Мечислав Сморавінський народився 25 грудня 1893 в Калуші. Там же закінчив початкову школу і Польську економічну школу. У 1911 році був засуджений до шести місяців тюремного ув’язнення і висланий до Катеринославу за підпільну діяльність. Згодом перебрався до Львова де у 1912 році поступив на хімічний факультет Львівської політехніки. Під час навчання в університеті приймав участь у військовій підготовці, організованій польськими націоналістичними організаціями, так званими Стрілецькими дружинами (Drużyni Strzelecki). У 1914 році, після закінчення курсів з підготовки офіцерів 16 серпня 1914 року в Кракові вступив до Легіонів польських, сформованих при Австро-Угорській армії. З 30 вересня 1914 по 30 грудня 1916 року воював на австрійсько-російському фронті (район Карпат). Командував взводом, ротою, батальйоном у 2-му піхотному полку 2-ї бригади легіонів (II Brygadа Legionów). Деякий час (до 30 січня 1918 ) служив у 2-му полку Польського допоміжного корпусу (Polskiego Korpusu Posiłkowego), згодом (16.02.1918 – 30.10.1918) служив у Польських Силах Збройних (Polskiej Sile Zbrojnej). З 1 листопада 1918 року майор Сморавінський на військовій службі у Війську Польському. До 13 липня 1918 року командував 2-м батальйоном 2-го піхотного полку. З 17 лютого по 5 травня 1919 року командував 8-м піхотним полком легіонів, який бився проти Української Галицької Армії ЗУНР в районі Львова. Згодом бився з військами УНР, більшовиками на Україні, в Білорусії, Литві. У липні –серпні 1919 займався формуванням 9-го піхотного полку легіонів, згодом знову повернувся до командування 8-м піхотним полком легіонів, який очолював до жовттня 1918 року. З 10 листопада 1919 року по 4 серпня 1920 року командував спочатку 4-м піхотним полком легіонів, який протистояв більшовикам під Варшавою, наступав у напрямку на Грубешів, а згодом (4 серпня 1920 - 1 вересня 1921) 4-ю піхотною бригадою легіонів, яка протистояла червоноармійським частинам в районі Ліди (Білорусь). Наприкінці першої Радянсько-Польської війни – 2 вересня 1919 року був призначений командиром 2-ї піхотної дивізії легіонів, якою командував до 20 березня 1927 року. Під час командування дивізією з 8 вересня по 22 грудня 1922 року підполковник Сморавінський (1920 р.) навчався на курсах командирів піхотних полків і дивізій в Рамбертові (Rembertow). Під час травневого 1926 року перевороту в Польщі підтримав Юзефа Пілсудського (Józef Piłsudski), якого знав ще з часів 1-ї світової війни. Загін, сформований з офіцерів і солдат дивізії під командуванням полковника Сморавінського 13 травня 1926 року виступив з Кельце в напрямку на Варшаву де з’єднався з іншими військами, які підтримали військовий переворот. 19 березня був призначений командиром 6-ї піхотної дивізії у Кракові, якою командував до жовтня 1932 року. 1 січня 1928 року Мечислав Сморавінський став наймолодшим генералом бригади у польському війську. У подальшоу генерал Сморавінський був заступником командира корпусу округк № III (Гродно), а з жовтня 1934 і аж до описуваних подій командиром корпусу округу № II (Люблін) .
Українцям Холмщини і Волині генерал Сморавніський більш пам’ятний не як воєначальник, а як голова Координаційного комітету, створеного 11 грудня 1936 року в Любліні. Завданням цього Комітету було ополячення місцевих українців, боротьба з Православною церквою на цих територіях, насадження католицизму і знищення Православних храмів на Побужжі. І треба зазначити, що Сморавінський релігійний наступ організував за всіма правилами військової стратегії.
З початком Німецько-Польської віни стараннями Сморавінського на території округу додатково були сформовані 39-та резервна дивізія піхоти (39 Rezerwową Dywizję Piechoty) i 3-тя піхотна дивізія легіонів (3 Dywizję Piechoty Legionów).
14 вересня 1939 року генерал Сморавінський з метою організації нових частин прибув спочатку до Ковеля і Володимира-Волинського, а 16 вересня знаходився у Луцьку. Про подальшу долю цього польського полководця я розповім нижче.
У підпорядкуванні генерала Сморавінського номінально залишались:
Волинська напівбригада національної оборони (Wołyńska Półbrygada Obrony Narodowej) у складі трьох батальйонів (Хелм, Ковель, Луцьк) та відділення розвідників (Ковель). Після проведення мобілізації і відправки регулярних частин на фронт у підрозділах напівбригади були залишені лише призовники найстаршого і наймолодшого віків.батальйони бригади мали завдання оборони тилового рубежу армії „Полісся”;
Запасні осередки 13-ї дивізії піхоти (Ośrodki Zapasowe 13 DP) в Рівному, Дубно та Луцьку.
Окрема танкова рота танків R-35 (Samodzielna Kompania Czołgów R-35) зі складу 12-го (21-го) танкового батальйону. Підрозділ було організовано 14-15 вересня 1939 року в Ківерцях із залишків 12-го танкового батальйону (12 Batalion Pancerny) і 1-го запасного центру бронетанкових військ ( Ośrodеk Zapasowy Broni Pancernych nr 1), евакуйованого з початком війни з Варшави. Ротою командував поручник Йозеф Якубович ( por.Józef Jakubowicz). На озброєнні роти було два танки R-35, які залишились від 12-го тб та три танки R-35 і Гочкіс (Hotchkiss H-35), які перебували в евакуйованому Управлінні технічних досліджень бронетанковий військ ВП (Biurо Badań Technicznych Broni Pancernej) . Ще два R-35 були несправні і залишились у Луцьку. Крім танків рота мала на озброєнні. З цих 5 танків було сформовано 2 танкові взводи. Крім того в роті була організована господарчо-технічна група ( 4 легкових і 5 вантажних автомобілів, паливо цистерна, 3 мотоцикли). 16 вересня 1939 року рота була пере підпорядкована командиру групи „Дубно” генералу бригади Стефану Стржемінському;
Запасний центр 27-ї дивізії піхоти (Ośrodek Zapasowy 27 DP), запасний центр легкої артилерії №2 (Ośrodek Zapasowy Artylerii Lekkiej Nr 2) і центр підготовки артилерії (Centrum Wyszkolenia Artylerii), які знаходились у Володимирі-Волинському.
Частини і підрозділи, які знаходились у найбільших містах та навколишніх до них районах Волинського воєводства увійшли до складу так званих груп „Дубноі” і „Володимир”.
http://yarovenkosp.ucoz.ru/publ/nevidomij_quot_zolotij_quot_veresen_volin_1939/1_3_naperedodni_ugrupuvannja_polskikh_vijsk/15-1-0-155
