СТАРИЙ КАЛУШ

Іван Куровець

Міністр українського здоров



Міністр українського здоров'я
Доктор Іван Куровець у 1920—1930 роки переконував, що «гаразд народу має зростати на грунті здоров'я і освіти»

 
 
 

Важко уявити, як усе й усюди встигав Іван Куровець — міністр охорони здоров'я Західно-Української Народної Республіки, директор Народної лічниці у Львові, член і деякий час голова Українського лікарського товариства (УЛТ навіть встановило щорічну нагороду імені Івана Куровця за наукову працю). У 1920 році він став одним із редакторів «Лікарського вісника», чимало друкувався в періодиці, залишив спогади про Івана Франка. Випустив дві популярні книжечки для селян: «Перша поміч в наглих випадках», «Життя і здоровля людей». Був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка (НТШ) та працював у його природничо-лікарській комісії. Працював у видавничій комісії Товариства «Просвіта», обирався головою наглядових рад видавничої спілки «Діло», «Центробанку» та банку «Карпатія». Як політичний діяч очолював спочатку «Трудову партію», а згодом вступив до Українського народно-демократичного об'єднання та став членом його центрального комітету. У 1928 році обраний до польського сейму від Калущини. Не оминув і діяльності в Українському таємному університеті у Львові в 1921—1925 рр., де був деканом медичного факультету. Скептики можуть сумніватися в доцільності такого розпорошення енергії. Однак він розумів, що чим більше сил віддаєш людям, тим більше їх прибуває. А може, у постійній праці шукав порятунку від горя самітності: втратив молодими двох синів (обидва поховані в Італії) та дружину. Під час воєнного лихоліття «пішло за водою» все його майно, але знаний лікар ніколи не переймався добробутом.

Іван Куровець народився 1 січня 1863 року в с. Мервиці Жовківського повіту на Львівщині у священицькій сім'ї. Закінчив академічну гімназію у Львові, студіював медицину у Віденському університеті. Був одним із найактивніших членів української студентської організації в столиці Австрії — товариства «Січ». Диплом лікаря отримав у 1887 році, і після двох років стажування у Відні почав практику в м. Калуші на Станіславщині. Тут він прожив близько 30 років, ставши одним iз керівників українського організованого життя. Раніше відстала в Галичині Калущина за Куровця вкрилася густою мережею економічних та освітніх українських установ і стала одним із найкращих під оглядом національної свідомості регіонів. В кожному селі мав він своїх довірених осіб, для яких слово їхнього провідника було законом. Його організаційний апарат працював з точністю годинника. Окрім перешкод пропольської адміністрації, треба було долати спротив і потужної москофільської партії. З ініціативи та за співучастю Куровця тут заснували «Хлопський банк», побудували «Народний дім».

Наприкінці 1918 року Іван Куровець переїхав до Львова. Тут застали його історичні події — дні Листопадового чину, створення Західно-Української Народної Республіки. Куровець стає членом уряду — Державного Секретаріату. Нелегкі обов'язки держсекретаря охорони здоров'я виконував спершу у Львові, а згодом, після евакуації столиці, в Станiслав. Санітарний стан краю був тоді критичним. З осені 1918 р. через Галичину, згадував Куровець, котилася нескінченна маса «поворотців», колишніх вояків, полонених, втікачів. Вони принесли із собою пошесті «іспанки» (грипу), висипного і черевного тифу. Для припинення епідемії треба було встановити на кордонах і комунікаційних шляхах карантинні станції та залучити до виявлення і лікування хворих багато лікарів і допоміжного персоналу, відкрити додаткові ізолятори та забезпечити їх усім необхідним, долати саботаж польського населення. В період з лютого по травень 1919 р. захворіли на тиф 34 галицькі лікарі, з них 14 померли. Уряд ЗУНР надіслав обширний інформаційний матеріал про важку санітарну ситуацію в краї до Інтернаціонального комітету з поборення епідемій у Берні (Швейцарія) та його філій у Відні та Будапешті, прохаючи допомоги. На початку березня 1919 р. в Галичину прибула санітарна комісія Червоного Хреста, яка високо оцінила зусилля українців у боротьбі з тифом та іншими інфекційними хворобами. Голова комісії д-р Фрік сам захворів на тиф. Проте будь-якої реальної допомоги галичани не одержали. Д-р Куровець налагодив службу повітових лікарів, шпитальну справу. У лютому 1919 р. Державний Секретаріат у Станіславi створив державну раду здоров'я, до складу якої входив д-р Куровець. Організатор «Сокола» Іван Боберський згадував, що в уряді тих часів добре працювали тільки два міністерства — медицини і залізничного транспорту.

Після закінчення війни Іван Куровець усі свої сили віддавав «Народній лічниці» у Львові (українській медустанові для населення краю, що функціонувала на волонтерських засадах), відновивши працю розграбованої росіянами (при відступі зі Львова) амбулаторії. В цей час там практикувало, крім нього, усього четверо лікарів. Тому ординував не лише у внутрішньому відділі, але й приймав хворих з ЛОР-патологією та очними хворобами. Виконував обов'язки касира, а з 1923 року і голови Товариства «Народна лічниця». Після польських реквізицій наприкінці 1918 року тут залишились голі стіни. Завдяки Куровцеві було ліквідовано усі борги, проведено ремонти і розпочато всенародну акцію за побудову у Львові повноцінного стаціонарного українського шпиталю. У 1924 році д-р Куровець став директором амбулаторії. У 1926 році, за сприяння митрополита Андрея Шептицького, товариство «Народна лічниця» отримує у власність велику земельну ділянку під побудову лікарні. Куровець постійно залучав фахівців до участі в справі «лічниці». За час директорства Iвана Куровця в амбулаторії почали безоплатно працювати відомі лікарі, співробітники львівських та краківських клінік М. Панчишин, М. Дзерович, О. Подолинський, О. Пелех та інші (до 14 осіб у 1930 році). Було придбано сучасні засоби (кварцову лампу, рентгенапарат). Значно зросла кількість хворих, що зверталися по допомогу до амбулаторії «Народної лічниці» (понад 25 тисяч осіб у 1930 році, кількість операцій сягнула 432 у 1930 році).

Доктор Куровець віддавав своєму «дітищу» всі свої сили. Уже хворий приходив у амбулаторію і цілком виснажений повертався додому. За чотири дні до упокоєння ще виголосив на зборах «лічниці» звітну доповідь. Промовляючи на похоронах Івана Куровця, посол Остап Луцький нагадав про чотири його гасла: «Передусім забезпечуймо здоров'я народу, щоб він був дужий і плідний, як рідна земля! На здоровому українському тілі — світлі голови! Разом із здоров'ям і освітою мусить зростати гаразд народу, здобутий власними величезними зусиллями. На твердих основах здоров'я, просвіти, гаразду треба закріпити в найширших народних масах національну ідею!»

Богдан НАДРАГА,
Володимир СЕМЕНІВ.


Обновлен 09 янв 2012. Создан 27 авг 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС