецьких сотень, сотні важких скорострілів та рою польової жандармері (ВПЖ). Часто, замість сотні важких скорострілів, е чота важких гранатометів. Це залежить віл кількісного складу куреня та допоміжної зброї.
На чолі куреня стоїть курінний, службове підпорядкований командирові відтинку, а організаційно — територіяльним провідникам, повітовому і окружному. Компетенції курінного великі. Він, як командир усіх старшин і бійців свого відділу, мас право давати накази; він керує адміністрацією, куреня, дає тактичні завдання сотням та самостійним чотам; подає внески на відзначення і підвищення ступеня; має право карати адміністративним порядком.
Курінному прислуговує право мати свого адьютанта. Для ведення канцелярії куреня він має писаря-бунчужного. Часто адьютант виконує обов'язки курінного бунчужного. Функціональна відзнака курінного — червона римська цифра V (п'ять) на лівому рукаві адьютанта — V {п'ятірка) зеленого кольору, бунчужного — така ж сама римська п'ятірка жовтого кольору на лівому рукаві.
г) Повстанська (стрілецька) сотня. Стрілецьку сотню часто називають відділом. До її складу входять сотенний, почет сотенного, три стрілецькі сотні, рій важких скорострілів, бойова, харчова та клункова валки.
На чолі сотні стоїть сотенний, службове підпорядкований курінному. Його компетенції в рамках сотні подібні до компетенцій курінного в рамках куреня. Функціональна відзнака сотенного — три червоні стяжки на лівому рукаві. В керуванні внутрішньою службою в сотні сотенному помагає бунчужний. Його функціональна відзнака — три жовті стяжки на лівому рукаві.
ґ) Повстанська чота (або підвідділ) складається з чотового, трьох роїв та ланки легкого гранатомета. Функціональна ознака чотового — дві червоні смужки на лівому рукаві).
д) Повстанський рій складається з ройового, заступника (ланкового), кулеметної ланки (один кулемет, три амуніції) і стрілецької ланки (ланковий і чотири стрільці). Функціональні відзнака ройового — один червоний поясок на лівому рукаві.
Подана вище організаційна схема не всюди однакова, тому що в повстанських відділах велика флюктуація людей: одні гинуть, інші поранені, треті відкомандировані до інших відділів або на організаційну працю. Часто партизанський рій складається лише з двох ланок. Тому про якусь сталу систему не можна говорити, хоча при організації й реорганізації повстанських відділів вводиться система, подана Головним Штабом.
7. Зброя
а) Початкова зброя повстанців. В період організації повстанських відділів виникла потреба забезпечити відділи зброєю. Деякий „капітал" (запас зброї) мала Організація, але його виявилось замало. На початкових стадіях відділи часто мали всього лиш 50-75% потрібної зброї. Два-три скоростріли на сотню або й курінь — це вже була велика сила вогню, хоч деяі скоростріли були навіть без мірників, підставок та ніжок. Хто не мав зброї, мріяв хоч би про "втинок" (обрізан).
Щодо запасу зброї, найгірше доводилось вишкільним відділам. Від цього зазнав шкоди вишкіл. У них магазинувався надлишок зброї.
В початковий період звичайною зброєю повстанця була рушниця (кріс) — польська, німецька, російська. Мало хто з командного складу мав пістоля. На курінь „Гайдамаків" припадало 305 рушниць і 3 пістолі.
Коли українська партизанка поширювалась, зростали також її запаси зброї. Майже кожний відділ мав стільки замагазинованої зброї, що нею міг озброїти декілька відділів. Голод на зброю та амуніцію зник. Почався період модернізації повстанських відділів. Був навіть такий час, що повстанці воліли автомати, ніж рушниці.
Перед рейдом повстанських відділів з Чорного Лісу в Скільщину та в Дрогобиччину Крайовий Командир УПА дав наказ про перегляд відділів. Той, хто бачив спорядження повстанських відділів у період їх формування, побачивши виряд тих же відділів декілька місяців пізніше, міг наочно переконатися у великих змінах, йкі відбулися на той час. Навіть такі армії, як німецька, не могли дозволити собі такої модернізації. Майже всі повстанці були озброєні автоматами. Кожний рій мав по два кулемети; на чоту припадало по кілька легких і важких гранатометів; сотні мали легкі гранатомети, фавстпатрони та найновішу, недавно впроваджену зброю. Це все було добре, створювало силу вогню, але робило повстанські відділи важкими, неповороткими й залежними від великої таборової валки. Тому виникла потреба реорганізувати відділи під оглядом озброєння.
б) Вимоги щодо озброєння. Насамперед виникає питання:, які вимоги потрібно поставити щодо озброєння партизанських відділів?
Партизанський відділ — це відділ пробойовий, що мусить відзначатися ініціятивою, легкістю, рухливістю та силою вогню.
Правда, всілякі гармати й важкі гранатомети дають велику силу вогню і діють деморалізуюче на ворога, але вони сильно обтяжують відділ та примушують користуватися додатковою тягловою силою для транспортування важкої зброї й.амуніції до неї. Це й робить відділ перевантаженим і нерухливим, а під час довгих рейдів така маршова колона— разом з таборовою й амуніційною валками — дуже видовжена. Хоч повстанський відділ завжди себе охороняє, він у таких випадках наражений на небезпеку, що ворог розірве маршову колону або атакує з чола чи ззаду. Також озброєння всіх повстанців автоматами нераціональне. Автоматична зброя добра силою, шириною, глибиною й тяглістю вогню, але діє коротше, часто затинається і псується. Рушниця, хоч і тяжка, хоч амуніція до неї важить більше, переважає тим, що має більшу відстань дії і нею можна воювати — наступати й пробиватися. Тому команда УПА наказала скоротити частину автоматичної зброї, а на її місце знову впровадити рушниці.
в) Зброяр. Надлишок зброї відділи замагазиновують, і вона є резервною для нових відділів. Кожний відділ має підстаршину-зброяра, що має обов'язок щодекуди робити огляд зброї і контролювати її справність. Пошкоджену зброю відсилає до рушникарні, де і направляють фахові рушникарі.
УПА організувала кілька рушникарень. Вони є майже на кожній повстанській базі. В рушникарні працює кілька фахових слюсарів, які ремонтують ушкоджену зброю, переробляючи складові частини, і столярів, що роблять приклади й накладки до рушниць.
Зброяр проводить перегляд зброї. Надлишок віддає до диспозиції Організації або відсилає до магазину. Магазини зброї — це глибоко викопані підземні бункери. Щоб вогкість не нищила зброї, робляться подвійні стіни. Внутрішні стіни покриваються бляхою. Кожна зброя добре намащена тавотом й обгорнена імпрегнованою (непромокаючою) тканиною. Амуніція лежить у скринях. Кожна скриня позначена написами про кількість та рід зброї чи амуніції.
Хоч повстанець уважно слідкує за станом зброї, вона йому часто псується. Але він може без рушникаря полагодити собі зброю, а навіть доробити амуніцію до пістоля. Тут слід відзначити, що при таких операціях майже нема випадків поранення, а це тому, що повстанець добре вивчив зброю та співдію складових частин.
г) Засоби боротьби. Враховувати й виписувати всі засоби боротьби не буду — це належить до зброєзнавства. Нас цікавить питання, які засоби, з тактичної точки зору, найнеобхідніші для партизанської боротьби.
Партизанська тактика вимагає малих сил для виконання великих бойових операцій. Спеціяльні форми партизанських боїв — це рейди, засідки, заскочення, напади, наскоки, непокоєння, маневрування; тому партизанський бойовий виряд мусить бути якнайбільш раціональний, мусить відзначатися легкістю та великою силою вогню. Для того найбільш придатні: легка автоматична зброя, легкі гранатомети, фавстпатрони та панцербікси (протитанкові самозарядні й однозарядні рушниці).
Такі автомати, як німецька МП, мадярська „гей-пушка", російські ППД, ППШ, ППС, відзначаються легкістю, зручністю, амуніція до них не вимагає великих набійниць та торб. Наступні переваги тієї зброї — скорострільність, широке поле смерті й деморалізуюча дія на противника. Недоліки — мала пробивна сила, великий розсів, ненадійність (затинаються).
Легкі скоростріли — німецькі МҐ й російські „Дегтярі"— відзначаються точністю, скорострільністю, далеким засягом дії, значною пробивною силою кулі (бронебійні набої).
Легкі гранатомети мають пересічну далекобійність (один кілометр при скорострільності 30 пострілів на хвилину), вимагають обслуговування (переносить один чоловік), призначені для живої сили й вогневих засобів ворога, переважно розміщених на мертвих полях.
Ручні гранати — німецькі, мадярські та російські — служать для особистої оборони, в наступі та в обороні, для боротьби з танками (в'язка гранат).
Пістолі (кільканадцять систем різних калібрів) — для особистої оборони й нападу на близьку відстань.
Міни — для диверсії: нищення мостів, шляхів, об'єктів, загороджень.
Залежно від розмірів акції, командир наказує, які засоби боротьби повинні бути вжиті. Головна метода партизанки — це сильний і несподіваний вогонь, від якого залежить успіх. Що з того, що відділ .має багато автоматичної зброї, коли вона несправне діє (затинається або взимку сильно змащена, має знерухомлені замки). Тому краще, щоб було її менше, аби була надійна; нехай повстанець доглядає за справністю зброї.
Командир відділу не сміє легковажити справи засобів боротьби, зобов'язаний постійно контролювати їх. Коли повстанці бачать, що командир приділяє окрему увагу зброї, вони піклуються нею ще більше, а згодом це переходить у них у свого роду звичку, навіть пристрасть. Таке піклування зброєю дає в результаті справнішу її роботу, а в потребі вона не підведе й не вмовкне.
8. Виряд
Коли говориться про виряд, то не можна змішувати двох понять — виряду окремого вояка і виряду повстанського відділу.
а) Виряд поодинокого повстанця. Під вирядом повстанця розуміємо всі ті предмети, які він потребує. Інший виряд вояка регулярної армії, інший — повстанця. В основному він подібний, але що стосується одягу, то він відмінний. Виряд поодинокого вояка в регулярній армії можна поділити на п'ять груп:
— перша — зв'язана зі зброєю;
— друга — з одягом;
— третя — з постіллю (покривала, простирадла, наволочки);
— четверта — засоби для миття і гоління;
— п'ята — санітарне приладдя (бандажі, вата, йод, індивідуальний (запасний) пакет, протигазові засоби).
Ще вживаються терміни: повний, бойовий, службовий виряди. Під повним вирядом розуміємо вояка з усіма його особистими та бойовими предметами (вояк в повному обтяженні).
Бойовий виряд — це зброя та всі предмети, що входять до групи зброї, а саме: пояс, набійниці, жабка до багнета, хомутик для лопатки, торба з гранатами, газова маска.
Службовий виряд — це виряд вояка в літньому або зимовому одязі, оперезаному поясом, при багнеті (шаблі, пістолі).
Партизанський виряд більш спрощений. В період організації повстанських відділів Команда УПА наказала, щоб новобранці вступали до повстанських відділів у повному виряді. Але пізніше виявилось, що таке велике „барахло" дуже обтяжувало вояка, робило його нерухливим, прив'язувало його до власних речей, тому пізніше наказано звести повний виряд до мінімуму, щоб повний виряд без зброї важив не більше 6 кг (повний виряд польського вояка важив 42,5 кг, німецького — більше).
Виряд українського повстанця порівняно з вирядом вояка регулярної армії дуже малий, найбільш раціональний, зведений до найпотрібніших речей: наметна плахта, що замінює дощовик, зимовий плащ та накриття (ковдра). Цей виряд захищає повстанця від дощу й холоду, ним він накривається, з нього будує шатро. За запасні чоботи йому служить шевське приладдя —кілки, шило, дратва тощо; за запасний одяг — голка, нитка та кусники матеріялу (для латання); наплечник він використовує не для власного виряду (бо він його вміщає в наплечнику), а для носіння харчів та виряду повстанського відділу.
Кожна армія має однострої, виконані точно за приписом, зразком (кроєм). Однострої українських повстанців є мішаниною цивільного та військового одягу. Кольори також різні. На печатках партизанки більша "частина повстанців мала цивільний одяг, пізніше, коли дещо придбалося за кошт ворога, траплялися відділи, цілковито вдягнені в німецькі, мадярські, большевицькі однострої. Це було не раз причиною нещасливих випадків та зайвих алярмів.
Чотовий Морський із старшинської школи „Олені", будучи на чатах, застрілив вістуна Сталевого, що вертався зі стежі. Вістун був у большевицькому плащі, і чотовому Морському здалося, що це ковпаківець (большевицький партизан).
Влітку 1945 р. до села Баня Березів зайшов партизанський відділ. Всі повстанці були в большевицьких мундирах. У селі зчинився алярм, в результаті чого мусіли залишити село командир відтинка „Гуцульщина", шеф штабу „Говерля" і тереновий провідник Коломийщини. Лише згодом виявилось, що це був свій повстанський відділ.
У січні 1946 р. комендант боївки СБ друг Б. нехотячи спричинив алярм повстанського відділу „Заграва". Він проходив поблизу табору зі своєю боївкою, одягненою в большевйцькі мундири, з двома собаками. Сотенний дав тривогу. У таборі думали, що це большевицька облава.
Таких випадків було багато.
Шапки також не мають якогось встановленого кольору й форми; можна зустріти повстанців у мазепинках, фуражках, лещетарках, кубанках, гіетлюрівках. Відзнаки (тризуби) є різні, їх повстанці роблять самі. Деякі тризуби відзначаються складним та гарним оформленням. Останнім часом спостерігається в повстанців крій одностроїв, подібний до англійського. Комір викладений, як у цивільному піджаку, кишені накладні, шапки-петлюрівки.
Покищо не можна говорити про якийсь спеціяльний повстанський одяг, але можна сподіватися, що Головний Штаб УПА має вже опрацьовані зразки одностроїв для всіх родів війська, причому в визначенні зразків грають ролю практичні потреби та історичний момент.
б) Виряд повстанського відділу. Повстанські відділи рідко коли перебувають на одному місці довше, ніж три-чотири місяці. Таке довге перебування на одному місці пов'язане з будовою табору. Тому кожний відділ мусить мати виряд, себто предмети, які потрібні для спільного життя більшої кількості людей. Хоч яке примітивне життя партизанів у таборі та в рейдах, та без тих найпростіших предметів відділ обійтися не може. З таборі тих предметів буде більше, в рейдах менше. Подібно до того, як виряд окремого вояка ми поділили на групи, так само й виряд повстанських відділів слід поділити на групи за призначенням:
— до першої групи зараховуємо предмети, зв'язані з саперкою, — лопати, джагани, сокири, пили, ломи:
— до другої — з харчуванням: польова кухня, котли, баняки, відра, полоники;
— до третьої — з канцелярією: друкарська машинка, службові книги, акти відділу, радіо, карти,
— до четвертої — з вишкільним матеріялом: військова тз організаційна література;
— до п'ятої — санітарний виряд: ноші, скрині з ліками, санітарні сумки:
— до шостої — різне: шевське, кравецьке, ковальське приладдя.
Для постачання харчів, перевозу важкої зброї, клунків відділи мають таборову валку, яка складаетьсн з 10-15 вояків. Провідником таборовоі валки є підстаршина. Провідниками таборової валки можуть бути колишні вояки артилерії чи кінноти, що пройшли військовий, ковальський чи ветеринарний курс та добре розуміються на конях. Провідник валки регулює висилання возів у терен, заготовляє фураж, одяг, білизну тощо. Він уважає, щоб на постоях вояки мали приміщення, він є також провідником возів. Перебуває в постійному контакті з бунчужним, магазинером та інтендантом. Щоб не перемучувати коней, провідник таборової валки дбає про дотримання норм навантаження: на рівній дорозі пара середніх коней може потягнути 400-600 кг ваги, на гірських дорогах — до 300 кг, на однокінну сулу можна навантажити до 400 кг на рівній дорозі й до 200 кг на гірських дорогах; в'ючний кінь понесе 80 кг ваги. Під час рейду провідник регулює порядок таборової валки, пильнує, щоб у дорозі майно відділу не знищилось або не загубилось.
На пізніших стадіях партизанки повстанські відділи ще більше зменшили свій таборовий виряд та вже не послуговувалися возами, лише в'юнками, А деякі відділи в рейдах по неопанованих теренах та за кордоном просувались без таборової валки. Для переносу сотенної зброї, харчів та кухонного приладдя призначався службовий рій, який щодоби змінявся. Виряд канцелярії відділу бунчужний вміщував у своїй сумці. До великих таборових валок можна було звикнути; повстанські командири звикли до верхівців, до нової форми. Але коли — через втрату таборового майна — відділові довелося кілька днів голодувати, командири перейшли на чисто партизанські рейди. Увесь таборовий виряд поділили між повстанцями, які носили його в наплечниках, а важкі котли — на зміну по-два.
Командир Рен, щоб повстанці не несли важких котлів, наказав був кожному роєві мати відро і варити окремо. Але й це не було добре. Його збільшений курінь, який доходив до 1.000, а то й більше людей, мусів палити до 50 ватр (два відра на кожній ватрі), а це спричинювало велику заграву, яку було далеко видно. Не обходилося й без того, щоб з котрої ватри не закурили.
Тактика сотенного Середнього також не була добра. Цілий день відділ змушений був обходитися без теплого харчу і лише вночі сходив до населеного пункту і там один раз на добу їв страву. В осінні та в зимові місяці це дуже виснажувало повстанців. Але поручник Середній не міг інакше робити, оперуючи майже в безлісих та сильно просочених большевиками теренах.
9. Місця розташування
a) Повстанські бази. Місця, які спеціяльно надаються для постоїв повстанських відділів, визначаються як повстанські бази. Такими теренами є великі масиви лісів, гори, багна, надрічні луги-лозовиння. Від повстанських баз вимагається:
— щоб були розміщені якнайдалі від головних шляхів;
— доступ до них повинен бути важкий.
Повстанські бази — це місця, де повстанці можуть організуватися, вишколюватися, а після боїв чи довших рейдів — відпочивати. Ті місця повинні бути найбільш дбайливо законспіровані. Доступ без клички туди заборонений. Стійки, застави та стежі безперебійно — вдень і вночі, влітку та взимку, в погоду та в зливи, в сніговії та в морози — стережуть, щоб око агента не помітило повстанського табору, щоб ворогові не вдалося несподівано наскочити на українських повстанців.
б) Повстанський табір. Далеко в лісі або на багнах, під прикриттям дерев і кущів, оточений потрійним перснем стійок, розташований повстанський табір. Це комплекс бараків чи землянок, побудованих симетрично або асиметрично, в залежності від постанови командира. Деякі командири наказують будувати бараки симетрично вздовж дороги з одного боку, або обабіч, інші — на пагорбах, де сухі місця, які легко сплянтувати (зрівняти),
Бараки повстанці будують самі. Місце під будову плямують, викорчовують, кладуть підвалини та невисокі стіни (пересічно на 1 м висоти), опісля зводять крокви, прибивають до них лати й покривають дах драницями або лубом. Драниці роблять самі; 3 тією мотою знаходять старі смереки, які мають рівні слої, дерево ріжуть на метрові поліна, розколюють їх на рівні частини та спеціяльним ножем ріжуть драниці. Буває, покривають бараки лубом, себто корою із смерек або ялиць, яку можна здирати в сезон від квітня до половини серпня. Цвяхи роблять також самі з телефонного дроту.
Найкраще будувати бараки таких розмірів, щоб у них вмістити по одній чоті. Для чоти є достатнім барак розмірами 12 х б м. Всередині такого барака з обидвох боків установлені лежанки, посередині — дві ватри, а над ними — отвори-димарі. Зустрічаються також бараки розміром 12 х 4 м, майже наполовину менші за вищезгадані. Дахи на них двоскапові, покриті лубом. У таких бараках квартирують по два рої. Крім таких бараків — назвемо їх стандартними — е ще менші, які мають окреме призначення. Це приміщення для штабу (де квартирує командир із своїм почтом), вартівня, магазини, кухня, шпиталька або амбуляторія, лазня, стайня. В деяких таборах окремо будують по одному великому бараку, який використовують як зал для вистав та концертів. Внутрішня обстановка бараків дуже проста, гармонізує з жорстким повстанським життям. За табором, на відстані 100 м, розміщені вбиральні.
Посередині табору є алярмовий майдан, де відбуваються збори відділу. Оскільки цей майдан найбільше вживаний і оскільки він швидко заболочується, повстанці викладають його деревом або шутрують. В залежності від місцевих умов, майдан для вправ розміщений ближче або далі від табору. Поблизу алярмового майдану інколи можна побачити квітники у вигляді тризуба чи організаційних знамен.
Коли повстанці на вправах, бунчужний та писар у штабі займаються канцелярською роботою, кухарі в кухні готують страву, інтендант у магазині видає кухарям харчові продукти й приймає від візників привезені продукти. Надворі повстанці ріжуть та колять дрова для кухні. У верстатах шевці направляють взуття, кравці зашивають порваний одяг, на вартівні відпочивають змінені вартові, а зміна на стійках чуває, зорить, наслуховує.
Так виглядає повстанський табір.
10. Повстанські відділи
а) Роди повстанських відділів. Повстанські відділи можна поділити на два роди:
Перший рід повстанських відділів — це відділи вишкільні. В них вишкільний період призовників продовжується довше, обсяг вишколу обширніший. Після тих відділів повстанці виходять добрими інструкторами-старшинами.
Другий рід повстанських відділів — ці відділи бойові. В них вишкільний період короткий, подальший вишкіл повстанці проходять у боях. Ті відділи виховують хоробрих, спритних досвідчених повстанців.
Як перший, так і другий рід повстанських відділів мають свої змінні переваги. Вишкільні відділи постачають кадри, що вишколюють молодших підстаршин та поповнюють бойові відділи. В свою чергу, бойові відділи, маючи досвідчених у партизанській тактиці та кваліфікованих підстаршин і повстанців, можуть вести успішні й завзяті бої.
б) Дисципліна у повстанських відділах. Вишкільні відділи, перебуваючи далеко горах, лісах чи багнах, рідко зустрічаються з ворогом, тому можуть цілковито присвятити себе вишколові. В тих відділах, як звичайно у вишкільних організаціях, дисципліна суворіша, бойових відділах, зрозуміло, дисципліна менш сувора. Там панує більша „демократія", нема різкого розмежування між командним складом та рядовими повстанцями.
Не раз можна чути, як рядові повстанці, оповідаючи провідникові чи котромусь і командирів про якусь подію, говорять прямо: „Та ви, друже командире, не маєте поняття, що то був за бій", або: „Но, дивіться... На, маєш!..." Такі фрази у розмові із своїм командиром — це не ознака якогось „панібратства", а результат бойового співжиття-приязні.
Не раз у бойовій обстановці поранений командир залишається з одним повстанцем також пораненим, і доводиться їм кілька діб блукати лісами, мерзнути, мокнути. Повстанец загартований у боях і йому ніби чужі тонші почуття, та він піклується своїм командиром, як мати дитиною. Хоч сам цокоче зубами, він скидає свого плаща-шинелю, скидає куртку та накриває нею хворого командира, а якщо той не дозволяє цього робити, повстанець сумує. Буває, що повстанець бере на руки важко пораненого командира та виносить його туди, куд не долітають кулі.
Дисципліна в бойових відділах звичайно менша, але там зате існує велика прив'язаність, велике довір'я до командира, а між повстанцями панує міцне побратимство. В загальному треба визнати, що як у таборовій, так і в бойовій обстановці зобов'язує велика дисципліна точне виконання наказів командирів. Коли ж до дисциплінованості додати інші прикмети якими повинен відзначатися націоналіст, то в цілому повстанець постає людиною сильної волі, стійкого характеру, дисциплінованою та хороброю. Такої людини не зламає ні довге перебування в підпіллі, ні тверде й небезпечне повстанське життя.
в) Режим у повстанських відділах. Будить повстанців „Рання зоря" — влітку раніше, взимку — на годину пізніше. Всі схоплюються зі своїх лежанок, швидко вдягаються та вибігають на зарядку, яку проводить службовий підстаршина.
Руханка (зарядка) відбувається за встановленим порядком, який подекуди міняється, але сама схема руханки залишається та сама:
— початкові вправи (марш, біг, заспокоюючі вправи);
— основні вправи в шахівниці: прості та скомпліковані (сполучені) вправи цілого тіла (рук, ніг, шиї, грудей і живота), згодом ідуть перепочинкові вправи та ігри;
— кінцеві вправи: біг, марш зі співом (якщо це дозволяють місцеві умови конспірації). Після руханки повстанці витріпують накриття (коци), застеляють лежанки та біжать до потоку митися. Згодом службовий старшина оголошує збір для молитви. Молитва відбувається за наступним.зразком.
Повстанці стають у три ряди; на команду „До молитви" підриваються на „струнко", правою рукою знімають шапки та одночасно відкладають ліву ногу на „спочинь". Один з повстанців промовляє щоденну молитву „Отче наш" і „Богородице Діво", а опісля, на команду „Струнко", той самий повстанець промовляє молитву Мащака:
„Україно, свята Мати Героїв, зійди до серця мого, прилинь бурею вітрів кавказьких та шумом карпатських ручаїв, боїв славного Завойовника батька Хмеля, тріюмфом і гуком гармат революції, радісним гомоном Софійських дзвонів, нехай душа моя в Тобі відродиться, славою Твоєю опроміниться, бо Ти, Пресвята, — все життя моє, бо Ти — все щастя моє. Задзвони мені брязкотом кайданів, скрипінням шибениць. У понурі ранки принеси мені зойки катованих у льохах, у тюрмах і на засланнях. Щоб віра моя була гранітом, щоб зросла завзяттям міць, щоб сміло йшов я в бій, так як ішли герої за Тебе, Свята, за Твою славу, за Твої святі ідеї, щоб пімстити ганьбу неволі, стоптану честь, глум катів Твоїх, невинну кров помордованих під Базаром, Крутами, геройську смерть Вождя Української Нації, Української Національної Революції — Полковника Євгена Коновальця, Бесарабової, Головінського, Голояда, славну смерть Данилишина і Біласа та тисяч незнаних нам, що їх кості порозкидані або тайком погребані; спали вогнем животворним в серці моєму кволість, нехай не знаю я, що то вагання; скріпи мій дух, загартуй волю, у серці замешкай моєму. В тюрмах і в тяжких хвилинах нелегального життя зрости мене до ясних чинів, для Тебе в чинах тих хай знайду смерть, солодку смерть у муках за Тебе, і хай розплинуся в Тобі та вічно житиму в Тобі, Відвічна Україно, Свята, Могутня і Соборна".
На команду „По молитві" повстанці одягають шапки на голови. Відразу після молитви службовий оголошує збір „До сніданку". Часто службовий переглядає, чи чисті їдунки, — це називається апелем.
На сніданок повстанці одержують гарячу чорну каву з хлібом або, замість кави, кашу з круп. Після сніданку службовий старшина оголошує „Ранній збір". Всі повстанці в бойовому виряді стають у трилаву.
Після відчислення стану службовий звітує бунчужному збір відділу, подаючи кількість підстарший і рядових на зборі, а при тому також кількість хворих (де), на варті (якій), зайнятих у таборі та в терені (верстати, кухня, канцелярія та спеціяльні відрядження).
Бунчужний перевіряє кількісний стан, обмундирування, виряд, озброєння, потрібне для вправ, і звітує командирові, який збирає сотню на майдані вправ, де до обіду відбуваються вправи, згідно з установленим і затвердженим пляном вишколу.
У таборі залишаються хворі, функційні, службові та ті, що мають відійти в терен.
Після повернення відділу до табору повстанці перечищують зброю, виряд та готуються до обіду (чистять одяг, взуття, миють руки).
На команду „Збір до обіду!" повстанці стають трилавою, службовий переглядає їдунки та дає наказ марширувати в напрямі кухні.
Після обіду відбувається відправа-зміна варти. Для кожного відділу встановлені:
— пора відправи варти;
— стан варти;
— кількість стійок.
Відправу варти проводить службовий підстаршина. Він перевіряє стан і виряд варти та переконується, чи повстанці знають обов'язки вартівничої служби. Тоді відбувається також зміна службового підстаршини і старшини, а в деяких відділах приймають звіти з проханнями, скаргами та карні; звіти приймає командир або його заступник.
Після закінчення обідньої перерви, згідно з пляном вишколу, відбуваються пообідні вправи.
Після закінчення вправ о 18-ій годині службовий підстаршина наказує збір, на якому бунчужний відчитує денний наказ. В денному наказі подається:
— хто на наступний день перебирає функції службового старшини і підстаршини;
— котра чота висилає варту, в якій силі;
— розподіл занять на наступний день;
— зауваження та розпорядження командира.
Після відчитання денного наказу повстанці йдуть по вечерю. Після вечері аж до „Вечірнього збору" повстанці вчаться або відпочивають.
О 21-ій годині службовий заповідає збірку до „Вечірньої молитви", яка відбуваєтьй подібно до „Ранньої молитви". Після цього повстанці повертаються до своїх бараків, роздягаються та лягають спати. Службовий обходить усі бараки, впевнюючись, чи всі присутні, та перевіряючи особисту чистоту повстанців, і відходить на своє службове місце.
Ніч. У таборі всі спочивають, крім службового, алярмового та вартівників.
Всі дні, крім неділь і свят, подібні до вище описаного дня. У свята заняття відбуваютьо лише до обіду, потім повстанці мають вільний час. Часто в неділі відбуваються Богослуження, ватри, концерти або академії з нагоди національних свят.
З наведеної ілюстрації щоденного повстанського життя видно, що те життя набагато важче, суворіше, ніж життя вояка в регулярній армії. Якщо до того додати довгі марші, часто в дірявих чоботях, майже босим в снігу, без можливості відпочити десь у теплому місці, бо ворог наступає на п'яти, то одержимо ще повніший образ суворого партизанського життя.
11. Вишкіл.
а) Вишкіл поодинокого бійця-повстанця. Навчання бійців у повстанських відділе відбувається на основі програм, встановлених командою УПА. Щоб бійці за короткий ча могли пройти весь обсяг вишколу, програма передбачає найосновніші відомості з засяв військовості. На першому місці програма ставить:
1) Польовий вишкіл, який має навчити бійця, як поводитися перед обличчям ворога якості окремого бійця із спеціяльними завданнями, а також у складі рою, чоти, сотні. Кожний повстанець повинен докладно вивчити завдання: зорця, підслуху, польової стійки, добірного стрільця (снайпера), автоматника.
Після закінчення навчання одинцем наступає вишкіл в рою:
— рій у розвідці, в наступальному бою, в обороні, в бойовій охороні, на чаті. Потім іде навчання у складі чоти, сотні.
Під час навчання польової служби слід робити акцент на варіянти, по'язані партизанською тактикою, а саме:
— бої у спеціяльних умовах: ліс, важкопрохідні терени, ніч, мряка, злива, сніговії;
— спеціяльні форми партизанських боїв: забезпечення маршів і постоїв, напад, засідка, заскочення, маневрування.
2) Впоряд. Впоряд служить виробленню точно визначених рухів, виконуваних на команду, виробленню вояцької постави та дисципліни. На впоряд відводити переважно одну годину денно.
3) Стрілецький вишкіл має завдання навчити стрільців стріляти. Цей предмет складається з внутрішньої та зовнішньої балістики і науки стріляння.
4) Зброєзнавство має ознайомити бійців з різними родами зброї, з їх бойовими властивостями та навчити бійців ними орудувати.
5) Внутрішня служба має ознайомити бійців із військовим життям, з обов'язками повстанців щодо своїх командирів, з організацією вартової служби тощо.
6) Піонерка і мінерка має ознайомити з будовою й маскуванням стрілецьких осередків (гнізд); з будовою і нищенням дротяних засіків (перешкод); із закладанням мін та очищенням замінованих піль та з різного роду переправами.
Дальший вишкіл бійці повинні здобувати на полі бою та в практичних рейдах. Щоб військо не втрачало вояцького духу та дисципліни, під час переправ і відпочинків треба проводити впоряд і польову службу. Після кожної бойової акції командир повинен обговорювати її хід не лише з командним складом, а й з бійцями, висвітлюючи всі переваги та хиби проведеної акції. Це навчить повстанців, чого треба в майбутньому уникати, а що успішно застосовувати.
б) Політичне виховання. До вояцького навчання належить також політичне виховання. Не знаю, як інші командири, але я, коли було організовано перші повстанські відділи, дуже відчував брак того предмету в вишколі. Не раз у розмовах з повстанцями я спостерігав великий брак відомостей як у ділянці політики, ідейної виробленості, так і в загальнокультурному вихованні.
Щоб усунути ті недоліки, я наказав два рази на тиждень — в неділю та в середу — проводити бесіди та обговорювати такі питання: що таке Українська Національна Самооборона (в, Галичині тоді ще не була засвоєна назва УПА), за що вона бореться, яким повинен бути повстанець і т.п.; з ідеології повинні були обговорюватися всі пункти Декалогу; з географії України — фізична будова краю. Кожна бесіда складалася з двох частин: ідеологічної та загальної. Ідеологічною частиною керував повстанець Яструб (згодом сотенний). Він, як колишній пропагандист, добре викладав цей предмет. Другу частину проводив я. Стрілецтво любило бесіди. Після кожної нової бесіди їх опитували, „про що була мова попереднього разу". Бесіди давали багато відомостей, з'ясовували складніші питання, незрозумілі повстанцям.
Такі були початки: Пізніше до вишкільної програми було введено політичне виховання у широкому характері. За програмою, яку надіслали нам „згори", від командування, наші бесіди були дуже скромні, але і вони були кроком уперед. Бесіди були зародком не менш важливих предметів — польової служби, впоряду тощо. Вони виховували повстанців повновартісними революціонерами, які в ім'я визволення Батьківщини сміло йшли в бій, а в важких ситуаціях не давались ворогові живими, а відбирали собі життя.
Свої зауваження щодо політичного виховання я викладав у брошурі п.з. „Політвиховник — різьбар душ повстанців", тому тепер на тій темі не буду обширніше зупинятися. Хочу все-таки відзначити, що згідно з інструкцією Головного Штабу УПА про політвиховання з 1944 р., політвиховник — це заступник командира з політично-виховної роботи, підпорядкований командирові та який входить до командирського почту. Практично та організаційно, політвиховник підпорядкований своїм командирам. Головний Військовий Штаб інструкцією з 1944 р. вирізнив значення політвиховника. Де добрий командир і політвиховник, там добрий у відділі ідейно-моральний та бойовий стан людей. Де у відділі між командиром та політвиховником нема згоди-порозуміння, там повстанці, спостерігаючи ворогування „вгорі", самі між собою теж діляться на дві „партії". Одна „партія" підтримує командира, друга — політвиховника. В такому відділі панує нездорова атмосфера скарг, доносів, погроз. Єдиний порятунок для такого відділу — провести слідство та покарати винних, або розділити й перевести винних у незгоді до різних відділів.
Історія УПА знає полум'яних політвиховників, які відіграли велику ролю в піднесенні ідейно-морального рівня та бойового духу повстанських відділів. Багато з них боролися пліч-о-пліч з бійцями, а в важкі хвилини відбирали собі життя.
У курені „Гайдамаки" був повстанець старшого віку, жонатий, мав дітей. Він не раз просив мене, щоб його відпустили „на декілька днів" додому. Я ніколи не відмовляв його просьбі. Повстанець Левко — такий був його псевдонім — завжди точно вертався з відпустки до відділу. Після реорганізації куреня Левка як виховника приділено до відділу командира Гамалії. Перебуваючи в селі 3. у червні 1944 р., я мав змогу зустрітися з Левком знову. Він виявився не лише полум'яним політвиховником, але також і хоробрим командиром. На той час Левко поклав уже вбитими 89 німців та „чубариків" (большевицьких партизанів).
Дуже гарний юнак, випускник старшинської школи, політвиховник Борко, перебуваючи в відділі Шрама, загинув геройською смертю над Дністром, під Цвітною, в 1944 р.
До відділу „Летуни" прибув молодий, інтелігентний та енергійний виховник Марко. Два дні пізніше, поранений під час большевицького наступу, відібрав собі життя, щоб не потрапити до рук ворога живим.
У відділі „Журавлі" був старший, поважний та інтелігентний політвиховник Боровик. Командир Клим надав йому вище становище в політвиховній роботі. Цей справжній трибун УПА загинув на своєму службовому посту під час зборів у селі Рівнянська Свобода.
Не маю змоги перечислити всіх вихованців та показати їх плідну роботу у формуванні повстанських душ. Підкреслю лише, що в повстанському відділі виховник так само потрібний, як і командир. Українська Повстанська Армія бореться з переважаючим в декілька разів ворогом за високі ідеали й в ім'я цих ідеалів довгі роки приносить криваві жертви, її вояками можуть бути тільки люди ідейні та зі стійким характером. Виховники саме й мають завдання виковувати сильні характером одиниці. Виховник — це різьбар повстанських душ.
в) Старшинські та підстаршинські школи. Організація (ОУН) плекала в народі військові традиції та любов до зброї. Кожний член ОУН мусів бути військове вишколений, і щоб дати такий вишкіл членам, ОУН організовувала — в краю та на еміграції — військові вишколи. В краю постали школи:
— старшинська школа біля міста Мости Великі; нею керував Дмитро Грицай-Перебийніс, згодом генерал та шеф Головного Штабу УПА;
— підстаршинська школа в місцевості Поморяни під керівництвом Івахова-Роса, першого шефа Штабу УПА;
— підстаршинська та старшинська школи „Олені" біля села Брязи, в Карпатах, якою керував поручник Хмель, а потім поручник Поль;
— підстаршинська школа в Малиновицях (Гуцульщина), ведена поручником Чмеликом;
— підстаршинська школа біля Космача, ведена поручником Степовим;
— підстаршинська школа ім. підполковника Коника за лінією Керзона.
Крім перерахованих шкіл були ще курси, на яких вишколювали спеціялістів: мінерів, радіотехніків, телезв'язкових, розвідників, виховників. Провід ОУН також організовував курси для старшин, для дальшої спеціялізації їх та поглиблення фахового знання. На таких курсах велику увагу надавали вивченню тактики піхоти у співдії з іншими родами зброї.
До підстаршинських шкіл УПА треба зарахувати ще курінь „Гайдамаки", очолюваний хорунжим Хмелем, Офіціяльно курінь не мав назви школи, але там вишколювався певний інструкторський склад майже для всіх відділів Воєнної округи „Говерля", а частково також для Львівщини, Тернопільщини та для Волині (туди були відряджені „Сіроманці" та „Трембіта").
Навчання у військових формаціях УПА спершу велось за тимчасовими програмами (проєктами), пізніше Команда УПА встановила кілька програм:
— програма навчання для старшинської школи (повний вишкіл);
— програма навчання для підстаршинської школи (повний вишкіл);
— програма навчання для підстаршинської школи (скорочений вишкіл);
— програма для школи кадрів (підготовчий курс для кандидатів до старшинської школи);
— різні програми (для спеціяльних вишколів спеціялістів: мінерів, радистів, телезв'язкових, розвідників і т.п.).
Програми не були догматичними, їх можна було добровільно поширювати, залежно від обізнаності інструкторів у даному предметі.
Вишкіл у старшинських школах був обширніший. Крім предметів, які викладалися у підстаршинських школах, курсанти слухали лекції з інтендантури, розвідки, організації війська, інструктажу, військового книговодства та кореспонденції.
Прийняття до старшинської школи було зумовлене цензом. Від кандидатів вимагалася закінчена освіта нарівні 6 клясів гімназії старого типу, або 8 клясів совєтської десятирічки. Повний вишкіл у старшинській школі охоплював два курси:
— навчання рядового повстанця,
— вишкіл кандидатів на старшин.
Час рядовогонавчання для курсантів становив 359 годин. Після репетицій відбувався старшинський вишкіл, який тривав 409 годин навчання. Разом програма вишколу передбачала 768 годин навчання.

Г. ВИШКІЛЬНІ ПРОГРАМИ УПА


12. Програма для старшинських шкіл (повний вишкіл)
I. Вишкіл рядового повстанця:
 — Польова служба                        86 год.
 — Зброєзнавство                         36
 — Впоряд                                50
 — Стрілецький вишкіл                    30
 — Піонерка і мінерка                    31
 — Внутрішня служба                      33
 — Теренознавство                        16
 — Санітарна служба                       5
 — Політичне виховання                   72
 Р а з о м :                            359 год.
а) Польова служба
 Поодинокий повстанець:
 1. Загальне положення                           1 год.
 2. Повстанець у наступі                         2
 3. Повстанець в обороні                         2
 4. Зорець                                       2
 5. Зв'язковий                                   2
 6. Секрет                                       2
 7. Польова стійка                               3
 8. Стежа в розвідці                             4
 9. Три повстанці в засідці                      4
 10. Співдія двох-трьох повстанців
     в різних бойових ситуаціях                  6
 11. Поведінка в маршах
     і маршова дисципліна                        2
 12. Поведінка на постоях                        1
 Повстанський рій:
 13. Загальне положення                          1 год.
 14. Повстанський рій у наступі                  6
 15. Повстанський рій в обороні                  6
 16. Повстанський рій в засідці                  8
 17. Повстанський рій на стежі                   8
 18. Повстанський рій у похідній охороні         8
 19. Повстанський рій на чатах                   8
 20. Повстанський рій у самостійних бойових
     та пропагандивних маневруваннях            10
 Р а з о м :                                    86 год.
б) Зброєзнавство
 Рушниці:
 системи Мосіна, вз. 1891/30;
 системи Мавзера, вз. 1898;
 мадярська рушниця.
 1. Бойові властивості рушниці                   1 год.
 2. Розбирання і складання рушниці               2
 3. Опис частин та їх призначення                2
 4. Чищення й змазування рушниці                 1
 Скоростріли:
 російський скоростріл „Дегтяров";
 російський станковий скоростріл;
 чеський скоростріл „Збройовка";
 мадярський ручний скоростріл;
 німецький скоростріл МҐ.
 5. Бойові властивості скоростріла               5 год.
 6. Розбирання і складання скоростріла           3
 7. Опис головних частин та їх призначення       3
 8. Взаємодія частин скоростріла                 3
 9. Чищення та змазування                        1
 Автомати:
 російські ППД, ППШ, ППС;
 німецький автомат МП 40, 42;
 чеський МП.
 10. Бойові властивості автомата                 2 год.
 11. Розбирання і складання автомата             3
 12. Опис частин та їх призначення               3
 13. Взаємодія частин                            2
 14. Чищення та змазування                       1
 Гранати:
 російські ручні гранати Дем'янова, РГД, Ф1;
 німецькі штильграната й аєрграната;
 мадярські ручні гранати.
 15. Бойові властивості гранат і способи
     застосування їх в різних бойових умовах     3 год.
 16. Будова гранат, опис і призначення
     їх поодиноких частин                        2
 Р а з о м:                                     36 год.
в) Впоряд
 1. Основні положення                            4 год.
 2. Ходи і біги                                  4
 3. Звороти                                      4
 4. Хвати рушницею                               9
 5. Віддавання почестей                          4
 6. Замкнені лади рою                            5
 7. Збірки, рівняння, відчислювання              5
 8. Зміна ладів                                  5
 9. Розімкнені (вільні) лади рою                10
 Р а з о м :                                    50 год.
г) Стрілецький вишкіл
 Внутрішня балістика:
 1. Причини запалювання пороху,
    дія порохових газів й лет
    кулі в середині цівки                        1 год.
 Зовнішня балістика:
 2. Лет кулі після виходу з цівки
    (траєкторія лету кулі й чинники,
    що діють на формування траєкторії)           3
 3. Пробивна сила кулі                           1
 Наука стріляння:
 4. Стрілецькі постави                           5
 5. Тримання рушниці при стрілянні, націлювання,
    вибір цілі, оцінювання віддалі до 800 м,
    наставлення мірника та віддання стрілу       8
 6. Вишукування, займання, зміна вогневої
    позиції для поодинокого стрільця
    та для скоростріла                           4
 7. Вогнева дисципліна                           1
 8. Трикутник блудів                             2
 9. Стріляння до літаків                         3
 10. Нічне стріляння                             2
 Р а з о м :                                    30 год.
ґ) Піонерка і мінерка
 Самовкопування:
 1. Гніздо для одного повстанця
    в лежачому положенні                         1
 2. Гніздо для стріляння з коліна                1
 3. Скорострільне гніздо для
    стрільця в лежачому положенні                2
 Маскування:
 4. Загальні основи маскування                   2
 5. Маскування повстанських позицій              1
 Мінерка:
 6. Загальні правила                             1
 7. Вибухові речовини                            2
 8. Приладдя для спричинення
    вибуху (капсулі, шнури)                      2
 9. Способи зривання                             4
 10. Обрахування при зривах                      2
 11. Місця загороджень                           2
 12. Розвідка та усунення мін                    4
 13. Роди мін (російські, німецькі, мадярські)   4
 Р а з о м :                                    31 год.
д) Внутрішня служба
 1. Прикмети воїна-революціонера УПА              2 год.
 2. Права й обов'язки повстанця                   2
 З. Військові ступені в УПА                       1
 4. Ставлення підлеглого до командира             2
 5. Нагороди і покарання в УПА                    2
 б. Організація вартової служби                   3
 7. Завдання вартової служби                      3
 8. Організація варт та їх озброєння              2
 9. Відправа варт, кличка                         2
 10. Зміна варт                                   2
 11. Зміна стійок                                 2
 12. Порядок на вартівні                          2
 13. Права та обов'язки стійкового                3
 14. Обов'язки коменданта варти
     та його заступника                           1
 15. Підготовка варт до служби                    1
 16. Дії варт у випадку ворожого нападу           2
 Р а з о м :                                     33 год.
е) Теренознавство
 1. Типи терену та характеристика                 4 год.
 2. Теренові предмети                             4
 3. Орієнтація в терені                           6
 4. Опис компаса й бусолі,
    практичне застосування                        2
 Разом:                                          16 год.
є) Санітарна служба
 1. Особиста гігієна стрільця                     1 год.
 2. Перша допомога і рятування
    поранених з поля бою                          4
 Р а з о м :                                      5 год.
ж) Політичне виховання
 Здійснюється на основі спец. програми, разом:   72 год.
II. Вишкіл кандидатів на старшин
 Порядок предметів навчання і кількість годин:
 — Польова служба                               106 год.
 — Впоряд                                        18
 — Стрілецький вишкіл                            16
 — Піонерка та мінерка                           22
 — Внутрішня служба                              23
 — Картознавство                                 64
 — Інструктаж (подавання команд)                 48
 — Організація війська                           30
 — Інтендантура                                  16
 — Розвідка                                      14
 — Зв'язок                                       14
 — Військове книговодство,
   кореспонденція, звітування                     6
 — Санітарна служба                               8
 — Політичне виховання                           24
 Р а з о м :                                    409 год.
а) Польова служба
 Повстанська чота:
 1. Загальне положення                                            3 год.
 2. Повстанська чота в наступі                                    3
 3. Повстанська чота в обороні та вихід з оточення                4
 4. Повстанська чота в засідці                                    4
 5. Повстанська чота в наступі на ворожі об'єкти                  4
 6. Повстанська чота під час зустрічі з ворожою засідкою          4
 7. Марші та їх забезпечення                                      5
 8. Постої в населених пунктах та в лісі й забезпечення постоїв   5
 Повстанська сотня:
 9. Загальне положення                                            2 год.
 10. Повстанська сотня в наступі                                  5
 11. Повстанська сотня в обороні і вихід з оточення               8
 12. Повстанська сотня в засідці                                  6
 13. Повстанська сотня в нападі на ворожі об'єкти                 6
 14. Організація маршів та їх забезпечення                        5
 15. Організація постоїв в населених пунктах і в лісі
     та забезпечення постоїв                                      5
 Повстанський курінь:
 16. Загальне положення                                           1 год.
 17. Курінь в наступальному бою                                   2
 18. Курінь в насту пальному бою з переходом річки                2
 19. Курінь в наступальному бою в лісі                            4
 20. Курінь в наступальному бою за населений пункт                4
 21. Курінь в наступальному бою вночі                             4
 22. Курінь в рухомій обороні                                     2
 23. Оборона населеного пункту                                    4
 24. Оборона ріки                                                 2
 25. Оборона лісу                                                 4
 26. Оборона вночі                                                2
 27. Рейди                                                        6
 Р а з о м :                                                    106 год.
б) Впоряд
 1. Загальні зауваження до порядку                                2 год.
 2. Спосіб провадження вишколу                                    1
 3. Зімкнені лади рою, чоти, сотні                                6
 4. Розімкнені лади, розгортання                                  7
 5. Підтримання зв'язку та напрямку
    й носіння зброї у вільних ладах                               2
 Р а з о м :                                                     18 год.
в) Стрілецький вишкіл
 1. Оцінка відстаней до 800 м                                      3 год.
 2. Вогневі накази, визначення цілі та подавання відстані          2
 3. Точка націлювання                                              2
 4. Суть скорострільного вогню та вогню автоматів                  2
 5. Керування вогнем в поспіху                                     1
 6. Приготування до нічного стріляння                              2
 7. Стріляння до літаків                                           4
 Р а з о м :                                                      16 год.
г) Піонерка і мінерка
 1. Переправа мостом, вбрід, по льоду та на підручних засобах      5 год.
 2. Переправа під ворожим обстрілом                                2
 3. Форсування переправ                                            2
 4. Маскування слідів у марші та на постої,
    в зимовому та в літньому марші; маскування засідок             5
 5. Розвідка об'єкта, призначеного до підривання                   2
 б. Способи забезпечування підготовчих робіт і зірвання            4
 7. Підхід                                                         2
 Р а з о м :                                                      22 год.
ґ) Внутрішня служба
 1. Прикмети й поведінка командирів                                2 год.
 2. Права й обов'язки командира щодо підлеглого                    2
 3. Нагороди й кари в УПА                                          2
 4. Внутрішній порядок на постоях                                  3
 5. Черговий підстаршина, його обов'язки та права                  4
 6. Обов'язки коменданта варти                                     3
 7. Організація вартової служби                                    3
 8. Завдання вартової служби                                       2
 9. Контрольні органи варти, їх права й обов'язки                  2
 Р а з о м :                                                      23 год.
д) Картознавство
 1. Мірила (поділки)                                               6 год.
 2. Відшукування мірил карт                                        4
 3. Написи та числа на картах                                      4
 4. Засоби зображення різьби терену на картах                     12
 5. Топографічні знаки (символи)                                   4
 6. Азимути                                                        4
 7. Визначення кута нахилу спаду гори                              4
 8. Визначення точок та полів, які не проглядаються                4
 9. Рисування карт і шкіців                                       14
 10. Поділ військових карт                                         4
 11. Визначення теренових цілей на карті                           4
 Р а з о м :                                                      64 год.
е) Інструктаж (подавання команд)
 1. Загальне положення                                             2 год.
 Командування впорядом:
 2. В зімкненому ладі рою                                          4 год.
 3. В зімкненому ладі чоти                                         4
 4. В зімкненому ладі сотні                                        4
 5. В вільному ладі рою                                            4
 6. В вільному ладі чоти                                           4
 7. В вільному ладі сотні                                          4
 Інструктаж польової служби:
 8. Рій у наступі                                                  2 год.
 9. Рій в обороні                                                  2
 10. Рій на чатах                                                  2
 11. Рій в засідці                                                 2
 Інструктаж внутрішньої служби:
 12. Організація варт                                              6 год.
 Стрілецький інструктаж:
 13. Керування вогнем                                              8
 Р а з о м :                                                      48 год.
є) Організація війська
 1. Загальні зауваження: збройна сила та її завдання               2 год.
 2. Загальний військовий обов'язок                                 2
 3. Особовий склад збройної сили                                   4
 4. Військо (армія)                                                6
 5. Військове навчання                                             3
 6. Озброєння                                                      3
 7. Організація вермахту                                           2
 8. Організація червоної армії                                     2
 9. Схема організації УПА                                          2
 10. Схема організації повстанського полку                         2
 11. Пояснення військових термінів                                 2
 Р а з о м :                                                      30 год.
ж) Інтендантура
 1. Загальні зауваження                                            2 год.
 2. Група постачання й евакуації                                   6
 3. Група комунікації і транспорту                                 2
 4. Вартість видів продуктів харчування та їх кальорійність        4
 5. Схема адміністрації постачання                                 2
 Р а з о м :                                                      16 год.
з) Розвідка
 1. Загальні зауваження: революційна пильність та конспірація      4 год.
 2. Поборювання шпіонажу та диверсії                               4
 3. Організація закордонних розвідувальних осередків               4
 4. Військова польова жандармерія                                  1
 5. Польові суди                                                   1
 Р а з о м :                                                      14 год.
і) Зв'язок
 1. Роди зв'язку                                                   2 год.
 2. Азбука Морзе                                                   6
 3. Засоби зв'язку в рої                                           1
 4. Засоби зв'язку в чоті                                          1
 5. Засоби зв'язку в сотні                                         1
 6. Засоби зв'язку в курені                                        1
 7. Схема телефонного сполучення
    командного пункту командира куреня                             2
 Р а з о м :                                                      14 год.
ї) Військове книговодство та кореспонденція і звітування
 1. Роди військових книг та їх ведення                             3 год.
 2. Накази, зведення, кореспонденція, звітування                   3
 Р а з о м :                                                       6 год.
й) Санітарна служба
 1. Військова гігієна                                              2 год.
 2. Загальні поняття про заразні недуги                            2
 3. Гігієна під час постою та маршів                               2
 4. Гігієна харчування, кальорійна вартість харчів                 2
 Р а з о м :                                                       8 год.
ж) Політичне виховання
 На основі спеціяльного пляну, разом займає                       24 год.
13. Програма для підстаршинських шкіл (повний вишкіл)
I. Вишкіл рядового повстанця
 Порядок предметів навчання і кількість годин:
 — Польова служба                               86 год.
 — Зброєзнавство                                36
 — Впоряд                                       33
 — Стрілецький вишкіл                           30
 — Піонерка та мінерка                          31
 — Внутрішня служба                             33
 — Теренознавство                               16
 — Санітарна служба                              5
 — Політичне виховання                          48
 Р а з о м :                                   318 год.
а) Польова служба
 Поодинокий повстанець:
 1. Загальне положення                                             1 год.
 2. Повстанець у наступі                                           2
 3. Повстанець в обороні                                           2
 4. Зорець                                                         2
 5. Зв'язковий                                                     2
 6. Секрет                                                         2
 7. Польова стійка                                                 3
 8. Стежа в розвідці                                               4
 9. Три повстанці в засідці                                        4
 10. Співдія двох-трьох повстанців у різних бойових ситуаціях      6
 11. Поведінка в маршах та маршова дисципліна                      2
 12. Поведінка на постоях                                          1
 Повстанський рій:
 13. Загальне положення                                            1 год.
 14. Повстанський рій у наступі                                    6
 15. Повстанський рій в обороні                                    6
 16. Повстанський рій в засідці                                    8
 17. Повстанський рій на стежі                                     8
 18. Повстанський рій у похідній охороні                           8
 19. Повстанський рій на чатах                                     8
 20. Повстанський рій у самостійних бойових
     та пропагандистських маневруваннях                           10
 Р а з о м :                                                      86 год.
б) Зброєзнавство
 Рушниці:
 системи Мосіна, вз. 1891/30;
 системи Мавзера, вз. 1898;
 мадярська рушниця.
 1. Бойові властивості рушниці                                     1 год.
 2. Розбирання і складання рушниці                                 2
 3. Опис частин та їх призначення                                  2
 4. Чищення й змазування рушниці                                   1
 Скоростріли:
 російський скоростріл "Дегтяров";
 російський станковий скоростріл;
 чеський скоростріл „Збройовка";
 мадярський ручний скоростріл;
 німецький скоростріл МҐ;
 5. Бойові властивості скоростріла                                 5 год.
 6. Розбирання та складання скоростріла                            3
 7. Опис головних частин та їх призначення                         3
 8. Взаємодія частин скоростріла                                   3
 9. Чищення та змазування скоростріла                              1
 Автомати:
 російські ППД, ППШ, ППС;
 німецький автомат МП 40, 42;
 чеський МП.
 10. Бойові властивості автомата                                   2 год.
 11. Розбирання і складання автомата                               3
 12. Опис частин та їх призначення                                 3
 13. Взаємодія частин                                              2
 14. Чищення та змазування                                         1
 Гранати:
 російські: ручна граната Дем'янова, РГД, Ф1;
 німецькі: штильграната й аерграната;
 мадярські ручні гранати.
 15. Бойові властивості гранат і способи їх застосування
     в різних бойових умовах                                       3 год.
 16. Будова гранат, опис і призначення їх поодиноких частин        2
 Р а з о м :                                                      36 год.
в) Впоряд
 1. Основні положення                                              3 год.
 2. Ходи і біг                                                     3
 3. Звороти                                                        3
 4. Хвати рушницею                                                 4
 5. Віддавання почесті                                             3
 6. Зімкнені лади рою                                              3
 7. Збірки, рівняння, відчислення                                  3
 8. Зміна ладів                                                    5
 9. Розімкнені (вільні) лади рою                                   6
 Р а з о м :                                                      33 год.
г) Стрілецький вишкіл
 Внутрішня балістика:
 1. Причини запалювання пороху, дія порохових газів
    й лет кулі в цівці                                             1 год.
 Зовнішня балістика:
 2. Лет кулі після виходу з цівки: траєкторія лету кулі,
    й чинники, що діють на сформування траєкторії                  3 год.
 3. Пробивна сила кулі                                             1
 Наука стріляння:
 4. Стрілецькі положення                                           5 год.
 5. Тримання рушниці при стрілянні, націлювання,
    вибір цілі, оцінка відстані до 800 м,
    наставлення мірника та віддання стрілу                         8
 6. Вогнева дисципліна                                             1
 7. Трикутник блудів                                               2
 8. Стріляння до літаків                                           3
 9. Нічне стріляння                                                2
 10. Вишукування, займання, зміна вогневої позиції
     для поодинокого повстанця і для скоростріла                   4
 Р а з о м :                                                      30 год.
ґ) Піонерка і мінерка
 Самовкопування:
 1. Гніздо для одного повстанця в лежачому положенні               1 год.
 2. Гніздо для одного повстанця до стріляння з коліна              1
 3. Скорострільне гніздо для стріляння в лежачому положенні        2
 Маскування:
 4 Загальні основи маскування                                      2 год.
 5. Маскування повстанських позицій                                1
 Мінерка:
 6. Загальне положення                                             1 год.
 7. Вибухові речовини                                              2
 8. Приладдя для спричинення вибуху (капслі, шнури)                2
 9. Способи зривання                                               4
 10. Обрахунки при зриванні                                        5
 11. Місця загороджень                                             2
 12. Розвідка й усування мін                                       4
 13. Роди мін: російські, німецькі, мадярські                      4
 Р а з о м :                                                      31 год.
д) Внутрішня служба
 1. Прикмети воїна-революціонера УПА                               2 год.
 2. Права й обов'язки повстанця                                    2
 3. Військові ступені в УПА                                        1
 4. Відношення підлеглого до зверхника                             2
 5. Нагороди і покарання                                           2
 6. Організація вартової служби                                    3
 7. Завдання вартової служби                                       3
 8. Організація варт та їх озброєння                               2
 9. Відправа варт, кличка                                          2
 10. Зміна варт                                                    2
 11. Зміна стійок                                                  2
 12. Порядок на вартівні                                           2
 13. Права та обов'язки стійкового                                 3
 14. Обов'язки коменданта варти і його заступника                  1
 15. Підготовка варт до служби                                     1
 16. Дії варт у випадку ворожого нападу                            2
 Р а з о м :                                                      33 год.
е) Теренознавство
 1. Типи терену та їх характеристика                               4 год.
 2. Теренові предмети                                              4
 3. Орієнтація в терені                                            6
 4. Опис компаса й бусолі, їх практичне застосування               2
 Р а з о м :                                                      16 год.
є) Санітарна служба
 1. Особиста гігієна стрільця                                      1 год.
 2. Перша допомога і рятування поранених з поля бою                4
 Р а з о м :                                                       5 год.
ж) Політичне виховання
 Відбувається на основі спеціяльної програми; разом               48 год.
ІІ. Вишкіл кандидатів на підстаршин
 Порядок предметів навчання і кількість годин:
 — Польова служба                                 72 год.
 — Впоряд                                         13
 — Стрілецький вишкіл                             16
 — Піонерка і мінерка                             22
 — Внутрішня служба                               23
 — Картознавство                                  50
 — Організація війська                            19
 — Зв'язок                                        14
 — Санітарна служба                                8
 — Політичне виховання                            24
 Р а з о м :                                     261 год.
а) Польова служба
 Повстанська чота:
 1. Загальне положення                                             3 год.
 2. Повстанська чота в наступі                                     3
 3. Повстанська чота в обороні та вихід з оточення                 4
 4. Повстанська чота в засідці                                     4
 5. Повстанська чота в нападі на ворожі об'єкти                    4
 6. Повстанська чота в зустрічі з ворожою засідкою                 4
 7. Марші та їх забезпечення                                       5
 8. Постої в населених пунктах, у лісі та їх забезпечення          4
 Повстанська сотня:
 9. Загальне положення                                             2 год.
 10. Повстанська сотня в наступі                                   5
 11. Повстанська сотня в обороні та вихід з оточення               8
 12. Повстанська сотня в засідці                                   6
 13. Повстанська сотня в нападі на ворожі об'єкти                  6
 14. Організація маршів та їх забезпечення                         5
 15. Організація постоїв у населених пунктах, у лісі
     та їх забезпечення                                            5
 16. Рейди                                                         6
 Р а з о м :                                                      72 год.
б) Впоряд
 1. Загальні зауваження до впоряду                                 2 год.
 2. Спосіб проведення вишколу                                      1
 3. Зімкнені лади рою, чоти, сотні                                 4
 4. Розімкнені лади, розгортання                                   4
 5. Втримання зв'язку і напрямку та
    носіння зброї  у вільних ладах                                 2
 Р а з о м :                                                      13 год.
в) Стрілецький вишкіл
 1. Оцінка відстані до 800 м                                      3 год.
 2. Вогневі накази, визначення і вказання
    цілі та подавання віддалі                                     2
 3. Точка націлювання                                             2
 4. Кут скорострільного та автоматного вогню                      2
 5. Керування вогнем у поспіху                                    1
 6. Приготування до нічного стріляння                             2
 7. Стріляння до літаків                                          4
 Р а з о м :                                                     16 год.
г) Піонерка і мінерка
 1. Переправа: по мосту, вбрід, по льоду та на підручних засобах  5 год.
 2. Переправи під ворожим обстрілом                               2
 3. Форсування переправи                                          2
 4. Маскування слідів під час маршу та постою -
    взимку та влітку, маскування засідки                          5
 5. Розвідка об"єкта, призначеного до зірвання                    2
 6. Способи забезпечення підготовчих робіт і зриву                4
 7. Підхід                                                        2
 Р а з о м :                                                     22 год.
ґ) Внутрішня служба
 1. Прикмети й поведінка командира                                2 год.
 2. Права й обов'язки командира щодо підлеглого                   2
 3. Нагороди й покарання в УПА                                    2
 4. Внутрішній порядок на постоях                                 3
 5. Черговий підстаршина, його права та обов'язки                 4
 6. Обов'язки коменданта варти                                    3
 7. Організація вартової служби                                   3
 8. Завдання вартової служби                                      2
 9. Контрольні органи варт, їх права і обов'язки                  2
 Р а з о м :                                                     23 год.
д) Картознавство
 1. Мірила (поділка)                                              6 год.
 2. Вишукування мірил карт                                        4
 3. Написи та числа на картах                                     4
 4. Способи зображення різьби терену на картах                   10
 5. Топографічні знаки (символіка)                                4
 6. Азимути                                                       4
 7. Визначення кута нахилу спаду гори                             4
 8. Визначення точок та полів, які не проглядаються               4
 9. Поділ військових карт                                         4
 10. Рисування військових карт і шкіців                           6
 Р а з о м :                                                     50 год.
е) Організація війська
 1. Збройна сила та її завдання                                   2 год.
 2. Загальний військовий обов'язок                                2
 3. Особовий склад збройної сили                                  4
 4. Озброєння                                                     1
 5. Організація вермахту                                          2
 6. Організація червоної армії                                    2
 7. Схема організації УПА                                         2
 8. Схема повстанського полку                                     2
 9. Пояснення військових термінів                                 2
 Р а з о м :                                                     19 год.
є) Зв'язок
 1. Вид й зв'язку                                                 2 год.
 2. Азбука Морзе                                                  6
 3. Засоби зв'язку в рої                                          1
 4. Засоби зв'язку в чоті                                         1
 5. Засоби зв'язку в сотні                                        1
 6. Засоби зв'язку в курені                                       1
 7. Схема телефонного зв'язку
    командного пункту командира куреня                            2
 Р а з о м :                                                     14 год.
ж) Санітарна служба
 1. Військова гігієна                                             2 год.
 2. Загальні поняття про заразні недуги                           2
 3. Гігієна в час постоїв і маршів                                2
 4. Гігієна і кальорійна вартість харчів                          2
 Р а з о м :                                                      8 год.
з) Політичне виховання
 Відбувається на основі спеціяльної програми; разом              24 год.
14. Програма для підстаршинських шкіл (скорочений вишкіл)
I. Вишкіл рядового повстанця
 Порядок предметів навчання і кількість годин:
 — Польова служба                                 66 год.
 — Зброєзнавство                                  36
 — Впоряд                                         33
 — Стрілецький вишкіл                             30
 — Піонерка та мінерка                            31
 — Внутрішня служба                               33
 — Санітарна служба                                5
 Р а з о м :                                     234 год.
а) Польова служба
 Поодинокий повстанець:
 1. Загальне положення                                            1 год.
 2. Повстанець у наступі                                          2
 3. Повстанець в обороні                                          2
 4. Зорець                                                        2
 5. Зв'язковий                                                    2
 6. Секрет                                                        3
 7. Польова стійка                                                2
 8. Стежа в розвідці                                              4
 9. Три стрільці в засідці                                        4
 10. Співдія двох-трьох повстанців
     у різних бойових ситуаціях                                   5
 11. Поведінка в маршах та маршова дисципліна                     2
 12. Поведінка на постоях                                         1
 Повстанський рій:
 13. Загальне положення                                           1 год.
 14. Повстанський рій у наступі                                   4
 15. Повстанський рій в обороні                                   4
 16. Повстанський рій в засідці                                   5
 17. Повстанський рій на стежі                                    5
 18. Повстанський рій у похідній охороні                          5
 19. Повстанський рій на чатах                                    5
 20. Повстанський рій у самостійних бойових
     та пропагандистських маневруваннях                           7
 Р а з о м :                                                     66 год.
б) Зброєзнавство
 Рушниці:
 системи Мосіна, вз. 1891/30;
 системи Мавзера, вз. 1898;
 мадярська рушниця.
 1. Бойові властивості рушниці                                    1 год.
 2. Розбирання і складання рушниці                                2
 3. Опис частин та їх призначення                                 2
 4. Чищення й змазування рушниці                                  1
 Скоростріли:
 російський скоростріл „Дегтяров";
 російський станковий скоростріл;
 чеський скоростріл „Збройовка";
 мадярський ручний скоростріл;
 німецький скоростріл МҐ:
 5. Бойові властивості скоростріла                                5 год.
 6. Розбирання та складання скоростріла                           3
 7. Опис головних частин та їх призначення                        3
 8. Взаємодія частин скоростріла                                  2
 9. Чищення та змазування                                         1
 Автомати:
 російські ППД, ППШ, ППС;
 німецький МП 40, 42;
 чеський МП.
 10. Бойові властивості автомата                                  2 год.
 11. Розбирання і складання автомата                              3
 12. Опис частин та їх призначення                                3
 13. Взаємодія частин                                             2
 14. Чищення та змазування                                        1
 Гранати:
 російські: ручна граната Дем'янова, РГД, Ф1;
 німецькі: штильграната й аерграната;
 мадярські ручні гранати.
 15. Бойові властивості гранат
     і способи застосування їх в різних бойових умовах            3 год.
 16. Будова гранат, опис, призначення поодиноких частин           2
 Р а з о м :                                                     36 год.
в) Впоряд
 1. Основні положення                                             3 год.
 2. Ходи й біг                                                    3
 3. Звороти                                                       3
 4. Хвати рушницею                                                4
 5. Віддавання почесті                                            3
 6. Замкнені лади рою                                             3
 7. Збірки, рівняння, відчислення                                 3
 8. Зміна ладів                                                   5
 9. Розімкнені (вільні) лади рою                                  6
 Р а з о м :                                                     33 год.
г) Стрілецький вишкіл
 Внутрішня балістика:
 1. Причини запалювання пороху, дія порохових газів
    й лет кулі в цівці                                            1 год.
 Зовнішня балістика:
 2. Лет кулі по виході з цівки: траєкторія лету кулі
    й чинники, що діють на формування траєкторії                  3 год.
 3. Пробивна сила кулі                                            1
 Наука стріляння:
 4. Стрілецькі постави                                            5 год.
 5. Тримання рушниці при стрілянні, націлювання, вибір цілі,
    оцінка віддалей до 800 м, наставлення мірника
    та віддання стрілу                                            8
 6. Вишукування, займання, зміна вогневої позиції
    для поодинокого стрільця та для скоростріла                   4
 7. Вогнева дисципліна                                            1
 8. Трикутник блудів                                              2
 9. Стріляння до літаків                                          3
 10. Нічне стріляння                                              2
 Р а з о м :                                                     30 год.
ґ) Піонерка та мінерка
 Самообкопування:
 1. Гніздо для повстанця в лежачому положенні                     1 год.
 2. Гніздо для стріляння з коліна                                 1
 3. Гніздо для стріляння із скоростріла в лежачому положенні      2
 Маскування:
 4. Загальні основи маскування                                    2 год.
 5. Маскування повстанських становищ                              1
 Мінерка:
 6. Загальне положення                                            1 год.
 7. Вибухові речовини                                             2
 8. Приладдя для спричинення вибуху (капелі, шнури)               2
 9. Способи зривання                                              4
 10. Обрахунки при зривах                                         5
 11. Місця загороджень                                            2
 12. Розвідка та усування мін                                     4
 13. Роди мін: російські, німецькі, мадярські                     4
 Р а з о м :                                                     31 год.
д) Внутрішня служба
 1. Прикмети воїна-революціонера УПА                              2 год.
 2. Права й обов'язки повстанця                                   2
 3. Військові ступені в УПА                                       1
 4. Відношення підлеглого до командира                            2
 5. Нагороди й покарання                                          2
 6. Організація військової служби                                 3
 7. Завдання вартової служби                                      3
 8. Організація варт та їх озброєння                              2
 9. Відправа варт, кличка                                         2
 10. Зміна варт                                                   2
 11. Зміна стійок                                                 2
 12. Порядок на вартівні                                          2
 13. Права та обов'язки службового                                3
 14. Обов'язки коменданта варти і його заступника                 2
 15. Підготовка варт до служби                                    1
 16. Організація варт та їх озброєння                             2
 17. Дії варт у випадку ворожого нападу                           2
 Р а з о м :                                                     33 год.
е) Санітарна служба
 1. Особиста гігієна стрільця                                     1 год.
 2. Перша допомога і рятування поранених з поля бою               4
 Р а з о м :                                                      5 год.
II. Вишкіл кандидатів на підстаршин
 Порядок дисциплін і кількість годин:
 — Польова служба                                 72 год.
 — Стрілецький вишкіл                             16
 — Піонерка та мінерка                            22
 — Внутрішня служба                               23
 — Впоряд                                         13
 — Топографія                                     15
 — Санітарна служба                                8
 Р а з о м :                                     169 год.
а) Польова служба
 Повстанська чота:
 1. Загальне положення                                            3 год.
 2. Повстанська чота в наступі                                    3
 3. Повстанська чота в обороні та вихід з оточення                4
 4. Повстанська чота в засідці                                    4
 5. Повстанська чота в нападі на ворожі об'єкти                   4
 6. Повстанська чота в зустрічі з ворожою засідкою                4
 7. Марші та їх забезпечення                                      5
 8. Постої в населених пунктах, в лісі та їх забезпечення         4
 Повстанська сотня:
 9. Загальне положення                                            2 год.
 10. Повстанська сотня в наступі                                  5
 11. Повстанська сотня в обороні і вихід з оточення               8
 12. Повстанська сотня в засідці                                  6
 13. Повстанська сотня в нападі на ворожі об'єкти                 6
 14. Організація маршів та їх забезпечення                        5
 15. Постої в населених пунктах, в лісі та їх забезпечення        5
 16. Рейди                                                        6
 Р а з о м :                                                     72 год.
б) Стрілецький вишкіл
 1. Оцінка відстані до 800 м                                      3 год.
 2. Вогневі накази, визначення і вказання цілі
    та подавання відстані                                         2
 3. Точка націлювання                                             2
 4. Суть вогню скорострілів та автоматів                          2
 5. Керування вогнем в поспіху                                    1
 6. Приготування до нічного стріляння                             2
 7. Стріляння до літаків                                          4
 Р а з о м :                                                     16 год.
в) Піонерка й мінерка
 1. Переправа: по мосту, вбрід, по льоду
    та на підручних предметах                                     5 год.
 2. Форсування переправ                                           2
 3. Переправа під ворожим обстрілом                               2
 4. Маскування слідів під час маршів і постоїв,
    влітку і взимку; маскування засідки                           5
 5. Розвідка об'єкта, призначеного до зірвання                    2
 6. Спосіб забезпечення підготовчих робіт і зриву                 4
 7. Підхід                                                        2
 Р а з о м :                                                     22 год.
г) Внутрішня служба
 1. Прикмети й поведінка командира                                2 год.
 2. Права й обов'язки командира щодо підлеглого                   2
 3. Нагороди й покарання в УПА                                    2
 4. Внутрішній порядок на постоях                                 3
 5. Чергові підстаршини та їх обов'язки                           4
 6. Обов'язки коменданта варти                                    3
 7. Організація вартової служби                                   3
 8. Завдання вартової служби                                      2
 9. Контрольні органи варт, їх права і обов'язки                  2
 Р а з о м :                                                     23 год.
ґ) Впоряд
 1. Загальні зауваження до впоряду                                2 год.
 2. Способи проведення вишколу                                    1
 3. Зімкнені лади рою, чоти, сотні                                4
 4. Розімкнені лади, розгортання                                  4
 5. Втримування зв'язків і напрямку
    та носіння зброї у вільних ладах                              2
 Р а з о м :                                                     13 год.
д) Топографія
 1. Читання карт                                                  3 год.
 2. Теренознавство                                                4
 3. Рисування плянів і шкіців                                     3
 4. Орієнтація в терені за картою, компасом
    та різними природними прикметами                              5
 Р а з о м :                                                     15 год.
е) Санітарна служба
 1. Військова гігієна                                             2 год.
 2. Загальне поняття про заразні хвороби                          2
 3. Гігієна під час постоїв і маршів                              2
 4. Гігієна і кальорійна вартість харчових продуктів              2
 Р а з о м :                                                      8 год.

Ґ. КОМАНДИР

Український народ, хоч і поневолений, хоче й мусить жити як вільний народ на своїй власній землі, тому веде вперту боротьбу, бо лише боротьбою може це право здобути. Те, що він має найдорожче, — молодь, той справжній свій цвіт — він віддає до УПА, яка повинна здобути незалежність народові, а пізніше її оберігати.
Кожна армія складається з командирів та бійців. Большевики в намаганні обійтися без старшин, щоб „всьо било равно", в перших днях існування „червоної гвардії" відмовилися вводити військові ступені та відзначення. Але життя показало, що у війську мусить бути хтось старший, хто керував би вояцькою масою. Сама природа дбає про те, щоб і звичайне стадо мало свого провідника, що керує стадом та слідкує за його безпекою. Тож і большевики, в розріз зі своєю марксистською доктриною, змушені були спочатку відновити військові ступені а під час Другої світової війни — навіть давні військові відзначення, які топили в морі крові революції.
1. Дефініція
Збройна сила має завдання здобувати або берегти незалежність своєї держави. Органами збройної сили є командири та їхні штаби.
Термін „командир" — чужий українській мові, його можна б замінити словом „верховод" Отож, командир — це людина, що верховодить, проводить, видає накази підлеглим, підкомандним.
Завдання командирів і бійців великі й почесні. Та між завданнями одних і других є певного обсягу різниця. Бо тоді як рядовий боєць відповідає лише за себе та за виконання отриманого особистого завдання, на командира кладеться відповідальність:
— за відділи, майно та за довірених йому людей;
— за плянування та здійснення бойових дій;
— за виконання доручених йому завдань.
Обов'язки командира. „Бойовий правильник піхоти" (частина 1, статті 18, 19, 20, 21 визначає обов'язки командира в наступний спосіб:
§ 18. Командир несе повну відповідальність за стан і бойову готовність свого підвідділу; (частини), за організацію керування ним і за його дії в бою.
§ 19. Командир зобов'язаний:
— забезпечити високий морально-політичний стан, військову дисципліну, боєздатність і бойову готовність підлеглих;
— сміливо брати на себе відповідальність за бойові дії;
— бути для підлеглих постійним зразком активности, безумовної хоробрости аж самопожертви, прикладом самоопанування, витривалости, зарадности, особливо в найважчі хвилини бою, щоб тим спричинитися до виконання бойового завдання;
— вміло командувати своїм підвідділом (частиною) в бою;
— безупинно підвищувати свою військову, політичну підготовку;
— відмінно знати свою зброю та технічне приладдя і вміло їх застосовувати;
— вивчати технічні засоби і прийоми боротьби ворога;
— постійно підвищувати підготовку своїх підлеглих, вимагаючи, щоб вони досконало знали свою зброю, стали мистцями своєї справи і без помилок били ворога;
— знати стан свого підвідділу (частини), особливості командирів і бійців, їх настрої, рівень вишколу, наявність і стан матеріяльної частини, боєприпасів, харчів, одягу, взуття і всього необхідного для бою та для життя;
— дбати про відпочинок, умови побуту та потреби підлеглих, відзначати їх подвиги, карати за провини, забезпечувати бойову згуртованість і збереження бойових традицій частини.
§ 20. Для вирішення кожного завдання необхідна розумна ініціятива, воєнна хитрість, обман ворога і кмітливість.
§ 21. Командир повинен бути прикладом революційної пильности, сторожкости в боротьбі зі шпигунством, шкідництвом і диверсіями та вимагати цього від своїх підлеглих;
— суворо зберігати військову таємницю; твердо викорінювати різні шкідливі і неправдиві вістки.
2. Бойові прикмети командира
Щоб командир стояв на висоті свого завдання, „Бойовий правильник піхоти" ставить такі вимоги до його характеру:
1) він повинен бути зразком активности для підлеглих;
2) хоробрим аж до самопожертви;
3) прикладом самоопанування;
4) прикладом витривалости;
5) прикладом зарадности, особливо в найважчі хвилини бою, щоб тим спричинитися до виконання бойового завдання.

Приклади.
До 1). Бути для підлеглих зразком активности — це значить, що командир використовує всі сили для піднесення ідейної і бойової вартости свого відділу та всі можливості для нищення ворога.
— Як зразок великої активности, подаю сл. п. підполковника Коника. Він, будучи ще чотовим у курені „Гайдамаків", разом зі своїми „пташками" (стрільці в його чоті мали псевдоніми птахів) будував барикади, а щоб його „пташки" пристойно виглядали, сам їх стриг і голив. Як сотенний та інструктор старшинської школи „Оленів", дуже солідно готувався до викладів. У бойових акціях завжди був попереду. За лінією Керзона большевики та їх польські прислужники боляче відчували його активність,
— Поручник Гамалія, герой „Чорного Лісу", надзвичайно активний старшина УПА, коли був вільний від занять (а це траплялося дуже рідко), готував різні скечі та „ватри", щоб урізноманітнити їхнє життя.
— Всі, що знали сл. п. крайового провідника Роберта, захоплювались його надзвичайною енергією та активністю. Він, хоч сам не був вояком УПА, був з нею міцно зв'язаний. У час творення української збройної сили в Галичині я не раз мав нагоду зустрічатися з Робертом, тоді лиш обласним керівником Станиславівщини. Такі проблеми, як сон та харчування, були в нього на останньому місці. На добу вистачало йому 2-4 години відпочинку, склянка чаю та сухарик були його звичайною стравою. Незважаючи на велику перепрацьованість, знаходив час на організацію УНС, а потім УПА. Справа української збройної сили надзвичайно захоплювала його. Він для неї жив, для неї працював, за неї загинув.
До 2). Найважливішою прикметою командира повинна бути відвага. Вона створює серед вояків бойовий дух, підносить до геройських учинків. Командир не відважний, а з заячою душею збуджує серед повстанців страх, упередженість, недовір'я. Відважного ж командира військо обожнює. Історія УПА знає безприкладні геройства командирів та бійців.
Після переходу німецько-большевицького фронту багато провідників ОУН перебувало в Чорному Лісі. Восени 1944 р. большевики провели там велику облаву. Щоб зробити можливим безпечний вихід з оточення, курінний Гамалія притягнув на свій відділ найсильніший ворожий удар. У тому бою 1.11.1944 р. командир Гамалія, важко поранений, добив себе пострілом з пістолі. Таким чином сл.п. поручник Гамалія пожертвував своїм життям, щоб урятувати провідників.
— Гонта, командир відділу „Рисі", був відомий як дуже ідейний старшина УПА. Повстанці цінували його чесність, хоробрість та батьківську опіку. Про його хоробрість і любов до вояків свідчить такий епізод. Відділ „Рисі", повернувшись із рейду на Закарпатську Україну, зупинився в селі Липовцях. Одержавши від розвідки відомість, що в селі Ясені большевиків немає, відділ наблизився до села. Сотенний Гонта наказав відділові затриматися в лісі, а сам їз ройовим Левом та одним стрільцем пішов перевіряти крайні хати села. Коли повстанці наблизилися до крайніх хат, на них посипалися скорострільні кулі, від яких ройовий Лев упав убитий, а стрілець був поранений. Сотенний Гонта, незважаючи на велику небезпеку (п'ять метрів за ним були большевики), взяв пораненого стрільця на плечі та виніс до відділу в ліс.
— Легендарний Бей, командир відділу "Хорти", в бою був завжди попереду. З усіх командирів УПА він був найбільше разів поранений. За великі бойові заслуги його відзначено Золотим Хрестом Бойової Заслуги та найбільшою кількістю зірок за поранення.
3.8.1945 р. відділ "Летуни" затримався на постій у селі Ляховичах Зарічних. Того ж вечора сотенний Середній скликав зібрання населення у читальні. Після зібрання, коли старші розійшлися додому, в читальні залишився ще гурт молоді та дехто з командного складу. Враз на залишених посипалися скорострільні та рушничні постріли. То большевики, скрито підійшовши до читальні, уклали зброю на вікнах і відкрили вогонь. Ройовий Кропка кинув гранату і, убивши большевицького кулеметника, разом з ройовим Розбійником відкрив вогонь по напасниках; один — з мадярського скоростріла, другий — з автомата. Ситуація була врятована, большевики втекли. Але там залишився поранений у шию чотовий Мороз. Вранці другого дня знайшли його большевики в городі. Під час слідства і тортур він для для большевиків мав незмінну відповідь: „Убийте!" або: „Робіть, що хочете, я вам і так нічого не скажу." Не видобувши з нього жодних відомостей, його прокололи багнетом. Хоч у тому з одного боку, бачимо поважну помилку тактичного порядку, то з другого — також велике геройство молодих командирів, що, незважаючи на небезпеку, зробили можливим вихід цивільних людей з ворожої пастки та прикладом чотового Мороза показали, що навіть поранені в руках ворога, під час тортур, вміють берегти військову таємницю.
До 3). Бути прикладом самоопанування — це значить уміти втримати рівновагу духу в усіх випадках життя. У партизанці бувають різні хвилини; бувають хвилини радости, але переважають хвилини небезпеки, коли нерви інколи відмовляють. Командирові в жодному випадку не можна втрачати рівноваги духу. Кожне його занепокоєння і страх передаються війську. В критичні хвилини вояки дивляться лише на командира, чекаючи від нього порятунку. Неспокій та втрата контролі над нервами від командира найлегше передається воякам, які, керовані не розумом, а страхом, перемінюються у сполошене стадо. Тоді настає розгром навіть найхоробрішої бойової частини чи армії. Історія воєн знає багато випадків паніки війська, яке, охоплене жахом, кидало власні позиції та серед найбільшого переполоху втікало. У битві під Ватерлоо непереборна французька армія зазнала розгрому лише тому, що Наполеон, прибитий нападом епілепсії, у вирішальну хвилину не міг покерувати армією, а ця, попавши в паніку, кинулася до втечі. Під Берестечком хтось крикнув, що втікає козацька старшина, а тоді кинулось утікати й козацтво. Це була причина великої поразки, хоч перед тим були надії на перемогу.
9.1.1945 р. одна сотня куреня "Зубри" повела бій у Горожанці Великій Комарівського району. Як розповідав потім учасник, „наше становище було погане. Оточені з усіх боків большевиками, що своєю силою переважали нас кількаразово, ми майже виразно бачили безвихідь. Та бадьорість не занепадала, ніхто не падав у зневіру..." В тому бою загинуло 20 повстанців. Та зазнав утрат також і ворог, що недорахувався 304 вояків убитими, 90 пораненими, двох знищених автомашин, однієї танкетки та одного танка.
4.3.1947 р. відділ КБП (корпус безпєченьства публічного) силою 500-600 чоловік, ступаючи по слідах на снігу, натрапив на два відділи УПА, які зупинилися в лісовому масиві Турниці (Перемищина). Повстанські відділи негайно розгорнулися в розстрільну та привітали ворога цільним вогнем. Головний ворожий натиск зосереджувався на одному крилі відділу, де саме а ту пору засіклись б власних скорострілів. Дійшло до бою на найближчу відстань. Повстанці боролися з надзвичайним завзяттям. Упродовж двох годин тільки на одному крилі ворог втратив 40 людей убитими. Проте 13 убитих було і на повстанському боці. Врешті після тривалого опору наші відділи, продовжуючи оборону, розпочали пляновий відступ. З боєвища підібрано всіх наших поранених. Відступ був дуже вдалий. Хоч усі довколишні села були щільно обставлені ворогом, відділи пробоєм увійшли в село Грольову, взяли підводи для поранених і відійшли далі. Відступ утруднював глибокий сніг, що сягав вище грудей. Коні грузнули й не могли йти. Тоді в сани з пораненими запряглися самі повстанці і тягнули їх під густим ворожу обстрілом. Своїх командирів повстанці охороняли від ворожого обстрілу власними грудьми. Командири ж, в свою чергу, несли на руках поранених, підтримували слабших та виснажених повстанців. Вкінці, втомлений важким маршем, зазнавши значних втрат, ворог припинив переслідування.
До 4). Командир, що визначив перед собою одну мету і до неї вперто прагне, рідко коли натрапляє на невдачі. Щоб виробити в собі таку прикмету й таку силу характеру, командир повинен постійно працювати над власним удосконаленням. Усі свої обов'язки він повинен виконувати так, щоб не було розбіжности між його постановами і діями. Всі накази командирів він мусить виконувати бездоганно. Так само вимогливо він повинен ставитися й до підлеглих вояків. За всі провини вояки повинні каратись, але також треба відзначати їхні заслуги, розвиваючи ініціятиву та сприяючи росту активности. Щодо ворога командир послідовний — нищить його завжди і всюди.
Для кожного повстанського командира зразком витривалости повинна бути лицарська постать козацького полковника Богуна. Богун — козацький старшина, що партизанську тактику довів доверху досконалости, старшина, що не визнавав жодних компромісів, вірив лиш у силу власного народу. Його життя — це безупинне служіння Україні та охорона українських границь.
До 5). Підприємливість та вміння зарадити в скрутній ситуації — це прикмети всіх повстанців, і ними, зокрема, повинен відзначатися повстанський командир. Йому часто доводиться рейдувати зі своїм відділом по неопанованих околицях, інколи за межами України. Тому він повинен добре розумітися в людях, орієнтуватися в теренах та в кожній ситуації давати собі раду.
3. Командир зобов'язаний
1. Забезпечити високий морально-політичний рівень повстанців. На анкетне запитання "Що таке військо?" один правник дав таку відповідь: „Військо — це люди різного походження, різких занять і освіти, убрані в однострої і військове вишколені, щоб порушуватися наголос команди в один такт, як манекени".
Це дуже злослива дефініція. На жаль, багато наших громадян її приймають за правдиву. Вони приймають військо за якусь бездушну масу, що знає лише стереотипне "так е" й на голос команди в один такт порушується. Можливо, що якесь військо саме таке. Але не таке військо повстанське. Чим же відзначається повстанська армія?
Вона відзначається високим морально-політичним рівнем, великою дисципліною, боєздатністю та бойовою готовністю. Те, що повстанські відділи характеризуються такою високою якістю, якої часто не мають навіть війська суверенних держав, то в цьому заслуга командирів, їхнього великого вкладу праці та їхніх особистих духових вартостей.
Військо — це не бездушна маса. Щоб змогти цю масу повести, треба пізнати її збірну психіку, знати, „чим вона дихає". У старшинських школах чужих армій є спеціяльні виклади на тему „Психології війська", на яких цей предмет грунтовно вивчається. Наші командири повстанських відділів такого вишколу не проходили. Знання та вміння вести відділи вони набули в постійному перебуванні з вояками, в постійному спостереженні. Людям, непричетним до партизанського життя, перебування командира між рядовими повстанцями може здатися приниженням командира до рівня злиття з ними і з можливим полишенням порожнього титулу „друже командир". Але насправді таке може статися лише тоді, коли командир не вміє зберігати свій командирський престиж. Дійсно, своїм зовнішнім виглядом командир мало відрізняється від інших повстанців, а найменше він відзначається вибагливішим одностроєм. Але каже народна приповідка: „Не питай, як ся маєш, подивися пізнаєш". Командир — це людина, яка відрізняється від загалу повстанців якостями. У відділі під керівництвом справжнього командира спостерігається також високий морально-політичний рівень рядового вояцтва. В ньому військо — не химерна, не мінлива маса, здатна жити й похитуватися за настроями хвилини; це — вояки з лицарською честю, спадкоємці слави воїнів Святослава Завойовника, козаків та українських армій найновіших часів. Це вояки-патріоти, які знають, за що воюють, а тому в ім'я визволення українського народу вони будуть боротися з усіма ворогами та залишаться вірними тій Ідеї аж до смерти.
2. Виробити військову дисципліну серед підлеглих. У присязі вояка УПА є таке речення: "Буду чесним, дисциплінованим і революційно-пильним воїном". Поняття дисципліни — широке. Не раз чуємо такі вислови, як „трудова дисципліна", „військова дисципліна". Про трудову дисципліну зокрема багато горлає совєтська пропаганда. Нас, вояків, цікавить дисципліна військова.
На ту тему в нашому неперіодичному виданні „Повстанець", ч. 5-6, за квітень-травень 1945 з"явилася стаття п.з. „Про військову дисципліну".
У першому розділі статті автор пояснює поняття дисципліни та розподіляє її на різні роди. За словами автора, дисципліна — це точне і сумлінне виконання наказів і доручень командирів та дотримання приписів військового правильника.
За схемою автора в основному дисципліна розділяється так:
1) Маршова дисципліна — дисципліна, що стосується маршів війська; її правила визначають, напр., як займати місця в ладі, як маршувати в наказаному темпі, коли можна й не можна говорити, співати, курити, виходити з маршової колони тощо.
2) Бойово-вогнева дисципліна своїми правилами визначає правильне виконання і ведення успішного обстрілу та правильне ведення бою в даних умовах.
У залежності від того, з яких сполук випливає військова дисципліна та які її зовнішні вияви, автор статті далі розподіляє дисципліну на: механічну (відрухову), свідому (внутрішню) і формальну (зовнішню) військові дисципліни.
3) Механічна дисципліна досягається шляхом довших вправ, у програмі яких боєць виконує отримані накази зовсім механічно. Після певного часу це йому входить „в кість і кров". Вироблення такої механічної дисципліни можна спостерігати не раз у цивільних осіб, які, вибувши вже з військових рядів, довший час поводяться так, наче б і надалі перебували у війську.
Саме на такій механічній дисципліні переважно побудовані армії з багатонаціональним складом, вояки яких не об'єднані однією великою ідеєю.
4) Свідома дисципліна. В кожній армії військова дисципліна — це в першу чергу дисципліна механічна, а далі також — свідома. Свідома дисципліна — це ідеал, до якого прагнуть усі військові командири-виховники; вона випливає з духових спонук і базується на високому почутті вояцького обов'язку та на усвідомленні великої мети, за здійснення якої бореться армія.
5) Формальна дисципліна необхідна у війську для втримання ладу й порядку всередині відділу. Вона появляється в таких, точно визначених військових формах, як військова постава, віддавання почести, зголошування і т.п.
а) Значення дисципліни у війську. У другому розділі автор підкреслює, що свідома дисципліна бійців високо підносить їх моральну вартість, а цілий відділ робить витривалим на найбільші труднощі й небезпеки. Відділ, згуртований лише, зовнішньо, та не дисциплінований, під натиском ворога може легко розсипатися. Кожна людина, що вступає у військові ряди, має якісь навички з цивільного життя. Ті навички спочатку дуже утруднюють ведення військового навчання у відділі. І лише впровадження сильної військової дисципліни дозволяє командирові за допомогою цього відділу виконувати навіть найважчі завдання. Особливо велике значення набирає військова дисципліна під час війни. Тоді навіть велике фізичне виснаження та великі небезпеки, які загрожують життю й здоров'ю, не повинні бути перешкодою перемагати ворога. Тому кожний командир повинен подбати, щоб у його відділі, крім хоробрости, любові до рідного краю та інших моральних прикмет вояка, була також висока дисципліна. Зокрема дисциплінованим мусить бути український повстанець, який бореться з ворогом у набагато важчих умовах, ніж вояк регулярної армії. Завдяки суворій дисципліні озброєна маса людей стає військовою силою, перетворюється у 'справжнє військо, здатне під час миру здійснювати важку підготовку й вишкіл, а під час війни виконувати важкі бойові завдання. Тому від усіх українських командирів і бійців вимагається висока і свідома дисципліна.
б) Плекання і втримування військової дисципліни. У третьому розділі автор зупиняється на обов'язках командира відділу та втримуванні дисципліни у відділі. Дисципліна вимагає свідомого виконання всіх розпоряджень і наказів. Наказ, виданий командиром, мусить бути виконаний своєчасно і докладно. Це передумова того, щоб командир від самого початку здобув серед вояків і довір'я, і пошану. Серед вояків треба утвердити віру, що командир ніколи не видає зайвого та недоцільного наказу. Врешті-решт, підлеглий повинен мати довір'я до військового знання і військових здібностей командира, до його моральних якостей; він повинен бути переконаний, що командир завжди краще знає положення та що здатний вийти та вивести інших з найважчої ситуації. Дисципліна, яка базується на взаємному довір'ї між командиром та вояками, робить відділ високо боєздатним. У виховній роботі командира дуже велике значення має його особистий приклад. Дуже хорошим способом піднесення дисципліни у відділі, зокрема новоствореному, є впоряд, формально муштра. Тому впоряд слід проводити в кожних умовах і часто. Для підтримання дисципліни у відділі командир користується різними засобами:
— відповідною особистою поведінкою і добрим впливом;
— нагородами;
— карами.
Командир сприяє утриманню дисципліни у відділі, якщо він:
— сам точно виконує накази й доручення своїх командирів;
— службове видає необхідні накази та перевіряє їх виконання;
— ніколи в присутності бійців не критикує своїх командирів чи безпосередніх командирів бійців, а також не допускає такої критики у своїй присутності;
— притягає до вдповідальности підлеглих за кожне порушення військової дисципліни,
— щодо всіх підлеглих поводиться справедливо, з військовим тактом, допускаючи їх скарги, внесені службовою дорогою до відповідного командира;
— кожний особливий вчинок підлеглого, який сприяє піднесенню дисципліни, намагається відзначити, згідно з відповідними військовими приписами.
Дисципліну у відділі помітно знижують:
— довша бездіяльність або велика фізична перевтома чи фамільярна поведінка командира з вояками;
— потурання самовільним вчинкам бійців - напр., невідповідній поведінці з мирним населенням, самовільній реквізиції речей і т.п.
З усього сказаного видно, що рівень дисципліни у відділі залежить передусім від самого командира. Розумним керуванням відділу та виховною роботою можна піднести дисципліну вояків до відповідного рівня.
За зразок дисципліни українського повстанця ми ставимо свідому дисципліну яка базується на почутті національного і вояцького обов'язку. Така дисципліна в УПА - дуже важлива запорука її незламности і перемоги.
Стаття безпомилково показує велику ролю командира у виробленні дисципліни у відділі Але до подібних висновків можна дійти не лише на підставі статті. Кожний командир на основі довголітньої практики переконався, що механічна дисципліна - це ніщо інше як лиш автоматизація людського тіла.
Кілька прикладів автоматизованої дисципліни.
— Після закінчення військової служби, вже вдягнений по-цивільному, я зустрів свого колишнього командира батальйону (куреня) майора Л. Я був тоді без шапки а тому на військовий лад енергійно повернув у його бік голову. Майор усміхнувся і сказав: „Ви підхорунжий, і в цивільному вояк".
Незадовго після того я отримав посаду. Мій начальник викликав мене до свого кабінету та попросив сісти.Під час розмови, коли він звертався до мене, я скоро вставав і відповідав "так є". Він звернув увагу на мою військову поведінку і сказав: „Пізнати, що у війську вас добре вимуштрували".
— Механічна дисципліна тим корисна, що знаки її залишаються на людині хоч і до смерти. Інколи, коли повстанці заходили до хати, старий дід, що вигрівав спрацьовані кості злазив з печі, брав рушницю й виконував вправи ліпше, ніж дехто з молодих.
Та найважливіша для повстанських відділів дисципліна свідома, яку створює серед вояків командир.
— Повстанці Чорного Лісу, можливо, не відзначалися дуже великою механічною дисципліною, бо й не мали часу її засвоїти, зате була в них свідома дисципліна, велике довір'я до командира відтинку полковника Різуна, до його курінних і сотенних. Велике геройство, що його проявляють наші повстанці, - це ніщо інше, як виробленість у великій свідомій дисципліні.
— Особистий приклад командирів УПА, які не піддалися ворогові живими: полковник Різун, сотник Іскра, Клименко, поручники Гамалія, Середній, хорунжі Ханенко, Сокіл та багато-багато інших, які навіть у тюрмі відбирали собі життя. За зразок, що грунтує свідому дисципліну, можна подати генерала Перебийноса.
Виглядає, ніби я відійшов від теми; та це я зробив навмисне, щоб показати, яка велика роля командира у створенні військової дисципліни серед повстанців.
3. Забезпечити боєздатність і бойову готовність підлеглих. Одного разу слухав радіоінтерв'ю американського журналіста з генералом Франком. Журналіст запитав генерала, який його погляд на сучасне політичне становище. Франк відповів: „Щоб твердо протистояти большевицькій агресії, замало одної лиш американської матеріяльної допомоги; для того найперше треба власне військо ідейно виховати, зробити його боєздатним і в бойовій готовності його постійно зберігати".
Про ідейне виховання війська буде мова пізніше. Тепер нас цікавить тема створення боєздатности у відділі. Отож, відділ можемо вважати за боєздатний, коли:
а) бійці
1) мають зброю й амуніцію;
2) вишколені в орудуванні нею;
3) вивчили польову службу;
4) засвоїли військову дисципліну;
б) командир
1) має вишколене військо;
2) вміє ним командувати;
3) сам засвоїв польову тактику, вміє застосовувати її в кожній ситуації та знає основи маневрування;
4) відважний, опанований, передбачливий та рішучий.
Приклади.
До а(1). Нанівець переводиться відвага та вишкіл війська, коли вояки не мають зброї, щоб з нею наступати на ворога або оборонятися. Нестача боєприпасів змусила Галицьку армію припинити Чортківську офензиву та відступити на схід. Німецька армія під Бродами зазнала великої поразки лише тому, що на тому відтинку її не підтримало власне летунство. Загнавши німців у Брідський котел, большевики десяткували їх всіма засобами — заявили потім учасники. Здавалося, що там прийде кінець усім. Та саме тоді наліт кільканадцятьох німецьких літаків на совєтські позиції зробив можливим прорив крізь вороже кільце.
До а(2). Наша воєнна практика показала, що до бою інколи мусять іти вояки, необізнані зі зброєю та належно не вишколені. Про результат такого бою нема потреби багато писати. Траплялися випадки, коли повстанці, здобувши у ворога такі трофеї, як, скажімо, гармати, мусіли їх невикористаними залишити, бо не було серед них нікого, хто вмів би здобутою зброєю орудувати (11.10.1944 р. між Соколовом і Мединою, — Шум і Бей).
До а(3). Хоч у партизанських умовах основний вишкіл провести важко, повстанці повинні пройти його, хай в обмеженому обсязі, зате грунтовно. Перш за все тактика вимагає від повстанців знання польової служби: поодинокий вояк у різних ситуаціях, як наприклад, у наступі, в обороні, у зв'язковій службі, на польовій стійці, в засідці, далі співдія двох-трьох повстанців, у рої, чоті і т.п. Вояки, вишколені та „бувалі в боях", становлять велику силу та значно полегшують командирові ведення бою та досягнення перемоги.
— У перші дні червня 1947 р. в селі Вербиця Томашівського повіту ворожий полк — а пізніше дві дивізії — оточив одну чоту УПА. Рівнинний та безлісий характер місцини, а також велетенська кількісна перевага ворога робили неможливими всі повстанські спроби пробитися крізь оточення. Тоді повстанці постановили прийняти останній бій. Мужність і геройство повстанців дали той результат, що разом з повстанцями стало населення цілого села. Хто з військовою зброєю, а хто з сокирою. Оборона новітніх термопільців продовжувалася три дні. Повстанці й селяни відбили багато наступів ворога вже тільки здобутою в нього зброєю. Лише на третю добу, збомбардувавши село з літаків і гармат та зміцнившись танками, ворог увійшов у зруйноване село. Коли бомби, гарматні стрільна і пожежа спустошували село, коли ворог під охороною танків залізним кільцем звужував оборонну лінію повстанців, серед оборонців відбувалися потрясаючі картини. Батьки вбивали своїх дітей, від повстанців вимагали смерті матері з дітьми, що не хотіли потрапити живими до рук озвірілих катів. Над пожарищем, серед пострілів і під розрив бомб, неслись останні слова пісні: „За Україну, за її волю, за честь, за славу, за народ..." Так гинули всі повстанці чоти та майже ціле населення села. Живих ворог не пощадив (С.Назаревич).
8.10.1946 р. група ВП (Войско польське) силою б. 1.300 бандитів напала на табір командирів Хріна і Стаха, що був розташований у лісі біля села Миків Ліського повіту. Завдяки мистецькому маневруванню в запеклому бою повстанцям не тільки вдалося уникнути власних втрат, а й знищити 80 польсько-большевицьких бандитів, у тому числі 4-ох офіцерів.
Одна лише поява відділу січових стрільців у Львові в листопаді 1918 р., в допомогу українському гарнізонові, викликала велике піднесення серед оборонців, а у ворога створила почуття страху, що надалі він буде мати справу з фронтовиками, а не з "ляндштурмою".
До а(4). Нанівець переводиться зброя й вишкіл, коли серед вояків відсутній бойовий дух, відсутня дисципліна. Дисципліна та бойовий дух — це той стимул, що допомагає людині перемогти низькі почуття страху, жорстокости, а натомість зміцнити високі почуття дружби, хоробрости, геройства.
В історії УПА подібних прикладів записано золотими літерами дуже багато.
Аналізуючи кожний епізод, ми мусимо відзначити домінуючу ролю командира, який докладає всіх зусиль для того, щоб його відділ був дисциплінований та добре вишколений, щоб був наскрізь просяклий боєвим повстанським духом. Такий відділ навіть у найкритичніші хвилини не втратить рівновагу духу, не розгубиться і завдасть дошкульних втрат ворогові.
До б(1). Про вартість вишколеного війська я вже згадував. Щоб військо було добре вишколене, командир особисто повинен зайнятися вишколом та контролювати інструкторів. Це дасть командирові змогу познайомитися з повстанцями свого відділу, побачити хиби в засвоюванні будь-якого предмету; контролюючи ж інструкторів, він змусить їх самих наперед грунтовно вивчити речі, яких вони потім навчають повстанців. До б(2). Дуже важливо, щоб командир не лише теоретично володів мистецтвом командування, а й щоб практично, в житті вмів добре командувати. На майдані для вправ він щодня повинен подавати кілька команд у зімкненому ладі, а на бойових вправах — у вільному ладі.
В одному випадку він переконається, як добре його підлеглі засвоїли впоряд, а в другому — побачить бойову готовність відділу загалом й кожного повстанця зокрема. Бувають випадки, коли командир, хоч дуже добре знає тактику, в бойових обставинах не вміє подати наказу розміщення чи розгорнення відділу для ведення вогню.
До б(3). Бути добрим бойовим (фронтовим) командиром нелегко. Від бойового командира вимагається відмінне знання власної та вивчення ворожої тактики. Щоб успішно виконувати бойові завдання, для того потрібно:
— за допомогою розвідки вивчити ворога (його силу, розташування, забезпечення, засоби боротьби тощо);
— з власних спостережень або на карті вивчити околицю, в якій здійснюється бойове завдання;
— вивчити саме завдання та можливості його здійснення.
Не зайво десь у запіллі, в умовах, подібних до бойових, наперед провести пробну акцію. Правда, не завжди є змога розпланувати завдання на далеку мету. Найчастіше бойові обставини вимагають негайного рішення. Тому командир повинен знати тактику, повинен передбачити всі можливі маневри ворога, забезпечитися, й тоді в жодному випадку ворог не застане його відділу непідготованим. Навпаки, добрий командир умілим маневруванням здатний протиставитися ворогові, не випустити зі своїх рук ініціятиви або перебрати її та вдарити ворога в те місце, де він цього найменше сподівається.
У „Провідних правилах у бою" зі „Статуту польової служби" армії УНР з 1921 р., затвердженого Головним Отаманом С. Петлюрою, в пункті 10 сказано: „В добрій частині немає тилу, ані крил — усюди фронт, звідки ворог". Цей пункт „Провідних правил" повинні знати напам'ять усі партизанські командири і повстанці. Але ж і не достатньо знати його напам'ять — він повинен увійти „в кість і кров" цілої УПА. Поодинокий вояк чи великий повстанський загін, хоч би з'єднання кількох куренів, завжди повинні пам'ятати, що вони знаходяться в глибокому ворожому запіллі, що ворог намагається за всяку ціну знищити підпільне військо, що підриває підвалини його панування. Для ворога УПА страшніша за будь-якого противника на фронті. Бо з цим противником він бореться війною, всіма засобами фронту, а щодо підпільного війська він мусить застосовувати інші засоби, подібні до партизанських. За допомогою розвідки ворог намагається довідатися про місця перебування, про шляхи перемаршу повстанців, щоб облавами, нападами, засідками нищити їх. Для партизанів фронт — усюди там, де ворог. А що ворог усюди, що з кожного боку він може вдарити, то повстанець завжди і всюди повинен бути в повній бойовій готовності. Прo цю партизанську тактику часто забувають повстанці, а командири, буває, не надають їй належної уваги. Та одні і другі набувають до неї поваги, коли зазнають болючих втрат.
Командир Різун був хоробрим до одчайдушности, але свій відділ він сильно забезпечував як на постої, так і в маршах. Тієї самої повстанської обережности він вимагав від усіх підпорядкованих йому командирів відтинку „Чорний Ліс".
4. Сміло брати відповідальність за бойові дії. Хтось може сказати, що битва — це ризик, що терези перемоги можуть переважити на один або на другий бік. З того виходило б, що командир, не знаючи, на котрий бік схилиться перемога, повинен уникати контакту з ворогом. Такий погляд помилковий. „Немає такого положення, з якого не можна б вийти з честю", - каже 12-тий пункт „Провідних правил бою". Умови боротьби вимагають від повстанського командира самостійної дії. Відірваний від своїх командирів, він не може чекати на їх постанови. Тому командир з розвиненим почуттям особистої й національної чести не побоїться взяти на себе відповідальність навіть за найбільш ризиковні дії. Кожне завдання він, як добрий вояк, буде виконувати так, щоб виконаний обов'язок залишив його сумління вільним від докорів.
5. Невпинно підвищувати власне військове та політичне знання. Світ нестримно рухається вперед. У ділянці техніки кожний день приносить нові винаходи, відкриття. Кожна хвилина в політиці набирає щораз більшої динаміки. Всюди зустрічаємо щось нове. Людина щороз менше може дозволити собі розкіш замкнутися у собі. Саме життя штовхає її у світ, до тісніших контактів і співпраці з іншими людьми.
Від повстанського командира вимагається постійного підвищення рівня ідейно-політичної та військової підготовки. Командир — це чільна та авторитетна особа у відділі. Крім перелічених вище прикмет відваги, активности, зарадности тощо, він повинен відзначатися інтелігентністю, освітою. Як авторитетові, до його голосу будуть прислухатися в питаннях, навколо яких існує сумнів. Тому командир повинен використати кожну вільну хвилину для того, щоб піднести себе на рівень своїх важких завдань, повинен, передусім, багато читати, і то не перелистовуючи книжку, а, як то кажуть, „перетравлюючи" її зміст. Корисну книжку командир повинен порекомендувати іншим командирам. На дискусію потім завжди знайдеться час. Хоч би після вечірньої зорі можна присвятити годину обговоренню лектури. Я сам перебував у відділі та знаю, що такі речі можна робити: не раз поза північ обговорювалися політичні, службові й загальні справи. З того була подвійна користь. Я докладніше знайомився з моїми підлеглими командирами, а вони в таких дискусіях училися. Звичайно, в таких випадках слід переступити через несмілість чи зазнайство, мовляв, „нема від кого мені вчитися". Особисто схвалюю ставлення до тих справ сотенного Ясміна. Він часто просив мене або мою дружину, щоб допомогти йому в розв'язуванні математичних проблем чи проробляти з ним диктанти.
Під час переходу фронту в нашому гурті перебували доцент університету та лікар. Хоч часи були дуже важкі, а при тому дошкуляв нам голод, ми залюбки вели, як то кажуть, "літературні бесіди".
Олександер Македонський завжди перебував у товаристві філософів. Він, цар, поступився філософові Діогену, коли той попросив не заступати йому сонця. Про Цезаря пишуть, що він носив з собою твори Плутарха, а про Наполеоне — що носив „Коментарі" Цезаря. Також про Карла XII кажуть, що він любив перебувати в товаристві вчених.
Чи ж наші повстанські командири аж такі вчені, що вчитися їм зайво? А які ж великі недоліки в них хоча б у військовій підготовці! Наука і військова техніка невпинно розвиваються. Кожна держава витрачає великі гроші на досліди й на поширювання тих дослідів. Багато військових експертів працює над новими військовими статутами. Статути пристосовують до нової тактики, а цю в свою чергу — до нових родів зброї. Все застаріле мусить бути пристосоване й доповнене, а то й перероблене.
Отож, кажу, ті речі не можуть проходити попри увагу повстанських командирів. В УПА було належне розуміння нових військових досягнень, і чимало її видань присвячено вивченню військової справи. Правда, під ч'ас переходу фронту значна частина цінних матеріялів загубилось, проте дещо залишилося. Я дуже рекомендую ті матеріяли вишуковувати, дбайливо прочитувати і вивчати. В них багато вартісних відомостей для партизанської справи.
6. Відмінно знати зброю і технічний виряд свого відділу. Командир сам повинен заходити на виклади зброєзнавства, повинен прислухатися, як той. предмет викладають інструктори, сам повинен контролювати вояків, чи вони належно засвоїли відомості про особисту й допоміжну зброю.
Командир не сміє допустити, щоб повстанська зброя була занедбана, брудна. Для збереження контролі повинен влаштовувати часті апелі, від яких не може відхилитися ніхто. Бо ж інколи трапляється, що вояки, які рідко перебувають у відділі (візники, зв'язкові, інтенданти тощо), не відчувають над собою контролі, свою зброю занедбують. Командир повинен переглядати їх зброю перед відходом або після повернення до відділу.
Під Магурою трапився мені, такий випадок. Одного разу, будучи на майдані для вправ на „Порташі", помітив я три підводи, які виїхали з табору. Я затримав їх, бо хотів спитати, чи забрали пошту та чи бунчужний сказав їм, де й до кого вони повинні були вступити. Тоді прикувала мою увагу брудна, дослівно червона від іржі рушниця візника, з яким я говорив. Виявилося, що з трьох візників лиш один мав чисту зброю. Рушниці були такі поржавілі, що замок годі було відтягнути. Звичайно, обидва винні були покарані по-козацьки зараз таки на „Порташі". Потім несподівано я переглядав зброю інших службових і функційних, та занедбань уже не викрив. Видно, наука допомогла.
Чистою зброєю справа не вичерпується. Командир мусить докласти всіх зусиль, щоб його вояки тією зброєю вміли справно володіти. Коли для цього є відповідна нагода, слід влаштовувати пробне стріляння, а в час акцій — з усією суворістю стежити за тим, щоб кожний постріл був найдокладніше розрахований на знищення ворога. З тією метою командир повинен — згідно з природним хистом і нахилом вояків у кожному конкретному випадку — застосовувати також певну спеціялізацію серед повстанців: вибирати та навчати снайперів, автоматників, а також навчити досконало володіти допоміжною зброєю, як гранатомети, фавстпатрони, панцербікси тощо.
7. Вивчати технічні засоби та прийоми боротьби ворога. Гаслом повстанського командира, повинно бути: „Поборювати ворога його тактикою та зброєю". Щоб ворога поборювати за допомогою його тактики, треба насамперед ворога вивчити, себто треба ознайомитися із способами його забезпечування в маршах, на постоях, з його методами боротьби в різних, а передусім у спеціяльних умовах, і, застосовуючи ворожу тактику у власних діях, бити з її допомогою завжди і всюди. Ворог, поборюючи наш революційних рух, випробовує різну тактику, і ту, що дає йому найкращі результати, він через довший час застосовує. Тому партизанський командир і в свою чергу не може триматися шабльону, але, як учив підзвітних командирів полковник Різун, повинен знаходити й застосовувати все нову, кращу тактику, яка пантеличила б ворога і змушувала б його до постійних пошуків. Такий пошук й дослідження повстанської тактики з боку ворога дає повстанцям час для відпочину, а командирам зокрема — час для того, щоб вони, докладно вивчивши ворога та ознайомившись з методами його боротьби, могли завдати йому ще дошкульніших втрат.
Далі командир дбає про те, щоб вояки його відділу мали однакову зброю, і то таку, яку використовує також ворог. Мішана зброя настільки невигідна, що вимагає різної амуніції. У випадку вичерпання амуніції до певної зброї, що її використовують повстанці, а не використовує ворог, така зброя стає лише зайвим балястом. Коли ж відділ застосовує ту саму зброю, що й ворог, то завжди існує можливість доповнювати амуніцію здобиччю.
Траплялося, що повстанці мали німецькі та мадярські автомати і, хоч та зброя була невідмовна, вони мусіли здавати її до магазину. Командир має за обов'язок економно використовувати амуніцію. Щоб знати докладний стан озброєння свого відділу, він повинен проводити облік зброї та амуніції.
Одним із засобів у партизанській тактиці є несподіваний сильний вогонь. Однак деякі командири помилково застосовують той засіб. З бойової практики наших відділів відомі випадки, в яких повстанці вистрілювали по кілька тисяч штук амуніції лише для того, щоб викликати паніку серед ворога. Результат такої „бойової акції" часто негативний. Ворог ховається у заздалегідь викопаних бункерах та не зазнає жодних втрат, ані людьми, ні матеріялом, самі ж повстанці, перевівши багато амуніції, інколи мають і жертви і серед людей.
Звичайно, після такої акції командир відділу писав у своїх звітах: „Відділ відчуває дошкульний брак амуніції. За підзвітний час я обмежився лише дефенсивними акціями"
8. Знати стан свого підвідділу, особливості командирів і бійців. У відділі перебувають люди різних станів, віку, зацікавлень і здібностей. Командир повинен спостерігати, щоб орієнтуватися в цій людській мішанині. Не раз щира розмова з бійцем чи з молодшим командиром відкриває душу цієї людини. Тоді той вояк, що перед тим губився в сірійповстанській масі, чимось відрізняється. Треба, щоб командир умів віднаходити таланти й допомагав їм розвиватися.
— До відділу „Сіроманці" прибув колишній підстаршина польської армії, за званням приватний урядник Гамалія. Йому, як колишньому інструкторові, сотенний Яструб надав функцію ройового. Сам сотенний Яструб чи не розумів, чи недолюблював Гамалії — не знаю. В кожному випадку, в сотні „Сіроманці" були чотові, що не дорівнювали Гамалії, але мали „високу рекомендацію". Під час польових вправ я звернув увагу на Гамалію. Його метода вишколу була дуже оригінальною і далекою від капральщини. Видно було, що вояки її сприймали, бо його рій був найкращий. Деякі наші командири хворіють на манію величі. В Гамалії я тої хвороби не бачив. Він завжди був однаковий — і тоді, коли був ще ройовим, і пізніше, коли був курінним.
— В одному осередку я звернув увагу на молодого повстанця. Це був дуже симпатичний і скромний юнак. У розмові з ним я довідався, що має закінчену десятирічку. Я поцікавився, що його питали на іспиті, і сам поставив декілька запитань з фізики. Як з фізики, так і з інших предметів юнак виявив задовільні знання. В математиці був слабший. На запитання, чому дорівнює сума в кубі, не вмів відповісти. До нашої розмови прислухалися інші, й було видно, що це його дуже засоромило. Він став червоний, як рак, а на чоло виступив піт. Щоб не псувати йому репутації, я змінив тему розмови. На другий день уранці разом з іншими повстанцями юнак відходив в околицю. Я зауважив, що він хоче мені щось сказати, але соромиться. Покликав я його до себе, запросив сісти, а тоді запитав, як спалося, що снилося. "Друже командире, я вже знаю, чому дорівнює сума в кубі", — заявив мені та сказав результат. Що я виніс з тієї розмови? Зробив висновок, що юнак Л. — це чесна, незіпсована молода людина, щира, правдива та амбітна. Про УПА він мав своє власне уявлення і, вступаючи в її лави, був підготований до багатьох речей, навіть до смерти. Та одного не враховував: що в УПА його можуть іспитувати. І те, що він не міг мені відповісти на запитання з математики, найбільше його вразило. Навіть уночі голова його пильно працювала, поки не знайшла розв'язок питання. Сподіваюся, що Україна буде мати з нього користь.
Є молодші командири, що до своїх обов'язків ставляться дуже серйозно та пильно. Вони вважають справою своєї чести, щоб їхні підвідділи були скрізь першими: у вишколі, в бойових акціях. Це майбутні командири сотень і куренів. Таких молодих командирів слід підтримувати, заохочувати, підносити у становищах. У свою чергу, в випадку винних у недбайливому ставленні до своїх завдань, потрібно пильно розглянути причини занедбань. Можливо, одні з них не доросли до рівня своїх завдань, а інші легковажно ставляться до своїх обов'язків. У першому випадку слід допомогти порадою, дати завдання їм під силу. За другими потрібно слідкувати й частіше контролювати.
— Один із сотенних командирів незадовільно виконував свої обов'язки. Від командира відтинку отримав зауваження. Це на нього подіяло так, що він став найкращим командиром не тільки матірного відтинку, але й сусідніх. Його бойові успіхи золотими літерами записані в історії УПА. Тим сотенним, що вславив Долинщину, Калущину, Болехівщину, Стрийщину, Жидачівщину, Журавельщину, Галичину, Войнилівщину, був герой Болехівських лісів сл. п. поручник Середній.
— Коли я служив у польській армії, полковий адьютант наказав нам, кільком підхорунжим, переписувати в полковій канцелярії річний розподіл занять для всіх сотень. Тоді я став мимовільним свідком такого діялогу:
Полковник: „Пане капітане, скільки шиб бракує у вашій сотні?"
Капітан: „Не знаю, пане полковнику".
Полковник: „Три — на коридорі, пять — у вояцьких кімнатах. Бачите, я знаю, скільки шиб бракує не лише у вас, але й у цілому полку".
По цих словах полковник витягнув свого записника та став відчитувати, скільки шиб бракує в сотнях, рушникарні, стайнях, а навіть у вбиральні, І закінчив: „Пане капітане, приділяйте більше уваги вашій сотні, щоб на наступний раз ви пам'ятали не лише про шиби, але й про інші нестачі".
Це зауваження було дуже неприємне для капітана, і ми, підхорунжі, низько понахилялися над своїми паперами і вдали, ніби нічого не чуємо.
Цей приклад я подав для того, щоб показати, що командирові не досить носити гарний однострій, не досить упиватися в шинках, грати в карти й позичати гроші у своїх підлеглих підстаршин, як це робив згаданий капітан. Відчитання, яке йому зробив полковник, було дуже дошкульне, бо ж відбулося в присутності інших. І можливо, що полковник, який мав славу дуже тактовного командира, навмисне застосував таку кару, щоб виправити хиби капітана.
Бистре око командира повинно бачити все.
— На майдані для вправ, на горі Лютій, повстанці вправлялись у „зміні ладів у чоті". На лівому крилі відділу був старший високий чоловік у довгому кожусі. При розгортанні похідної колони в лаву та навпаки, з паданням і бігом, він так змучився, що ледве дихав. Коли вправи закінчилися, я покликав його та став з ним говорити. Це була людина поза сорок років, колишній війт. Війта (такий псевдонім отримав він) я призначив магазинером, а опісля - курінним інтендантом старшинської школи „Олені". На таку посаду він надавався знаменито. Як підстаршина, відзначався тактовністю й авторитетністю та не мав ніколи жодних непорозумінь з цивільними працівниками, ні з вояками у таборі. Всі його шанували й любили. Після приходу большевиків Війт загинув геройською смертю біля Болехова.
— Одного разу, вертаючись з „Порташу" до табору, підійшов я до стійкового, та так тихо, що він, заглиблений у лектуру, мене не помітив. Звичайно, мене обурило недбале ставлення стійкового до обов'язків вартової служби. Але коли я побачив, що він отак на стійці вивчав „Польову службу", моє обурення значно відлягло. Я лиш сказав йому, щоб він був пильніший, бо так само непомітно, як підійшов я, міг підійти й ворог. За півроку зустрів я його вже як чотового біля Лопушної, коли він відходив з куренем "Дзвони" в рейд на Закарпаття. В розмовах з командиром Різуном та курінним Хмарою встиг довідатися про нього, що він був добрим інструктором та бойовим командиром.
9. Знати матеріяльний стан відділу. Командир не може у всьому покладатися на своїх підлеглих. Йому самому потрібно заглянути до магазину, докладно знати стан боєприпасів, харчів, одягу, взуття та всього необхідного для життя та для виконання бойових завдань. У магазині повинен переглядати книгу прибування і витрат та контролювати витрачання харчів і виряду. Такою контролею можна викрити багато недоліків. У випадку розтрачання та інших „махінацій" винних треба покарати й призначити інших функційних. Командир не може стерпіти, щоб у його відділі були нестачі; якщо такі є, то він повинен подбати про відповідні доповнення. Для функції магазинера та інтенданта він повинен підбирати людей чесних, справедливих і спритних. Далі, командир не може втрачати нагляду над тими людьми, що перебувають поза табором. Перебуваючи в околиці, вони часто деморалізуються. Інколи буває, що й по кілька разів треба просити такого розвезеного „пана", щоб він, нарешті, ласкаво захотів прибути до табору та скласти звіт про свою роботу. Взагалі ж, щоб у відділі був порядок, щоб не траплялися жодні зловживання, треба повсякчасно повстанців виховувати. Для дотримання ладу й порядку в повстанських відділах Команда УПА створила екзекутивний орган ВДЖ. Але й жандармерія потребує виховання та контролі.
10. Дбати про побутові умови підпорядкованих. Козаки називали свою генеральну — полкову та сотенну — старшину батьками. Ця традиція збереглась і до наших часів. Часто й повстанці кличуть своїх командирів батьками. Щоб заслужити собі цю гарну назву, командир по-батьківськи повинен піклуватися своїми вояками. Це не означає, що командир мусить їм потурати. Це означає, що він повинен своїх вояків любити, ними дорожити, за них дбати. Повинен бути справедливий: за добрі вчинки відзначати й нагороджувати, за провини карати. Такого командира вояки шанують, люблять і розуміють; з одного його погляду відчувають, чи він задоволений ними, чи ні. Між ними він — як добрий батько між своїми дітьми. І, зрозуміло, командир перш за все дорожить життям своїх вояків і відчуває, як особисту велику втрату, втрату кожного свого вояка.
— Довелося мені бути одного разу на похороні вояків УПА. Надгробну промову виголошував сотенний Гамалія. Зі сльозами на очах він клявся помститися за їхню смерть.
— Коли до старшинської школи „Олені" в Карпатах прибула з Волині інструкторська група, поручник Поль, її командир, був дуже здивований, що коло мого бараку не було стійки. „Друже поручнику,— говорив він,— чому коло вашого бараку ви не поставили стійки? Адже це й небезпечно отак..." „Не поставив я стійки тому,— відповів я йому на те, — бо я переконаний, що мене береже не лиш одна стійка, але й усі мої вояки".
Таємниця моєї „безпечности" полягала у тому, що я, мірою моїх людських сил, ставився до моїх молодших командирів та до бійців так, як належить ставитися командирові до підлеглих. Моє сумління було чисте, а тому я й почувався безпечно.
а) Самодіяльність. Командир повинен підтримувати ініціятиву створених самодіяльних гуртків у відділі: художнього, драматичного, хорового, пресового тощо. Повстанці — це, в переважній більшості, молоді люди, а тому їм потрібно дати змогу проявитися в позитивній праці всередині відділу.
б) Відпочинки. Як добрий батько, командир повинен дбати про умови життя вояків. Довгі марші, важкі бої дуже виснажують вояцтво. Воно потребує відпочинку, щоб зміцнити свої сили та допровадити до порядку свій виряд.
Відпочинки є фізичні та психічні. І я маю на увазі не ті відпочинки, що їх рекомендують санітарні підручники регулярним військовим частинам під час звичайних маршів; маю на увазі умови повстанської боротьби.
1) Повстанський відділ дуже перевтомлений. Ознаки перевтомлености — це шум у голові, скляний погляд, спечені уста, висохлий язик, свистіння у грудях, біль у плечах і крижах від носіння зброї (специфічний біль, подібний до колення шпильками), спотикання ніг об кожний камінчик чи прутик на дорозі. Це показ фізичної перевтоми. Щоб позбутися її, інколи вистачає кількахвилинного відпочинку, і відділ може йти далі. У горах, коли відділ змінив напрям маршу і, замість угору, йде вже по рівній дорозі або вниз, стрімке сходження вниз по камінні, ще до того, коли лежить глибокий сніг, втомлює так само, як і хід угору. При великому фізичному виснаженні вояків командир повинен дати довший відпочинок. Для грунтовного відпочинку вистачає доби. Але ж на той час потрібно дати воякам також і збільшену пайку харчів, вартістю до 4.000 кальорій. Більше треба дати білку (м'ясо, горох), більше товщу (сало, масло), більше вуглеводів (хліба, тіста, галушок).
2) Психічна виснажливість приходить після важких, несподіваних боїв, після заскочень, засідок, розполохів. Тоді до фізичного виснаження додається психічна перевтома. Вояк перш за все прагне сну. Щоб міцно заснути, йому вистачає лише на одну хвилинку сісти. Буває, що він спить навіть у марші і пробуджується лише тоді, коли чоло колони зупиниться, а він за терцією наштовхується на свого попередника. В таких випадках потрібно дати довший відповчинок, подбати, щоб військо виспалось та щоб отримало збільшену харчову пайку.
Історія війська знає чимало таких епізодів, коли вояки, фізично і психічно виснажені, засинали твердим сном, полишаючи вартову службу... своїм командирам. Про Гонту й Залізняка пишуть, що перед здобуттям Умані вони дозволили гайдамакам виспатися, а самі обидва чували. В польських шкільних читанках було також оповідання про те, як Пілсудський, жаліючи вояків, сам інколи ставав на варту, тоді як його військо спало.
Кожний наш командир повинен подбати, щоб його відділ по довгих виснажливих маршах чи по важких боях міг фізично та психічно відпочити: взимку — зігрітися, а в сльотаву осінь— просушитися. Коли командир про свій відділ не дбає, його люди після якогось часу деморалізуються, піддаються настроям паніки, дезертирують, і, отже, відділ самоліквідується. Навпаки, піклуючись відділом, командир гарантує йому міцну бойову згуртованість.
в) Традиції. Кожний повстанський відділ має за собою історію, в якій є світлі моменти. Про минулі славні подвиги відділу повинні пам'ятати всі. Бойова традиція відділу є джерелом наснаги повстанців. Підтримуючи й плекаючи її, командир ще більше ідейно й бойово цементує вояків, які свідомо й добровільно зносять найважчі труди та жертви в ім"я визволення України.
11. Підтримувати героїзм, воєнну хитрість і кмітливість підлеглих. Досвідчені повстанські командири заявляють, що 80% своїх успіхів вони досягли завдяки тому, що ініціятива перебувала в їхніх руках. Коли ж ініціятива ще сполучена з повстанською хитрістю, то запорука успіху буде ще більша.
— Велике з'єднання большевицьких партизан Ковпака перейшло через Полісся й Волинь аж у Галичину. Ковпак мав намір розділити своє з'єднання на дві частини: одна мала залишитися в Чорному Лісі й там отаборитись, обертаючись у базу для нападів на нафтові осередки Битків, Майдан і Рипне, а друга частина повинна була піти ще далі на захід та, поруч з нашими повстанцями, отаборитися в Майданських лісах. Але хоч большевицькій партизанці Ковпака допомагала Москва, літаками постачаючи їй зброю, харчі, амуніцію, радіопередавачі тощо, Ковпакові не вдалося обернути Чорний Ліс у свою базу. Українські повстанці у Карпатах дали йому такого прочухана, що „двічі герой СССР" встиг заверути на Московщину ледве з кількома своїми „чубчиками". В боях з большевицькими партизанами відзначилися повстанські відділи Різуна, Благого, Гамаліі, Черника та ін. В поборюванні ковпаківців українські повстанці проявили багато хоробрости, кмітливости й воєнної хитрости.
— В одній сутичці ковпаківці сильно натиснули на позиції повстанського відділу Гамалії. Тоді повстанці, поклавши шапки на перегрудники (бруствери), крадькома полишили окопи, пішли в обхід та вдарили на ковпаківців ззаду. Ворог, опинившись між двома лініями, був розбитий: частина загону загинула, інша частина віддалася в полон.
— Мистцем воєнної хитрости був гетьман Богдан Хмельницький. Його заскочення польського королівського війська під Зборовом при рівночасній облозі Збаража — це архитвір військового мистецтва, один із найбільш прецизійних козацьких фортелів.
12. Бути прикладом революційної пильности. Ворог намагається побороти наш визвольний рух у відвертій боротьбі — за допомогою облав, наскоків, засідок, бльокади й проникнення в села та цілі райони тощо — а також за допомогою своєї агентури. Подібний метод перед тим використовували вже й німці.
— Прикладом розгортання агентурної діяльности в УПА може бути голосна афера Івана Фетича, що зі с. Пшеничники, у відділі „Сіроманці". Фетич, звільнившися з відділу під претекстом запалення суглобів, навів німців на табір „Гайдамаків".
— Відома також історія викриття агентури у відділі „Летунів", де шайка агентів намагалася застрелити Летуна та сотенного Гребенка.
— Агентура знищила командира Різуна.
— Широко її застосовували большевики на Поліссі й на Волині. Власне тому інструктори з Волині були здивовані браком революційної пильности у мене.
Щоб твердо й успішно боротися з агентурою, шпигунством і диверсією, прикладом революційної пильности мусить бути сам командир. Того ж він може і повинен вимагати від своїх підлеглих. Де командири усвідомлювали небезпеку агентурної діяльности для УПА, де зроблено всі заходи обережности, там не було небезпеки проникання.
Командир суворо зберігає організаційну і військову таємницю та вимагає того ж від підлеглих. Командири, що не вміють тримати язика, стягають небезпеку на себе й відділи.
Знаю один випадок, коли командир, вихваляючись перед жіноцтвом успіхами свого відділу, говорив навіть про запроєктовані акції. Результат був таким, що большевики випереджували і за кожним разом сильно побивали хвалька.
ЧАСТИНА ДРУГА
БОЙОВИЙ ПРАВИЛЬНИК
ДЛЯ ПАРТИЗАНСЬКИХ ВІДДІЛІВ
А. ЗАГАЛЬНЕ ПОЛОЖЕННЯ
1. Основи бойових дій повстанських відділів
Повстанські відділи — це виключно відділи піхотні (піші), що діють в глибокому запіллі ворога. Їх завданням е нищити живі сили ворога, його зв'язок, шляхи сполучення, ворожі установи, магазини, штаби, одним словом, поширювати диверсію.
Хоч для повстанських відділів характерна тактика піхоти, однак вона (тактика) повинна бути більш зближена до тактики парашутних і десантних відділів. В основу повстанських відділів входять вогонь, маневрування, бойові лади, загальні обов'язки повстанця, дії рою чоти, сотні, куреня, полку (загону, з'єднання).
Повстанські відділи, діючи малими силами при одночасному використанні вогню, постійного руху й маневрування, спроможні:
а) в наступальному бою — підсунутися до ворога, знищити його або взяти в полон;
б) в оборонному бою — сильним вогнем та маневруванням відбити наступ ворога та завдати йому важких втрат.
Успіх бойових дій буде на боці повстанців тоді, коли:
а) повстанські відділи будуть завжди в бойовій готовності;
б) будуть мати добрий командний склад;
в) ініціятива буде виходити від командира повстанського відділу;
г) будуть вести безперервну обсервацію і розвідку та дотримуватимуться 6-ї точки Декалогу — „Про справу не говори з ким можна, а з ким треба", себто зберігатимуть повстанську таємницю.
2. Вогонь і маневрування
Успішність повстанських бойових дій головним чином залежить від умілого використання всіх вогнепальних засобів. Командири роїв і чот зобов'язані: а) вказувати ціль, подавати орієнтири, визначати вмуги (сектори) для кожного роду зброї окремо; б) слідкувати за співдіями вогнепальних засобів та безперервно стежити за полем бою.
Успіх у бою командир здобуває пляновим керуванням вогнем і широким застосуванням маневрування.
Маневрування — це вміле розміщування та пересування свого відділу так, щоб якнайбільше дезорієнтувати ворога й нанести йому ударів. В залежності від обставин у бою командир застосовує такі види маневрування: окрилення, оточення, прорив, відступ.
а) Окрилення командир застосовує тоді, коли хоче охопити одне крило ворога, щоб у цей спосіб його знищити.
6) Оточення має завданням охопити обидва крила ворога, дістатися в його тил та замкнути кільце для повного його знищення.
в) Прорив застосовується тоді, коли ворогові вдалося оточити повстанські відділи. Тоі шляхом вклинення вони прориваються з ворожого оточення.
г) Відхід застосовується тоді, коли: 1) ворогові вдалося закріпити своє положення, повстанський відділ хоче відтягнути частину ворожих сил для знищення ворога; 2) повстані хочуть заманити ворога під перехресний вогонь власного підвідділу; 3) повстанський відділ хоче відірватися від ворога.
3. Бойовий лад
Повстанський відділ проводить бій в різних бойових ладах, що залежить від терену і обставин.
Найважливіші форми бойової тактики відділу (куреня) такі:
а) у лінію — всі сотні на одній висоті;
6) трикутником уперед — одна сотня висунена вперед, дві — на віддалі, позаду головної чолової сотні, на одній лінії, дотримуючи між собою відстань (прогалину);
б) трикутником узад - дві сотні на чолі, в одній лінії на відстані, третя — на віддалі, позаду перших;
г) шахівниця (вправо або вліво) — у відділах, в яких е більше, ніж три сотні, дві чи три сотні розташовуються з інтервалами на лінії попереду, дві — на віддалі, з інтервалами, позаду перших;
ґ) сходи (вправо або вліво) — одна сотня на чолі, інші на віддалях і відступах розташовуються за першою сотнею у вигляді сходів управо або вліво.
Поданий бойовий лад є для сотень і чот. Для роїв бойовий лад — це розстрільна. На інтервалах і крилах бойових ладів розставляється допоміжна важка зброя піхоти — важкі кулемети, гранатомети, протипанцерна зброя, гарматки і т.п.
Місце командира в бою. Ройові — в розстрільній, чотові, сотенні й курінні — за бойовим ладом на таких місцях, з яких можна обсервувати поле бою.

Б. ПООДИНОКИЙ ПОВСТАНЕЦЬ

1. Загальне положення
Бій повстанських відділів — це не синонім боїв регулярних армій, це іспит моральних та фізичних якостей повстанця, який для вищої ідеї йде в нерівний бій і коли осягає перемогу над стократ сильнішим і добре озброєним ворогом, то це виключно його заслуга. Навіть у найгіршій ситуації повстанець не сміє зламатись. Він полишений лише на безвідмовність своєї зброї, на свою підприємливість і відвагу. Повстанець опинився у повстанських лавах не тому, щоб у скрутній ситуації просити у ворога ласки, навпаки — в безвихідний момент він останньою кулею позбавляє себе життя, щоб живим не здатися ворогові та не зрадити своїх командирів, друзів і повстанської таємниці.
2. Повинності та прикмети повстанця
Щоб бути безстрашним борцем-фанатиком, повстанець повинен:
а) точно виконувати всі накази командирів;
б) не залишати своєї бойової позиції, хоч би довелося загинути;
в) у бою бути вірним побратимом своїм товаришам і обороняти командира;
г) у бою не нервуватись, а спокійно сповняти доручене завдання;
ґ) у випадку втрати командира не впадати в паніку, а сміло проявляти ініціятиву, продовжувати бій і підтримувати слабших духом;
д) у випадку розпорошення власного відділу долучитись до іншого відділу і далі продовжувати бій.
Повстанець повинен бути відважний, хоробрий, завжди революційне пильний і нещадний до ворогів України.
3. Спеціяльні завдання повстанця.
Повстанець воює у складі рою або дістає спеціяльні завдання.
Зорець (спостережник). Для спостерігання за ворогом визначають повстанців-зорців. Вони займають відповідне, добре місце перед оборонною лінією, з якого мали б широке поле стеження. Вночі зорці обсервують не тільки очима, але й слухом і нюхом. Про все помічене повідомляють свого командира, не відриваючись від стеження. Подають місце (орієнтир), кількість ворога, рід зброї тощо.
Снайпер — це добірний стрілець, завданням якого є викривати та знищувати ворожих рстаршин, снайперів, зорців і ворожі кулеметні гнізда. Для успішної дії снайпер повинен використовувати терен, уміло маскуватися і влучно стріляти. Під час ворожої атаки снайпер повинен стримувати ворожий наступ і тим спричинитися до відбиття атаки.
Автоматник. Завданням автоматника є раптово напасти на ворога і вогнем своєї зброї завдати йому якнайбільших втрат, викликати паніку і зникнути. В бою зайняти місце на крилах або інтервалах, зміцнити своїм вогнем найслабші місця власного підвідділу.
Польова стійка. Польову стійку висилає чота. Складається. польова стійка з двох повстанців — стійкового та підстійкового. Обидва повстанці займають такі місця, з яких могли 6 стежити, а самі були б непомітні для ворога. Обов'язки польової стійки подібні до обов'язків стійкових на варті. Зауваживши ворога, стійка відразу повідомляє командира чоти. Польова стійка ніколи нікого не пропускає ані в напрямку ворога, ані в напрямку власного відділу, крім зорців, стеж та своїх командирів, якщо вона знає про їх вихід чи прихід. Усіх без вийнятку затримує окликом „Стій!". Якщо після цього окрику затримуваний не зупиниться і не кине зброю, стійка повинна стріляти. Для тривалости обсервації відбувається зміна польової стійки, себто стійкового змінює його підстійковий, а місце підстійкового займає інший повстанець із чоти. Час тривання стійки залежить від терену та пори року: влітку — від 1 до 3 год., взимку — 1 година. У випадку ворожого наступу стійка, повідомивши командира, приєднується до чоти.
Стежі. Для отримання вісток про ворога командир висилає стежу з двох повстанців. Завданням стежі є своєчасно виявити ворога та попередити про нього свого командира.
Стежа повинна:
а) бути докладно поінформована про свої завдання;
б) зі зброєю напоготові просуватись від .одного укриття до іншого, одночасно уважно стежачи. Зокрема, кожна будівля, дерева, кущі й т.п. не повинні залишатись поза увагою;
в) у випадку появи більших ворожих сил мусить негайно повідомити командира;
г) зустрівши менші ворожі сили (розвідників), намагатись знищити їх несподівано в рукопашному бою або захопити в полон.
Стежа в бойовій похідній колоні, узгодивши зі своїм відділом темп маршу, марширує перед ним на відстані зору. У випадку виявлення ворога попереджає свого командира, щоб він мав змогу підготуватися до бою.
Піднощик (амуніційник) — це повстанець, який носить скриньки з амуніцією до кулемета й гранатомета.
У бою допомагає кулеметникові — подає стрічки з набоями, магазинки, стрільна; слідкує за пересуванням ворога, вказуючи напрям, віддаль і ціль; у випадку небоєздатности кулеметника продовжує вогонь з кулемета чи гранатомета.
Секрет. Для більш ретельної розвідки про стан ворога висипаються два-три повстанці майже в табір ворога. Секрет від польової стійки відрізняється тим, що менші ворожі групи пропускає повз себе, щоб не викрити себе. Секрет не перевіряється і не змінюється. По закінченні терміну, на який був висланий, повертається до застави.
Зв'язковий. У повстанських відділах розрізняється два типи зв'язкових:
1) Одних зв'язкових висилає командир під час бою до своїх підзвітних командирів з письмовими чи усними наказами, або підзвітний командир висилає зв'язкового до свого командира, подаючи повідомлення про перебіг бойових дій.
2) Інших зв'язкових командир висилає до своїх командирів із письмовими звітами, повідомленнями і т.п.
Зв'язкові обидвох типів мусять бути фізично розвинені, грамотні, спритні та відважні. Другі, крім того, повинні ще відзначатися стриманістю в розмовах та доброю орієнтацією на місцевості, бо не раз проходять вони по кількадесят кілометрів бездоріжжями, густими лісами, горами. Якщо командир висилає зв'язкового під час бою, повинен поінформувати його про зміст наказу та до якого часу він має бути доручений. Якщо зв'язковий по дорозі захворіє або буде важко поранений, він передає пошту найближчому командирові для того, щоб останній вручив її адресатові. У випадку загрози потрапити до рук ворога зв'язковий повинен пошту знищити (подерти, з'їсти, закопати). Під час бою можна висилати тільки одного зв'язкового, хоча це рідко практикується. Найновіші накази ГВШ УПА забороняють висилати одного зв'язкового хоч би на найближчу віддаль.

В. ПОВСТАНСЬКИЙ РІЙ

1. Загальне положення
Рій — це найменша складова частина повстанського відділу, яка може, завдяки своєму кількісному станові та озброєнню, вирішувати багато бойових завдань. Рій переважно діє в рамках чоти, але коли відділ розчленований на підвідділи та відділи, рій діє самостійно, і навіть обидві ланки рою виконують окремі бойові завдання. Найважливішою зброєю рою є легкий кулемет. Часто обидві ланки рою мають кулемети та гарлачі (гранатометні насадки), що дає роєві велику силу вогню, а коли додати до цього ще ручні гранати та багнети, тоді він може здобути перемогу над ворогом.
2. Рій у наступі
Вдень:
а) Перед наступом командир чоти, скликавши командирів роїв (чотових), дає їм точні завдання: вихідне положення, напрямок, місце ворога, вогневі позиції для кулеметників і гранатометників, межові лінії наступу, смуги сусідів, вказівки взаємодії, зв'язок, сигнали, розпізнавальні знаки, місце командира чоти і місце збору.
б) Одержавши бойовий наказ, чотовий розподіляє чоту. Кожний ройовий перед наступом перевіряє стан людей свого рою, переглядає їхнє спорядження і пояснює завдання.
В зазначену годину рій маршем зближення просувається від укриття до укриття, аж до вихідного положення.
в) Вихідне положення — це місце, з якого рій вже не може далі просуватися стрілецьким рядом, але, використовуючи рельєф та власні вогневі засоби, розгортається в розстрільну і стрибками йде вперед. В залежності від обставин (відкрита місцевість, вгонь, ворога) рій просувається бігом, стрибками, плазом.
При сильному ворожому вогні рій використовує перепочинок для подальшого просування. Для забезпечення наступу рій з відстані 800 м стріляє з кулемета, з відстані 600 м — з гранатомета та ведуть вогонь добірні стрільці, з віддалі 400 м стріляють усі повстанці. Через загороджувальний вогонь ворога рій перебігає одним стрибком.
г) Коли рій наблизиться на відстань наступу (40-50 м) ройовий відає останні підготовчі накази: накласти багнети, налаштувати зброю, відбезпечити гранати. Після цього на команду „Рій до наступу, за мною!" повстанці схоплюються бігти вперед. Кинувши гранати, з криком „Слава" біжать у напрямку ворога, знищуючи його по дорозі: вогнем зблизька й прикладами рушниць. Власний кулеметник із положення наступу або стрибка весь час підтримує свій рій кулеметним вогнем.
ґ) Зайнявши ворожі позиції, рій повинен „прочистити" їх гранатами та багнетами, щоб закріпити їх за собою.
д) У випадку контрнаступу рій повинен, відповісти рішучим наступом. Коли ворог провадить наступ за допомогою танків, рій знищує танки в'язками гранат, а крім цього стріляє в танкові щілини та у ворога, що наступає за танками.
Наступ рою вночі:
Наступаючи вночі, рій повинен, не відкриваючи вогню, наблизитися до ворога так близько, щоб знищити його багнетним ударом. У нічному наступі треба діяти раптово та рішуче, незважаючи на ворожий вогонь. Якщо місце наступу освітлене ворожими ракетами й прожекторами, потрібно швидко лягати на землю спиною догори, бо освітлене обличчя далеко видно, а коли стемніє, наступати далі.
У наступі головну ролю відіграє взаємодія рою повстанців та роїв сусідніх. У випадку посиленого спрямування ворожого вогню на якийсь рій, інші рої зобов'язані знищувати опорні ворожі пункти.
3. Рій в обороні
Завданням рою в обороні є вперто обороняти визначену позицію. Ройовий, отримавши від чотового наказ оборони, займає зі своїм роєм визначений відтинок фронту (до 40 м довжини), визначає зорців, місця для кулемета й гранатомета і наказує маскуватися. Ройовий також зобов'язаний визначити роєві вогневу смугу для обстрілу ворога, встановити орієнтири, вказавши до них відстань. Це необхідне при наступі ворога, переважно в умовах обережного стеження (ніч, туман, сніговії, мряка).
У випадку затишшя на фронті на позиції (стійці) залишається зорець, а всі повстанці в повній бойовій готовності перебувають в укритті.
Коли ворог наступає, рій займає свої позиції і, якщо ворог є на віддалі 800 м, на наказ ройового відкриває кулеметний вогонь; коли ворог наблизився на 600 м, стріляють самостійно всі повстанці.
Рій не повинен допустити ворога на відстань наступу. Однак коли ворожа піхота підсунулась до позиції рою на 20-30 м, всі повстанці закидують її гранатами, стріляють зблизька та разять (б'ють) багнетами і прикладами рушниць.
Коли наближаються ворожі танки, повстанці, споряджені протитанковою зброєю, стріляють по зорових щілинах танка, а інші, при підході танків, підкидають в'язки гранат під гусениці та стріляють по піхоті, що наступає за танками.
Коли ворог атакує крило рою, ройовий висилає туди частину повстанців для підмоги, яка своїм вогнем має стримати ворога. Решта повстанців рою продовжує оборонятися в визначеній роєві смузі.
У випадку оточення рій повинен використати слабше місце в кільці ворога, зосередити там свій вогонь і прорватися.
Свої позиції рій залишає тільки з наказу чотового. Відхід повинен відбуватися непомітно, в залежності від терену, поодинці або групами. Останнім відходить кулеметник під прикриттям відступаючих повстанців.

4. Рій у бойовій охороні наступального бою
Для своєї охорони сотня визначає рій, завданням якого е:
а) забезпечити сотню від несподіваного нападу;
б) розвідати приховані методи ворога (засідки, заміновані поля, фугаси);
в) захопити вигідні позиції для розгортання бою.
Ройовий, одержавши наказ, пояснює повстанцям завдання, визначає стежі та подає напрям. Рій повинен якнайшвидше зайняти визначені позиції. Якщо наткнеться на кількісно малу силу ворога, нищить його ударом багнетів чи вогню.
Захопивши визначену позицію, ройовий повинен повідомити командира сотні, а коли сотня розгорнеться, рій приєднується до своєї чоти.
5. Рій на чаті
Відділ на постої забезпечується заставами, чатами і польовими стійками. Чату виставляє застава (підвідділ). Відстань від чати до застави вдень — до 800 м, вночі — до 200 м. Окрема чата розташовується від відділу (сотні чи куреня) на відстані до 1.000 м.
Служба рою на чаті триває добу. Одержавши наказ відійти з роєм на чату, ройовий (комендант чати) веде рій непомітно на призначене місце. Там виставляє зорця, висилає польову стійку, визначає позицію для кулемета і гранатомета, інформує повстанців про місця розташування сусідніх чат, звідки можуть з'явитися свої стежі, подає сигнали, розпізнавальні знаки та клички.
Визначивши кожному місце, комендант чати відводить повстанців, крім польової стійки і зорця, в укриття.
Повстанці на чаті повинні бути в повній бойовій готовності:
а) зорець обсервує польову стійку і приймає від неї сигнали;
б) повстанці, знявши наплечники, відпочивають (половина чати), якщо це день; уночі ціла чата не спить;
в) чаті не можна розпалювати ватру.
Завдання коменданта чати:
а) прибувши на чату (місце чатування) і розташувавши повстанців, комендант чати посилає командирові застави звіт та ситуаційний плян;
б) підтримує постійну бойову готовність та порядок;
в) особисто допильновує зміни стійок і зорця (алярмового);
г) почувши постріли на стійці, сигналізує чатам повстанців і діє згідно з дорученням та обставинами;
ґ) про все помічене доповідає командирові застави.
Польова стійка чати змінюється щогодини. У випадку, затримання стійкою людей комендант чати підходить до стійки (з одним або кількома повстанцями) зі зброєю напоготові. Власних розвідників і власні стежі (після отримання клички) пропускає, перебіжчиків та інших відсилає під конвоєм до командира застави.
Щоб відрізнити своїх від ворога та для вільного переходу служать кличка і відклик. Кличка і відклик починаються на одну букву. Кличка називає предмет із військового виряду, відклик — називає місцевості, ріки, гори. Напр., кличка — „пістоль”, відклик — “Перемишль”. Під час перевірки кличку і відклик називають стиха.
Малі ворожі групи чата підпускає на близьку відстань і захоплює їх у полон або нищить вогнем.
Якщо ворог атакує сусідню чату, комендант зобов'язаний допомагати їй вогнем своєї чати. Комендант не має права залишити місце чати, хоч би сусідні чати відступали, Чата відходить до застави лише з наказу командира застави, або якщо вона була виставлена на обмежений час (одна-дві доби).

Г. ПОВСТАНСЬКА ЧОТА

1. Загальне положення
Чота — це тактична бойова одиниця, яка вирішує свої бойові завдання вогнем, маневруванням і багнетним ударом. Успіх чоти залежить великою мірою від командира чоти (чотового).
Чотовий повинен:
а) відзначатися енергією і відвагою;
б) знати своїх людей — ройових і повстанців;
в) керувати чотою так, щоб усіх бачити і на всіх впливати;
г) у випадку потреби допомагати сусіднім чотам.
Чотовий повинен безупинно спостерігати за ворогом (йому допомагає зорець), щоб не потрапити під несподіваний вогонь (криловий, кинджальний). Про все помічене повідомляє командирові сотні. Якщо має допоміжну зброю (міномети, важкі кулемети, гарматки), чотовий повинен вказувати їхнім обсерваторам запримічені ворожі точки-предмети, кулеметні та гранатометні гнізда, танки і т.п„ щоб їх знищити.
2. Чота в наступальному бою
До часу одержання бойового завдання чота просувається у складі сотні. Після розчленування сотні чотовий веде чоту зімкненим або вільним ладом, що зумовлено обставинами (критий терен та підходи, мряка, ніч, сніговії). Попереду свого відділу висилає стежу.
Обов'язком чотового є:
а) слідкувати за напрямом просування;
б) бути готовим кожної хвилини вступити у бій з ворогом.
Чота просувається піхотною колоною, доки їй не загрожує ворожий вогонь.
Зайнявши вихідне положення, чота розчленовується на рої і просувається, від укриття до укриття. Щоб чотовий міг спостерігати за ворогом і місцевістю, він іде в першій лінії чоти. Користуючись перервою ворожого вогню, підсувається зі своїми підзвітними командирами до іншого укриття. Провівши там розвідку про розташування ворога, пояснює завдання, показує ворожі позиції, напрям руху чоти, серединні межові лінії, позиції для допоміжної зброї, лінію наступу, шляхи для виносу поранених. Під час наступу чотовий просувається в асисті зорця і зв'язкового. У випадку, коли якийсь рій потрапить під сильний ворожий вогонь, чотовий скеровує вогонь інших роїв на ворога для допомоги.
Повстанська чота під час наступу повинна берегти амуніцію, бо це не чота регулярної армії, яка має її невичерпну кількість.
Чота відкриває вогонь тоді, коли вже неможливо далі просуватися. Тоді одні рої перешкоджають рухові ворога за допомогою вогню, а інші підсуваються ближче (взаємодія). В залежності від обставин чота просувається стрибками — роями, групами або поодинці. Про всі зауважені зміни в розташуванні ворога, чотовий повинен повідомляти командирові сотні. Коли чота зайняла межу наступу, чотовий зобов'язаний:
а) навчити ройових і повстанців, що їм робити під час наступу та після захоплення позицій ворога;
б) підтягнути важкі кулемети і гранатомети для забезпечення наступу.
Перед наступом чота повинна викликати паніку у ворога всіма вогневими засобами, а опісля з криком "Слава!" пробитись до ворожих позицій. Тому чотовий стягає важкі кулемети та гранатомети на межову лінію наступу або в таке місце, звідки вони могли б підтримувати вогнем атакуючу чоту.
Є випадки, коли повстанська чота атакує з танком, тоді вона просувається під прикриттям танка (танків).
Чота, захопивши позиції ворога, повинна атакувати наступні опорні ворожі точки та просуватися далі вперед, хоч би й сусідні чоти затримались.
Завданням чоти в наступі є окрилити та вдарити по ворогові ззаду. Коли у ворожі позиції увірвався лиш один рій, чотовий повинен підтримати його вогнем та рухом інших роїв. Якщо ворог відступає, чота зобов'язана його переслідувати аж до повного знищення.
Коли ворог на наступ чоти відповідає контрнаступом, чотовий повинен зосередити весь вогонь своєї чоти і спрямувати на ворога. Під час контрнаступу ворога, підкріпленого танками, частина повстанців стріляє з фавстпатронів і протипанцерної зброї по зорових щілинах, інші підкидають в'язки гранат під гусениці. Решта повстанців своїм вогнем обстрілює ворожу піхоту, що просувається за танками.
Якщо ворог затримав вогнем чоту перед своїми позиціями, тоді чотовий повинен триматися на захопленій межі, зміцнити крила чоти і повторити наступ. Якщо чоти наступають бойовим ладом у складі сотні (трикутник уперед, сходи, шахівниця), тоді чота другого мету просувається за першою на відстані 250-300 м. Завданням чоти другого мету є підтримувати наступаючу чоту першого мету вогнем та маневруванням. Для тривалости розвідки за першою наступаючою чотою чотовий чоти другого мету висилає посланців, які мають повідомляти його про ситуацію.
Коли наступ відбувається в обставинах обмеженого бачення (ніч, мряка, сильні дощі), чотовий зобов'язаний насамперед точно розвідати становище ворога (його силу, розташування, забезпечення) та у відповідності з отриманими відомостями розвідки розробити плян наступу, подаючи:
а) напрям наступу (звичайно прямолінійний);
б) розчленування чоти і бойовий лад роїв та допоміжної зброї;
в) взаємодію роїв, допоміжної зброї та сусідів;
г) орієнтири, азимути, сигнали, розпізнавальні знаки, час наступу, місце командира;
ґ) зарядження на випадок протинаступу.
Наступ в умовах обмеженого бачення проводиться в повній тиші, відстань і відступ зменшені, чотовий — на чолі свого підвідділу. Вперед висилає стежу та переднє й бокові забезпечення і визначає зв'язкових. У випадку ворожого обстрілу чота не повинна відкривати вогонь, а далі стиха просуватись та напасти на ворога без крику „Слава".
Наступ у лісі чота проводить у зменшених віддалях і відступах. Слід звертати увагу на криловий вогонь на дорогах, просіках і галявинах. До ворога треба наближатись непомітно, використовуючи для маскування дерева й кущі, щоб атакувати його зблизька вогнем рушниць, гранатами й багнетами.
У наступі на оселю чота повинна підсунутись непомітно — городами, садами, уникаючи вулиць. Ворога, що сховався в будинках, чота знищує гранатами.
У наступі в горах.чота просувається узбіччям, уникаючи долин і верхів. Повинна використовувати закриті підходи (ліс, тіснини, мертві поля), щоб оточити або окрилити ворога. Під час бою вживати зброю у вертикальній траєкторії.
Взимку чота користується білими накидками і застосовує маневрування (окрилення або обхід); атакуючи ворога, вдаряє на нього всіма вогневими засобами.
У всіх випадках чота наступає на відтинку шириною 100-150 метрів.
3. Чота в обороні
Завданням чоти в обороні є утримати визначений їй район, завдати ворогові втрат і не дати йому можливости перейти в наступ. Навіть у випадку, коли ворог захопив частину позицій, чота, застосовуючи кругову оборону, повинна продовжувати бій, щоб допомогти в контрнаступі власної сотні.
Чота спроможна обороняти відтинок шириною до 300 метрів.
Чотовий, вибираючи район для оборони, повинен обрати таке місце;
а) щоб на його передпіллі не було мертвих просторів;
б) щоб з нього можна було спостерігати за діями ворога;
в) щоб можна було допомогти своїм сусідам;
г) з якого організована командиром сотні система вогню дала б змогу повністю замкнути смугу обстрілу всіма вогневими засобами першого і другого мету оборони, застосовуючи вогонь дійсний, запірний, загороджуючий, зосереджений, криловий, кинджальний, перехресний та скісний.
Черговим обов'язком чотового є плянове розчленування свого підвідділу, а саме:
а) розмістити ручні та важкі кулемети для кинджального вогню (раптовий криловий або скісний вогонь із непомітного вогневого становища, щоб відбити ворожі атаки);
б) гранатомети розмістити в глибині району;
в) кожному роєві визначити смугу для обстрілу вдень і вночі.
Чотовий повинен встановити зв'язок із сусідніми відділами чи підвідділами та з допоміжними засобами зброї.
У випадку ворожого наступу чотовий повинен пляново вести оборону свого району, щоб передчасно не виявити системи свого вогню. Якщо це дозволяє терен, найкраще допустити ворога на відстань 300 м, або й ближче та спрямувати на нього весь свій вогонь. В іншому разі на далекій відстані ворога обстрілюють важкі кулемети та гранатомети; на ближчих віддалях — ручні кулемети та снайпери, а на відстані 400 м — всі повстанці. Якщо ворог наступає підкріплений танками, частина кулеметів і повстанців, стріляючи з протитанкової зброї та підкидаючи в'язки гранат під гусениці, повинна вивести танки з ладу; інші вогнем, гранатами й багнетами разять піхоту, що йде за танками. Якщо чота має в розпорядженні гранатомети, тоді гранатометним вогнем повинна відсікти ворожу піхоту від танків. Дуже ефективним є закидування ворога великою кількістю ручних фанат. Коли ворогові вдалося увірватись у район чоти, чотовий повинен, атакувавши ворога, за будь-яку ціну його знищити або відкинути.
Чота не може відступати самостійно, а тільки за наказом комайдира сотні відходить стрибками. Насамперед під прикриттям вогню рою, що розташований у глибині, відходять передні рої; потім передні рої відкривають вогонь і сприяють відступу рою, що був розташований перед тим у глибині. Останнім відходить чотовий, слідкуючи, щоб поранені повстанці були забрані з поля бою.
Чотовому другого мету вказують смугу обстрілу, на якій він повинен запірним та перехресним вогнем стримувати наступ ворога. Коли ворогові вдалося захопити передній район оборони, чотовий другого мету зобов'язаний (за наказом командира сотні або з власної ініціятиви) атакувати ворога.
Оборона вночі вимагає грунтовної підготовки, до якої належать:
а) визначення вдень позицій для роїв і допоміжної зброї;
б) визначення орієнтирів;
в) встановлення позицій стежі, зорців і секретів;
г) подавання кличок і розпізнавальних знаків;
ґ) забезпечення відділу освітлювальними засобами (прожектори, ракети, освітлювальні набої).
Успіх нічної оборони залежить великою мірою від умілої організації та ведення вогню. Непідготований вогонь зблизька застосовується тоді, коли ворог захопить оборонні позиції. Вміле освітлення передпілля з рівночасним обстрілюванням ворога — дуже ефективне.
У лісі чота розташовується перед узліссям або в глибині лісу (ніколи на краю лісу). Щоб забезпечитися від несподіваного наступу ворога, чотовий зобов'язаний:
а) організувати відповідну мережу вогню, яка повинна пересікати всі стежки, лінії і дороги в лісі;
б) розмістити роїв шахівницю.
Оборона ріки повинна грунтуватися на вмілому розташуванні своїх сил і вогневих засобів. Вогневі точки розставляють вздовж ріки, щоб перехресним вогнем закрити до неї доступ, а на вигідних для переправи місцях зосередити силу вогню. Завданням чоти в обороні ріки є:
а) не дати можливости ворогу вести розвідку ріки;
б) перешкоджати його наближенню до берега;
в) знищити його вогнем під час переправи через ріку.
Під час оборони населеного пункту завданням чоти є захищати якийсь окремий сектор або кілька будинків. Обов'язком чотового є:
а) поробити сховища й укріплення;
б) вогневі засоби розмістити так, щоб можна було вести кругову оборону;
в) зробити переходи в проламах для зв'язку.
Ворога, який увірвався в оборонний сектор чоти, повстанці повинні знищувати ручними гранатами.
Коли оборона ведеться взимку, треба намагатися зупинити ворога та змусити його залягти на відкритому місці. Взимку потрібно обов'язково застосовувати маскування та використовувати білі накидки.
У горах оборона переважно кругова. Чота самостійно займає якусь височину. Чотовий повинен:
а) розташувати свої рої так, щоб їхні положення не були ні на хребті гори, ні коло топографічних точок;
в) вогневі засоби слід розташувати так, щоб було можливо обстрілювати всі місця (звертати увагу на мертві поля);
г) організувати зоровий і вогневий зв'язок із сусідніми відділами повстанців.

Ґ. ПОВСТАНСЬКА СОТНЯ

1. Загальне положення
Повстанська сотня — це бойова одиниця, що своїм складом і зброєю може самостійно вести бій або виконувати якесь тактичне завдання.
Перед виконанням бойового завдання командир сотні повинен:
а) призначити зорців для стеження за боєм, за знаками командира куреня, за чотами й сусідами;
б) перевірити кількісний стан свого відділу, зброю, амуніцію та чи всі повстанці мають індивідуальні пакети й залізну порцію.
Сотенний повинен дбати, щоб його відділ був морально та ідейно підготований, щоб бойовий стан відділу був якнайкращий, щоб вояки були достатньо відживлені та відпочиті. Сотенний передає накази в ході бою пішими посланцями і сигналами (свисток, ракети, стріли).
Першу допомогу пораненим дають сотенні санітари та лікарі. Пізніше важко поранених евакуйовують де підпільних госпіталей, що є під опікою Українського Червоного Хреста (УЧХ).
2. Сотня в наступальному бою
Сотня проводить наступ самостійно або одночасно з цілим куренем, якщо входить до його складу. Наступає на фронті шириною від 350 до 500 м. До моменту початку бою з ворогом сотня зобов'язана:
а) непомітно зайняти вигідне положення якнайближче до ворога;
б) розчленування сотні повинно бути проведене так, щоб при найменших власних втратах можна було швидко атакувати ворога.
Зайнявши вигідні позиції, сотенний повинен разом з чотовими і командирами вогневих засобів провести обсервацію передпілля, визначити чотам межі наступу і місця для допоміжних вогневих засобів.
Після закінчення огляду сотенний:
а) подає бойові накази для кожної чоти і груп вогневих засобів та наказує провести заходи по знищенню танків ворога;
б) організовує взаємодію та забезпечення власних крил;
в) визначає зорців і посланців.
Сотенний підбирає таку межу наступу, яка була б найближче до ворожих позицій та з якої можна було б одним стрибком ударити по них. На знак сотенного до наступу відділи повинні одним скоком рушити вперед. Ті чоти і групи вогневих засобів, що залишаються на місцях, зобов'язані своїм вогнем допомагати переднім чотам. Ворожі вогневі точки, що затримують наступ, сотенний наказує знищити зосередженим вогнем. Під час наступу сотенний слідкує за ворогом та рухами власних відділів. Коли це дозволяють обставини, сотенний наказує вдарити по ворогові ззаду або по його крилі.
Атакуючи, сотня мусить уміло та певно долати всі перешкоди, нищити ворога вогнем зблизька, багнетами і ручними гранатами. Переходи крізь кільчасті дроти чоти здійснюють роями, під прикриттям вогневих засобів сотні. Коли сотні припадає два переходи, тоді сотенний, в залежності від завдання і ситуації, розділяє третю чоту і вогневі засоби. Якщо для сотні є лише один прохід, тоді сотенний визначає чергу для підтримування походу сотні власним вогнем.
Услід за чотами сотенний повинен висунути вперед важкі кулемети та протитанкову зброю, щоб втримати захоплені позиції на випадок ворожих контратак танків і піхоти. Коли котрійсь чоті не вдається захопити ворожих позицій, тоді інші чоти повинні вдарити ззаду або по крилах ворога.
Сотня, увірвавшись у ворожі позиції, мусить зробити розвідку й розшук, її обов'язком є, очищаючи ворожі позиції, просуватися далі вперед.
Коли сотня зайняла ворожі позиції, сотенний повинен уважно стежити за рухами ворога, щоб у випадку контрнаступу можна було його відбити. Тому швидко підтягає вперед інші чоти та вогневі засоби, забезпечуючи власним вогнем подальше просування атакуючих чот.
Під час наступу командир сотні допомагає вогнем своїх частин сусіднім сотням. Найкращою, однак, поміччю своїм сусідам є рішучий наступ власної сотні.
Якщо повстанські сотні наступають при помочі власних танків, тоді сотні, не відриваючись від них, ідуть услід за танками, знищують по дорозі піхоту ворога та його вогневі засоби. Танки не сміють відірватися від своїх частин на відстань більшу, ніж 200-300 метрів.
Якщо наступаюча сотня, обстріляна ворогом, була змушена залягти, тоді обов'язком танків е знищити вогневі осередки ворога. Для забезпечення танків сотня мусить своїм вогнем знищувати протитанкові осередки ворога, робити проходи на замінованих полях, боротися з ворожими винищувачами танків та закріплюватися на лініях, зайнятих танками.
Коли ворог відступає, сотенний негайно переслідує його, щоб він не встиг відірватися. Переслідування ворога закінчується тоді, коли він розгромлений або приходить наказ командира куреня.
Щоб власні чоти забезпечити від крилевого удару, сотенний призначає частину вогневих засобів на охорону крил власної сотні. Важкі кулемети й гранатомети мають створити вогневу перешкоду перед ворогом і відбити його контрударами.
У випадку невдалого наступу сотня закріплюється на здобутих позиціях. Впорядкувавши сотню, командир повинен повторити наступ та продовжувати його аж до повного знищення ворога.
3. Особливості нічного наступу
Плянуючи нічний наступ, сотенний повинен у великій таємниці грунтовно його підготувати. Він зобов'язаний:
а) зорієнтуватися в терені й визначити шлях наступу;
б) визначити орієнтири, азимут;
в) підготувати провідників;
г) організувати взаємодію.
Вночі сотня, наступаючи, розчленовується на чоти і у відповідному стрілецькому ладі просувається до ворога стрілецьким порядком, зберігаючи відповідні відстані та відступи. Командир іде за першою чотою, керує відділами при помочі сигналів. Наперед і на боки висилає стежі. Перед наближенням до ворога перевіряє напрям наступу та підтягає відсталих. Головне в нічному наступі — дисципліна, тиша і напрям, тому доцільним є користуватись компасом і визначеними орієнтирами.
На відстані 300-400 м від ворожих позицій сотенний розгортає сотню у бойовий лад, зменшуючи віддалі та відступи. Кулеметам і гранатометам визначає місце у відступах між нотами. Ворожі забезпечення і стежі слід брати в полон або нищити багнетним ударом, не відкриваючи вогню. Якщо ворог освітить терен, потрібно швидко залягти, а як стемніє — наступати далі. Перешкоди усувати тихо, без галасу.
Усунувши перешкоди та наблизившись до ворога, сотня, не відкриваючи вогню, кидається на ворожі позиції без оклику „Слава!".
Зайнявши ворожі позиції, сотенний висилає стежі вперед і на боки, приводить сотню до порядку (робить апель), організовує вогонь і закріплюється на здобутому місці.
У випадку невдалої атаки сотня відходить на наказ командира куреня під прикриттям ночі та власного вогню.
4. Особливості наступу на оселю
Наступ на оселю мусить бути старанно підготований. Сотенний, одержавши завдання здобути оселю або групу будинків, повідомляє про це чотових і командирів вогневих засобів. Разом з ними готує плян наступу. Сотенний встановлює положення, ближчі та дальші завдання чот і вогневих засобів, а теж взаємодію. Чотам, як правило, додають саперські приряди, вибухові матеріяли, вогневі засоби (важкі кулемети, міномети й протитанкову зброю) та гранати. Також виділяють штурмові групи.
Після вогневої підготовки (сильний вогонь з усіх вогневих засобів) сотня, маневруючи, повинна захопити крила і тил ворога та з кількох боків вдертися до населеного пункту.
Перед тим сотенний повинен остерегти вояків, нагадати їм, щоб звертали увагу на заміновані поля і несподіванки в будинках. У населеному пункті штурмові групи захоплюють окремі вогнища ворожого спротиву. Атакуючі групи повинні уникати прямих вулиць і просуватися подвір'ями, садами, городами та проломами в будівлях.
Кам'яні будинки, в яких ховається ворог, треба знищити вогнем гранатометів, а гарнізони — ручними гранатами. Очищують оселю групи, які зобов'язані старанно обшукати пивниці, льохи та горища.
Сотня, зайнявши частину оселі, закріплюється в ній. На перехресті вулиць робить міцні загороди й барикади та встановлює вогневі осередки. У випадку контрнаступу ворога окремі будинки слід використовувати як опорні пункти.
5. Особливості наступу в лісі
Наступ у лісі сотня проводить бойовим ладом — трикутником уперед, зменшуючи віддалі та відступи. Вперед і на боки (зорова віддаль — 100 м) висилає забезпечення. Завданням забезпечення є оглядати також дерева, бо на них може заховатися ворог. Для прочищення лісу визначають автоматника і повстанців з ручними скорострілами. Проходячи через лісові дороги й просіки, необхідно слідкувати, щоб не наткнутися на ворожий вогонь. Усі вогневі засоби повинні бути готові кожної хвилини відкрити вогонь. Сотенний просувається за напрямною чотою.
Сотня насамперед атакує осередки ворога, а його бічний вогонь знищує вогнем гранатометів і кулеметів. Контрнаступ ворога сотня відбиває вогнем з близької відстані, ручними гранатами та ударами багнетів.
6. Особливості наступу з переборенням (форсуванням) ріки
Сотенний, отримавши наказ форсувати ріку, повинен:
а) визначити завдання чот, спеціяльних груп (саперів) та вогневих засобів;
б) визначити вихідне положення та місця на протилежному березі, які необхідно зайняти;
в) розподілити засоби переправи через ріку;
г) організувати взаємодію, подати сигнали і зв'язок.
Сотня, діставшись на другий берег ріки, рішуче атакує ворога і наступає аж до вказаної межі.
7. Особливості наступу взимку
Наступ взимку залежить великою мірою від глибини снігу, температури, години дня, завірюхи та снігопаду.
Сотенний, отримавши наказ наступати взимку, повинен:
а) вивчити місцевість, систему ворожого вогню, проходи та перешкоди;
б) визначити вихідне положення;
в) намітити об'єкти для атаки.
Вихідне положення до наступу треба зайняти вночі. Рекомендується наступати на лещатах та в білих накидках. У час наступу слід намагатися вдарити з боків або ззаду ворога. Рішучий і сміливий наступ навіть малих повстанських груп дуже ефективний.
8. Особливості наступу в горах
У гористих місцевостях ширина наступу залежить від характеру оборони ворога і рельєфу місцевости. У долинах і на плоских верхах вона буде нормальна, а в місцевостях з дуже пересічним рельєфом можна розвинути наступ шириною до 1000 м, а то й більше.
Сотенний, одержавши завдання, повинен разом з чотовим та командирами вогневих засобів досконало орієнтуватися на місцевості, визначити напрям та межу наступу, накреслити об'єкт атаки.
Сотня атакує ворога в такий спосіб: одна чота наступає по фронту, а дві інші обходять ворога з боків. Вогневі засоби чот просуваються теж уперед, разом з чотами, закріпляються на захопленому верхів'ї гори, щоб у потребі можна було відбити контрнаступ ворога вогнем.
На виступах гірської місцевости, що підіймаються один над одним, ворога необхідно атакувати в такому порядку:
а) одночасно або поступово необхідно придушувати (знищувати) вогневу систему оборони ворога на кожному виступі земної поверхні;.
б) коли сотня атакує вогневі точки ворога нижчих виступів земної поверхні, власні вогневі засоби треба зосередити на вогневих точках ворога вищих ступнів поверхні;
в) одночасно з атакою на вогневі засоби ворога на всіх ступнях земної поверхні височини окрилююча група атакує вогневі точки ворога, розміщені на верхів'ї гори; після цього — гранатами й багнетами закінчує знищення вогневих точок ворога на нижчих рівнях височини.
Захопивши об'єкт наступу, сотня, переслідуючи ворога своїм вогнем, закріплюється на зайнятих позиціях, організовує спостереження, висилає розвідку та підтягає вогневі засоби. Згодом знову продовжує наступ.
Якщо сотенний одержав наказ окрилити ворога, він повинен за допомогою карти вивчити місцевість та визначити напрям просування, в цьому допомагають йому перевірені провідники. Просуваючись у горах, сотенний визначає головних, бічних та задніх зорців. Ворожі засідки обминаються, а якщо це неможливо — їх необхідно знищити. Коли сотня підійшла до об'єкта атаки, повинна послідовно наступати на крила і тил ворога, відрізуючи йому шлях до відступу.
9. Сотня в обороні
Сотня обороняє район до 700 м у ширину та глибину. Оборонний район сотні складається з оборонних районів чот та їх опорних пунктів, що повинні стикатись одні з одними. Важливіші опорні пункти чот становлять головні опорні пункти сотні, вони повинні бути сильно укріплені, та зміцнені вогневими засобами. Сотня, користуючись взаємодією власних вогневих засобів, повинна завзято обороняти свій район, відбивати атаки ворожих танків та піхоти і завдавати ворогові якнайбільших втрат. Своє завдання вона здійснює вогнем та протитанками, завзято борониться і тоді, коли ворог захопить сусідні позиції повстанців.
Сотенний, отримавши завдання, зобов'язаний:
а) організувати обсервацію (стеження) та охорону;
б) ознайомитися з місцевістю свого району та передпілля, щоб відповідно влаштувати свої вогневі засоби — на першій лінії та в глибині оборони; вони прикривають опорні пункти вогнями: фронтальним, криловим, скісним і кийджальним.
Відповідне розташування опорних пунктів повинне зробити можливими:
а) кругову оборону сотні;
б) розгромлення ворога вогнем, починаючи з найдальшої відстані;
в) зосередження вогню сотні по важливих напрямках і межових лініях;
г) запірний кулеметний і гранатометний вогонь;
ґ) криловий вогонь, а також вогневий зв'язок із сусідніми відділами повстанців.
Сотенний встановлює слухові та зорові сигнали, якими подає вогневі накази. Скриті підходи з боків ворога необхідно обстрілювати скісним вогнем гранатометів, а свої вогневі позиції слід так підбирати, щоб не були помітні ворогові. Коли сотня розташована на крилі куреня, тоді криловий опорний пункт мусить бути забезпечений від несподіваного окрилення або обходу ворогом.
Сотенний, одержавши завдання, опрацьовує плян оборони, знайомить з ним чотових і дає накази чотам. Кожній чоті визначає:
а) оборонний район та опорні пункти в ньому;
б) смугу обстрілу, додаткові напрями для обстрілу мертвих піль та відступів на передпіллі. Для протитанкової зброї та гарматок подає:
а) місця, звідки можуть наступати танки ворога;
б) передню лінію чот і вогневих засобів та смугу обстрілу;
в) підходи та межові лінії для першого обстрілу танків. Для важких кулеметів та гранатометів:
а) район для розташування основних і запасних позицій;
б) смуги обстрілу передпілля сотні, сусідніх районів з проміжків між чотами;
в) запасні напрями на крила і тил, якщо б ворог удерся в оборонний район сотні;
г) межові лінії для зосередженого й запірного вогню.
Для боротьби з ворожими літаками сотенний призначує відділи, розташовані в глибині оборони.
Сотенний повинен мати два командних пункти: один у головному опорному осередку, другий — запасний. Як з одного, так і з другого командного пункту сотенний повинен мати добре поле зору, щоб спостерігати за рухами ворога, своїх частин і сусідніх. Для командних пунктів слід вибирати такі місця, які недоступні танкам ворога і добре маскують власний рух.
Підготувавши свій район до кругової оборони, сотенний скеровує криловий вогонь на природні та штучні перешкоди перед оборонною лінією. Об'єкти (окремі дерева, будинки чи вежі), які могли б служити ворогові орієнтиром, наказує знищити.
Невеликі сили ворога відбивають несподіваним вогнем з близької відстані. На більші ворожі сили треба скерувати вогонь важких кулеметів і гранатометів з запасних позицій. Під час вогню ворожої артилерії сотня повинна бути в укритті (землянки, окопи). На позиціях залишаються лише зорці та чергові кулеметники.
Удар вогнем по ворогові не повинен бути рівномірний. Насамперед необхідно скерувати вогонь на одну ворожу частину, потім на другу, третю і т.д. Коли ворог наблизився на відстань атаки, сотня максимально посилює свій вогонь, щоб примусити ворога залягти і не дати йому можливости атакувати. Коли ворожа артилерія перенесе вогонь у глибину, сотня швидко займає свої позиції і вогнем стримує ворожий наступ. Сотенний дає наказ відкрити кинджальний та скісний вогонь кулеметів, і ворожий наступ мусить бути відбитий.
Якщо ворогові вдалося вдертись на позиції сотні, треба скерувати на нього всі власні вогневі засоби і рішуче атакувати його крило.
Сотенний повинен безперервно керувати вогнем, спрямовувати всі вогневі засоби на допомогу тим чотам, які опиняються в найбільш небезпечному становищі. У важкі моменти місце сотенного там, де найбільш критична ситуація.
Коли ворог наступає посилений танками, тоді частина сотні веде боротьбу протитанковими засобами, а решта сотні знищує наступаючу за танками ворожу піхоту. Відбивши атаку, сотня далі переслідує ворога вогнем. Сотенний впорядковує сотню, робить відповідні зміни та евакуйовує поранених у запілля.
У важкопрохідних місцевостях проміжки між сотнями можуть бути до 1500 м.
Сотенний відповідає за лівий проміжок із сотенним сусідньої сотні. Щоб забезпечитися від ворожих засідок, виставляє зорців та групи автоматників, а на проміжній ділянці закладає міни, фугаси, перекопує дороги тощо. На всі перешкоди спрямовує кулемети й гранатомети, що чекають ворога напоготові.
10. Зміна сотні
Найбільш доцільно проводити зміну сотні вночі. Сотенний сотні, яка змінює, повинен одержати від сотенного зміненої сотні всю інформацію про ворога та його розташування. Він зобов'язаний вивчити порядок забезпечень, їх стан, оборонні спорудження, засіки та перешкоди, розміщення вогневих засобів, зв'язкових пунктів, доріг, охорону боків і тилів та усталити порядок зміни.
Зміна сотні відбувається поступово чотами. Командир зміненої сотні залишається командиром оборонного району аж до кінця зміни. В умовленому місці командирів сотень зустрічаються чотові та закритими відступами ведуть чоти на призначені опорні пункти. Командир зміненої сотні передає командирові сотні, яка змінює, схему оборонного району, всі оборонні споруди, сталі засоби зв'язку та решту амуніції.
Чоти зміненої сотні, передавши свої обов'язки, непомітно збираються в призначеному місці та чекають у повній бойовій готовності. Змінена сотня відходить аж тоді, коли нова сотня займе повністю район оборони, встановить зв'язок і виставить забезпечення. Командир нової сотні, зайнявши позиції, повідомляє про виконану зміну командирові куреня.
Коли б під час зміни ворог розпочав наступ, зміна негайно переривається, а прибула на зміну сотня негайно підпорядковується сотенному змінюваної сотні, якій допомагає відбити ворожий наступ.
11. Особливості маневрової оборони
Командир куреня визначає сотням райони та межові лінії для оборони. Сотенний зобов'язаний поробити непомітні підходи від одної межової лінії до другої на крилах та стиках. Відстані між ними не повинні бути більші, ніж відстань дійсного вогню важких кулеметів. На обраних місцях намічають місця для вогневих засобів, змірявши відстані до предметів на місцевості. На кожній межовій лінії оборонного району слід поставити повстанця для стеження, вказуючи йому, об'єкт спостереження.
Переважно оборонна сотня користується вогнем своїх засобів та несподіваними й рішучими контратаками. Розладнавши сили ворога вогнем, підвідділ сотні під охороною вогню важких кулеметів відходить на наступну лінію межової оборони. Найбільш доцільно відходити під охороною вогневих засобів та засідок, завчасно розташованих у глибині. Сотенний відходить з останньою чотою.
12. Особливості оборони вночі
Для нічної оборони сотенний повинен підготувати ще вдень усі вогневі засоби, вказати межові лінії і напрям вогневого удару, усталити сигнали, що служать наказами для відкриття й припинення вогню.
Сотенний зміцнює стеження, розвідку та висилає секрети. Перед світанком потрібно бути особливо уважним. Освітлювальними засобами слід користуватися так, щоб можна було б завчасно помітити наступ ворога, не виявляючи своїх позицій. Вночі треба вміло користуватися різними перешкодами, особливо переносними, але так, щоб не робити великого руху й шуму. Коли ворог наблизився до межової лінії повстанської оборони, окопується або нищить перешкоди, сотенний наказує вдарити по ворогові з усіх вогневих засобів та закидати його ручними гранатами.
Нічний успіх бою залежить не від кількости повстанців, а від їх рішучости, відваги та стійкости. Тому ворога, що вдерся на позицію сотні, вона повинна знищити рішучим багнетним ударом, ручними фанатами або захопити в полон.

13. Особливості оборони оселі
Сотня може обороняти невелику оселю або групу будинків у місті. Для оборони сотенний призначає обмежену кількість підвідділів, а решту сотні лишає в резерв. Для оборонних пунктів використовують міцні будинки та камінні мури. На краї оселі та вулиці необхідно спрямовувати поздовжній вогонь. Готуються непомітні підходи через проломи в стінах, а пивниці та льохи використовуються для сховищ від вогню артилерії та гранатометів ворога. Всі будинки необхіно укріпити та обгородити кільчастим дротом, а на вулицях збудувати барикади.
Сила повстанської оборони в оселі залежить від бойових якостей повстанців та доброго керування обороною. Сотня, обороняючи населений пункт, повинна з певністю утримати його своїх руках.
14. Особливості оборони в лісі
Сотенний, одержавши завдання обороняти ліс, насамперед вивчає терен — наявність кущів, доріг, рік, потоків, ярів, прозорість для обстрілу спереду та з глибини лісу, а також недоступні для ворожих танків місця.
Після цього сотенний визначає становища для опорних пунктів та складає плян оборони. Окремі вогневі засоби, що розташовані в малих кущах та пролісках, потрібно відповідно замаскувати, обгородити кільчастим дротом, замінувати підходи до них з ворожого боку та зробити засідки.
Оборона великого лісу ділиться на оборони: а) краю лісу, б) глибини і в) виходів із лісу.
Організовуючи вогонь, сотенний повинен брати до уваги:
а) просторість узлісся, дороги, просіки, галявини, шляхи виходів з лісу;
б) загороди й перешкоди, які необхідно розставити так, щоб ворог, долаючи їх, був обстріляний важкими кулеметами;
в) перехрестя і стики доріг, вигідні для влаштування бункерів і загород;
г) налагодження зв'язку з опорними та командними пунктами;
ґ) шляхи сполучення, які слід позначити зарубкою пнів дерев, ламанням галузок та іншими способами.
Ворога, який наступає на ліс, потрібно нищити бічним та кинджальним вогнями ще перед лісу. Коли ворог вдерся до лісу, тоді бій переходить на ряд окремих сутичок, успіх яких залежить від точного виконання бойового пляну, своєчасних контратак та ініціятиви чотових.
Під час оборони в глибині лісу потрібно ховати крила та стики. Дуже корисним, коли це можливо, є застосування засідки та пожежі.

15. Особливості оборони ріки
Організовуючи оборону ріки, сотенний на підставі вивчення терену і берегів ріки зобов'язаний:
а) усталити взаємодію з підвідділами власних вогневих засобів та сусідніми повстанськими відділами;
б) на протилежний берег ріки в ті місця, які надаються до переправи, скерувати зосереджений вогонь;
в) довжину ріки прикрити бічним вогнем важких кулеметів;
г) спроби ворога провести розвідку, спустити на воду засоби переправи чи влаштувати переправу пересікати вогнем;
ґ) бойові нічні забезпечення та зорців висунути до берега ріки або на острови (якщо такі є), щоб своєчасно виявити переправу ворога та відкрити запірний вогонь;
д) ворога, що переправляється через ріку, захопити в полон або знищити вогнем та рішучими контратаками.
16. Особливості оборони взимку
Взимку круті (стрімкі) береги рік, балки, яри, узлісся, гаї, чагарники, що засипані снігом, становлять серйозні перешкоди для танків і піхоти. Особливе значення має оборона осель взимку.
Сотенний повинен подбати про побудову землянок, де повстанці під час зміни могли б зігрітися та набратися сил.
Зорці та підвідділи, які забезпечують сотню, повинні змінятися, кожні дві або чотири години (в залежності від погоди). Проміжки між опорними пунктами та сусідніми відділами охороняють повстанці на лещатах. Уночі, особливо під час сніговію та завірюхи, слід зміцнити пильність охорони додатковим зоренням та секретами.
Сотенний повинен присвятити більшу увагу маскуванню, щоб:
а) оборонні спорудження не кидались у вічі на тлі місцевості;
б) сліди до командних та зорових пунктів не закінчувались сліпими кутами, а дротяні засіки були замасковані снігом;
в) зброя на бойових позиціях була непомітна на тлі оточення.
Ворога, що наступає, сотня обстрілює з далеких відстаней, щоб тримати його якнайдовше на морозі та ослабити його боєздатність.
17. Сотня в розвідці
Сотня як розвідувальний відділ одержує смугу шириною до 3-х км. Головна дорога повинна проходити через середину смуги. В залежності від завдання, сотня одержує важкі кулемети, гранатомети та інші спеціяльні засоби включно з групами саперів і зв'язківців. Розвідку проводить сотня зоренням та боєм у таких віддалях від своїх частин: удень — від 3-х до 5-х км, уночі — до 3-х км. Бойова сотня в розвідці складається з ядра сотні (головні сили) та розвідувальних стеж. У головному напрямку висилають стежі в силі чоти, а решта відділів повстанців та їх вогневих засобів становлять ядро (головну силу) сотні. Відстань між стежею та головними силами сотні-залежить від місцевости. На відкритому'терені застосовують зорову відстань (переважно, 100 м).
Сотенний, одержавши завдання, повинен:
а) вивчити на підставі теренової карти місцевість, шлях просування та повернення;
б) визначити вихідний пункт для сотні;
в) розчленувати сотню;
г) усталити порядок просування та сигнали для зв'язку зі стежами;
ґ) особисто перевірити бойову готовність сотні, повідомити, які завдання сотні та стеж, відстані просування, сигнали, кличку і відклик.
Сотенний іде за головними силами сотні або за передньою стежею, коли стежить та накреслює подальший плян розвідки. Головні сили сотні просуваються непомітно, відкриті простори проходять розстрільною. До сіл або лісу заходять після їх перевірення стежами. Під час перебування сотні в селі не можна нікого ні випускати, ні впускати до оселі. Важливіші повідомлення сотенний перевіряє особисто. В оселі треба перевірити її крайні межі та вулиці. Під час перевірки стежами головні сили сотні перебувають в укритті, готові кожної хвилини надати допомогу стежам. Якщо стежі зіткнулися з ворогом, сотенний повинен насамперед розвідати, які всього сили — в глибині і на крилах.
Головним завданням розвідки є дізнатись, які сили у ворога (кількісний стан), яка техніка (танки, артилерія, моторизація), який напрям його просування, де його місце розташування та забезпечення.
Ворожих розвідників сотня бере в полон або знищує. Коли чота не в силі виконати своє бойове завдання, сотенний зобов'язаний виконати його з цілою сотнею. Удар сотні повинен бути несподіваний, рішучий та швидкий.
Розвідування ворога під час маршу. Сотенний повинен пильнувати всі дороги та шляхи підходів, якими просувається ворог. Його передні забезпечення треба обходити, щоб дістатися до колон його головних сил: У найслабшому місці маршового забезпечення ворога сотенний робить прорив несподіваним ударом своєї сотні.
Розвідування ворога в обороні. Сотенний повинен виявити крила, стики, незабезпечені підходи і становища вогневих засобів ворога. Сотня (окремими групами чи в і цілому складі) повинна стежками дістатися в незабезпечені ворогом проміжки до його стиків і та захопити їх у полон.Крім цього сотня повинна пробиратися в тили ворога., організовувати засідки, робити несподівані наскоки на його, штаби, вузли зв'язку, розвідувати про силу, вогневі засоби та перешкоди, встановлені ворогом.
Розвідування ворога вночі. Щоб уночі провести розвідку, сотенний зобов'язаний:
а) вдень вивчити за допомогою карти місцевість і шлях маршруту, визначити орієнтири, відстань і відступ від визначених орієнтирів, доріг та будинків та встановити азимути;
б) опрацювати плян дії;
в) подати розпізнавальні знаки;
г) призначити стежі з людей, що мають добрий слух і зір;
ґ) намітити шлях та порядок повороту після закінчення розвідки; ;
д) перевірити годинники, компаси та кишенькові лампки.
Кількість людей нічних стеж менша, ніж удень, відстань від головних сил коротша, пристосована до теренових умов, захмарення, мряки тощо.
Розвідування ворога в горах. У горах треба провести розвідку верхів'їв і хребтів гір, яруг, вузин і потоків. Оглядові пункти сотенний встановлює на вершинах. Сотня укріплюється на домінуючій висоті та приводить усі засоби до бойової готовности. В горах організовують засідки, влаштовані у вузинах, при дорогах, на шляхах зв'язку та постачання ворога, а також несподівані наскоки на ворога.
У горах не можна висилати зв'язкових по-одному, найкращі засоби для зв'язку в горах — це оптичні засоби та радіо.
Звітуючи, сотенний вказує командирові куреня на:
а) першу зустріч з ворогом (його силу і розташування);
б) час переходу визначеними межовими лініями;
в) можливості поборювання перешкод
г) зустріч з іншими повстанськими відділами, якщо вона не була передбачена;
ґ) розташування крил ворога;
д) осягнення визначених крайніх ліній розвідки.
Розвідка вдень. Порядок проведення бойової розвідки сотні вдень такий:
а) вогневий обстріл ворожих позицій;
б) спрямування вогню на тили і крила ворога в районі його розташування, атака сотні;
в) бій сотні на позиціях ворога та захоплення їх під прикриттям вогню гранатометів або артилерії;
г) закріпленая здобутих позицій;
ґ) оборона у випадку контрнаступу ворога, евакуація поранених та переправлення в запілля полонених.
Сотенний розвідує об'єкт атаки та підходи до нього, намічує плян атаки, організовує взаємодію вогневих засобів і забезпечення крил. Перед виходом сотні на розвідку вночі потрібно поробити проходи крізь перешкоди в районі розвідування. Межові лінії наступу сотня займає теж уночі, а розвідку проводить перед світанком.
Завданням бойової розвідки сотні вдень є здобути відповідні позиції та захопити полонених. Розвідку підкріплюють кулеметами, гранатометами і протитанковими засобами. Її удар попереджує короткий, але сильний гранатометний чи гарматний вогонь.
Розвідка вночі. Сотенний, одержавши завдання, повинен:
а) вивчити призначений йому район;
б) опрацювати плян розвідки (вихідне положення, шлях просування, подолання перешкод, охорона крил);
в) призначити командирів та дати їм завдання;
г) встановити сигнали, подати початок і кінець дії розвідки.
Підготовка розвідки повинна відбуватися в таємниці. Сотенний організовує:
а) групу для подолання перешкод, включаючи до неї саперів;
б) групу атакуючу завданням якої є захопити полонених;
г) дві забезпечуючі групи.
Свої завдання нічна бойова розвідка сотні виконує в такий спосіб:
а) група подолання перешкод робить проходи та повідомляє, що завдання виконане;
б) атакуюча фупа підсувається до об'єкта і атакує його;
в) одночасно забезпечуючі групи висуваються на крила групи атакуючої та забезпечують її від бічних атак.
Виконавши завдання, насамперед відходить група атакуюча, потім — група подолання перешкод, а на кінець відходять групи забезпечуючі.
Завданням бойової розвідки сотні вночі є захопити полонених, знищити окремі ворожі укріплення, виявити сили ворога та його оборонні укріплення. Для забезпечення розвідників готують запірний вогонь.
18. Особливості розвідки взимку
Взимку сотня в розвідці повинна використовувати незайняті проміжки в розташуванні ворога, щоб проникнути в його тили, як також робити обходи, засідки та наскоки.
Сотенний, що веде розвідку в лісі, повинен бути особливо уважний, збільшити зорення та забезпечення, старанно обшуковувати провалля, видолинки та чагарники, в яких можуть переховуватись ворожі розвідники.
Сотня повинна перебувати в розвідці не довше, ніж 24 години. Сотенний, ведучи розвідку, повинен пам'ятати, що ворог оберігає себе за допомогою різних пасток, закладає замасковані снігом перешкоди та міни. Сотня мусить їх знаходити й усувати.
19. Автоматники
Автоматники — це повстанці, споряджені легкою автоматною зброєю. Вони діють у складі сотні разом з іншими стрільцями або самостійно. Їхнім завданням є:
а) Застосовуючи на широкому фронті тактику оточення і окрилення, дістатися на боки й тили ворога та нанести йому значних втрат;
б) або, застосовуючи спеціяльні форми партизанської боротьби, забезпечувати марші й постої та робити засідки й заскочення.
У наступі автоматники просуваються в першій лінїї. Виявивши слабі місця у ворожій позиції, вони намагаються просунутись туди та вдарити своїм вогнем по крилах і тилу ворога.
Якщо сотня зайняла оборонну лінію ворога, завданням автоматників є стримувати ворожий резерв і знищувати його вогневі осередки та командні пункти.
В нічному наступі автоматники, забезпечуючи сотню, просуваються вперед і намагаються захопити передній край ворожої оборони та втримати його до моменту, коли власний підвідділ розпочне атаку.
В оборонному бою автоматники повинні мати заздалегідь підготовані позиції, з яких зможуть бити по ворогові несподіваним і зосередженим вогнем.
Якщо ворогові вдалося зайняти позиції сотні, автоматники разом з іншими повинні відважно атакувати ворога, скеровуючи свій вогонь на його крила.
Для забезпечення стиків автоматники розташовуються ланками або по 2-3 на інтервалах і затосовують перехресний вогонь.
При відході сотні з бою автоматники стримують ворога вогнем, прикриваючи відступ сотні.

Д. ПОВСТАНСЬКИЙ КУРІНЬ

1. Загальне положення
Командир куреня (курінний) відповідає за бойову готовність свого відділу. Він керує куренем звичайно за допомогою усних, а деколи письмових наказів (коли сотні не перебувають разом). Краще давати усний наказ, ніж письмовий.
Під час бою курінний перебуває в такому місці, звідки можна найкраще командувати куренем. Курінний, покидаючи свій командний пункт, повинен мати зі собою штабового старшину та зв'язкових. Під час бою штаб куреня повинен працювати так, щоб було забезпечене швидке передавання наказів курінного, а також зв'язок із командирами та підпорядкованими, підтримуючими, підвідділами, зв'язок із сусідніми підвідділами та безперервне спостереження за полем бою. Штаб куреня має обов'язком постійно збирати відомості про ворога.
2. Курінь у наступальному бою
У наступі курінь може атакувати ворога фронтом від 400-1.000 м. Бойовий лад куреня залежить від терену і може утворювати різні лади в два чи три мети.
Після одержання наказу до наступу курінний висилає чоту як бойове забезпечення, а сам разом із сотенними і командирами допоміжної зброї висувається вперед для особистого розвідування терену та розташування ворога.
Курінь у той час просувається в зімкнених ладах. Коли виникає небезпека обстрілу з боку ворога, курінь негайно розчленовується. Для регулювання просування курінний визначає напрямну сотню та засоби для забезпечення.
Позиції забезпечення ворога повинні бути захоплені. Одночасно курінний підбирає вихідний пункт до наступу. Підвідділи, проводячи бій у тісній співдії з підтримуючими вогневими засобами, повинні оточити ворога шляхом прориву через проміжки в його розташуванні. Курінь розгортається до наступу з найближчої до ворога відстані і, залежно від обставин, продовжує наступати.
Вихідна позиція до наступу — це таке положення, з якого курінь наступає в бойовому ладі, під прикриттям вогню усіх родів зброї. Воно повинно забезпечувати добре озброєння, прихований підхід та умови для використання важких кулеметів і гранатометів. Вихідне положення потрібно займати швидко і непомітно, щоб забезпечити собі можливість відбити несподіваний наступ ворога.
Відповідно до пляну наступу курінний виділяє частину своїх сил як резерв, а допоміжним засобам вогню дає наказ зосередити вогонь у напрямі головного удару.
З вихідного положення курінь наступає швидко, несподівано й одночасно всіма сотнями на цілому визначеному йому фронті, щоб приголомшити ворога. Це просування повинно бути підтримане вогнем усіх засобів. Важкі кулемети просуваються вперед, щоб підтримувати наступаючу піхоту. В ході бою курінний дає нові завдання.
Атака куреня починається з вихідного положення або без затримки на ньому. Атака з ходу буде успішною. Перед атакою курінний підтягає наступні мети та вогневі засоби.
При наявності перешкод для просування піхоти курінний забезпечує потрібну кількість проходів крізь ці перешкоди. Пробити такі проходи є завданням артилерії (якщо курінь таку має) та сотні першого мету.
Атаку готують рішучим зосередженням вогню всіх засобів, особливо по крилевих вогневих точках ворога. Коли курінний упевнився, що вогнева підготовка придушила ворога, дає сигнал командирові артилерії перенести вогонь вглиб ворожої оборони, а сотням — атакувати. Якщо сотні почали атаку раніше, курінний повинен підтримувати успіх сотень.
Вдершися в оборонну смугу ворога, курінь рішуче просувається вперед, не даючи ворогові можливости спам'ятатися і перейти в контратаку. Ворожу контратаку курінь негайно відбиває своїм вогнем і атакою. Для підтримки першого мету курінний підтягає сотні другого мету та резерву. Якщо сотня першого мету ослаблена втратами і не має вже наступального пориву, курінний кидає сотню другого мету на крило першого.
Під час бою в глибині оборони ворога курінний підтягає вогневі засоби для забезпечення впевненого керування, зорення, і зв'язку. Якщо ворожа атака спрямована проти сусіднього відтинку, курінний — не перериваючи свого просування — надає сусідові підтримку.
Важкі опорні пункти ворога курінний обходить, виставивши вогневе забезпечення. Ліквідування опорних пунктів проводиться другим метом.
Коли опір ворога зламаний, курінний організовує переслідування його, використовуючи для цього кулемети (артилерію, танки), щоб довше затримати відступаючого ворога під вогнем і не дозволити йому провести пляновий відступ. Курінний повинен бути готовий рішуче усунути кожну спробу ворога поновити опір, а тому підтягає резерви та вогневі засоби.
3. Наступ з переборюванням ріки
Передумовою успіху при форсуванні ріки є несподіваність переправи. Тому курінь повинен перекинути передні сотні вночі або вдосвіта. Після одержання завдання форсувати ріку переднє забезпечення має за обов'язок знищити ворога, що знаходиться на березі, а далі — забезпечувати береги, розвідати ріку й підходи до неї та виявити вогневі точки ворога.
При опрацюванні пляну переправи курінний повинен мати на увазі введення ворога в оману. Там, де дійсно відбудеться переправа, скупчує найбільші свої сили та допоміжні вогневі засоби. Все це робить у великій таємниці й тиші, а в другому місці малий підвідділ провокує ворога. Використавши провокаційну акцію малого підвідділу, переправляє більшість своїх сил у справжньому місці переправи.
Переправа повинна бути також організована, щоб основні сили куреня могли вийти на ворожий берег на світанку. Ті підвідділи куреня, що призначені до першого мету, підносять переправні засоби до ріки і швидко переправляються. Склад першого мету повинен становити не менше сотні, скріпленої важкими кулеметами. Курінний переправляється з першим метом, щоб особисто керувати боєм на ворожому березі.
Якщо ворог відкриває вогонь по переправі, його вогневі точки негайно придушують вогнем із кулеметів і гранатометів (артилерії). Перший мет, що переправився через ріку, або негайно наступає далі, або займає вигідну позицію та забезпечує подальшу переправу вогневих сил куреня.
Курінь на протилежному березі повинен діяти швидко й рішуче, атакуючи й захоплюючи ворога та завдаючи йому втрат.
4. Наступ у лісі
Курінь наступає на ліс згідно з загальними правилами наступального бою. Спрямовує свої сили на виступи лісу, звідки ворог флангує, та намагається пройти в ліс хоч би невеликими силами. Після захоплення узлісся курінь продовжує подальший наступ.
Курінний приєднує вогневі засоби до сотень, а сам просувається з одною з них.
У невеликому лісі метою наступу є захоплення протилежного узлісся; у великому лісі курінь наступає від краю до краю.
У лісі курінь повинен забезпечуватися не лише спереду, але і з крил та тилу. Забезпечення висувають на зорову відстань до 100 м. Воно повинно викривати ворога і на деревах. Просування в лісі повинно відбуватися дорогами. Поперечні дороги та просіки треба заздалегідь перевірити на відстані 400 м і тримати їх в полі зору.
Діючи в лісі, курінний повинен пам'ятати, що результат лісового бою вирішує не техніка, а сміливі, зухвалі атаки, багнети і ручні гранати. В лісі треба зберігати повну тишу та бути підготованим до різних несподіванок (міни, завали) і нападу з усіх боків. Тому зброя повинна бути заряджена, а гранати підготовані до кидання. Підвідділи повинні мати сокири й лопати.
Зустрінувшись з ворогом, курінь обстрілює його коротко зосередженим вогнем і сміливо вдаряє на нього багнетами.
5. Наступ на оселю
Перед наступом куреня на оселю необхідно провести попередню детальну розвідку обрису окраїн, характеру споруд (будівель), розміщення вулиць, оборонних споруд та системи вогню.
Опрацьовуючи плян наступу на оселю, курінний повинен передбачити послідовність її захоплення, використання вогневих засобів, оформлення бойового ладу та спосіб захоплення укріплених пунктів.
Наступ куреня на оселю відбувається за такими самими правилами, як і наступ на ліс. Першим завданням наступу є опанувати флангові виступи, а відтак усі окраїни оселі. В малій оселі курінь наступає від краю до краю. В ході бою потрібно остерігатися наступу вулицями, а краще використовувати для цього сади, городи та подвір'я. Коли ж наступають вулицею, то слід просуватися попід будинками, проводячи докладне розвідування, викриваючи міни, фугаси та різні несподіванки.
Вогневі осередки ворога нищать гранатометним (артилерійським) вогнем (звислим прицілом). Наступ на оселю повинен відзначатися рішучістю і сміливістю. Успіх наступу часто залежить від власної ініціятиви та хоробрости окремих повстанців. Бій в оселі — це окремі бої в різних місцях, часто далеких одне від одного. Тому курінний повинен організувати зв'язок з передом, тилом і сусідами.
6. Наступ уночі.
Курінь використовує ніч для наближення до ворога. Вночі легко втратити напрям, тому до нічного наступу курінний повинен підготуватися вдень, проводячи старшинське розвідування і визначаючи напрям за допомогою природніх орієнтирів. Увесь командний склад куреня повинен уміти користуватися компасом (бусолею).
Наближення до ворога вночі курінь повинен проводити в простих лавах: сотенних, висилаючи вперед розвідку та забезпечення, а на крила — стежі. Між сотнями необхідно підтримувати тісний зв'язок. Курінний визначає напрямну сотню та особисто керує куренем. Часто робить зупинки для підтягання відсталих і перевіряє напрям та зв'язок.
Вночі курінь наступає у повній тиші. Не можна курити, накази слід давати пошепки, спорядження припасувати.
Опрацьовуючи плян нічного наступу, курінний повинен передбачити: розвідування, забезпечення, втримання напряму, порядок зближення і атаки, вогневу підготовку. За півгодини перед настанням темноти курінний повинен дати в терені завдання сотенним і командирам приділених і допоміжних засобів вогню та плян нічної атаки.
Приділені засоби просуваються в другому меті, маючи за завдання втримувати захоплені куренем позиції ворога. Підвідділи, призначені до знищення перешкод, просуваються з передніми сотнями. Ці підвідділи (сапери) негайно приступають до своєї праці. Коли проходи зроблені, курінний дає сигнал до атаки. Сотня, не відкриваючи вогню і без окликів „Слава", вривається у ворожий табір. Ворога знищують багнетами і лише в крайньому випадку гранатами.
Після захоплення ворожих позицій курінь готується до оборони або до захоплення другого об'єкта.
Якщо ворог веде контратаку проти першого мету, то другий мет атакує ворога багнетами і ручними гранатами, не відкриваючи вогню, щоб не разити свого першого мету.
Якщо ворог, використовуючи ніч, відступив, курінь повинен постійно тримати з ним зв'язок, проводячи короткі атаки. Прорив, проведений одною чотою, може викликати в рядах ворога паніку і довести до остаточного успіху.
7. Особливості наступу взимку
Взимку курінь наступає на ворога фронтально, а головний удар наносить йому на крила і тил, використовуючи для обходів переривність оборони взимку. Підвідділи, визначені для оборони, повинні бути споряджені гранатами і також кулеметами на лижах, щоб мати можливість діяти самостійно. Наступ куреня повинна випереджати докладна розвідка шляхів і забезпечень ворога. Успіх наступу куреня взимку залежить від його несподіваности. Довге перебування перед позиціями ворога може призвести до зниження боєздатности й обмороження. Якщо немає лещат, курінь наступає уздовж дороги, висилаючи відділи для удару на крила і тил ворога. Потрібно бути обережним з прихованими пастками, мінами і перешкодами. Найбільшого успіху досягають тоді, коли наступ проводять вночі, під час заметілі та снігопаду.
8. Перехід до оборони
Якщо куреневі не вдалося зламати опору ворога, або коли є відповідний наказ вищого командира, курінний переходить на здобутій позиця до оборони, організовує вогонь, визначає зорення, висилає забезпечення і розвідування, виділяє резерви. Організувавши оборону, курінний повинен бути в повній готовності до переходу в наступ.
9. Курінь в обороні
Курінь в обороні займає район шириною до 2-х км і глибиною до 3-х км. Курінний повинен так організувати оборону, щоб, у випадку ворожого прориву на відтинках сусідів, курінь був спроможний вести бій навіть в оточенні.
Курінний, отримавши наказ перейти до оборони, висилає забезпечення і проводить особисто зі старшинами розвідування:
а) курінного району оборони;
б) району передпілля і крил, щоб визначити раження його вогнем з району куреня;
в) підходів з боку ворога;
г) терену на крилах, щоб запобігти небезпеці охоплення його ворогом;
ґ) терену в тилу для визначення теренових предметів, вигідних для оборони і перешкод, що утруднювали б контратаку,
Передній край оборони куреня повинен забезпечувати:
а) спостереження за ворогом і тереном;
б) систему перехресного і кинджального вогню;
в) приховане розміщування вогневих точок на передньому краї;
г) прихований тил.
Курінний визначає обсерваційні пункти та висилає на забезпечення чоту, скріплену важкими кулеметами.
Командирові цієї чоти визначає:
а) район для бойового забезпечення;
б) характер дій;
в) вперту вогневу оборону;
г) недопущення до атаки;
ґ) шлях до відходу.
Шлях до відходу для чоти бойового забезпечення вибирають такий, щоб він не перешкоджав обстрілові ворожих позицій з переднього краю оборони куреня.
Оборонний район куреня складається з 3-ох частин. Кожну частину обороняє одна сотня; кожний сотенний район повинен мати групу теренових предметів для забезпечення організації системи вогню (перехресного, бічного). Проміжки оборонних сотенних районів слід підбирати так, щоб вони були мало помітні для ворога і знаходилися під перехресним обстрілом.
При ширині оборонного району куреня в один, кілометр курінний визначає одну сотню до першого мету, а останні дві розташовує в глибині до другого мету. При більшій ширині оборонного району курінний визначає до першого мету дві сотні. В резерв залишає одну чоту, розташовуючи її за сотнею, що знаходиться на головному напрямку. При розташуванні куреня на відкритому крилі курінний розташовує одну сотню сходами взад. Другий мет куреня треба так розташувати, щоб він міг у кожному напрямі стримати атакуючого ворога та захищати відкрите крило.
Систему вогню курінний організовує так, щоб на 200-400 м перед своєю охоронною лінією створити непереможну вогневу запору і таким чином змогти разити ворога теж на далеких відстанях, водночас підтримуючи сусіда. В загороджуючому вогні беруть участь усі вогневі засоби куреня. У важливіших місцях і там, де ворог буде наступати, курінний організовує зосереджений вогонь.
При організуванні оборони курінний повинен:
а) організувати забезпечення і розвідування;
б) Опрацювати систему вогню і плян його проведення;
в) організувати зв'язок і зорення;
г) збудувати шанці, штучні перешкоди, командні й обсерваційні пункти;
ґ) устаткувати тил: амуніційні пункти, курінний пункт, пункт санітарної допомоги, шляхи довозу й евакуації.
Опрацьовуючи плян ведення бою, курінний передбачає:
а) дії розвідувальних органів і бойового забезпечення під час бою;
б) дії в період наступу ворога й атаки;
в) дії при частковому вклиненні ворога в оборотну смугу;
г) дії при новому прориві ворогом району куреня;
ґ) вихід з бою та відступ.
На відправі старшин курінний видає накази та завдання:
а) сотням першого мету призначає район оборони і смугу обстрілу для зосередженого і скісного вогню;
б) сотням другого мету — райони, з яких могли б підтримувати вогнем та контратаками перший мет;
в) важким кулеметам — смугу обстрілу перед першим краєм оборони, далекі підходи і важкі та невеликі відтинки;
г) гранатометам — обстріл ярів, площ, мертвих піль;
ґ) артилерії — угруповання ворожих засобів вогню, підтримка бойового забезпечення, загороджуючий вогонь, обстріл районів, наражених на кулеметний вогонь, вогнева підтримка контратак та виходу з бою.
Свій командний пункт курінний вибирає в такому місці, звідки мбжна бачити весь район куреня і яке недоступне для танків. Крім цього пункту повинні бути ще один-два обсерваційні пункти для старшин штабу. Зв'язок куреня повинен діяти безперервно, навіть у найбільшому розпалі бою. Курінний повинен допильнувати, щоб терен його оборони був замаскований та щоб проти повітряної небезпеки були зроблені всі заходи (зорці, сховища, сигнали).
Для боротьби проти танків доцільно підбирати для підвідділів такі позиції, що розміщені за перешкодами, які танкам перебороти важко.
Для введення ворога в оману добре будувати псевдопозиції.
Під час бою бойового забезпечення.з ворогом гранатомети (артилерія) починають його обстрілювати, а згодом відкривають вогонь важкі кулемети. Коли ворог наблизився на відстань 400 метрів, починають стріляти всі повстанці. Вогонь повинен досягнути максимальноі напруги.
У час ворожого наступу курінний повинен уважно слідкувати за ходом бою і так керувати вогнем допоміжних засобів, щоб ворога затримати перед переднім краєм і не допустити до атаки.
Коли атакуючим ворожим частинам вдалося досягти позицій куреня, то їх треба знищити за будь-яку ціну. Ні один танк не повинен бути пропущений на тил куреня. Піхоту ворога слід знищити перед оборонним краєм (кинджальний вогонь важких кулеметів). Ворога, що підійшов до позицій куреня, треба знищити вогнем зблизька, багнетами і гранатометами. Якщо ворог захопив частину наших позицій, то всі вогневі засоби другого мету і резерви зосереджують вогонь по його крилі та рішучими контратаками відбивають ворога. Відбивши атаку, курінний повинен відразу впорядкувати курінь (установити вогневі засоби, повернути на попередні позиції сотні другого мету та резервів). Вогневі позиції, які себе відкрили, треба змінити.
10. Курінь — ударна група загону (з'єднання-полку) в обороні
Курінь ударної групи повинен бути однаково готовим як для оборони, так і до проведення рішучих контратак. Курінь ударної групи одержує самостійний район до оборони та допоміжні засоби вогню. Курінний так організовує оборону, щоб крила куренів сковуючої групи були покриті її вогнем. Для того він разом із сотенним і командирами допоміжних засобів вивчає терен — для керування вогнем, для контратак і для нічного просування вперед, і також намічає межові лінії.
Курінь завдає удару зосереджено. Як тільки ворог буде розладнаний, курінь переходить до контратаки. Контратаку проводить несподівано, використовуючи приховані підходи.
11. Оборона на широкому фронті
На широкому фронті загону курінь одержує для оборони нормальний фронт (на важкодоступному терені - шириною до 5 км). Тоді сотні займають окремі найважливіші райони. Довжина проміжків між сотенними районами допускається до 1.500 м; вони мусять прострілюватися перехресним вогнем. Кожний район повинен бути підготований до кругової оборони. Курінний повинен так розташувати свої сили, щоб мати більшу частину в другому меті для ліквідацй ворога.
Для успішної оборони на широкому фронті потрібна велика активність та маневрування. При наступі ворога на один із районів сусідні підвідділи повинні атакований район рйдтримувати не лише вогнем, але й рішучими ударами на крило і тил ворога.
12. Рухома оборона
Рухома оборона куреня складається з боїв на ряді поступово займаних країв. На всіх краях, крім останнього, курінь не повинен доводити бій до атаки, а своєчасно вислизнути. Тому бій у рухомій обороні є в основному вогневий. Формування бойового ладу куреня залежить від ширини фронту, від терену і завдання. Вогневі засоби курінний приділяє до сотень. Опір між проміжними краями затримує просування ворога та дозволяє виграти час для зайняття наступного краю. Успіх рухомої оборони залежить значною мірою від правильного вибору оборонних країв. Край повинен мати далеке поле обстрілу. Вогонь у рухомій обороні відкривають з далеких відстаней. Позиції вогневих засобів необхідно часто міняти, щоб виснажити ворога. Коли курінь зауважив, що ворог підготувався до атаки, тоді починає відступати на відступний край. На закритому терені сотні можуть самі вирішувати про свій відступ. Контратаки слід проводити лише коротко і в сприятливих випадках. Відхід з одного краю на другий відбувається перескоками, під прикриттям заднього маршового забезпечення.
13. Особливості оборони ріки
При обороні рік курінь повинен на своєму березі так побудувати систему вогню, щоб ціла ріка на відтинку куреня була під скісним і крилевим вогнем усіх його засобів. Усі місцеві засоби переправи скупчують на своєму березі, а якщо неможливо їх забрати, тоді їх знищують. Вночі курінний висилає стежі на ворожий берег. На бродах і на місцях, вигідних для переправи, будує перешкоди. Ворога, що переправився на цей берег, повинен контратаками скинути в ріку раніше, ніж той зможе підготуватися до оборони.


14. Оборона лісу
Обороняючи ліс, курінь займає узлісся або місця в глибині лісу. Район оборони повинен бути глибокий, щоб змусити ворога наступати в лісі. Курінний повинен уникати невеликих лісів (їх можна обстрілювати).
Організовуючи оборону лісу, курінний повинен подбати, щоб кожний наступаючий кут лісу і кожний вихід із нього в напрямі ворога входили в склад одного району сотні, а передній край для кращого маскування був втягнений дещо в глибину. Сотню другого мету розташовують на перехрестях доріг і просік. Більшу частину вогневих засобів розташовують на передньому краї. Всі дороги і просіки слід прострілювати вогнем важких кулеметів. Для отримання ворога треба поробити перешкоди з завалів, пообмотувати дерева колючим дротом, урядити фугаси та засідки, а на деревах розташувати добірних стрільців.
Оборонний край повинен мати ламану лінію (умови для перехресного вогню). Бойове забезпечення повинно бути сильне, спроможне затримати ворога доти, поки головні сили не будуть готові завдати нищівного удару. Залежно від характеру лісу бойове забезпечення діє вогнем, влаштовує засідки та напади.
Бій у лісі необхідно вести на близьких відстанях, і він повинен відзначатися несподіваністю та швидкістю. Такий бій спирається не на кількість і техніку, а на сміливість та відвагу малих відділів і окремих повстанців. У лісі треба застосовувати маневрування (удар на крило і тил ворога), багнети і гранати.
15. Оборона оселі
Організовуючи оборону оселі, курінний повинен:
а) розташувати свої сили вглибині оселі;
б) зайняти сади, городи, міцні будівлі для опорних пунктів;
в) важкі кулемети розмістити низько у проломах і вікнах пивниць для збільшення поля вогневого загородження.
г) збудувати на вулицях барикади;
ґ) налагодити співдію;
д) пристосувати опорні пункти для другої оборони;
е) підібрати сильну ударну групу.
Для опорних пунктів підбирати підвали і льохи (стан залоги — чота). Стійкість оборонців опорного пункту дає запоруку зламу наступального прориву ворога.
16. Оборона вночі
До оборони вночі курінний повинен підготуватись удень. Він повинен розробити плян, як вести вогонь уночі при штучному освітленні (ракети, прожектори) і без нього, визначити потрібні сигнали, змінити місця чат, секретів і позиції вогневих засобів для ведення загороджуючого вогню, особливо на проміжках.
Вночі найбільш можливі несподівані напади ворога. Тому, щоб не зазнати несподіваного нападу, зміцнюють забезпечення і розвідування та збільшують увагу, особливо перед світанком. Одночасно з забезпеченням свого району курінний повинен подбати і про можливість відпочинку для повстанців.
Вночі велике значення мають штучні перешкоди, тому що вони затримують ворога і дають змогу організувати свій вогонь. Другий мет підтягають ближче до переднього краю і тримають у бойовій готовності.
Вночі відкривають вогонь там, де виявлено ворога. Безладна стрілянина не приносить користи, лише зраджує ворогові наші розташування. Успіх нічної оборони залежить від холоднокровності командира і від стійкости підвідділів.
Контратаки треба провести на крилах і тилу ворога та знищити його раніше, ніж він встигне закріпитися і підтягнути свої вогневі засоби.
Коли ворог атакує, треба його підпустити та зблизька завдати великих втрат. Відбивши атаку, курінь повинен знову забезпечитися, поправити знищені перешкоди та підготуватися до нових атак.
Відступати курінь може лише після того, коли буде остаточно з'ясовано, що ворог дійшов до свого розташування. Перед світанком (непомітно для ворога) курінь повертається на давнє місце свого розташування.
17. Особливості оборони взимку
Взимку курінь розташовується для оборони переважно по оселях, займаючи всі дороги і виставляючи зорення на бічних дорогах. Оборону проводить згідно з правилами оборони на широкому фронті.
Курінь висилає бойове забезпечення на всі можливі шляхи наступу ворога, а на незайняті проміжки - стежі. Спереду і на крилах проводить розвідування. Бойове забезпечення змінюється щодві-щочотири години. Взимку велике значення мають оманні споруди, тому що їх легко будувати. Ці споруди треба обладнати мінами. Для затримання танків будують перешкоди зі снігу. Після підготування оборонних позицій на них залишаються лише зорці та чергові підвідділи, решту бійців випроваджують або до оселі, або в укриті місця. Зорців треба часто зміняти. Шанці зі снігу треба будувати в 2-4 м завглибшки. Засоби зв'язку ті самі, що й в інші пори року. Вночі виставляють зміцнені забезпечення: постійні — на дорогах, рухомі — в проміжках.
Курінь зустрічає ворога вогнем на далекій відстані, щоб якнайдовше прибити його до землі і таким чином позбавити боєздатности. Під час нічного сніговію та снігопаду курінь збільшує зорення і висилає стежі. Відділ і вогневі засоби перебувають у повній бойовій готовності.
18. Зміна куреня
Курінь зміняється вночі та лише при відсутності натиску з боку ворога. Курінний зміняючого куреня разом із старшинами зміненого куреня особисто ознайомлюється з районом і пляном оборони, з розташуванням сотень і вогневих засобів. Зміну куреня проводять в такий самий спосіб, як і зміну сотні. Якщо під час зміни ворог наступає, то обидва курені повинні його відбити. Змінений курінь переходить у розпорядження нового курінного. Змінений курінь допомагає новому.
Якщо після відбиття ворога розвиднілось, то зміну куреня треба відкласти до наступної ночі.
19. Вихід куреня з бою
Курінь відходить з бою:
а) під натиском ворога;
б) щоб ухилитися від удару та виграти час.
У всіх випадках вихід повинен бути плановий. Найбільш вдалим часом для виходу з бою є ніч, а вдень вихід допустимий, якщо терен покритий.
У пляні виходу курінний повинен:
а) намітити новий оборонний край;
б) визначити шляхи просування для кожної сотні та вогневих засобів;
в) окреслити склад і силу прикриття відступу;
г) опрацювати заходи для затримання ворога (знищення мостів, засобів переправи і доріг, будування загороджень);
ґ) опрацювати порядок відходу та вказівки для тилу.
Насамперед евакуюють поранених. Про вихід із бою повідомляють сусідів, щоб не поставити їх у скрутне становище.
Вихід передніх сотень проводять під прикриттям вогню важких кулеметів і гранатометів (артилерії). Варто вжити флангуючі кулемети. Якщо ворог не вклинився в оборонну смугу, насамперед виводять з бою перший мет і резерв. Подальший відхід відбувається в такий самий спосіб, як у рухомій обороні.
Якщо ворогові вдалося вдертись у розташування куреня, насамперед відбивають від ворога перший мет під прикриттям другого мету та резерву. Відхід відбувається перескоками, під прикриттям залишених на місці чот. Курінний повинен особисто керувати виведенням із бою своїх підвідділів. Для організації оборони на нових вибраних місцях курінний висилає завчасно представників командного складу.
При відході з бою курінний зобов'язаний:
а) докладно зорити та забезпечувати свої крила;
б) втримувати зв'язок із сусідами та командиром;
в) дбати, щоб ворог не відрізав відступаючі підвідділи;
г) забезпечити очищення доріг;
ґ) на проміжках залишити відповідну кількість боєприпасів для тих підвідділів, що забезпечують від'їзд підвод.
Якщо курінь відійшов на відстань вогню артилерії, він згортається в маршову колону.
Вночі і під час мряки курінь відступає одночасно всіма сотнями під прикриттям окремих кулеметів і підвідділів сотень першого мету.
В усіх випадках курінь повинен бути готовий кожної хвилини відбити ворога вогнем і багнетами.
Якщо курінь ударної групи полку (загону, з'єднання) призначений прикривати його відступ, то він розташовується на вказаній йому оборонній межі, утворюючи ряд чотових районів з відступами поміж ними, що є під перехрестім вогнем важких кулеметів. Курінь відходить під прикриттям вогню артилерії, лишаючи заднє та бічне забезпечення.
20. Курінь на відпочинку
Курінь розташовується на відпочинок бівуаком (під голим небом у шатрах), квартиробівуаком або по квартирах. При самостійному розташуванні на відпочинок в оселі курінний є начальником гарнізону. Розташовування куреня на відпочинок повинно забезпечити:
а) скрите розміщення підвідділів перед повітряним і наземним зоренням ворога;
б) зручність оборони при несподіваному нападі;
в) швидке розгорнення в бойовий лад.
Курінь повинен розташуватися в укритих місцях (ліси, гайки, яри), або в оселях, що мають зручні шляхи просування вперед і взад; Великі оселі курінь займає на окраїні.
Курінний визначає збірне місце (алярмову площу), устійнюе сигнали, визначає чергового старшину, обов'язком якого є постійно перевіряти внутрішні варти. Беруться під охорону всі джерела води. Важкі кулемети знаходяться на позиціях у готовності вдарити по ворогу. Кожний старшина і повстанець повинні знати, що робити на випадок алярму. На важливіших напрямках встановлюють застави.
21. Курінь як забезпечення постою
Курінь, призначений як забезпечення.(сторожовий відділ), має завдання:
а) вберегти відпочиваючі війська від несподіваного нападу ворога;
б) перешкоджати ворожому розвідуванню;
в) затримати наступаючого ворога до часу, поки відпочиваючі війська підготуються до оборони.
Сторожовий курінь забезпечують артилерією, танками, саперами, кіннотою. Його висувають на 6 км від охороняючих військ і розташовують на широкому (до 5 км) фронті.
Курінний сторожового відділу отримує від командира загону чи з'єднання (полку) наказ, в якому подано:
а) відомості про ворога;
б) завдання забезпечень сусідніх частин і межі між ними;
в) відомості для тилу: кличка і відгук, вказівки щодо зв'язку і пропускання розвідування через смугу забезпечення.
Курінний разом із старшинами зобов'язаний провести розвідування, з'ясувати передній край — лінію застав, намітити райони сторожових сотень, артилерії, гранатометів, важких кулеметів. Кожна сотня одержує район шириною до 2,5 км. Резерви перебувають у 1-2 км за лінією застав. Курінний вибирає свій командний пункт там, звідки йому вигідно керувати діями сотень і підпорядкованими вогневими засобами. За всіма підходами треба зорити, ближчі оселі й ліси — переглядати.
Якщо курінь займає сторожовий район уночі, курінний повинен за допомогою карти визначити райони для сотень і допоміжних засобів. Курінний відповідає за правильне виконання служби сторожових забезпечень.
При наступі ворога курінь веде бій згідно з правилами оборони. Він може відступити з наказу командира загону (полку):
а) в наступальному марші, коли маршове забезпечення перейде його смугу;
б) при відступі після того, як маршове забезпечення, розгорнеться на вказаній йому межі.
На ніч робить такі заходи:
а) виставляє секрети на найбільш небезпечних підходах
б) висилає стежі на проміжки для зміцнення зв'язку з заставами та для перевірки чутливості;
в) підтягає резерв ближче до застав;
г) наказує підготувати зброю для нічної стрільби.
Взимку застави розташовуються так, щоб перехоплювати всі важливіші дороги. Органи забезпечення зобов'язані маскуватися.
22. Курінь на маршовому забезпеченні
Курінь може бути призначений як переднє маршове забезпечення (авангард), заднє забезпечення (ар'єргард), головний задній відділ забезпечення, бічний відділ забезпечення.
Курінь, призначений на маршове забезпечення, зобов'язаний: відбити кожний напад ворога, надати охороняючим військам час для підготовки до бою, захопити важливі теренові об"єкти. Основним завданням куреня в маршовому забезпеченні є сміливий енергійний наступ.
Віддстань між забезпеченням і чолом колони головних сил повинна бути така, щоб забезпечувала охороняючі війська від дійсного вогню важкої артилерії. Відстань ця коливається в межах 4-5 км. Переднє маршове забезпечення висилає в напрямі просування на віддаль 2 км передній відділ переднього забезпечення, а на крила — бічні стежі.
Під час тривалішого відпочинку командир переднього маршового забезпечення займає вигідну межу і діє, як в обороні.
23. Бій куреня як маршового забезпечення
Курінь у маршовому забезпеченні повинен бути завжди готовий до зустрічного бою. Курінь, як маршове забезпечення, повинен швидко й рішуче знищити маршове забезпечення ворога, захопити вигідні межі, примусити головні сили ворога розгорнутися і забезпечити розгортання власних головних сил. Курінний перебуває при передньому відділі, щоб мати можливість своєчасно оцінити положення та укласти плян дії.
Відповідно до наміченого пляну сотні швидко розгортаються прямо з маршової колони. Якщо не виявлено позиції ворога на одному або обидвох крилах, курінний угруповує курінь на загроженій стороні, сходами взад. Успіх вирішує швидкість децизії і розгортання, а також підпорядкування атакуючого ворога своїй волі. Щоб ворога своєчасно виявити, курінь проводить розвідування на широкому фронті. Основні завдання куреня — маневр (обхід, оточення). Не слід квапитися піднімати сотні в атаку, бо це призводить до розпорошення сил і до втрат. Якщо момент сприятливий, курінний повинен кинути в бій цілий курінь. Якщо ворог встиг зайняти вигідні межі скоріше, курінь переходить до оборони на широкому фронті. Якщо ворог відступає, курінь повинен негайно його переслідувати, намагаючись відрізати йому шляхи відступу. Коли ж ворог атакує переважаючими силами, курінь повинен наполегливо втримувати захоплену межу.
Під час відступального маршу курінь може бути призначений як заднє маршове забезпечення (ар'єргард). Тоді він повинен допомогти охороняючим військам відірватися від ворога. Заднє забезпечення звичайно діє самостійно. Для виконання свого завдання воно скріплюється артилерією, танками, саперами. Відстань від заднього забезпечення повинна бути менша, ніж 4 км. Якщо відступ відбувається при безпосередньому контакті з ворогом, заднє забезпечення займає вигідну межу і діє, як при обороні на широкому фронті. Заднє забезпечення зобов'язане вступити в бій і стримати ворога, не дивлячись на ніякі втрати. Відірвавшись від ворога, курінь згортається в колони та маршує за заднім забезпеченням.
При бічному забезпеченні курінь повинен стримувати ворога так довго, доки головний відділ не буде готовий до оборони (наступу). Бічне забезпечення просувається паралельною дорогою. За відсутности такої дороги висилають на поперечні шляхи сторожові застави в силі одної зміцненої чоти. Під час відпочинків і після закінчення маршів бічне забезпечення стає забезпеченням постою (сторожеві застави, чати, стежі).

Е. ПОВСТАНСЬКИЙ ЗАГІН-3'ЄДНАННЯ (ПОЛК)

1. Загальне положення
Загін-з'єднання (полк) є найбільшою повстанською одиницею. Він може, від початку до кінця вести бій власними силами. Склад та організація загону дають йому змогу виконати те завдання.
Обов'язком командира загону є твердо керувати своїми підвідділами, забезпечити їхню співдію, організувати безперервне розвідування щодо ворога і терену, ставити окреслені завдання курінним, формувати бойовий лад відповідно до завдання та наявности сусідів на крилах.
2. Загін у наступальному бою
Загін, що просувається окремою колоною, наближається до оборонної смуги ворога під прикриттям головного відділу (авангарду). Для кращого розвідування ворога й терену командир загону просувається з основними силами головною відділу головного забезпечення, маючи при собі курінних і командирів допоміжних засобів вогню та зв'язку. Командир загону повинен слідкувати за знищенням загороджень, за ходом бою переднього забезпечення і негайно йому допомагати. Під час бою головного відділу з бойовими забезпеченнями ворога головні сили загону зосереджуються в укриттях у 2-3 км від головного відділу, готові підтримати його. В той же час гранатомети (артилерія) загону повинні бути розгорнені та готові підтримати головний відділ своїм вогнем. Водночас головні сили загону прикриваються головним забезпеченням, на крилах виставляють зорців, висилають розвідку і роблять заходи для протиповітряної та протитанкової оборони. При відсутності перед позиціями ворога смуги штучних перешкод головний відділ, наступаючи на широкому фронті, намагається бодай частково вдертися в розташування ворожої оборони. При наявності перед позиціями ворога міцних штучних перешкод командир загону повинен допомогти головному відділові підійти до табору ворога і розвідати його розташування та рід перешкод, а також і систему вогню. Захопивши передній край оборони ворога, головний відділ повинен зайняти вигідну межу, виславши вперед і на крила забезпечення. Головну увагу треба звернути на докладне встановлення обрису переднього краю головної оборонної смуги ворога, розташування його бойового ладу, розгорнення оборони вглиб, угрупування артилерії, визначення системи вогню, наявність протитанкових перешкод, місця стиків і крил.
Перед наступом командир загону повинен докладно провести розвідку, вислати забезпечення, налагодити співдію.
В наказі до наступу командир подає: свій задум, напрям головного удару, смуги для куренів першого мету, напрям для другого мету, вигідне положення, початок наступу, завдання для резерву. Куреням першого мету визначаються смуги, куреням другого й третього мету — напрям. Завдання ставиться з таким розрахунком, щоб під час бою другий мет міг своєчасно підтримати першого.
Нормальна ширина наступу в групі з'єднання — 1.000-1.500 м, у сковуючім — 2.000-3.000 м. Бойовий лад загону формується в один, два, три мети. Вихідне положення найближче до ворога. Допоміжній артилерії подають координати цілей, які потрібно нищити, межу переношення вогню, сигнали для викликання і припинення вогню, зосереджуючий вогонь гранатометів в напрямі головного удару.
Якщо наступ має розпочатися вдень, командир загону використовує ніч для наближення ворога, для його розвідування та знищення штучних перешкод. На дві-три години перед світанком командир загону повинен дати курінним можливість організувати співдію з танками.
Свій командний пункт командир загону, вибирає так, щоби бачити всю смугу загону, особливо в напрямі головного удару, та мати добрий зв'язок з куренями, артилерією і командирами.
У ході наступу командир загону повинен погоджувати дії куренів і впливати на перебіг боїв перенесення або зміцнення вогню, введенням у бій другого мету і резерву, ставленням додаткових завдань для танків.
Якщо у ході бою в розташуванні ворога виявилися слабі місця, командир загону повинен спрямувати туди удар свого другого й третього мету та резерву, щоб розірвати фронт ворога послідовними ударами на крила й тил ворога. Для стримання ворожого наступу командир загону не звертає уваги на жодні втрати. Щоб забезпечити успіх бою, командир загону повинен приділити курінним частину артилерії та гранатометів, а контратаки ворога негайно ліквідувати. Під час бою в оборонній смузі командир загону повинен мати там свій командний пункт, щоб особисто слідкувати за ходом бою і впливати на підпорядкованих командирів. Сильні опорні ворожі пункти, повз які прорвався перший мет, командир загону наказує атакувати другому метові й резерву (щоб не знизити темпу наступу).
Відступаючого ворога командир загону наказує переслідувати та відрізати йому шляхи відступу. З цією метою вводить у дію свій резерв. Задні забезпечення ворога збиває обхопленням, обходом або чоловою атакою. При переслідуванні ворога має велике значення вогонь артилерії та важких кулеметів. Штаб загону зобов'язаний підтримувати зв'язок з куренями та безперервно постачати їм боєприпаси.
3. Наступ з переправою через ріку
Командир загону, що переправляється самостійно, повинен:
а) очистити свій берег від ворога;
б) організувати забезпечення і зорення за ворогом;
в) провести особисто розвідування ріки та прилеглого терену
В розвідуванні треба встановити;
а) найкраще місце дійсної переправи;
б) місця оманної переправи;
в) шляхи до переправи;
г) межу для опанування першим метом.
В наказі до переправи командир загону подає:
а) терміни готовности переправних засобів;
б) шляхи й терміни прибуття кожного мету;
в) завдання кулеметним сотням і визначення для них позицій;
г) завдання і позиції для вогневих засобів;
ґ) межі та райони, що їх після переправи потрібно захопити в першу чергу.
Командир загону призначає кожному куреневі приховані райони, віддалені на 2-3 км від ріки. Курені, в свою чергу, діляться на підвідділи й висуваються на вихідну лінію, віддалену від ріки на 200-300 м і закриту перед ворожим зоренням.
Переправу проводять вночі або вдосвіта. Для забезпечення переправи першого мету висилають на другий берег, на легких засобах переправи, підвідділи для знищення передніх пунктів і захоплення ворога. Потім з вихідної лінії швидко переправляють перший мет. Переправившись на другий берег, перший мет безупинно наступає і відбиває всі контратаки ворога Після переправи першого мету переправляють головні сили. Що стосується часу виходу підвідділів на вихідну лінію та порядку переправи, то всім цим керує командир переправи згідно з табелею (пляном переправи). Після переправи більшої частини власних сил командир загону переправляється на другий берег для командування діями загону. До моменту переправи командира загону на другий берег, там повинен бути устаткований командний пункт й встановлений зв'язок з підпорядкованими командирами. Після переправи головних сил загону продовжується наступ.
4. Наступ уночі
Перед наступом уночі командир загону опрацьовує детальний плян, що подає:
а) напрям і завдання розвідування: зорення, орієнтири, межі;
б) забезпечення вперед і на крила;
в) формування бойового ладу, завдання для куренів;
г) час атаки;
ґ) порядок вогневої підтримки, проходження меж, зв'язок;
д) вказівки для підвідділів, що мають знищити перешкоди.
Командир загону повинен удень ознайомити старшин із своїм пляном та поставити їм завдання. Наступ загону вночі проводять так само, як і нічний наступ куреня. Командир загону просувається з першим метом.

5. Загін у зустрічному бою
Зустрічний бій — це зіткнення з наступаючим уночі ворогом. Він характерний неясністю положення і намаганням обидвох сторін захопити ініціятиву. Тому слід бути завжди готовим до нього під час маршу та пам'ятати, що успіх матиме та сторона, котра встигне випередити свого противника в розгортанні та відкритті вогню й атаці.
Загін повинен негайно розгорнутись і рішуче атакувати ворога, обхоплюючи його крила. Тому організація маршового порядку повинна бути така, щоб робила можливим швидке згортання, і маневр. Більшу частину артилерії потрібно тримати на чолі колони. Головному нові слід вказати напрям маршу, завдання, межі та спосіб дії при зіткненні з ворогом. Командир загону просувається з головним маршовим забезпеченням. Охороняючі частини, зіткнувшись з ворогом, повинні захопити вигідну межу й забезпечити головним силам сприятливіші умови для вступу в бій. Командир загону, сковуючи ворога з фронту, повинен намагатися вдарити на його крило та завдати поразки ворожому передньому забезпеченню швидше, ніж воно буде підтримане головними силами. В такому випадку гранатомети (артилерія) повинні швидко відкрити вогонь, а курінний, не чекаючи наказу згори, повинен діяти самостійно.
Під час бою командир загону слідкує за його перебігом і тримає зв'язок з куренями.
Якщо ворог почне відступати, командир загону повинен організувати вперте переслідування, намагаючись відрізати йому шляхи відступу.
Якщо авангардний загін буде атакований переважаючими силами ворога, командир загону повинен негайно перейти до оборони.
При переході ворога в зустрічному бою до оборони загін нищить забезпечення ворога. Загін розвідує боєм оборонне розташування і крила ворога, намагаючись вдертися в його бойовий лад і захопити вигідні пункти. Якщо до кінця дня бій не дав рішучих результатів, командир загону повинен намагатися до настання темряви опанувати межі для подальшого ведення вночі, а саме організувати на крилах.забезпечення і розвідування, провести вночі реорганізацію бойового ладу загону. Нічний бій повинен складатись з рішучих атак, щоб розірвати бойовий лад і вийти на крило та тил головних сил ворога.
6. Перехід до оборони
Перехід до оборони під час бою може бути або раніше передбачений, або вимушений внаслідок впертого опору ворога. В першому випадку загін повинен затриматися на заздалегідь наміченій межі, а у випадку вимушення — в тому положенні, яке було досягнуте. Щоб було зручніше зайняти межу для оборони, бойовий лад може бути дещо відсунений назад. Якщо перехід до оборони проводиться лише на короткий час, то бойовий лад загону не змінюють, а організовують вогонь, протитанкову оборону. При довшій зупинці слід підібрати вигідне положення для пунктів зорення, природні протитанкові перешкоди та потрібну глибину оборони.
7. Загін в обороні
Загін, що перебуває в стані оборони, повинен відбити всі спроби ворога заволодіти відтинком оборони. Загін обороняє відтинок широкий (3-5 км) і глибокий (2,5-5 км).
Отримавши наказ до оборони, командир загону висилає розвідування особисто, під час якого встановлює передній край оборони, межі бойового забезпечення, протитанкові райони, курінні райони сковуючої та ударної груп.
У час розвідування командир загону подає завдання куреням, встановлює співдію, систему вогню, подає плян оборони.
В пляні продовження вогню командир загону:
а) вказує відтинки загороджуючого вогню у смузі перед переднім краєм і в глибині позицій;
б) визначає завдання важким кулеметам;
в) організовує вогневий зв'язок між куренями і сусідами.
В пляні оборони командир загону визначає:
а) дії куреня сковуючої та ударної груп;
б) як і коли проводити атаки ударної групи;
в) коли і як відходити в бойовому забезпеченні;
г) як організувати зв'язок, протиповітряну та протитанкову оборону;
ґ) як організувати розвідування і зорення;
д) як налагодити постачання, куди і як проводити евакуацію.
За будь-яких умов групи повинні мати кругову оборону, а фронтальний вогонь одного району повинен бути крилевим відносно до фронту сусіда і навпаки. Доцільно є поробити оманні шанці та позиції, щоб ввести ворога в оману.
Для керування боєм загону командир вибирає собі командний пункт у районі ударної групи. Потрібно простежити, щоб він був у недоступному для танків місці і не збігався з розташуванням вогневих позицій артилерії. Крім головного командного пункту вибирається ще зо два запасні в розташуванні куренів сковуючої групи.
Коли одне крило не має природніх перешкод, тоді криловий курінь прибирає бойовий лад сходами взад.
Якщо ворог відіпхнув бойове забезпечення, командир загону повинен, не розкриваючи передчасно своєї вогневої позиції, перешкоджати йому розвідувати оборонну смугу. У той час забороняється перегруповувати вогневі точки на очах у ворога.
Якщо ворог уночі займає вихідне положення і готується до атаки, командир загону повинен завдати ворогові втрат та сміливим ударом частини своїх сил на крило примусити його відійти. Своїм вогнем поступово розбиває найнебезпечніші відтинки бойового ладу ворога. У випадку контратаки приходить на допомогу частині, яка наступає. Свій резерв та ударну групу кидає в контратаки лише тоді, коли не можна відбити ворога в інший спосіб. Ворога, який відступає, потрібно переслідувати вогнем. Після відкинений ворога командир загону негайно відновлює порушену оборону та готується до відбиття нових атак. Ударна група вертається до свого району.
Якщо в ході бою ворог захопить частину позицій загону, але далі просуватися не може, то командир загону повинен його атакувати та знищити, доки той встигне підготуватись до оборони. Якщо ворог відіб'є контратаки, командир загону переходить до оборони на здобутім положенні.
8. Особливості оборони вночі
Несподівані напади ворога найбільше можливі вночі. Командир загону повинен зміцнити розвідування для утримання постійного контакту з ворогом. Так само необхідно зміцнити бойове забезпечення.
9. Оборона на широкому фронті
Загін отримує для оборони відрізок шириною до 8 км. Він розташовується на головних напрямах просування ворога, влаштовуючи їх для кругової оборони.
Командир загону формує бойовий лад залежно від завдання і положення. В усіх випадках він повинен мати сильну ударну групу і резерв. Проміжки потрібно прострілювати перехресним вогнем артилерії та кулеметів. Успіх оборони залежить у першу чергу від своєчасного виявлення намірів ворога, відтак від рішучости ударної групи та стійкости куренів і сотень.
Командир загону особисто проводить розвідування, встановлює порядок забезпечення проміжків, склад ударної групи, її розташування, головні напрями контратак, завдання артилерії.
Ударна група розташовується в 4-5 км за куренями першої лінії. Вона готує свій район до кругової оборони і перебуває в постійній бойовій готовності. Відкриті крила прикриває розвідуванням і сходовим розміщенням. Оборону слід проводити шляхом впертого опору, поки не надійде ударна група. Командир загону переводить ударну групу в найбільш вразливе місце бойового ладу ворога.
10. Рухома оборона
Отримавши завдання рухомої оборони, командир загону вибирає межі, визначає бойовий лад, розподіляє засоби, ставить завдання куреня й артилерії, організовує розвідування і зв'язок. Звичайно загін займає дві межі і більшу частину сил розташовує на тій межі, на якій треба довше оборонятися.
Успіх рухомої оборони залежить від правильно вибраних меж (добрий обстріл, ліс, чагарник, оселі, недоступний для танків терен).
Командир загону зосереджує головні сили на найважливіших напрямах. При наближенні ворога вогонь відкривають вже з найдальших відстаней. Коли ворог готується до атаки, командир загону дає сигнал до відходу. На відкритій території, яка може перетинатись, відступ відбувається за наказом командирів куренів і сотень, при чому обов'язково необхідно повідомити про це сусідів і командирів.
11. Відхід з бою і відступ
Відступ треба проводити стрибками, згідно з правилами рухомої оборони. Відхід загону повинен бути організований і виконаний на наказ командира. Найкращі умови для відступу з бою дає темна ніч, а вдень — покритий і поперетинаний терен.
У пляні відступу командир загону подає: кожному куреневі смугу, шлях просування і межі; силу і склад прикриваючих підвідділів, порядок і спосіб нищення мостів.
Коли ворог уже підійшов на відстань атаки, курені відходять під охороною ударної групи.
Вночі відхід проводиться так; щоб ворог цього не зауважив.
12. Пересування загону
Загін звичайно проводить марш одною колоною по одній дорозі, а при достатній кількості паралельних шляхів — двома колонами по двох дорогах. При пересуванні одною колоною загін розчленовується вглибину, відповідно до кількости куренів, на три мети з віддалями до 500 м.
В наступаючому марші загін забезпечують переднім забезпеченням (авангардом), у складі — від скріпленої сотні до куреня; бічними і задніми маршовими забезпеченнями (заставами), у складі — від скріпленої чоти до сотні.
Під час крилевого (бічного) маршу загін забезпечують бічним забезпеченням у напрямі ворога, у складі — від скріпленої сотні до куреня; переднім, бічним і заднім забезпеченням (маршовим), у складі — від скріпленої чоти до сотні. В залежності від терену й обставин бічне забезпечення може бути сталим на час перемаршу колони.
При відступальному марші загін забезпечують заднім забезпеченням (ар'єргардом), у складі — від скріпленої сотні до куреня; переднім і бічним забезпеченням, у складі — від скріпленої чоти до сотні.
Заходи забезпечення повинні давати можливість попередити і відбити кожний напад ворога, забезпечувати своєчасно розгортання колони і вступ в бій у сприятливих умовах.
Під час маршу підвідділи загону просуваються в маршових ладах одним боком дороги. Для полегшення просування дозволяється розпинати коміри, знімати головні убори, а також, коли це можливо, виділяти окремі підводи для перевезення повстанців.

ЧАСТИНА ТРЕТЯ
ЗАГАЛЬНІ ОСНОВИ ПАРТИЗАНКИ

1. Вступні зауваження
Командир Української Повстанської Армії (УПА) повинен знати крім правил тактики піхоти регулярних армій, також загальні основи партизанки. Це зумовлене двома причинами: по-перше, партизанський командир, щоб бути спроможним перемогти ворога, повинен вивчити його тактику, розвідати місця розташування його сил, вогневих та допоміжних засобів забезпечення, зв'язок тощо, іншими словами, вивчити ворога; по-друге, тактика піхоти регулярних армій має багато спільного з партизанською тактикою, різниця лиш у принципах боротьби: регулярні армії здійснюють наступ і оборону у великому маштабі та на довший час, розраховуючи на постачання і на добре організоване й розбудоване запілля, а партизанські відділи, діючи в глибокому запіллі, розраховують лише на свої сили. Тому партизанські командири застосовують свою власну тактику, яка, враховуючи малі сили партизанського відділу, його легку зброю, дає можливість завдавати ворогові дошкульних втрат, виснажувати його постійною бойовою готовністю та нервовим напруженням.
Партизанська тактика подібна до тактики регулярної частини, однак:
— замість наступу, партизанські відділи застосовують наскоки, заскочення;
— застосовують оборону свого місця перебування (табір, постій, нічліг) та вживають, як маневр, прорив;
— рухому оборону застосовують у крайньому випадку, забезпечуючись крилами зорення та вогневими засобами.
Партизанські відділи у своїх бойових діях досягають успіху, застосовуючи несподіваний, сильний та зосереджений вогонь і маневрування. В залежності від умов, вживають такі види маневрування: окрилення, оточення, прорив і відхід.
Партизанські відділи здійснюють бойові дії на власних і на чужих, неопанованих територіях. Щоб у тій „маневровій околиці" успішно здійснювати бойові завдання, командир партизанського бойового відділу повинен докладно вивчити рельєф околиці, себто:
— всі дороги, стежки, мости, розміщення залізничного шляху;
— закриті місця (ліси, чагарники, гаї, яри);
— ріки, броди (неглибокі місця, що надаються для переправ), потоки, джерела;
— гори (верхи, узбіччя, стежки, дороги);
— оселі: їх розміри; розміщення, підходи, ставлення населення до українського визвольного руху;
— далі командирові треба розвідати розташування ворожих відділів, їх силу та командний склад, моральний стан, боєздатність і озброєння; де знаходяться більші скупчення чужонаціонального (ворожого) населення, ворожі установи (адміністрація, поліцейський апарат, магазини, зв'язок, кооперація, пошта, діючі радіостанци).
Всі дані про „околицю маневрування" (маневровий терен) командир повинен розглядати зі стратегічного погляду, розмірковуючи, де найвигідніше можна було б ударити на ворога, де можна б зробити засідку, де провести диверсійну роботу (знищити шляхи сполучення, перервати залізничні рейки, знищити ворожі устаткування, викликати нервове напруження оманними діями), де, у випадку відірвання від дороги, можна б заховатися, де примістити хворих і поранених та звідки можна б отримувати харчі.
Щоб у насиченій околиці партизанський відділ міг швидко пересуватися, спорядження відділу мусить бути якнайменше, зброя — легка, переважно автоматична.
Якщо в околиці діє більше партизанських груп, вони мають за обов'язок співпрацювати, допомагаючи одна одній. Тому командири повинні втримувати поміж собою постійний зв'язок, ділитися інформаціями. З вояцького погляду, не допомогти іншому в потребі — це непробачний гріх. Військове законодавство суворо карає такого командира, який залишає в нещасті свого сусіда. Своєму сусідові повстанський командир допомагає всіма силами й засобами. Діючи відірвано від свого зверхника, командир не повинен боятися відповідальнрсти, проявляти ініціятиву. Рекомендується, щоб новими принципами і методами боротьби він ділився на відправах з іншими командирами. Під час зустрічей з ворогом, хоч би в найважчих та в усіх інших випадках, грізних і радісних, командир зберігає холоднокровність, рівновагу, погідний настрій, а його накази і постанови мусять бути глибоко та всебічно продумані. Командир дбає, щоб його військо було відважне, хоробре, витривале, віддане визвольній справі аж до самопожертви. Тому підтримує ініціятиву окремих повстанців, заохочує та відзначає їх і нещадно карає боягузів і неуважних до служби.
Кожний вояк Української Повстанської Армії повинен бути так заправлений у партизанці, повинен так володіти її методами боротьби, щоб при потребі жодний не завагався взяти на себе відповідальність за командування відділом.
Регулярні армії, що воюють з партизанськими відділами, переважають силою, технікою і навіть вишколом. Повстанські відділи бувають військове невишколені, гірше озброєні, а їх командири часто без фахової командирської підготовки. Ті недоліки сприяють тому, що:
— застосовуючи маневр і рух та діючи в покритих і важкопрохідних околицях, не дають ворогові змоги використати його техніку;
— переважаючій ворожій силі протиставляють кращий елемент: хоробрий, ризикований, ідейно та морально підготований;
— техніку поборюють партизанською кмітливістю й хитрощами командира.

2. Марші-рейди
Найважливіша прикмета партизанських відділів - це рух. Їхні засоби пересування — власні ноги; партизани рідко використовують коней, підводи та сани. Переважно, партизанський демарш виконується вночі, під прикриттям туману чи сніговію, по бездоріжжях, стежках, рідше — дорогами.
Дуже важлива справа для партизана — вміння орієнтуватися в терені, ходити по ньому як удень, так і вночі; вміння дивитися та запам'ятовувати побачені речі. Кожний повстанець повинен так знати околицю, щоб і в найтемнішу ніч міг потрапити на призначене місце. Але й він повинен пам'ятати, що навіть серед найбільшої темряви на фоні неба видно його силюет, що проти місяця його видно краще, ніж тоді, коли місяць знаходиться за ним, що світло ракети зраджує його рух. Тому, коли околиця відкрита, при вистрілі ракети найкраще завмерти або впасти на землю спиною догори. Поле зорення вночі дуже обмежене, тому легко потрапити в засідку. Партизан повинен іти дуже обережно, пам'ятаючи, що вночі, особливо „по росі", далеко чути шелест, шептання, рип взуття, тертя тканини (наметних плахт). Має велике значення також колір одягу. Партизани повинні вдягати такі однострої, які зливаються з тлом оточення. Найкраще підходять сірі (вицвілі) кольори, такі, які вживають большевики. Довгі марші в погоду і в негоду (дощ, сніговій) вимагають від повстанця загартованости, витривалости до спраги, холоду та голоду. Він повинен мати з собою індивідуальний пакет, щоб у випадку поранення зробити собі перев'язку. Кожний партизан повинен мати компас і карту, щоб міг зорієнтуватися в чужих околицях та дійти до свого відділу.
а) Підготовка маршу. Довші марші називаються рейдами. Рейди мають завданням виконати бойові акції в околицях, де ворог найменше сподівається їх. Щоб повстанський відділ досягнув своєї мети, щоб зберіг бадьорість та боєздатність, він мусить відповідно підготуватися до рейду.
Командир повстанського з'єднання, отримавши наказ до рейду, повинен на карті або за допомогою місцевих людей (коли такі люди є у відділі) визначити маршрут рейду. При визначенні шляху вибирає таку дорогу, яка б максимально гарантувала безпеку маршу. Тому командир уникає:
— головних шляхів, якими здійснюється рух, ворожих військ і якими користується також цивільне населення;
— осель, де перебувають ворожі гарнізони, або які розміщені близько від районних центрів та ворожих скупчень;
— лісових галявин, яруг, доріг та дуктів;
— бродів та мостів.
Перед розплянуванням шляху маршу командир розвідує ворога; його розташування, сили і склад, забезпечення, озброєння тощо. Після того визначає час вимаршу та перемаршу, порядок просування, склад і спосіб забезпечення, зв'язок, умовні знаки й сигнали, видає розпорядження на випадок заскочення, подає місце збору на випадок розпорошення.
Перед вимаршем командир дає підготовчі накази для командирів головного відділу та забезпечуючого підвідділу.
В наказі командирові головного відділу подає:
— відомості про ворога;
— місце і час вимаршу;
— забезпечення маршу і його командира;
— час готовности відділу до маршу;
— спеціяльні розпорядження (забезпечення харчами, боєприпасами, про санітарну службу та про способи маскування).
Командирам забезпечуючих підвідділів подає:
— час готовности забезпечень до вимаршу і вихідне положення;
— шлях маршу;
— небезпечні місця, де треба особливо загострити увагу;
— спосіб забезпечення;
— умовні знаки і сигнали;
— спеціяльні розпорядження щодо виряду.
Перед вимаршем ройові зобов'язані перевірити правильність обмотування ніг, взуття, допасування одягу, спорядження і зброї, знищення слідів перебування відділу (вогнища, кості, недокурки, ганчірки, банки з-під консервів).
Коли відділ готовий до вимаршу, командир подає сотенним, чотовим і ройовим, відповідно до їх завдань, наказ, при тому дає інформацію:
— про ворога;
— про мету маршу, маршрут, час вимаршу та прибуття до місця призначення;
— порядок маршу;
— про забезпечення, його склад і команду, місце просування;
— про діі у випадку зустрічі з ворогом;
— про умовні знаки і сигнали;
— про місце збору на випадок розпорошення.
б) Виконання маршу. Під час збору перед вимаршем командир перевіряє стан відділу, дає додаткові розпорядження. В той час стійкові ще на своїх місцях пильнують, щоб ворог не напав раптово на відділ. На наказ „Відмаршировувати" насамперед вирушає забезпечення.
Передня охорона. Для охорони командир може визначити третину свого відділу. Охорона має завдання:
— забезпечувати відділ від несподіваного нападу ворога;
— при зустрічі з ворогом зайняти вигідні прзиціі і так довго стримувати його натиск, поки не розгорнеться до оборони головний відділ;
— своєчасно доповідати командирові про небезпеку та виявлені перешкоди.
Командир передньої охорони перед вимаршем повинен пояснити завдання, визначити розшуки і зв'язкових, подати сигнали і клички, вказати напрям маршу.
Забезпечуючий відділ висилає на зорову віддаль чолові та бічні розшуки.
Розшуки, тримаючи в руках готову до стрілу зброю, йдуть попереду. Вони мають завдання втримувати темп маршу та перевіряти дорогу поперед відділу: мости, рови, кладки, кущі, дерева. У випадку, коли розшук зауважує щось підозріле, умовленим знаком затримує відділ. Передня охорона тоді повинна залягти, а її командир з одним-двома повстанцями обережно наближається до розшуків. Після перевірки або усунення перешкоди охорона просувається далі, даючи відповідний знак також і відділові. У випадку затримання підозрілих цивільних людей їм наказується лягти на землю ногами до відділу, витягнути руки вперед. Командир попереднього забезпечення встановлює особи затриманих, звідки й куди йдуть, що бачили. Коло них залишає одного повстанця, який пильнує затриманих доки не перейде ціла колона. Коли останній стрілець заднього забезпечення відійшов на зорову віддаль, стійковий відпускає затриманих, а сам приєднується до відділу.
Завдання передньої охорони. Передня охорона просувається перед головним відділом, залежно від околиці, на відстані до 300 м удень і до 100 м уночі. Переднє забезпечення, просувається дорогою, визначеною командиром, за розшуками: до 300 м удень, до 100 м уночі.
Більші оселі попередня охорона обминає. Коли треба перевірити невелику оселю, першими потрібно перевірити околиці, потім крайні хати та взяти заложників. Після отримання відомостей про ворога в оселі приступити до огляду інших хат. При відході з оселі передня охорона повинна діяти так, щоб мешканці не знали, куди вона відійшла. Великі стежки передня охорона проходить обидвома краями стежки, щоб не полишати за собою слідів. На перехрестях встановлює кулеметні застави або стійки, що потім подають відділові напрям маршу. Обов'язково переглядати кущі, купи гілляк та дерева (небезпека „зозуль").
Невеликі гаї, кущі та високе збіжжя переходять тільки стежі; забезпечення та головний відділ їх обминають.
Яруги та провалля треба докладно переглянути з обох боків. Головний відділ проходить одним краєм, бо в таких місцях часто бувають засідки. Напр., 13.10.1944 р. у Глибокім Потоці большевики зробили засідку на старшинську школу „Олені".
При переході головних чи залізничних шляхів передня охорона виставляє дві скорострільні застави, одна від одної на відстані 200-300 м. Головний відділ перебігає шлях розстрільною. Якщо повстанський відділ повинен відбути частину маршу вздовж головного шляху, то відбуває її вночі, коли на шляху найменший рух. Попереду й позаду визначеного відтинку дороги передня охорона повинна виставити дві скорострільні застави. Визначений відтинок відділ перебігає чотами. Командир повинен конспірувати рейд свого відділу, щоб уникнути ворожого переслідування.
При зіткненні з дрібними групами ворога передня охорона повинна намагатися захопити їх у полон без пострілів. Коли це неможливо, тоді знищити вогнем, багнетами, гранатами. Про великі сили ворога командир охорони негайно повідомляє командира відділу. Зайнявши відповідні позицяії, охорона повинна стримувати натиск ворога так довго, доки головний відділ не розгорнеться у бойовий лад.
Задня охорона посувається на зоровій відстані за відділом. Висилає розшуки: вдень — до 300 м, уночі — до 100 м взад.
При відступі задня охорона зобов'язана:
— знищувати дрібні групи ворога, що намагаються пробратися до забезпечуючого підвідділу;
— вогнем стримувати ворога, щоб головний відділ мав час відірватися від нього;
— виконувати завдання чат під час відпочинку головного відділу.
Відпочинки. Для збереження чи відновлення сил командир наказує короткі, 1О-хвилинні відпочинки. Під час коротких відпочинків забороняється сідати, а курити дозволяється тільки вдень. Перед відходом ройові повинні перевірити кількісний склад вояків і спорядження, щоб нікого й нічого не залишити позаду.
Через кожних 10-15 км маршу командир призначає довші відпочинки. Під час форсованих переходів або маршів у горах такі відпочинки можна призначати кожних 5-10 км. Для відпочинків вибирає такі місця, які:
— на випадок несподіваного нападу підходять для оборони;
— дають усі можливості відпочинку: охороняють від холоду, вітру, спеки, дощу, неподалік яких є вода.
Під час коротких відпочинків потрібно заборонити пити воду. Дозвіл цей можна давати лише після 10-15 хвилин відпочинку або перед відходом. Також треба забороняти лежати на спині.
в) Маршовий режим. У темні ночі можна легко відбитися від відділу. Командир повинен призначити двох вояків з ВПЖ для пильнування, щоб хтось не відстав.
У звичайних маршах крок повинен бути рівномірний. Темп маршеві надає передова охорона.
Спорядження повстанця повинно бути легке. Не слід брати зайві речі, які обтяжують повстанця фізично та навіть психологічно. Обмундирування мусить бути припасоване.
Деякі більші повстанські відділи (курені, загони) мають підводи, тачанки, коней, які навантажують амуніцією, важкою зброєю, харчами. Менші відділи мають лише в'ючних коней, а часто обходяться й без них. Тому повстанці самі несуть важкі скоростріли, легкі гранатомети, амуніцію, харчі й котли. Командир повинен визначати під час маршу черговий службовий рій, що має завдання нести вантажі. Потрібно слідкувати, щоб люди не перевтомлювалися. Важка зброя повинна бути скупчена при командирові відділу.
Відділ маршує стрілецьким рядом, змійкою або двійками, рідше похідною колоною (трійками). Ройові відповідають за стан своїх роїв. Виходити з колони без дозволу не можна.
Накази, зауваження, причини затримок подають вперед і назад пошепки. Розмовляти й курити можна лише з дозволу командира, вночі — ніколи. Повстанці повинні підтримувати постійний зв'язок між собою. На перехресті або в закритій місцевості (густі кущі) вночі часто переривається зв'язок. В темні ночі повстанцям рекомендовано прив'язувати до плечей білі плахти (треба вважати, щоб ті плахти не губилися). На перехрестях або при зміні напряму маршу ставити стійкового.
Коли у відділі є хворі або поранені, тоді до кожного на час маршу потрібно призначити по два опікуни.
Під час маршів взимку, коли випадає багато снігу, слід часто зміняти чолових. Те саме слід робити в маршах під час сильного зустрічного вітру. Необхідно берегти вуха, ніс, обличчя, руки від відмороження.
При переході бродів потрібно виставляти на обидвех берегах по одній скорострільній заставі. Повстанці переходять ріку по-двоє, тримаючись за руки, щоб протистояти сильній течії. Якщо дозволяють обставини, ріку потрібно переходити босими. Взимку, спочатку випробувавши лід, ріку слід переходити ковзаючись.
При переході через багна й болота потрібно мати певних поводирів, дуже добре обізнаних з околицею.
Місце командира в маршовій колоні — за передньою охороною, на чолі головного відділу. Командир має біля себе заступника та зв'язкових. Накази слід передавати через зв'язкових або умовленими знаками (пострілом, ракетою, свистком).
г) Зустрічний бій. При зустрічі з ворогом командир повинен розвинути свій відділ у бойовий лад, вогнем випередити ворога та не дати йому зайняти вигідні позиції. Поки головний відділ готується до бою, ворога сковує своїм вогнем передня охорона.
Завдавши поразку ворогові, повстанський відділ забезпечує поле бою, збирає трофеї та негайно продовжує свій марш.
Коли відділ наткнеться на більшу силу ворога, командир розгортає свій відділ так, щоб він був спроможний вести кругову оборону. Крила слід зміцнити скорострілами. Коли це дозволяють теренові умови, командир наказує відступати. Насамперед поодиноко відходять чоти головного відділу. Передня охорона стає задньою охороною і так довго сковує вогнем ворога, доки на відповідну відстань відійде головний відділ.
При несприятливих теренових умовах відділ продовжує оборону до присмерку. Вночі командир дає наказ відступати.
Для спровокування повстанського відділу ворог часто маркує на певному відтинку слабе місце, щоб потім там знищити повстанців. Тому командир ще вдень повинен добре зорієнтуватися, куди йому можна відвести відділ. Відхід повинен відбутися приховано і є найбільшій тиші.
Після закінчення бою відділ переходить в інше місце, віддалене від місця зустрічного бою принаймні на 10-15 км.
Взнавши про рейд повстанського відділу, ворог інколи бльокує села, робить засідки, а в лісі розташовується в шахівницю. В такому випадку досвідчений командир по пострілах та голосах орієнтується, де і як розташувався ворог. Щоб вийти з такої пастки, повстанському відділові та командирові потрібно проявити всю свою спритність і кмітливість.
Партизанська практика показала, що оточений відділ у якомусь закритому місці інколи може перебути до ночі, а потім під охороною темряви маневрувати під ворожими заставами і вийти з забльокованого району.
Останнім часом, застосовуючи іншу тактику, большевики намагаються приховано оточити відділ, або на шляху його переходу в шаховому порядку поставити свої застави. В таких випадках командир, щоб спровокувати ворога й вивідати його розташування та вогневі позиції, висилає малий відділ з завданням притягнути до себе увагу та вогонь ворога. Повстанський командир, вивчивши в такий спосіб розташування ворога, виводить свій відділ.
Щоб уникнути переслідування, командир рейдуючого повстанського відділу повинен здійснювати свій марш в якнайбільшій конспірації. Бойові завдання, які виконуються під час рейду, повинні бути найгрунтовніше обдумані. Насамперед потрібно по карті вивчити місцевість, розвідати розташування і сили ворога, його озброєння та підходи. Згодом слід розподілити свій відділ, визначаючи вихідну межу, межі для наступу, дії у ворожому середовищі, завдання для скорострільників, гранатометників, сигнали, накази, клички, відхід, збірний пункт.
Приклади. 30.12.1945 р. сотня ім. С. Петлюри в районі Зеленого і Яворника мала бій з-енкаведистами-прикордонниками, що квартирували у Шибені. Бій продовжувався від 12-ої години до вечора. Вбито 16 енкаведистів. Наші втрати становили: двоє вбитих і один поранений.
Влітку 1945 р. відділ „Рисі" рейдував у Закарпатській області. 6 вересня при переході з Закарпаття до Галичини відділ зустрівся з відділом прикордонних військ, що, зайнявши позиції на кордоні,-обстріляв повстанців. „Рисі" відступили, залишаючи за собою для задньої охорони один рій. Обстрілюючи розстрільною большевиків, які наступали, рій відходив за відділом. На стежці, якою відходили „Рисі", вояки рою влаштували засідку та з відстані ЗО м несподівано обстріляли ворога. Остаточно прикордонники повернулися на кордон, забираючи з собою трьох своїх убитих.
14.4.1947 р. біля с.Бук, повіт Лісько, повстанський відділ під командою Бора, переправляючись через річку, зіткнувся з бандою ВП. Завдавши ворогові втрат (8 людей убитими та 12 пораненими), повстанці відійшли.
19.6.1947 р. підвідділ командира Горіха, пробиваючись до польського кордону, в 11-ій годині зіткнувся і зав'язав завзятий рукопашний бій з польсько-большевицькою бандою. Виснажені довгим маршем, безперервними боями за останній період, часом опухлі від голоду, в цьому бою повстанці демонстрували приклади героїзму. Під суцільним ворожим вогнем, не залягаючи, разили ворога. Вистрілявши набої, кинулися у ворожі позиції на багнети і приклади рушниць. Поранені дострілювалися, щоб не бути тягарем для здорових, здорові виносили поранених на своїх плечах. Кулаками і зубами боронилися, щоб не потрапити в полон. Ворог зазнав тоді великих втрат; 50 людей убитими та невідому кількість пораненими.
ґ) Облави. Околиці, в яких ворог готує облаву, командир повстанського відділу намагається обійти. Про підготовку облави йому доносить власна розвідка. Коли зорог починає готувати генеральну облаву, це можна вивідати хоча б з його підготовчих заходів. Насамперед ворог бльокує підлісні села; проводить розшуки й арешти цивільних людей; до лісу висилає стежі, а на дорогах під лісом, коло мостів розставляє застави і робить засідки. Інколи ворожі стежі переодягаються по-цивільному (за дроворубів), що мають завдання шукати сліди рейдуючого відділу або місця його постою. Большевики висил'ають також дітей, хлопців та дівчат, ніби по гриби чи по ягоди. Інколи командир повстанського відділу легковажно ставиться до такого малого „пацана". Та навіть і діти бувають вишколені в розвідці, можуть визначити і видати місце перебування повстанського відділу, зібрати відомості про його силу та зброю. Ворожих розвідників повстанці повинні притримати й докладно випитати, бо від них можна багато чого довідатися і про ворога.
Коли ворог від своєї розвідки не отримав потрібних відомостей про повстанців, тоді шукає ті відомості сам. Стягає великі сили, обсаджує з усіх боків ліс, щоб відділ, який там перебуває, не'міг вийти, а тоді кількома лавами проходить ліс. Ворожа росстрільна така густа і так ретельно перешукує, що повстанському відділові годі сховатися. Тоді найкраще переходити в інші околиці. Щоб не опинитися в такій ситуації, командир рейдуючого відділу постійно веде розвідку, висилаючи передні стежі на відстань принаймні 5 км.
Можуть трапитися такі випадки:
Наперед знаючи або передбачаючи шлях, яким буде проходити повстанський відділ, ворог несподівано оточує останнього. У відділі виникає паніка, повстанці кидаються врозтіч, Командир повинен навздогнати повстанців, зформувати їх у бойовий лад І далі відходити пляново.
Часом ворог може опинитися дуже близько від місця розташування повстанців, але не знаючи, де саме це місце, починає стріляти для провокації. В такому випадку командир забороняє відділові стріляти, наказує відповзти на якихось 200-300 м і там, розгорнувши відділ у бойовий лад, скеровує його в тил ворога.
Коли ворог жене повстанців на свої застави або їх оточує, тоді повстанці зосередженим вогнем розривають вороже кільце та, діставшись на вороже запілля, відступають.
Зважати на галявини, лінії, дороги. Попри ворога прориватися повзком. Прогалини треба спочатку розвідати, а потім перебігати. Коли командир сподівається натрапити на ворожу заставу, нижче або вище застави посилає один рій людей, щоб ворога спровокувати, а відділ, скориставшись неуважністю ворога, перебігає небезпечне місце.
Щоб ворога спантеличити; повстанський командир застосовує різні хитрощі. Наприклад, коли ворог просувається в глибину лісу, тоді треба зайняти таке місце, щоб повстанський відділ опинився осторонь. Непомічений відділ прямує тоді в протилежному напрямі, де ворог може найменше сподіватися повстанців, — близько до села або ворожої застави.
Часом, коли ворог робить облаву на невеликий ліс, можна безпечно пересидіти облаву в сусідньому лісі або в надрічних лозах і ярах.
Деколи облаву можна перебути в той спосіб, що командир, який встановлює з пострілів, де вже проведений розшук, переводить відділ якраз у те місце, а потім — в інший сектор лісу. Коли відділ має харчі, то цілу облаву може пересидіти в лісі. Вночі варить їсти, а вдень переходить в інше місце.
Не раз буває так, що ворог оточує відділ і тоді становище стає дуже нестерпне. В таких умовах командир насамперед повинен опанувати себе й нічим не зрадити свого хвилювання. Коли це йому не вдається, тоді командування повинен перебрати у свої руки той, хто здатний до цього. Він і повинен підтримати у відділі дисципліну та зберегти від заглади.
Інколи для збереження відділу необхідно якнайшвидше та за будь-яку ціну перевести його в інше місце, навіть тоді, коли повстанці, вкрай перевтомлені довгим ворожим переслідуванням, прагнуть сну та відпочинку, коли подальший марш зупиняє злива чи заметіль.
Найкраще рейдувати восени. День тоді короткий, ніч довга. Влітку добре рейдувати в горах, зате повстанці тоді швидше втомлюються. Найприкріша для рейдів пора року — це зима з снігами, холодами і браком відпочинку в належних умовах, а також весна (рідкий ліс, довгі дні, брак розвідки).
Щоб зберегти відділ, командир розділяє його на сотні, чоти, а то й рої та, подавши нове місце збору, наказує пробиватися крізь оточення малими групами самостійно.
Під час облав взимку, коли ворог переслідує відділ, потрібно відійти та заманити за собою ворога вглиб лісу і, вигравши час до ночі, під прикриттям темряви відірватися від переслідувачів. Рекомендовано робити сліди в різних напрямках і тим спантеличувати ворога.
Приклади. 4.2.1946 р. відділ "Летуни" розташувався табором біля с. Туря Велика. В 9 годині ранку стежа повідомила, що по сліду, залишеному транспортуванням харчів до відділу, з боку села Ставкової підсуваються большевики. Відділ швидко зібрався та рушив в іншу частину лісу. Та не встиг пройти й кілометра дороги, як большевики, наблизившись на відстань пострілу, обстріляли задню охорону. Тоді відділ, зайнявши позиції, дозволив большевикам наблизитися. Чота під командою чотового Голуба прийняла фронтовий бій, а інша чота з обходу вдарила на ворога з лівого крила. Ворог почав з панікою відступати до рова, в якому зайняв вигідніші позиції. В контрнаступі був поранений стрілець Палій і, хоч поранення було незначне, підірвав себе гранатою. Згодом були поранені стрілець Козак та чотовий Голуб. Червоним прийшла підмога людьми та двома танками. Відділ був змушений відступити, забираючи з собою поранених та зброю вбитого, а потім розділився на два підвідділи. Большевики продовжували переслідувати чоту, що була під командою сотенного Середнього. Повстанці були змушені кількаразово відбивати ворожі наступи. Переходячи дорогу Велика Туря — Болехів, переслідувана чота натрапила на дві ворожі застави. Перша з них пропустила повстанців без вистрілу (один большевик, що стояв при скорострілі, показав дорогу та сказав: Прахаді!"), зате друга відкрила вогонь, хоч і швидко принишкла під влучними пострілами скорострільника Довбуша. Врешті, поділившись на рої, чота встигла відірватись від ворога. Важко пораненого чотового Голуба повстанці віднесли на санітарний пункт, де він через кілька годин помер. На другий день чота під командою готового Сухого знову опинилась в районі облави. Цілий день повстанці натрапляли на ворожі застави. Після обіду чотовий Сухий вислав рій Мухи в с. Лиськів для заготівлі харчів. Решта чоти незадовго після відходу рою потрапила під густий ворожий обстріл. Повстанці були змушені рятуватися, врозсип, невеличкі їх групки большевики переслідували до самого вечора. Рій Мухи, що відійшов за харчами, потрапив в оточення б. Лиськова.
10.4.1945 р. велика большевицька "спецгрупа" вирушила на Чорний Ліс. В облаві брало участь до 20.000 большевиків за участю всіх родів зброї: кавалерїї, авіяцїї, панцерних з'єднань та артилерії, що окопалася навколо лісу. Розстрільною большевики „прочісували" ліс від одного краю і на річках сходилися. „Прочесали" ліси Космача, Прислопа, Майдану, Росільної, аж до Вистови, перешукали всі ліси і гущавини. Наші відділи у складі трьох куренів вийшли з облави ціною 18-ох убитих і 3-ох поранених.
Кілька днів переслідувана бандою МВД 11.12.1946 р. частина відділу „Бистриця" по глибокому снігу відійшла на гору Заплата (район Перегінська). О 12 годині вслід за повстанцями підійшли під гору й емведисти. Здалека запримітивши дим з повстанської кухні, ворог висунув уперед обидва свої крила, намагаючись оточити повстанців. Відступ по снігу був надзвичайно важкий. Густо відстрілюючись, повстанці впродовж двох годин не могли відв'язатися від ворога. Деяким повстанцям, зокрема автоматникам, почало бракувати набоїв. Двом скорострільним ланкам — вістунам Жукові й Перемозі, стрільцеві Зозулі та нтендантові Снігурові — сотенний наказав вогнем своїх скорострілів прикривати відступ підвідділу. Скорострільники, залігши в снігу, більше півгодини стримували банду з 120 енкаведистів. Загинули всі. Відновивши переслідування, енкаведисти вже смерком на присілку Гута ввійшли в контакт із задньою охороною повстанців. „Спецбанда" енкаведистів переслідувала повстанців ще три дні, та підвідділ більше втрат не зазнав.
д) Постій у лісі й оборона. На наказ командира затриматися маршове забезпечення автоматично змінюється в забезпечення постою і свою службу виконує так довго, доки його не змінить другий підвідділ.
Командир забезпечення розподіляє свій підвідділ на потрібну кількість застав і чат та розставляє їх там, звідки можна сподіватися наступу ворога. Для кожної чоти виставляє по одній польовій стійці; стійки отримують поле зорення та вказівки щодо своїх завдань. Комендантам чат командир забезпечення подає до відома місце постою головного відділу, зв'язок, сигнали, клички. Порядок служби на чаті та обов'язки стійкових такі самі, як і для відділів регулярних армій.
Помітивши ворога, стійковий не може залишати свого місця для того, щоб повідомити командира. Його обов'язок — залягти та стріляти. Так само і стежа при зіткненні з ворогом не повинна відступати, бо це вже пізно, а навпаки, повинна вдарити по ворогові.
Крім забезпечення постою стійками і чатами, командир розсилає стежі.
Повстанський відділ затримується на довший відпочинок у лісі або в селі. Для постою командир вибирає в лісі місце, досить віддалене від краю, від доріг і стежок і, крім того, поблизу води. Не можна обирати місце безпосередньо над рікою чи потоком, бо, звичайно, якраз там ворог шукає повстанців. Також не можна таборувати в ярі між двома високими берегами.
Кожний підвідділ (сотня, чота) таборують окремо. Коли в цей час літо і гарна погода, не треба будувати шатер, вистачить кілька гілок ялиці або смереки та покласти на них спорядження (ніколи зброю, яка завжди у повстанця під рукою). Якщо умови на це дозволяють і коли відділ має з собою харчі, можна зварити обід, тільки кухар повинен зважати, щоб не було диму. Треба палити сухе ріща чи дерево, від якого не утворюється дим.
У лісі треба зберігати повний спокій, не дозволяти співати і грати.
Чищення зброї повинно відбуватися підвідділами; скоростріли та гранатомети не можна чистити всіх разом в один час; в тому випадку уникати партизанської звички робити те, що роблять інші.
До табору не дозволяється нікого впускати, ані випускати з нього. Коли потрібно піти в село по харчі, командир посилає рій або чоту. Не дозволяти мешканцям села приносити харчі до табору в ліс, бо завжди поміж мешканцями села може знайтися той, хто доповість ворогові про місце розташування відділу.
Приклади. Вранці 5.12.1945 р. відділ "Летуни" відійшов зі села Балич Зарічних до лісу, де й отаборився. О 7 годині з краю лісу зорець повідомив, що по повстанських слідах, залишених на свіжому снігу, швидко наближається група з 30-40 большевиків. У ярі, яким проходили большевики, повстанці негайно зайняли позиції та підпустили напасників на відстань 20-30 м. Після першого вогню большевики пробували розгорнутися в розстрільну, але „Летуни" обійшли їх крилами. Зіпхнуті в яр червоні зайняли позиції та після кількахвилинного бою почали відступати, а згодом, під натиском повстанців, кинулись безладно навтікача. Три кілометри переслідували повстанці ворога.
23.11.1945 р., о 5 годині ранку той самий відділ відійшов із с.Журакова до сусіднього ліску. О 6.30 годині в лісі пролунали постріли, а стійка повідомила, що з другого боку до лісу ввійшла група з ЗО большевиків. Відділ зайняв позиції, і за 15 хвилин розпочався бій. Повстанці відбили большевиків та контрнаступом прогнали їх. Вдруге відбивши большевиків, повстанці відійшли в напрямі Журакова, щоб перейти до іншого лісу. Та большевики і з того боку замкнули дорогу відділові. Вихід з лісу був неможливий. Зайнявши старі, ще німецькі окопи, відділ підготувався до оборони. Ззаду повстанців охороняло велике багно, через яке ворог наблизитися не міг. Згодом большевики, одержавши зміцнення з довколишніх районів, почали затискати кільце навколо повстанського відділу. Відділ відбивав наступ, за наступом, завдаючи ворогові великих втрат. Три перші наступи большевики повели під крики "Ур-ра!", подальші вже — без крику. Впродовж дня відбулося 12 наступів, а смерком — ще три. За кожним разом большевики зазнавали втрат. Та коли настала темна ніч, повстанці вирвалися з кільця повзком крізь багно. Коли повстанці відійшли вже на якихось 800 м від лісу, з боку Стрия надійшли чергові підкріплення для большевиків. Та було пізно. Вранці відділ був уже далеко. Втрати відділу — один убитий скорострільник. Ворожі втрати не встановлено. Та відомо, що від 11-ої години наступного дня червоні возили своїх поранених до Жидачева, а звідтіль — до Львова. Як твердили селяни, большевики поховали своїх убитих у кількох спільних могилах, в одній з яких мало бути 60 трупів. Убитих командирів червоні забрали до райцентрів, звідки вони походили (тільки до Журавна — 7-ох).
е) Постій відділу в селі. Відділові часто доводиться квартирувати також і на селі. Якщо в селі має квартирувати курінь, курінний наперед висилає одну свою чоту з завданням провести розвідку та підготувати квартири.
Чота йде до села забезпеченим маршем. Чотовий висилає попереду один рій в якості передньої охорони. Коли до села є два підходи, треба рівночасно висилати два рої, подаючи їм клички та розпізнавальні знаки. Рій підсувається до крайніх хат та розвідує, чи в селі є ворог. Розвідувати треба в кількох хатах, бо можна отримати фальшиву інформацію сексотів. Упевнившись, що ворога нема, ройовий посилає зв'язкового до чоти, яка чекає в укритті. За той час він же на головних виходах із села повинен поставити застави зі скорострільною або автоматичною зброєю. Коли чотовий отримав відомість, що до села можна входити, тоді на місце, яке досі займала чота, викликає з куреня сотню з завданням охороняти чоту в селі від можливого нападу ворога. Якщо село велике та має більше підходів, чотовий забирає з охоронної сотні ще одну чоту, щоб розставити застави й вислати стежі в сусідні села і для контролі застав та стійок.
У селі чотовий підбирає квартири так, щоб цілий курінь міг розташуватися в одному кутку, або, коли є два села вкупі, то по суідству в одному і в другому селі. Кожна сотня повинна для розташування отримати свій окремий район, вулицю, дільницю. Квартири для сотенних з їх почтами повинні бути по сусідству. Курінний із штабом квартирує при одній із сотень.
Коли розставлена охорона, організовані харчі та розподілені квартири, чотовий висилає зв'язкового по курінь. На краю села чекають на курінь повстанці з передової чоти. Вони повинні завести сотні в райони їх розташування. Розміщення окремих частин повинно відбуватися тихо, без галасу.
Після розміщення куреня курінний скликає нараду сотенних і чотових. На нараді:
— обговорює завдання для окремих сотень на другий день;
— визначає службову сотню;
— подає детальні розпорядження сотенним, чотовим, комендантам застав і стеж, алярмовим та інспекційному;
— подає клички, розпізнавальні знаки та сигнали;
— визначає алярмовий майдан на випадок появи ворога;
— визначає місце збору на випадок розбиття й розпорошення;
— узгоджує план маршу, коли відділ має відійти на другий день.
Якщо відділ має виконати бойову акцію, обговорення відбувається по заквартируванні та по забезпеченні окраїн розташування. По закінченні відправи чотові знайомлять ройових з розпорядженнями, виданими курінним.
Розташувавшись у селі, відділ повинен зберігати спокій і тишу. Слід наказати господарям, щоб собак забрали до хат. Кожний рій коло своєї квартири повинен поставити алярмового. Інспекційний чотовий визначає свого заступника, якщо його чота не є службовою. Інспекційний перевіряє стійки, застави, стежі та алярмових. Про все доносить командирові відділу. Стійки й застави нікого не випускають зі села і не впускають.
Перебування відділу в селі повинно мати також і пропагандистський характер. Виховник або котрийсь із командирів відділу повинен виголосити в читальні доповідь на теми: „Дії УПА в большевицькій дійсності", «Правдиве обличчя большевизму" і т.п. або влаштувати академію з нагоди державного свята Самостійности й Соборности, Крут тощо.
У час сходин у читальні командир відділу повинен зробити всі можливі заходи оборони:
— довкола будинку, де відбувається зібрання, поставити стійки;
— на дорогах визначити стежі;
— на окраїнах і при входах до села розмістити сильні застави.
Перебуваючи на селі, повстанці повинні входити в контакт з населенням та в розмовах з людьми порушити й відповідно висвітлити всі проблеми, що хвилюють і повстанців, і цивільних людей. У розмовах потрібно доводити людям, що вільне та краще життя можливе лише у вільній Українській Державі. Повстанці повинні збагнути, які справи кого цікавлять. Наприклад, на інші теми вони будуть говорити з людьми інтелігентними, на інші — з робітниками й селянами. Але завжди будуть мати на увазі, що спільними проблемами всіх верств українського суспільства повинні бути:
— становище українського народу в СССР;
— московські перекручування історії та літератури;
— посилення ворогом пропаганди безбожництва, нищення повстанських могил і придорожніх хрестів;
— брехливість большевицької пропаганди про клясову боротьбу в середині українського народу.
Для протиставлення тій пропаганді пропагувати національну єдність, солідарність та любов до кожного українця;
— показувати на прикладах, що таке в дійсності партія, комсомол, піонерські організації та які їх завдання;
— давати оцінку подіям міжнародньої і внутрішньої політики та давати докази, що світ щораз більше розуміє прагнення й боротьбу українського народу.
У розмовах зі селянами порушувати такі теми:
— хто експлуатує селянство та хто його коштом наживається;
— невідповідність та непропорційність цін, визначуваних державою на продукти промисловости, порівняно до цін на продукти сільського господарства;
— придушення селянства податками та позиками;
— непевність життя з огляду на постійні арешти і вивози;
— пояснювати сутність колгоспної системи та рекомендувати засоби боротьби проти тієї системи.
З робітниками потрібно розмовляти про:
— непосильну працю робітника в СССР та про експлуатацію методами стахановщини, соцзмагань, трудових норм тощо;
— брехливість большевицької пропаганди про те, ніби робітники самі керують працею фабрик та заводів;
— нашу програму, що стосується праці, робітників та промисловости.
З шкільною молоддю (з вищих і середніх шкіл) слід розмовляти про різні справи, передусім потрібно заохочувати вивчення таких питань і таких предметів, яких большевицька шкільна система не подає або подає у спотвореному вигляді, а саме історію України, української літератури, географію, господарство, культуру і т.п. Вказувати, що совєтська влада, впровадивши оплату за навчання, позбавила вбогу молодь можливости навчатися.. Розкрити правдиве обличчя комсомолу.
З інтелігенцією потрібно розмовляти на всі теми, ознайомлюючи при тому з відповідними статтями з нашої організаційної літератури.
У розмовах з переселеними з Закерзоння [Українські землі на захід від т.зв. лінії Керзона, яка згідно з рішенням міжнародньої конференції у Парижі після І світової війни повинна була розділити Україну і Польщу. Приблизно по цій лінії проходив кордон між СССР і ПНР.] вияснювати причини та вказувати на винуватців їхнього виселення, допомагати налагодженню співжиття з місцевим населенням.
До українців з СУЗ потрібно підходити з такими справами, які стосуються визволення України взагалі, пробуджуватиме них національну свідомість і любов доукраїнської мови, розкривати брехливість большевицької пропаганди про згубну мету нашого руху, про те, ніби ми — бандити чи фашисти та захищаємо інтереси „буржуазії". Далі з'ясувати нашу програму.
До людей старшого віку повстанці завжди мусять бути уважними, чемними, повинні рахуватися з їхнім словом і досвідом. Повстанець, навіть інтелігентний, не повинен ставати в позу всезнайки й учителя у ставленні до таких людей, бо це ображає гідність не лише старших віком, але також молодших свідків розмови, які шанують життєвий досвід і вік. Старшим людям слід дати можливість виговоритися, пожалітися, і лише потім можна висловити свою думку.
З людьми середнього віку можна розмовляти на безліч тем, але й тут повстанець найперше повинен зрозуміти, що співрозмовника цікавить найбільше. Часом можна вступити в полеміку, в дискусію. Можна при тому почервоніти, вимахувати руками, навіть піднести голос, але не можна втратити панування над собою й образити. Тоді обидві сторони почувають задоволення від дискусії, нема переможених і переможців. Цивільна людина в цьому випадку отримала змогу щиро і від душі виговоритися, а повстанець — блиснути своїм знанням.
З молоддю можна і слід говорити про повстанське життя, наші бої, про умови підпільного життя, зважаючи завжди на те, щоб оповідання було легким і цікавим. Люди повинні бачити нас веселими і життєрадісними, а зокрема молодь повинна побачити у повстанцях своїх старших приятелів, і саме від першого дня знайомства. Треба пам'ятати також, що шкільна молодь дуже радо ставить важкі питання й „загинає". З такого „загнутого Терешка" потім кплять як повстанці, там і молодь.
Повстанці повинні вміти розмовляти також і з дітьми. Насамперед слід прихилити дитину до себе, здобути її довір'я. Потім вона від повстанця вже не відступиться.
Не можна забувати про родини полеглих повстанців. Слід їх відвідати, допомогти їм якщо не матеріялько, то хоч розрадити; тоді така родина буде менш, глибоко відчувати своє сирітство. Про покійного потрібно говорити тільки добре.
Загалом у ставленні до цивільних людей повстанці повинні відзначатися взірцевою та культурною поведінкою, за будь-яку допомогу харчами й за іншу послугу повинні дякувати, старших шанувати та допомагати їм.
Приклади. В січні 1944 р. я з дружиною перебував на Поділлі, в хаті одного селянина. Його дочка була вчителькою. Люди, в яких ми мешкали, були дуже, ввічливі та добрі. Коли ми від них відходили, вони плакали. Через кілька тижнів після нашого від'їзду у тій хаті розташувалася боївка, яка не дотримувалася засад конспірації, й на хату одного дня напали німці. За допомогою якогось українського поліцая господар все-таки встиг утекти з хати через задні двері. Потім якимось чином він довідався про моє тодішнє місце перебування і прийшов до мене поскаржитися та порадитися, що йому робити далі.
В селі С. квартирувала група юнаків, що йшли до старшинської школи. Місцевий священик конче хотів побачити українське військо. Користуючись нагодою, що у господарів хати, де розташувалось кілька юнаків, мали відбутися христини, він зайшов туди разом зі своєю дружиною. З тим священиком довго розмовляв чотовий Скорич, який до духовного стану мав спеціяльний респект.
У підпіллі я познайомився з одним священиком, який дуже любив та шанував українських повстанців. Він провів присягу одного нашого куреня. Коли потім у своїх рейдах я випадково проходив через село, де він був парохом, то обов'язково повинен був зайти до нього, або він приходив до мене в ліс. От одного разу, в липневу ніч, я відвідав його. Коло парафії вартували мої хлопці. В кімнаті, де ми сиділи, не світилося, бо за світло нам був місяць, що крізь відкриті вікна просочувався в середину разом з запахом матіоли з городу. За розмовою ми й забули, що є якась війна, партизанка, большевики. Господар показував мені палітру з фарбами, касету з крейдою, свої малюнки, ми згадали Рафаеля, Тіціяна, Рубенса, і аж мої стійкові нас перервали: "Друже командире, вже світає!" Пізніше, як тільки ми лиш зустрічалися, він завжди нагадував:„ Не минайте моєї хати, дивіться... Я хоч кілька хвилин хочу бути вільною людиною та поговорити відверто..."
Вище я навів кілька прикладів, а тепер хочу ще раз зазначити, що коли повстанці перебувають у селі, то вони повинні вести не тільки одну пропаганду. Вони, власне, повинні дати людям змогу хоч на хвилину відчути себе вільними. Розмови можуть вестися на різні теми. Можна розповідати про деякі комічні моменти повстанського життя — хай і сторонні посміються. В кожного командира, це дуже важливо, повинно бути справою чести, щоб його відділ був прикладом у всіх відношеннях і щоб ніде не залишав після себе поганої слави за свою поведінку в місцях квартирування.
Мій колишній учень, а згодом випускник підстаршинської школи „Олені", вістун Борис, був висланий на Волинь. Після повернення в Карпати він розповів мені такий епізод.
Волинський відділ, у якому Борис був ройовим, зайшов одного разу до села на вечерю. Після вечері, коли відділ мав відійти, сільський швець поскаржився Борисові, що в нього пропали шкіряні підошви. Борис повідомив про справу сотенного, і той негайно на майдані наказав провести серед повстанців ревізію. Дійсно, в одного повстанця, що вечеряв у шевця, підошви знайшлися. З відділом була окружна СБ. Винного в крадіжці поставлено під польовий суд, який видав вирок смерти. Розстріл відбувся негайно. Борис отримав шкіру з завданням віднести її шевцеві та перепросити. Коли швець довідався, що винний покараний смертю, шкодував, що пішов скаржитися. Та кара була сувора, але справедлива: повстанці — не бандити, не злодії, а борці за Волю.
Повстанці рейдують інколи також і по чужих теренах, за українськими етнографічними межами. Крім звичайних бойових акцій вони по дорозі займаються також диверсією: зривають мости, нищать обладнання фабрик, зв'язок тощо. При такій роботі також потрібно поводитися тактовно.
В одній місцевості за кордоном відділ УПА мав завдання знищити обладнання фабрики. Директором фабрики був чужинець, що розумів лише по-німецьки. До його помешкання зайшли повстанці. Коли директор побачив озброєних людей, зблід, а його жінка зімліла. Директор розгубився: він не знав, чи йому йти з повстанцями, чи залишатися рятувати жінку. Повстанці не вміли говорити по-німецьки, але знаками показали, щоб він спочатку рятував жінку. Коли вона опритомніла, повстанці пояснили їй (дружина розуміла трохи польську мову), що вона не повинна боятися, і просили передати чоловікові, щоб забрав ключі від фабрики та ненадовго пішов з ними. Потім директор, що не був прихильником большевицького режиму, з задоволенням споглядав, як повстанці нищили обладнання фабрики та як роздавали населенню товари з магазину.
Командир і політичний робітник відділу повинні постійно піклуватися про вояків, вчити їх і виховувати. На українських повстанців дивиться не лише українське населення. Весь широкий світ захоплюється нашим героїзмом і посвятою, а ворог використовує найменший хибний крок, щоб нас очорнити.
є) Оборона, оселі. Під час перебування відділу в селі може наблизитися ворог. Коли про це доносять цивільні люди, потрібно розвідати, яка сила ворога та з якого боку він наближається. Коли сила ворога мала, а районні центри далеко, командир відділу може обороняти оселю. Щоб забезпечити собі відхід, він у місці, через яке має відступати, повинен поставити задню охорону, а сам з частиною відділу робить засідку. Коли сили ворога значно переважають, відділ не тікає, а в бойовому порядку відступає.
Часто трапляється, що сексот проведе ворога поміж усі стійки й застави; ворог робить несподіваний наскок. Тоді зчиняється метушня, є жертви. Забезпечуючи себе від такого випадку, командир на відправі заздалегідь:
— з'ясовує, що мають робити на випадок несподіваної появи малої або більшої сили ворога застави;
— дає вказівки, як мають поводитися алярмові, де їх місце вдень і вночі, кого і як повідомляти;
— визначає обов'язки інспекційного та поготівля (чоти, сотні).
Для безпеки відступу командир повинен визначити кілька напрямів, в яких може відбутися відступ. Визначити лише один напрям — замало, бо його може відрізати ворог.
При появі ворога в оселі не падати в паніку, а, з'ясувавши становище, ударити багнетами і гранатометами. Бій у селі потрібно вести за правилами оборони оселі.
Приклади. 31.12.1944 р. сотня „Стріла" під командою курінного Хмари зав'язала бій із великими силами большевиків у селі Рудники. Бій тривав цілий день. Під обстрілом повстанських гранатометів та важких скорострілів і при вмілому маневруванні курінного Хмари большевики двічі були примушені відступити до міста Заболотова. Повстанці наблизилися до залізничної станції. Сотню Хмари підтримував курінь Книша. В місті зчинилася велика паніка. Ввечері, під натиском переважаючих сил ворога й танків, повстанці змушені були відступити. Серед повстанців не було ніяких втрат. Втрати ворога становили 60 убитих та 45 поранених.
22.1.1945 р. силою трьох сотень большевики напали на села Саджава і Глибівка. На большевиків ударили сотні «Месників" та „Чорного". Коли на виручку трьом большевицьким сотням прибули ще дві свіжі, повстанці змушені були відступити. Та для підтримки двом нашим сотням курінний Благий вислав сотні Олега та Шума. Як резерв для забезпечення ззаду прибув курінь „Скажених". Розпочався запеклий бій. Залишаючи купи своїх убитих большевики кинулися втікати. Тоді втікачів підтримало п'ять сотень, висланих з Порогів Солотвини і з Надвірної, а також шість літаків. З боку Росільної большевики розпочали контрнаступ, а одночасно большевицькі літаки закидали бомбами та обстріляли наші групи Бій тривав від 4-ї до 14-ї години. Большевиків полягло б. 150, стільки ж було поранено. З боку повстанців втрати становили 12 убитих та 20 поранених. Був пошкоджений один большевицький літак. Правда, під бомбардуванням літаків, кінець-кінцем, повстанці змушені були відступити, але ж відступили, завдавши ворогові великих втрат. Большевики потім говорили, що билися не з бандою, а з правдивою армією.
3. Форми партизанської боротьби
Партизанська боротьба відбувається у таких формах: наскоки, непокоєння, засідки, диверсії.
а) Наскоки. Наскоки — це несподівані напади з обмеженою метою (знищити об'єкт, викинути ворога з місця його перебування, здобути магазин тощо). Після закінчення наскок відділ швидко відходить.
Повстанські відділи часто застосовують наскоки, бо ця форма боротьби найбільш ефективна. Наскоками можна завдати великих втрат ворогові, а постійні алярми та готовність виснажують його. До наскоку відділ повинен бути грунтовно підготований. Команди наперед опрацьовує потрібний плян акції, враховуючи:
— територіяльне положення об'єкта акції, замасковані підходи, сусідство лісів, лугів, гаїв, ярів тощо;
— близькість ворожих скупчень;
— відомості й матеріяли про сили та розташування ворога, зібрані цивільною і військовою розвідкою;
— власні сили, допоміжні та вогневі засоби;
— визначити вихідне положення, коли відділ розчленований;
— дати завдання кожній сотні та важкій чоті (скорострілів і гранатометів);
— забезпечити крила і дороги від місць ворожих скупчень чи районних центрів;
— видати накази, розпізнавчі знаки, клички та сигнали;
— встановити зв'язок між сотнями, чотами і командирами;
— визначити місце збору після наскоку, а також додаткові місця на випадок можливої поразки;
— передбачити початок і закінчення акції;
— встановити місце перебування командира й заступника під час акції;
— визначити санітарний пункт.
Наскоки переважно відбуваються вночі. Забезпеченим маршем командир веде свій відділ на вихідний пункт. Тут видає накази молодшим командирам і визначає їхні завдання. Після розгорнення відділу умовленим сигналом дає знак до наступу. Відділ наступає одночасно з кількох боків або на кілька об'єктів. Уважати, щоб повстанці не стріляли самі в себе. Просування відбувається розстрільною і перескоками. Коли відділ зайняв уже передні будівлі, то просувається перескоками далі, прочищаючи собі дорогу вогнем і гранатометами. На ворога, що чинить опір, скерувати сильніший вогонь. Ті будинки, що їх боронить ворог, можна підпалити запальними кулями або ракетами. Після знищення ворога на знак "Збір" відділ відходить на умовлене місце.
Коли не вдається знищити ворога, а крім того надходить йому допомога, фронтальний бій командир не проводить, а дає знак до відступу. Спочатку відходять ті частини, які робили наскок. Відхід ударної групи охороняє забезпечення. Не раз ворог намагається оточити ударну групу, відрізати їй відступ. Тоді забезпечення не сміє втікати, а мусить оборонятися, поки відійде ударна група. Коли є вбиті та поранені, їх не можна залишати, а слід обов'язково забрати. Командир цілости та командири підвідділів в жодному випадку не можуть допустити до виникнення паніки в відділі. При потребі краще застрелити панікера, ніж допустити катастрофу та розгром цілого відділу.
Приклади. 7.4.1945 р, курінь «Скажених" ударив на залогу військ НКВД в с. Посіч. Усіх большевиків було 150. Бій проти них відбувся вночі і тривав три години. Ворога оточено і знищено. Большевицькі втрати: 120 людей убитими, 16 полоненими (інші встигли втекти), багато військового матеріялу. Наші втрати — 1 убитий.
28.11.1945 р. одна чота з сотні "Зміїв" вчинила наскок на радгосп у с. Крехівці. Виникла сутичка з більшовиками. Сім большевиків знищено, 10 було поранено. Чота відійшла без жодних втрат, забираючи з собою 29 штук великих і 220 штук малих свиней.
2.12.1945 р. сотня „Орлів" наскочила на районний центр Тисьмениця. Повстанці обстріляли й закидали гранатами приміщення НКВД, знищили воєнкомат, перебили "стрибків", що були на заставах, і забрали магазини зі шкірою. Знищено 17 енкаведистів і ЗО "стрибків".
б) Непокоєння. Непокоєння — це дії повстанських відділів, що мають за мету тримати ворога в постійному нервовому напруженні. Акції непокоєння відділ здійснює у повному складі, або розділившись на сотні, чоти, а то й рої. Непокоєння більшими силами подібне до наскоків: воно має за мету нищити ворога, завдаючи йому великих втрат. Командир, виконуючи акцію непокоєння цілим відділом, насамперед опрацьовує плян, подібний до вищезгаданого пляну наскоку. Коли акцію виконує розчленований відділ, тоді плян потрібно розробити для кожного підвідділу окремо. У такому випадку командир:
— розділяє терен маневрування на окремі райони;
— кожному підвідділові призначає один з районів;
— подає конкретні завдання: наскоки, засідки, обстрілювання, диверсія;
— визначає час тривання акції.
Непокоєння можна виконувати способом рейдування. В такому випадку командир розчленовує, напр., курінь на сотні чи чоти, на карті визначає маршрут для кожного підвідділу. Далі дає одній сотні завдання пройти рейдом по кордону терену маневрування в напрямі ходу годинникової стрілки, другій сотні — в протилежному напрямі, а третій сотні — по середині терену маневрування. В місці, де сотні повинні зустрітися, командир плямує більшу акцію силою цілого куреня. Після закінчення акції курінь знову може розподілитися продовжувати рейд визначеним маршрутом.
Ця метода боротьби дуже ефективна, бо перетворює в поле партизанської війни цілу околицю. В одному кінці околиці тоді спалахують пожежі, в іншому чути вибухи, ще в іншому — поодинокі постріли та довгі скорострільні черги. Ворог розгублюється та не знає, звідкі чекати повстанців, яка їх сила та звідки вона береться. Для непокоєння підбирають спеціяльно заправлених командирів та вишколених й хоробрих повстанців.
Одна з форм непокоєння — переодягнути повстанців по-цивільному або по большевицьки й викликати заколот та тривогу в самій гущі ворога. Наприклад, можні використати для акцій гастролю театру, політичний мітинг або державне свято. Тоді група повстанців, з'явившись на параді, кидає кілька гранат і з скоростріла обстрілює те місце, де засідають партійні вельможі й енкаведисти. Це викликає великий переполох, а в місті алярми і стрілянина продовжуються довгий час.
Непокоєння здійснюють і вночі. Підвідділ, що має певне завдання, повинен бути легко і зручно споряджений. Всі повстанці зобов'язані досконало знати околицю, всі стежки, переходи, броди. На призначене місце підсуваються тихо і замасковано. На знак командир відкривають ураганний вогонь і, залежно від обставин, забирають трофеї та відходять. Дл кращого маскування взимку повстанці повинні одягати білі плащі.
Приклади. 20.12.1944 року сотня „Месників" напала на районний центр Товмач. З тюрм випущено 45 в'язнів, зруйновано тюрму та осередок міліції. У вуличних боях знищено б. 6 большевиків.
1.1.1945 року сотня „Змії" з сотенним Прутом та одна чота з сотні Гамали напали на НКВД Рип'янці з залогою 160 людей. Після 8-годинного бою повстанці здобули большевицькі бункери, в яких большевики розривали себе гранатами, вбили одного капітана і двох лейтенантів. Загальна кількість убитих большевиків — понад 100 людей.
10.2.1946 року відділ УПА під кбмандою булавного Ревая обстріляв приміщення виборчої дільниці в с.Грабівці. Коли большевики відповіли вогнем зі скорострілів і мінометів, повстанці без втрат відійшли, а виборці розбіглися по хатах.
в) Засідка. Засідка — найбільш уживана форма партизанської боротьби. Вона завдає ворогові великих втрат, спричиняє паніку та зв'язує дії. Засідка для ворога небезпечна тим що він не знає, коли і де на нього чекає повстанська куля. Найкраще робити засідки в закритій місцевості та вночі, хоча можна їх робити також у відкритій місцевості в будь-якій порі дня і року. Успіх засідки залежить від конспірації, розміщення та від вибору часу. Засідки можна робити великі — силою куреня чи сотні, а також малі — силою чоти, рою чи навіть однієї ланки.
Щоб забезпечити успіх засідки, потрібно для неї підібрати найвигідніше місце. Таке місце може бути:
— в місцевості, закритій з усіх боків або лиш з одного;
— при дорозі, де з одного боку дорога впирається у високу стіну, а з другого має відкриту рівнину;
— на повороті дороги, де з одного боку дорога впирається в стрімку стіну, а з другого
— обривається стрімкою прірвою;
— на місці, де дорога виходить на лісову галявину.
Головне в засідці — несподівано обстріляти ворога вогнем, закидати гранатами та не дати йому залягти й відбиватися. Найкраще притиснути ворога до стрімкої стіни та знищувати по одному, або ж випустити на відкриту рівнину і скошувати скорострілом. Але повстанська група для засідки повинна обирати таке місце, що, залишаючи групі вигідне поле обстрілу, однаково добре дає їй умови найлегшого відступу на випадок, коли б ворог встиг зайняти позиції, або коли б йому надійшла підмога.
Командир підвідділу, який іде на засідку, повинен для виконання свого завдання вибрати таке місце, де нема ярів, окопів, ровів і т.п. Він повинен наперед обміркувати плян акції та знати, де та як розставити повстанців, коли і як підбирати трофеї, коли й куди відходити.
Незалежно від сили повстанського відділу, що робить засідку, повстанців потрібно розставляти планово. В залежності від околиці командир в основному розділяє свій відділ на три групи. Найсильніша з трьох займає положення там, де має відбутися засідка. Вона є головною ударною силою, і при ній залишається командир. Друга, менша група, розміщується з правого або з лівого боку головної групи на відстані якихось 100-150 м із завданням повідомити про наближення ворога та у випадку, якщо б ворог заліг до оборони, знищувати його бічним вогнем. Третя група, розміщена позаду першої, має завдання своїм вогнем прикривати відхід першої та другої груп. Відкриваючи вогонь по ворогові, повстанці повинні бути уважними, щоб ним не разити повстанців з другої групи в засідці.
Практикуються ще т.зв. ланцюгові засідки. Полягають вони у тому, що повстанський курінь, сотня чи чота розчленовуються вздовж дороги на кілька груп, які займають закриті позиції. Коли ворожа колона ввійде в смугу засідки, на умовлений знак усі відкривають вогонь по визначених цілях. Повстанський вогонь викликає велику паніку та може знищити велику силу ворога. Та завжди для такої засідки слід обирати добре місце й забезпечити вигідне поле відходу.
Для більшого ефекту засідки можна замінувати дорогу, найкраще за мостом. Коли чолове авто наїде на міну, на інші авта, що зупинилися на місці, скеровують зосереджений вогонь.
Успіх засідки залежить великою мірою від пори дня і погоди. Найкращі результати дає засідка вночі. Тоді можна знищити більші сили ворога, який, заскочений засідкою, кидається навтікача. Для більшого спантеличення ворога можна кількох повстанців поставити з протилежного до головної ударної групи боку дороги. Ті повстанці повинні стріляти світляними кулями або ракетами. Це потрібно перш за все для того, щоб не стріляли по них повстанці з головної групи, а також і для того, щоб збільшувати переполох у ворожій колоні, обстріляний з обидвох боків ворог подумає, що він оточений.
Буває, що ворог, зайнявши оборону, отримує підмогу. Тоді права чи ліва охороняюча група насамперед повинна прикрити відхід головної групи, а потім головна група, відійшовши на вигідну позицію, повинна прикрити відхід охороняючої групи. Не можна групам панічно втікати, а лише впорядковано відходити, кожного разу під прикриттям іншої групи у взаємодії.
Засідки не вдаються, коли:
— обрано невідповідне місце;
— ворог заздалегідь викриває засідку;
— котрась із груп у неслушний час відкриває вогонь.
В поборюванні нашого повстанського руху ворог сам інколи застосовує засідки. Та йому засідки робити важче, бо не знає партизанських шляхів. Для забезпечення себе від ворога та від його агентури повстанці повинні свої шляхи конспірувати і часто міняти.
Ворог найчастіше робить засідки при дорогах, стежках, на краях галявинці на перехрестях, біля мостів, бродів, біля села, біля вівчарень. На місце засідки ворожий відділ заходить уночі, щоб ніхто не помітив. Солдати беруть зі собою сухий харч. Якщо якийсь цивільний випадково потрапить у засідку, большевики тримають його так довго, поки їхнє завдання не виконане. В засідці сидять тихо, для цього випадку відповідно замасковані (одягають уніформи, зроблені з матерії, подібної до мадярських плащпалатоку. Буває, що повстанці, знаючи, де засідали большевики, обходять засідку кількадесятьма кроками вижче або нижче від неї. Був випадок, коли маршируючі повстанці відкрили засідку через запах кольонської води, яку використовували большевики. Повстанці обійшли небезпечну галявину другим боком. За кілька днів, вертаючись тією самою дорогою, довідалися від вівчарів, що і справді за кількадесят кроків від того місця, де повстанці почули запах кольонської води, при стежці на галявині, большевики робили засідку. Іншим разом туман закрив повстанців від ворога, що був у засідці.
Повстанцям часто доводиться проходити околицями, де большевики влаштовують засідки. Небезпечну смугу можна проходити пробоєм. Передбачаючи засідку, командир зміцнює переднє і бічне забезпечення. Звичайно, большевики висилають бічне забезпечення на 500 м від головного відділу. Те саме застосовують і повстанці. Коли переднє забезпечення перейшло небезпечне місце — міст, вузина, дорога, перехрестя — залягає, готове до оборони. Частина за частиною, за переднім забезпеченням переходить цілий відділ. Коли заднє забезпечення перейшло небезпечне місце, то в свою чергу залягає та охороняє відділ.
Але траплялися різні варіянти цього маневру. Бувало, що ворог пускав переднє забезпечення, а відкривав вогонь щойно по головній частині або ж пропускав навіть і головну частину, а бив щойно по задньому забезпеченню. В першому випадку переднє і заднє забезпечення повинні головний відділ прикрити перехресним вогнем. У другому випадку на ворога повинна зосередити свій вогонь головна частина, щоб дати змогу відійти задньому забезпеченню. Можна також вдарити по ворогові бічним вогнем або вислати в тил ворога кількох автоматників. В жодному випадку не можна повстанцям рятуватися втечею, залишаючи інших напризволяще.
Під час відступу перед переслідуванням переднє забезпечення повстанського відділу може потрапити в засідку. В такому випадку командир не може залишити своїх без допомоги. Він наказує головній частині сильним вогнем разити ворога, створюючи передньому забезпеченню умови для відходу разом із своїми вбитими та пораненими.
Найважливіше завдання — щоб ніхто не знав, де повстанці перебувають, якими шляхами ходять і куди заходять. Коли всі повстанці добре будуть пам'ятати шосту точку „Декалогу", успіхи ворога будуть зведені до мінімуму.
На закінчення — ще одне важливе зауваження для повстанських відділів, що влаштовують засідки: зброя мусить бути певна, беззасічна, невідмовна. Краще хай її буде менше, але щоб не засікалась і щоб повстанці вміли нею володіти. Бували випадки, що відділ в засідці мав понад п'ять скорострілів, але коли з'являвся ворог, обзивалися тільки рушниці. Скорострільник повинен досконало знати свою зброю, знати всі причини затримання. Він — важлива особа у відділі: своїм скорострілом захищає життя повстанців та дає їм змогу бити ворога.
В курені „Гайдамаків" був скорострільник Воробець, потім — ройовий в одному з повстанських відділів. Одного разу цей відділ потрапив у ворожу засідку. Становище було важке, большевики вбили вже кільканадцятьох повстанців. Але завдяки ройовому Воробцеві, що заліг зі своїм скорострілом і відкрив по ворогові влучний вогонь, частина відділу таки встигла відірватися від большевиків. Коли Воробцеві забракло патронів, він підповз до іншого скоростріла та, заступивши вбитого повстанця, продовжував вогонь, поки не відступив цілий відділ. Геройський ройовий Воробець помер згодом природньою смертю.
Приклади. В 1943 р. німці зробили велику облаву на повстанський відділ „Трембіта". Відділ вийшов із табору і в тому місці, де надходили німці, вдарив по них. Та повстанцям „Трембіти" однієї перемоги було замало. Сотенний Бродяга зібрав два з половиною рої одчайдухів та повів на засідку. На десятому кілометрі ріки Іломки, в тому місці, де шлях вузькоколійної залізниці проходить під високою стіною скали з одного боку, а з другого круто обривається в ріку, поставив повстанців. Потім підпалив міст. Ще міст добре не розгорівся, як повстанці почули свист паровоза. Коли поїзд опинився у смузі засідки, повстанці відкрили по ньому щільний вогонь та обкидали ручними гранатами. Довгі черги скорострілів, вибухи гранат, оклики „Слава" мішалися з криками німців, які, їдучи на відкритих вагонах, були знаменитою ціллю. Деякі з них просто з вагонів скакали в ріку та розбивалися об каміння, а інші — поранені та вбиті — посунули поїздом на палаючий міст. Між німцями були ветерани сталінградської битви, але й ті казали, що в такій ситуації, як під Стовбовою, їм бути не доводилося. П'ятнадцять німців, що вирвалися із засідки цілими, щойно на третій день, роззброєні, повернулися до с. Ілем'я. На місці засідки залишилося 80 убитих та 88 поранених. Скільки вбитих та поранених було в поїзді — ніхто не знає. Повстанці не зазнали жодних втрат.
Сотенний старшинської школи „Оленів" хорунжий Коник, пізніше підполковник, за лінією Керзона у квітні 1944 р. зробив засідку на відділ мадярів. Свою сотню Коник поставив нижче с. Новий Мізунь, у тому місці, де дорога наближається з одного боку до високого стрімкого берега, а з другого переходить у рівне поле з заплавою. Коли над"їхали мадяри, сотенний з одним повстанцем вийшли на дорогу та зупинили відділ. Вимагали, щоб мадяри склали зброю й не пробували оборонятися, бо вони оточені. Мадяри не вірили. Тоді сотенний свиснув, із високого берега на приголомшених мадярів були скеровані цівки рушниць та скорострілів. Мадяри без опору склали зброю. Весь табір — понад 100 рушниць, кілька важких скорострілів, кільканадцять легких, кілька тисяч штук амуніції, більше як 10 пістолів, радіопередавач, однострої, харчі, підводи, в'юки, верхівці — перейшов у власність повстанців. У тій засідці загинув один єдиний повстанець, ройовий Муха. І то помилково, від повстанської кулі. Сталося так, що на посвист сотенного ройовий зірвався, а повстанець, що лежав за ним, прийнявши ройового за мадяра, вистрілив.
Майстром влаштування засідок був курінний Летун. Перебравшись у німецький однострій, він зупиняв проїжджі військові авта та роззброював офіцерів.
Добрими спеціялістами засідок були також сотенні Середній і Бей. Та й інші повстанські командири не відставали в тій справі.
25.2.1945 р. до с. Липовиці прибула сотня большевицьких пограничників. „Вітрогони" вчинили наскок на них, застріливши старшого ляйтенанта та п'ять солдатів. Але не встигли большевики вийти з села, як „Вітрогони" в лісі за селом вчинили на них засідку. В ній загинуло ще двадцять большевиків. Сотня не зазнала ніяких втрат.
Та бували й інші випадки. 31.3.1945 р. коло присілка Вигода Галицького району вийшли на засідку проти большевиків два рої повстанців під командою ройового Кулі. Засідку зроблено неправильно, на відкритому місці. Коли на засідку наткнулося 16 внкаведистів, що над'їхали п'ятьма підводами, вони відразу ж по перших пострілах повстанців зорієнтувалися в ситуації, залягли в рові на протилежному боці дороги, відкрили вогонь, а потім з окликом „Рота, вперьод!" рушили на повстанців. Повстанці почали відходити. На жаль, довелося їм відходити чистим полем, тож і втратили зі свого складу дев'ять людей убитими і чотирьох пораненими. Між вбитими були також ройовий Куля та чотовий санітар. Ворог втратив 9 людей убитими.
У відповідь на „звернення" хрущових та рясних про "амністію" 20.7.1945 р. на шляху Ясень-Кам'янець відділ „Бистриця" вчинив засідку на пограничників, що їхали автомашиною з Перегінська. Сильним вогнем повстанці спочатку знищили авто та більшу частину большевицької групи, а потім, у 20-хвилинній перестрілці, також недобитих. На місці застави залишилося 19 большевиків, а між ними капітан, командир опірного пункту в Кам'янці. З трьох пограничників, яким вдалося втечею врятуватися від смерти на місці, два загинули від ран відразу біля річки Лімниця, а останній дійшов аж до лікарні в районному центрі й там помер. Отже, в засідці знищено 22-ох пограничників.
23.11.1945 р. одна чота повстанців під командою сотенного Довбуша вчинила засідку на шляху Вигода — Вишків. Ворожа автомашина з 30-ма большевиками над'їхала якраз у час, коли засідку щойно тільки готували. Зав'язався просто зустрічний бій. Большевики пробували відбитися, застосовуючи важкий скоростріл та два міномети. Було вистрілено кілька мін, та на м'якому грунті вибухли тільки дві з них. Під сильним вогнем повстанців большевики були змушені відійти, забираючи більшу кількість поранених та полишаючи чотирьох убитих, обидва міномети, один станковий скоростріл типу „Максим", 4 рушниці, ППШ, ракетника, кілька дисків до скоростріла «Дегтярьов", 1.500 штук ручних набоїв, 4.000 штук амуніції до ППШ, кільканадцять буханців хліба.
Влітку 1949 р. большевики заходилися влаштовувати засідки на одній полонині. В засідках тих загинули два наші повстанці. Кілька місяців згодом довелося проходити попри ту полонину мені. Як вояка мене зацікавило, в яких це місцях влаштовує свої засідки ворог. Виявилося, що місце для засідки було прекрасне. Узбіччям гори вела возова дорога на полонину. Рідкий старий ліс відкривав далеке поле зорення. Там, де кінчався ліс, дощі вимили ярок, який заріс молодими густими смереками. Далі простягалася довга і широка полонина. Якраз на тому узліссі з густих смерічок і засідали большевики. Гарне поле зорення й обстрілу мали на два боки. Коли з боку полонини надходили повстанці, їх можна було підпустити на зовсім близьку відстань, а тоді разити зі скорострілів. Позаду сховатися не було куди: полонина легко підіймалася вгору, і це робило неможливими втечу або оборону. Та й на другий бік рівний рідкий ліс давав большевикам великі можливості знищувати повстанців.
Усіх засідок вичерпати тут, звичайно, я не можу. Я навів тільки декілька прикладів, щоб проілюструвати те, що сказав про засідки взагалі. Та ще хочу особливо зазначити: нас, повстанців, пбвинна дуже глибоко цікавити форма боротьби засідками. Ми повинні докладно вивчати ту справу, застосовувати та найширше ділитися здобутим досвідом. Звичайно, не можна занедбувати вивчання і засобів боротьби ворога.
г) Диверсія. Диверсія — це одна з форм повстанської боротьби, що має за мету відвернути увагу ворога. Сюди належать дії, спрямовані проти існуючого державного ладу, як:
— протиколгоспні і противиборчі акції;
— збройні замахи, нищення вислужницького елементу.
Диверсійну акцію повстанські відділи проводять способом розчленування на малі групи — рої та ланки. Кожна група отримує від командира завдання та час його виконання. Оскільки диверсію здійснює мала група повстанців, та група для ворога дуже небезпечна. Мала диверсійна група може легко й швидко просуватися крізь відкриті й забльоковані місця, не привертаючи до себе уваги цивільних. Всюди видно роботу диверсійних груп, які під прикриттям ночі перерізають телефонні дроти, розкручують шруби в рейках, підпалюють зрубане дерево, спускають навантажені вагони, підпалюють скирти збіжжя, свердловини і сховища пального, нищать обладнання фабрик, молочарень, МТС та інших установ, відбирають контингенти, роблять засідки на проїжджаючі автомашини, забороняють робітникам працювати понад плян, в населених пунктах розкидають антидержавні летючки, здійснюють збройні замахи, знищують агентів.
Приклади: 1.11.1944 р. один рій „Журавлів" отримав завдання замінувати залізничний шлях між Раковом і Надієвом. Коли повстанці заклали міну, прибула большевицька стежа. З допомогою світла солдати стежі викрили шнур і червоним світлом дали знак, щоб поїзд зупинився. Поїзд став. З нього почали сходити большевики. В той час міну було зірвано. Втрати ворога: 5 убитих, кілька поранених, перерване сполучення.
26.6.1945 р. в селі Перекосах большевики арештували близько 20 чоловіків і жінок. Підвідділ із сотні „Вітрогони" під командою сотенного Тютюнника обстріляв сільраду. Червоні розбіглися, й арештовані повтікали.
28.2.1945 р. чота підвідділу „Рисі" пустила під укіс вантажний потяг на шляху Калуш — Долина.
3.1.1946 р. відділ „Рисі", що переходив шлях Журавно — Калуш, біля села Манастирця вислав уперед двох стрільців на стежу. У той час над'їхала ворожа автомашина. Большевики зупинили авто та з окликами "Лови, лови" кинулися в погоню. Повстанський відділ, що знаходився вже близько дороги, розгорнувся у розстрільну і почав наступ. Сутичка продовжувалася 45 хвилин. Оточені большевики відстрілювалися та хотіли пробити кільце для втечі. В результаті згинув майор артилерії, Інструктор Журавенського райвоенкомату старший лейтенант і один рядовий. Крім того, з боку большевиків був поранений один майор, один капітан танкових військ, один рядовий та працівник Журавенського райпарткому. Як подала розвідка, всі поранені потім померли у лікарні. Повстанці здобули один скоростріл, два ППШ, дві рушниці, один пістоль. Два полонені заявили, що автомашиною їхав штаб 791-го артилерійського полку, який стояв у Моршині від осені 1945 р. Полк був озброєний танками, що стояли в лісі біля Моршина (кількість невідома), гарматами й важкою та легкою автоматичною зброєю. Большевики з авто мали за мету оглянути околицю, в якій повинні були квартирувати большевицькі гарнізони.
Чота з відділу "Бистриці" під командою булавного Гайдамаки за допомогою районної боївки СБ спалила тартак у м. Долина. 15 стрибків, які охороняли тартак, було роззброєно. Спалено магазини з матеріялами, гараж з двома вантажними й одним легковим авто, слюсарню, магазин з пальним. Розбито і спалено магазини ліспромгоспу. Здобуто 18 рушниць, 1 пістоль, 3 центнери мила, центнер печива, 2 паки сірників, 1 паку тютюну, 2 бочки риби, 2 свині, 4 коні, 2 сідла, 16 возів тканин.
14.10.1945 р. командир Летун зі своєю сотнею вирушив рейдом у північну Калущину. Перейшовши Липовицю, Суходіл, Підсухе, Спас та Стругин, він у Ракові заквартирував. На другий день большевики більшими силами оточили село. Сотня вирвалася з кільця, втративши одного повстанця. У селі Кропивнику, де є копальня калієвої солі, повстанці підпалили великий склад дерева на станції.
У селі Голинь 22.2.1945 "Летуни" пустили під укіс великий потяг, який тягли два паровози. Повстанці заклали під рейки дві німецькі „теллерміни" та большевицькі смолянки. Вибух був страшний. Біля 1.000 большевиків, що їхали на фронт, залишилося на місці вибуху вбитими й пораненими. Одна чота Летунів" під командою чотового Мрії наткнулася у с. Довпотів на групу з 50 большевиків. Повстанці з окликом „Слава!" кинулися на ворога. В сутичці загинуло 25 большевиків, з боку повстанців був поранений чотовий Мрія та один рядовий. У рейді на Калущині зазнав поранення в ногу сотенний Летун, і команду сотнею перебрав Середній.
ґ) Боротьба з агентурою. Коли вороги побачили, що відвертою боротьбою їм не під силу знищити визвольний рух українського народу, взялися до іншої тактики. Вони хотіли розкласти ОУН і УПА зсередини, шляхом агентури. Отож, Організація та УПА постали перед новим ворогом.
Цю тактику застосовували вже німці. Звільнивши з таборів полонених сотні колишніх большевицьких вояків, висилали їх в околиці, охоплені українським визвольним рухом. Ще перед звільненням полонені проходили вишкіл, розповідали легенду, ніби вони втікають з таборів, що в рідні сторони ще не хочуть вертатися, а бажають приєднатися до повстанських відділів, щоб помстити за страждання свої особисті та своїх родин. Провокатори проникали до відділів, збирали матеріяли, а при нагоді втікали та зголошувалися в найближчих станицях гестапо. Для своєї роботи, крім полонених, німці вербували також провокаторів з місцевого шумовиння. Розпізнати провокаторів від дійсних утікачів та звільнених з полону було важко.
Німецька агентурна робота певним чином принесла користь УПА: вона привчила українських командирів і повстанців до обережности, зміцнила революційну пильність, вимогливість у підборі бійців до повстанських відділів. Через побоювання провокацій у повстанських відділах були організовані відділи окремого призначення (ВОП), що мають перед УПА великі заслуги. Пізніше завдання ВОП перебрала військова польова жандармерія (ВПЖ).
Характерним прикладом провокацій тих часів була згадувана вже афера Івана Фетика з відділу «Сіроманці". Звільнившись з відділу під приводом недуги, він навів німців на табір „Гайдамаків" на горі Лютій.
Під большевицькою окупацією провокація і агентура ще більше поширилися та завдають нам дошкульних втрат. Провокатори рекрутуються з продажного елементу, позбавленого будь-якої моралі. До боротьби з тією пошестю мусила стати ціла УПА. Кожний повстанець змушений був збільшити пильність, щоб оберегти від прихованого ворога себе і відділ. Були випадки, що агентура проникала не лише до рядового складу повстанців, але також і до командного. Наприклад, у старшинській школі „Олені" був викритий поручник Кацо, у відділі „Загроза" — чотовий Ненаситець, у відділі „Опришки" демонічним типом провокаторки була гарна санітарка Оленка.
У присязі вояка Української Повстанської Армії є два пункти, які стосуються поборювання агентури і провокації. Один з них — "Буду революційно пильним воїном", другий — „Буду суворо зберігати військову і державну таємницю". Повстанець з глибоким почуттям чести ніколи не заплямує себе вчинком, що заперечує мораль націоналіста. Він завжди буде дисциплінованим воїном, завжди буде пильним, щоб ворог не проник у ряди УПА.
Ворог намагається розвідати, де розміщений повстанський відділ, яка його сила, командний склад, озброєння, звідки отримує харчі, де має намір провести бойові акці, як забезпечує себе на постоях і в маршах, які форми партизанської боротьби, шляхи перемаршу тощо. Щоб здобути ті відомості, ворог висилає до повстанських відділів своїх провокаторів. Ті для маскування своєї юдиної роботи вдають із себе дуже пильних, відданих Справі борців. Тому натрапити на слід їхньої провокаційної роботи дуже важко, часом лише випадок розкриває їхнє справжнє обличчя.
Тому командир не може приймати до відділу людей неперевірених, без рекомендації організаційної сітки. Він повинен уважно прислухатися до застережень інших, а особливо Служби Безпеки. Прив'язаний до своїх підкомандних, командир інколи може й не припускати, що той, кому він найбільше довіряє, є його та Справи ворогом. Командир має обов'язком вишколити повстанців, прищепити їм обережність і засади конспірації. Вояки, які розуміють вагу конспірації, не виявляють таємниць ворогові, в скрутному становищі вони радше накладають на себе руки, ніж стають зрадниками.
Приклади. В „Ідеї і чині" (ч. 10,1946, ст. 86) була подана така вістка:
„Буша звів запеклий бій з енкаведистами під горою Біла Розтока, біля села Кропивник району Вигода Станиславівської области. В бою ворог втратив 32 убитих і поранених. З боку повстанців було 5 убитих і 3 поранених".
Вістка коротенька, але під нею захований великий трагізм, посталий на ґрунті бруду, підлоти, низьких інстинктів. Це була робота санітарки Олени. Вона, як коханка оперативника НКГБ, мала завдання сподобатись сотенному Довбушу, розвідати в нього запроектовані акції відділу та донести своєму оперативникові. Вона мала також організувати у відділі агентурну сітку. Того дня, коли на табір „Опришків" було наслано большевиків, коли сотенний, поставлений у скрутне становище, з кривавими жертвами пробивався крізь вороже кільце, коли на боєвищі вмирали повстанці, Оленка лише за кількадесят метрів далі романсувала зі своїм оперативником.
Вістун був повстанцем у якомусь з відділів у Чорному Лісі. Коли захворів на тиф, сотенний дав йому відпустку. Та він до сотні більше не повернувся. Після одужання він працював як кущовий у Вигодському районі. Взимку 1945-46 рр. він просив моїх хлопців, щоб я прийняв його до свого осередку. Та я відчув до нього антипатію і не згодився. Вістун був дуже бридкий, мав обличчя, подібне до обличчя азіята. Зрештою, його не любив також комендант районної боївки СБ Орел, дуже ідейний та хоробрий юнак, який мав матеріял, що компромітував Вістуна. Але Орел не спромігся переконати свого командира в тому, що Вістун займався агентурною роботою. Своєю відвагою й енергією від здобув собі довір'я. Вістун не боявся проходити попри большевицькі застави, йому вдавалося цілими тижнями перебувати в селах, де аж кишіло від большевиків, не натикаючись на ворога, і коли повертався до осередку, то приносив зі собою люксусові харчі й багато цигарок хорошої якости. В 1946-47 рр. він був харчовим. Осередок окружної пропаганди тоді трохи не загинув з голоду. Повстанці їли худоб'ячу шкіру. Був голод також і в моєму осередку. Навесні ми були такі виснажені, що ноги під нами вгиналися. Вістун керував постачанням так, що казав повстанцям приходити на одне умовлене місце, а сам постачав харчі в інше, де якимсь чудом знаходили їх большевики. Моїх хлопців намовляв піти з ним в село, де він сам жив, роздобути собі одежу. Я на це не погодився і хлопцям сказав: „Вістун мені не подобається, і ви ходіть краще обдерті, ніж маєте за лахи накласти головами". Коли я дав кравцеві пошити вбрання, він замінив мій новий матеріял на старий. Вчинки Вістуна були дуже підозрілі, і я не раз звертав на це увагу районному провідникові Боліварові, але той відмовляв мені тим, що проти Вістуна не було доказів. А між тим роботою Вістуна було:
— облава на горі Лисій;
— знищення в селі кількох чесних людей і цілої родини;
— очорнювання чесних людей;
— смерть Орла та районного провідника СБ Вірного з цілою боївкою з шести осіб;
— спричинення облави в Вигодщині влітку 1947 р., і саме в той час, коли через околицю проходили визначні командири УПА (тоді загинув булавнйй „Бор").
Та остання робота була завершенням Вістунової провокації. Один з командирів прямо сказав Боліварові: „У вас є грубший провокатор". Слідство виявило злочинну роботу Вістуна. Він мав завдання нищити провокацією або голодом всі осередки на терені Вигодщини, видавати зв'язки, а особливо повідомляти про перехід визначніших людей і спільно з большевиками влаштовувати засідки та облави на них. Тим провокатором був сумнозвісний Василь Сащак-Вістун з с. Новошина, район Вигода.
д) Розвідка. Кожна армія проводить свої дії таємно, щоб несподіваним маневром і вогнем знесилити ворога, завдати йому дошкульних втрат та змусити піддатися. Одночасно кожна армія веде розвідку, щоб не зазнати несподіваного удару з боку ворога.
Розвідка — це збирання відомостей про ворога, його силу, озброєння, командний склад, розташування, забезпечення, настрій, пляни та спосіб дії, адміністрацію, магазини тощо. В прифронтовій смузі командир висилає цілі відділи або окремих людей, що мають завдання розвідати про ворога. Така розвідка обмежується лише невеликим відтинком. Є ще розвідування глибокого запілля ворога. Його здійснюють місцеві люди або люди, що їх перекидають туди літаками з радіопередавачами чи поштовими голубами для передачі відомостей. З розвідкою пов'язується контррозвідка. Це окремий, переважно військовий апарат для поборювання ворожої розвідки.
Для розвідки свого передпілля командир висилає двох-трьох повстанців або підвідділ, яким дає точне завдання, відтинок, час вимаршу й повороту, знаки і клички. Розвідку проводиться зоренням і боєм.
Командир підвідділу, отримавши завдання, повинен на карті вивчити місцевість, дорогу руху, перевірити готовність підвідділу, забрати в повстанців усі документи, фотографії й листи, передаючи їх бунчужному. На вихідній позиції виставляє зорця, а сам у той час інформує вояків про завдання. Потім розчленовує підвідділ, визначає парні стежі на перед і на боки. Передова стежа мусить знати напрям маршу та просуватися перед відділом на відстані 300 м вдень і 100 м вночі.
Просування стежі підвідділу відбувається перескоками.
На кожній зоровій межі командир проводить зорення сам особисто. При наявності перешкод командир повинен їх оглянути й зазначити у своїй звітній карті. Підвідділ веде розвідку непомітно, дбайливо маскуючись. Про наявність ворога в оселі свідчить гавкання псів, пізнє або передчасне палення в печах. Коли підвідділ має провести розвідку оселі, слід починати від крайніх хат. Наявність ворога в лісі зраджують птахи, які кружляють і не сідають на дерева. Шелест листя і тріск ламаних галузок також свідчать про рух війська. На місце зупинок і відпочинків вказують ватри, недокурки, сірники, бляшанки від консервів. Вивчаючи залишені бляшанки, командир може визначити силу ворога. Рух ворога на дорогах можна пізнати по хмарах порохів, скрипові коліс тощо.
Розвідку можна проводити також боєм, роблячи засідки, наскоки з метою захопити полонених.
Про свої спостереження командир звітує в свою чергу своєму командирові. При висиланні звітів треба зважати, щоб не висилати їх запізно.
Для розвідки глибокого запілля ворога УПА призначає у штабах вищих ступенів окремих старшин-розвідників. Ті старшини підбирають собі людей з цілої округи. Вони мають завдання збирати потрібні відомості та подавати їх старшині-розвідникові. Така розвідка дає дійсне уявлення про вороже запілля: розміщення, роди й силу війська, командний склад, озброєння, забезпечення, настрої, магазини, установи, ворожу адміністрацію, службовців, партійців, органи міліції, тюрми, концтабори, зв'язок, шляхи сполучення, фабрики з їх продукцією, торгівлю, фінансові органи, радгоспи тощо. Збір тих відомостей тим більше цінний, що ворог намагається їх засекречувати.

 



Создан 03 мар 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником