СТАРИЙ КАЛУШ

П.НОВИНА ВОВКИ

Фрагменти з хроніки одного відділу УПА "Вовки"



П.НОВИНА

ВОВКИ

Фрагменти з хроніки одного відділу УПА "Вовки"

 

Ліон              1948              Париж

Видання 3Ч ОУН

„Україна завжди змагалася за свободу" (Вольтер)

Останні місяці першої світової війни принесли великі політичні зміни в східній та середній Европі та Азії. Ще десятки літ до війни назріваючі національні протиріччя внутрі тодішніх імперій знайшли для свойого останнього вияву пригожий момент і стався вибух: прийшло до розподілу імперій. Закономірний, невипадковий процес розподілу імперій на їх складові частини, з яких вони дорогою насильства повстали, дійшло до свойого завершення. Цей процес розподілу імперій, що його можна ствердити в історії всіх досі існуючих імперій аж. до наших часів включно, не поминув і російської імперії. Одначе, тоді як нові політичні формації на просторах Австро-Угорщини чи отаманські імперії набрали тривалих форм, природний процес розподілу російської імперії на національні держави було стримано і закономірний, природний розвій подій на цих теренах було повернено назад. Переможці з першої світової війни, подібно як у другій світовій війні, намагаючися рятувати свойого російського союзника, хоч-не-хоч дали піддержку реакційним силам Росії, (бо інших там як тоді, так і тепер не^ було), а ці тоді, як і тепер, вийшовши ціло з небезпеки і ставши, дякуючи другим силам, на ноги, стали загрозою для них самих і для цілого людства.

Російські імперіялісти, плекаючи вже від давна думки про те, що ,,Росія покликана на те, щоб бути вождем усім народам", чи то пушкінське: „все русскому мечу подвлас-но", хоч позбулися в 1917-20 рр. своєї старої провідної верстви, не позбулися старих імперіялістичних гасел і замірів. Для замилення очей і позискання світа було тоді принято модерні гасла і царську Росію проголошено причиною всього зла, подібно, як у другій світовій війні було розв'язано комінтерн чи дозволено християнську релігію, щоб вий-

шовши з небезпеки, відновити його під формою комінформу і переслідувати релігію, та в цілому дальше проводити імперіялістичний курс царської Росії. Про збереження „єдиної неділимої" думають ввесь час і білі російські емігранти. Вони, хоч не мають ні клаптика русскої землі під своїми еміґрантськими ногами, радіють ростом, мовляв, нехай і большевицької, але таки рускої імперії, а як цій імперії поневолені нею народи збираються нанести удар, вони метушаться, лають ці народи, лають большевизм і збираються замінити большевиків, але врятувати цілість російського концтабору. Розраховуючи на коротку людську пам'ять — вони голосять нині поза кордонами Росії, що все зло в тому, що Росія большевицька, хвалять Росію з часів перед большевизмом, дочіпають до неї модну тепер демократичну вивіску і пропагують як останній крик свободи та поступу. Ціль і червоних і білих російських імпері-ялістів одна: рятувати за всяку ціну імперіялістичну, на насильстві побудовану Росію, що як протиприродний твір приречена на розподіл і рано чи пізно буде знищена. Треба ствердити, що врятування російської імперії перед розвалом в одній і другій світових війнах, було антиприроднє і як таке явище, воно жорстоко мститься. До того ствердження треба додати друге. Розвал Росії можна було стримати на деякий час, але він як явище природнього процесу прийде з тим більшою силою і нагальністю, з чим більшою натугою його буде здержувано. Природнього процесу розподілу Росії-імперії не спинити, як не можна було спинити упадку інших імперій, як еспанська, австро-угорська, ото-манська та другі. Ріст та упадок імперій, як насильного нагромадження чужих земель в одну силою сковану цілість і роспад цієї цілості під впливом протиріч, що оформлюються в національній і антиімперіяльній боротьбі — має свою подібність у всіх досі існуючих імперіях.

Завершенням процесу розподілу російської тюрми на-родій на національні держави, мало бути повстання і закріплення на її руїнах національних держав, що оперті на етнографічнім принципі і пов'язані між: собою спільними інтересами, мали внести замирення в ту частину Европи та Азії і причинитися до загального замирення в світі. Що без повстання національних держав на руїнах загарбницької імперіялістичної Росії, якої б то не було барви, немає мира та рівноваги в Европі та світі,-доказують політичні події останніх десятиліть.

Нажаль, національні держави, що повстали на руїнах

Росії, за виїмком деяких, що були залишені російським ім-періялізмом „на потім", не вдержалися. Коли б вони були вдержалися і Росію було зіпхнено в її етнографічні границі, тоді зникло б на теренах Сходу Европи та Азії марево імперіялізму назавжди, а рівновага сил і замирення, що тут запанували б по перемозі ідеї самовизначення народів і свободи людини, були б причинилися до того правопорядку, що його бачимо від довшого часу в Західній Европі. Західня Европа вже давніше переборола спроби насильного ,,об'єднання" і принципи, які тут панують, дозволяють на існування побіч великої Франції, малої, подібної до неї культурою й мовою Бельгії, чи ще меншого Люксен-бурга, або в сусідстві Англії — вільної Голяндії, Данії та скандинавських держав.-До такого стану речей дійшла за-хідня Европа не без боротьби; таку боротьбу за такий стан речей проводила й проводить східня Европа й 'підсовєтська Азія і ця боротьба вже двічі, дякуючи піддержці зі зовні імперіялістичній Росії, скінчилася для нових прогресивних сил невдачею і ситуація в східній Европі і підсоветській Азії залишилася протилежною до тої, яка є нині в західній Европі.

В східній Европі дальше бродить примара російського імперіялізму й бродить вона всюди там, куди просувається російський імперіялізм, що намагається переконати світ про свою „свободолюбність", ,,мирність" та „демократичність".

Імперіялізм сидить глибоко в душах й інших сусідів України. Жадоба поживитися чужим, відібрала їм ясність думки і перспективу погляду. Чигаючи, по першій світовій війні, на упадок української державности, вони не тільки, що не піддержали боротьби українського народу та інших поневолених Росією народів за свою волю, а навпаки й са--мі посягнули по українські землі, чим помогли відродитися російській імперії в її червонім виданні, що мала зготовити їм таку ж долю, яку вони колись зготовили разом з Росією Україні. В висліді другої світової війни, ці народи, як теж і другі, впали жертвою російського імперіялізму. Треба ствердити, що держави, які повстали у висліді першої світової війни, сьогодні вдіє не існують, як самостійні одиниці; нове видання російської імперії, тим разом у формі пролетарської держави, показалось ні на йоту неіншим, коли йдеться про загарбування чужих земель, від імперії царів;

навпаки, большевики ще й „перевиконали норму" й коли царський імперіялізм стояв коло Каліша, то російсько-

большевицький стоїть в Берліні, над Лабою і Адріятиком. Не змінився і стан неспокою, загрози і непевности; цей стан імперіялістичної загрози існував за царської імперії, продовжував існувати поміж двох війн, існує й тепер. Цей стан загрози для свободи людини і народів триватиме так довго, як довго існуватиме російська імперія будьякої барви, й перестане існувати, як тільки перестане існувати Росія-імперія.

В рр. 1917-20 врятував російську імперію марксизм. Ця реакційна, завертаюча на позиції російського імперіялізму ,,кращих часів", доктрина подавила молоді ще національні держави, що повстали по упадкові царизму. Здержавши природній. процес розподілу російської імперії, не без помочі союзників і при співчутті ,,наївних всіх країн", ця доктрина відсунула розвал російської імперії, що стала нині загрозою для світового мира.

Спекуляція тих народів, що за ціну віддачі України та других воюючих з Москвою народів в неволю „оновленій російській імперії, хотіли купити собі мир „за всяку ціну", не виправдала себе. Лричиною цього була сама природа імперіялізму, що незнищений до основ, змагає до нового поширення.

Україну, що виступила проти російсько-большевицько-го імперіялізму від перших днів його народження, залишено самітною. Голоси остороги до решти світу, що виходили від України і інших народів Сходу Европи та Азії, що обороняли свою волю перед ,,новим" російським імперіяліз-. мом заглушили голоси міжнародніх снобів, що в ім'я „нового поступу" вже наперед оправдували російську імпері-ялістичну криваву машину. Далекі від сантименту до „незнаного народу" і не добачуючи для себе небезпеки в відродженні російського імперіялізму, тодішні переможці відгородилися від теренів східньої Европи муром недочування й недобачування та байдужности.

Залізну занавісу, що відділювала б Схід Европи та со-ветську Азію від решти світу і позволяла б недобачувати організованих голодів, масових розстрілів, мордів та заслань, було затягнено ще в 1921 р. з тією тільки різницею, що тоді говорилося про відгородження від советської Росії не „залізною занавісою", а ,,колючим дротом". Така повна незаінтересованість всім тим, що діялося за „колючим дротом" помогла тоді російським большевикам розправитись зі своїми демократичними противниками, подібно, як нині помагає їм це робити „залізна занавіса" й винищую-

чи своїх противників — національні рухи спротиву, у висліді організувати базу для завоювання світу.

Нині вже стає поволі ясно світові, що відновлення російської імперії в 1921 р. під назвою СССР було причиною неспокою в цілому світі, це привело до другої світової війни і що, коли б на руїнах большевицької імперії повстала якась інша російська імперія, вона буде теж причиною неспокою і нових воєн.

Незважаючи одначе на цілковите незаінтересування решти світу поневоленими Росією народами, ці народи не склали зброї. Борючися всіми можливими засобами проти національної смерти і фізичного винищення, вони боронили хоч-не-хоч і решти світу, бо опізнювали протиевропей-ський і протисвітовий похід большевизму, даючи таким чи-' ном час для решти світу консолідуватися і організувати протибольшевицький спротив. Друга світова війна, що досягла свойого зеніту якраз на Сході Европи в боротьбі двох імперіялізмів за посідання тих просторів, не пройшла понад голови пасивно вижидаючих мас. Навпаки, незважаючи на 28-літні заслання, розстріли, голод і пацифікації, як рівнож уже в часі війни, залишені самі собі, без помочі зі зовні зброєю, харчами, чи військовими матеріялами, народні маси України і других поневолених народів східньої Европи та підсовєтської Азії, очолені своїми революційними політичними проводами почали боротьбу на два фронти, доказуючи тим свою незломну волю боротися проти всякого наїздника й бути одиноким вирішальним чинником на своїй землі.

В основу боротьби з окупантами поставлено:

1. ідею власних сил і спільної боротьби народів Сходу Европи і підсовєтської Азії проти спільного ворога;

2. розподіл російської імперії і побудову на її руїнах вільних незалежних держав поневолених Росією народів, беручи в основу побудови одиноко справедливий етнографічний принцип.

Народи, що визнали такі принципи на час боротьби і по її успішнім закінченні, в тому й український народ, простягнули руку своїм сусідам, часто вчорашнім ворогам, закликаючи й їх стати на цей єдино-правильний шлях.

Облудному російському большевизмові протиставлено найбільш прогресивне гасло сучасности „Свобода народам, свобода людині". Білим російським імперіялістам, що мріють про відновлення російської імперії, звалюючи всю вину за зло на її просторах на большевизм, як теж іншим

імперіялістам, що ховаються за гасло „За нашу й вашу вольность", в дійсності ж мріють про нові імлеріялістичні захвати, спекулюючи на „несвідомості" мас — протиставлено національну свідомість народніх мас поневолених націй східньої Европи і підсовєтської Азії.

Виразником активної волі мас українського народу стала, створена з ініціятиви Організації Українських Націоналістів (революціонерів), та очолена УГВР Українська Довстанська Армія. Як військово-політична формація українського народу, УПА успішно відбивала удари на два фронти, що їх хотіли нанести імперіялісти українському на-ордові в часі другої світової війни.

Виходячи з правильних заложень і прямуючи до справедливих цілей в боротьбі за новий лад на Сході Европи і в підсоветській Азії, з'єднала УПА в своїх рядах теж бій-цій других поневолених народів в їх окремих національних відділах, зглядно пішла на співпрацю з уже існуючими й бореться до сьогодні з російським большевизмом, ламаючи легенду про неможливість підпільно-революційної боротьби у СССР. Розуміючи правильність спільної боротьби всіх поневолених Росією народів проти російського ім-періялізму, УПА виписала на своїх прапорах, побіч клича:

„За Українську Самостійну Соборну Державу", теж клич:

„За волю поневолених Москвою народів". Поставлення цих двох кличів побіч себе не випадкове, на що вказує боротьба за їх здійснення, що стала змістом життя бійців УПА до сьогодні.

Доля Сходу Европи і підсовєтської Азії зв'язана з Україною. Без вільної України немає вільних держав наших сусідів. Без вільної України немає вільної Польщі, вільної Литви, Лотви, Туркестану, Білорусі, Румунії, Угорщини і других держав сусідніх нам народів навіть тоді, коли вони продовж останніх 20-и років існували, як незалежні держави.

Український народ зрозумів нерозривність цих кличів. Коли зрозуміють теж наші ближчі і дальші сусіди, що повстання та існування УССД, це зломання російського імперіялізму, це кінець розборам Польщі, кінець загрози Балканам, чи балтійським державам і т. п., що це вкінці людське життя для російського народу на своїй власній землі, без імперіялістичної кліки — тоді буде розвалена „тюрма народів", а настане свобода народам і свобода людині, які нині відстоює УПА.

УПА доказує в практиці життєвість ідеї власних сил і співпраці народів у спільній боротьбі проти спільного ворога. Стоячи в затяжній боротьбі проти російського імпе-ріяліста в кривавих большевицьких барвах, УПА з бійцями й боєвими формаціями інших поневолених сьогодні Росією народів, перешкодить завтра відродженню інших ім-періялізмів на густо скроплених кров'ю бійців, просторах російсько-большевицької тюрми народів. *

Ідеї, що лягли в основу революційної боротьби УПА та інших поневолених Росією народів, зображені в уривках дневника бійця УДА, що його публікуємо під назвою „Фрагменти з хроніки одного відділу УПА „Вовки". Живучість цих ідей і повну відданість їм найкращих синів України стверджує кожний змальований там день українського бійця — простого вояка і старшини, цілої УПА, цілої Воюючої України.

У фрагментах з хроніки відділу УПА „Вовки" зображено один відтинок боротьби УПА, а саме протибольше-вицький відтинок. В часі, про який йде мова в цьому днев-нику, в Україні не було вже німецьких наїздників: на їх місце прийшли большевики та їх прислужники. УПА бореться з новим окупантом, між іншим, теж при помочі рейдів. Такий рейд виконує і відділ УПА „Вовки", обороняючи українське населення Холмщини і Підляшшя, споконвічного автохтона цих земель, від насильного виселення і рівночасно несе нові ідеї, ідеї спільної боротьби всіх народів проти російського імперіялізму та ідею справедливого" розв'язання спорів на етнографічному принципі, елімінуючи взаїмну ворожнечу й боротьбу, що тільки виходила й виходить на користь імперіялістам.

Як документ життя і змагу українського народу на найдальше на захід висунених українських землях, за своє буття, як теж, як незбитий доказ спроб справедливого розв'язання зі сторони українського народу українсько-польського спору — являються фрагменти з хроніки відділу УДА ,,Вовки" — публікацією великої вартости.

Український народ, зазнавши гноблення і нещасть від своїх короткозорих сусідів, не засліплює себе бажанням помсти, але простягає руку всім народам і кличе вступити на одиноко-правильний шлях до майбутнього — шлях УПА;

бажання вільно жити на своїй землі і шанувати вільне аздяття других народів, властиве й командирові й бійцеві

УПА. Боротьба, зі злом, де би воно не було, любов до свого й пошана до чужого — це чесноти сучасної Воюючої України.

*

Фрагменти з хроніки одного відділу УПА „Вовки", це

частина з оригінального дневника-історії рейдуючого відділу УПА „Вовки". Записки проводив сотенний писар Новина від 24.8. 44. до 19.10. 45 р., коли то він згинув у бою;

дальшу частину дневника до 22.11. 45 р. вів його наступник. З огляду на документарну вартість хроніки, задержано в цілості стиль оригіналу й пропущено лише ті місця, що їх сьогодні публікувати ще не можна, що й виходить зі слова в наголовку: фрагменти (уривки).

В. М. Б.

10

ФРАГМЕНТИ З ХРОНІКИ ОДНОГО ВІДДІЛУ УПА

„ВОВКИ"

24. 8. 44, Четвер.

День гарячий. Сонце пече немилосердно. Старі дерева хоронять нас від спеки. Стрільці малими групками, ховаючись у тінь, розповідають собі про переживання під час переходу фронту.

і.ісля обіду відбувається збірка цілого відділу. К-ир Черник перегруповує стрільців: кількох задержує при собі, кількох відсилає до СБ, а перегрупований відділ передає к-ові Карпові. По збірці робимо порядок біля себе: хто перешиває гузики, хто наладовуе в набійниці набої, а хто чистить зброю. Табір оживає.

Сонце схилилося до заходу, його проміння розпорошується на верхів'ях дерев, не дошкулює більше своїм жаром стрільцям. Час від часу повіває приємний вітерець. .Серпневий день добігає до кінця. Заграва сонця, що саме заходить, вкрадається крізь щілини густого лісу та позолочує його різноманітне листя. Вона скоро зникає й вечір-ний сумерк сповиває землю.

К-ир Черник прощає стрільців і від'їздить. Ми збираємо свої приладдя та готуємось до відходу. К-ир Карпо робить збірку й ми стрілецьким рядком відходимо далі на-північ від Г-ого повіту. Куди йдемо й де заквартировуемось — ніхто зі стрільців не знає. Про це знає сам командир. Тихо без шелесту посуваємось польовими доріжками та стежками „Холмського степу". По недовгому марші доходимо до Т-ої колонії і тут заквартировуемось. Стрільці роями помішуються в стодолах .і за хвилину всі засипляють

11

твердим вояцьким сном. По подвір'ї проходжується повільним кроком стійковий...

Погідний світанок зустрічає стрільців, як ще спали. Та вперті промені сходящого сонця втискаються крізь щілини в стінах стодоли, пробуджують їх і поздоровляють з новим днем.

Швидко беремось за вранішній порядок: чистимо взуття, та миємось. На подвір ї зустрічають нас радісні господарі та розповідають про своє .життя під большевицько-польською дійсністю. Село Т. і колонія Т. уважаються за одні з кращих та свідоміших під національним оглядом осель на Холмщині. Тим то їхнє приязне ставлення до нас підбадьорує на дусі всіх сгрільців. і о хатах уже готове для нас багате на потрави снідання. Цілий день проводимо на веселих гутірках із селянами. Від них довідуємося, де й в якій скількості стоять большевики та польська міліція. Пополудні зголошуються до нашого відділу кілька добровольців з поблизьких місцевостей. Наші стрільці інформують їх про повстанське життя. Надвечір наша розвідка доносить, що в селі В. квартирує „істребітєльний отряд", а в поблизьких околицях часто з'являються польські банди. Ввечері відходимо на північний захід. Тому, що терен за-грожений, ідемо дуже тихо й обережно. В селі П. зостаємось на відпочинок. Довго не спимо. Скоро світ усі встаємо, снідаємо й у бойовому порядку пробуваємо увесь день. Це село досить підозріле, бо з нього зголосились численні добровольці до ЧА. Щохвилини можемо сподіватись наскоку червоних і польської міліції. Декілька днів тому один із цих добровольців прийшов на відпустку. За нього ми знали та мали його під обсервацією, іюполудні він зник. Ми думали, що він напевно повідомить про наш постій найближчий ,,істребітєльний отряд" або польську міліцію. По кількох годинах виявляється, що червоноармієць преспокійно спить у стодолі. Після такого довгого напруження ця весела' вістка про цього підозрілого типа розвеселила /стрільців. Кожний із задоволенням споглядає на схилене до заходу сонце. Ворог, навіть повідомлений про наш постій, в пізню денну пору не може на нас наскочити, а вечір, що наближається скоро, робить повстанців панами ситуації.

Ще одна несподіванка зміцняє настрій стрільців: К-ир Карпо організує один прилад метати гранати за допомогою кріса т. зв. „німецький гарлач". З цікавістю та задоволенням оглядаємо його. Це заступатиме нам гранатомета.

12

Крім „гарлача" зорганізовано ще кілька барабанів (тром-мель) до німецького кулемета.

27. 8; 44, Неділя.

Святковий настрій селян пригадує кожному з нас, і поготів тому, хто загубився в численні днів, що сьогодні свято. К-ир Карпо виїжджає до поблизьких сіл у деяких справах і привозить нам чисту білизну та багато цікавих вістей про бої УПА із істребітєльними отрядами по всій Україні. Хутенько перебираємось у чисту білизну та з погордою відкидаємо брудну, що на ній нерозлучні наші ,,приятелі-партизани" залишили криваві сліди дошкульного герцю. Чиста білизна заступає в нашому повс ганському житті гарне вбрання, що його ми надівали в неділю та в свята, перебуваючи вдома. Тим то задоволене відсвятковуємо цей день із селянами. Розповідаємо їм про дії УПА та наш визвольний рух на всіх теренах. Тут мають місце й ці найновіші вісті, що їх привіз к-ир Карпо. Селяни із захопленням слухають наших оповідань та в свою чергу висловлю-•• ють вражіння, що його зазнали в часі розмов із червоно-армійцями. Від них довідуємося, що сьогодні має вібутись зібрання в Народному Домі... Надвечір повертаються господарі з села, а за ними з • усміхненими личками гарно прибрані молоді дівчата. Стрільці весело зустрічають господарів і дівчат. Дехто жартує з дівчатами, дехто розповідає веселу анекдоту зібраним коло нього жартівливим слухачам, а від господарів довідуємось, що на зібрані проголошено мобілізацію до ЧА чотирьох річників (22-25).

Ось надходить Альоша (заступник к-ира Карпа) враз із стрільцем Ванею, що ходили в розвідку до села. Обидва в совєтських уніформах. С-ць Ваня це новоприбутий дезертир з ЧА.

Вечірна пора перериває все.

Вранці відходимо до поблизького лісу.

К-ир Карпо з трьома стрільцями їде до Т. з метою зібрати до відділу на вишкіл тих, що мають від'їжджати до ЧА. Одначе до ЧА ніхто не зголосився та й не думає зголошуватись.

Увечері розташовуємось у колонії К. Вона нам вигідна тим, що споєна з лісом глибоким ровом, а ним дуже зручно відступати. Наступного дня, Після сніданку, Карпо їде до к-ра Черника в Т. Увечері вертається з кількома хлопцями з СБ, що привозять нам одного кулемета „Діхтярева".

13

Ночуємо в тій самій колонії. Зраня в 7-мій год. на колонію в'їжджають два большевицькі верхівці. Стійка намагається їх зловити, та вони відстрілюючись, утікають. Це напевне ворожа розвідка. Тому й зараз відходимо в бойовому порядку ровом до лісу. Тут займаємо становища та нетерпуче вичікуємо ворога. К-ир Карпо верхи їде лісною доріжкою, щоб провірити ліс. На закруті запримічує боль-шевиків, що стрілецьким рядом ідуть напроти. В цю ж мить зіскакує з коня. Три короткі серії з МП і три большевики звалюються з ніг. Ворог заметушився. Перестрашений стрілами кінь виривається з рук і з розпущеними стременами втікає в кущі. Скориставши з ворожого замішання к-ир Карпо щосили спішить до відділу та повідомляє про свою сутичку.

Тим часом з протилежного боку чуємо дикі вигуки червоних. Сили ворога дуже великі. Не можна зводити бою. Треба вміло лявірувати поміж ворогом. Відступаємо в глиб лісу. Большевики нас завважують і починається стрілянина. Вже ворожі Гранатомети шукають нас серед кущів і різного розміру стрільна розриваються ближче і дальше від нас. Зашумів ліс тисячами зловіщих акордів. Вміло відв'язуємось від ворога й роями посуваємось обережно поміж -кущами. Ворог здезор'єнтований. Стілянина, дикі лайки й вигуки большевиків защораз віддаляються. Перший рій перебивається до села М., а три рої з к-ом Карпом, просмикуючись поміж большевиками, відступають до Н. Так під умілою командою к-ира Карпа щасливо перебули велику акцію на т-ий ліс. В акції на цей ліс брав участь цілий полк большевиків. Наслідки такі: большевики мали три забиті й одного раненого, а ми втратили одного коня під верх. К-ир Карпо довго не може забути втрати.

Чергові два дні проводимо в лісі. Чути не дуже далеко розриви бомб і розриви артилерійських стрілен. Кажуть, що це большевики роблять акцію на польські банди.

Увечері приходимо на колонію М. Ніч зоряна, тиха. Над ранком перший приморозок. Стрільці легко зодягнені. Докучливий холод не дає довше спати. Кожний розгріва-ється короткою руханкою.

Тим часом сонце здіймається вгору та розгрівае землю, що парує, а мряка підходить угору. Стало тепло. Деякі стрільці лягають у затишку до сонця та думають докінчити своє спання; деякі грають в ,, підкидного", або переповідають цікаві історії й казки. Один стрілець, що вистрілив не

14

хотячи при чищенні пістоля, стоїть під крісом — відбуває

кару.

По вечері вирушаємо далі напівніч. Блідолиций місяць

освічує нам дорогу й попалені колонії. Повалені димарі великих забудувань — це свідки недавного життя.

Розсилаємо розвідки на всі сторони. Довідуємось від селян. що до села Ч. зчаста приїжджає польська міліція.

3. 9. 44. Неділя.

Поляки сьогодні заквартирувались у шкільному будинку й мають заночувати. Шкільний будинок мурований і має один поверх та стоїть при самім шосе. Міліція зухвало поводиться з українським населенням — б'є, арештує селян та грабує в них майно. К-ир Карпо задумує зробити наскок на станицю. Одноповерхового будинка дуже важко здобути, бо ми не маємо жодної тяжкої зброї, крім одного „гарлача" та русского ,,ПТР-а", а вони мурові не багато пошкодять. Все ж: таки можна трохи знищити, а ще більш настрашити та припинити їхню самоволю. К-ир наказує генеральне чищення зброї. Над сам вечір вертається остання розвідка й потверджує попередні вістки. Поляки зостались на нічліг у тридцять до п'ятдесять осіб. Упродовж: цілого дня не було на шосе жодного руху. К-ир Карпо зібрав роевих і обговорює план наступу.

Тим часом ціле небо вкрилось густими та чорними хмарами. Став віяти рвучий і холодний західній вітер. Надворі стало темно.

Відходимо тихо в напрямку села. Десь далеко загуркотів грім і ясна блискавка прошибла простором. Перед селом розділяємось на групи й кожна зокрема прямує на призначене місце. Тихо й обережно наближаємось до школи. Вже видно силюету мурованого будинку. Пригнувшись додолу, посуваємось разом іще блище. Страшна темінь помагає нам підсунутись неспостережено для ворога дуже близько до будинку. Хвилина — й ми на становищах. Станиця оточена з усіх боків. Тиша. Час від часу сильний гуркіт грому перериває тишу. Бій почався. Тарахкотять кулемети, гучно лунають крісові постріли, рвуться ґранати та все зливається в один могутній бойовий звук. Чути страшенні крики, зойки та стогін поляків. Побуджені гураґанним огнем, зриваються кудись утікати, їх разять крізь вікна наші стріли. Трохи очунявши й розпізнавши, що в нас немає важкої зброї, осмілились і стали відстрілюватись. Ми перервали

15

огонь, щоб без глузду не витрачувати амуніції. Більшість поляків ховається в льоху. Деякі відстрілюються зверху крізь щілини муру. Наш ПТР затинається та при кінці вже не функціонує. Зате с-ець Андруша пописується новозорга-нізованим гарлачем. Він докладно ціляє до вікон і Гранати з гуком рвуться в кімнатах школи. Перші ґранати поражають поляків, а решта не шкодять схованим за грубими мурами.

За той час міліціянти запалюють кілька поблизьких стоділ запальними кулями, щоб освітити наші становища. Ясне полум'я освічує широку площу довкола станиці. Видно подіравлені стіни, чорніють повибивані ґранатами вікна, невеличкі діри в мурі від ПТР-а, теліпається пірваний кулями біло-червоний прапор. Показується безцільним обстрілювати далі будинка. К-ир Карпо'дае наказ зеленою ракетою відступати. В часі відступу ворожа куля прошиває смертельно голову нашого кулеметчика Вільшини. Забираємо вбитого й обережно відступаємо. Поляки бачать нас, як на долоні, тож вони сильніш обстрілюють. Та наш огонь спинюе їхній обстріл і ми скоро щезаємо в недалеко-.му рові. Світло палаючих стоділ уже нас не засягає. Падають грубі краплі дощу, зривається буря й умить з великим шумом спускається з чорних хмар густий дощ. Луна догоряючих стоділ маліє й за хвилю її не стає. Дощ з вітром дошкулює стрільцям. Кожний уже перемок до нитки. По / кількох годинах доходимо до колонії Т. І — не зважаючи на мокру одежу, — швиденько засипляемо...

Сонце вже високо стояло на ясному небі, як алярмовий став будити вимучених вчорашньою роботою стрільців...

Пополудні стійка придержує дев'ять дезертирів з ЧА, що були на Вислі. Вони розповідають про деморалізацію бійців, голод в армії та про страшний терор НКВД-истів, що з автоматами гонять під німецькі кулі червоноармійців, про те, як тисячі українців щоденно гинуть у передній лінії. Кожний з нас дякує Богові, що опинився в рядах повстанської армії. Там борються та гинуть тисячі українців за чужі інтереси, а тут — ми боремось в обороні святої віри, за свій поневолений народ, за вільну Україну. Гостинно приймаємо дезертирів і даємо їм цивільне одіння, за що вони нам полишають свої советські уніформи та зброю. Пе-ремундурованих відправляємо зв'язком на Волинь, звідкіля й вони родом.

Прийшовши на колонію М., довідуємось від селян, як большевики — „визволителі" — грабували їх після сутич-

16

ки з нами. Все забрали, що тільки знайшли — коні, свині, одежу, рушники, а навіть зубні щіточки. „От так то нас визволяють большевики", — закінчили ївоє оповідання селяни.

Вже три дні відпочиваємо на гостинній колонії Т-ій. Перед двома днями польська міліція пошукувала в селі зброї, на щастя — не знайшла. Вони перехвалювались, що не дозволять господарям збирати збіжжя.

Вдосвіта розтаборюємось на краю т-ого лісу, лежимо на становищах. ...На поміщицьких ланах появляється один

Рейдуючий відділ УПА Кр-ча перед вимаршем.

український господар, незабаром другий, за ним третій... вже їх багато. Вони жнуть, косять, а деякі звозять збіжжя бувших поміщиків. Тим разом польські міліціянти їм уже не страшні. Вістка, що повстанці на сторожі ще вдосвіта між ними розійшлася, про те ж, як нас ворог боїться, дядь-'ки добре знають. Пополудні стійка пригнала одного дезертира з ЧА. Після довшої розмови відпускаємо його в рідні сторони на Волинь. Надвечір к-ир Карпо передягається в червоноармійську уніформу та, взявши з собою стрільця Ваню, в такій самій уніформі, від'їжджає в терен.

Другого дня вранці к-ир Карпо вертається. Розповідає про ситуацію на фронтах і про бої УПА з червоними окупантами. Стрільці довідуються, що вони не самітні, що вони тільки маленька частина великої Української Повстанської

  17

Армії, що охопила всі українські землі. З ними йде ввесь український народ, єднаються всі поневолені нації проти одного спільного займанця. Сильна віра в перемогу закріплюється у кожного стрільця: — ,,Ми поборемо!", ,,Україна стане вільна!".

До відділу зголошуються кілька добровольців з кулеметом. Ми їх приймаємо дуже радо. Це ж більшає й сильнішає наша родина.

11. 9. 44. Понеділок.

Стаціонуемо в селі. Після снідання нав'язуємо бесіду з селянами. Вони всі дуже сумні і задумані; їх мучить брак певности, під чиєю окупацією доведеться їм жити. Під час розмови довідуємось, що вони воліли б большевиків (про вільну Україну їм важко думати). Це село не знало ще большевицької дійсносте. Воно вважало їх майже за визволителів. А в тім немає нічого дивного. Большевики ні до чого не втручалися, крім того, що брали невеликий м'ясний і хлібний контингент, міліція була з місцевих хлопців. А-хлопці були покищо не погані. Того ж дня к-ир Карпо вів з міліцією довшу розмову. Вони зобов'язуються виконувати все, що їм накаже провід УПА, аби но не сталась їм яка кривда. Вони свідомі того, що за заподіяний злочин від українського повстанця не сховаються.

Дезертири з ЧА щораз збільшаються. Знову здержуємо трьох. Це теж волиняки. Їх силоміць забрали до армії, допіру з фронту вдалось утікти. Оповідають, що таких, як вони, проходитиме багато більше.

Пополудні в цю частину села, де ми квартируємо, приходить двоє червоноармійців. К-ир Карпо дає наказ їх не чіпати. Такого наказа маємо з вищого проводу.Вбивати можемо тільки НКВД-истів і партійців, а звичайних червоноармійців тільки тоді, коли вони кидаються на нас.

Вночі чуємо гуркіт німецьких літаків і вибухи бомб у напрямі В. В-ий і С. Ранком відходимо до лісу, ділимось на рої та робимо військові вправи.

Скінчивши вправи, к-ир Карпо звертається до нас із словами, що останніми часами занепадає трохи дисципліна, " того й треба подбати, щоб вона покращала. Пізніш політ-виховник, що долучився перед кількома днями, розказує про міжнародню ситуацію та й інші дуже цікаві речі.

Находимось у селі С. Воно сливе всеньке знищене від

18

польських банд за час польської окупації. На колонії стрічаємо друзів із СБ, що з ними ведемо довшу розмову.

День став однаково холодний, як і ніч. Численні овочі, що їх знаходимо повсюду по садах, це нам заплата за холод.

Перший рій іде до лісу на заставу. Тут у цих околицях часто вештаються польські банди. Вони по ночах грабують українських господарів, що їх не вимордували і не попалили за час акцій німецької займанщини. Одначе тепер їм не щастить. На ніч селяни добре заховують майно й відходять до другого села, де більш безпечно, а вдень є завжди хтось з повстанців. От і тепер повертається наш'рій і приводить кілька бандитів. З ними справляємось хутко.

Вночі просовуємось доріжками й стежками серед лісу й доходимо до А. Рано приїжджає сюди до відділу к-ир Черник. Він ходить по всіх квартирах, де стоять стрільці та розпитує, чи може е які недотягнення, що їх треба наладнати. Коли побачить, кого задуманого, зразу питає, що йому. Не минає байдуже ні одного стрільця. Крім того визначається великими здібностями командира. Зате й стрільці дуже його люблять і шанують, не тільки як свого зверх-ника, але як близького й рідного всім повстанцям.

Вночі розвідка доносить, що до села Н. мають приїхати цивільні поляки й міліція жати збіжжя... Рої в бойовому виряді-займають свої становища край дороги під лісом. Коло десятої години з-за горба показується одна підвода з кількома польськими міліціянтами. В слід за нею друга, третя й четверта. На двох останніх бачимо жінок і чоловіків у цивільному вбрані, але зі зброєю. Під'їжджають до гарної пшениці та починають жати. В цій хвилині падає команда: ,,Вогонь!" Град куль сиплеться по грішниках. Вони ж, мов огнем попарені, скачуть назад і чимдуж утікають. Це запримічують новоприїжі поляки. Не ждуть довго, хутенько навертають вози й що кінь вискочить женуть назад до Б. на станицю. Сцена та викликує великий сміх між стрільцями. Перестаємо стріляти й очікуємо, чи хто не прийде по залишені підводи. Та ніхто не прийшов...

Відходимо в полуднево-східньому напрямі. Польовими доріжками зближаємось до Г. С. і М. Усі ці місцевості попалені поляками. Населення в більшості вимордоване. Хто зостався, живе в підбужних та галицьких селах, що завдяки сильній обороні повстанців оціліли. Всюди віє пусткою.

Населення в селі В. досить прихильно ставиться до нас.

  19

Воно лише боїться, щоб большевики не довідались про наш постій і не спалили села.

Сьогодні неділя. Причепурившись дівчата крутяться коло наших квартир, щоб з нами пожартувати. Вони не звертають уваги на те, що в кожного з нас часто в полатаному одіні мусить бути декілька „шестиногих приятелів". На тих, що ховаються за спідницями матерів і сидять удома, дивляться з погордою та зневагою.

На другий день, скоро зійшло сонце, п'ять стрільців у совєтських уніформах їдуть на м-ські поля. Там поляки щоденно збирають хліб. Між ними багато узброєних бандитів, що палили українські села. Завданням стрільців підійти їх підступом, вдаючи сонетів, і -без бою забрати. Для обережности 2-й рій у ліску біля тих піль робить заставу. Заховуючись докладно так, як большевики, стрільці їздять по полях і забирають поляків. Сімох уже наші мають у руках. Це буде пересторогою, щоб так відважно не пхались на ці поля. По якомусь часі поляки додумуються, що це підстут, і панічно утікають.

Вертаючись із застави 2-й рій натрапив на невеличкий відділ УПА та, думаючи, що це поляки, став його обстрілювати. Стрілянина по обох боках тривала кілька хвилин. І невідомо, чим би була скінчилася, коли б стрільці не були пізнали знайомого голосу командира малого відділу, що в лісній гущавині подавав команду. Порозумівшись повстанці посміялись з себе й розійшлися в своїх напрямках. Жертв не було.

20. 9. 44. Середа.

Після докладного чищення зброї політвиховник Осип читає нам звідомлення про хід війни. Зацікавлені стрільці уважно слухають. Коли щось неясне, звертаються до політ-виховника, а він найдокладніш на кожне питання дає пояснення. По звідомленні, щоб стрільцям не нудилось, читає" книжку з козацьких часів. Книжка займає більш часу. Заслухавшись, стрільці думками розлучились з сьогоднішньою дійсністю та витають коло своїх прадідів-козаків, що жили вільним життям і не знали, що то таке большевицька займанщина... Солодкі мрії вриває одна серія з кулемету." Зараз за нею надбігає стійковий і голосить Альоші:, що лісною доріжкою, де він стоїть на стійці, проходили чотири совєти. Він пустив до них серію, але вони втікли -в кущі.

20

Не тратячи часу, чот. Альоша забирає третій рій і дає наказ трьом залишитись, зайняти становища на краю лісу, і йде в розвідку. Він свідомий, що може найти на сове-тів, тому наказує посуватись далі розстрільною. Стрільці на чолі з чот. Альошею, мов миші, продираються між кущами та прямують в сторону малківської дороги, що веде попри ліс. Ворога не видно. Перед ними лишається ще кількаде-сять метрів до краю. Аж чот. Альоша помічає висунуті голови з рову, що ділить ліс від малківського гостинця.

— На становища, огонь! — падає гостра команда чот. Альоші. Мов гураґан тарахкотять в одну хвилину кулемети, автомати й кріси. Та вже надто пізно. Ворог не тільки перед ними, але й за ними. Він зашивсь у кущі, перепустив їх через першу лінію, а тепер натискає з трьох боків. Під охороною кулеметного огню стрільці відступають до рову, що їм зостався на краю лісу від села. В. Тут залягають і не зважають на кількакратно більші сили ворога, завзято б'ються. Положення майже безвихідне. Бачать, що ворог, крім великого числа людей, має багато кращі становища. Найбільш дошкулює їм один ворожий кулемет, що з бурти другого рову має добре поле обстрілу. Чот. Альша хоче в бою залякати ворога підступом. Не звертаючи уваги на град куль, що свищуть над його головою, він підводиться на ввесь ріст і кричить:

— Здавайтесь, ви оточені! — На хвилину у ворога помічається метушня, одначе на гострий наказ командира повертають на свої становища. В тім ворожа куля прошиває Альоші ногу. Він не звертає на це уваги й щерез повторяє ці слова. Ворог не слухає та з усіх боків стріляючи підсувається ближче. Чот. Альоша залягає й стріляє далі. Раптом замовк кулемет. Стрільці звертають очі в той бік і бачать, як кров сучиться по грудях кулеметчика Шапочки. Він убитий. Стрільці й ще з більшою завзятістю відбиваються. Кулемета обслуговує перший амуніційний. Він залягає поруч убитого друга й сіє довгими серіями по ворогові, що намагається виперти їх з становищ. Між стрільцями проноситься короткий зойк і тіло чот. Альоші обсувається в долину бурти. Смертельна боротьба продовжується. Ніхто не думає перестати стріляти. Вдруге замовк кулемет. І цей кулеметчик, не сказавши ні слова, помалу сунеться вдо-лину. Довше держатись не можна, тут згинуть усі. Ройовий Крапка дає наказ відступити в бік В-и. Під охороною одного кулемета та крісів стрільці подаються в означеному напрямі, їх ще дев'ять, але не довго. Зараз під лісом зоста-

21

еться прошитий кулею стрілець Жук, трішки далі стрілець Білоус. Два інші ранені, ц

Тим часом, як інші стрільці находяться в перехресному огні, в лісній гущавині відзивається свіжий кулемет, свіжі кріси й автомати. Несподівано кулі громлять ворога. Це після двацяти хвилин надходить допомога. Ворог перестає стріляти та панічно втікає. Він не здібний по-геройському оборонитись, хоч їх і багато...

Стрільці забирають убитих друзів і переходять до Другого лісу на захід від села. Ранених відвозять до У.

Вечір. Довгий стрілецький ряд посувається в північному напрямі. Перемучені ноги наступають на втертий підводами пил, а він зворушений підводиться у вечірній тиші й осідає на вбрання, зброї та сумних повстанських обличчях. За стрілецьким рядом помалу їде підвода. На ній п'ять найкращих друзів-борців за волю, що впали в сьогоднішньому бою.

Попівночі доходимо до колонії і тут змучені і голодні стаємо на нічліг.

Чергового дня стійковий повідомляє, що в напрямі наших квартир наближаються два червоноармійці. Показується, що це дезертири з ЧА — волиняки втікають з-під Висли. Там безпощадно большевицькі командири женуть.' усіх українців у першу лінію на знищення. За час їх розповіді другий стійковий приводить іще чотирьох дезертирів із ліса, теж волиняків. К-ир Карпо велить приготувати для них снідання. Вони голодні, мов вовки...

Після полудня чуємо крісову стрілянину. Від утікачів-селян довідуємось, що це приїхала польська міліція та стріляє по людях, що працюють у полі. К-ир Карпо бере перший рій і, давши наказа другому, щоб за десять хвилин подався за ним, відходить у село. Побачивши повстанців, поляки навіть не пробують відстрілюватись і, як сполохані зайці, утікають до містечка К. на свою станицю. Повстанці повертаються назад. Подорозі зустрічають дівчат, що недавно так утікали. На них уже не видно страху. Побачивши, що поляків уже немає, сміючись вітають стрільців, а ті не жаліють їм гарних слів.

Увечері 4-й рій відходить до М. на похорон впалих друзів. На нього сходяться всі дівчата й багато старших селян. Вони востаннє прощають тих лицарів, що віддали своє молоде життя в боротьбі за кращу долю народу. Плачуть старші господарі, жінки і дівчата. Стрільці в думках присягають перед мертвими тілами помстити їхню смерть.

22

Це їх найкращі друзі й незрівняні боєвики. Втрату чотирьох стрільців й одного заступника к-ира Карпа відчуває не тільки відділ, але й ті, що їх знали або й чули.

24. ?. 44. Неділя.

Скоро сонце зійшло, зіскакуємо з сіна, миємось холодною водою та зміняємо брудну білизну. Опісля розходимося по хатах на сніданок...

Старші господарі гуторять про випадок, що стався минулої ночі в селі В. Там у станиці половина міліціянтів українців, а в волості український війт. Щоб усунути їх, поляки вбили одного НКВД-иста та поранили війта. Вину зіпхали на українців. Одначе слідство виказало, що це робота поляків. Їх негайно арештували.

Пізно увечері розходиться вістка, що до нашого відділу мають долучити свіжовишколених стрільців, що саме надійшли перед кількома хвилинами, їх один рій... розташований окремо.

Переорганізувавшись і поповнивши новоприбулим роєм свої надщерблені ряди, відходимо в північно-західному напрямі. Проходимо лісами, сіножатями, полями, бур'янами через річку. І вкінці добиваємось до села К. Стукаємо до дверей і прохаємо, щоб відчинили. В хаті тиша. Стукаємо ще раз... Коли чуємо коло вікон шелест. Стрілець, що стояв збоку, подає, що це тікають селяни. Біжимо до вікна. Перелякана чотирнадцятьлітня дівчина цілою вагою свого тіла нагинається до скоку. Та, замість на землю, скаче в обійми стрільця. На ній тільки нічна сорочка. Стрілець відчуває через неї її тепле тіло, що дрижить з переляку. Він гладить її голову та успокоює.

— Не бійсь, ми не поляки, ми українці такі, як і ви. Нічого злого вам не станеться!

Дівчина помалу приходить до себе й на наше прохання починає кликати своїх батьків. Аж після кількакратного накликування спроволока висуваються їх перелякані постаті з бур'янів та з великим недовір'ям наближаються до нас. Селяни думали, що це польська банда напала на них. Довідавшись, хто ми, радісно вітають нас у своїх хатах. Зморені до крайности не звертаємо уваги, що затряскані болотом, лягаємо на відпочинок.

23

1. 10. 44. Неділя.

День спокійний, тихий. Сонце очистило небо від хмар і сіє тепле проміння по земних просторах. Десь далеко чути прощальні голоси журавлів, що відлітають у далекі теплі краї. Високо над нами видно дикі гуси... Смеркає. Прощаємо своїх господарів і відходимо довгим, стрілецьким рядом, неначе ці журавлі. Полями, лісом і крутими польовими доріжками доходимо до села Д. Воно оточене з усіх боків лісами. Тут то вславився к-ир Ягода (Черник) з двома чота-ми, що за німецької окупації звів бій з шістьма польсько-большевицькими сотнями. Не повелось ворогові ногою вступити в це село. Тоді населення було нам вдячне. І сьогодні багато ще з них не забули того часу. Та численні таки повірили в большевицьку пропаганду; синів послали до ЧА, а самі стали симпатиками, та й навіть співпрацівниками большевиків. Хлопці не переймаються нічим. До самого обіду сидять по стодолах та заїдають смачні яблука. Тут їх багато, бо ціле село — це сливе один великий сад.

Коло 14-ої години під селом відзивається ППМ, а незабаром стукотить Діхтярев. Це чотири польські міліціянтй хотіли в'їхати до села, та стійковий привітав їх огнем з ППМ. Міліціянтй залягли в рові й відсрілюються з кулемета. Заалярмовані повстанці вибігають на край села й сиплють кулями по ворогові. Той покидає підводу, кріса, чотири диски до Діхтярева та ровом тікає у ліс. Подорозі кидають кулемета. Недалечки від підводи знаходимо фурмана українця, що віз поляків. Вони в останній хвилині хотіли його застрілити, але куля попала в обличчя, замість в голову. Він житиме. Один кінь біля підводи важко ранений по хвилині здох.

Удосвіта відходимо в напрямі колонії Б. Всенький Божий день- ллє, як з відра. Перемоклі до нитки розташовуємось у Б. Сюди приїжджає зі своїми хлопцями к-ир Черник. Вранці наскочила була на нього несподівано польська міліція числом шість осіб. К-ир Черник з хлопцями нагнав їх, що аж: погубили шапки. На полі два з них вирвали від дядька коня й на ньому тікали далі. Одного раненого зловили. У цій сутичці здобули одного ППМ. Зловлений розказує, що на станиці чотири українці та два поляки. Сам він українець. Ось бачимо, як наші брати продають свої душі найбільшим українським ворогам і йдуть боротись із своїми братами й батьками. Цей зрадник осмі-

24

люється просити пробачення, він обіцяє одужавши вступити

в наші ряди...

Наступного дня стійковий алярмуе, що їде підвода з со-вєтами. Стрільці з крайних хат як стій займають становища. Виявляється, що це наше СБ, в совєтських уніформах.

8. 10. 44. Неділя.

Погода сьогодні гарна й соняшна. Стрільці гріють воду у великому кітлі й від ніг до голови миються. Пізніш надягають свіжу, чисту білизну. Взуття відчуває теж святковий день. Кожний рій одержує пасту до чобіт, пасту до зубів і потрібні до неї щіточки.

Вночі відходимо до лісничівки під село С. Користаючи з соняшної погоди, розстелюємо на подвір'ї солому й на ній забавляємось в ,,облаву". Щоправда білизну тількищо змінили, але ті ,,приятелі-партизани" так нас люблять, що, коли ми їх відкинемо з брудною білизною, то на чистому появляються ще більш. Навіть не зражують їх наші тортури, бо знають, що від партизана легкою смертю не згине. Ось саме один стрілець із закутин своєї сорочки витягає одну більшу „постать" і оглядає її протилежним боком далеко-вида. Впевнившись, що це зверхник, пускає на муравлище, Побачивши ворога-людоїда, стійковий-мурашка біжить до станиці-муравлища й умить вертається з відділом. Ці вже живим не випускають!

Інші стрільці читають книжки, або грають „підкидного". Голоду ніхто не відчуває. Хліб і свіже сало заступає всі потрави. Сало ж незвичайне! Воно надіте на кий, висмажується над огнем, аж почервоніє. Тоді й смакує. Під вечір привозять нам іще м'яса й молока. К-ир Карпо наказує випробувати здобутого кулемета й відходимо до села П.

Погода попсувалась. Мжить дощик.

Недалеко від нашого місця постою відбувають сходини селян. Солтис повідомляє про новоналожений м'ясний контингент. Чути нарікання жінок.

— Німець був добрий, а совет іще кращий! Значить,

прийдеться зостатись без ложки молока.

...Подаємось до села Р. На південний схід від цього села є село М., — ціле спалене, кромі кількох хат, поляками. Ще вночі довідуємось що там стаціонуе один відділ АК (Армія Крайова). АК, що її очолює еміграційний уряд у Лондоні, охоплює своїм підпільним рухом усі польські землі. АК виступає і проти большевиків, і проти німців, і то-

25

му польське населення ставиться до неї прихильно. Востаннє розвідка донесла, що багато поляків, замість у „Войсько Польське", що спільно з большевиками бореться проти нім" ців та поневолює багато інших народів, ідуть до АК. АК держить зв'язок майже з усіма польськими станицями.

Цілий день сидимо законспіровані в стодолах. Дощ не перестає. На недалеких полях поляки сіють жито, орють та сповняють ряд інших польових робіт. Чіпати їх невільно, такий маємо наказ від командира.

За час нічного нашого відходу чуємо густу стрілянину. Це либонь польська міліція отак додає собі відваги.

12. 10. 44. Четвер.

Тереновий веде вузькими доріжками. Вони витоптані дикими. звірятами. Вряди-годи гілляка вдаряє по обличчі стрільця, або хтось безпощадно вдаряє ногою, висунений на верх землі, корінь. Вдень з лісу видко, як шосою переїжджають совєтські авта, танки та мотоциклі в напрямі міста Г.

Вже другий цілий день лежимо на становищах. Далеко на заході ввесь час чути бомбардування, а на півдні й на заході кулемети, міномети та легку артилерію. Час скорочуємо собі читанням книжки й оповіданням.

Ночуємо в стодолах, а тут багато отави. Цілі поринаємо в неї, тільки голови пишаються зверху. Спати в отаві — це справді приємність! М'яко, тепло та свіже холодне повітря... Вранці користаємо з річки, що пливе попри наші стодоли;

полошимо онучі, рушники, дехто сорочку пере, а як сонце підбилось трохи вгору, хоч вода холодна, купаємось...

Тепер большевиків над річкою Бугом багато. Відділи УПА покищо мають наказа не встрявати в бої з ними. Тим то з. обережности зміняємо місце постою. Ішовши узліссям, зачуваємо з дороги спів червоноармійців. Це проїжджають дві підводи та співають українську пісню „Запрягайте, хлопці коні!". Пропустивши їх, ідем далі.

В селі К. селяни оповідають, що в середу 11. 10. НКВД— исти шукали тут „бандєровцоф", але нікого не найшли. Опісля в В. довідуємось, що поляки перед двома днями вбили одного українця, що орав на полі, а в Б. ограбили кількох господарів — забрали п'ять коней, багато майна та дві дівчини. Поляки відчуняли під большевиками й роблять знову свою бандитську роботу.

26

16. 10. 44: Понеділок.

Відділом проводить новий заступник к-ира Карпа Дуда. Розтаборюємось на краю села Ш., що нам дуже знайоме й прихильне. Там то харчі, як ніде інде та й тютюну досхочу, ну й дівчата всі гарні, і не в таких довгих та широких спідницях, як у інших селах. Крім того вони дуже жартівливі й приступні. Від місця постою до самого села недалечки, а добрі дівчата й тут нас віднаходять. Вони привозять нам сюди снідання й обіди. Білі вареники, що плавають у розтопленому маслі, росіл і припечені курята наповняють шлунки стрільців... і

К-ир Карпо з Дудою та ще з кількома стрільцями їдуть по торпеди, що ними можна розбивати мури. Цих штук ми вже маємо кілька. Є й такі, щЬ вміють їх пускати.

Вдосвіта на колонію приходить к-ир Яструб з п'ятнадцяти стрільцями. Між ними багато знайомих. Крім того привезли з собою дві скрипки. Музика, жарти не втихають...

На сході і на півдні чується стріли з кулеметів і мінометів. Це напевне відділи УПА б'ються з большевиками. Тут у полудневій Г-щині е тільки наш відділ і СБ. Багато хлопців із теренів, що повинні були зголоситися до УПА пішли до ЧА. Є й такі, що й досьогодні сидять удома, ховаються від большевиків, поляків і нас. Війну просидіти на печі важко! От і недавно таких кількох зловили поляки та й не відомо, що з ними зроблять?...

Переходимо в напрямі річки Г. Марш триває ніч і день з малими відпочинками. Розвідка подає, що битим шляхом з Г. на 3. їдуть безперестанно авта. Кругом раз-по-раз здіймаються вгору різнокольорові ракети. Від селян довідуємось, що це советське військо перекидають з південного відтинку на центральний. Подорозі це військо намагається „онічтожіть бандєровцоф". Большевики розпитувались у господарів, чи немає тут „бандєровцоф", чи не їздять ночами на які фурманки. Один большевик розповідав, що на Волині заборонили їм вночі виходити на вулицю. — ,,0пас-но! Єсть мноґо бандєровцоф".

Місцеве населення з іронією та незадоволенням згадує про низький рівень культури серед большевиків, що ходять по селі, шукають горілки та міняють за неї свої сорочки та штани. Щождо жінок:

— Ой, не дай, Боже — каже одна — коли застануть одну в хаті, то не дивляться, дівчина — не дівчина, моло-

27

диця — не молодиця, стара — не стара, кидаються та силою беруть.

26. 10. 44. Четвер.

Чорні хмари з дрібненьким дощиком приспішують су-мерк. Ідемо болотнистою дорогою. Зчаста між стрільцями чути бренькіт металевих частин, а потім тихий, але гострий проклін. Це тоді, коли якийсь стрілець послизнувшись падає в болото. По півторагодинному марші опиняємось на назначеному місці. Два наступні дні такі, як і попередні. Часто гострий східній вітер зі свистом і дощем б'є в лице. Наші кухарі ламають собі голову сніданням, обідом і ве-черою. Немає що варити, хлопці ходять від хати до хати за мукою та й іншими продуктами. Чомусь наша „інтен-датура" забула за нас. Не зважаючи на те, наші хлопці жартують і співають. Тільки стійка докучає. Пів кілометра від наших хат мусять стояти два стійкові. Сильний вогкий вітер проймає до кости.

К-ир Яструб і ще декілька стрільців зловили на шосе сім поляків-міліціянтів і дві польки. .К-ир Яструб підійшов їх підступом, здержуючи словами: „Стой, таку вашу мать, бандерофци!". Поляки без стрілу здались. Здобуто два кріси ППМ...

В 23-тій годині будить алярмовий. Ніхто не знає, куди йдемо. Нас лише три рої, інші відійшли ще вчора. Доходимо до якогось спаленого млина. Довідуємось, що звідси до станиці польської міліції в селі М. 500 метрів. Стрільці перешіптуються. — Либонь буде робота.

— Іти тихо! — падає команда.

Здалеку видно, як блимає світло. Тихенько, без шелесту скрадаємось, доходимо до якогось глибокого рову й розтягаємось лавою, чолом до міліційної станиці. Світло блимає й далі серед імли. Тиша. Наше завдання: Розбити польську міліцію, а тим самим скоротити сваволю польських шовіністів, що залляли вже досить гарячого сала за шкуру нашим селянам. Сталінівські слуги преспокійно сплять, не сподіваються, що так близько стоять месники тортурованих селян. Станиця мурована, але мури розіб'ємо стодванадцятькілограмовими торпедами, що їх три привезли з собою. Іде підготовча робота.

Минає час. Година 1-ша, 2-га, хлопці померзли, клеяться очі. Година 4-та, світло на станиці згасло. Довкруги тихо-тихесенько...

28

'Заклекотів кулемет. Блиск і гук. І знову заклекотів кулемет. Третій вибух був найсильніший. Наші кулемет-чики пускають короткі серії в сторону станиці. З ворожої сторони були лише декілька стрілів...

Який вислід нашої роботи — невідомо. За днів кілька знатимемо. Відходимо. В лісі вже нам дніє.

29. 10. 44. Неділя.

Пополудні стійковий алярмує, що до села йде'червоно-арміець. Навпростець городами з сусідного села прямує до

Група повстанців (СБ) на відпочинку...

крайньої хати. Питаємось командиря, що робити. Каже арештувати та придержати до вечора. Роевий Гайда з двома друзями вскакують до хати й арештують. Зброї не має. Військовий степень — сержант. Сам росіянин. Арештований не вірить, що це українці. Побоюється, щоб не були поляки, бо ,,поляк — ето бандіт, сволоч!". Надвечір навідується до нього к-ир Яструб і балакає з ним по-російському, вдаючи росіянина. Сержант уважає нашого командира ко-мандантом міліції. Командир рішив відкрити йом^ очі, хто ми.

— Таваріщ, ти ашібся. Ми нікакая міліція, а только Українская Повстанская Армія!

29

В- сержанта забігали очі. Його обличчя міняє краску.» Він червоніє й знову біліє. Дуже збентежений! Не знає що говорити. Командир каже йому, що він був- теж: у ЧА старшим лейтенантом, але покинув її ряди і став до боротьби зі сталінськими собаками в ім'я правди за справу поневолених. Під кінець подає нашу підпільну літературу, . що її він старанно складає й ховає до кишені. К-ир частує його цигарками, сердечне прощає й відходить. При ньому зостається' стійка. Сержант не може нахвалитися нашого командира й усіх нас говорячи, що ,,бандерофци ето харо-шие люде". Надвечір його випускаємо, загрожуючи, щоб держав язика за зубами. Він задоволений відходить у свою сторону.

Увечері к-ир Яструб приносить нам підпільного військового часописа „Стрілецькі Вісті". Ми спільно читаємо^ Читаємо теж універсал УГВР, і „Вісті з фронту" тощо.

2. 11. 44. Четвер.

Ранком на місце нашого постою, прибуває д. Зенко, що був в околицях Г. Він оповідає, що в д-ім ліеі разом з кількома друзями найшов на підводу польської міліції. Після -короткої перестрілки міліціянти покинули підводу й утік-ли. Далі розказує, як в околиці Г. польська міліція враз із польськими підпільними боївками тероризує українське цивільне населення. В селі В. в білий день убили трьох селян, спалили село П. вбивши десятеро осіб. В селі Ч. вбили около десять осіб і багато арештували. Крім того їздять по терені й роблять в українських селах облави. Поляки мають на меті примусити наших людей виїжджати за Буг, бо „там Україна, а ту демократична Польска". Велике число українців записалось на виїзд, та чи хто поїде — невідомо. Історія Польщі не навчила ще своїх синів. Вони всіма способами вислуговуються червоному займанце-ві, стараючись знищити українців — відвічних власників цієї землі. Поллялось уже багато крови на Холмській Гол-готі та й ще багато поллється... Хай ворог гуляє в своїй сліпій дурноті, ми холоднокровне сприймаємо всі вісті про їх звірства.

...Обсипається пожовкле листя та стелиться по землі жовтим килимом. Осінь, золота осінь! Дощ не перестає падати. Ідучи хлопці падають. Краплини води стікають за комір, плащі перемокли. Проти вечора приїжджає к-ир Черник і робить список, що кому потрібно із зимової одежі.

30

10. 11. 44. П'ятниця.

Надворі Сіріє. До хати вбігає алярмовий і подає, що в недалечкому лісі поляки! Глибоким яром, неспостережено для ворога, посуваємося у сторону лісу. Ще друга чота була в рові, як впали декілька стрілів. Це на правому крилі один стрілець убиває двох ворожих стійкових. Посуваємося далі. Раптом к-ир Яструб сильним голосом:

— За родіну, за Сталіна вперьод!

Він був майже 15 метрів від польської штурмівки, що ' приготовлялась вчинити бандитський напад на село. (К-ир Яструб перебрав наш відділ, а к-ир Карпо дістав наказа організувати новий відділ.) Град куль посипавсь по ворогові. Він зовсім здезор'єнтувався. Думав, що це большевики. Та побачивши цивільне одіння стрільців, став тікати па-нічно. К-ир Яструб їм навздогін:

— Бандєрофци, сукіни сини! Ізмєннікі родіни, не удє-райте, бо всєх побйом!

Та це не помагало...

Поляків було коло 150 осіб, в совєтських плащах і ро-гатифках-шапках. Сховались за насип. Чути звідтіль команду:

— Хлопаци, оґєнь! . Залопотали знову кулемети й автомати. З їх боку чути тільки одного кулемета. Мабуть більш не мають. Ворог починає метушитись. Оподалік реве старшина:

— Тутай єще не обсадзоно. Карабін машинови, зайонць становіско!

Та замість виконання наказу чується відповідь:

— Цо, пуйден на чисте поле? Як там саме машинкі ґрайон!

Командирі не можуть опанувати вояків. Вже чути голос:

— Вицофаць сен до цвентажа, бо нам дроґен пжетнон! Та поляки вже більш і не оглядались. Пострілявши ще трохи за втікачами, віддалюємось в напрямі села Т. Ми не маємо жодних втрат, а по ворожім боці є більш, як два стійкові. Користаючись з часу, стрільці їдять хліб із смальцем і весело забавляються...

В год. 23-ій відходимо в південно-східньому напрямі". Здалеку видно телефонні стовпи. Ступивши кількадесять метрів, чуємо кілька стрілів на чолі стрілецького ряду. Усі залягаємо. Перед нами чуються голоси большевиків.

— Кто йдьот? — і серія з автомату.

31

К-ир Яструб не схиляючись став матюкувати в російській мові:

— Бандєрофци, ізмєнніки родіни, баньдіти — таку вашу мать...

Не зор'єнтувавшись большевикй стали відгукуватись.

— Здєсь червоноармєйци!

— Пропуск? — запитує к-ир Яструб.

— Нуль трідцяттри! — від клику ють большевикй.

— Брасай ружьо, і вихаді!

Совети кидають зброю й виходять. К-ир Яструб, здобувши дві фінки та три кріси, наказує большевикам зголоситись до воєнної комендатури в Г. Трохи віддалившись. починають кидати ґранати, що їх стрільці від них не відібрали. Та нам вони не можуть нічого зробити, бо ми вже віддалилися за кількадесьть метрів. Навіть не хочемо по них стріляти...

17. 11. 44. П'ятниця.

Надворі сніг і мороз. Надвечір друга чота відходить на близьку колонію й робить заставу. В одній із хат цієї колонії має бути один сексот-донощик. Треба його зловити. Кілька стрільців обскакують хату. На протилежному^ краї хати з хати почали падати стріли. Залягаємо та відкриваємо огонь в напрямі стрілів. В хаті тихо. Тільки деколи з неї понад нашими головами просвище куля. Біля сусідньої хати починає клекотати наш кулемет. Ворожі стріли падають теж із стодоли. Обстрілюємо й її. Стодола загорілась. Огонь охоплює й сусідні будинки. При світлі пожару бачимо, як у наш бік біжить якась постать із клуні, що горіла. Стріляємо до неї. Постать падає. Незабаром підіймається й починає відстрілюватись. Тим часом в одного з наших затявся автомат, а в другого кулемет. Та швиденько їх наладнуємо. Ройовий Гайда лежить на голому полі у віддалі 15 метрів від хати, звідки відстрілюється сексот. Коли пускає другу серю з автомата, ворожа куля ранить його в обидві руки. Автомат падає. Та він ще подає наказа:

— Хлопці, вперед! Палити хату!

Руками вже володіти не може. Нашвидку передає роя стрільцеві Підкові та відходить з поміччю інших трохи далі від хати, де скоренько роблять йому перев'язку. При світлі ракети спостерігаємо вбитого сексота з наганом в руці. Довкруги нього вичовганий по снігові простір — мучився. Трохи оподалік лежить другий.

32

Перша чота приходить на поміч. До сексотських будинків займаються декілька інших. Коло хат лежать кілька трупів. Проллялась братня кров. І серце стискається з болю на вид заподіяної кривди нашим дядькам. Одначе ми — революціонери-повстанці знаємо одне: Зрадник революції — це зрадник нашого народу. З кожним зрадником по-ступатимемо не інакше, як ось із цими. Костирі спалених хат хай будуть пересторогою для інших.

Завдання наші виконані. При світлі заграви відходимо.

22. 11. 44 Середа.

Надворі мороз. Під ногами тріщить. Стійковому аж: серце щемить з пересердя, коли стоїть на 'стійці, а музика доходить до його вух.

— Знайшли час на танці й забави!

Це молодь безжурно бавиться. Увечері лишаємо непотрібні речі на місці, а самі відходимо. Думаємо, що на якусь роботу, бо доведеться вертатись по речі. Першу чоту веде чот. Боян, а другу чот. Дуда. Вони йдуть розбивати ґуральні. За горілкою приїжджають часто совєти, що п'ють з нашими дядьками та по-п'яному витягають від них різні вістки про нас. Вони то силою змусили наших селян пустити в рух ґуральні.

У вікнах ґуральні блимає світло. Стрільці обскакують швиденько будинок і кількох входять до середини. Розбро-юють двох міліціянтів українців, що поставлені тут для охорони. Чот. Дуда наказує машиністові задержати мотора. Стягаємо паси, набираємо бочку спирту, а решту дозволяємо набрати робітникам і місцевим селянам. Пас і бочку спирту вантажимо на підводу. Селянам і робітникам чот. Дуда велить вийти з ґуральні. Потім кулеметчик пускає кілька серій по моторі, по кітлах і по всьому влаштуванню. З кітлів пливе гаряча рідина, що дуже парує. В будинку нічого не видно. С-лець Сидор входить до середини й кидає до печі совєтську протитанкову ґранату. Зсередини чується сильний вибух і протяглий зойк людини. Чот. Дуда виводить обсмаленого й попареного с-льця Сидора. Ґраната скоріш вибухла, аніж: він вспів вибігти. Поранила йому обличчя. Скінчивши нашу роботу, відходимо.

Вертається й перша чота, що виконала ту саму роботу в селі...

Після одногодинного відпочинку вже пустившись у дорогу, почули легкий стріл у стрілецькому ряді. Хвина піз-

33

ніш стрясає повітрям сильний гук. Не знаючи, що це таке, залягаємо на становищах. В повітрі пронеслось:

Ой-ой-ой...

Біжимо в напрямі зойку й бачимо якусь постать простягнену на землі.

— Хто ранений? — скликнув хтось.

— То я — Підкова. То я не ранений, я забитий! — простогнав він.

Дивимось і біль стискає серця, на землі лежить розтягнений кулеметник Підкова. Лице біле, мов стіна. Очі вдивлені в темряву листопадової ночі. Ліва рука відірвана. Цілий лівий бік вирваний, так що внутреності висунулись наверх. Ноги теж поранені.

— Що сталось? — спитав хтось.

— Ґраната розірвалась, дав мені Соловій. Ах., довою-вався, довоювався! Україно, либонь уже тебе вільною не побачу!.. Здобудеш українську державу, або згинеш в боротьбі за неї! — говорив ранений піднеслим, але дрижучим

голосом.

Збіглись хлопці. Прийшов к-ир Яструб.

— Друже Підково, що з тобою? — питає командир. Стрільці присвітили. На вид понівеченого с-льця Підкови по мужньому обличчі к-ира Яструба потекла сльоза.

— Я боку не маю? — спитав Підкова командира.

— Ні, вирваний. —• відповів.

— І руки не маю? : —Ні! ,

Підніс іще праву руку, поглянув на неї, поворухав пальцями, випростував ноги й занімів на хвилю. Потім того промовив благальним голосом:

— То добийте, добийте!

К-ир Яструб взяв Підкову за руку. - -"

— Прощай, друже Підково! Таких людей, як ти нам,

треба більш...

— Поховайте мене ближче дому. Повідоміть батька, що

я не живу, — просив Підкова.

Стрілець Підкова холмщак. З 1942-го року член ОУН.

Взірцевий боевик. Довший час був на становищі районового. Як зав'язались перші вузли боївок, став активним боєви-ком і жорстоко відплачувався ворогам за кривди, заподіяні нашому народові. Стрільці його дуже любили. І не диво, "коли смерть замкнула йому очі, не одному закрутилися сльози в очах. Тіло стрільця Підкови заховуємо тимчасово

34

там, де згинув. Самі з великим жалем "по втраченому другові відходимо.

За час вибуху гранати, крім вбитого Підкови, були ще ранені два стрільці — Борсук і Євген.

...Змучені задержуємось на колонії К. Впродовж цілого дня балакаємо шепотом. Вголос говорити заборонено. Чотовий закликує до себе австріяка-повстанця й переказує йому найновіші вісті з фронту. Трохи пізніш приходить другий повстанець Міша, азербайджанець. Тут виходить весела сценка, бо обидва говорять своєю ломаною українською мовою, з численними примітками чужих мов. Міша часто розповідає про свою „чьорну; суху дівчину", де він колись квартирував.

Другого дня після обіду приходить до нас пропагандист, що інформує про теперішні події на фронті та загально накресляє, як виглядатиме європейська війна в найближчій майбутності. Далі оповідає про бої ніпонців з американцями на Далекому Сході. Зчерги розказав про дії УПА на сході та наше сучасне положення. Після цього йдуть на ці теми розмови; кожний висловлює свої думки.

Ввечері розстрілюємо НКВД-иста-розвідчика, що його перелапали ще попереднього дня.

8. 12. 44. П'ятинця.

Вночі ще раз прощається з нами к-ир Яструб і від— їжджае на лікування. Передав свій відділ к-ирові Карпові.

Дарма, що ми палили в хатах, холод не дає спокійно заснути. Розходимось знову за дровами. Старенька бабуся. порається коло снідання. Користаючи з часу, читаємо книжку ген. Капустянського — ,,Українська збройна сила". Книжка дуже подобається всім стрільцям.

Коло години одинадцятої ловимо одного місцевого сек-' сота, що одного разу був навів на село облаву, а крім того має він ще щші провини. К-ир Карпо дає наказа його розстріляти...

/

10. 12. 44. Неділя.

Встаємо рано, бо сподіваємося алярму. Це село положене недалеко міста Г. Навкола села стоять малі хлопці та вважають, чи часом не наближається ворог. В 10-тій годині алярмують нас, що сімнадцять советів наближаються до села, мають з собою собаку. Прожогом виходимо до клунь.

З* 35

Малі хлопці повідомляють нас про рухи большевиків, що минають село та подаються в сторону В. Ми вертаємось до хат. Селяни наставлені до нас дуже прихильно. Село В. — це одне з найсвідоміших сіл на Холмщині.

15. 12. 44. П'ятниця.

Вранці відходимо до колонії. В. Хлопці завдяки гостинності селян покищо не голодні. Господарі, що в них квартируємо, записались на виїзд за Буг. Це не тільки тут, але й в інших селах люди записуються, щоб біль'ш не мати стику з поляками. Одначе жаль за родинним селом та важко запрацьованим майном, відбирає селянам охоту до виїзду. Тим то й виїжджати не дуже спішаться. Багато з них говорять:

— Поїдемо, а буде щось — вернемось!

Тут, то там стоїть групка людей' Нараджуються, що робити. Кожний з нас, куди тільки й зайдемо, радить людям зоставатися на місці, бо кращої долі в сьогоднішній час не знайде ніде, а все лихоліття зчасом минеться. Та, дядьки не можуть рішитись, що їм робити.

18. 12. 44. Понеділок.

В хаті холодно. Стрільці померзли до кости. Надворі сильний мороз. Цього дня збірки на продукти й убрання та взуття не переводимо, бо по селі вештаються совєтські ав-та. Наступного дня свято Миколи-Чудотворця. Довідуємося, що переселенча комісія викінчує переїздові пашпорти. Дядьки приготовляють скрині, куди вкладають своє майно. На українські хати вже приїхали волинські поляки. Це тільки старики, жінки та діти, молодих немає.

Вечоріє. Приготовляємо наскок на переселенчу комісію. Маємо забрати майже приготовані документи. В 21-шій годині підходимо до хати, де е переселенча комісія. Два стрільці з автоматами вскакують до хати й розброюють комісію, що складається з капітана й лейтенанта-жінки. Без жодного спротиву капітан віддає нагана. Наказуємо віддати всі переселенчі документи. Він показує на піч, де лежить ціла стирта паперів. Один з наших нав'язує з капітаном розмову, вияснює, хто ми та чому забираємо документи. Совєтський урядовець потакує зазначуючи, що він нічого не. винен, йому наказують і мусить робити. Вкінці забира-

36

ємо папері, а большевикові віддаємо зброю, за що він нам дуже дякує. Попрощавшись забираємось на колонію.

Інші групи ще не повернулись. Вони залишились у те-рені з подібним завданням до нашого. Дістаємо звістку, що польська міліція в селі Т. зловила нашого фурмана та ще трьох стрільців.

21. 12. 44. Четвер.

Вертається фурман Бородач і два стрільці. Польська міліція передала була їх совєтам, а ті, не добачуючи в них жодної провини, пустили на волю.

Коло дев'ятої години стійкові повідомляють, що від села М. попід лісом у нашому напрямі посуваються підозрілі люди, числом двадцять чоловік. Миттю вибігаємо до лісу, що віддалений на яких двадцять метрів. Останок роя вибігає трохи пізніш; їх починає обстрілювати ворог. Підійшовши кількадесять метрів, наша група бачить перед собою в близенькій віддалі групу большевиків. Вони зразу відкрили на нас вогонь. Дикі вигуки лунають по лісі.

— Давай пулємйот!

Наш кулеметчик Галабурда висувається й б'є по ворогові. Манько стріляє з автомата, але він по кількох серіях затинається. Раптом чується зойк раненого. Бачимо цілого обкривавленого Галабурду... Відстрілюючись відступаємо та відвозимо раненого...

Над лісом в напрямі нашої сутички видно клуби диму. Немає сумніву — це большевики спалили колонію. Біля год. 14-ої стійковий повідомляє, що направо від пожежі чується густа стрілянина та вибухи ґранат. Додумуємось, що це к-ир Карпо б'ється з НКВД-истами. Поспішаємо в на-* прямі стрілів.

Біля колонії М. стрічаємо стрілецький ряд —: це наш відділ; позаду котиться фірманка. /

Хлопці розказують, що при першій зустрічі нашого роя з НКВД-истами к-ир Карпо відійшов з рештою стрільців у ліс, щоб зробити засідку, кудою мали б вертатися большевики. Незабаром побачили НКВД-истів, що наближатися з награбленим майном. На наказ затарахкотіли 'всі кулемети та кріси. В большевиків був ранений капітан і вбитий кінь. Большевики розсипались по полі й стали відступати за високу бурту. Вневдовзі прийшла їм поміч, , числом понад тридцять НКВД-истів.

37

Побачивши по короткій перестрілці, що ворог в деяких місцях починає метушитись і втікати, к-ир Карпо дає наказа до наступу. Розстрільною вибігає відділ з лісу і кидається на ворога. К-ир Карпо не схиляючись біжить на чолі відділу та б'є по ворогові, що кидається до втечі. У .цей мент ворожа куля прошиває груди к-ира Карпа. Ще раз чути голосну команду:

— Хлопці, вперед! — підбігає ще кільканадцять кроків і падає лицем до землі. Його підхоплюють стрільці та відтягають до лісу, а інші гонять ворога...

Вертаючись минають дев'ять ворожих трупів. Находять теж вбитого НКВД-иста капітана. Забирають з поля бою двох ранених стрільців — Лопуха та Свистуна й мертвого к-ра Карпа. Нам бракує ще стрілець Корж. Де подівся, — покищо не знаємо!

28. 12. 44/ Четвер.

Надвечір приїжджає к-ир Яструб і перебирає відділ. • Довідуємось, що стрілець Корж: пробитий кулею відбіг трохи далі в ліс і там закінчив своє життя. Ранений стрілець Лопух з причини тяжкої рани в грудях умер цього самого дня. Їдким болем в'їхалася в серце стрільців смерть к-ира Карпа. Він — галичанин, з самого початку змагань на Холмщині боровся в рядах УПА. Десятки очайдушних вчинків виробили йому між стрільцями признання вояка-героя. Не словами, а чином показав к-ир Карпо, як треба боротись за свій рідний край. У розцвіті найкращого віку впав прошитий кулею від відвічного ворога України — москаля. В серцях стрільців залишився глибокий жаль по дорогому командирові та тверда постанова помститись на хижих займанцях.

3. 3. 45. Субота.

Ввечері приїжджає к-ир Черник і передає відділ к-иро-ві Кропиві, що свіжо прибув до нас. (К-ир Яструб уже довго хворіє.) З новим командиром подаємось у північному напрямі. Навкруги сніг. Для замилення наших слідів переходимо всякі дороги назадгузь. Під селом... зупиняємось. Іде розвідка в советьских уніформах. Всіх підозрілих задержуємо, бо тут волочиться багато сексотів. К-ир Кропива наказує солтисові зробити збірку на харчі. Наказ виконано.

38

Над. нами й над сусідними лісами кружляє тяжкий ео-ветський бомбовик.

Десь коло год. 18-ої застава ловить на дорозі трьох підозрілих типів, що їдуть підводами. Переглядаємо документи. Чот. Крапка знає одного особисто. Він щось шепоче к-ирові Кропиві, що перебраний у совєтську уніформу. Двох відводять до сусідної кімнати, а з третім починається розмова на політичні теми. Дядько виявляє себе великим українцем патріотом. Він твердо вірить, що Україна му-

Чищення зброї — кожноденне заняття.

 

сить бути, та що большевики проваляться. Оповідає теж про своїх дітей.

— Одна донька Марія в Сокалі в школі, про другу добре не знаю. Може вона десь у вас бандерівців санітаркою. У мене самого защораз пробували хлопці. Я вповні співпрацюю з бандерівцями, — продовжує він.

Раптом к-ир Кропива робить зворот розмови.

— Таваріщ сержант! Пішіте всьо ета, чта он ґаваріть, етот бандєровєц.

Чот. Крапка пише все, що дядько говорив. Зчерги к-ир Кропива зазначує, що зараз приїде НКВД; протокола ж передадуть їм. Підписати те, що він зізнав, не хоче. Ні просьбою, ні грозьбою до цього його змусити не можна. К-ир Кропива наказує йому зв'язати руки.

39

 

— Не в'яжіть! Як хочете знати, то моя доня працює в НКВД, в Томашеві машиністкою, а син ще за Польщі сидів у в'язниці за працю в комуністичній партії, — його очі пильно скачуть і допитливо слідять за командиром.

Командир до нього:

— Було зразу говорити, а то стільки часу змарнували на однім допиті.

— Та я не знав, що то свої, я думав, що то бандерівці! Дядько ставить на стіль водку й просить пити на знак доброго закінчення справи та зустрічі зі ,,своїми''. Починається „баль". Наш ,,гість" п'є килишок за килишком, а ми вдаємо, що також п'ємо. В дійсності горілку виливаємо на землю. „Гостеві" розв'язується язик. Виказує всіх бандерівців у своєму селі. Оповідає теж: про добрих людей. Пізніш цілує командира і просить, щоб ще сьогодні приїхав до його дому в Т. Там він ще краще нас погостить. Розказує про свого товариша, що є в іншій кімнаті, що це „свій" чоловік. Він подався до Люблина до НКВД. Туди вислав прохання, щоб його прийняли до служби. За третього говорить, що це невтральний. По кількох годинах довідалися від нашого „гостя" все, що нас цікавило. Час минав. Командир підхоДить до нього й каже роздягатись. Роздягаємо його до білизни. Аж тепер він зрозумів, куди попав. Обличчя у нього то біліє, то червоніє.

 — Через таких, як ти, зрадників терпить увесь український народ. — І твердою рукою мастить по пузатій пиці.

Пізніш виводимо його в ліс і розстрілюємо. З другим робимо те саме. Відходимо. В свіжому снігу зостаються дуже самотні сліди...

10. 3. 45. Субота.

Біля полудня зривається сильна заметіль. Шалений вітер, мов ранений звір, реве та стогне, несучи цілі хмари снігу. Стійковий, мов „снігова баба" всенький обкурений снігом. Ще до полудня приїхав к-ир Черник.. Він робить відправу з к-иром Кропивою, чотовими та ройовими. Пізніш перегруповує цілий відділ. Зі стрільців, що володіють добре російською мовою, творять окрему групу і прилучають до пробоєвої чоти Сумка-східняка. Інші залишаються при к-ирові Кропиві. До нас прилучається незнайомий тереновий і разом з ним від'їжджаємо. К-ир Черник зостається при пробоєвій чоті. Здогадуємось, що йдуть приготування до роботи.

 

40

11. 3. 45. Неділя.

На колонію, де квартируємо, привозять дві торпеди. К-ир Черник пояснює нам завдання, що маємо його виконати. Треба зліквідувати „ґалянтів" у селі Н. (організовані сексоти). Група в совєтських уніформах піде до середини села. Я й Орлик зі стрільцями, в цивільному одягові, зробимо застави від села Б. і В. Групи, що від'їхали вчора, зроблять застави на південь від села М. і К. Від кількох місяців в тому селі, під проводом місцевого комуніста-ґа-лянта створились т. зв. „істребітелі". По кількох місяцях праці істребітелі стали лютимим ворогом українського самостійницького руху. Вони дістали від большевиків зброю та військову кличку. Без ,,пропуску" ні до села, ні- з села нікого не пропускали. Досі вже було біля 50 осіб озброєних. Щоденно їздили до околишніх сіл і шукали ,,бандерофцоф". При тому арештували невинних селян, грабили майно, а навіть підпалювали селянські хати. Подібні станиці стали засновуватись по інших селах. Для околишніх сіл своїм терором і грабежем стали великим пострахом. Зухвальст-вам тих комуністів-ґалянтів не було меж.

Сідаємо на сани і від'їжджаємо. Їдемо ввесь час долинами. По півгодинній їзді приближаемось до села. Коні пота-пають у глибокому снігу. Теренові пояснюють положення, де стоять наші застави. На краю села задержує нас ворожа стійка.

— Кто ви такії?

— Байци красноармєйци! — відповідає зразу кількаде-сять голосів з нашого боку. „Галянтам" видається це підозріле. Один з них пускає серію з автомата. Ми наганяємо коні та в'їжджаємо в село. Коні ставимо за спаленим костьолом. Тут ройовий Орлик робить заставу. Друга ж стає від , села В. Група в совєтських уніформах іде в село й зараз на краю ловить двох ґалянтів, що пробують її задержати. Заводимо їх до спаленого костьолу.

Стало темніти. Співи в селі втихають. Група в совєтських уніформах посувається в напрямі хати Ґалянта, де міститься штаб. Подорозі б'ються з малими групами ґалянтів, що ставлять опір. Коло станиці мотаються кільканадцять комуністів. Побачивши нас, починають стріляти. Пускаємо кілька серій з кулеметів, і вони панічно розбігаються. Паніка в селі велика. Перелякані жінки вибігають надвір і, побачивши ,,своїх", не знають, що діється. Подорозі ловимо всіх чоловіків і відпроваджуємо до спаленого

41

костьолу. Наші стрільці ввесь час „руґаются" на совєтсь-

кий лад, включно аж: до „нєбєской канцелярії". Зразу починаємо палити за собою всіх „істребітелєй". Знялась велика пожежа. Тріщать падаючи хати. То тут, то там лопоче автомат, або відзиваються поодинокі крісові стріли. За деякий час чується густа стрілянина в напрямі лісу. Це наші застави б'ються з ворожою поміччю, що підходила. По двох годинах сорок хат стоїть у полум'ї. По селі валяються трупи істребітелів. До будинку Ґалянта підвозимо торпеду. Сильний вибух стрясає мурами.

Коло костьолу к-ир Черник і інтендант Сатана прові-ряють папері наловлених чоловіків. Усіх істребітєлів розстріляно, а невинних пускаємо додому. В один момент і біль ± ненависть стискає серце в кожного повстанця. Ми власними руками мусимо стріляти наших братів-зрадників одурманених комунізмом. Довго ми ждали і терпіли, поки ті люди опам'ятаються та перестануть зі своєю руїнницькою роботою, але оргії не було видно кінця...

Сьогодні ми збройним чином показуємо всім катам українського народу, що месників не забракне. За кожну кривду як не сьогодні, то завтра прийде помста. Зрадницькі трупи й згарища хай будуть пересторогою для кожного, хто хоче стати на перешкоді визвольному змаганню.

В год. 23-тій к-ир Черник дає знак трикольоровою ракетою, що робота закінчена. Застави опускають свої становища. З собою веземо ще двох істребітелів, одного НКВД-иста з погранзастави, а другого з активних членів банди Ґалянта.

20. 3. 45. Вівторок.

День погідний. Теплий вітер зі сходу приємно лоскоче по лиці й б'є об груди. Бджілка пробуджується з зимового сну та своїм бринінням сповіщає, що йде весна. Запінились рови і річечки, по полях де-не-де біліє сніг, стрільці втягають у себе свіжіє повітря й відчувають якусь свіжість і легкість. Вся природа встає до нового життя на стрічу новому незнаному. Кожному з нас на згадку про неї живіш б'ється серце...

До відділу прибувають із окружного осередку пропаганди два прелеґенти. Вони викладають нам у клунях. Ідуть виклади з нарису ідеології націоналізму, про лінію нашої, боротьби й „III. НВЗ ОУН"...

42

24. 3. 45. Субота.

Приїжджає к-ир Черник. Маємо завдання зліквідувати польську міліцію сталінських слуг у містечку К. Там на станиці є понад тридцять осіб, а крім того цивільне населення має багато зброї.

На світанку застави вже стоять на своїх місцях, а про-боєва чота в советських уніформах, входить до містечка. Рішено взяти міліцію підступом.

Одного нашого стрільця Манька, знаного вже віддавна в містечку К. як завзятого ворога польських сталінських вислужників, ведуть стрільці закованого в кайдани на чолі стрілецького ряду. Поляки вибігають з хат і з задоволенням стверджують:

— Сотенни попадл сен! .

З вікон усміхаються молоді польки, за стрільцями біжить зграя дітвори...

Недалеко МО напроти повстанців виходить один озбро-' ений міліціянт-стійковий. Чот. Сушко, що грає ролю совєт-ського капітана, наказує йому, щоб завів на станицю.

Підійшовши до станиці, стукають до дверей. Незабаром зібрані міліціянти запрошують до середини. Дві маленькі групи „совєтчиків", що відлучилися в місті, зробили недалеко станиці заставу.

Шиковні поляки спокійно проходять попри хлопців. Польки кокетливо всміхаються до стрільців та пробують нав'язати з ними розмову. Інші запрошують на снідання. На станиці тільки вісім міліціянтів, а інші на приватних домах. Арештованого стрільця Манька передають міліції та наказують замкнути до льоху. Поляки дуже вдоволені та хочуть його бити, але наші не дозволяють. Заступникові команданта міліції, бо командант від'їхав до Г. наказують, щоб негайно приготовив тринадцять під вод і снідання. Міліціянти помалу сходяться на станицю. Вже зійшлось їх коло двадцять п'ять. Тих, що ще не прийшли, пошукають наші „совєти". Деякі стрільці йдуть на снідання. Готові підводи під'їжджають під станицю.

В той час стрільці, що стояли навкруги міліції, сливе всі разом крикнули:

— Руки в вйорх! — та спрямували до них свої автомати. Всіх міліціянтів пов'язано й положено на підлозі. Інші стрільці приводять Вася, відомого поляка-терориста, що палив села на Холмщині, та трьох з його охорони. Важніших міліціянтів саджаємо на підводи, а решту розстрілю-

43

емо. Один міліціянт, що його от що привели, кидається на чот. Сушка та намагається вирвати автомата. В тім стрілець Гонта вбиває його зі свого автомата, але водночас ранить у руки чот. Сушка.

Пробоєва чота забирає підводи, що на них пов'язані поляки та здобуте майно, і відходимо в напрямі села М.

5. 4. 45. Четвер.

Вранці коло год. 5-тої ціле село облетіла вістка — облава!! Всі чоловіки й наші стрільці ховаються до криївок. Бою зводити не можна, бо большевики спалили б ціле село та повбивали б багато невинних людей. Незабаром чується густі стріли з усіх кінців села. Це енкаведисти ввійшли до села й шукають „бандєрофцоф". З ними й один місцевий поляк, що показує, де можуть бути криївки людей, що активно допомагають повстанцям. У висліді облави червоні зловили кільканадцять місцевих дядьків. Ще бувши в криївках, ми чули зриви ґранат і довгі серії з автоматів і кулеметів. Це НКВД-исти пронайшли одну криївку, проказану зрадником, що в ній був ройовий Орлик і с-ць Сорока. Вони доостанку відбивались, та коли побачили, що їх можуть відкопати з протилежного боку й зловити живими, постріляли один одного. Як оповідають жінки, що бачили це все, витягнувши мертві тіла наших героїв, НКВД-исти самі дивувались, що ці юнаки такі віддані своїй справі. Орлика й Сороку поховано на місцевому цвинтарі ввечері, як енкаведисти відійшли.

5. 5. 45. Субота.

К-ир Крапка повідомив нас учора, що сьогодні відбудеться сповідь нашого відділу. Вранці відходимо до ліса. На широкій поляні серед зелені дерев, будуємо з молодих берізок вівтаря. Перед ним поставили стола й накрили вишитим обрусом. Біля год. 16-ої приїжджає священик. У святковому настрої відбувається сповідь усіх стрільців. Після сповіді священик виголошує палку проповідь до стрільців, закликаючи до боротьби проти займанця.

Сонце починає скочуватись за обрій. Темніє. Ліс почорнів. Священик бажає нам успіху у визвольній боротьбі та від'їжджає. Трохи пізніше відходимо до села X. Проголо-давши ввесь день, стрільці апетитно заїдають вечерю...

44  

6. 5. 45. Неділя-Великдень.

Ось-ось зійде сонце. Сьогодні перший день свят Христового Воскресення. Ми, хоч находимось у лісі, та все таки відрізняємо, чим можемо, — цей веселий для світа день. Кілька стрільців беруться за упорядкування кімнати. З дощок роблять столи. Стіни прибирають молодою березою. П'янкий запах берези заповнює хату. Годину пізніш приїжджає підвода з посвяченою з села паскою. З нами к-ир Черник. Одначе — на жаль — він щось зрання захворів і не може брати участи при спільному столі. Стрільці сходяться до кімнати та займають місця. Відспівуємо молитву. По молитві д. пвх. Осип виголошує палку промову до стрільців. Всі ми своїми думками полинули до своїх рідних, інші знову -загадали про гірку долю вивезених у Сибір батьків.

В кімнаті великий врочистий настрій. За час промови багатьом стрільцям блищать в очах сльози; не знати — радість це, чи сум? Через пвх. Осипа к-ир Черник передає найщиріші побажання для стрільців -у цей веселий великодній день. По промові пвх. Осип за традиційним звичаєм ділиться зі стрільцями свяченим яйцем. На столах не бракує нічого — ковбаса, тістечка, а до того свіжа кава. В кімнаті веселий настрій. Стрільці співають. Сміх і жарти не перестають...

Пізніш всюди по подвір'ї видно гурти стрільців, що про щось гуторять. Мабуть в їх пам'яті віджили давні спогади...

Вечера знову при спільному столі.

По вечірній молитві йдемо до стодоли спати...

Другого дня свят на столах увесь час стоять святкові присмаки, що їх можемо їсти, коли тільки хочемо.

Увечері к-ир Крапка призначує роєві окремий терен і вони розходяться з особливим дорученням. В тому часі в тих околицях шаліє терор польської міліції й штурмівки .над невинним українським населенням. Люди гинуть зі своїм майном. Не помагають сховки на збіжжя, бо й там ворог його відшукує. В'язниці наповняються невинними чоловіками, жінками, молодицями й дівчатами. Здається, що легкодухам польсько-совєтським терористам ніхто не зможе повтинати крил.

45

21. 5. 45. Понеділок.

Сьогодні роковини смерти Євгена Коновальця, що впав з. рук комуніста на далекій чужині. Наш відділ, хоч і скромно, все ж. таки відсвятковує отой сумний день. Свято відкриває пвх. Осип першою точкою декалогу. Пізніш відчитує доповідь, де насвітлює життя й боротьбу та значення Коновальця для українського народу. По доповіді трихвилинною мовчанкою вшановуємо пам'ять вождя української революції.

28. 5. 45. Понеділок.

Сьогодні вночі маємо розбити дві міліційні станиці в містечку В. К-ир Черник ділить відділ на менші групки, даючи кожному окреме завдання. Стрільцям роздають летючки, що їх мають причіпляти вбитим польсько-сталінським слугам. В летючці написано докладно провини польської міліції та заслужена кара. Групи, що йдуть на застави, відходять скоріш.

Група під командою к-ира Черника прямує просто до ворожої станиці. Зсередини чуються веселі вигуки та пісні. Всі п'яні. Стрільці підсуваються ближче до муру та кидають через вікна Гранати. П'яний ворог ще не тікає, бо бачить стрільців у польських уніформах. Починає кричати до них, уважаючи їх за своїх. Та, незабаром з великим шумом і свистом торпеда підіймається в повітря та вдаряє в мур станиці...

Повстанці йдуть у поміч другій частині, що має куди важчий доступ до станиці. Будинок має грубі мури та два поверхи. Наші стрільці на становищах за буртою, що досягає висоти до десять метрів. Ворог має добре поле обстрілу. Стрільці витягають торпеду наверх, підпалюють порох, та вона не зривається. Отож наносять соломи, обкладають торпеду й підпалюють. Біля неї стоїть лише стрілець Заяць. Він не зважає на град ворожих куль. Сміючись кричить:

— Кати, втікайте, бо зараз підете в повітря! Торпеда зривається й вдаряє в мур. Страшний вибух стрясає повітрям. Вгору здіймаються клуби диму, відламки цегол, з розірваними тілами советських вислужників. Здолу доходить зойк конаючих. Стрільці відшукують двері пивничної в'язниці й відвалюють їх. Біля двадцять українців — чоловіків, жінок і дівчат виходять на волю. Зі

46

сльозами кидаються до своїх -визволителів і поцілунками

радости дякують їм...

Забравши двох живих польських міліціянтів і розкинувши летючки по всьому місці, повстанці віддалюються.

Стрілець Сойка та кулеметчик Сірко вертаються забрати коня. В той час падають стріли з костьолу, що в ньому цивільне населення, і вбивають кулеметчика та ранять Сойку. Бандити чуючи, як повстанці запевнили цивільне населення, сховались поміж: них і тепер показали свою відвагу. Вбитого й раненого забираємо на свою підводу. Костьолу не розбиваємо, бо в ньому велике скупчення населення.

Вже за дня проїжджаємо селом... Селяни вже довго не сплять, придивляються, що діється в В. Тепер зустрічають нас радісно, мов своїх рідних синів. Дівчата всміхаються, провожають нас очима, аж поки ми не сховались за вису-неним горбом...

На відпочинку в лісі на широкій поляні, к-ир Крапка робить перегляд обуви. Багато стрільців мають сливе зовсім знищену. Можна побачити чоботи пов'язані мотузками та дротами. Деяким виглядає дірами солома. К-ир Крапка посилає кількох стрільців до господарського відділу, щоб вони видрали на чоботи шкуру. До відділу приїжджає швець і робить по мірі. Всі стрільці мусять мати добре взуття.

Пополудні інструктор проводить військовий вишкіл.

1. 6. 45. П.ятниця.

К-ир Гайдук перейшов зі своєю чоток» з-за Солокії на цей бік і долучився до нас. Між; новоприбулими знаходимо багато знайомих. К-ир Крапка дозволяє тихо поспівувати. Розлягаються ніжні мельодії стрілецьких і народніх пісень. Хоч сьогодні зійшлися на цьому місці сини з двох країн України — Галичини й Холмщини, різниці поміж ними немає. Їх лучить спільна ідея, спільна боротьба й один провід. Границі витворені ворожими окупантами пішли внівець. Своїх гостей „з-за річки" стараємось приняти якнай-гостинніш.

28. 6. 45. Четвер.

Стрілець Діброва, що заступає хворого чот. Дуду, зі стрільцями в совєтських уніформах на двох підводах їде в напрямі польської міліційної станиці. Приїхавши, застав

47

тільки трьох міліціянтів, бо решта від'їхала була на терен. Представляється комісаром для контролі чистоти зброї на польських міліційних станицях і жадає показати собі зборю для перегляду. Вони витягнули одного кулемета Діх-тярева та два кріси. Зброя була нечиста. Розлючений „комісар" став гримати:

— Ви русскоє оружія портіте?! — причому не жалів матюків.

Міліціянти стали дрижати та й оправдуватись. За те, що зброя нечиста наказує її забрати, а міліціянти мають сказати командантові станиці, щоб зголосився до Т. до контрольного комісаряту.

30. 6. 45. Субота.

Сьогодні наше революційне свято. Це пам'ятний день, коли то 1941-го року в городі Львова Степан Бандера проголосив універсалом волю українського народу — жити вільним самостійним життям. Чотири роки тому по українських містах і селах замаяли синьо-жовті прапори. Цього дня українське населення, оп'яніле щастям, вітало давно вичікувану хвилину. Сьогодні ми, спадкоємці чину 30-го червня 1941-го року, скромним святом згадуємо цей день та віддаємо честь тим, що цей чин творили.

О год. 14-тій, усі три відділи сходяться на поляну, тво-. рять чотирокутник, а в його середині стоїть команда. Свято відкриває вступним словом к-ир Шумський. Пізніш по-літвиховники^ трьох відділів відчитують свої доповіді. В карних лавах стоять стрільці, а їх запалені лиця вказують, що кожний з них розуміє повагу хвилини, і свою боротьбу зв'язує з боротьбою тих, що творили чин 30-го червня 1941 року. Свято закінчилось грімким „Непора, не пора!".

11. 7. 45. Середа.

Цього дня починаємо робити приготування зв'язані з празником, що має відбутися 13-го липня в селі Л. на честь Матері Божої Страждаючої. К-ир Крапка задумує зробити того дня мітінґ. С-цеві Зенкові доручає вибрати кількох стрільців з кращими голосами та підготовити декілька революційних пісень. Політвиховник Осип і писар Новина виготовляють доповіді, а стрільці зі східніх областей України Діброва й Андруша скажуть про СССР.

48

Закипіла робота. С-ць Зенко безперестань навчає вибраних стрільців співати, пвх. Осип пітніє над доповіддю, а побіч нього с-ць Андруша й Діброва...

19. 10. 45. П'ятниця.

Харчів не вистачило для нас, тому перший рій пішов на колонію... по хліб і безрогу. Повернулись увечері. Недалеко місця постою стали смалити веприка. Довідавшись, що так близько від відділу смалять безрогу, командир наказав якнайскоріш кінчати роботу, щоб не видно було огню. Тільки що встигли розділити сало, м'ясо на рої, як командир дав наказ вирушити. 1-ий і 2-ий рій розтягнулись вже в стрілецький ряд. Раптом зліва й зпереду затарахкотіли кулемети. 1-ий рій розвинувсь у розстрільну й відкрив огонь по несподіваному ворогові. Інші рої відступили в глиб лісу. Зразу по перших стрілах впали вбиті писар Новина та стрілець Грізний. Ранені — к-ир Крапка, пвх. Осип, с-ць Зенко й с-ць Ромко. Залунало вороже „уррааа". Ворог став посуватись уперед. Ройовий кричить:

— Кто ест? - По ворожім боці передишка, а за тим звідтіль запит:

— Кто єсть?

— Ресорт! — відповідь.

— Адін хаді суд а! — кричить ворожий голос. Ройовий дає голосно наказа:

— Пєрвша дружина влево! Друґа вправо —- напжуд! — а тихіш по-українськи:

— Хлопці, огонь!

Посипались стріли, ворог утік. Ця сутичка тривала не більш десяти хвилин. Поховавши вбитих і забравши ранених, відступили ми в ліс. К-ир Крапка легко ранений в ногу, пвх. Осипові куля пробила кість повиже коліна, стрілець Зенко в ліву ногу, але кість ненарушена, стрілець Ромко легко ранений в бік...

2.ХІ. 45.

Стаціонуемо в одного поляка, де припадкове натрапляємо на наших трьох ранених стрільців. Місцевий санітарний _персонал дав їх на квартиру до поляка з огляду на конспірацію. Наш рій розмістився в стайні на гірці на сіні.

В 8-ій годині зрання стійковий Стецько алярмує, що в

4 49

нашому напрямі наближаються підозрілі люди в уніформах. Стрілець Крайній глянув крізь віконце на поле зі словами:

— Ми оточені!

Вдень наша стійка стояла в стайні й тому видно їй було тільки на дорогу. Ройовий Кіндрат дає наказа й перший вибігає на подвіря, а всі за ним. Шість ворогів уже було коло воріт. Інші наближались з усіх боків. Поручник з ре-сорту крикнув:

— Ренци до ґури!

— Кто єст? — питає Кіндрат.

— Ренци до ґуриї

— Кто єст?

— Ренци до ґури! Ресорт!

У відповідь на це ройов. Кіндрат пустив серію з автомата, прямо в лоб поручникові. Зав'язався бій, заграли кулемети й автомати. Ройов. Кіндрат хапає від стрільця Фона кулемета та б'є по ворогові. За дві-три хвилини шість ворогів біля воріт падають трупами. Збільшуємо огонь у трьох інших напрямах. Ворог починає відступати. Наші кулі влучні. Вороги падають убиті та ранені. Бій триває чверть години. Стрільці почали збирати зброю й уніформи, що нам стали дуже в пригоді. Нас було чотирнадцять, але ні один не був навіть ранений. Ворогів було вісімнадцять. Вбитих дванадцять, важко ранених два, двох захоплено й два вті-кли. Здобуто два діхтярі, один ЛМІ, один РНМ польський, один МКБ німецький, шість ЩІШ, три кріси. Крім того здобуто документи та п'ять пістоль. Від полоненого ресор-товця-українця ми довідались, що син того поляка, де відбулась сутичка, замельдував до солтиса, що в них е ранені. А натрапив на нас! Ми їм добре відплатились за Грізного, Новину та наших ранених. Українця передали СБ. Від нього можна буде дечого довідатись, бо він був секретарем..

Відходимо на північний схід.

Заквартеровуемось в одного поляка. Вістка про сутичку долетіла вже й сюди. Господар дуже радий, що побито ресортовців, бо ресорті служить досить українців і членів ППР, що борються з АК. Польське населення ставиться дуже прихильно до АК.

10.11. 45.

В селі ..., що було заселене поляками, попадаємо при-падково на забаву польської молоді. Спочатку вони заляка-

50

лись, але побачивши, що ми ставимось до них добре, заспокоїлись. В балачці признаються, що вірять у співпрацю УПА з АК. Після розмови три поляки признаються, що вони належать до АК. Навіть витягають з печі свої пістолі, що їх заховали, як ми приближались до хати. Почали співати повстанські революційні пісні. Пізніш поляки нам заспівали свою монотонну пісню про боротьбу з большеви-ками, про „польску крев". Велике враження зробив на них наш одяг, озброєння та вміла поведінка. Деякі наші стріль-

УЧХ — збирає ранених.

ці танцюють з польками. Та — танцюють краще, як поляки. В розмові довідуємось, що знають про нашу сутичку з ресортом. Розказують нам про дії АК та їхнього командира Зенона. Прощаємось сердешно й відходимо. При відході. гармоніст грає нам марша.

14.11. 45.

Стоїмо на відпочинку в українця. Тут ночує ще два поляки, що працюють на залізниці. Ми поводимось з ними ввічливо. Вони оповідають про рухи військових частин, про збільшення польськогб підпілля та про задоволення польського населення, що АК і УПА з собою не'б'ються. За їхніми словами останнім часом на Підляшші розходяться чут-

4* ' 51

ки про велику силу, про скількість та відвагу українських повстанців.

Ресорт тепер не тільки що вночі не робить засідок, але й удень боїться. Кажуть, що ресортовці після сутички з нами почувши один стріл ховаються. Такий страх у них перед ,,бандеровцамі". Газети пишуть про велику втрату для демократичної Польщі в особах поручника Такуна й ппр. Затвори, що згинули в сутичці з нами.

Останніми часами наші прихильники й неприхильники погоджуються з нами, та й вірять, що скоро настануть великі зміни на світі, що демократія переможе большевиць-ку тиранію.

15.11. 45.

Стоїмо постоєм — пів роя в українця, а пів у поляка. Обидва господарі ставляться до нас добре з тією різницею, що українець поводиться з нами, як з рідними синами, а поляк — як з чужинцями, що йому не бажають зла.

В хаті поляка зайшов маленький випадок. Стрілець Тарас не знав, що він на квартирі в поляка. Читав собі ,,Із-вєстія". До нього підійшов внук господаря років чотири з запитом: -

— А що знаєш мене?

— Ні, не знаю, — відповів Тарас. — А як ти називаєшся?

— Я називаюсь Михась.

Цій розмові прислухувались батьки й дідунь та бабуня.

— А скільки тобі літ? ^ • — Три або чотири, — відповів Михась. В розмову вмішався батько.

— Він у нас сміливий, нікого не стидаеться!

— Підростай, Михасю, — звертаючись до малого, говорив Тарас, — швиденько! Як виростеш, будеш офіцером в українській армії.

Командир відділу був у сусідній кімнаті. Почувши цю розмову, покликав Тараса до себе та потихеньки шепнув до вуха:

— Це ж поляки!

Стрілець Тарас стукнув себе в лоб, почервонів, а потім сказав:

— Може й правду хлопцеві сказав?! Бож, який же з нього поляк, коли він навіть говорити по-польськи не вміє.

52

А його прадід був чистий українець. А ще дальші прадіди може й бились у рядах Хмельницького! Такі Михасі напевне згодом вернуться до свого великого народу...

22.11. 45.

Недалеко від наших квартир було весілля. Раптом прибігає одна жінка та повідомляє, що п'яні хлопці б'ються. Стрільці подались у тому напрямі. "Хлопці ж, що вели бійку, повтікали. К-ир Лис з тієї пригоди виголосив промову та пояснив, хто ми й за що бореться УДА. Казав, що замість виладовувати свою енергію на бійку з друзями, повинні брати за зброю та йти проти ворога українського народу. Молодь і старші говорили одні до одних:

— Правду, правду каже!

На просьбу господарів повстанці зостались на вечерю. Госпоцар, наливши чарку, звернувся до к-ира Лиса зі словами:

— Дай Боже, здоров'я! Ми, відаєте, ще не бачили у-, країнських повстанців і не відали, що вони такі гожі' люди. Пийте на здоров'я!

— Пийте на здоров'я! Та — ми не п'ємо! По війні будем пити, — відповів к-ир Лис.

Всі присутні з великим здивуванням приглядались повстанцям.

— Ой, не п'ють... — чулися слова. — Я чув, що не п'ють, але не вірив! О, це не советські партизани!

Повечерявши повстанці щиро попрощались. З дверей було чути:

— Дай Боже, хлопці, щоб добились до того, за що воюєте!

53

ФРАҐМЕНТИ 3 ДІЙ ТРЬОХ РОЇВ, ЩО ВІДХОДЯТЬ З ОКРЕМИМ ЗАВДАННЯМ

15.8. 45.

По інспекції відділу, що провів її к-ир Ч., дістаємо нове завдання й виходимо з ... в „путь далеку". Хлопці не знають, куди йдуть, але догадуються чогось нового.

На третій день, після цілоденного маршу, задержались у терені, де багато козаків. З пригодами кухарі зварили нам обід, та малощо бракувало, а їли б його козаки, а не зяй! Доволі важко рухатись, що крок — козаки!

31.8. 45.

Пройшовши безлісною околицею, де ми забезпечились у взуття та в убрання, входимо знову в ліс під село ... У-війшли в край, ,,ідіже ність кущевих і станичних". Ми здані тільки на власні сили. Довкруги нас спокій, тільки на південь від нас якісь незрозумілі стріли. Святкуємо свято зброї.

л

1.9. 45.

Довкруги нас поляки рубають ліс. Чуємо їх крики, Увечері відходимо до лісу, проводимо першу розвідку в ло-411^ ському селі. Розвідка вдалась. Козаки є, але в меншій скількості, як в українських околицях. Поляки ставляться до АК дуже прихильно, допомагають, чим можуть. (Все це переселенці з-за Буга). Хліба не вдалось зібрати. Зате рве-.мо по садах яблука, бо докучає трохи голод і сильна спрага. Залізна порція скінчилась.

На другий день зраня приходимо до якоїсь віллі-лісничівки в лісі. Тут живуть ще в глибині лісу і лісничі. По

54

обіді йдемо в розвідку. Д. М. пішов до одного поляка, що орав під лісом, щоб довідатись від нього, що нового в терені — чи є большевики чи ні. Поляк думав, що Д. М. ако-вець.

— В околіци спокуй, нікоґо нема. Билі тему, правда, два тиґонді яцись, едні мувйон, же то насі, свої, друдзи мувйон, же то бульбофци. Я пжипущам, же то еднак свої. (Це сліди к-ира Ш.)

Втікачі-поляки з-за Буга, як аковці, большевиків дуже ненавидять, але й до нас не ставляться дуже прихильно.

4. 9. 45.

Заходимо знову до якоїсь лісничівки. Лісничого немає, поїхав до Холму. Є його жінка. Господиня частує нас хлібом і помідорами. Не даємо себе просити.

Лісничівка — база АК. Господиня розговорюється.

— Чи панове не знайон (якесь псевдо)?

— Не знами.

— То муй знайоми. Он теж бил в партизанце, навет районовим, але муселі ґо свої розваліць, бо бардзо рабовал на свойон ренкен.

По хвилі бере якогось клунка та каже:

— То теж такєґо ґосьця, як панове; навет не вем, цо ест в сьродку. Муй монж поєхал до Хелма, до новеґо над-лесьнеґо. Не вєцє, чи тен надлесни то свуй хлоп, чи не? Тутай забралі єднеґо україньца недавно. Он пжишедл з україньскей армії (мабуть червоної) і го зараз розвалілі. Єден поляк хцял ґо броніць, то также зліквідувалі. А обу поховалі в тим лєсе.

Надвечір приїжджає лісничий і привозить свіжі вісті. "В Холмі багато большевиків, в околиці спокій. Рушаємо. Дорога багниста, ор'ентація мала, блудимо. Далі йдемо за компасом, тільки час до часу питаємо про місцевості в хатах.

Зайшли до якогось дядька. Прийняв нас дуже гостинно. Большевиків ненавидить.

— Те совети ґожей од нємца, не дайон нам жиць!

Увечері поступили ми на якусь колонію, де господиня-полька прийняла нас дуже гостинно.

— Ваша жеч ходзіць і вальчиць, а наша повінносць даць і помагань вам, як можна.

55

7. 9. 45.

Ідемо вранці багнистим лісом між селами. В лісі стрільці придержують три жінки, що збирають гриби. Довідуємось, що дві з них українки, а одна білорусинка. Вони зразу дуже перестрашились. Опісля розказують нам, що вони пережили в минулому й тепер переживають. Кожне їх слово для нас цінна інформація. Оповідають, як треба організувати харчі.

— .Як зайдете до хати, беріть усе самі. Господар напевне не буде жалувати ані хліба, ані до хліба. Дати вам сам не дасть, бо не знає, хто ви такі. А може ви міліція або ресорт, і сьогодні він вам дасть сам, а завтра ви його арештуєте. Бож знаєте, що нам нічого добровільно не вільно давати. А що до тих, що зголошували властям, то таких у нас не багато. Такій гадині давно голову скрутили. Та, як ви заходите до мене, а вас багато людей бачить, то я зго-лосити мушу, бо, як не зголошу, то зголосять інші, а тоді мені біда! Помогти, то ми можемо.

Утотожнювали нас з большевицькими партизанами. Думали, що ми частина тих же незадоволених з теперішніх обставин, що не вийшла з лісів. З їх розмови видно, що червоні „палітработнікі" не дармували. Питались нас, чи ми за „рабочім класом", чи за .,буржуазією". Запевняємо їх, що ми самі ,,рабочі" і за „рабочімі" стоїмо. Знають, що таке фашисти, націоналісти, і видно їх неґативну поставу до них. Цікавляться дуже нами, хто ми, за що воюємо, які перспективи нашої перемоги, тощо. При цьому було видно, що властиво наразитись не хочуть, обережні до крайніх меж. Самі скриті й замкнені в собі, як підляський багнистий ліс. Просять їх відпустити, запевняють, що не скажуть нікому. Додають, що їхнє село майже всеньке виїхало. Вони самі не хочуть від'їздити.

В 11-тій годині к-ир відпускає їх і просить принести хліба. Чекаємо — винесуть — не винесуть, але таки винесли. Трохи попоїли. Так випала наша перша стріча з українцями.

Надвечір приїжджаємо до села, де тільки сім українських родин, а решта виїхала. Хлопці говорять з українцями по-українськи, а з поляками по-польськи. До всіх ставляться чемно, населення теж чемне до нас. Поляки називають нас ,,русци партизані", не знають хто ми такі. Говоримо українцям не виїжджати, не вірити большевикам. Вони й так — здається — їм не вірять. Радимо жити з по-

56

ляками в згоді. Населення й те й це зацікавлене нами. Настрої проти большевицькі в меншій або в більшій мірі, невдоволення з теперішніх обставин виразне.

8. 9. 45.

Пройшовши ліс, увечері в'їжджаємо до села, щоб повечеряти. В селі співи. Хлопці й дівчата на вулиці. Населення зразу зор'єнтувалось, що ми щось нелеґальне, знають навіть, що ми УПА. (Заслуга к-ира Ш.) Ставляться до нас назверх прихильно. Випитуються, хто ми, за що воюємо, чи маємо який провід, чи маємо які зв'язки з Америкою й Англією, чи самі ми досить сильні. Національна свідомість дуже слабенька. (Православний, русин, а українець — дуже рідко.) Політичне більш вироблені. Переконані, що війна цілком не закінчена, що багато справ чекає розв'язки.

— Вайна кончилась, только разгавор не скончился! Чекають ще зміни, виїжджати не думають. До поляків ставляться вороже. До большевиків теж, але трохи менше. Народ осторожний, ,,лісовий", замкнений у собі, та дуже добрий, тільки знайти дорогу до їх ^уші. Ідея УССД може мати тут фанатиків. Поляки нас не бояться. (Це заслуга к-ира ПІ.)

— Висьці ці, ктужи не бійон і не рабуйон. Хлопці вели себе завжди дуже культурно й чемно.

10. 9. 45.

Ввечері пішли ми на зв'язкову хату. Раптом стріли. За хвилю довідуємось, що одна наша трійка найшла на засідку. К-ир Ч. іде зараз на^місце засідки. Приносять раненого стрільця Сойку, що впав ранений, скоро посипались ворожі стріли. Вже ранений у ногу кинув ґранатою й ранив двох, а деякі кажуть, що трьох ресортовців. По зриві гранати вони повтікали. Перший утікав кулеметчик. Коли один звернув йому увагу, що він перший утікає, сказав:

— Ти з афтоматем прендзей уцєкнєш, а я з дьохтярем юж так прендко не моґен бєц.

Дядько, що в нього ми були, щирий патріот. Батько й син у підпіллі. Старий гаряче вірить у слушність нашої боротьби та нашу перемогу. Таких людей тут не багато. В самому селі е трохи пеперовців — сексотів, але загал держиться. Виїхало до тридцятп'ять родин; решта виїздити не думає, „хіба зв'яжуть і повезуть".

57

11.9. 45.

Прийшли в ліс під село... Тереновий був той сам 65-літЯ ній дядько. Пробувши день у лісі, на вечерю прибуваємо до чисто польського села. Були в учителя-поляка і співали українських пісень. Він осторожний, теперішний лад йому

не по душі. З того села поляки арештували шістьох поляків.

— Як лапалі АК, то і їх полапалі. По арештованих слід загинув...

12. 9. 45.

Увечері їдемо до села. Чота пішла на колонію під ліс, а ми заходимо на зв'язок. Тут інформують нас, що до села приїхало ВП. Ми ще не вспіли добре розговоритись, як входить господар і каже, що в селі підозрілий рух. Виходимо з хати. За хвилину до тієї хати входять поляки. Виходить -— облава! Ідемо до хлопців. На місці хлопці оповідають, що придержали, а вірніше відбили якимсь людям одного чоловіка. Із зізнань того чоловіка виходить, що в селі або АК, або наша боївка. Тому, що в селі спокій, ночуємо в клуні, а над ранком виходимо в ліс.

14. 9. 45.

Увесь день гудуть дуже літаки. По обіді завважили нас пастухи. Запевняють, що нікому не скажуть. Пускаємо їх. Вечеряємо на колонії. Люди прийняли нас вельми гостинно. Національна свідомість дуже висока. Люди зор'єнтовані у нашій боротьбі. Знають, що таке УПА, (про АК також), говоримо їм про УГВР, про політичні обставини, про наші бої. Це не згоджується трохи з тим, що це село комунар-ське. Правда, є в селі міліція, та й у цю пору квартирує

польське військо й ресорт. По дуже щирій гостині відходимо.

20. 9. 45.

Почав падати дощ; Ідемо під дах. Поляк, де квартируємо, не цікавий.

— Вшистко бєжце самі, — це його філософія — моя хата зкраю. Каже:

— Тераз тжеба слухаць венцей лясу як мяста.

58

Ввечері їдемо до недалекого села. Люди просто захоплені нами. Такої щирої гостинности тут іще нам ніхто не зробив. Населення національне свідоме. По хатах українські книжки — історія України, Кобзар. Місце спльондро-ваної хати вдержано старанно. Посередині — хрест, пам'ятка. Розговорюємось з людьми. Розказують про своє життя, що — до появи к-ира Ш. — не мали спокою від АК, бо щоночі були грабунки й побої. Народ не може нас нахвалитись.

— Такі віте гожі хлопци, такі молоді — ходите, мучитеся, але кби не віте, то нас давно нестало б. Пісня й тут робить своє. Запевняють нас:

— З вами не боемось нічого!

По такому сердешному прийняті відходимо. Відпочили тут фізично й морально.

21. 9 45.

Сидимо в лісі... Увечері стягаємось до села. Під селом чуємо стріли з автомата. В селі довідуємось, що це стріляла міліція з ..., але втікла, коли довідалась, що ми в селі. Дядьки запевняють нас:

— Не бійтеся, от кілька дураків, та й стріляють! В селі хлопці стрінули офіцера-петлюрівця, старого дивака. Заповідає відразу:

— Хто б ви не були, — ресорт, міліція.АК — знайте, що я українець, і 'можете мені не знати що зробити, то я українець.

Сам ходить у мундурі армії УНР з тризубом. В селі доволі свідомі дядьки і зор'єнтовані в ситуації. Знають про УПА, про УГВР, про виїзд не згадують.

Міліція починає далі вистрілювати і ракетувати. Виходимо із села й розстрільною посуваємось в напрямі стрілів. Перешукали колонію й не знайшли нічого. За селом кинули три ракети й відходимо. Хлопці жартують.

Коли вже ніхто не хоче робити на нас облави, то ми робимо на міліцію. А в тім, сам випадок був цікавий і трохи ориґінальний. У своїх наслідках для міліції не бажаний, бо мусіла піти в підпілля. Як ми потім довідалися, міліці-янти ночували по стодолах, і то не своїх — боялись! В бадьорому й веселому настрої йдемо далі. Хлопці почуваються справді добре. Хвалять собі Підляшшя; в селі бо був празник, а дядьки приймали нас щиро. Ніч місячна, тепло, як у травні! Навкруги спокій, міліція заспокоїлась...

59

22. 9. 45.

Заквартирували в поляка на колонії. Він зор'ентував-ся, що ми „бульбофци", хоч ми говорили по-польськи. Знав він деяких людей. Говоримо йому, що ми не прийшли гладити одних (українців), а бити других (поляків), тільки бити большевиків і їх вислужників. Запевняє нас, що нас не боїться, а що всередині в нього — Бог знає! Поводимось чесно. Він щораз певніший себе. Увечері дякуємо за все й відходимо.

Наступного дня прибули ми на іншу колонію. Господарі-поляки аж зеленіють, так бояться нас, хоч ми говоримо по-польськи. Думали, що ми пограбимо їх і постріляємо. Господиня сливе зомліла. Санітар дав їй якісь краплі, та не знати, що їй помогло — краплі чи чемна поведінка направ д у пристійного санітаря Джиґуна. Вечері нам не зварила.

— Напійце сен, панове, млека, я естем така слаба, ніц вам не зґотуен.

Як ми вже відходили, хотіла поцілувати мене в руку (я відходив останній) за те, що ми їй не зробили ніяких прикрощів. Добре свідоцтво для АК і для большевицької партизанки!

Припадкове стрілись із боївкою. Інформують нас, що в селі... е ресорт числом 44, а в селі... большевики, числом невідомо. Відходимо з боївкою.

24. 9. 45.

Заквартирувались у стодолах. Дядьки свої. Часто там квартирує боївка. Підвечір чотири боївкарі йдуть до села на мітінґ. Загально ми більших мітінґів не робили, бо були великі труднощі зібрати людей. Села розкомасовані, хата одна від одної далеко, а й самі люди дуже то нерадо йдуть — бояться. Боївкарі в мундурах польської польової жандармерії, а ми в большевицьких. Заказали солтисові зібрати людей в справі мобілізації. Зібралось 40 осіб. Коли ми розкрили, хто ми такі, люди, переважно, поляки трохи залякалися, але скоро заспокоїлись. Метою була співпраця українців і поляків в боротьбі проти большевиків. По інформації прийшов відділ до села на вечерю. Прийняли нас вишукано гостинно, багато розмовляли. Деяким полякам і українцям пахне ще комуна. Одначе більшість має вже досить ,, демократичної Польщі" і „большевицького раю"...

60

28. 9. 45.

Заквартировуемось у лісі в клуні. Придержали п'ять осіб. Господиню нашої хати ресорт ограбив за співпрацю з АК. Син її в АК. Уночі вона вдома не спить. Між придер-жаними був польський вояк-урльопник. Розказує про настрої в війську. Ворожнеча між большевиками-старшинами й поляками-підстаршинами та рядовими поглиблюється. Настрої проаковські ростуть. Большевики монтують у війську

,,Облава".

сітку сексотів і арештують свідомих поляків. Вчить нас пісеньку:

Кто єст заросьненти,

Як звєж дзікіх пуль?

-' Кто? кто? кто?

То батько Сталін, цо ма нос заїенти, Як дзікі семпа дзюб. Кто? кто? кто? То батько Сталін.

— Тен пьосенкен нераз собе хлопци ціхо зануцон — додає. Військо розполітиковане. Кружляють різні анекдоти, просто леґенди, про Сталіна, Берута й Осубку...

надвечір задержали ще одного червоноармійця-дезертира.

Вранці стежі завважили якісь сліди в лісі, вони не наші; большевицькі, або проходив якийсь інший відділ..

61

Над лісом гуде якийсь розвідний літак-„кукурудза'. Увечері розвідка принесла новину з села. Большевики лазили вчора по лісі, атакували мішки з картоплею, запалили дві стодоли. Ми вчора мали щастя! Ішли двадцять метрів від стодоли, де квартирувало сорок большевиків...

10, 10. 45.

Заквартирувались у клунях у селі... Дядько осторож-нйй, як лісовий ведмідь.. ,

— Хлопци, ци віти поліція, ци віти 'ресорт, ци віти енкаведя, вас не знаю, я вас не приймаю.

Ледви заспокоїли. Допіру над вечір розторопав, хто ми такі.

Увечері йдемо з місцевими розброювати пеперовців. Відібрали зборю — вісім крісів і амуніцію, забрали трохи чобіт, маринарку, а годинника лишили, що викликало здивування серед населення й настроїло його прихильно до нас. Люди вкінці зор'єнтувались, що ми УПА. Вони здивовані нашою чемною поведінкою. ,

12. 10. 45.

Вночі проводимо пропаґандивну ' роботу в селі... Тут теж розв'язали „ЗВМ". Також і тут забрали багато комуністичної літератури. День пересиділи на другій колонії. До нашої клуні, коло год 12-тої заліз польський міліціонер, та — побачивши нас — перелякався й утік. Коло 3-тої год. йдемо в саме село... Населення поляки й українці зацікавлені, хто ми. Наказали солтисові зібрати людей. Ввечері стояла біля канцелярії велика товпа. Відбувся мітінґ на тему: Хто ми, за що боремося, виїжджати чи не виїжджати за Буг. Летючки „За що бореться УПА" люде дуже скоро й радо розібрали. Тут теж розв'язали „ЗВМ". Після інформації підходить до нас якийсь поляк і починає нам говорити. (По-польськи).

— Знаю, що ви українці, але чесні люди та воюєте за правду. Тут у нас е ще деякі військові речі, зброя, що людям не потрібна, а вам необхідно конечна.

Тут подав, у кого є та зброя й військові речі, плащі, мундури; теж сказав, що один пеперовець має МП і пістолю. Інформує нас, де може бути засідка, остерігає перед провокацією й сексотами.

62.

Ми ще опісля користались з його гостинности й доброї волі; він був нам тереновим. Ми були трохи заскочені такою прихильною й повною зрозуміння поставою того поляка. '

Поспівавши на вулиці й у поодиноких людей, подались до дальшого села...

Дядько, де ми квартируємо, дбає про нас, але не знає, хто ми. Увечері, як ми спитали в його, хто ми — чи партизани чи банда — (партизани — це поняття позитивне, а банда — неґативне), відповів:

— Читаю вас партизанами, а віти не відаю. Важко трапити підлящукові до душі. Одначе, коли ми

вечером стали співати пісень, то дядько змінився, відмолод.

Таке враження робить на них пісня!

— Співайте ще! Віти так гоже співаєте по-нашому, віти напевно наші!

То було перше „наші", що ми його почули від пересічного підлящука.

17. 10. 45.

Зробили засідку на шляху. Вдалась! Попалось нам авто, що везло для ресорту шинелі, коци, матеріяли на вбрання, обуву й консерви. З сімох ресортовців — три ранені, один зловлений, а три втікли. Ранений теж: майор НКВД. Здобуте „барахло" притягли ввечері до села. Трохи речей замаґазинували, а трохи забрали з собою.

Навечір довідуємось, що про нас говорять люди в селі. Просто захоплені нашою культурною й чемною поведінкою. Люди нас зовсім не бояться. Не зголошують нашого постою міліції та радо дають нам харчів. В тому то селі дівчата вперше зважились на великий ,,революційний крок". Досі в усіх селах, кудою ми проходили, дівчата ховались перед нами. Тут уже не тільки, що не ховались, але вже говорять з хлопцями, співають разом і жартують...

25. 10. 45.

Цілий день гудуть літаки. Увечері вернувсь наш к-ир і приніс сумну вістку про смерть к-ира Черника, як теж про бій к-ира К. під Володавою з большевиками.

27. 10. 45.

Вечером ідемо до поляків — АК на переговори. Відшукали умовлену хату. До хати підійшли два провідники —

63

 

теренові й к-ир. Ми зостаємось надворі як охорона. Є теж чота якогось відділу АК. Говоримо з ними. Засипають нас доволі наївними питаннями.

— Чи маце карабіни машинове, ракєтнікі, чи бардзо вас НКВД ґаня за Буґєм?

З їх розмови виходить, що АК обмежується у своїх діях. Питаються про наші обставини боротьби. Оповідають дуже багато про себе. Жартуємо. Розказують нові дотепи.

„Длячеґо в Польсце єст зьле? Бо вшендзе Бєрут і Бе-рут (беруть) і ніц не дают".

,,С... Осубце на ґлуфкен, дам ці зато ґотуфкен". . Большевиків ненавидять більш за німців. До жидів ставляться крайнє вороже. Озброєні добре: ППШ, ПЛС, МП, кулемети. Атмосфера була доволі „пшияцєльска". Як прийшли к-ир і теренові, відходимо.

28. 10. 45. -

Заквартирувались у знайомого поляка. Сидимо всенький день у стодолі. Поляк дуже освоївся з нами. Він ярий аківець. Як далеко довіряє нам, свідчить те, що ходив з двома ,,бульбофцами" ціле пообіддя на ,,кабани". Ми йому дали свого кріса й набоїв. До нас ставиться, як до АК.

— Нє радзіл бим паном дзісяй у мне кватероваць, бо правдоподобне дзісяй пжийдзє до мне поліція, але она і так своя. Ходзце, хлопци, до стодоли, босьцє зменчені.

Його служниця стріляла очима до наших хлопців.

— Таци пжистойні, ладні, а мувілі, же „бульбофци" ржнон полякуф. Певне, як ктури варт теґо, то го тжа заржнонць. Мало то тераз поляци полякуф бійон?

5. 11. 45.

Квартируємо в опущеній лісничівці. Вдень у лісі зустрілись з лісничим. Розповідає нові політичні вісті. Цілком недовіряє, що ми бандерівці.

...Маршуємо довго. Минаємо порожні й спалені села... Вкінці підтягаємось під наше перше село. Залізна порція скінчилась. Висилаємо розвідку. В селі спокійно. Входимо вранці в село. Радіємо, що розігріємось...

Наш північний рейд — закінчений.

 

 



Создан 12 фев 2012



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС