СТАРИЙ КАЛУШ

Гриць Перегіняк

Земляк і послідовник Степана Бандери – командир Першої сотні УПА



Гриць Перегіняк (Коробка-Довбешка").
Земляк і послідовник Степана Бандери – командир Першої сотні УПА


Біблійна мудрість каже «нема пророка в своїй вітчизні». Ці слова не зовсім справджують стосовно взаємовідносин Провідника ОУН Степана Бандери та його земляків. З юних літ він став незаперечним авторитетом для односельців, не відступили вони від ідей, засіяних у їх серця Національним героєм України й надалі, в нерівному протистоянні польській, німецькій та совіцькій окупації віддали свої життя, опинились у таборах та на спецпоселеннях сотні староугринівців. Життя й героїчна смерть одного з найвідданіших послідовників Степана Бандери, сільського сироти, що присвятив себе Україні, на жаль, незаслужено призабуті.
До цього часу про Гриця Перегіняка не знали майже нічого: до цього спричинились суб’єктивні обставини - більшість інформації з історії ОУН-УПА нині черпаємо з діаспорної літератури, в основному мемуарного характеру. Автори, учасники національно- визвольних змагань 30-50-х рр. писали свої спогади переважно вже у похилому віці, не маючи під рукою достатньої джерельної бази, документів, з пам’яті відтворюючи деталі подій багаторічної давності. Звідси і деякі фактичні неточності, які ми інколи зустрічаємо. Певна плутанина була внесена і в біографію Гриця Перегіняка -командира першої сотні УПА. В різних джерелах його інколи називали Перегійняком, Іваном і навіть Михайлом.


Спробуймо, опираючись на більш-менш достовірні факти, ще раз, більш детально, розповісти про короткий життєвий шлях ще одного, досі призабутого, борця за волю України.
«...Народився Г. Перегіняк у 1910р. у незаможній родині в Старому Угринові на Прикарпатті. Смерть батька Микити Перегіняка змусила Грицька рано ставати до праці - він виявився єдиним годувальником сім’ї. Та це не було перешкодою для його активної громадсько-політичної діяльності. Національна свідомість жителів Старого Угринова на той час була дуже високою. Діяла хата-читальня "Просвіти", філії сільськогосподарських кооперавних спілок, осередки молодіжних товариств "Січ", "Луг" ,"Сокіл", "Відродження", які спрямовували свою діяльність на патріотичне виховання та фізичне загартування молоді. Завдяки Степанові Бандері ці організації в селі перебували під ідейним впливом ОУН. Приїжджаючи на вакації, він привозив підпільну націоналістичну літературу, керував сільським хором, організовував військовий вишкіл юнаків» , -писав згодом у своїй книзі «В поході до волі» один із найближчих побратимів Провідника ОУН Микола Климишин. За уточненими даними, достовірна дата народження Перегіняка – 8 січня 1908 року.
Від»зд зі Старого Угринова Степана Бандери та його родини не призвели до «умиротворення» його односельців. Молодь, згуртована та вихована в націоналістичному дусі Бандерами продовжувала активну патріотичну діяльність. Саме в ці роки було закладено Народний Дім, який, щоправда після багаторазових перебудов і добудов зберігся до нашого часу, відбувались масові демонстрації (кінні «бандерії»), загострювалось протистояння з польським населенням у сусідній Бережниці. Місцевий голова, в цій ситуації, відкрито став на бік окупаційної влади, за його вказівкою було заарештовано кільканадцять сільських хлопців, сипались погрози подальших репресій. За досі нез»ясованих обставин, у лікарні, раптово помер один із керівників угринівського громадського активу Гринь Небилович. ..
Ще з початку 30-х рр. Гриць став членом ОУН. Саме за завданням Організації він вчинив замах на сільського війта (солтиса) Ільківа (в селі його називали Хрущем, очевидно від «хрунь») за співпрацю з польським режимом, за те, що він був зрадником. Увечері, взявши свого укороченого переробленого кріса, Перегіняк підійшов під вікно Ільківа. Той стояв у хаті спиною до вікна, так його і застала смерть. Втікаючи поза городами додому, Гриць завважив, що в нього тепер зовсім інші думки: він забив людину! Йому стали дуже швидко з’являтися картини наслідків його вчинку. Таж його заберуть і вкинуть до в’язниці, а хто тоді заопікується мамою?..
Він пішов і... зізнався. І все пішло своєю дорогою: йому заложили на руки кайдани і до двох тижнів він уже мав присуд. Одне пам’ятав, що мама дуже ридала і все питала, чому він це зробив. Він не знав, що має казати, врешті таки сказав: "Мамо, це хтось мусив зробити!"
У жовтні 1935 р Гриць Перегіняк був засуджений польським судом на довічне ув’язнення, яке йому випало відбувати в тюрмі "Святий хрест" у Келецькому воєводстві. В той час у тій самій в’язниці, після Варшавського та Львівського процесів, були Степан Бандера з товаришами, які сиділи у справі Пєрацького. Про перебування Гриця Перегіняка у в’язниці пізніше згадував Климишин, один з найвизначніших, провідних членів ОУН: "Він мав тяжке життя, тому в’язничне для нього мимо всього було мов би відпочинок, і в той час, коли я з ним був разом, він випядав дуже добре. Також дуже йому це помогло психічне, що він стрінувся із нами. Головно з Бандерою... Коли син священика сидить у тій самій в’язниці, то це для нього найкращий доказ, що з ним ще не так найгірше..."
Микола Лебідь зорганізував для нього й інших лекції (вчили й інші співв’язні), в результаті яких Гриць осягнув рівень неповної середньої освіти, хоч до в’язниці був зовсім неграмотний. Коли Бандеру разом з іншими керівниками ОУН вивезли зі "Святого Хреста", Перегіняк лишився там аж до початку польсько-німецької війни 1939 р. У дні вибуху війни багатьох в’язнів у тій в’язниці постріляли, але він урятувався. В’язницю виевакуювали, як тільки почалася війна, й повели в’язнів у напрямі на схід. Це був тяжкий похід. Багатьох арештантів по дорозі сторожі дострілювали, коли вони не могли йти, але їх незабаром наздогнали відділи німецької армії, що наступала, і в’язні були врятовані, а з ними й Перегіняк.
Як, знову-таки, згадував Климишин, у 1940 р його відвідав у Кракові Гриць Перегіняк, який у той час перебував у Страховицях у відділах, які стерегли військові об’єкти, і розповів про свої пригоди після звільнення з тюрми. "Дуже приємно було стрінутися з ним і побачити, як дуже він змінився за той час. Дуже видно було, як багато він скористав з того, що в тюрмі багато навчився. Він по нашій розлуці читав дуже багато того, що можна було у бібліотеці в’язниці дістати, а крім того читав книжки, які діставав з Комітету допомоги українським політичним в’язням. Оповідав, як він напам’ять виучував усі записки, які собі складав, коли ми його вчили. Тепер він із захопленням читав усе, що міг дістати з військової літератури. Гриць перейшов три курси військових вишколів ОУН: рекрутський, підстаршинський, старшинський". Коли почалася радянсько-німецька війна, він приїздив у рідне село, але був тут недовго. Більше на батьківську оселю, йому повернутись не судилося...
У 1941 р. він - в одній з похідних груп ОУН. 1941-1942рр. служив у "Шуцман-шафті". У 1942 р. всім членам ОУН, які до того з тактичних міркувань перебували у німецьких поліційних відділах, було дано наказ перейти в підпілля й розпочинати збройну боротьбу проти нацистів. Вояком у перших військових відділах ОУН на Волині став і Перегіняк. Поступово він дістає все більше обов’язків, а в жовтні 1942 р. сформував Першу сотню УПА, бійцями якої переважно були не поліщуки, а вихідці з інших регіонів України.
В селі Гриця Перегіняка називали "Борсуком", тепер в УПА він дістав псевдо "Довбешка-Коробка". У лютому 1943 р. відбувся перший бій відділу УПА під командуванням "Довбешки-Коробки". Часопис "Вісті з фронту УПА" (ч. 1. - 1943 р.) повідомляв: "7 лютого цього року відбувся наступ першої сотні УПА на м. Володимирець (тепер Рівненська обл.). Найкраще відзначився особистим прикладом одчайдушности командир сотні - "Довбешка-Коробка". Здобуто 20 крісів, 65 коців, амуніції й ін. Зі сторони ворога впало 7 людей, включно з командиром жандармерії. З нашої-1 вбитий, 2 поранених». Цей бій у фаховому Висновку робочої групи істориків Урядової комісії з вивчення діяльності ОУН і УПА відзначений як одна із перших масштабних збройних анти німецьких акцій.
У перші місяці відділи УПА воювали переважно з німцями та польськими загонами, які тероризували українське населення Волині. У лютому 1943 р. сотня продовжувала діяти в тому ж районі. Але її натиск на районний центр м. Висоцьке був невдалий. Німецька залога була попереджена й разом із "батальйонцями" відбила наступ.
У цьому бою загинув командир першої сотні пор. Гриць Перегіняк. Це сталось 22 лютого 1943 р. Ось слова із посмертної згадки: "Командир першої сотні УПА - вояк-революціонер із крови і кости, виріс у діях УПА, швидко вибився завдяки своїм здібностям і став командиром сотні... Він завжди був першим у бою. Відважний, енергійний. Він був душею сотні... У трудних моментах вливав віру й завзяття іншим друзям. Під його командуванням сотня нераз розбивала кількакрат сильнішого ворога" ("До зброї". - 1943, - ч.І).
В 1944-1945 рр. одна з сотень загону "Дорош" ВО "44" носила ім’я "Коробки". За часів незалежності України на місці загибелі відважного сотенного встановлено пам"ятний знак.


Пам»ятають сотенного Перегіняка земляки – староугринівці: його іменем названо одну з вулиць села (на якій стояла його хата), дожили до НЕЗАЛЕЖНОСТІ родичі Гриця (двоюрідні сестри) Анастасія Романюк та Ганна Бабінець, планується реконструкція Символічної могили Борцям за волю України, одним із елементів меморіального комплексу має стати й пам»ятний знак славному командирові Першої сотні УПА.
Ідеалом Гриця Перегіняка була Українська Соборна Самостійна Держава, за неї він віддав своє життя. Він був простим сільським хлопцем, загинув на злеті біографії. Ми не маємо права забувати імена наших героїв, один з них - Перегіняк повинен зайняти належне йому місце в Пантеоні її вірних синів. Тепер у вільній незалежній Україні, мусимо гідно вшанувати пам’ять першого сотенного УПА, людини, яка стояла біля джерел цієї збройної національно-визвольної формації.

Життєвий шлях сотенного «Коробки-Довбешки» - неспростовний доказ всієї абсурдності та безглуздості звинувачень бандерівського руху загалом у якійсь співпраці з фашистами. Ця молода людина не мала, та й не прагнула якихось статків та особистих переваг, із гідною подиву самопожертвою Г. Перегіняк йшов туди, де вирували бої, ні на мить не задумуючись про свою безпеку, він та тисячі інших героїв жили й померли в ім»я України!

Якщо нам уже нав"язали святкування в день чергової річниці створення (першого переможного бою) Червоної Армії (тої самої, яка в ході Громадянської війни знищила сотні тисяч співвітчизників, в т.ч. на совісті "РККА" безліч понівечених доль українців: селян, інтелігенції, всіх, хто не хотів миритись із поневоленням України цією безбожною людиноненависницькою ордою) ДНЯ ЗАХИСНИКА ВІТЧИЗНИ, то давайте сьогодні згадаємо тих, хто дійсно своїм життям і смертю за Україну намагався захистити рідний народ!

Тарас Федорів, в.о. директора Угринівського музею імені родини Марчаків

 



Обновлен 10 янв 2012. Создан 01 сен 2011



  Комментарии       
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС