СТАРИЙ КАЛУШ

Свято-Михайлівський чоловічий монастир у селі Підмихайля Калуського району




Перша половина ХІІІ ст.., 1240рік. Військо хана Батия повністю зруйнувало Київ і продовжувало спустошувати східну частину України. Київські та східноукраїнські ченці покидали осілі святі місця, в тому числі й відомі на той час монастирі, і, рятуючись від татаро-турецької навали та забираючи з собою святі речі, групами переходили у віддалені місця. Втеча була важкою і небезпечною. Поселяючись здебільшого у лісових масивах, монахи відновлювали чернечий устрій життя, зводили нові храми… Тож не дивно, що багато таких монахів-утікачів оселилося на західних землях.

Середина і кінець XIV ст. 1353-1389рр. За переказами старожилів с.Підмихайля, туди, де сьогодні росте ліс, на гору, яку й понині називають чорною або лисою горою, прибули ченці з чудотворною іконою Архистратига Михаїла. Ймовірно, монахи ці одні з тих, що покидали Київські та східноукраїнські монастирі, які після цілковитого зруйнування Києва ханом Батиєм у 1240 році, рятувались від татаро-турецької навали. Довкола гори в ті часи стіною росли високі сосни, ялини та розлогі дуби, тож не дивно, що це спокійне та затишне місце уподобали собі монахи-втікачі і там зупинилися.

Скільки їх було – невідомо. Одні джерела називають цифру сім, інші – дев’ять. Невідомий і вік монахів. Відомо тільки, що один з них був старший, років під сімдесят, і називався Іоаном. Очевидно, то був ігумен.

1420-1421рр. Зусиллями монахів і світських поселенців на горі було зведено підземну церкву, куди й перенесли чудотворну ікону Архистратига Михаїла. Силами монахів були збудовані келії та підземний перехід аж до того місця, де тепер розташований цвинтар. Першим на тому цвинтарі був похований ігумен Іоан. А підземну церкву посвятили на честь Різдва Іоана Хрестителя.

1421р. Внизу, під горою, чудом потекла вода і утворилося джерельце, яке згодом стали називати чудодійним, бо вода в ньому була цілющою.

Кінець 1421р. Збудовано верхню дерев’яну церкву Святого Архистратига Михаїла, до неї з підземної церкви Іоана Хрестителя було перенесено ікону Архистратига Михаїла.

1422 рік. Біля нової церкви на монастирському подвір’ї зведено будинок на 120 осіб, в якому жили ченці та приїжджі люди, що прибували сюди на прощу. Мав монастир і господарський будинок, де утримували овець та птицю, невеликий сад, вулики, вирощували монахи виноград та інші культури. Всю вирощену продукцію міняли на потрібні для церкви речі. Монастир підтримував торговельні та релігійні зв’язки з довколишніми селами та містом Калуш. В скорому часі монастир, який почали називати Михайлівським, став відомий на всю округу. Поблизу Михайлівського монастиря, на трохи нижчій місцині, було в цей час вже сім житлових будинків, котрі згодом стали першими домами села Підмихайля (назва села походить від його розташування під монастирем). Це, мабуть, перша правдива згадка про село.

Початок XV ст. Михайлівський монастир стає більш відомим. Оскільки шкіл ще тоді не було, то монахи займалися релігійно-просвітницькою діяльністю, а мешканці села старанно працювали у монастирі. На той час монастир володів 7-9 га лісу, близько 20 га поля, з чого мав певний дохід, частку якого вкладав у розбудову села. Часто до монастиря навідувались поважні світські та духовні особи, складаючи дорогі офіри.

Кінець XV ст.. Розділена і пошматована сусідніми державами (Росією, Польщею та Австрією) Україна кинута на поталу туркам і татарам. 1498 рік – один з найважчих років для всього Прикарпатського краю.

1502-1509рр. Не оминула татарська орда і територію Калущини. До Михайлівського монастиря «провідні татари» увірвалися 22 квітня, в неділю Св.Фоми. Нападники позривали зі стін дорогоцінні речі, сильно пошкодили всі споруди, поглумилися над святинею, розклавши всередині верхньої Михайлівської церкви вогонь. Дехто з монахів втік у глибінь лісу, а інші, взявши чудотворну ікону Архистратига Михаїла, заховалися у підземному переході, прокладеному від церкви до цвинтаря. Тоді Божа сила заступилася за монастир, вороги відступили, а монахи, вийшовши з підземелля, загасили вогонь.

1524 рік. Другий напад на монастир, але обитель дивом врятовано.

1605 рік. Польський дослідник М.Горна записав такі історичні факти: «На початку XVІІ ст. (1605р.) Калущина була майже знищена; у густому лісі на горі згоріла велика церква, а неподалік у долині плакали три річки. Цього року було повністю знищено Михайлівський монастир».

1605-1614рр. Монахи із зруйнованого монастиря втекли в густі ліси поблизу Грабівки. Там вони збудували церкву і заснували невеличкий монастирець. І донині це місце у грабівських лісах називається «Монастирець». З переказів відомо, що дехто з братії переселився до Скиту Манявського.

Цього року, 21 листопада, в День Святого Архистратига Божого Михаїла Митрополит Галицький Кир Андрій Керуючий Івано-Франківською єпархією Української автокефальної православної церкви освятив перший храм на території давно зруйнованої святині, і цим дарував нашій області ще одну свічу безнастанної молитви. Молимо Господа і віримо, що ця свіча вже ніколи не перестане дарувати своє світло християнському люду.

Протоієрей Іоан КУЗЬ, декан Галицький УАПЦ


Read more about монахи by www.kyrios.org.ua



Создан 01 сен 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС