СТАРИЙ КАЛУШ

М Когут Підгірки минуле і сучасне




М Когут Підгірки минуле і сучасне

 

 

ДРОГОБИЧ
Видавнича фірма „Відродження" 2000

 
 


 
У книзі на основі архівних джерел, подана 590-річна історія села Підгірки Калуського району (з 1972 р.— в складі м. Калуша).
Редактор видання В. Савчин Художнє оформлення М. Гаталевича Фото Б. Федорка та І. Пастуха
Автор вдячний о. Михайлу Бойчуку, жителям Підгірок п.п. Осипі Аучко, Олексі Будзану, Ользі Франко, Ігорю Петріву, а також Ростиславу Михайловському за домомогу у збиранні матеріалів до книги
ВИДАНА ПРИ ФІНАНСОВОМУ СПРИЯННІ: Семена і Анни Когутів;
Кредитової спілки їм. Я. Стецька (голова М. Магас);
ТзОВ „Гефест ЛТД" (дир. І. Мащаксвич);
ВАТ калуський завод „Будмаш" (дир. М. Макар);
ТзОВ „Сапфір" (дир. В. Гордій);
Крамниці „Орхідея" (підпр. М. Галій);
Михайла і Наталії Марунчаків;
парафіян Підгірок


СЛОВО ДО ЧИТАЧІВ
Для кожного з нас найріднішим є місто чи село, де народився, вимовив перше слово, звідки вирушив у світ. Для мене такою малою батьківщиною є Підгірки, що в околиці Калуша. Тут моє коріння, могили моїх предків.
Підгірки розташовані в мальовничій долині, немов колиска серед гір. Коли дивишся на село зі сторони гір, то не можеш налюбуватися чарівними краєвидами. Особливо прекрасні Підгірки навесні у час цвітіння природи: хати, сади, річка Млинівка створюють неповторну картину; серце наповнюється гордістю за свій край.
Але Підгірки — це не просто мальовнича місцевість; це багата скрабниця бойківських мистецьких традицій і звичаїв... Водночас, Підгірки — це колиска багатьох славних синів і дочок України, які вражають нас силою свого духу, безмежною відданістю своєму народові.
Так вже склалося, що багаті своєю історією Підгірки не мали досі власного літопису; нам, молодим, заповнювати цю прогалину. І не тільки з обов'язку пам'яті перед нашими предками, а й для наших нащадків. Задля майбутнього прагнемо нині пізнати минуле. А про них, звичайних і водночас особливих підгірчан, варто розповісти майбутнім поколінням.
АВТОР
ІСТОРІЯ ПІДГІРОК - його доля
У нашому житті немає нічого випадкового. І те, що Ти, читачу, тримаєш у своїх руках цю книжку, теж не випадково. До неї автор йшов довгою і нелегкою дорогою.
Переступивши через сорокалітній шлях життя, видавши в останні роки дві книжки („Калущина в іменах", 1998 і „Повстанська доля Байрака", 1999), Микола Когут дійшов нарешті до чого прагнув давно — до історії рідних Підгірок. Автор зібрав воєдино власні матеріали, опубліковані на сторінках газет „Галичина", „Дзвони Підгір'я", „Калуське віче", опрацював інші джерела з історії Підгірок. Працював в архівах та бібліотеках Львова, Івано-Франківська, Калуша.
Та чи не найціннішим матеріалом для написання книжки „Підгірки: минуле і сучасне" були зустрічі автора з односельцями, безпосередніми свідками та учасниками подій останніх десятиріч.
Весь зібраний матеріал Микола Когут пересіяв через власні душу та серце і ділиться здобутком з Тобою, читачу. Автор книги зробив добрий дарунок своїм землякам, в в історії Калущини зникла ще одна „біла пляма".
Петро ДРОГОМИРЕЦЬКИЙ,
кандидат філологічних наук
Хто не Знає свого минулого, моїі не 6/флтА маМутнього.
Максим Рильський
ЗАГАЛЬНІ ДАНІ
Вздовж південного схилу долу, що тягнеться від Калуша у нап¬рямку Войнилова, у долині річки Млинівки — на обох її берегах — розкинулись Підгірки. Донедавна звичайне бойківське село із своєю історією, багатою культурою, радощами і тривогами. З 1972 року, разом з с. Хотінь Калуського району, Підгірки в складі м. Калуша, невід'ємна його частина.
Підгірки лежать на шляху між Калушем та Івано-Франківськом (до 1962 року — Станіслав). Межують із селами: Студійкою — на сході, Вістовою — на південному сході. За два кілометри на південний захід розташоване с. Хотінь (з 1972 р.— передмістя м. Калуша).
Біля Підгірок проходить залізниця Івано-Франківськ-Львів. Через мікрорайон Підгірки пролягли автомагістралі: Калуш-Рогатин та Долина-Івано-Франківськ.
До обласного центру м. Івано-Франківська від Підгірок — 32 кі¬лометри. Шлях лежить на південний схід, через села Вістову, Боднарів, Майдан, Ценжів, Павлівку (Павельче).
Найближча залізнична станція м. Калуш. До неї — 4 км. Через Підгірки протікає ліва притока р. Лімниці річка Млинівка. Довжина 31 км.
З ГЛИБИНИ ВІКІВ
Місцевість, де розташовані Підгірки, заселена людиною із сивої давнини. Коли точно — невідомо. Дещо можна довідатись із археологічних пам'яток, виявлених біля населеного пункту. Насамперед це курганний могильник в урочищі Струпкова гора та ґрунтовий могильник в околицях Підгірок. У першому простежуються сліди поселення часів комарівської культури (15-12 ст. до н. е.). При розкопках ґрунтового могильника біля Підгірок виявлено знаряддя праці, зброю, посуд та прикраси.
В урочищі Залісся (2 км на північ від села) знайдено кам'яні знаряддя праці, а у Підгірках — поховання доби бронзи. Це кінець III — початок І тисячоліття до н.е.
ПЕРША ПИСЬМОВА ЗГАДКА
Вперше Підгірки як населений пункт згадуються в письмових джерелах у 1408 році. Тоді населений пункт належав до Галицького повіту. Заснування ж села відбулося раніше, ймовірно, у середині або в другій половині XIV століття. Згадуваний 1408 рік — перша, на даний час, віднайдена письмова згадка про Підгірки.
Перші хати поселян стояли недалеко теперішнього центру Підгірок, в районі храму Стрітення Господнього. Це були вільні селяни, які володіли невеликими земельними ділянками. Крім обробітку землі наші предки займалися також мисливством. На чолі громади стояв вибраний сільський старшина.
Вмілому розміщенню Підгірок сприяло те, що поряд протікав потік, з якого поселяни могли брати воду для приготування їжі, поїти коней та худобу.
З часом село розширилося, зокрема в сторону лісу. Тут жителі Підгірок пасли худобу, полювали. На випадок небезпеки разом із сім'ями та своїм нехитрим скарбом могли заховатись у лісових нетрях.
НАЗВА СЕЛА. ЩО КРИЄТЬСЯ ЗА НЕЮ?
Назви сіл Калущини можна пояснити історичними та еко¬номічними умовами їх виникнення, характером території, природи, рельєфу тощо.
Деякі населені пункти отримали свої назви від найменувань старовинних урочищ; окремі назви сіл означають певну прикмету, властиву тій чи іншій оселі і т. д. Зокрема назви сіл Калущини За¬гір'я, Підгірки носять у собі територіальні ознаки.
Назва „Підгірки" походить від місця розташування населеного пункту — село під горою. Звідси давніше Підгорки і звичне та прийняте сьогодні — Підгірки.
ПІДГІРКИ В СЕРЕДИНІ XV- ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ
XVII СТОЛІТТЯ
1435 року Підгірки згадуються у письмових документах галицьких гродських книг. Запис зроблений латинською мовою. З нього ми дізнаємось про судову справу між двома шляхтичами — Лясотою і Генриком із Пашковець за дорогу, що вела від Підгірок до причалу човнів на р. Лімниці. Як бачимо з документу, Лімниця на той час була повноводною і судноплавною, шлях по ній вів з Карпатських гір до древнього Галича.
-З появою у середині XV століття в Підгірках панського фільварку (із 1458 по 1634 рік село було власністю шляхетської родини Ходечів) до того вільні селяни поступово були закріпачені. Тим самим був ліквідований існуючий доти устрій громадського селянського життя, який існував тут десятки років.
Жителі Підгірок змушені були виконувати різноманітні феодальні повинності — відробітки (орати та засівати панське поле, збирати урожай; косити і сушити сіно), здавати натуральну данину (м'ясо, мед, яйця, зерно) та грошовий чинш.
Під 1475 роком у галицьких гродських книгах серед інших сіл згадуються і такі населені пункти Калущини, як Боднарів, Тужилів і Підгірки біля Калуша. Названі вище села разом з Підмихайлям, Добровлянами, Пійлом, Копанками, Довпотовом в кінці XV СТОЛІТТЯ входили до складу Калуської волості Галицького староства. У їх складі Підгірки залишались до 1552 року. Спеціальним декретом
Варшавського сейму Речі Посполитої від 1552 року с. Підгірки разом з іншими навколишніми поселеннями перейшли у відання щойно утвореного Калуського староства.
Наступна письмова згадка про Підгірки припадає на 1482 рік. З неї довідуємось про заснування недалеко від села монастиря о.о. Василіян. Монастир згадується у публікації „Монастир в с. Под- горках. Краткий огляд на монастири і монашество руске" (Львів,
1867).
Влітку 1524 року Калуська волость зазнала набігу чисельної татарської орди. Були спалені Войнилів і Калуш. Такої ж долі зазнали с. Підгірки разом з іншими навколишніми поселеннями Калущини. Набіги татар на наш край повторились і пізніше — у 1590, 1594, 1617, 1620 роках.
У Підгірках побутує переказ про нелегкі часи набігів татар на село. Подія переказу має під собою історичну основу.
Під час одного з татарських нападів у полон до людоловів потрапила весільна пара, яка щойно взяла шлюб у сільській церкві. Молода була з підгорецького роду Сороків, а її обранець — із сусіднього села. Того дня татари полонили всіх весільних гостей і погнали їх в неволю.
У 1621—1625 роках на Калущині з татарськими ордами боровся народний ватажок Гнат Височан. Він неодноразово на чолі загону нападав на татар, що поверталися з ясиром по шляху з Калуша на Тисменицю. Серед звільнених були і жителі Підгірок.
Протягом 1634—1648 років власниками с. Підгірки Калуського староства були польські пани Яблонські. Це був відомий шляхетський рід у тодішній Польщі, який мав маєтки також в Бурштині, а пізніше в Станіславові.
ПІДГІРКИ У ЧАСИ ПОВСТАННЯ НА КАЛУЩИНІ ПІД ПРОВОДОМ ПОЛКОВНИКА ІВАНА ГРАБІВСЬКОГО
(вересень-грудень 1648 року)
Непосильні утиски польською шляхтою місцевого населення, по¬стійне зростання феодальних повинностей викликали невдоволення простого люду Калущини. Давно у жителів Підгірок і навколишніх сіл визрівав бунт проти панів. У вересні 1648 року він вилився у народне повстання на Калущині під проводом полковника Івана Грабівського.
Активну участь у повстанні взяли калуські міщани, очолювані Грицем Величковичем і Лесем Орищаком та жителі сіл Калущини — Грабівки, Мостищ, Пійла, Кадобної, Копанок, Підгірок, Підмихайля, Новиці, Добровлян.
Після здобуття у вересні 1648 року старостинського замку в Ка- луші, повстанці, очолювані І. Грабівським, вирушили звільняти від польського гніту села Калуського староства.
З допомогою козаків і калуських міщан було здобуто замок шляхтянки К. Яблонської у Підгірках Панську твердиню на г. Замо¬чок було спалено, а дідичку Яблонську вбито. Цей факт відображено в історичних документах того часу.
Того ж вересневого дня 1648 року був розгромлений і підгорецький маєток шляхтича О. Скулімовського, який був на службі у Яблонських.
В 1649 році О. Скулімовський подав скаргу у галицький суд на жителів Калуша і Підгірок за напад на його маєток. Шляхтич писав у скарзі, що повсталі спалили будинок, стодолу, а його „вбити хотіли".
Власник замку і земель у с. Хотінь пан Олександр Самоель Бид- ловський у скарзі від 8 березня 1650 року жалівся на жителів Підгірок, які „восени 1648 року йшли походом на хотінський замок". В кінці скарги О.-С. Бидловський вимагає покарати винних.
-З відходом у 1648 році козацьких військ з Галичини польська шляхта жорстоко розправилась із повсталими. Понад 200 повстанців із сіл Калущини були страчені. Зокрема у Сівці — четверо, Пійлі — четверо, Мостищі — троє селян були замучені.
 
Штурм повсталими селянами і козаками фортеці шляхтянки Яблонської в Підгірках. Вересень 1648 р.

Така ж люта кара чекала і жителів Підгірок, що брали участь у повстанні. За вбивство місцевої дідички Яблонської і спалення замку п'ятеро підгорецьких селян заплатили своїм життям.
До цього часу збереглись в околиці Підгірок місця, пов'язані з подіями Визвольної війни українського народу проти панської Польщі (1648-1654). Зокрема біля згадуваної вище г. Замочок є криничка, пов'язана з іменем генерального писаря Війська Запорізького і носить його ім'я — Виговська. За переказами, в часі переходу козаків через Підгірки (осінь 1648 року) запорожці відпочивали під дубами, що в центрі села, а писар Іван Виговський пив воду із кринички.
У лісі, між селами Підгірки і Студійка, ще донедавна було джерело Богунове, назване в честь славного козацького полковника Івана Богуна.
ПІДГІРКИ В ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVII - ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ XVIII СТОЛІТТЯ
З початком сімдесятих років XVII століття взаємини між Польщею і Туреччиною загострилися. Внаслідок цього у 1672 році турецька армія розпочала агресію проти Речі Посполитої. Татарські загони знову почали нападати на Галичину.
Восени 1672 року Калуш із навколишніми селами, і серед них Підгірки, зазнали спустошення від татарської орди. 14 жовтня поль¬ські війська під проводом коронного гетьмана Яна Собеського наздогнали під Калушем 30-тисячну орду Селім-Гірея. Цей перемож¬ний для поляків бій з татарами відбувся у день Покрови 1672 року на полях неподалік Підгірок.
Під час багатогодинного кровопролитного бою татарська орда була розгромлена. Тільки ранні осінні сутінки допомогли втекти у сторону Вістової та Боднарова решткам недавно грізної ЗО -тисячної орди Селім-Гірея. Поляки святкували перемогу.
Потерпіли під час бою і Підгірки. Загинуло багато жителів села, було спалено велику кількість хат. Загиблих підгірян поховали у спільній могилі на місцевому цвинтарі.
У розгромі татар 14 жовтня 1672 року допомагали польському війську, як мешканці Підгірок, так і інших сіл: Студінки, Вістової, Хотіня. За хоробрість і допомогу багатьом з них було надано шляхетство. Звідси беруть початок родини дрібних шляхтичів
Смольських, Крашевських, Дзюбановських із с. Підгірок. їх нащадки і зараз проживають в селі.
Деяка частина полонених татар осіла в селах Калущини, вихрестилась, взяла шлюби. З того часу веде свій початок рід Хандрицьких у Підгірках, Келебаїв в Калуші та інші.
За переказами річку, яка пізніше дістала назву Млинівки і про¬тікає через Підгірки, викопали тисячі полонених татар, які були взяті в полон після бою 14 жовтня 1672 року між поляками і ордою людо¬ловів. Млинівка бере свій початок біля с. Пійла і впадає у р. Аімницю недалеко с. Перевозця Калуського району.
Важким тягарем для калуських міщан і селян староства були постої шляхетських військ. Для утихомирення краю протягом 1680-1690 років на Калущині постійно стояли коронні військові частини. Щоб тримати у покорі посполитий люд, поляки змушені були тримати хоругви в Калуші, Войнилові, Голині, Підгірках, Довпотові та інших селах Калуського староства.
Не дивлячись на татарські набіги, населення Підгірок протягом XVII століття зросло і становило на початку XVIII століття 45 ро¬дин. Це приблизно 220—250 жителів. Крім селян, що займались землеробством, серед жителів Підгірок згадуються і три ремісники: один коваль та два бондарі.
Коваль виготовляв залізні знаряддя праці для обробітку землі, обручі для бочок. Ці вироби він продавав у Калуші на щотижневих торгах — у четвер і п'ятницю.
Боднарі виготовляли бочки для пакування солі на калуських солеварнях. Попит на сіль у другій половині XVII століття значно зріс, що потребувало великої кількості бочок.
Згадувані ремісники, що проживали у Підгірках, платили мито у казну.
Крім руського, тобто українського населення, у Підгірках прожи¬вали поляки і жиди. У першій половині XVIII століття (на 1741 рік) у селі проживало 17 жителів польської національності. Щонеділі та у свято вони їздили молитись у Калуш, де з середини XV СТОЛІТТЯ існував римо-католицький костьол св. Валентина.
Жидів в 1741 ропі в Підгірках проживало 5 родин (30 ЧОЛОВІК іудеїв). Займались жиди в основному торгівлею.
У 1750 році в селі освячено церкву Чесного і Животворящого Хреста (див.), що проіснувала до кінця XIX СТОЛІТТЯ
СЕЛО ПІДГІРКИ У ДРУГІЙ ПОЛОВИНІ XVIII - ПОЧАТКУ XX СТОЛІТТЯ
За даними 1770 року Підгірки разом з навколишніми селами (Добровляни, Копанки, Кропивник, Мостище, Підмихайля, Пійло, Вістова) належали до Калуського староства. Внаслідок першого поді¬лу Речі Посполитої у 1772 році, Галичина відійшла до Австрійської монархії. Калуш із навколишніми населеними пунктами увійшов до Королівства Галіції і Лодомерії.
25 вересня 1772 року калуському міському поспільству, яке зібра¬лось біля костьолу св. Валентина, було зачитано універсал імператриці Марії Терези про приєднання калуського краю до Австро-Угорщини. У грудні того ж року жителі Калуша, а також мешканці сіл склали присягу імператриці Марії Терезі. Прийняття присяги у Підгірках 29 грудня 1772 року проходило біля будівлі місцевого дідича, що в центрі села.
Від кінця XVIII століття Калуш, село Підгірки та інші населені пункти краю в адміністративних і фінансових справах підлягали Стрийському округові (циркулові). У 1811 році Калуш з навколиш¬німи поселеннями уже входив до Калуського повіту Станіславівсь- кого округу.
У документах Івано-Франківського державного обласного архіву зібрані дані про кількість населення, яке проживало у с. Підгірках Калуського повіту. В 1827 р,— 624 жителі, в 1832 р,— 697, 1858 р,— 855, у 1874 р,— проживало 987 чоловік.
Діяльність „Руської трійці" започаткувала національне відродження у Галичині, збудила любов до рідної мови, народних традицій.
Калуські міщани гуртувались навколо церкви св. Михаїла. Сві¬домі жителі Підгірок на чолі з о. М. Гнідковським зорганізували у 
 
Присяга жителів с. Підгірок Калуського повіту австрійській імператриці Марії Терезі.
29.12.1772 Р.

1841 році церковне братство при підгорецькому храмі Чесного і Животворящого Хреста.
Наснаги до праці підгірчанам додав приїзд весною 1848 року в Калуш і у рідне село о. Антіна Могильницького, на той час відомого поета і просвітницького діяча. Поет збирав на Калущині етнографічні матеріали, які Могильницький планував надрукувати на сторінках галицької преси.
Ь дані, що в 1848 році побував у Калуші і приїздив у родинне село Підгірки відомий польський діяч і політик Францішек Смолька
(1810-1899).
5 червня 1848 року стало пам'ятним в історії Калущини. Біля калуської церкви св. Михаїла
 
Антін Могильницький (1811—1873) — священик, укр. письменник і посол 
Хрест, в честь скасування кріпосного права
1848 Р.
зібралось народне віче, на якому висту¬пив просвітитель отець-декан М. Коб- лянський. Він розповів про скасування панщини в Австро-Угорській імперії, створення у Львові Головної Руської Ради. На вічі у Калуші був присутній і парох Підгірок о. Михаїл Гнід- ковський разом з кількома делегатами від сільської громади.
Восени 1848 року в Підгірках на кошти громади села був встановлений і освячений хрест. Напис на ньому гласив: „В пам'ять скасовання панщизни. 1848. Громада с. Підгорок".
Стояв хрест в центрі села, неподалік від теперішнього Народного дому.
Село Підгірки віддавна належало польським дідичам Соботам. Після врегулювання кріпосного права їх власністю було: 260 моргів орної землі, 80 моргів луків та городів, 104 морги землі, 372 морги лісу. Селу ж належало 493 морги орної землі, 670 моргів луків та городів, 24 морги пастівників та ні шматинки лісу.
За розпорядженням Міністерства внутрішніх справ і правосуддя Австрії від 1854 по 1918 рік Калуш з навколишніми селами (Підгірками в т. ч.) належав до Самбірського окружного суду Стрий - ського округу Калуського повіту.
 
У 1880 році в селах Калуського повіту діяли: ґуральні — у Довж- ці, Студійці, Підгірках, Хотіні та Підмихайлі, тартак — у Завої, млин в Підгірках. Цеглу виробляли у Бабині, Довпотові, Підгірках та Пій¬лі. Війтами до 1885 р. у Підгірких був Семань Когут, а з 1885 р.— Проць Капець. 
БАДЕНІВСЬКІ ВИБОРИ 1897 РОКУ
У 1888—1895 роках намісником Галичини, а з 1895 по 1897 рік прем'єр-міністром Австро-Угорщини був граф Казимир Бадені. Бу¬дучи ворогом національних рухів у Галичині, він не міг допустити у парламент небажаних депутатів. Моя розповідь про вибори 1897 ро¬ку у Підгірках Калуського повіту.
...Місцевий дідич Собота старався зробити все, щоб голосування пройшло, як він бажав. Селяни Підгірок навіть не знали, коли точно вибори мають відбутися. Дата їх проведення трималася у таємниці.
Не так сталося, як хотів пан Собота. Напередодні виборів 1897 року повертався з Саліни робітник Яків Боднарчук родом з Підгірок. По дорозі додому він повернув у калуську корчму. Тут Боднарчук довідався, що вранці в Підгірках мають відбутися вибори. Прийшов додому і через сина Терентія повідомив виборчий комітет у складі П. Капця, Г. Боднарука, і С. Смольського.
Вночі вони скликали людей до млина і почали чекати на сигнал, щоб іти на вибори. Тільки приїхали з Калуша члени комісії проводити вибори, горніст Т. Боднарчук затрубив у трубу.
Жителі Підгірок, які мали право голосу, вийшли з млина і пішли голосувати. Люди випхали панських слуг з війтової хати і проголосували за кого бажали.
Дідич Собота скаржився у Калуш на те, що намнули боки його слугам, та жителі Підгірок відстояли свої права. Не ЗМОГЛИ НІЧОГО доказати і комісіянти (члени комісії).
На жаль, не всюди у Калущині пройшли безкровно баденівські вибори. Були факти побиття селян жандармами, їх арешт.
На кінець XIX століття село Підгірки нараховувало 140 гос¬подарств, у яких проживали 1110 жителів. З них — 1015 українців, 44 поляки, 48 жидів та троє інших віросповідань.
15 лютого 1899 року, на свято Стрітення Господнє, в Підгірках був освячений новозбудований храм (див).
1906 рік став знаменним в історії села Підгірки. При сприянні д- ра Івана Куровця була заснована філія товариства „Просвіта" (див).
25 березня 1911 року в Калуші у Народному домі відбулось вшанування 50-х роковин смерті Тараса Шевченка. В урочистому поході взяли участь півтора тисячі людей з Калуша та навколишніх сіл. Серед них — делегація з Підгірок в складі членів філії „Просвіти" Павла Капця, Кипріяна Боцяна, Григорія Скрицького, студента Івана Хандрицького та інших.
13 КВІТНЯ 1912 року дорогами Калуського повіту переїздив архикнязь Франц Фердинанд. У Калуші його вітали представники всіх властей і духовенство. Були й члени українських товариств „Січ" та „Сокіл". Наступного дня архикнязь відбув з Калуша до Станіславова. Коли він переїздив через Підгірки, місцеві москвофіли прикрасили вулиці та брами села в біло-червоно-сині російські прапори. Архикнязь був ображений.
Кілька днів перед тим часопис „Калуський листок" повідомив, що Підгіркам в допомогу після повені призначено з державної скарбниці кілька десятків мішків грису. Калуський староста, дізнавшись про москвофільську демонстрацію у Підгірках, скасував допомогу селя¬нам. Завдяки втручанню посла до Галицького сейму д-ра І. Куровця грис був виданий.
У 1913 році, напередодні першої світової війни, в Підгірках проживали 1420 жителів і нараховувалось 193 господарства. Серед них: українців (греко-католиків) — 1164; поляків — 139; синів Ізраї¬лю, тобто жидів, нараховувалось 97 чоловік (дорослих і дітей).
ЖИТЕЛІ ПІДГІРОК - ВОЯКИ ЛЕГІОНУ УКРАЇНСЬКИХ СІЧОВИХ СТРІЛЬЦІВ ТА УКРАЇНСЬКОЇ ГАЛИЦЬКОЇ АРМІЇ (1914-1920 рр.)
-з початком першої світової вшни в 1914 році багато калушан і жителів Калуського повіту зголосилися добровольцями у легіон УСС. В листопадові дні 1918 року, коли постала ЗУНР, наші земляки вступили в ряди УГА.
Серед них були і вихідці з Підгірок. На жаль, пам'ять не збе¬регла всіх їхніх імен. Ось деякі з них:
КАПЕЦЬ АНДРІЙ (1900-1981). Був в рядах УГА.
 
Бій австрійських вояків з москалями в урочищі Іжива.
1914 Р.

КАПЕЦЬ МИХАИЛО (1896-1919). Служив у австрійській армії. Прославився в боях з москалями. З 1915 р.— у легіоні УСС. Пізніше в УГА. Місце загибелі — невідоме.
КАПЕЦЬ ПАВЛО (1883-1958). З 1907 р. служив у австрій¬ській армії. Сурмач. Брав участь в боях з росіянами. Нагороджений медаллю за врятування життя офіцера. З листопада 1918 р.— у рядах
УГА.
КОГУТ ЗАХАР (1894—19??). Вояк австрійської армії. Пізні¬ше — в рядах УСС. Потрапив у російський полон. Проживав на східній Україні. Репресований.
СМОЛЬСЬКИИ ІВАН (1886-1915). Доброволець легіону УСС. Відзначився в боях з москалями. Поліг у Карпатах.
ХАНДРИЦЬКИИ ІВАН (1886-193?). Служив у австрійській армії. Брав участь у встановленні української влади в Перемишлі. Старшина УГА (1918—1920). З 1921 р. проживав на Закарпатті.
ЯГЕНЧУК ОЛЕКСІЙ (1898-191?). Шістнадцятилітнім юна- ком зголосився у легіон УСС. З 1918 р.— в рядах УГА. Загинув в боях з більшовиками біля Одеси.
В районі Підгірок Калуського повіту у час військових дій не відбу¬вались великі бої між австрійськими солдатами і росіянами. З уст старших віком підгірчан (Юстини Боцян, зокрема) передавався переказ про бій між австрійцями і москалями. Він відбувся восени 1914 року півтора кілометри північніше від Підгірок в урочищі Іжива. Полеглі в цьому бою солдати австрійської та російської армій були поховані недалеко поля бою. На могилі був встановлений хрест. На жаль, на сьогодні місце поховання не відоме.
ПІДГІРКИ В ЧАСИ ПАНСЬКОЇ ПОЛЬЩІ (1920-1939)
Майже двадцять років перебувала Калущина під владою Польщі. Жителі краю терпіли як національний, так і релігійний гніт. Не див¬лячись на утиски польської окупаційної влади, мої земляки з Підгірок зберегли прабатьківську мову, рідні звичаї та обряди.
Вже 1921 року постав аматорський гурток під орудою Г. Смоль- ського, а наступного року — товариство „Будучність". Через чотири роки засновано чоловічий хор (1926, дир. П. Капець). До „золотого вересня 1939 Р. при читальні „Просвіта" у Підгірках автивно працювали: духовий оркестр. Пласт, Союз українок, „Луг", команда копаного м'яча і просвітницькі гуртки. В ці ж роки побудовані: нове приміщення школи (1925-1929), читальні „Просвіта", зведено стіни та перекрито Народний дім (1936-1939). На жаль, закінчити дім перешкодила польсько-німецька війна (1.09.1939) .
* Детальніше див. „Культурно-просвітницьке життя у Підгірках". (Кінець XIX — перша половина XX століття).
У 1921-1934 роках с. Підгірки належало до складу однойменної гміни Калуського повіту Станіславівського воєводства. Війтами за цей час у селі були: Петро Будзан (1921—1925), Микола Капець (1926-1930) і Харитон Когут (1931-1935).
З 1936 по 1939 рік Підгірки, разом з селами Студійкою, Вістовою, Добровлянами і Хотінь належали до Підмихайлівської гміни Калуського повіту. Солтисом у 1936—1939 роках був в Під¬гірках Михайло Філіпович.
Із „Шематизмів..." та „Словніка географічного..." (за 1923- 1938 рр.) дізнаємось про с. Підгірки, п-т Калуш:
„...1923—1925. Патрон Здіслав Собота. Церква дерев'яна — Стр. Госп. Буд. 1899 р., парох І. Козак. Парафіян (грек.-катол.) —1203. Кузня. Цегельня. Школа народна. До Калуша — 3 км".
„...1927—1929. Підгірки, насел. 1264 — греко-католиків, 59 — по¬ляків, 50 жидів. Зупинка потягу в 2 км у Хоті ні. Пошта і пож. частина у Калуші (3 км).
Власність; дідич Здіслав Собота. Цегельня — И. Боярський, тес¬лі — И. Дзундза, А. Франко, Г. Місюра; колеса — Г. Федорко; ковалі — П. Когут, А. Шнайдер; кравець — Г. Когут; млин — Г. Зарваніцер; муляр — М. Файфер; різні товари — А. Геллєр. Кооператива „Будучність"; артіль споживча — И. Ягенчук, М. Ко¬гут; швець — А. Фіккерт, И. Аітвінський; тютюнові вироби і пекар¬ня — Пакіс".
„...1931—1933. Підгірки Калуського п-ту. Патрон Здіслав Собота. Греко-катол. церква, буд. 1899. Душ греко-катол.— 1478, латинни- ків — 47, інших — 34. Пошта і суд в Калуші. До Хотіня,Вістови — З км. Цегельня, млин. Кузня, склеп, школа".
„...1936—1938. Підгірки. Патрон 3. Собота. Греко-катол. церква, дерев. Буд. 1899. Парох о. В. Терещук. Населення —1705 душ. Каса позичкова, тов. „Просвіта", „Сіл. господар", школа. Млин. Склеп. До Калуша — 3 км".
-з утворенням в 1929 році Організації Українських Націоналістів до підпільної праці прилучились і мої земляки. Від початку тридцятих років в у Підгірках активно діяв підпільний гурток націоналістів. Його дієвими членами були Михайло Ворона, Василь Смольський, Петро Мисюра, Григорій Боднарук, Андрій Стадник. Пізніше до підпільної праці ОУН долучилася молодша генерація — Іван Франко, Іван Магас, Володимир Бурак, Олекса Івасів, Дмитро Шищук. Разом вони творили міцну українську підпільну одиницю у Підгірках.
За свої політичні переконання у польському концентраційному таборі Береза Картузька (1938—1939) відбував ув'язнення вихідець з Підгірок Михайло Ворона.
Велика кількість підгорецьких чоловіків, які за віком і станом здоров'я підходили до військової служби, проходили її у рядах поль¬ської армії. За українцями вівся постійний нагляд, щоб виявити їх політичний світогляд, ставлення до польського державного ладу. Не обминула ця участь і вихідців з Підгірок.
 
Олекса Івасів і Данило Когут під час служби у польському війську. 1938 р.

У польському війську служили:
Балван Михайло Капець Ігнат Когут Тимофій
Боднарук Григорій Капець Прокіп Крашевський Данило Боднарук Захарій Капець Степан Крашевський Прокіп
Боднарук Михайло Боднарук Павло Боднарук Степан Боднарчук Петро Боднарчук Степан Бура Роман Бурак Володимир Дзундза Лев Думінкевич Михайло
Думінкевич Степан
Івасів Олекса
Капець Юстин
Клімович Олекса
Когут Андрій
Когут Василь
Когут Віктор
Когут Данило
Когут Дмитро
Когут Євген
Когут Семен син Афтанаса
Когут Семен, син Кирила
Когут Сильвестр
Аитвинський Йосип Аучко Василь Магас Михайло Магас Степан Піщак Василь Портенко Іван Черковський Петро Шищук Андрій Шищук Григорій
Шищук Олекса

 
-з початком 1 вересня 1939 року німецько-польської війни у поль¬ське військо були мобілізовані ви¬хідці із Підгірок Степан Боднар¬чук, Олекса Івасів, Дмитро Когут, Євген Когут, Семен Когут, Йосип Аитвинський, Андрій Когут, Гри¬горій Шищук та інші. Більшість з них перебула німецький полон. Степан Боднарчук у 1999 році був нагороджений польським урядом медаллю „За оборону Ойчизни.
 
Семен Когут під час відпустки з польського війська.
1935 Р.
1939".
ДУХОВНИЙ ХРАМ
В кожному місті чи селі Калущини є церкви. Вони відрізняються одна від одної своїми розмірами і формами. Єдиним залишається те, що храм пов'язує людину з чимось морально вищим, духовним. Мабуть, тому церква протягом століть відігравала і надалі відіграє провідну роль у житті громади міста чи села. Через це історія кожного населеного пункту нерозривно пов'язана із храмом.
СТАРА ЦЕРКВА ЧЕСНОГО І ЖИВОТВОРЯЩОГО ХРЕСТА
Із „Книги пропам'ятної греко-католицької парохії Підгорки, заложену 1888 року священником о. Иосифом Кобилянським, парохом місцевим" довідуємось, як виглядала стара підгорецька церква Чесного і Животворящого Хреста і плебанія (хата, у якій проживали священники):
„...Церква стара, дерев'яна. Збудована около 1750 року, хресто- образна. Площі 11 х 13 м, вартости 1500 р. У 1883 році прибудований до неї ґанок. Така ж сама давня і дзвіниця, пл. 3,5 х 4 м, вартости 100 р., з чотирма невеликими дзвонами.
Образи і різьба у церкві давні. Лише частина іконостасу та образ великого престола новіші, роблені около 1850 року. І пресвітерія тогди мальована.
Будинок священника дерев'яний, будований 1875 року, розміру 12 х 15 м, вартости 1200 р. Хата добре поставлена, на п'ять покоїв. Невеликі, але добре уложені двоє сіней і стрих. Пивниця є. І ще друга яма, 1885 року обновлена.
Плоти коло подвір'я і гумна парахіяльного поставлені. Город не більше 10 моргів. Сад добрий. Міст через потік на гору поставлений.
...Цвинтар церкви припирає до подвір'я парохії і довкола ве¬ликими липами обсаджений. Вартівники громадські (двоє) коло церк¬ви щодня ночують..."
За служби пароха Підгірок о. Иосифа Кобилянського (року 1886) священник і сільська громада підняли питання перед деканатом у Ка¬луші та місцевим дідичем Каролем Соботою про будівництво нового храму в селі.
Населення підгорецької громади з роками помітно зростає. Із „Шематизмів..." черпаємо дані про кількість жителів, які проживали
в Підгірках: 1827 рік - 624; 1832 рік - 697; 1858 рік - 855; 1874 рік — 967; 1886 рік — майже тисяча жителів.
Тут подані відомості про українців греко-католицького віросповідання.
Площа старого храму Чесного і Животворящого Хреста, постав¬леного ще в середині XVIII століття, не вміщала всіх прихожан Під¬гірок. Стан церкви був у критичному стані; бані грозили впасти на голови людей під час відправи. У 1887-1888 роках був зроблений невеликий ремонт, але це не зняло питання про побудову нового підгорецького храму.
На засіданні церковного комітету (1887), а пізніше на сходинах сільської громади Підгірок було прийнято рішення про будівництво нової церкви.
ХРАМ СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЬОГО
Ідею побудови нового храму підтримав і благословив новий па¬рох Підгірок о. Іван Козак. Отця Иосифа Кобилянського в кінці 1888 року було переведено на службу у Львів.
Постала проблема пошуку майстрів, які могли б взятись за зведення підгорецького храму. Саме в той час у с. Хотінь (2,5 км від Підгірок) будівничі з Перегінська закінчували побудову нової церкви. Хотінський храм був освячений 19 грудня 1888 року в день святого Миколая.
Отець Козак і члени комітету домовились, що перегінські майстри з наступного 1889 року розпочнуть роботи по зведенню церкви у Підгірках.
Весною 1889 року о. Іваном Козаком було освячено місце під новий храм. Це поряд із старою церквою Чесного і Животворящого Хреста.
В погожі літні дні 1889 року будівничі приступили до роботи. Перегінським майстрам допомагали ґазди із села: хто мав коней,
 
Греко-католицька церква Стрітення Господнього у Підгірках
Світлина 2000 р.

возив дерево з лісу, каміння, шутер чи глину; інші — розпилювали дерево на колоди; треті — допомагали будівничим.
Жили майстри (їх було троє, інші вказують, що четверо) у під- горецького ґазди Олекси Капця. Платили йому за постій майстрів і „снідання" з церковної каси. Обідали і вечеряли будівничі „із села": кожен підгорецький господар чи ґаздиня знали, коли їхня черга привезти їсти.
За роботами по зведенні храму постійно наглядав парох Підгірок о. Козак. Сам не вживав спиртного і боронь Боже, щоб хтось із селян привіз горілки майстрам. Отець Іван любив повтрювати: „Святу й угодну Богу справу роблять світлою головою".
Будівництво нової підгорецької церкви тривало майже десять років і коштувало 10 тис. австрійських ринських. Шосту частину цієї суми оплатив місцевий дідич, поляк за національністю, Кароль Собота. Він також записав під церкву грунт і дозволив брати дерево з панського лісу.
16 лютого 1898 року у віці дев'яносто років помер К. Собота- старший. За сприяння у зведені нового храму, прихожани Підгірок поховали його на подвір'ї біля сільської церкви.
На ЛІТО 1898 року нова церква у Підгірках була майже готова. Залишилось перекрити дах і бані бляхою. До зими того ж року роботи були закінчені і новий храм в Підгірках постав у всій своїй красі та величі.
 
Могила дідича Підгірок Кароля Соботи-старшого на подвір'ї церкви Стрітення Господнього (на світлині зліва)

15 лютого 1899 року, на свято Стрітення Господнього, новий храм був освячений. Того дня Підгірки відвідали багато почесних гостей — станіславівський греко-католицький єпископ Юліан Куїловський, декан з Калуша Іван Каратницький, священники о. Иоаким Федюк із Студінки, о. Ілярій Янович з Хотіня та інші.
На освяченні підгорецького храму крім гостей були присутні і майстри, працею яких й постав величний храм Стрітення Господнього (1889—1899). З того часу в Підгірках 15 лютого — в свято Стрі¬тення Господнє — храмове свято.
Окрасою новозбудованої церкви став іконостас. Його, на замовлення підгорецької громади, було виготовлено у Відні. Оплатив кошти за новий іконостас тодішній власник Підгірок п. Кароль Собота-молодший.
У 1900 році поряд з новим храмом Стрітення Господнього була зведена дерев'яна дзвіниця. Висота її сягала 8 метрів, площа — 4,5 х 5 метрів. На дзвіниці були чотири дзвони — один великий (бас), один середній і два малого розміру. Дзвіницю розібрали у 1998 р.
Будучи студентом Академії Мистецтв у Львові неодноразово приїжджав у Підгірки відомий художник Григорій Смольський. По
просьбі земляків він брав участь в розмальовуванні храму Стрітення Господнього. Смольському зокре¬ма належать зображення святих рівноапостольних князя Володи¬мира і княгині Ольги (1936).
У 1920-1930 роках при підгорецькій церкві Стрітення Господнього діяли: Товариство апостольської молитви, Братство Найсвятіших тайн і молодіжна релігійна організація „Українська молодь — Христові".
 
Художник Григорій Смольський (1893—1985), уродженець с. Підгірки 
ПЕРШЕ „ВИЗВОЛЕННЯ" 1939 РОКУ
У 1938 році деканом калуським став о. Михайло Стрийський, який останні два роки перед тим був священником у с. Підгірках Калуського повіту. На зміну йому прийшов о. Лев Аіщинський. Парохом церкви Стрітення Господнього йому довелося бути два нелегких переломних 1938-1939 роки.
Осінню 1939 року місцеві комуністи та комсомольці (Микола Вірло та інші) на сільських сходинах поставили питання про закриття церкви у Підгірках, На зборах були представники сов'єтської і компартійної влади з Калуша. Підгорецькі люди, боячись за долю рідних — арешт і висилку в Сибір — промовчали.
Сільський парох о. Аев Аіщинський, щоб уникнути репресій зі сторони сов'єтської влади, змушений був виїхати з Підгірок. Все майно, нажите за роки пастирської праці, о. Аіщинський залишив у священничому будинку. Подальша доля о. Аьва Аіщинського невідома.
ЦЕРКВА В ЧАСИ НІМЕЦЬКОЇ ОКУПАЦІЇ
За німецької окупації (липень 1941 року) церква Стрітення Господнього у Підгірках була відкрита для прихожан. У цьому громаді села прислужилися Тимофій Когут і Афтанас Дзундза. В один з літніх днів 1941 року чоловіки кіньми поїхали у с. Верхню і від імені прихожан запросили до парафіяльної служби о. Івана Тим- ківа. Священник погодився і наступного тижня новий підгорецький парох о. І. Тимків відправляв Службу Божу.
Осінню 1943 року окупаційна німецька влада почала цікавитись церквами, точніше, дзвонами. їх планували використати на військові потреби, тобто переплавити. Всі дзвони церков Калущини були взяті на облік.
На той час на дзвіниці підгорецької церкви Стрітення Господього були чотири дзвони. Щоб зберегти їх, жителі Підгірок Дмитро Химич, Тимофій Когут, Микола Капець і Михайло Костів в осінню ніч 1943 року таємно зняли середній дзвін та заховали його на господарці Михайла Капця. Чоловіки хотіли зняти великий дзвін („бас") та не вистачило сил.
Оскільки М. Капець проживав недалеко церкви, наступної ночі знятий дзвін перевезли возом на „Новаки" і закопали в стодолі Кирила Когута. Замість знятого середнього дзвона повісили іншого (невеликого, зі школи).
Через кілька днів німці забрали чотири дзвони у Станіславів на переплавку. Жителі Підгірок мали ще надію на врятування церковних дзвонів. Зібрали по селу продукти, думаючи виміняти на них у німців дзвони. Допомагав тодішній війт Підгірок Антон Когут. До Станіславова рятувати дзвони поїхав Михайло Яцишин який знав німецьку мову. На жаль, нічого з цього задуму не вийшло.
Після відступу німців влітку 1944 року, врятований дзвін зайняв своє місце на дзвіниці.
ХРАМ СТРІТЕННЯ ГОСПОДНЬОГО У СОВ'ЄТСЬКІ ЧАСИ
Двадцять років був священником у Підгірках о. Іван Тимків. Він залишився в пам'яті підгірчан як добрий пастир і господар. Якщо потрібно було, на рівні з іншими працював в полі. Отець Тимків на початку 1962 року переїхав у с. Мостище Калуського р-ну, де продовжував виконувати священничі обов'язки.
На храмове свято 15 лютого 1962 року (Стрітення Господнє) у підгорецькій церкві востаннє відбулась урочиста Літургія. Правив її о. Іван Палагіцький, декан з Калуша. Через кілька днів церкву в Підгірках було закрито і знято з реєстрації рішенням Калуської районної ради від 16.02.1962 р. за № 37. Підгорецьким людям було „рекомендовано" з райкому партії ходити до калуської церкви Св. Архистратига Михаїла. Громада протестувала, вимагаючи повернути храм. Писали в Івано-Франківськ, Київ, Москву. Так тривало до 1976 року.
В середині 70-х років жителі Підгірок утворили комітет, який зайнявся ремонтом церкви. В комітет входили О. Будзан, І. Кіль- ницький, П. Дзундза, П. Боднарук та інші. Люди не шкодували ні сил, ні коштів, не рахувались з часом, щоб відновити святиню.
„Полатали" покрівлю, поміняли підлогу, стелю, повністю пофарбували верх.
Івано-Франківський єпископ Йосип дозволив відправляти Богослужіння у підгорецькій церкві. Спочатку правили Гнат Химич у 1978—1979 роках, потім — Данило Смольський (1979—1980). З 1980 по 1985 рік Богослужіння відправляв церковний дяк Олекса Будзан. Останній мав великі неприємності від партійної номен¬клатури: його штрафували, намагались запроторити до в'язниці. Інших підгірчан теж штрафували: Степан Думінкевич, Марія Когут, Микола Козак, Микола Магас, Олексій Аитвинський, Данило Смольський, Дмитро Філіпович заплатили штраф по 50 крб. кожен.
ЧОРНИИ ЧЕРВНЕВИМ ДЕНЬ 1985 РОКУ
Протистояння між жителями Підгірок і калуською партійною владою тривало до 27 червня 1985 року. Цей день став драматичним в історії Підгірок. Того дня міський комітет компартії з допомогою комсомольського активу, міліції та „зеків" провели попередньо спла¬новану операцію по „освоєнню культового приміщення під історико- краєзнавчий музей".
Зранку 27 червня 1985 року працівники міліції заблокували вулиці Підгірок, що сходяться до храму Стрітення Господнього. Збентежені побаченим, люди побігли до церкви. їх не пускали, брутально відштовхували, відтягували за руки. Декого побили за те, що хотіли врятувати свій храм від руйнування.
Виламавши двері підгорецької церкви за допомогою лому, „доблесні стражі порядку" взялись до „роботи". Погром святині тривав довго. Жителі Підгірок із слізьми на очах змушені були спостерігати за цим варварством.
Міліціонери, комсомольці та „зеки" ламали іконостас, престол, образи. Активісти виносили все з церкви, складали в одну купу.
Стояв шум, гамір, ніби татарська орда напала на село. Під схвальні вигуки комуністів „зеки" скидали церковні речі на вантажну машину. Стіни церкви замальовували темно-зеленою фарбою. 
Поламані речі із храму Підгірок автомашиною вивезли на „склад культового майна у церкву с. Болохів", де вже були звалені церковні цінності із довколишніх храмів.
На численні прохання жителів Підгірок повернути їм церкву, йшли чергові відписки з калуського міськвиконкому про те, що в „колишньому культовому приміщенні Підгірок створюється музей". Пізніше уточнили — „музей Григорія Смольського" і що вже закуп¬лені картини відомого маляра з Підгірок.
Дяк підгорецької церкви Олекса Будзан неодноразово їздив із письмовими проханнями повернути храм у Київ, Москву. Не допомогло і це.
о
Йшов час, а музей так і не був створений. Тільки згодом на двері церкви повісили табличку „Історико-краєзнавчий музей".
ВІЩИЙ сон
Згадує теперішній дяк церкви Стрі¬тення Господнього Олекса Будзан:
 
Олекса Будзан (1930 р. н.)
„...Десь через три тижні після погрому владою підгорецького храму, мені приснився сон. Стою я перед Матір'ю Божою на колінах і щиро молюсь. Вона промовила: „Я буду з тобою. Ти робиш Богоугодне діло...". Проснувся я повний енергії і впев¬нений у тому, що відродиться церква в Підгірках. Це було знамення. З того часу я почав їздити у Болохів, щоб привезти церковні цінності назад. Ходив пішки, їздив в основ¬ному на ровері, інколи на машині. Допомагали мені Ярослав Молоч¬ник (Андибур), брат Михайло Будзан. Владислав Бойко, Степан Кільницький, Олекса Петрів, Ярема Ворона. Останній бував у Во¬лохові машиною. 
їхав я, коли ставало темно, а повертався зранку, коли ще не було видно. Поснідаю і на роботу. Так по кілька разів на тиждень. З ча¬сом на стриху у мене утворився своєрідний склад речей із підго- рецької церкви. Син Михайло все привезене мною сортував, чистив.
Перед тим, як їхати черговий раз у Болохів, я завжди молився, тому, напевне, я щораз щасливо повертався додому. Дорога була нелегка, та Господь беріг мене.
До осені 1985 року весь скарб з підгорецької церкви (фанви, кіот, образи) я перевіз із складу в Болохові додому. Коли б хтось догледів і доніс владі, мав би я великі неприємності.
Щовечора із сином Михайлом ми все упорядковували, чистили, лакували. Через деякий час церковні речі із підгорецького храму сяяли, як золоті.
Не полишав я і справи, щоб відкрити церкву в Підгірках. Бував у Калуші, Івано-Франківську, Києві. Два рази їздив в Москву. Відповідь була одна: ходіть в церкву до Калуша. Я стояв на своєму, бо був впевнений, що церкву зуміємо відстояти. Переживав, щоб не згоріла через „несправну електропроводку". На щастя цього не сталося.
Коли у 1989 році почали відкривати храми, я в третій раз (тепер із Стефанією Черковською) поїхав у Москву. У відділі, що відав справами церков, була черга. Я здивувався, бо у попередні два рази нікого не було під кабінетами. Видно, що настали нові часи.
Нас із Стефкою чекала несподіванка. На наше прохання голова комісії заявив, що церква у Підгірках не буде відкрита. Ми не вступалися. Тоді голова сказав зачекати, бо нашу справу мають вирішувати члени комітету. Очікуючи відповіді, ми молились у душі й просили Бога допомогти громаді повернути храм.
Через півгодини голова вийшов із сяючим лицем, і ми зрозуміли, що справа вирішена у нашу користь. Ми з Черковською з радості аж заплакали. Повернулись у Підгірки з доброю новиною".
ДЗВІН. ІСТОРІЯ ДРУГА
На третій день після погрому церкви в Підгірках (30.06.1985 р.) приїхали міліціонери машиною по дзвони. Хотіли зняти найбільший дзвін за допомогою крана. Не змогли. Того дня про цей випадок розповів дяку Олексі Будзану Прокіп Дзундза, який проживає поблизу.
Ввечері у дяка Будзана зібрались Владислав Бойко, Ярослав Молочник, Прокіп Дзундза, Петро Бойко і вирішили: поки не пізно, треба щось робити з дзвонами.
Пізно вночі зняли два дзвони. Хотіли спочатку закопати в річці, але Олекса Будзан переконав присутніх — щоб не загубився слід, закопати дзвони у гробі його батька Харитона Будзана. Так і зробили. Тут вони пролежали до 1988 року, п цей рік вже дозволили дзвонити, хоча підгорецький храм був ще закритий.
Олекса Будзан з іншими підгірчанами відкопали дзвони і візком відвезли їх до дзвіниці. Дзвони почистили від іржі. Через кілька днів врятовані дзвони знову звучали над Підгірками.
Влітку 1988 року виповнилося тисяча років хрещення Київської Русі великим князем Володимиром. Того ж року на подвір'ї, біля храму Стрітення Господнього, постав величний хрест, приурочений цій знаменій даті. Напис на хрест гласить: „На честь тисячоліття хрещення Київської Русі. 988—1988. Від громади Підгірок". Селу цій справі прислужились Богдан Федорко і Ярослав Молочник.
ВІДРОДЖЕНИЙ ХРАМ
Через кілька днів після повернення з Москви, Олекса Будзан з Ярославом Молочником і Владиславом Бойком побували в Івано- Франківську. Документи із столиці з дозволом на відкриття церкви вже були на місці. Отримавши його, підгорецькі чоловіки повернулись додому, дякуючи Богу за допомогу. Надворі була рання весна 1989 року.
Наступного дня О. Будзан поїхав у Калуш за ключами від храму. Люди з нетерпінням чекали на його повернення. Коли після 14 -річної
 
Зустріч о. Михайла Бойчука в Підгірках.
14.05.1989 Р.

вимушеної перерви підгірчани зайшли до храму, то побачили страшну картину: стіни оббиті плитами та замальовані темно-зеленою фарбою, підлога прогнулась...
Стіни три рази перемальовували, бо виступали темні плями. Багато допомогли підгорецькі жінки: чистили, мили стіни, підлогу церкви, а пізніше вишивали рушники для храму. Ось їхні імена: Марія Капець, Стефанія Дзюбановська, Анастасія Когут, Іванна Дзундза, Анна Ковалишина, Юлія Боднарук, Євдокія Шекета, Юлія Урсулович та інші.
У відновленні храму Стрітення Господнього в той час багато допоміг о. Григорій Мороз з Калуша. Декілька разів він навідувався у Підгірки і радив, що і як потрібно зробити.
Шість нових престолів виготовив підгорецький майстер Іван Черковський. Новий іконостас був замовлений і виговлений у Львові. Попередній, оплачений дідичем Карелом Соботою-молодшим, був знищении у червневі дні 1985 року.
Збирали і встановлювали новий іконостас крім Олекси Будзана Прокіп Дзундза, Михайло Дзюбановський, Ярослав Молочник, Степан Мельник, Владислав Бойко та Іван Смольський. Цілу весну 1989 року тривали роботи по відновленню храму Стрітення Господнього: було проведено опалення, освітлення, побито паркет, закуплено килимові доріжки.
Після років переслідування і закриття підгорецька церква була відкрита і освячена о. Григорієм Морозом у Вербну неділю 1989 року. Отець Мороз правив у Підгірках недовго. Все радив пошукати собі священника, бо сам не взмозі відправляти в Калуші і в Підгірках. Згоду бути підгорецьким парохом дав о. Михайло Бойчук, тодішній священник з Войнилова. Хлібом і сіллю зустрічали жителі Підгірок 14 травня 1989 року свого нового священика.
ПЛЕБАНІЯ
До кінця сімдесятих років у старому священничому будинку проживали дві сім'ї підгірчан. Через аварійність приміщення їх виселили. Тимчасово у ньому жили цигани. За відмову зняти хрест з храму Стрітення Господнього циганську сім'ю вигнали, а дім священника (йому було майже 150 літ) у 1983 році знесли.
Коли у Підгірки перевівся з Войнилова о. М. Бойчук, постала проблема житла для священника і його сім'ї. Деякий час о. Бойчук проживав у Степана Бурчака.
На засіданні церковного братства було вирішено побудувати на місці старої нову плебанію для пароха. Під час впорядкування території підгорецького цвинтаря були зрізані сосни, які використали на підлогу, вікна, двері, повалу для будинку священника. Була
 
Плебанія
Світлина 2000 р.

завезена цегла. Робота закипіла. За три роки щоденної важкої праці постало приміщення нової плебанії. На роботах по зведенню, перекриттю, проведенню опалення, штукатурних роботах працювали багато підгорецьких людей — Іван Черковський, Олександр Шекета, Михайло Ільчук Ярослав Молочник, Анна Мельник, Володимир Андрусів, Василь Мельник та інші.
Осінню 1989 року під час зустрічі з міською владою громада Підгірок підняла питання і про церкву. Більшість жителів прого¬лосувала за повернення у греко-католицьку церкву. Присутній на зборах о. М. Бойчук дав згоду. Він тоді сказав такі слова: „Я серед Вас дорогі парафіяни недавно. Щоб Ви не проклинали мої кості й моїх нащадків, Вам вирішувати якій церкві бути".
Завдяки виваженості о. Михайла у громаді не відбулося ніяких розколів. 18 грудня того ж року о. о. Михайло Бойчук і Дмитро Кишенюк з Хотіня у с. Микитинцях, що біля Івано-Франківська, в
присутності владики Павла Василика шляхом присяги молитвою „Вірую" були прийняті в лоно УГКЦ. Наступ¬ного дня, на свято Миколая, 19 груд¬ня 1989 року о. М. Бойчук вперше відправив службу Божу в греко- католицькому обряді.
Після десятиліття пастирського служіння згадує о. Михайло Бойчук: „Характерною рисою підгорецької громади була організованість і жер-товність. За короткий час прихо- жанами було зроблено багато: від¬новлено церкву, побудовано резиден¬цію, нову дзвіницю, паркан навколо церковного подв'я... Старенькі пара¬фіяни вели розмову між собою: „Продамо курчата на ринку і пожерт¬вуємо на церкву".
Громада Підгірок своєю самовідданою працею заслужила собі честь, шану і славу серед сіл району і в місті Калуші.
Парафія почала жити духовним життям. Отець Бойчук зорга¬нізував при храмі Стрітення Господнього членство „Апостольство молитви", „Українська молодь — Христові" і „Марійську дружину", для яких регулярно відправляються Богослужіння і уділяються святі Тайни.
З Божою поміччю і благословення о. М. Бойчука з церкви в Підгірках вийшли дячі слова Божого: о. Іван Когут, о. Мирон Мар- ценківський, о. Іван Носик, о. Микола Андибур, о. Віталій Салій, о. Віктор Давидюк, о. Петро Мельник.
 
Два студенти — брат Олексій Андрусів і Роман Атаман на¬вчаються в Івано-Франківському теологічно-катехічному інституті. Марія Ворона і Неля Смольська закінчили цей інститут. Можемо гордитися тим, що з підгорецького храму дістав благословення і направлення у Духовний інститут брат Олександр, в чернецтві Тома Тимчій, який з юних літ приїжджав на Богослужіння з Калуша до нашої церкви. Останній тепер проводить чернече життя". 
 
Освячення нової дзвіниці. В центрі дяк Олекса Будзан, Богдан Федорко, о. Михайло Бойчук, Микола Прокопів і Євстахій Зборовський

На свято Чесного і Животворящого Хреста в 1998 році відкрито і освячено нову дзвіницю біля храму Стрітення Господнього. Проект хреста і дзвіниці розробив і виконав основні роботи Богдан Федорко.
Штукатурні та столярні роботи виконали підгорецькі майстри Євстахій Зборовський та Микола Прокопів.
При храмі Стрітення Господнього з 1989 року відновив діяльність церковний хор. Першим його диригентом був Степан Думінкевич. З 1991 року хором керує Ганна Дзюбановська.
СВЯЩЕНИКИ ПІДГІРОК
1. О. Степан Любич Могильницький — (?—1813) — парох церкви Чесного і Животворящого Хреста (?—1813). Батько священ¬ника, поета, просвітницького діяча і посла о. Антіна Могильницького
 
Церковний хор храму Стрітення Господнього
Світлина 1999 р.

(1811-1873). Помер у молодому віці. Похований на старому сіль¬ському цвинтарі в Підгірках. Могила не збереглась.
2. О. Іоан Матковський — (?—?) — парох Підгірок (1814—?). Більше відомостей немає.
3. 0. Михаїл Гнідковський (1832—?) — священник церкви Чес¬ного і Животворящого Хреста (?—?). Могила не збереглась.
4. О. Феодосій Кочоровський (?—30.12.1881) — парох церкви у Підгірках (?—1881). Добре вів парафіяльні справи, активно боровся за усунення пияцтва. Мав велику родину. Похоронений на старому підгорецькому цвинтарі.
5. О. Іван Веньгринович — (?—?). Правив у Підгірках в 1881— 1883 роках. Більше відомостей немає.
6. О. Иосиф Гржимала Кобилянський (1835—188?). Рукополо- жении у 1882 році. Перевівся у Підгірки з с. Маркова Підгаєцького деканату. Отримав парохію за презентацією дідича Підгірок Кароля
Соботи. Почав вести службу з 4 червня 1883 року. Залишив по собі добру згадку. Ініціатор будівництва нового храму в Підгірках. У 1888 році о. И. К. переведений на службу у Львів.
7. О. Іван Козак (1854-1935) — священник старої (1898) та новозбудованої церкви Стрітення Господнього (1899—1935). Заснов¬ник „Общества ім. М. Качковського" (1888). Підтримав і благо¬словив побудову нового храму в Підгірках (1889—1899). В'язень концтабору Талєргоф (1914—1917). Член повітової ради в Калуші (1930-1935).
8. О. Володимир Терещук — (?—?, США) — парох Підгірок (1935—1937). Перевівся із с. Гошева Долинського деканату. Був активним у громадському житті села. У 1937 році переведений на Львівщину. 1944 року виїхав в еміграцію. Священник укр. церков у США.
9. О. Михайло Стрийський (?, Станіславів — ?) — священник церк¬ви Стрітення Господнього (1937—1938). Декан калуський (з 1938).
10. О. Лев Ліщинський — (?-?) — був парохом у 1938—1939 рр. Рано овдовів. Жив у Підгірках з синами. В минулому — офіцер УГА. Був дисциплінованим, добре знав священничу справу. Осінню 1939 р. виїхав з Підгірок, боячись арешту НКВД.
11. О. Іван Тимків (1884—1980) — підгорецький священник (1941—1962). Родом із с. Верхня Калуського повіту. В 1946 році перейшов у православ я. З 1962 року — парох с. Мостище Калусь¬кого району.
12. О. Григорій Мороз (12.11.1948, с. Чорнолізці Тисменецького р-ну) — мотрофорний протоієрей. Декан калуського деканату УПЦ КП (з 1990). Настоятель храму Св. Григорія Богослова в м. Калуші (з 1998).
У 1989 Р. короткий час правив у церкві в Підгірках. Відновлений храм був освячений о. Морозом на свято Входу Господнього в Єру¬салим (Вербну неділю).
13. О. Михайло Бойчук (03.10.1958, с. Битків Надвірнянського р-ну) — священник Підгірок (з 1989). Вперше відправив Службу Божу в греко-католицькому обряді 19.12.1989 р. З того часу — свя¬щенник греко-католицької церкви Стрітення Господнього.
СВЯТІ ХРЕСТИ У ПІДГІРКАХ
Хрест — це це дорогоцінна пам'ятка, яку нам залишив Ісус Христос. На ньому Син Божий віддав своє життя задля спасіння наших душ і всього людства. Хрест освячений останньою кров'ю Ісуса. Відтак хрест став знаряддям перемоги Христової над гріхом і смертю. З того часу і донині, для християн хрест є знаменням спасіння, символом вічного поєднання із Христом.
Великі митці будуючи храм, увінчували їх хрестами. А СКІЛЬКИ пам'ятних хрестів, що символізували якусь важливу подію, стояли і тепер стоять при дорогах галицького краю й Калущини, зокрема, не є винятком і Підгірки.
 
Каплиця Володимира Великого (вул. Зелена). Ініціатор будівництва — Володимир Федоришин. Освячена 24.08.96
Хрест біля храму Стрітення Господнього. Встановлений до 1000-ліття хрещення Київської Русі.
1988 р.
 
 
 

 
Хрест
до роковин незалежності України. Встановлений на роздоріжжі.
1990 Р.
Хрест,
як символ відродження України. Встановлений на березі р. Млинівки
1990 Р.
Хрест
біля криниці, що в центрі Підгірок. Освячений на Водохрещені. 19 січня 1990 р.

 
 
 

 
Хрест
по вул. Івано-Франківській. На цьому місці був хрест, встановлений у рік скасування кріпосного права (1848 р.)
Хрест
із старої церкви Чесного і Животворящого хреста. Встановлений у 1898 р.
Хрест -стелла присвячена відомим землякам. Ініціатор встановлення Іван Смольський. Освячений 24 серпня 1998 р.
До середини 1950-х років був ще один хрест на городі Марії Мельник, коло „обрінка". Він був знесений комсомольцями у 1954 році. Розп'яття з цього хреста зберіг Іван Когут, більше тридцяти років переховував його на стриху. Коли у 1989 році, біля храму Стрі¬тення Господнього був освячений великий дерев'яний хрест, збережене І. Когутом розп'яття постало на ньому. Бережімо наші хрести — наші святині.
КУЛЬТУРНО-ПРОСВІТНИЦЬКЕ життя У ПІДГІРКАХ (КІНЕЦЬ XIX - ПЕРША ПОЛОВИНА XX СТТ.)
'На &фія, на баїші посітбим щоденне Зусилля неіпинне. 1 сбішо „ ЩюсЖтш" ^оЗпалим, ^оЗо^іто Землю цілинну.
Богдан-Ігор Антонич
Початок просвітницького життя у Підгірках сягає 1887 року, коли в селі був заснований мужеський (чоловічий) хор. Посприяв цьому щойно призначений парох місцевої церкви о. Іван Козак. Виконував хор в основному Службу Божу в свята і у неділю. Пробував сили і в співі народних пісень.
Вирішальну роль в підйомі духу і волі селянства Підгірок відіграв 1906 рік. При допомозі д-ра Івана Куровця з Калуша того року в Підгірках Калуського повіту була заснована філія читальні „Просвіта" Тодішній відділ товариства складався: з голови д-ра І. Куровця, заступника Г. Скрицького, секретаря Я. Франка, скарбника О. Соро¬ки, господарчого К. Боцяна і бібліотекаря М. Попадюка.
У 1910 році при читальні „Просвіти" зусиллями її голови д-ра І. Куровця була заснована бібліотека. До цих пір бібліотекар М. По-
падюк майже не мав роботи; тепер праці прибавилось — читальня почала отримувати книги, журнали і газети.
В допомозі діяльним членам „Просвіти" стали студенти Олексій Ягенчук, Олександр Хандрицький, Григорій Смольський, Степан Химич, Федір Філіпович.
Перша світова війна, що розпочалась 1914 року, і загальна мобілі¬зація до австрійського війська, перервали просвітницьку роботу в Підгірках. До армії були забрані Павло Капець, Іван Хандрицький, Григорій Смольський, Захар Когут, Михайло Капець, Іван Смоль¬ський та інші свідомі підгірчани.
Лише у 1921 році в Підгірках знову оживає просвітницький рух серед мас. В першу чергу створюється аматорський гурток під орудою Григорія Смольського, у майбутньому — відомого маляра. Наш зем¬ляк написав кілька одноактних п'єс з народного життя, вчив аматорів ставити їх. Гурток підгірчан виступав у навколишніх селах — Студій¬ці. Бабині, Вістовій, Хотіні.
1922 року в Підгірках засновується споживча кооперація під назвою „Будучність". Головою кооперативи був Олекса Дзундза.
Після того, як Григорій Смольський став учнем мистецької школи Олекси Новаківського у Львові, працю на аматорській ниві перебрав Павло Капець. Гурток поновлює репертуар, ставить на сцені твори української класики. Популярністю серед жителів Підгірок і навко¬лишніх сіл користувались: „Назар Стодоля" Т. Шевченка, „Наталка Полтавка" І. Котляревського, „Сава Чалий" І. Карпенка-Карого, „Украдене щастя" І. Франка.
Збереглась групова знимка членів аматорського гуртка в Підгірках Від 1924 року. На ній ми бачимо: Григорія Триндея, Марію і Валерію Климович, Михайла Філіповича, Юлію Кухар, Михайла Франка, Анастасію Когут, Иосафата Смольського, Ігната Капця, Петра Химича, Юлія Капець, Стефана Магаса, Кипріяна Боцяна, Івана Когута, Стефана Кухара, Василя Яремка, Тимофія Когута, Костя Дзундзу і Йосипа Ягенчука.
Під режисурою Павла Капця аматори сцени з Підгірок виступали у Калуші, Войнилові,та навколишніх селах. Гроші від вистав йшли виключно на просвітницькі цілі, зокрема для придбання книг у бібліотеку „Просвіти", аматорських костюмів тощо.
 
Аматорський гурток читальні „Просвіта" в с. Підгірках, 1924 р
 
Хор при читальні "Просвіти" в Підгірках, 1931 р.
В 1924 році за народні кошти при гостинці було куплено громадою кілька сотих землі. За два роки важкої праці виросли стіни читальні „Просвіти", перекрито приміщення. Восени 1927 року нова читальня була освячена. Складалась із двох половин: залі для вистав і кімнати для проб хору, який у 1926 році постав з ініціативи Павла Капця.
Паралельно (з 1926 р.) почалось будівництво в Підгірках нової школи.
Хоровий колектив філії „Просвіти" з Підгірок Калуського повіту більше десяти років тримав першість у майстерності співу; йому не було рівних у виконанні народних і стрілецьких пісень. Ось імена підгорецьких „соловейків": Олекса Дзундза, Петро Боднарчук, Ігнат Капець, Втодос Когут, Андрій Триндей, Михайло Філіпович, Иоса- фат Смольський, Петро Мисюра, Іван Когут, Олекса Івасів, Данило Смольський, Антон Дзундза, Микола Аитвинський, Йосип Магас, Тимофій Когут, Степан Кухар, Олекса Аитвинський, Кость Дзундза, Михайло Капець і Юстин Когут.
В лютому 1928 року у хаті Д. Магаса пройшло засідання комітету, на якому був заснований церковний хор при храмі Стрітення Господнього. До кінця 1928 Р. хор нараховував у своєму складі близько 60 чоловік; основу його складали члени хору „Просвіти".
Церковним хором два роки керував М. Файфер, а після нього — М. Филипович. Щонеділі та у свята хор виконував Службу Божу в місцеві й церкві.
У тому ж 1928 році в селі було засновано руханково-пожежне товариство „Луг". Очолював його племінник Великого Каменяра Михайло Франко. У товариство входили Федір Дзундза, Степан Федорко, Іван Піщак, Михайло Люра, Тимко Когут, Петро Ми¬сюра, Андрій Стадник. Під проводом голови М. Франка товариство влітку 1929 року за виконання вільних вправ на святі „Рідної школи" в Калуші дістало диплом і признання від калуських філій „Просвіти" та „Рідної школи". З 1931 року підгорецький „Луг" очолював наймолодший з синів Онуфрія Франка — Омелян-Володимир.
Тоді ж твориться у Підгірках дружина копаного м'яча (футбольна команда). З 1937 року її капітаном був Микита Псюк, а у 1940— 1943 рр. Іван Магас. 
 

 
Товариство „Ауг" в Підгірках. 1932 р. Голова — Омелян-Володимир Франко
 
Товариство "Сільський господар" (1938 р.). В центрі о. Аев Аіщинський

У 1930 році диригент чоловічого хору П. Капець перейшов до праці у філію товариства „Сільський господар". Завдяки його щоденній праці товариство піднялось на вищий рівень своєї діяльності. „Сільський господар" почав отримувати одноіменний тижневик, часописи „Український пасічник", „Практичне садівництво". При то¬варистві працювали курси з рільництва і бджільництва. Дієвими чле¬нами „Сільського господаря" були Кирило Когут, Олекса Дзундза, Михайло Франко та інші підгорецькі ґазди.
З ініціативи О. Смольського був реорганізований хор і обраний комітет, який опрацював новий статут. На керівника хору був запро¬шений Микола Когут з Хотіня. Його енергія і велике бажання навчити культури співу підгорецьких хористів заслужили на те, що новий диригент з каси „Просвіти" отримував по 12 злотих щотижня.
Хор читальні „Просвіти" з Підгірок поновив репертуар, включив нові пісні з життя усусів. Кожен свій виступ підгорецькі хористи закінчували співом Шевченкового „Заповіту". Протягом трьох років (до 1933) хор виступав на святах у Станіславі, Калуші, Войнилові, Брошневі, селах повіту.
За рахунок поїздок збільшились грошові доходи до каси читальні „Просвіти", що дало можливість придбати не лише партитуру, а й нове вбрання для хористів.
В серпні 1933 року хор Підгірок виступав на франковому святі в Калуші. Концерт проходив у Народному домі і був успішним. У святі брали участь і гості — хорові колективи з Рожнятова та Брошнева. Наступної неділі підгорецькі співаки виступали на фестинах у Брошневі. Підгірчан приймали, як рідних.
Через сімейні обставини диригент хору Микола Когут змушений був залишити хоровий колектив. Диригентом підгорецьких співаків знову став Михайло Филипович. За час його диригування зріс мистецький рівень хору „Просвіти" з Підгірок. Слава про нього лунала по всьому краї. В 1935 році на хорових змаганнях у Калуші підгорецький хор (дир. М. Филипович) здобув перше місце. Того ж року хористи виступали на святі І. Франка в Калуші з піснями „Слава йому, слава" і „Каменярі".
Такий же успіх випав на їх долю і 1936 року, коли колектив з Підгірок святкував своє десятиріччя. Ця дата співпала з тридцяти-
 
Чоловічий хор читальні "Просвіти" с. Підгірки Калуського п-ту. 1933 р
 
Мішаний хор читальні "Просвіти ". Підгірки. 1935 р.
 
 
Союз українок". 1937 р.

річчям заснування д-ром І. Куровцем філії читальні „Просвіти"
(1906).
До цих знаменних дат підгорецька громада підготувалась солідно. Чоловічий хор під диригентурою М. Филиповича у травні 1936 року виступив із новою програмою перед земляками, а пізніше в калуському Народному домі. Окрасою цих виступів — співочий дует у складі Иосафата Смольського і Тимофія Когута.
Через рік, 27 травня 1937 року, підгорецькі хористи черговий раз співали у Калуші. Репертуар складали твори на слова Т. Шевченка, І. Франка, народні пісні.
Одночасно з чоловічим існував в Підгірках і мішаний молодий хор. Диригентом його був Василь Смольський.
З 1934 року в Підгірках активно діяв „Союз українок". Ця відома жіноча організація нараховувала тоді у своїх рядах більше двадцяти моїх односельчанок. Членкинями були Февронія Крашевська, Анастасія Мельник, Палагна Смольська, Анна Піщак, Юлія Капець, Анастасія Яцишин, Юлія Смольська, Анна Бурак, Марія Магас, Анна Урсулович, Євдокія Дзундза, Парасковія Когут, Юлія Когут,
 
Духовий оркестр. 1936 р.

Марія Капець та інші. „Союзянки" вели курси: кулінарні, крою та шиття, вишиванки.
На Різдво і Великодні свята виставляли свої вишивки у читальні „Просвіти", на фестинах вгощали односельчан смачними пляцками...
До „союзянської" праці залучали молодь — Савину Смольську, Осипу Аучко, Марію Ворону та інших.
Тодішній парох Підгірок о. В. Терещук щиро опікувався розмаєм української культури в селі. Під своєю опікою о. Терещук тримав хори і дуту оркестру (духовий оркестр). Духовий колектив при читальні „Просвіти" постав у 1935 році.
Диригентом оркестру був Т. Гаєвський, який проживав у Калуші. Незважаючи на велику зайнятість (вів ще духовий оркестр на калій¬ному комбінаті), добродій Гаєвський два рази в тиждень приїздив на репетиції у Підгірки.
Ось імена тих, хто не покладаючи рук працював для блага рідного народу: Василь Дзундза, Дмитро Шищук, Іван Думінкевич, Михайло Когут, Семен Піщак, Михайло Аюра, Микола Когут, Іван Піщак, Михайло Балван, Дмитро Когут, Олекса Івасюк, Данило Смоль- ський, Григорій Шищук, Прокіп Крашевський, Іван Франко, Петро Химич, Олекса Шищук, Олекса Дзундза, Іван Магас, Семен Когут, Данило Когут і Петро Боднарчук.
Житель Підгірок Михайло Яцишин, який був на заробітках в Америці, вислав гроші на придбання нових костюмів для учасників духового оркестру читальні „Просвіта". Це був не перший фінансовий внесок земляка у розбудову „Просвіти" в Підгірках. Часопис „Сільський господар" (березень 1931 р.) повідомляв на своїх сторінках, що М. Яцишин переслав для підгорецької читальні 15 амер. доларів. Писав у часопис про це скарбник „Просвіти" Кипріян Боцян.
Духовий оркестр підгорецької „Просвіти" щороку брав участь у Шевченківських вечорах, фестинах. Його запрошували із виступами у Станіславів, Калуш, Долину, Брошнів, Осмолоду, Войнилів.
Кипріян Боцян був одним з перших, хто подав думку про необхід¬ність будівництва Народного дому в Підгірках. На громадські гроші у 1935 році було закуплено землю недалеко від центру села. Йшов збір грошей на будівництво Народного дому: люди здавали по 1; 5;
 
Народний дім. Сучасний вигляд.
 
 
Пластунський гурток, с. Підгірки. 1933 р.

10; 50 злотих. Сто злотих на народну потребу пожертвував мій дід Тимофій Когут. Крім цього возив конем глину з Піщакової гори, дерево з панського лісу. Дерево пожертвував для будівництва дому останній дідич Підгірок Здіслав Собота.
Крім поважних майстрів, допомагала зводити Народний дім свідома молодь села: Степан і Іван Магаси, Володимир Бурак, Василь Смольський, Іван Передерко й інші.
До 1939 року спільними силами звели стіни дому, влітку перекрили дах. На жаль, війна, що розпочалась 1 вересня 1939 року не дала закінчити добру справу.
Учень Яворівської гімназії Василь Смольський відновив у рідному селі пластовий гурток (1932). Складався гурток із товаришів Василь¬ка — П. Мисюри, В. Дзундзи, Г. Шищука, М. Магаса, Р. Крашев- ського та X. Смольського. Гуртківці успішно склали іспит перед управою Пласту в Калуші. За кошти читальні придбали пластунську форму. Підгорецькі пластуни щороку вирушали у Карпати, побували влітку 1933 року в Підлютому коло Осмолоди на зустрічі з митрополитом А. Шептицьким.
 
Товариство „Спорт", 1935 р.

Василь Смольський — організатор у Підгірках молодіжного товариства „Спорт". У товариство Смольський залучив також Данила Когута, Семена Когута й інших товаришів.
Тоді ж Іван Магас заснував молодіжний духовий квінтет у скла¬ді С. Когута, М. Пакіса, К. Мельника, Ф. Смольського, І. Боднар- чука.
Гурток самоосвіти серед молоді при „Пласті" виник у 1936 році. На початках цієї важливої справи стояли Володимир Бурак, Петро Мисюра, брати Іван і Степан Магаси, Анастасія Скрицька та Іван Передерко. До гуртків входили тільки дівчата.
Гуртківці займались у вечірній час по два рази на тиждень. Вдень допомагали батькам по господарству. Вивчали історію України, літературу, математику, географію. Здавали іспити з цих дисциплін.
Членкинями самоосвітніх гуртків були: Савина Смольська, Настя Ворона, Євдокія Магас, Марія Капець, Ольга Балван, Осипа Ка¬пець, Марія Попович, Анна Ягенчук, Анастасія Худяк, Осипа Бабій, Марія Мельник, Анна Крашевська, Іванна Мельник, Анна Когут, Анна Передерко, Анастасія Чекаловська, Аеонія Дзундза, Ольга
 
Самоосвітній гурток в Підгірках. 1938 р.

Когут, Олена Бабій, Марія Скрицька, Настя Дзундза, Марія Пор- тенко, Євдокія Домінкевич, Марія Минай і Марія Жураковська.
Дівчата у національних строях виступали на вечорах по вша¬нуванню Т. Шевченка, І. Франка, фестинах.
Кружок (гурток) „Рідна школа" постав у 1934 році. Його заснов¬ником була Ірина Стадник-Шлемко, її заступником став випускник вчительських курсів Володимир Бурак. У 1936 році І. Стадник стала куратором „Рідної школи" у Калуші та повіті. Головою кружка „Рідної школи" був обраний Іван Когут. Членами Ради товариства були: Василь Смольський, Іван Магас, Микита Псюк та інші.
Протягом року головою „Рідної школи" у Підгірках І. Когутом проводилось 12 (щомісячно) засідань Ради, на яких обговорювались питання діяльності кружка. Зокрема, у квітні 1935 року розглядалось питання придбання літератури для підгорецької дітвори; в місяці- жовтні 1936 року — про потребу купівлі дитячих національних костюмів, на початку 1937 року — фінансові справи.
Дитячий хор „Рідної школи" (дир. В. Смольський та І. Магас) був гордістю підгорецької громади. Кружівці брали участь у святку-
 
Дитячий хор товариства "Рідна школа". В центрі Іван Магас і Василь Смольський

ванні Різдва Христового, Великодніх Свят, у фестинах. На Різдво 1938 року членами кружка „Рідної школи" у Підгірках було заколядовано 10,99 зол. Частину цих коштів було передано у касу повітового союзу в Калуші, а решту — до Головної управи у Львові на розбудову „Рідної школи" (Рідна школа, 1936, 15 лют).
РОДИНА ІВАНА ФРАНКА І ПІДГІРКИ
У Якова Франка і Марії з роду Кульчицьких, що проживали у с. Нагуєвичі Дрогобицького повіту, народились три сини: Іван, За¬хар та Онуфрій. Батьки померли, коли діти були ще малі. Госпо¬дарство Франків перейшло в руки вітчима Григорія Гаврилика. 
Старший брат Іван проживав у Львові, де навчався в універ¬ситеті і заробляв на прожиття уроками. Захар і Онуфрій зали¬шились у Нагуєвичах на рідному обійсті разом з вітчимом Гаври- ликом.
Захар одружився у 1883 році, а наймолодший брат Онуфрій — 1886 року; народжувались діти і з часом братам стало тісно у старій батьківській хаті. Сім'я Онуфрія Франка складалась із дев'яти чоловік, Захара — із семи, вітчима Григорія Гаврили- ка — з чотирьох осіб.
Бог був ласкавий до наймо¬лодшого з братів. Діти в Онуф¬рія родились одне за другим:
Яків (1887), Антон (1888), Марія (1890), Розалія (1892), Анна (1894), Анастасія (1896), Михайло (1900).
19 травня 1900 року несподівано померла мачуха Франків Марія Терлецька, яка була добра до них. Невдовзі вітчим Гаврилик надумав одружитись втретє і 20 листопада того ж року оженився з Параскою із Франків. Відтоді зник спокій у хаті: причиною всьому була земля.
Справа дійшла до суду. Було винесено справедливе рішення: розділити батьківську землю у Нагуєвичах між братами і сестрою Юлією Франками.
Із газет Іван Франко дізнався, що суддя Насада після смерті бать¬ка продає у селі Підгірках біля Калуша хату із землею. Брати Іван і Онуфрій продали свої частки в Нагуєвичах і вирішили купити землю в судді Насади. Купівля була остаточно оформлена у 1903 році.
 
Онуфрій Франко
„...Я уже єсьм у Підгірках,— писав 7 вересня 1903 року Онуфрій братові Іванові Франку,— прошу Вас, приїжджайте скоріше, як час позволить. Я ту зі стану кілька тижнів... Напишіть, коли маємось Вас сподіватись". 
 
Хата Онуфрія — брата І. Франка. Рисунок Г. Смольського

Купили брати Франки в Підгірках сорок моргів поля із господаркою. Хата була під соломою з ґанком, по два вікна з кожного боку від нього. Грунт був кращий і родючіший, ніж в Нагуєвичах. За все брати Іван та Онуфрій Франки заплатили 8 тисяч срібних ринських.
Зі своєю великою родиною Онуфрій Франко із Нагуєвич у Підгірки переїхав весною 1904 року. 24 квітня того року Онуфрій писав братові Іванові: „...Я уже з цілою родиною чотири неділі в Підгірках. Ото я Вас прошу, милий брате, будьте такі добрі приїдьте сюди до Підгірок. Подивитися на свою Отчизну, бо то уже місце так би родинне... Запрошую Вас з цілою родиною на літо і до восени з дітьми до нас. Онуфер і Юліана Франки".
Був Онуфрій роботящий, майстер на всі руки. Вмів робити з дере¬ва різні потрібні на господарстві речі: бочки, скрині, корита, підсвіч¬ники й інше. Вистругував миски, ложки.
„...Коли Онуфро,— оповідав старший брат Захар,— брався до роботи, виказував здібність до всяких ручних робіт... Ніколи не спустить сокири надурно...".
Підгірки дали життя ще одній вітці роду Онуфрія Франка. Тут 22 серпня 1906 року народився наймолодший син Онуфрія, якого назвали подвійним іменем — Омелян-Володимир. Одружився він з Анною Тацуняк. Після весілля молоді вирішили відокремитись. Стали будувати хату при дорозі на Калуш на землі, спільно купленій братами Франками у 1903 році. Закінчили будівництво 1937 року.
У старій хаті Онуфрія народився первісток Омеляна-Володимира та Анни Франків, його охрестили іменем Мирослав-Онуфрій. Через три роки, 19 березня 1939 року, в новій хаті прийшла на світ дочка Оксана-Аюбов. Наймолодшою була дочка Уляна-Аюдмила. Померла у 1946 році немовлям і похована у гробі свого діда Онуфрія Франка.
Помер наймолодший брат Івана Франка Онуфрій 28 липня 1913 року від запалення нирок на п'ятдесят дев'ятому році життя. Брат Захар пізніше згадував: „Добре жилося Онуфрієві. Поставив стодолу, ковальства не робив. Десь у марті пішов на рибу і розібраний заліз у зимну воду й з простуди помер...".
Син Каменяра Тарас Франко, який в той час був у Підгірках, (відвідував хворого стрийка) писав батькові у Львів: „Дорогий тату! Помер стрийко нині рано 28.07. Похорон в середу... Може би тато з Петром приїхали на похорон...".
Провести в останню дорогу брата Іван Франко приїхав з сином Петром. Ось що згадував пізніше відомий художник, родом з Підгі¬рок, Григорій Смольський: „Івана Франка я вперше побачив у 1913 році на похороні його брата Онуфрія. На великому подвір'ї зібралось багато народу. Франко стояв під стіною хати. Зняв обома руками капелюха з голови і тримав його при собі. До нього підійшов високий кремезний селянин Стефан Максимишин, привітався і взяв від Франка капелюх. Біля того Стефана, в білій полотняній сорочці по коліна Великий Каменяр виглядав немічним, але вся увага присутніх була звернена на Івана Франка. Всі присутні відчули духовну силу того немічного тілом чоловіка, бо слава про нього вже лунала навколо... Максимишин весь час ішов з Франком, бо йти на цвинтар було далеко. Вертали по стежці через „нашу гору" та подвір'я...".
Із споминів Анастасії Мельник (1907—1998): „Пам'ятаю Івана Франка на похороні Онуфрія, молодшого брата. Мати сказала мені, щоб я звернула увагу на нашого письменника. Хоча я була малою, та запам'ятала все добре... На цвинтар Франка вели його сини Петро і Тарас. Виглядав він дуже старим і немічним...".
На могилі Онуфрія Франка родина поставила литий хрест із розп'яттям на цементній підставці і дошку, на якій зафіксовано, хто 
1> червня 1918 року Антон Франко одружився з Анастасією Когут. Від цього шлюбу народи¬лися: Іван (1919, названий на честь стрийка письменника І. Фран¬ка), Володимир (1921), Богдан (1926), Ярослава (1928), Ми- хайло (1930), Дарія (1934), Ярослав (1936) та Ольга (1938).
На початку 1930-х років бать¬кова хата стала Антонові затісною Антон Франко з дружиною і він вирішив її перебудувати.

Могила Онуфрія Франка на цвинтарі в Підгірках
тут спочиває. З Онуфрієм в одній могилі похована його дружина Юлія з Дідинських, яка померла 1 листопада 1945 року і внука Уляна-Людмила (12.04.1946- 11.05.1946).
За батьком Онуфрієм Фран¬ком через два з половиною місяці,
жовтня 1913 року, помер най-старший син Яків. Причина смер¬ті — дизентерія. Прожив Я. Фран¬ко всього 27 років.
В хаті у Підгірках, яку нещо¬давно придбав батько Онуфрій Франко, замешкав син Антон, який по смерті Якова був най¬старшим.
Анастасією та дітьми Хата стала більшою, просторі- 
 
Михайло Франко (другий зліва в першому ряду), 1936 р.


 


 
 

 
Ярослава Турчин-Франко,
дочка Антона Франка у с. Нагуєвичах Дрогобиць¬кого р-ну. 31.09.1997 р.
Ольга Франко, активістка громад, життя. Секретар осередку РУХу
(з 1993 Р.)
Меморіальна дошка, присвячена перебуванню у Підгірках І. Я. Франка. Відкрита і освячена
28.08.1999 Р.
шою. На фасаді онов¬леної хати через шіст¬десят літ 28 серпня 1999 року було від¬крито і освячено мемо¬ріальну дошку, при¬свячену перебуванню в Підгірках Івана Я. Франка. Напис на дошці гласить: „На цьому подвір'ї стояла хата, яку Іван Франко спільно купив з братом Онуфрієм у 1903 році. Останній раз І. Франко по-бував у Підгірках 28 липня 1913 року".
У 1947 році Антона Франка за те, що його діти Іван, Богдан і Ярослава бу¬ли активними учасниками руху Опору 40-х років, було вивезено із сім'єю в Кара¬ганду (Казахстан). Повер-нувся у Підгірки більш, як через десять років, де і по¬мер 1974 року. Похороне¬ний в одній могилі з дру¬жиною Анастасією.
 
 
Могила сина Онуфрія Антона Франка і дружини Анастасії (справа). Могила батьків Анастасії Франко Кирила і Тетяни Когутів (зліва)
Грунт у Підгірках Іван Франко в своєму тестаменті записав братові Онуфрієві
та його нащадкам. Тільки з умовою, якби діти продавали той ґрунт, мусили б повернути його частку нащадкам брата Захара. Того не сталося (Онуфрієві нащадки осіли назавжди у Підгірках), а тому діти Івана Франка мали моральне право приїжджати у підкалуське село і чутись в Підгірках, як на вітцівщині.
Скільки разів приїжджав до брата Онуфрія Великий Каменяр — невідомо. Неодноразово відвідувала Підгірки дружина письменника Ольга Хоружинська-Франко, приїжджав син Тарас і його дочки Люба, Віра та Зеновія.
Донедавна працівник українського посольства у Великобританії Роланд Франко колись тут пас корів. Один із засновників „Пласту" син Каменяра Петро Франко судив тут футбольні матчі між сільськими хлопцями Підгірок.
З братами Петром і Тарасом в літню пору року проводила тут час й дочка І. Франка Анна Франко-Ключко. Про своє перебування в Підгірках вона згадує у споминах „Іван Франко та його родина", надрукованих у журналі „Дзвін" (1994, № 2—3, с. 109—145).
Про родину Великого Каменяра у Підгірках нагадують пам'ятник Івану Франку біля Народного дому ім. А. Могильницького (1979), музей-оселя родини великого Каменяра (відкритий 30.08.1992); меморіальна дошка, присвячена перебуванню Івана Франка у Під¬гірках (освячена 27.08.1999).
ПІДГІРКИ В ЧАСИ ПЕРШОГО СОВ'ЄТСЬКОГО „ВИЗВОЛЕННЯ" (1939-1941)
19 вересня 1939 року дорогою через Підгірки на Калуш прогриміли танки, а за ними промарширували сов'єтські окупаційні війська. Приходу червоної армії раділи хіба що комуністи та жиди. Більшість місцевого населення не виявляла захоплення зміною влади: галичани знали правду про голод, репресії тридцятих років в СРСР.
Одразу після „визволення" Галичини, в т. ч. і Калущини, у засні¬жені простори Сибіру потяглися ешелони, набиті депортованими родинами свідомих українців. Депортації підлягали не лише родини членів ОУН, але і священників, лікарів, вчителів, юристів...
23 вересня 1939 року був заарештований новою владою останній дідич Підгірок Здіслав Собота. Забрали його серед білого дня разом з сім'єю: дружиною і двома доньками. Не подивились чекісти, що одна з них каліка на ногу. Посадили на авто і повезли в сторону Калуша. Жителі Підгірок прохали не забирати пана Соботу, бо дідич був добрий до людей. З „експлуататорами" сов'єтська влада не церемонилась — у товарний вагон і в Сибір.
Серед заарештованих новою владою були і члени ОУН з Підгі¬рок Олекса Івасів і Дмитро Шищук. Перший, з початком 1 вересня 1939 року німецько-польської війни, був мобілізований у польське військо. В одному з боїв Олекса потрапив в німецький полон, сидів у концтаборі. Зумів звільнитися і повернувся у Підгірки. Включився у підпільну роботу.
Весняного дня 1940 року разом з О. Івасівим був заарештований і вісімнадцятирічний Дмитро Шищук, Народився він у 1921 році в свідомій українській родині. Навчався у місцевій школі, з юних літ проявив любов до книги, до знань. Мав Дмитро велику підпільну біб¬ліотеку. Закопав її вдома на городі, щоб не потрапила у руки ворогу.
Пізніше у Підгірках були заарештовані Наталія Боринець, вчителька місцевої школи та Анастасія Мендик.
Яка доля моїх заарештованих односельців? Олексу Івасіва і Дмит¬ра Шищука чекісти забрали у Станіслав. Більше року тривало над ними слідство. Нічого не добившись, з початком війни у червні 1941 року підгірчани були розстріляні в Станіславській тюрмі.
Анастасія Мендик була засуджена на десятирічне ув'язнення у Архангельській області (Росія). Від голоду та холоду, важких робіт А. Мендик незабаром померла. Доля вчительки Наталії Боринець, на жаль, невідома.
-з вересня 1 до КІНЦЯ 1939 року Підгірки з навколишніми селами значились ще в Калуському повіті. З січня 1940 року с. Підгірки ввійшло до складу новоутвореного Калуського району.
Головами новоутвореної Підгірківської сільської Ради були місцеві комуністи — брати Микита і Микола Вірли. Обидва загинули від рук націоналістичного підпілля.
Ь ВІДОМОСТІ, що в 1940-1941 роках в Підгірках почав організо вуватись колгосп. Війна, що розпочалась 22 червня 1941 року зупи нила на час соціалістичні „перетворення"...
ПІД НІМЕЦЬКОЮ ОКУПАЦІЄЮ (1941-1944)
Підгірки були окуповані німцями 1 липня 1941 року. Це були передові частини вермахту і мадяри-союзники. Як згадують одно¬сельці, окупанти зупинились на декілька хвилин біля дубів, що в цент¬рі села. Пообідали і рушили далі у напрямку Станіслава та Войнилова.
...Радісною хвилею покотилась вість по Калущині про Акт віднов¬лення української держави зо червня 1941 року у Львові. Цю новину калуські підпільники отримали 1 липня, а наступного дня у центрі Калуша вирував велелюдний натовп. Акт про відновлення української держави присутнім зачитав вчитель Тарас Банах. До калушан із закликом будувати вільну Україну звернулись повітовий провідник ОУН Ярослав Мельник і брат Степана Бандери Богдан.
Одними із перших від кур'єра ОУН про радісну подію 1 липня дізнались підгірчани. Увечері, в приміщенні „Просвіти" зібрались свідомі односельці — Петро Мисюра, Михайло Люра, Іван Магас, Володимир Бурак... Вирішили — „завтра зранку на віче!".
...Панський лан при гостинці 2 липня 1941 року гудів, мов вулик. Сюди від приміщення „Просвіти" прийшло більше половини жителів села. Всі одягнуті по святковому, із синьо-жовтими прапорами попереду.
Від імені комітету виступив Михайло Люра. Він розповів присутнім про Акт відновлення української державності у Львові 30 червня 1941 року, закликав стояти за волю рідного краю до загину. Його підтримали у своєму слові Петро Мисюра і Володимир Бурак. Закінчилось святкове віче вигуками „Слава" та співом гімну „Ще не вмерла Україна".
 
Проголошення Акту відновлення української державності 30.06.1941 р., С. Підгірки. 2.07.1941 р.

В перших числах липня 1941 року в приміщенні панського маєтку в Підгірках постав мадярський, а пізніше німецький гарнізон. Мадяри поводили себе, як загарбники, зверхньо і самовпевнено. За дрібну провину карали нещадно. Німці нічим не відрізнялись від мадярів, хіба що у Підгірках стало „веселіше". Грали на губних гармошках, інколи, підвипивши шнапсу, співали пісень. Підгорецькі дітлахи через паркан мали можливість дивитись на концерти непроханих „гостей".
Весною у 1942 році на „обрінку" вільні від служби німецькі вояки почали тренуватись копаного м'яча (футбол). Заохочували до гри і підгорецьких хлопців. Сільські гравці вирішили позмагатись з німцями.
У часи Польщі в Підгірках була сильна команда копаного м'яча, очолювана Микитою Псюком, а після — Іваном Магасом. їй не було рівної у Калуському повіті. Хлопці зорганізувались і вирішили зіграти із хвалькуватими німцями. Матч виграли з рахунком — 3:1.
 
Мішаний хор з Підгірок. Калуш, 1942 р.

В осінні дні 1941 року постав у Підгірках мішаний хор під диригуванням Івана Магаса. Спів хору звеселяв душі сельчан, бо за два роки сов'єтського сов'єтського „визволення" люди вже встигли засумувати за справжньою українською піснею. У 1942 році під- горецький хор став переможцем Свята хорових колективів у Калуші. У ті нелегкі сорокові роки (часи німецької окупації) співаками були мої односельці (див. світлину):
перший ряд — Марія Будзан, Олександра Мельник, Євдокія Магас, Осипа Капець, Юстина Когут, Марія Капець, Ольга Піщак, Марія Когут, Марія Гринів, Марія Магас, Марія Когут і Анна Крашевська;
другий ряд — Василь Крашевський, Степан Балван, Павло Ярем- ко, Олексій Когут, Михайло Магас, Василь Когут, Данило Когут, Втодос Когут, Олесь Климович, Микола Когут, Іван Худяк, Іван Когут, Йосип Дзундза, Богдан Бойко і Володимир Дзундза.
З вересня 1941 по весну 1944 року в Калуші була зорганізована торгівельна школа. Директором її був д-р Михайло Гуцуляк. Частина молодих людей, мріючи в майбутньому одержати роботу в коопера¬тивах міста, пішла навчатись у „торгівельку". Серед них були і підгірчани:
БОЦЯН МИХАИЛО (1926-1944) — закінчив торгівельну школу (1944). Загинув в рядах УПА.
БОЦЯН ТАРАС (1923-1948) — навчався у „торгівельці" з 1941 по 1943 РР. Член ОУН.
БУДЗАН ІВАН (1927-1947) — закінчив „торгівельку на від¬мінно. Член Юнацтва ОУН. Загинув у рядах УПА.
ІВАСІВ СТЕПАН (1925-1946) - у торгівельній школі навчав¬ся у 1941—1943 роках. Після арешту гестапо учнів „торгівельки" (1943) пішов у підпілля. Загинув у бою з чекістами, перебуваючи у повстанських рядах.
КОГУТ ІВАН (1923-04.11.1943). Учень Калуської „торгівель¬ки ; (1941-1943). Син війта з Підгірок А. Когута. Заарештований гестапо в жовтні 1943 ^року. Розстріляний на ринку в Калуші.
МАГАС МИХАИЛО (1924-1982). Навчався у торгівельній школі (1941—1944). Пізніше зрадив українській справі.
МЕЛЬНИК МАРІЯ (1926-1945). Закінчила на відмінно торгівельну школу (1941—1944). Працювала вчителькою (1944— 1945). Зв' язкова УПА (1945).
МЕЛЬНИК МИКОЛА. Навчався у „торгівельці" з 1941 по 1943 рр.
ЯГЕНЧУК АННА (1925-1946). Навчалась у „торгівельці" в 1941—1943 рр. Повстанська зв'язкова (1945 — 1946).
В часи німецької окупації (1942—1944) у Підгірках проживав і працював лісничим син міністра військових справ ЗУНР Дмитра Вітовського Ярослав. Весною 1944 року Я. Вітовський пішов у підпілля, очолював польову жандармерію ОУН Станіславщини. Неодноразово бував у селах Калуського району, зокрема в Підгірках, де знався із багатьма жителями села.
Ця подія назавжди закарбувалась у пам'яті жителів Підгірок. Четверо чоловіків — Петро Химич, Тимофій Когут, Михайло Капець і Михайло Костів у вересні 1943 року зберегли церковний дзвін для нащадків. Німці хотіли забрати його на переплавку, чоловіки таємно зняли його і закопали. Коли окупанти відступили, врятований дзвін зайняв своє місце на церковній дзвіниці.
26 жовтня 1943 року Стані славським гестапо були заарештовані учні калуської торгівельної школи — Євген Вагіль, Йосип Країнський з батьком та інші. Того ж дня гестапівці ув'язнили також Івана Когута, сина війта та Івана Івасіва з Підгірок. Німецька влада звинуватила заарештованих в участі в українській підпільній організації.
Згадує Марія Когут, дочка І. Івасіва:
„Ще було темно надворі, як у двері нашої хати хтось загримав. Мама відчинила і до хати зайшли німці. Запитали Івасіва. Тато, який спав на печі підтвердив, що це він. У кальсонах, як і спав, тата повели босого до машини. Ми встигли по дорозі накинути татові на плечі кожуха. Взутись німці не дали. Разом із Іваном Когутом і хлопцями з Калуша забрали до Станіслава. На допиті випитували у тата про підпільну організацію і таке інше. Казав, що не був і нічого не знає. Тато мав очну ставку із молодшим Країнським. Завели Йосипа у кімнату, був хлопець весь побитий, у синцях. Запитали:
„Цей Івасів?". Країнський заперечливо помахав головою і тата відпустили додому".
Іван Івасів напівроздягнений у холодну осінню ніч 1943 року ПІШКИ повернувся із Станіслава додому. Гестапо розшукувало його сина Степана, який навчався у Калуській торгівельці і з іншими учнями був у Юнацтві ОУН.
На допити у гестапо викликали і підгорецького війта Антона Когута. За запитання слідчих відповідав, що нічого не знає. Так, син навчався в калуській торгівельній школі, але чим займався поза наукою — не знаю. З тим і відпустили.
4 листопада 1943 року всі заарештовані учні торгівельки були розстріляні гестапо у центрі Калуша. Директор школи д-р Гуцуляк приклав багато зусиль, щоб їх врятувати. Не вийшло. В пам'ять земляка Івана Когута, підгірчани склали пісню „...В Калуші, на ринку...". Ось рядки цієї пісні:
„...4 листопада, в Калуші на ринку, Розстріляли німці друзів
В таку гарну днинку. Не було їх там багато, Не було їх сорок, А між ними Іван Когут, Син війта з Підгорок... "
 
Арешт станіславським гестапо українських підпільників. Підгірки, 20 грудня 1943 р.

Ніщо не віщувало біди у Підгірках в грудневі дні 1943 року. Жителі села відсвяткували празник Миколая, настало 20 грудня. В цей час до Підгірок під'їхала автомашина зі сторони Станіслава, зупинилась при в'їзді у село. Гестапівці по троє-четверо розійшлись по Підгірках.
Один з перших був заарештований Теодор Бурак. Він якраз різав з сином Володимиром дрова. Дружина Бурака, догадавшись у чому справа, післала дочку Марію попередити про небезпеку Петра Мисю- ру. Коли дівча добігало до хати Мисюри, його пораненого гестапівці вже тягнули за руки до дороги. Намагався втекти городами до лісу.

а І
О Рч|
4 00
5 00

а
в1 ^
и "І"
« 5
§ 1
<
з ря
О О4
П х ^
в
а.^ 2 2
1Т зХ <">.
в
X о^ X
х'о
X
ат
І я
X 2
н СЛ
в г
* й а о^
ЕГ X
в . .
% ^
у О4
а-
І
гл
в
й О4
Н ' ^
О З
<
ш £
в 5
X о^
и •гя
О >-'
в _
«І 18 2
§7
н О^
а>
 
Того грудневого дня 1943 року в Підгірках були заарештовані й інші члени антинімецького підпілля — Михайло Аюра, Олекса Урсу- лович, Мирослав Ягенчук, Йосип Урсулович, Осафат Смольський.
За останнього поручився фольксдойчер з Калуша і Смольського пізніше звільнили. Зуміли зберегтись Кирило Когут і Михайло Кос- тів, яких теж розшукувало гестапо.
Підгорецьких чоловіків гестапо забрало у Станіслав. Допити за-арештованих тривали до березня 1944 року. Підпільники з Підгірок мужньо перенесли тортури. Німецька окупаційна влада засудила їх до розстрілу. Вирок було виконано в березневі дні 1944 року в Ста- ніславській тюрмі.
Коли в камеру, де сиділи підгорецькі патріоти, посадили інших заарештованих, вони на стіні прочитали: „Вмирати за Україну не страшно. Петро Мисюра, с. Підгірки п-т Калуш".
Після арешту батька та інших учасників ОУН в Підгірках, гестапо не полишало нагляду за Володимиром Бураком. Разом з іншими патріотами, у глибокій конспірації, не полишав Володимир підпільної роботи. Неодноразово бував у селах Бабині Середньому, Студійці, Хотіні, Вістовій Калуського району. Повертаючись із Бабина весною 1944 року потрапив у гестапівську засідку. Побачивши небезпеку, Володимир почав тікати та німецька куля наздогнала його. Пораненого у ногу, привезли в Калуш. Під час допитів поламали руки, кілька ребер. Вимагаючи зізнань, Володимира головою занурювали у рідке вапно. Не видав нікого. Кінець-кінцем втопили героя у вапні. Де могила В. Бурака — невідомо.
За даними радянського т. з. „Хронологічного довідника" (Київ, 1975) за час трирічної окупації (1941—1944) з с. Підгірок Калусь¬кого району на примусові роботи в Німеччину було відправлено більше 100 юнаків і дівчат.
Частина з них працювала у сільському господарстві, на „бауерів"; інші — у трудових таборах; треті — в шахтах чи заводах. Дехто з моїх земляків з Підгірок поїхали в Німеччину добровільно, щоб вря¬туватись від голоду 1941—1942 років, а після — викликали до себе дружин і дітей.
Жителі Підгірок, які були Німеччину (1942-1944 рр.): Андрусів Кирило Андрусів Олекса Балван Михайло Боднарук Данило Боднарчук Петро Боднарчук Степан Боцян Тарас Ворона Антон Ворона Юлія Дзундза Анастасія Дзундза Анна Дзундза Василь Дзундза Василь Дзундза Григорій Дзундза Захар Дзундза Тарас Дзундза Юлія Дзундза Яким Дзюбановський Володимир Дзядик Михайло Довжанська Олена Довжанська Стефанія Довжанський Олекса Думінкевич Євдокія Думінкевич Марія Думінкевич Михайло Зборовський Євстахій Злотняк Василь Капець Антон Капець Гаврило Капець Марія Капець Марія Капець Микола Когут Анастасія
езені на примусові роботи у
Когут Анна
Когут Василь
Когут Втодос
Когут Дмитро
Когут Євген
Когут Євдокія
Когут Іван
Когут Катерина
Когут Мирослав
Когут Ольга
Когут Парасковія
Когут Семен, син Афт.
Когут Семен, син Кирила
Когут Юстин
Козак Володимир
Козак Іван
Аитвинська Євдокія
Аитвинська Стефанія
Аитвинський Володимир
Аитвинський Йосип
Аучко Іван
Аучко Марія
Аучко Микола
Аучко Олесь
Аучко Юлія
Магас Володимир
Магас ^ем'ян
Магас Йосип
Магас Микола
Магас Михайло
Магас Трофим
Магас Юлія
Малащук Іван
Малащук Марія
Мельник Анна Мельник Василь Мельник Марія Мельник Микола Мельничук Юлія Мисюра Володимир Панченко Іван Портенко Іван Портенко Марія Портенко Михайло Портенко Петро Псюк Микита Пшончак Марія Скрицька Анна Смольська Катерина Смольська Марія
Смольський Іван Смольський Микита Стадник Василь Сімків Марія Стефанишин Василь Триндей Микита Федьків Анна Федьків Василь Федьків Михайло Філіпович Марія Філіпович Михайло Франко Богдан Франко Володимир Хомич Григорій Ягенчук Андрій Якимів Василь

 
 
Підгірчани Ярослав Смольський і Микита Триндей (Великобританія)
 
Василь Стефанишин та Іван Смольський (Німеччина, 1943 р.)
 
 
Семен Когут серед рідні в Підгірках. 1993 р.

Більша частина моїх земляків повернулась у післявоєнний час додому в Підгірки. Інші — через різні обставини у житті подались шукати кращої долі за океан. Переселились у Канаду, США, Австралію, частина залишилась на європейському материку — Вели¬кобританії, Німеччині. Серед останніх були Боднарук Данило, Ворона Михайло, Дзундза Анастасія, Дзундза Тарас, Добровольський Тимофій, Довжанський Іван, Думінкевич Євдокія, Когут Іван, Когут Семен, Мельник Анна, Мельник Марія, Смольський Василь, Смоль¬ський Ярослав, Стадник Василь, Стефанишин Василь, Триндей Ми-кита, сестри Яцишин Анна і Марія...
Вони, доробившись важкою працею статків, допомогали родинам, листувались. Із здобуттям Україною незалежності, багато з них по¬бували у рідних Підгірках, поклонились батьківській землі. У 1992- 1995 роках рідне село відвідали Іван Когут, Ярослав Смольський, Іван Довжанський, Семен Когут, Тарас Дзундза...
ПІДГІРКИ: ГАРЯЧЕ ЛІТО 1944 РОКУ
26_29 липня 1944 року тривали жорстокі бої за місто Калуш між наступаючими частинами червоної армії та німецькими військами. Особливо кровопролитними були бої біля села Підгірки, що у трьох кілометрах на схід від Калуша.
600-й стрілецький полк червоної армії та 17-й німецький полк понесли тут великі втрати, як у людях, так і техніці. Підгірки, розта¬шовані біля дороги із Станіслава на Калуш і Долину, по кілька разів у день переходили із одних рук в інші. Населення села ховалось в лісі та пивницях. В час боїв згоріло понад 20 хат.
Поле між дорогою на с. Вістову і теперішнім ВАТ „Сільгосптех¬ніка" було перекопане окопами й танковими „гніздами". Щораз у ці липневі дні 1944 року лунало на підгорецьких полях радянське „Ура! За Сталина, за Родину!" і німецьке „Форвертс!" (Вперед). Все поле бою було вкрите тілами полеглих червоноармійців і німецьких вояків. Палали підбиті танки і бронетранспортери.
Зранку 28 липня на допомогу 600-му стрілецькому полку підійшов 15-й стрілецький полк і вони разом атакували противника. Та ці дії не принесли успіху радянським військам: німці чинили сильний опір. Того ж дня фашисти теж отримали відчутну допомогу: із району Стрия підійшов танковий полк.
Німецькі частини контратакували підрозділ 600-го і 15-го стрілецьких полків (у цьому бою брали участь більше ЗО танків) і знову захопили села Підгірки та Студійку Калуського району. Черво- ноармійці відступили до сіл Вістова і Бабин Середній.
Коли у Студійку ввійшли перші німецькі вояки, по селу був відкритий нищівний вогонь „катюш". Горіли хати, стайні, стодоли. Ніхто з московського командування у той час не думав про населення Студінки: старших віком людей, жінок, дітей, їх нажите роками добро.
Під час німецької контратаки 28 липня, від основних сил 600-го стрілецького полку були відрізані 100-а армійська рота і лазарет з пораненими червоноармійцями. Трапилось це в районі теперішньої „Сільгосптехніки", на західній околиці Підгірок. Коли 29 липня 1944 року с. Підгірки Калуського району були у черговий раз звільнені від німців, наступаючим частинам відкрилась жахлива картина. Всі 20 по¬ранених червоноармійців, які потрапили у полон, були замучені, а з ними і дві медичних сестри Надія Гусєва і Надія Клюєва.
Довгий час могила медсестер була в околиці Підгірок біля Трухманової ялини. У 1985 році, до сорокових роковин перемоги над фашистами, останки медсестер Гусєвої і Клюєвої були перезахоронені біля нової міської лікарні, що у Підгірках.
Коли зі сторони Станіслава і Бурштина на допомогу наступаючим підшшли підрозділи 147-ї, 395-ї та 161-1 стрілецьких ДИВ131И, СПІЛЬ¬НИМИ зусиллями було прорвано німецький фронт і 30 липня 1944 був звільнений від фашистських загарбників Калуш.
У боях за місто загинуло 439 солдатів червоної армії. Багато з них полягли на полях біля Підгірок за час боїв з 26 по 30 липня. Тіла полеглих воїнів покояться на Височанці (р-н Калуша) на погорбі Слави.
Не полишало можливості у дні боїв за Калуш поповнити склади зброї і українське підпілля в Підгірках. За дорученням повстанців сільські хлопці Михайло Боцян, Ярослав Дурбак, Володимир Пасечний, Олекса Кухар, Олекса Когут, Олексій Федорко та інші збирали зброю, гранати, патрони, яких вдосталь було у липневі дні 1944 року на полях біля Підгірок.
Вся зібрана зброя переправлялась у ліс, де магазинувалась і таємно зберігалась. Вона стала в пригоді у майбутній повстанській боротьбі.
Багато підгорецьких чоловіків Калуським райвійськкоматом було мобілізовано „добровільно" у ряди червоної армії. Траплялось це як за першого „визволення" (1939—1941 рр.) так і влітку 1944 року. Частина їх потрапила в ряди діючої армії, інші — в трудові сов'єтські табори.
МОБІЛІЗОВАНІ НА ФРОНТ
Балван Григорій (1918—?). Мобіл. у 1941 р. Пропав безвісти. Боднарук Василь (1918—1944). Мобіл. Калуським РВК весною
1940 р. Пропав безвісти у жовтні 1944 р.
Боднарук Степан (1918—1944). Мобіл. Калуським РВК. Пропав безвісті у листопаді 1944 Р.
Бойко Михайло (1900—1944). Мобіл. у червні 1944 р. Пропав безвісти.
Ворона Олексій (1907-1945). Мобіл. Калуським РВК у 1944 р. Пропав безвісти у березні 1945 р.
Заткальницький Василь (1907—1945). Мобіл. у 1944 р. Загинув у бою 28.04.1945 р. Похов.: с. Загар Горлицький п-т, Польща.
Івасів Володимир (1925—1945). Мобіл. Калуським РВК у 1944 р. Помер від ран 27.01.1945 р. Похов.: м. Мисленіце Краківське в-во, Польща.
Когут Віктор (1904—1944). Мобіл. у липні 1944 р. Помер від ран 1.11.1944 р. Похов.: м. Жешув, Польща.
Когут Захар (1918—1941). Мобіл. Калуським РВК у червні 1941 р. Пропав безвісти у липні 1941 Р.
Когут Йосип Иосафатович (1917—1941). Мобіл. у квітні 1941 р. Помер у нім. полоні в жовтні 1941 р.
Когут Йосип Петрович (1916—1941). Мобіл. Калуським РВК у
1941 р. Пропав безвісти у 1941 р.
Кухар Степан (1905—1944). Мобіл. у червні 1941 р. Помер від ран у військовому шпиталі у травні 1944 р. ( м. Біла Церква, Київщина).
Лучко Пантелеймон (1908—1944). Мобіл. Калуським РВК. Пропав безвісти у жовтні 1944 Р.
Магас Трохим (1907—1944). Мобіл. у 1944 р. Пропав безвісти. Овчар Іван (1909-1945). Мобіл. Калуським РВК у 1944 р. Загинув у бою.
Псюк Данило (1905 — 1945). Мобіл. у 1944 р. Пропав безвісти у січні 1945 р.
Химич Петро (1916-1941). Мобіл. Калуським РВК у 1941 р. Пропав безвісти у грудні 1941 р.
Як „добровільно" йшли у червону армію жителі Галичини, зокрема із с. Підгірки Калуського району в липні 1944 року, довідуємось із спогадів дочки Віктора Когута Марії:
„...В кінці липня-місяця 1944 року наша родичка із Студінки попросила мого тата допомогти поставити їй нову стайню, бо поперед¬ня згоріла під час боїв німців з москалями. Тато тільки сказав: „Добре", як чуємо, під хатою йдуть „визволителі". Вхопивши дра¬бину, тато швиденько виліз на стрих і заховався у сіні. Але і це не допомогло: москалі знайшли його і там. Взяли тата наперед себе і погнали у Калуш. Не дали і попрощатись. Довгий час ми не мали від нього звістки, аж у листопаді 1944 року мама отримала повідомлення, що тато помер від ран і похований у Польщі...".
ПРАЦЮВАЛИ ПІД ЧАС ВІИНИ У СОВ'ЄТСЬКИХ ТРУДОВИХ ТАБОРАХ
Боднарчук Олекса (05.12.1919). Мобіл. 07.05.1941 р. Поверн. додому восени 1946 Р.
Домінкевич Іван (1920—1997). Мобіл у 1941 р. Поверн. додому В 1947 р.
Когут Іван (08.09.1919). Мобіл 07.05.1941 р. Поверн. додому в 1946 р.
Когут Микола (03.03.1919-09.06.1979). Мобіл. у квітні 1941 р. Поверн. додому в 1945 Р.
Когут Михайло (07.02.1919-20.07.1983). Мобіл. у 1941 р. По¬верн. додому в 1945 Р.
Когут Петро (20.09.1920-05.10.1985). Мобіл. у 1941 р. Поверн. додому у 1945 Р.
Кухар Іван (1919). Мобіл. 07.05.1941 р. Поверн. додому восени 1946 р.
Портенко Сава (1919-1995). Мобіл. Калуським РВК у 1940 р. Поверн. додому в 1946 р.
Франко Іван (1919—1945). Мобіл. у червні 1941 р. Приїхав у від¬пустку додому весною 1945 року. Пішов у підпілля, загинув у рядах УПА.
НЕ ВМИРАЄ ТОЙ, ХТО ЗА УКРАЇНУ ГИНЕ (МОЇ ЗЕМЛЯКИ - ВОЯКИ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ)
Жителі Підгірок Калуського району не стояли осторонь україн¬ського руху Опору 40-х — 50-х років. Вони воювали у повстанській сотні А. Марійчина-„Тютюника", боївках Івана Франка- "Кожем'я- ки", Івана Магаса-"Черемоша", Романа Штельмаха-"Зеленого", „Омелька", Михайла Магаса-"Остапенка". На жаль, останній зрадив національній ідеї, пішов на службу ворогу.
Без допомоги багатьох дівчат з Підгірок, які виконували обов'язки медсестер, зв'язкових, не була б повною картина боротьби моїх земляків з ворогами України.
Родом з мого села сотенний УПА Григорій Боднарук-„Соловей" (1915-1945); проживали в Підгірках й інші відомі повстанські командири Андрій Стадник-"Бистрий" (1914—1947) та Ярослав Вітовський-" Зміюка" ( „Андрієнко" ).
 
Символічна могила "Борцям за волю України" в Підгірках. Освячена 1.11.1990 р.

За волю і незалежність України загинуло 37 моїх славних зем¬ляків — 32 юнаків і 5 дівчат. З ними, не шкодуючи життя, боролись і вихідці з інших теренів нашого краю. Серед них — „Степ", куле¬метник боївки СБ, родом з під Перегінська тепер Рожнятівського району; його земляк провідник ОУН Володимир Калиній-„Артем" із с. Сваричева того ж району; стрільці боївки „Черемоша" Іван Лилак- „Олексій" з с. Сівка Калуська і Зеновій Табачук-,,Вітер", родом з Томашівців Калуського району. Більшість з них похована на сільському цвинтарі у Підгірках.
Тільки Івана Лилака-,, Олексія" після його загибелі родина перевезла у рідне село і поховала на місцевому цвинтарі.
21 червня 1992 року з участю місцевих осередків „Меморіалу", РУХу і громадськості Підгірок були перепоховані на цвинтарі у рід¬ному селі ті, хто більше сорока років лежав на калуському чи інших кла¬довищах. Серед них — М. Андибур, Ф. Козак, І. Когут, И. Дзундза, І. Будзан П. Кухар, М. Бойко, Яків-„Степ".
 
Стрілецька могила вояків УПА на цвинтарі в Підгірках
Через рік на місці їхнього перезахоронення постав величний стрі¬лецький хрест. У його встановлені брали участь Б. Федорко, Я. Молоч¬ник та І. Петрів. Освя¬тив хрест місцевий парох о. Михайло Бойчук. 
 
Пам'ятник слави воїнам УПА

АНДИБУР МИКОЛА (підп. псевдо „Мурава"; 1.01.1915, с. Ролів тепер Дро¬гобицького р-ну, Львівщина — 16.04.1945, с. Перекоси Калуського р-ну) — стрілець УПА сотні „Тютюника". Закінчив с.-г. школу в Дублянах бл. Львова. Працював економом у Підгірках. В рядах УПА - з кінця 1943 р. Користувався пошаною у друзів по боротьбі. Захоплений спе- цбоївкою НКВД разом з М. Бойком-
  „Кригою" і Я. Скікуном-,, Похмурим".
Розстріляний. Похований у с. Верхня Ка-луського р-ну. Перезахоронений на цвинтарі в Підгірках 21 червня
 
 
ЗАГИНУЛИ У ЛАВАХ УКРАЇНСЬКОЇ ПОВСТАНСЬКОЇ АРМІЇ
1992 Р. 
БОИКО БОГДАН („Чупринка"; 1926, с. Мислів Калуського р-ну —1946, бл. с. Завадка Калуського р-ну) — сек¬ретар Калуського рай. проводу ОУН (1945 — 1946). Закінчив лісничу школу (1944). У рядах УПА з 1944 р. Загинув у бою на полі між с.с. Зборою і Завадкою. Похований на жидівському цвинтарі у с. Войнилів Калуського р-ну.
БОЙКО МИХАЙЛО („Крига , 1913, с. Верхня Калуського р-ну — 27.04.1945, с. Перекоси Калуського р-ну) — референт з постачання в сотні „Тютюника" (1944— 1945). Брат Б. Бойка-„Чупринки". Закін¬чив ремісничу школу. Працював в укр. кооперативі у Калуші (1943—1944). Член підпілля ОУН. В УПА з 1944 р. Захоп¬лений спецбоївкою НКВД разом М. Анди- буром і Я. Скікуном. Розстріляний. 21 черв¬ня 1992 року перезахоронений на цвинтарі в Підгірках.
БОДНАРУК ГРИГОРІИ („Соло¬вей"; 1915 — 1945, с. Петранка тепер Рож- нятівського р-ну) — сотенний УПА. Закін¬чив кооперативні курси в Калуші. Член ОУН. Комендант української поліції у с. Перегінськ, тепер Рожнятівського р-ну (1941-1943). В рядах УПА з осені 1943 Р. Пройшов старшинський вишкіл у Карпатах (1944). Загинув через зраду.

 
БОЦЯН МИХАЙЛО („Вихор"; 1926 - 18.09.1944, с. Довпо- тів Калуського р-ну) — стрілець боївки СБ (к-р „Омелько"). Член 
 
Михайло Боцян (зліва) Повстанська могила на місцевому
цвинтарі в Підгірках

Юнацької сітки ОУН (1943-1944). В рядах УПА від серпня 1944 р. Загинув у бою з чекістами. Похований у стрілецькій могилі на цвинтарі в Підгірках.
БУДЗАН ІВАН („Ярко"; 11.11.1927-05.11.1947, с. Підгірки Калуського р-ну) — секретар боївки СБ „Остапенка" (М. Магаса; 1944—1947). Навчався у калуській торгівельній школі (1941-1943). Член Юнацтва ОУН (з 1943). В УПА з 1944 р. Загинув під час облави. Похований у рідному селі.
ДЗУНДЗА ВАСИЛЬ (1925-1947, в лісі бл. с. Підгірки Ка- луського р-ну) — симпатик УПА. Загинув у криївці разом з І. Фи- липовичем.
ДЗУНДЗА ЙОСИП („Боксер", 1923 - червень 1948, Калуш) - стрілець, а після секретар боївки СБ „Остапенка" (1944—1948). Член ОУН. Пройшов вишкіл у Карпатах (осінь 1943). В рядах УПА з 1943 р. Загинув в хаті І. Бучинського в Калуші. Перезахоронений 21 червня 1992 року на цвинтарі в Підгірках.
 
Іван Будзан (перший зліва в другому ряду)

ДЗУНДЗА МАРІЯ („Марічка"; 1924-1947, с. Завій Калусь- кого р-ну) — медсестра УПА. Закінчила медичні курси у Калуші (1944). Працювала у міській лікарні (1944—1946). З 1946 р. — мед¬сестра у Чорному лісі. Загинула під час облави.
 
Василь Дзундза Йосип Дзундза Марія Дзундза

ДУМІНКЕВИЧ ВОЛОДИМИР („Чумак"; 1926-01.04.1948, с. Підгірки Калуського р-ну) — станичний ОУН-УПА (1945—1948).
Мав великий авторитет і повагу серед товаришів по підпіллю. Стриманий і розважливий. Загинув під час облави: важко поранений у ногу, підірвався гранатою. В. Думінкевичу-„Чумаку" присвячена пісня „Першого квітня згинув герой...".
ІВАСІВ СТЕПАН („Явір"; 1925-1946, с. Новиця Калуського р-ну) — стрілець УПА. Навчався у калуській торгівельній школі (1941—1943). Член Юнацтва ОУН. Працював в укр. торгівлі у Ка¬луші (1943-1944). В рядах УПА з 1944 р. Загинув у бою. Похо¬ваний на сільському цвинтарі в с. Новиця Калуського р-ну.
КАЛИНІЙ ВОЛОДИМИР („Артем"; 1923, с. Сваричів тепер Рожнятівського р-ну — 06.09.1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — провідник ОУН Калуського надрай, проводу (1945). Загинув у кри¬ївці разом з І. Магасом-„Черемошем" та іншими. Похований на цвин¬тарі в Підгірках.
 
Володимир Думінкевич
Степан Івасів
Володимир Калиній

КОГУТ ДАНИЛО („Хмара"; 1923-06.09.1945, бл. с. Підгір- ки Калуського р-ну) — стрілець боївки І. Магаса-„Черемоша". В ря¬дах УПА з 1944 р. Загинув у криївці. Похоронений на підгорецькому цвинтарі.
КОГУТ ДАНИЛО, син Івана (1915—1946, бл. с. Ясень тепер Рожнятівського р-ну) — стрілець УПА. В рядах УПА з весни 1944 р. Воював у складі сотні „Бистриця" (к-р А. Стадник-,,Бистрий"). Загинув у бою біля с. Ясень Рожнятівського р-ну.
КОГУТ ІВАН, син Прокопа (1921-1945, м. Станіслав) - зв'язковий УПА. Внук Онуфрія Франка зі сторони дочки Анни. Підтримував зв'язки з боївкою І. Магаса-„Черемоша" (1943—1944). Заарештований чекістами у 1944 р. Замучений у Станіславській тюрмі.
 
Данило Когут-„Хмара" Данило Когут Іван Когут

КОГУТ ІВАН, син Євгена („Скала"; 1929-22.07.1948, бл. с. Під¬гірки) — стрілець УПА. Навчався у Станіславському педучилищі (1946-1948). Член юнацької сітки ОУН (1944-1948). Загинув у бою. Був похований на старому цвинтарі (р-н Височанки). 21 червня 1992 року перезахоронений разом з іншими героями УПА на цвинтарі в Підгірках.
КОГУТ МИКОЛА (1927-1947, бл. с. Підгірки) - інформатор боївки СБ „Остапенка". Виконав атентат на ст. лейтенанта нквд В. Провіденцева (1947). Захоплений чекістами через зраду агента „Остапенка". Замучений. Похоронений на цвинтарі с. Підгірки.
КОГУТ ТИМОФІИ („Сокіл"; 1904-28.02.1946) — станичний. Підтримував зв'язки з укр. підпіллям. Заарештований НКВД 18.12.1944 р. Засуджений станіславським військ, судом на 25 років ув'язнення. Покарання відбував у м. Інта, Комі РСР. Замучений через відмову працювати на совєтську владу.
КОЗАК ВОЛОДИМИР („Карий"; 1928-10.11.1947, с. Бабин Середній Калуського р-ну) — стрілець боївки УПА. На примусових 
 

роботах у Німеччині (1942—1945). В рядах УПА з 1946 р. Серед білого дня, переодягтись у форму чекістів, боївка на чолі з „Карим" роззброїла у с. Студійка Калуського р-ну 20 ястрибків. Загинув через зраду. Похований на цвинтарі у с. Бабині Середньому.
 
 
Іван Козак
КОЗАК ІВАН („Голуб"; 1925- 07.07.1947, с. Мислів Калуського р-ну) — вояк сотні УПА у Чорному лісі. Перебував на примусових роботах у Німеччині (1942— 1945). В рядах УПА з 1945 р. Здійснив атентат у с. Підмихайлі Калуського р-ну на уповноваженого з Калуша, що теро¬ризував місцеве на¬селення. Загинув у день своїх іменин в Володимир Козак криївці.
КОЗАК ФЕДІР („Ігор"; 13.10.1930- 21.06.1948, бл. с. Хотінь Калуського р-ну) — стрілець боївки СБ „Остапенка" (з 1946). Брат В. та І. Козаків. В УПА з 1946 р. За¬гинув біля мосту через р. Аімницю (ранений
у бою, дострілив себе з пістолета). Похований на старому цвинтарі в р-ні Височанки. 21 червня 1992 року перезахоронении на цвинтарі в Підгірках.
Одна з перейменованих вулиць Підгірок носить ім'я братів Козаків (з 1992).
КУХАР ПЕТРО (1931-1948, бл. Височанки р-н Калуша) - симпатик ОУН-УПА. Загинув у бою при спробі заволодіти чекіст¬ською зброєю. Був похований на височанському цвинтарі. Переза¬хоронении 21 червня 1992 року на сільському цвинтарі в Підгірках.
ЛИЛАК ІВАН („Олексій"; 1922, с. Сівка Калуська Калуського п-ту — 06.09.1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — господарчий референт Калуського рай. проводу ОУН (1945). Загинув у криївці біля с. Підгірки Калуського р-ну разом з іншими 5 повстанцями. Перевезений родиною і похований на цвинтарі в рідному селі (1945).
 
Федір Козак
Петро Кухар
Іван Аилак

МАГАС ІВАН („Черемош"; 1918-06.09.1945, бл. с. Підгірки) - провідник ОУН Калуського рай. проводу. Відомий активіст громад, життя (1930-і рр.). Член підпільної сітки ОУН. (1939— 1945). В рядах УПА з осені 1943 р. Загинув у криївці. Похоронений на цвинтарі в Підгірках.
МАГАС МИКОЛА („Кремінь"; 1913-22.07.1948, бл. с. Під¬гірки Калуського р-ну) — станичний ОУН-УПА (1948). Перебував на примусових роботах у Німеччині (1942—1945). В рядах УПА з 
 
Іван Магас Микола Магас Степан Магас

1945 р. Загинув разом з І. Когутом („Скала") та М. Псюком („Мар'ян").
МАГАС СТЕПАН („Благий"; 1914-06.09.1945, бл. С. Під. гірки) — станичний ОУН-УПА (1945). Брат І. Магаса. В підпіллі з осені 1943 р. Загинув у криївці. Похоронений на підгорецькому цвинтарі.
 
МЕЛЬНИК ВАСИЛЬ („Джміль"; 1926—1946, с. Довга Калуська Ка-луського р-ну) — стрілець УПА (командири — „Кожем'яка", після „Омелько"). В повстанських рядах з весни 1944 р. Загинув разом з М. Триндеєм-,,Голубом", наткнув¬шись на чекістську засаду. Переве¬зений і похований на цвинтарі у Підгірках.
МЕЛЬНИК МАРІЯ („Без- журна ; 1926-01.05.1945, с. Під- гірки Калуського р-ну) — зв'язкова УПА. Закінчила торгівельну школу
Могила повстанців братів Степана, Івана Магасів, Данила Когута та Івана Худяка
в Калуші (1944). Працювала вчителькою в с.с. Кадобна і Студійка Калуського р-ну (1944—1945). З лютого 1945 р. — повстанська за'язкова. Смертельно поранена ЗО квітня 1945 р. Похована у стрі¬лецькій могилі на цвинтарі в Підгірках.
ПСЮК ИОСИП („Шпак"; 1923-1945, с. Петранка тепер Рожнятівського р-ну) — стрілець боївки І. Магаса-„Черемоша". Поранений у лісовій криївці недалеко с. Підгірки. Перевезений на лікування у с. Петранка; помер у підпільному шпиталі. Де похований — невідомо.
 
Василь Мельник Марія Мельник Йосип Псюк

ПСЮК МИКИТА („Мар'ян"; 1916-22.07.1948, бл. с. Під-
гірки) — заступник станичного ОУН-УПА. Член ПІДПІЛЛЯ ОУН (з 1943). Загинув, потрапивши у чекістську засідку, разом із станичним М. Магасом („Кремінь") та І. Когутом („Скала").
СКРИЦЬКИЙ МИХАЙЛО („Іскра"; 1915-18.09.1944, с. Дов- потів Калуського р-ну) — стрілець боївки СБ ( к-р „Омелько"). В ря¬дах УПА від літа 1944 р. Загинув у бою з чекістами разом з М. Бо- цяном („Вихор"). Перевезений у Підгірки та похоронений на сіль¬ському цвинтарі.
СМОЛЬСЬКИЙ ВАСИЛЬ (1915-194?) - доброволець УкР. дивізії „Галичина" (1943—1944). Член ОУН. Після бою під Бродами (липень 1944) повернувся додому. В підпіллі. З осені 1944 Р. - у рядах УПА (Р -н Чорного лісу). Подальша доля невідома. 
 
Микита Псюк Михайло Скрицький Василь Смольський

СТАДНИК АНДРІЙ („Бистрий", „Чорт"; 1914, с. Завій Ка- луського п-ту — 1947, бл. с. Луги тепер Рожнятівського р-ну) — со- теннии УПА. З 1923 Р. проживав в Підгірках Калуського п-ту. Закінчив школу та пекарські курси в Калуші. Член ОУН з 1937. Командир боївки СБ (1944—1945). Сотенний вд. 85 „Бистриця" (1945—1947). Загинув у бою з чекістами.

Ірина Стадник
СТАДНИК ІРИНА („Рута"; 1912, с. Завій Калуського п-ту - 1944, м. Станіславів) — зв'язкова УПА (1944). Сестра А. Стадника. Потрапила у засідку чекістів. Перебувала під слідством у Станіславі. Замучена у тюрмі.
Знимка не збереглась
Яків ?-„Степ" 
ЯКІВ, прізвище невідоме. („Степ"; 1915, Рожнятівщина — чер¬вень 1948, Калуш) — кулеметник боївки „Остапенка". Загинув у червні 1948 р. в хаті І. Бучинського (Калуш) разом з И. Дзундзою- „Боксером". Похоронений на височанському цвинтарі; з червня 1992 р. - на цвинтарі в Підгірках у стрілецькій могилі.
ТАБАЧУК ЗЕНОВІЙ („Вітер", 1927, с. Томашівці Калусь¬кого п-ту — 06.09.1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — стрілець боївки „Черемоша" (І. Магаса). Навчався у Калуській рільничій школі, о рядах УПА з весни 1944 р. Загинув у криївці. Похоронений на цвинтарі у Підгірках.
ТРИНДЕЙ МИХАЙЛО („Голуб"; 1926-1946, с. Довга Калуська Калуського р-ну) — стрілець УПА. Воював у боївках „Кожем'яки", а потім „Омелька". У повстанських рядах з 1944 р. Загинув у бою з чекістами. Перевезений у Підгірки. Похоронений на місцевому цвинтарі.
 
 
Знимка не збереглась
Зеновій Табачук Михайло Триндей Іван Филипович
ФРАНКО БОГДАН („Дубок"; 07.03.1926-1946, бл. с. Ясень тепер Рожнятівського р-ну) — стрілець УПА. Син Антона, внук Онуфрія Франків. Воював у сотні „Бистриця" (вд. 85; ком. А. Стадник — „Бистрий").
ФИЛИПОВИЧ ІВАН (1924-1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — симпатик УПА. Загинув у криївці разом з В. Дзундзою. Похо-ронений на сільському цвинтарі. 
 
Богдан Франко Іван Франко Іван Худяк

ФРАНКО ІВАН („Кожем'яка"; 02.09.1919-16,06.1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — діяч ОУН-УПА. Названий в честь стрийка І. Я. Франка, брат Б. Ф. В рядах УПА з весни 1945 р. Провідник пропаганди Калуського райпроводу ОУН (1945). Похоронений на цвинтарі в Підгірках.
ХУДЯК ІВАН („Співак"; 1921-1946, с. Підгірки Калуського р-ну) — стрілець УПА. Перебував у боївках „Черемоша" (І. Магаса) пров. ОУН „Зеленого" (Р. Штельмаха) і „Остапенка" (М. Магаса). Загинув у бою з чекістами під час облави. Похоронений на сільському цвинтарі у Підгірках.
ЯГЕНЧУК АННА („Бджілка"; 1925- 1946, с. Підгірки Калуського р-ну) зв'яз¬кова УПА. Закінчила школу в рідному селі. Навчалась у Калуській торгівельній школі (1941-1943). В підпіллі з 1944 р. Загинула від рук ката, працівника НКВД Провіден- цева. Портрет А. Я. намалював відомий художник Григорій Смольський, родом з Підгірок.
 
Від рук зрадника Михайла Магаса за¬гинули багато щирих патріотів України, а Анна Ягенчук їхні сім'ї були вислані в Сибір. Серед 
перших — Тарас Боцян, який прямо в очі сказав правду зраднику Магасу-„Остапенку". За свій мужній вчинок він поплатився своїм молодим життям. Сталося це в червні 1948 року.
ЗААРЕШТОВАНІ НКВД (1944-1948)
Доля готувала Підгіркам нелегкі випробування, які довелося пере¬жити моїм землякам після звільнення краю в липні 1944 року від німець-ких загарбників. Чорний смерч сталінського терору 1944— 1950 років пронісся над Калущиною і своїм смертоносним крилом зачепив багато сіл району, в тому числі й Підгірки.
Великій кількості жителів села були навішені ярлики „при¬служників фашистів", націоналістів чи"куркулів". Людей відправляли у Калуш, а звідти на „пересилку" в Станіслав чи Львів. Далі — один шлях — у товарних вагонах в Сибір, на Північ чи у Казахстан на тортури голодом, холодом і виснажливою працею.
1944 
Боднарчук-Боцян Марія (підп. псевдо „Комаха"; 1920—1997) — станична. Заарештована 18.12.1944.
Капець Осипа („Незабудка"; 17.04.1925) — зв'язкова. Заареш¬тована вперше 17.11.1944.
Кільницький Михайло — заарештований 18.12.1944.
Когут Антон (1898—1972). Війт Підгірок у часи німецької оку¬пації (1941—1944). Заарештований у серпні 1944.
Когут Тимофій („Сокіл"; 1904—1946) — станичний. Заареш¬тований 18.12.1944.
Крашевський Василь (1922—1944).
Матушевський Іван — заарештований 18.12.1944.
Попович Іван — заарештований 18.12.1944.
Чугай Володимир — заарештований 18.12.1944.
1945 
Бойко Володимир („Комар"; 17.01.1922—1994, м. Луцьк) — стрі¬лець сотні „Тютюника". Поранений у бою. Захоплений чекістами. 
Боцян Ганна („Незабудка"; 15.11.1928) — зв'язкова. Заарешто¬вана 17.10.1945. Засуджена на 10 років. Відбула 9р. 8 міс.
Ворона Марія („Ромашка"; 10.04.1925) — зв'язкова. Заарешто- вна 17.10.1945. Засуджена на 10 років
Івасів Марія.
Франко Ярослава („Русалка"; 03.05.1928) — зв'язкова. Заареш¬тована 17.10.1945. Засуджена на 10 років.
1946

 
Бала Тереза. Когут Олекса.
Костів Матрона — зв'язкова. Мельник Софія (1926-1989) -
зв'язкова. Смольський Теодозій. Франко Володимир.
1947
Мазур Богдан. Федорко Степан. Яремко Павло.
 
#
из
1948
Ворона Іван. Капець Степан. Коломиєць Ольга. Лучко Микола. Лучко Юлія. Піщак Василь.
Ярослава Турчин (зліва) з товаришкою по підпіллю
Ганною Боцян (м. Караганда, Казахстан)

 
Балван Михайло. Капець Микола. Когут Степан. Лучко Євдокія.
1949
Мельник Василь. Мельник Степан. Смольський Іван. Терпак Павло.
Федорко Олекса. Федорко Ярослав. Черковський Данило.
1950
Капець Осипа — заарештовна вдруге 22.04.1950. Овчар Микола. Паренюк Іван.
Смольська Савина („Катря"; 11.10.1926) — зв'язкова. Заарешто
вана 21.09.1950. Юрків Микола.
ЖИТЕЛІ ПІДГІРОК ВИСЕЛЕНІ НА СПЕЦПОСЕЛЕННЯ
1944
Когут Анна, мати. Вивезена у Комі АРСР (м. Сиктивкар). Когут Марія, дочка. Когут Юлія, дочка. Когут Петрунеля, дочка.
Когут Ярослав, син.
1945
Когут Кирило, чол. Помер в дорозі.
Когут Тетяна, жін. Померла у Калуші після 7-денної голодівки.
Похована у Підгірках. Крашевський Іван. Крашевська Парасковія. Крашевська Ольга. Крашевська Анна. Крашевська Євдокія.
1947
м. Караганда (Казахстан)

 
Боцян Кипріян. Боцян Юстина. Ворона Осафат. Ворона Анна.
Дзундза Василь.
Дзундза Юлія. Дзундза Яків. Дзундза Марія.
Думінкевич Олекса. Думінкевич Анна.
Думінкевич Людмила. Івасів Анастасія. Когут Яків. Когут Дарія. Козак Марія. Крашевський Осафат. Крашевська Февранія. Крашевський Остап. Крашевський Іван. Магас Олекса. Магас Марія. Магас Микола. Мельник Петро. Мельник Анастасія. Мельник Євдокія. Мельник Микола. Мельник Василь. Псюк Юлія. Псюк Андрій.
1948
Хабаровський край (Росія)
Ворона Анастасія. Магас Ольга.
Капець Павло. Мельник Гнат.
Капець Юлія. Мельник Марія.
Капець Ярослава. Мельник Іван.
Когут Євген. Мельник Анастасія.
Когут Марія. Смольський Осафат.
Когут Іван. Смольська Магда.
Когут Парасковія. Смольський Ігор.
Когут Іванна. Смольський Любомир.
Когут Володимир. Смольська Анна.
Когут Парасковія. Смольський Степан.
Лучко Іван. Смольська Ольга.
Магас Данило. Франко-Дзундза Лівонія.
Магас Анастасія. Яремко Марія.
Магас Володимир. Яремко Дарія.
Псюк Клавдія. Пшончак Розалія. Смольська Юлія. Смольська Ольга. Стадник Степанія. Стадник Ярослав. Федорко Іван. Федорко Анна. Федорко Ярослав. Федорко Ольга. Франко Антон. Франко Анастасія. Франко Михайло. Франко Ярослав. Франко Ольга. Чекаловська Параска. Ягенчук Параска. Ягенчук Олеся. 
Будзан Семен. Будзан Юлія. Будзан Парасковія. Будзан Іванна. Когут Іван. Когут Іванна. Козак Осафат. Козак Анастасія. Козак Микола.
1949
Хабаровський край (Росія)
Козак Анастасія. Козак Ольга. Кухар Марія. Кухар Іван. Кухар Михайло. Магас Данило. Магас Анастасія. Магас Володимир.

 
ДОПОМАГАЛИ УПА, АЛЕ НЕ БУЛИ РЕПРЕСОВАНІ

 
Андрусів Володимир. Андрусів Олексій. Бойко Розалія. Дзундза Богдан. Дзундза Степан. Капець Володимир. Когут Анна.
Магас Євдокія. Мельник Олеся. Смольський Ярослав. Теодорович Анатолій. Триндей Втодос. Урсулович Михайло.

 
ЗАГИНУЛИ ВІД РУК ОБЛАВНИКІВ
Когут Олексій (1937-1948). Рарак Богдан (1940-1948).
МУЗЕЙ-ОСЕЛЯ РОДИНИ ІВАНА ФРАНКА
Коли на початку 1960-х років збільшував свою виробничу площу калуський завод „Нафтобурмаш- ремонт" (тепер ВАТ „ Карпат- нафто-маш"), у Підгірках був побудований філіал заводу. Багато житлових будинків масиву були знесені, а земельні ділянки та сади забрані.
Тоді ж мав бути знесений і будинок наймолодшого сина Онуфрія Франка Омеляна-Воло¬димира. Його дочка Оксана Франко — відомий науковець та ряд свідомих жителів Підгірок, підняли перед місцевою владою питання про збереження будівлі й відкриття у ній музею Івана Франка.
Більше шістдесяти листів про¬тягом восьми років (1983-1991) написала Оксана Франко в різні державні та компартійні інстанції, відстоюючи право жителів Підгірок мати музей Великого Каменяра.
Представники тодішньої сов'єтської та партійної влади м. Калуша Іван Посторонко, Неоніла Петрова та інші вважали, що немає потреби для створення музею Франкової родини.
 
Омелян-Володимир Франко
(1906-1981). У його хаті 30.08.1992 р. відкрито музей-оселю родини Івана Франка
У 1989 році прийшов лист з Києва із Секретаріату Спілки письменників УРСР за підписами відомих українських літераторів Дмитра Павличка, Юрія Мушкетика та Бориса Олійника. Лист був адресований міському керівництву з проханням зробити все для увічнення імені І. Я. Франка. Лист місцева влада Калуша переслала в Івано-Франківський обком партії. 
Через деякий час з обкому партії надійшла відповідь росій¬ською мовою керівникам Калуша, директорам заводів „...помочь в открьітии музея Йвана Франко...". Дальше відписки справа не пішла.
Оксана Франко не втрачала надії, і її наполегливість, нареш¬ті увінчалась успіхом. Весною 1992 року тодішній голова Ка- луського міськвиконкому Роман Сушко підтримав ініціативу нашої землячки, і було прийнято рішен¬ня про відкриття в будинку Омеляна-Володимира Франка му- зею-оселі родини Великого Каме¬няра.
В цій хаті доживала свій вік дружина Онуфрія, молодшого
Оксана Франко (в центрі) - брата Івана Франка, Юлія з Ді-
ініціатор відкриття музею динських Вона померла 1 листо¬
пада 1945 року 1 з цього дому 11 провели в останню путь.
Музей-оселю родини Івана Франка було відкрито ЗО серпня 1992 року. Були присутні гості зі Львова, Івано-Франківська, Калуша, Нагуєвич.
Свято відкрив тодішній завідувач міського відділу культури Ярослав Поташник, який запросив до слова голову міської ради Романа Сушка.
— Я хотів би, щоб кожна дитина побувала тут і осягнула Фран¬кову велич. Висловлюю подяку Оксані Франко за ініціативу, а дирек¬тору заводу „Карпатнафтомаш" Богдану Королю — за допомогу в створенні музею родини Великого Каменяра.
 
Роман Сушко і Оксана Франко перерізали синьо-жовту стрічку. Чоловіча народна хорова капела „Прометей" під орудою І. Кр им- ського виконала пісню „Не пора, не пора" на слова Івана Франка. 
 
Музей родини І. Франка. Загальний вигляд

Священник греко-католицької церкви Стрітення Господнього з Підгірок Михайло Бойчук освятив музей-оселю і відслужив молебень.
На святі від молодого покоління виступила викладач Калуського державного училища культури Олеся Франко. Слова вітання від Союзу україновк передала п. Ірина Сохацька-Онищенко.
Директор музею-оселі родини Івана Франка у Підгірках Лідія Іваницька звернулась із просьбою до присутніх приносити до музею старі речі, фотографії, спогади про родину Каменяра. Потім запросила всіх переглянути експозицію Франкового музею.
В музеї-оселі відкрито чотири кімнати. Перша кімната розповідає про життєвий і творчий шлях І. Я. Франка. На стінах — знимки з дитячих років, студентського періоду життя, похилих літ Каменяра. Тут же фотокопії листів Онуфрія Франка до брата Івана, фотографії дітей Петра, Тараса, Андрія та Ганни. Чільне місце в цій кімнаті займає родинне дерево франкового роду, яке дослідила онука Онуфрія — Оксана Омелянівна Франко. Над деревом роду висять портрети трьох братів — Івана, Захара та Онуфрія Франків.
Друга кімната музею містить матеріали про родину Онуфрія Франка у Підгірках. Привертають увагу рідкісні фотографії дітей і онуків брата І. Франка серед жителів Підгірок. Нащадки Онуфрія були активними у громадському житті села, брали участь в русі УПА, багато з них були репресовані сов'єтською системою.
Є тут і куток священника, поета і просвітницького діяча о. Антіна Могильницького, якого виплекала земля Підгірок. Творчість Могильницького високо оцінив Іван Франко.
Третя кімната — франкова світлиця. Вражають красою і оригі¬нальністю речі родини Онуфрія Франка, подаровані музеєві. Серед них — вишиті верети і обруси роботи рук Розалії Франко-Гонти, дерев'яні ліжко і шафа, вишивки Анастасії Мельник, яка пам'ятала приїзд Івана Франка на похорон брата Онуфрія у 1913 році.
Найважливішими експонатами цієї кімнати музею-оселі є корито, бочка, підсвічник, рамка і куфер, зроблені власноруч Онуфрієм Франком.
Остання кімната називається — Іван Франко та Григорій Смольський. Тут виставлені картини митця, які в оригіналі збе¬рігаються у музеї-оселі родини І. Франка. Серед них „Михайло Франко" (портрет сина Онуфрія Ф.) і „Портрет Марії Капець".
 
Григорій Смольський (справа у першому ряду)

Останню автор книги Микола Когут подарував у 1993 році франковому музею.
Григорій Смольський залишив спомин про Івана Франка, зокрема про приїзд письменника на похорон брата Онуфрія у 1913 році. Він також автор багатьох полотен, присвячених Великому Каменяру — „Арешт Івана Франка у 1880 році", „Хата Онуфрія Франка у Підгірках", портретів славетного літератора і громадсько-політичного діяча.
Музей-оселя родини І. Франка у Підгірках (директор Лідія Іваницька) проводить велику пошукову та дослідницьку роботу. В музеї розроблено теми екскурсій: „Іван Франко і Під¬гірки", „Родина Онуфрія Фран¬ка", „Участь франкових родаків у русі УПА", „Іван Франко і Гри¬горій Смольський" та інші. Музей щороку проводить:
— виставку вишивок до Дня Матері (травень),
— народні віча біля пам'ятника І. Франкові в Калуші (серпень),
— Франкові читання (серпень);
— святкові вечори на Андрія (грудень),
— зустрічі з літераторами. Протягом 1995-1999 рр.:
— проведено свято Франкового
роду (05-06.09.1995),
— відбулася конференція, присвячена 140-річчю від дня народжен¬ня Івана Франка (ПК „Мінерал", 1996);
— організовано поїздку родини Онуфрія Франка у с. Нагуєвичі Дрогобицького р- ну (24-25.08.1996),
 
Пам'ятник Іванові Франку біля Народного дому в Підгірках
— проведено концерт в Народному домі ім. А. Могильницького, присвячений Великому Каменяру (27.08.1997); 
— організовано презентацію книги Оксани Франко „Федір Вовк"
(1997);
— поставлено виставу „Украдене щастя" за творами Івана Франка на сцені Народного дому в Підгірках;
— при сприянні музею-оселі родини Івана Франка відкрито і освячено дошку, присвячену перебуванню у Підгірках Великого Каменяра. Освятив дошку парох Підгірок о. Михайло Бойчук
(27.08.1999).
Музей-оселя підтримує тісні зв'язки із Львівським літературно- меморіальним музеєм Івана Франка у Львові, художньо-мемо- ріальним комплексом „Стежки Івана Франка" у с. Нагуєвичах Дро¬гобицького району, літературним музеєм Каменяра у с. Криворівня на Гуцульщині.
Підгірківський музей відвідали знані в Україні письменники і спі¬ваки — Роман Іваничук, Степан Пушик, Дмитро Юсип, Михайло
 
Після зустрічі з відомим українським письменником Романом Іваничуком (п'ятий зліва). Директор музею-оселі родини Івана Франка п. Лідія Іваницька (друга зліва). Травень 1997 р.
 
Сливоцький та інші, Частими гостями оселі є калуські літератори Василь Ганущак, Іван Павліха, членкині Союзу українок, художники, вчителі та учні шкіл міста.
Свою частку праці в те, щоб музей-оселя активно працював, внесли і жителі Підгірок, зокрема Микола Прокопів, Ольга Франко, Ярослава Турчин, Іван Медзин, Ярослав Андибур, Богдан Мазур, Михайло Курташ, Ганна Боцян, Микола Когут та інші.
Директор музею Лідія Іваницька щиро вдячна всім, хто допомагає музею-оселі у цей нелегкий час.
НАРОДНА САМОДІЯЛЬНА ЧОЛОВІЧА ХОРОВА КАПЕЛА „ПРОМЕТЕЙ"
Калущина завжди славилася чималим гуртом прекрасних хорових колективів. В цьому сузір'ї маємо діамант високої мистецької проби — народну чоловічу хорову капелу „Прометей".
Кілька слів про назву хору. Вона влучна, оскільки доля капели „Прометей" чимось співзвучна з долею героя грецької міфології. Як міфічний Прометей приніс простим смертним вогонь, так хоровий „Прометей" несе своєму народові пісню — яскраву, дзвінку, самобутню .
...„Золотий вересень" 1939 року поклав край духовному відродженню краю. Совєтською владою були заборонені діяльність читалень „Просвіти" а інших українських товариств. Розпався і чоловічий хор у Підгірках.
-з приходом німців, у червні 1941 року в Підгірках змінилась ситуація. Відродився хор, яким керував Іван Магас. Влітку 1942 року підгорецький хор брав участь у Святі хорових колективів у Калуші і став його переможцем. У 1943 році гестапо розпочало арешти, в грудні були репресовані знані хористи М. Люра, П. Мисюра та інші. Хор в Підгірках занепав.
* Історію хорових колективів Підгірок у 20-30-і роки XX ст. див. у розділі Культурно-просвітницьке життя".
 

Мішаний хор (директор Богдан Гуль) клубу с. Підгірок Калуського р-ну.
1952 Р.
 
Хор клубу с. Підгірки. Диригент Степан Думінкевич. 2.12.1957 р.

Влітку 1944 року повернулись червоні „визволителі". Для Під¬гірок настали важкі часи: арешти, вивезення у Сибір.
У 1945 році Данилові Смольському було наказано з райкому партії організувати хор: у Станіславові відбувався обласний огляд художньої самодіяльності „оновленого Прикарпаття".
Більше десяти років мовчав хоровий спів у Підгірках. Свідома молодь, яка була ядром сільського хору, влилась у ряди УПА: Іван і Степан Магаси, Іван Худяк, Андрій Стадник, Данило Когут та інші.
Проблиск надій появився у 1952 році, коли оновленим хором керу¬вав Богдан Гуль, але примусова колективізація примусила замовчати підгорецьких хористів.
У 1957 році молодий хор започаткував при сільському клубі Підгірок Степан Думінкевич. 1960 року цей колектив переріс у знану тепер народну чоловічу хорову капелу „Прометей".
Початок 60-х років був для капели часом справжнього розквіту. „Прометеєм" у той час керував Володимир Зварун; в 1961 році хору з Підгірок було присвоєно звання народного. Він концертував у містах
 
Чоловіча хорова капела "Прометей" (кер. Володимир Зварун). 1961 р.
 

Аорова капела Керівник хору Розалія Михайлів (в центрі)
юметеи
Чоловіча народна хорова капела "Прометей ", 1980 р. Диригент Микола Демидюк (в центрі)
області (Івано-Франківську, Долині, Галичі) та за її межами (Львові, Стрию). 1964 року виступ „Прометея" транслювався по Ресбулікан- ському телебаченню. Понад 100 хорових творів нараховував тоді репертуар колективу.
Капела „Прометей" лауреат Республіканського конкурсу народної творчості у 1970 році. Тоді хоровим колективом керувала Розалія Михайлів. Наступного року хор підтвердив звання народного.
Хоч у 70-і роки змінюються художні керівники капели (якийсь час нею керував Іван Кримський, а потім у 1978—1982 рр. — Микола Демидюк), хористи з Підгірок не зраджували своїм принципам — далі пропагувати українську народну пісню. Через кожні п'ять років хор підтверджував звання народного.
З 1982 року і по цей день хоровою капелою „Прометей" керує Іван Кримський. Колектив поновив репертуар, був учасником міських і обласного фестивалів народної творчості (1984). Червневий погром у 1985 році владою підгорецької церкви призупинив творчий шлях
 
Чоловіча народна хорова капела "Прометей ". Диригент Іван Кримський (в центрі)

хорової капели. Співаки у протест проти цього ганебного вчинку відмовилися брати участь у виступах. Однак кожного року (впродовж 4 літ) хоровий колектив „Прометей" у березневі дні вшановував пам'ять Тараса Шевченка своїм виступом перед односельцями у Будинку культури.
Нова доба відродження для капели „Прометей" настала 1989 ро¬ку. По Калущині відкриваються церкви і символічні могили. Підгорецький хор брав участь у церковних відправах і освяченні могил, виконував пісні духовного змісту, а також твори на стрілецьку і повстанську тематику.
У 1990 році хор виступав з концертом у Львові перед делегатами ІІ-го з'їзду Української Християнсько-демократичної партії. З того часу хоровий спів капели супроводжує оркестр народних інструментів, яким керує Любов Курник.
Незабутніми для підгорецьких хористів стали творчі поїздки по містах східних областей України (зокрема Полтавщини) та на свят¬кування 500 -річчя заснування Запорізької Січі (липень-серпень 1990 року). В наступні 1991—1993 року — знову в дорогу. Побували у Кам'янці-Подільському, Умані, Вінниці, Нікополі, пізніше на Закар¬патті. Капеляни „Прометея" давали щодня по два-три концерти, не рахуючись ні з часом і не зважаючи на втому.
Керівник хору Іван Кримський вів подорожні замітки. Ось деякі з них (перебування у м. Комсомольську Полтавської обл.):
„Четвер, 16 липня. Виїхали з Підгірок на автобусі „Автосан". Нашим спонсором був калуський льонозавод (директор Б. Якимів). Щира дяка йому за те, що допоміг нам гідно виконати свій обов'я¬зок — відвідати братів з Полтавщини. Зустріли нас щиро і радісно...
П'ятниця, 17 липня. Па Театральному майдані о 18 годині роз¬почалося свято. Крім нас брали участь хори „Десна" з Чернігова, „Козацька родина" із Запоріжжя, колективи з Сум, Полтави і Жов¬тих Вод. Всюди усмішки, щирі вітання, подяки за те, „що воскресили народну пісню".
Субота, 18 липня. Скрізь нашу капелу зутрічають бурхливими оплесками, вигуками „Слава Україні". У відповідь — гучне — „Слава, слава, слава". У репертуарі „Прометея" духовні, стрілецькі та повстанські пісні. їх слухали стоячи, із слізьми на очах...".
 
Біля пам'ятника Івану Сірку. 1991 р.

Такими ж теплими і зворушливими були зустрічі й на землі Запоріжжя, Нікопольщини, а пізніше на Закарпатті. Відвідали леген¬дарне село Капулівку, де похований славетний запорізький кошовий Іван Сірко. Тут теж програма концертів була розписана зранку і до вечора. За весь час перебування на Закарпатті і у Східних областях України (1990—1993) капела дала більше 40 концертів.
На спомин про перебування на берегах Дніпра хористи з Підгірок привезли знимки, на яких вони сфотографовані на пам'ять з Павлом Мовчаном та Іваном Драчем. Це були незабутні зустрічі!
1 листопада 1990 року хорова капела „Прометей" брала участь в освяченні символічної могили „Борцям за волю України", що в центрі Підгірок.
Влітку 1992 року капела „Прометей" знову вирушила у літнє турне по східних областях України підтримати народ в прагненні до волі.
Хор брав участь у відкритті Музею-оселі родини Івана Франка у Підгірках 30 серпня 1992 року, а 12-14 жовтня того ж року виступав на святі „Чорного лісу-50", приуроченому п'ятдесятим роковинам створення Української Повстанської Армії.
У грудні 1993 року в Будинку культури Підгірок відбувся вечір до 100-річчя від дня народження земляка, відомого маляра Г. Смоль- ського. Основою концерту на вечорі стали виступи хорової капели „Прометей".
В ці роки хор брав участь у щорічних вшануваннях Степана Бан- дери у його рідному сілі — Угринові Старому Калуського р-ну (1 січ¬ня), концертах до Шевченківських днів (9 березня) і до Дня Неза¬лежності (24 серпня).
В 1996 році, до п'ятих роковин Незалежності України хорова капела „Прометей" брала участь у концерті в обласному драмтеатрі ім. І. Франка (м. Івано-Франківськ).
У січневі дні 1996 року біля символічної могили в Підгірках відбувся реквієм з участю капели „Прометей". Захід був приурочений 80-м роковинам бою українських студентів під Крутами.
1 січня 1999 року Калущина вшановувала дев'яності роковини від дня народження свого великого сина Степана Бандери. Хор з Підгі¬рок виступав з великим концертом у рідному селі провідника.
Через одинадцять місяців (01.11.1999) капела „Прометей" просла¬вляла своїх земляків-героїв, яким біля символічної могили у Підгірках було відкрито і освячено таблички з їх іменами.
За час існування чоловічої хорової капели „Прометей" школу співу в ній пройшли багато жителів Підгірок.
Хвала тим, хто ще у часи Польщі підтримував славу українського співу, а у післявоєнні часи продовжував її: Михайло Капець, Олекса Аитвинський, Дмитро Когут, Михайло Федорко, Михайло Когут, Гнат Капець, Петро Когут, Данило Смольський, Костянтин Дзундза, Втодос Когут, Микола Мельник, Микола Когут, Осафат Смоль¬ський, Григорій Федорко, Юстин Когут, Стефан Смольський, Дани¬ло Магас, Ауць Мельник, Петро Когут, Юрій Семчук, Олекса Шищук, Григорій Федорко, Казимир Сенчина.
Згадаймо тих хористів, які багато років життя і сил віддали „Прометею". Це: Степан Думінкевич, Ярослав Козак, Степан Аит¬винський, Іван Когут, Микола Юристовський, Михайло Ільчук, Олексій Шекета, Остап Когут, Петро Бойко, Василь Стасюк, Ми¬хайло Хоминець, Іван Федьків, Григорій Хомич, Василь Довжан- ський, Степан Когут, Богдан Матушевський.
 
Чоловіча хорова капела "Прометей" у рідному селі Степана Бандери Угрннові Старому Калуського р-ну. 1.01.1999 р.

Продовжували і надалі підтримують пісенну славу батьків: Володимир Капець, Ярослав Капець, Володимир Магас, Ігор Магас, Григорій Боднарук, Михайло Балван, Владислав Бойко, Іван Когут, Микола Магас, Ілля Баволяк, Ярослав Когут, Михайло Портенко, Євген Будзан, Марко Галій, Микола Вальнюк, Михайло Франко, Григорій Федан, Василь Черковський, Петро Бойко, Михайло Мель¬ник, Володимир Бейко, Ярослав Будзан, Володимир Федоришин, Богдан Федорко, Олесь Аитвинський, Михайло Буланчук, Мирослав Чугай, Ярослав Боднарук, Богдан Думінкевич, Ярослав Андибур, Володимир Когут, Прокіп Довганич, Ярослав Дзюбановський, Сте¬пан Ковалишин, Петро Аучко, Іван Капець, Богдан Дзундза, Степан Дзундза, Ігор Петрів, Степан Шищук, Ігор Курник, Михайло Галій, Роман П'ятничук, Богдан Триндей, Роман Сорохтей.
Світла пам'ять тим, хто відійшов у вічність.
В даний час в репертуарі чоловічої хорової капели „Прометей" понад 100 творів. Це духовні твори, українська та зарубіжна класика, народні, стрілецькі та повстанські пісні. Серед них: „Боже, великий, єдиний" М. Аисенка, „Ізбави од бід" А. Бортнянського, „Прометей" К. Стеценка, „Закувала та сива зозуля" П. Ніщинського, „Огні горять" С. Воробкевича, „Козацька слава" І. Сав'яка, „Да іспол- няться" Д. Січинського.
Із трепетом у серці слухають присутні в залі „Пісню про Коновальця", „Про Україну", „Там на горі, на Маківці", „Десь там далеко на Волині" й інші твори патріотичної тематики.
ОРКЕСТР НАРОДНИХ ІНСТРУМЕНТІВ (КЕРІВНИК ЛЮБОВ КУРНИК)
Оркестр був створений у лютому 1990 року. В березні того ж року відбувся його перший публічний виступ перед громадою Підгі¬рок у концерті, присвяченому 176-м роковинам від дня народження Тараса Шевченка.
Від виступу у Львові на ІІ-у з'їзді УХДП (літо 1990 р.) оркестр народних інструментів супроводжує повсюдно чоловічу хорову капелу „Прометей" (дир. Іван Кримський). Спільними силами пропагують українську пісню.
Оркестр був учасником святкування 500-річчя Запорізького ко¬зацтва в містах Запоріжжі та Нікополі, а також у наступні роки разом з капелою відвідав із концертами як східні регіони України — Полтавську, Запорізьку та Черкаську області (1991—1993), так і сусідню — Закарпатську область.
У жовтні 1992 року музиканти Народного дому брали участь у відзначенні 52-х роковин створення Української Повстанської Армії (музично-пісенний фестиваль „Чорний ліс — 50", с.с. Вістова, Гра- бівка, Завій Калуського р-ну).
Оркестр народних інструментів був учасником:
— концерту до 100 -річчя від дня народження Григорія Смольського (03.12.1993);
 
Оркестр народних інструментів.
Керівник Любов Курник

— програми, присвяченої 5-м роковинам Незалежності України в палаці культури „Юність" (м. Калуш) 24.08.1996;
— вечора-пам'яті героїв Крут (січень 1998);
— щорічних вшанувань Великого Кобзаря.
В репертуарі оркестру понад 20 творів вітчизняних і зарубіжних композиторів, обробки народних пісень. Це зокрема „Буковинський марш", інструментальна сюїта „Байда" Г. Хоткевича, угорський народний танець „Чардаш" та багато інших
Оркестр виступає в такому складі: М. Мигаль, О. Рарак — скрипка І; Г. Піщак, Н. Курташ — скрипка II; Л. Курилович, Р. Єв- сєева — бандура; Л. Курник — баян І; Г. Тимків — баян II; Б. Ки- рилович — віолончель; А. Мигаль — сопілка, М. Когут — кларнет; І. Магаль — контрабас; В. Вирастюк — ударні інструменти.
Постановою Колегії управління культури Івано-Франківської обласної державної адміністрації за № 8 від 10.04.1995 оркестру присвоєно звання народного.
ФУТБОЛЬНА СЛАВА ПІДГІРОК
В с. Підгірки Калуського повіту команда копаного м'яча постала У 1937 році. Старіші віком жителі села пам'ятають той час, коли приїздив до своєї родини син Каменяра Петро Франко. Останній неод-норазово судив матчі між сільськими хлопцями.
На початках команди копаного м'яча у Підгірках в її складі були: Іван Когут і Степан Івасюк (воротарі), Петро та Іван Когути (за¬хист), Олекса Будзан та Іван Франко (середня лінія), Андрій Урсу- лович, Микита Псюк, Іван Магас, Дмитро Рарак (нападники). Зна¬ходив час для гри і молодший брат Івана Магаса — Михайло. У 1937—1940 роках капітаном підгорецької команди копаного м'яча був Микита Псюк; після нього — Іван Магас (1940—1943).
Три рази в тиждень (по підвечірках) тренувалися хлопці на „обрінку", що недалеко Клімовичевого мосту. Спочатку були руханко- ві вправи, біг навколо поля, а потім сама гра.
За роки існування команди копаного м'яча в Підгірках хлопці зіграли матчі у Калуші, Войнилові, Брошневі, Хотіні, Бабині... Особ¬ливо запам'ятались ігри із „Чайкою" з Калуша (1:3), польською „Щельци" (2:1; 4:2). Переконливо хлопці із Підгірок перемогли голинську команду — 15:3. Із „Вихором" з Ямниці зіграли — 4:4.
1936 року на фестинах у Студійці підгорецька команда зустріча¬лась із копанцями з Бабина Зарічного. Хоч противник був знаним у спортивних колах Калущини, підгірчани виграли з рахунком 3:2. Тоді ж мої земляки зіграли в нічию — 4:4 із жидівською командою з Калуша — „Гашомер", а калуській „Зорі" програли 1:4. Як згадує Іван Когут, єдиний з того складу команди, хто дожив до цього часу, м'яч у калуські ворота забив Іван Магас — нападник.
У 1940 році підгорецька „Сурма" взяла участь в чемпіонаті Калуського району. Суперниками були — голинський „Сокіл", „Червона зоря" і „Пивовар" з Калуша.
Влітку 1941 року в панському фільварку Підгірок настав угорсь¬кий, а після німецький гарнізон. У вільні від служби хвилини солдати
 
Футбольна команда з с. Підгірки Калуського р-ну, 1951 р.
Тренер Микола Суворов (справа)

ганяли м'яча на „обрінку". Окупанти були самовпевнвними і підго- рецькі хлопці вирішили провчити незваних гостей.
Перший тайм закінчився з рахунком 2:1, з перевагою моїх зем¬ляків. Друга половина проходила у жорсткій грі. Мало не виникла бійка, коли отримав по ногах Михайло Магас... Тільки холодно¬кровність і витриманість зі сторони капітана команди Івана Магаса допомогла закінчити матч без інцеденту. Останній став автором ще одного гола у ворота німців. Заслужена перемога — 3:1.
У 1943 році, коли розпочались арешти зі сторони німецької вла¬ди свідомих підгірчан, команда припинила своє існування.
Хочу згадати тих моїх земляків, хто у нелегкі повоєнні 40-і роки був біля початків відродження футболу в Підгірках. Це: Василь Федьків, Прокіп Довганич, Богдан Пішак, Василь Когут, Микола Магас, Василь Дзундза, Василь Довжанський, Ярослав Когут, Ярослав Будзан, Василь Стасюк, Прокіп Дзундза, Василь Псюк, Федір Васюта, Володимир Пасічний, Василь Крайник, Богдан Дзундза, Мирон Франко, Кіпріян Когут, Євстахій Боднарчук. Тре¬нером команди став вчитель фізкультури з підгорецької семирічки
Микола Суворов. У поєдинках з калуським „Динамо" підгірчани забили 5 м'ячів (5:4), а на виїзді в Голині зіграли з рахунком 4:2 на свою користь. Склад команди на той час був таким: Микола Магас, Василь Федьків, Василь Довжанський, Василь Когут, Євстахій Бод- нарчук, Ярослав Будзан, Василь Дзундза, Прокіп Довганич, Федір Васюта, Володимир Довжанський.
У 1955 році футбольна команда з Підгірок стала володарем кубка райради ДСТ „Колгоспник", перемігши команду з Хотіня — 5:2. Того ж року мої земляки брали участь у фіналі першості Станіслав- ської області з футболу в другій групі.
В 1957 році підгорецькі футболісти зайняли друге місце в чемпі¬онаті Калуського району. В останньому матчі вони перемогли з рахун¬ком 4:0 команду „Спартак" із Калуша. Того року команда з Підгірок святкувала 20-річчя заснування.
В п'ятдесятих роках у команду влились свіжі сили: Богдан Матушевський, Василь Ворона, Євген Івасів, Василь Капець, Вол¬одимир Васічко. Лев Когут, Ярослав Франко... Разом із названими вище імена-ми вони творили міцну футбольну команду „Колгоспник".
Сезон 1961 року став щасливим для команди із Підгірок. Перемігши у поєдинках Калуський „Будівельник" — 2:1, команду із Сівки Калуської — 9:1, БУ № 4 з Калуша (1:0), підгірчани стали володарями кубка району.
В фінальних іграх облради ДСТ „Колгоспник" з командами Городенківського. Галицького і Рогатинського районів, підгорецький „Колгоспник" виборов почесне третє місце. Склад тодішньої команди: В. Черковський, В. Довжанський, Л. Когут, Є. Івасів, М. Магас, В. Ворона, Б. Семчук, В. Стасюк, В. Мельник, І. Химич, В. Балван, Я. Когут, В. Будзан, Б. Матушевський, М. Балван.
У 1958-1963 роках за футбольну команду „Хімік" (Калуш) ви¬ступав Ярослав Когут. Перші два роки за юнацький склад команди, а в 1960-1963 рр. за дорослих „Хіміка".
Незабаром постала команда під назвою „Сільгосптехніка", орга¬нізатором якої у Підгірках був Степан Боднарук. Ворота щойноутвореної команди з 1963 по 1966 роки захищали Орест Стус і Богдан Дзундза; захисники — Михайло Мельник, Василь Довжан¬ський, Орест Козак, Ярослав Когут, Іван Мельник, Антон Хижак;
півзахисники — Володимир Куцела, Василь Возняк, Богдан Мель¬ник; нападаючі — Іван Хемич, Орест Качалуба, Євген Мельник, Мирон Соколовський, Володимир Мельник, Іван Пасічний.
Успішно команда „Сільгосптехніка" виступила 1967 року, коли перемогла в першості обласної ради ДСТ „Колгоспник". На той час підгорецька команда оновила свій склад: воротар Ярослав Будзан; захисники — Мирон Боднарук, Ярослав Когут, Микола Дов¬жанський; півзахисники — Тарас Когут, Орест Яремко. Василь Черковський, Петро Химич; нападники — Григорій Боднарук, Ми¬хайло Балван, Володимир Будзан, Володимир Яремко, Володимир Балван, Володимир Магас.
Коли на заводі комунального устаткування в Калуші постала ко¬манда „Спартак", більшість названих футболістів перейшла у цю ко¬манду. Шість років (1968—1974) „Спартак" виступав у першості Івано-Франківської області з футболу. Тренером команди був И. Чо- ловський.
В 1979 році підгорецькі хлопці знову виступали з за команду рідного села. Того року мої земляки, перемігши команду із Кро-
 
Футбольна команда Підгірок. 1974 р.

 
Команда "Сільгосптехніки ", 1980 р. Тренер Михайло Магас (зліва)

пивника, стали переможцями турніру на кращу команду Калуського району.
Наступного року Підгірки зустрічались з колективами Копанок, Хотіня, Завадки і Бережниці. Підгорецька команда стада перемож¬цем в цій підгрупі.
1981 року команда з Підгірок стала третій раз підряд чемпіоном Калуського району. В цьому найбільша заслуга тодішнього тренера Магаса Михайла.
В 1976-1981 роках у команді „Сільгосптехніки" грали: Василь Гордій, Михайло Портенко, Микола Борисевич, Андрій Аучко, Ігор Будзан. Олександр Когут, Іван Смольський, Михайло Піщак, Петро Магас, Богдан Мельник, Андрій Федорко, Ігор Кріль, Данило Дзундза, Михайло Ворона, Роман Федорко, Михайло і Богдан Трендеї, Володимир Портенко, Богдан Мриглод.
Шістнадцять років мовчав у Підгірках футбол. Були в цьому різ¬ні причини. Не дивлячись ні на що, щорічно (влітку) зустрічались у товариських іграх команди ветеранів і молодших товаришів по м'ячу.
І вирував тоді стадіон, що в центрі Підгірок вигуками — „Молод¬ці!" та „Слава!". Виходили на поле ветерани команди — Михайло
 
Після матчу ветеранів підгорецького футболу. Серпень 1990-х рр.

Балван, Григорій Боднарук, Володимир Магас, Ярослав Когут, Євген Росул, Богдан Мельник, Тарас Когут... У супротив їм ставали „молоді" — Василь Гордій, Петро Магас, Михайло Портенко, Олександр Когут, Ігор Кріль, Богдан Мельник, Богдан Мриглод, Андрій Лучко та інші.
Осінню 1997 року на стадіоні в Підгірках пройшло спортивне свято, присвячене 55-роковинам створення УПА. Переможцем футбольних матчів стала місцева команда. Вона у фінальному поєдинку перемогла гостей із Студінки.
В 1998—1999 роках відроджена команда брала участь у „Кубку Незалежності" та у турнірі в Станьковій, присвяченому 840 -річчю се¬ла. Підгірчани радіють за свою команду, адже на зміну ветеранам прийшло нове покоління футболістів — Володимир і Михайло Магаси, Ігор Семанишин, Володимир Когут та інші.
До речі, нападник команди з Підгірок Богдан Мриглод увійшов за підсумками сезону 1999 року в список кращих, футболістів Калущини, забивши 16 м'ячів у ворота противника.
Активну участь брала хлопчача команда з Підгірок у популярному колись в Калуші турнірі „Шкіряний мяч" (70-і роки). Змагання проводились на стадіоні спортивної школи на Загір'ї. Команда підгорецьких хлопців змагались із ровесниками із Височанки, Хотіня, Загір'я. Неодноразово вигравали підгірчани у відомої команди „Чайка" з Калуша. Особливо відзначились у цих матчах Михайло Портенко, Роман Федорко, Ігор Будзан, Михайло Ворона, Богдан Мельник, Богдан Будзан, Ігор Кріль, Михайло Піщак...
НАРОДНА ОСВІТА
В Австро-Угорській імперії у XIX столітті державної опіки над освітою простого народу не було, особливо, коли йшлося про корінне населення Галичини русинів-українців. Але це не означає, що шкіл не існувало зовсім.
Перша згадка про парохіяльну школу в с. Підгірках, що непода¬лік Калуша, належить до 1864 року. Сприяв школі тодішній парох церкви Чесного і Животворящого Хреста у Підгірках о. Феодосій Кочоровський. Вчителював у ній Михайло Матковський (чи Митков- ський). В школі навчалось 28 дітей.
„Шематизм королівства Галіції і Лодомерії" за 1874 рік підтвер¬джує, що у Підгірках Калуського повіту була так звана народна шко¬ла, в якій вчилося 42 дітей.
З цього ж джерела за 1885 рік довідуємось, що у селі була однокласна школа. Вчителював у ній Євген Кущак.
О грудня 1902 року Калуська повітова шкільна рада перейменува¬ла в Підгірках народну однокласну школу на двокласну („Шематизм королівства..." ).
На 1910 рік в с. Підгірках п-ту Калуш була двокласова школа. Діти горішнього кінця села навчались у будинку пароха о. Івана Коза¬ка, долішнього — у половині хати Онуфрія Франка, молодшого брата письменника.
В 1914 році в Підгірках була двокласна народна школа, а вчи¬телями — Семен Григорович і Марія Заборська. Навчання велось ні¬мецькою і українською мовами.
 
Загальноосвітня школа № 8 в Підгірках.
Світлина 2000 року

Після розвалу Австро-Угорщини Галичину загарбала панська Польща. У матеріалах Крайової шкільної ради (1929 Р.) знаходимо дані про Підгірки. З них довідуємось, що у селі — трьокласна школа, учнів — 134. Вчителька — Марія Заборська з Калуша. Дані про інших вчителів відсутні.
У 1925 році громада села купила землю при гостинці для будів¬ництва школи. До того тут стояла корчма жидів Зарваніцерів. Підгорецька громада викупила приміщення корчми і тут було відкрито школу та кооператив. Поряд почали будувати нову школу.
У 1926—1930 роках війтом Підгірок був Микола Капець. За час його урядування і постала нова школа. У Підгірках діяв громадський комітет, який займався побудовою школи та збирав кошти для цього. Серед членів комітету були: Павло Капець, Микола Капець, війт; Здіслав Собота, дідич; Кипріян Боцян та інші.
Дерево на будову школи зрізали в лісі коло Студінки, глину во¬зили з Піщакової гори, каміння і шутер — зр. Аімниці. Не зва¬жаючи на всі труднощі, восени 1929 року підгорецькі діти пішли до нової школи.
Першим директором школи в Підгірках була Марія Заборська, вчителями Олевич, Міллер і Силінська.
У 1930 році школа у Підгірках стала п'ятикласною і була розра¬хована на 209 дітей. 11 ятикласною школа лишалась до 1939 року. Вивчали у школі польську мову і географію, арифметику, природничі предмети, а також два рази в тиждень руську, тобто українську мову, і один раз — історію, щоб знати „який ми нарід, і хто у ньому був".
З 1944 року школа у Підгірках Калуського району стала семиріч¬ною. Навчання учнів було двозмінне. В першу зміну навчались учні 1-4 класів, у другу — 5 —7 класів.
Педагогічний колектив підгорецької семирічки очолив місцевий житель Гринів Михайло Іванович; завучем стала уродженка Київщини Коломиєць Ольга Петрівна. Остання викладала також українську мову та літературу.
Із 1956 року школа перейшла на навчання в одну зміну, а з се¬редини шістдесятих семирічна школа у Підгірках стала восьмирічною.
Ще кілька офіційних матеріалів:
31.08.1972 р.— перейменовано Підгорецьку восьмирічну школу в Калуську восьмирічну школу № 1;
з серпня 1974 р.— перейменовано у Калуську восьмирічну шкоду № 8;
23.06.1993 р.— перейменовано неповну середню школу № 8 V ЗОШ І-ІІ ст. № 8 м. Калуша.
З 1960 по 1999 рік школу в Підгірках закінчило 1179 учнів, з них 72 — отримали свідоцтва з ознакою. 328 випускників підгорецької школи здобули вищу освіту у ВУЗах Івано-Франківська, Львова, Чернівців, Тернополя, Ужгорода, Києва... В свій час директорами школи були: Гринів Михайло Іванович, Веселовський Володимир Ярославович, Філяк Варвара Іванівна, Грицюк Леонід Юліанович, Лернікова Зоя Ферапонтівна, Федан Григорій Терентійович, Гринів Ярослав Володимирович, Стасюк Орест Остапович.
В даний час педагогічний колектив ЗОШ І-ІІ ст. № 8 очолює Федорів Тетяна Михайлівна. Завучем працює Когут Олександра Дмитрівна.
В останні десятиріччя у школі в Підгірках працювало багато та¬лановитих педагогів — знавців своєї справи. Серед них:
 

Директор Грицюк Леонід Юліанович серед вчителів і учнів школи
Терпак Ганна Михайлівна — вчитель української мови та літе¬ратури;
Дурбак Ольга Володимирівна — вчитель історії; Воронцова Марія Антонівна — вчитель початкових класів; Думінкевич Марія Кирилівна — вчитель початкових класів; Козак Олександра Франківна — вчитель фізики; Думінкевич Степан Маркович — вчитель трудового виховання і музики;
Федан Іванна Наумівна — вчитель біології;
Козак Василь Іванович — вчитель української мови та літератури; Попадюк Павліна Іванівна — вчитель математики; Когут Марія Семенівна — вчитель початкових класів; Думінкевич Юлія Іванівна — вчитель математики; Гумінілович Катерина Михайлівна — вчитель початкових класів; Марченко Раїса Костянтинівна — вчитель початкових класів; Навроцька Катерина Петрівна — вчитель німецької мови;
 
Оркестр духових інструментів. Керівник Дзундза Ігор Костянтинович

Шевчук Марія Семенівна — вчитель зарубіжної літератури.
Ці педагоги у роботу вкладали серце і душу, по тридцять і більше років віддали рідній школі.
В школі Підгірок довгі роки існували шкільний хор, духовий оркестр, ансамбль бандуристок. Велика заслуга в цьому тодішнього вчителя музики і співу Степана Марковича Думінкевича.
Підгорецька школа гордиться випускниками, які знайшли своє міс¬це в житті. Вони стали лікарями, науковцями, вчителями, військови¬ми, священниками, спортсменами... Серед них:
Боднарук Юрій — військовий, кандидат технічних наук;
Боднарчук Роман — журналіст, член Спілки журналістів України;
Данів Сергій — спортсмен, навчається в університеті у США;
Каспришин Зоряна — науковець, кандидат філологічних наук;
Капець Ігор — музикант. Проживає у м. Москві (Росія);
Когут Богдан — спортсмен, перший майстер спорту з боксу в м. Ка¬луші;
Когут Петро — військовий, полковник;
 
Ансамбль бандуристок. 1970 р. Керівник Думінкевич Степан Маркевич

Когут (Мірошниченко) Зеновія — педагог, заслужений вчитель України;
Овчар Мирослава — музикант;
Когут Оксана — педагог і перекладач з німецької та іспанської мов;
Крайник Михайло — музикант Держ. симфонічного оркестру (м. Київ);
Лучко Ігор — асистент Івано-Франківської держ. медичної академії;
Мельник Ігор — музикант. Пацює в Київському театрі для дітей та юнацтва (м. Київ);
Мельник Ярослав — начальник Рівненського обл. управління культури, засл. працівник культури;
Мирон Ольга — заст. начальника Калуської податкової інспекції;
Смольський Любомир — військовий конструктор;
Смольський Филимон — викладач військової кафедри Львівського технічного унів-ту „Львівська Політехніка";
Франко Оксана — науковець, кандидат історичних наук.
КРЕДИТОВА СПІЛКА ім. ЯРОСЛАВА СТЕЦЬКА
Одним з перших, хто взявся відродити кредитову спілку в Під¬гірках, був п. Іван Когут. Колишній підгірчанин, а нині громадянин Канади, хотів продовжити справу свого батька Якима Когута, котрий ще у 1930-і роки (часи Польщі) очолював „касу позичкову" в Під¬гірках.
 
Іван Когут — засновник Кредитової спілки ім. Я. Стецька.
1993 Р.

Іван Когут, після п'ятдесятирічної розлуки з рідним краєм, у 1992 році відвідав рідні Підгірки. Під час однієї із зустрічей, п. Когут запропонував утворити кредитівку. Навіть земляки тоді з обережніс¬тю поставились до його пропозиції.
Завдяки зусиллям Івана Когута і односельчанки Юлії Когут в Підгірках було створено кооперативне товариство, що дістало назву Кредитова спілка ім. Ярослава Стецька.
Перші збори (протокол від 10 січня 1993 року) зібрали 52 жите¬лів Підгірок, які побажали стати членами спілки. Був затверджений статут. Головою кредитової спілки був обраний Петро Касич, заступ¬ником — Михайло Бальон. Тоді ж Іван Когут подбав про штамп і круглу печатку спілки.
У лютому того ж року відбулись другі збори кредитівки, на яких головою обирають Дмитра Терпака, його заступником — Ярослава Андибура, а секретарем — Іванну Мельник.
В березні 1993 року на зборах членів спілки Іван Когут запро¬понував організувати майстерню по шиттю та ремонту взуття. У трав¬ні члени спілки внесли пропозицію про будівництво приміщення.
В червні 1993 року на порядок денний постало питання про переда¬чу Кредитовій спілці приміщення, в якому до „золотого вересня" 1939 року була філія читальні „Просвіти" у Підгірках. Однак, Калуське споживче товариство, якому тоді належало приміщення, не пішло на це.
24 СІЧНЯ 1994 року відбулися звітно-виборні збори Кредитової спілки. її очолив Ярослав Андибур, його заступником став Богдан Мазур, секретарем — Лідія Іваницька, скарбником — Юлія Когут.
Головою кредитового комітету спілчани обрали Петра Касича, го¬ловою наглядового комітету — Михайла Магаса.
У грудні 1994 року Кредитову спілку з мікрорайону Підгірки бу¬ло зареєстровано. В рішенні Калуського міськвиконкому записано:
„...Керуючись Указом Президента України „Про тимчасове поло¬ження про кредитні спілки в Україні" від 20.09.1993 року, зареєстру¬вати Кредитну спілку ім. Ярослава Стецька... Голова Р. Сушко".
На початок 1995 року спілка нараховувала у своїх рядах 215 чле¬нів. Здебільшого це мешканці Підгірок, невелика частина з Калуша і навколишніх сіл. Більше 50 чоловік на той час користалися позикою. В основному на весілля, а також на придбання меблів, похорон, хрестини.
Через рік (березень 1996 р.) членами спілки ім. Я. Стецька бу¬ли 237 чоловік, 73 з яких на цей час скористалися позикою.
У 1997 році членом підгірківської Кредитової спілки ім. Я. Стець¬ка стала його дружина, голова Конгресу Українських Націоналістів п. Слава Стецько. У жовтневі дні, коли п. Стецько вирішила вступити в спілку, Калущина відзначала 55-і роковини створення УПА. На зустрічі із спілчанами кредитівки голова КУНу п. С. Стецько щиро дякувала жителям Підгірок за пам'ять про її чоловіка Ярослава Стецька. Внесла вступні та перший пай.
Того ж року бухгалтер кредитової спілки Іванна Когут при фінан¬совому сприянні Українсько-Канадської асоціації, пройшла двомісячне стажування в Канаді (Торонто, Монреаль).
Членами правління спілки на 15 березня 1998 року були: Михайло Магас — голова; Микола Прокопів — заступник; Лідія Іваницька — секретар. Члени правління — Ярослав Андибур, Іванна Когут, Василь Строчук, Юлія Когут, Степан Микитюк та інші. Всього членів правління — 18 чоловік. Працюють вони на громадських засадах.
На весну 1999 року членами кредитівки в Підгірках були 325 чо¬ловік. З часу її заснування (січень 1993 р.) послугами спілки ско¬ристались триста п'ятдесят членів.
На звітно-виборних зборах спілки, що відбулись 28 березня 1999 року в приміщенні Народного дому ім. А. Могильницького, головою кредитової організації було обрано Михайла Магаса. Звітували про свою роботу Ярослав Андибур, бухгалтер Іванна Когут. Виступали на зборах: Михайло Курташ, Лідія Іваницька, Осипа Лучко, Микола Когут та інші.
Діяльність Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках стала поштовхом до утворення інших кредитівок на Калущині — „Самопоміч" (1995), „Діло" (1996). Спілка є членом Національної асоціації Кредитових спілок України, підтримує ділові зв'язки із кредитівками „Вигода" (м. Стрий), „Самопоміч" (м. Івано- Франківськ), „Львівська кредитна спілка" (м. Львів). Щороку два члени правління спілки запрошуються на звітну конференцію НАКСУ у Києві.
ОСЕРЕДОК НАРОДНОГО РУХУ В ПІДГІРКАХ
Місцеві організації Народного Руху України (за перебудову) — були тими громадськими осередками, що зробили перший і вагомий крок у пробудженні самосвідомості народу, зокрема й калушан.
Осередок Руху був створений у Підгірках восени 1989 року. Пер¬ші збори рухівців відбулись 16 жовтня того року у приміщенні Будин¬ку культури. Головою осередку був обраний Богдан Мазур, секретарем — Іванна Долинська, заступником — Іван Когут, другим
заступником — Михайло Будзан. На 01.11.1989 року членами осеред. ку Руху в Підгірках були 86 жителів Підгірок:
1. Будзан Ігор 35. Магас Михайло
2. Будзан Михайло 36. Петрів Ігор
3. Бойко Микола 37. Овчар Микола
4. Бойко Петро 38. Мирон Зіновій
5. Бойко Анастасія 39. Радейко Андрій
6. Дзундза Іван 40. Рудий Ігор
7. Долинський Антон 41. Руда Іванна
8. Довжанська Ганна 42. Різничук Анна
9. Ільчук Михайло 43. Турчин Роман
10. Завадецька Надія 44. Турчин Василь
11. Каспришин Ярослава 45. Турчин Ярослава
12. Каспришин Богдан 46. Тимків Петро
13. Капець Ярослав 47. Хомин Микола
14. Капець Володимир 48. Чугай Ярослава
15. Кріль Ігор 49. Чолій Степан
16. Кріль Савина 50. Шекета Олексій
17. Козак Ярослав 51. Шекета Євдокія
18. Козак Парасковія 52. Шекета Володимир
19. Козак Микола 53. Щурик Іван
20. Касич Ольга 54. Федорко Богдан
21. Касич Петро 55. Франко Василь
22. Когут Тарас 56. Федорко Зеновія
23. Капець Володимир 57. Франко Ольга
24. Когут Юлія 58. Юристовський Микола
25. Когут Ольга 59. Когут Анна
26. Когут Анастасія 60. Курташ Михайло
27. Когут Марія Васил. 61. Когут Олександр
28. Лучко Андрій 62. Когут Лідія
29. Лучко Осипа 63. Відоняк Богдан
30. Мельник Василь 64. Медзин Іван
31. Мельник Осипа 65. Медзин Марія
32. Молочник Ярослав 66 Іванісок Йосип
33. Мельник Ігор 67. Бойко Володимир
34. Мисюра Михайло 68 Климишин Ольга
 
69. Псюк Дмитро
70. Псюк Марія
71. Дзундза Іван
72. Лучко Микола
73. Дзундза Михайлина
74. Барнась Марія
75. Смольський Степан
76. Люра Тетяна
77. Ворона Антон
78. Ворона Анна
79. Дзундза Василь
80. Ільків Іван
81. Когут Мирослав
82. Магас Іван

 
Рухівці Підгірок організували 22 СІЧНЯ 1990 року жителів мікро¬району на участь у „живому ланцюгу", що проліг від Івано-Фран- ківська на Львів і дальше до столиці м. Києва.
 

"Живий ланцюг" с. Підгірки 21.01.1990 р.
Багато членів рухівського осередку в складі чоловічої хорової капели „Прометей" (дир. І. Кримський) були учасниками відзначення 500-ліття запорізького козацтва на Нікопольщині та Запоріжжі (12-17 серпня 1990 р).
При активній участі підгірківських рухівців у центрі Підгірок була висипана символічна могила „Борцям за волю України" Освячення її відбулось у день сімдесят других роковин ЗУНР 1 листопада 1990 року.
Члени Руху в складі делегації Калущини брали участь у пікету¬ванні Верховної Ради УРСР у Києві (серпень 1991 р.). Провели велику роботу з підготовки Всеукраїнського референдуму 1 грудня 1991 року (поїздки у східні області, висилання літератури) та взяли участь в його проведенні у районах Дніпропетровської та Запорізь¬кої областей.
Під опікою товариства „Меморіал" і осередку Руху з Підгірок влітку 1992 року були проведені розкопки на цвинтарі (р-н Височанки) і перепоховання земляків-вояків УПА на сільському цвинтарі (21.06.1992).
В п'ятдесяті роковини створення УПА (жовтень 1992 р.) у місцевому Будинку культури був проведений Вечір пам'яті односельчан, які загинули за волю України. На вечорі виступили члени рухівського осередку — Ганна Боцян, Богдан Мазур, Осипа Аучко та інші.
У 1992 році рухівці на своїх зборах підняли питання про пере¬йменування вулиць Підгірок. Зокрема вул. У. Громової — на вул. братів Козаків; вул. Вірла — на вул. Г. Смольського і вул. А. Мо¬гильницького; вул. Провіденцева — на вул. Підгорецьку.
-з осені 1993 року роботою осередку Руху в Підгірках керує Гри¬горій Боднарук, заступником обрано Ігоря Петріва, секретарем є Ольга Франко.
2 грудня того ж року при активній допомозі рухівців був під¬готовлений і проведений вечір, присвячений 100-річчю від дня народ¬ження Григорія Смольського (1893—1985).
У 1994 році на зборах Руху було піднято питання про надання Народному дому „Просвіта" імені А. Могильницького.
На Великодні свята 1994 і Різдво 1995 року гостями жителів Підгірок були діти із східних областей України. В цьому велика заслуга місцевих рухівців. З того часу це стало щорічною традицією.
3 березня 1996 року в Народному домі за ініціативою рухівців був проведении вечір по вшануванню 185-х роковин Антіна Могильницького (1811—1873).
У виборах до Верховної Ради України (1998) і Президента України (30.10. і 14.11.1999) рухівці Підгірок віддали свої голоси за державницькі сили. За А. Кучму проголосували 85 % голосів.
01.11.1999 року при активній участі членів Руху (зокрема Ольги Франко) у підніжжя символічної могили встановлено фотографії односельчан, які загинули за волю України. 
ХРИСТИЯНСЬКА НЕДІЛЬНА ШКОЛА
Християнська школа для дітей була заснована 18 грудня 1991 ро¬ку. Керівником школи став тодішній учень сьомого класу загальноос¬вітньої школи №й І-ІІ ступенів, що в Підгірках, Олексій Андрусів. Того ж дня, 18 грудня, був проведений перший урок „Святого Письма".
Слухачами першого уроку християнської школи були 12 учнів.
Уроки школи на початку проходили вдома у керівника Олексія Андрусіва. Так три¬вало до весни 1993 року; щороку кількість охочих навча¬тись у недільній школі зроста¬ла.
13 березня 1993 року при християнській школі був запо¬чаткований фонд „Милосердя". З 12 квітня того ж року уроки християнської науки почали про¬водитись у приміщенні ЗОШ І- II ступенів № 8. На той час недільна школа нараховувала 52 учні.
о. Михайло Бойчук і Олексій Андрусів Учні ШКОЛИ поділені на три
групи. Перша розпочинає свої заняття о 13 год., друга — о 14 год., третя — о 15 год. Урок у недільній школі триває 50 хвилин. Програма уроку:
1. Молитва.
2. Пісня „Прийдіть, діти, до Ісуса".
3. Перевірка домашніх завдань.
4. Читання нової теми.
 
5. Запитання учнів. 
6. Християнська промова.
7. Молитва після уроку.
На уроках діти вивчають різноманітні теми з життя Ісуса Христа, святих апостолів, із історії української церкви й таке інше. Співають пісні духовного змісту, готуються до відзначення свят.
В 1995 році Християнська недільна школа почала проводити свої заняття у приміщенні Нароного дому „Просвіта" ім. А. Могильниць- кого. Тут оформлений куток, що розповідає про історію школи; що потрібно, щоб стати її учнем.
З 1996 року керівник школи О. Андрусів навчається на богослов¬ському ф-ті Івано-Франківського теологічно-катехитичного духовного інституту.
Щорічно до Різдва, Великодніх свят проводяться вистави малюн¬ків і вишивок учнів школи.
Християнська школа е під постійною опікою пароха Підгірок о. Ми¬хайла Бойчука, отримує підтримку дирекції місцевої школи і Народ¬ного дому, громадськості Підгірок.
 
Молодша група недільної школи після причастя у храмі Стрітення Господнього. Позаду о. М. Бойчук і керівник школи Олексій Андрусів

При школі існує хор (керівник вчитель співів ЗОШ № 8 Зоя Тягур), який виступає на різноманітних заходах, що проводяться в Підгірках.
У 1999 Р. школа отримала у подарунок від Народного депутата України Ігоря Насалика музичний центр. Автор подарував учням свої книги: „Калущина в іменах" і „Повстанська доля Байрака".
ПІДГРКИ: ХРОНОЛОГІЯ ПОДІЙ
Літо 1948 Командно-адмінстративним методом створено колгосп ім. І. Франка.
1955 Здано в експлуатацію виробниче приміщення МТС
(тепер ВАТ „Сільгосптехніка").
24.08.56 До 100-річчя від дня народження І. Я. Франка відкрито пам'ятник Великому Каменяреві (автор- скульптор И. Николишин). Того ж дня відкрив свої двері сільський клуб (тепер Народний Дім).
1957 Калуське автопідприємство відкрило автобусний
маршрут „Калуш-Підгірки".
20.03.72 Згідно з Указом Президії Верховної Ради УРСР до м. Калуша прилучено с. Підгірки Калуського р-ну.
Літо 1975 Робітники БМУ-1 тресту „Хімметалургбуд" розпочали будівництво нової міської лікарні.
24.02.83 Рішення виконкому Калуської міської Ради про створення у культовому приміщенні історико- краєзнавчого музею.
1984 Введено у дію нову лікарню медсанчастини в/о
„Хлорвініл".
Осінь 1995 Відкрито відреставрований міст біля ЗОШ І-ІІ ст. № 8 (вул. Івано-Франківська).
1997 Закладено фундамент під нову середню школу.
ПІДГІРКИ В ІМЕНАХ
АНДИБУР ЯРОСЛАВ (21.11.1944, с. Підгірки Калуського р-ну) — голова першої на Калущині Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках (в складі Калуша; 1994—1998). Один з виконавців робіт по спорудженню святих хрестів у м-ні Підгірки (1988—1993). Член громад, ради (з 1989) та місцевого осередку Руху (з 1990). Голова осередку історико-просвітн. організації „Меморіал" (1990—1994), заст. голови Кредитової спілки ім. Я. Стецька (1993—1994). Член церковного братства церкви Стрітення Господнього у Підгірках (з 1989).
АНДРУСІВ ОЛЕКСІЙ - 01.05.1978, м. Калуш — ведучий Християнської недільної ШКОЛИ (з 1992). При ЗОШ І-ІІ ст. № 8 мікрорайону Підгірки (1992—1994), пізніше — при Народному домі „Просвіта" ім. А. Могильницького (з 1994). Закінчив неповну СШ № 8 і Калуське ПТУ № 7 (1996). З 1996 р.— студент Івано- Франк. теологічно-катехитичного дух. ін-ту (богослов-ський фак-т).
БОДНАРУК ГРИГОРІЙ („Соловей"; 1915-1945, с. Петранка тепер Рожнятівського р-ну) — сотенний УПА (з 1945). Закінчив кооп. курси при філії тов. „Сільський господар" у Калуші. Служив у польській армії. Член ОУН. Комендант укр. поліції у с. Пере- гінському тепер Рожнятівського р-ну (1941—1943). Пройшов вишкіл у Карпатах (1944).
БОДНАРУК ЮРІЙ (30.08.1944, с. Підгірки Калуського р-ну) - військовий, підполковник ВПС. Кандидат техн. наук (з 1987). Закінчив Харківське авіаційно-технічне уч-ще (1965) і Київське вище воєнне авіаційне училище (1973). Працював в лабораторії, а після захисту дисертації — викладачем „Теорії авіаційних двигунів".
БОДНАРЧУК РОМАН (07.09.1953, с. Підгірки Калуського р-ну) —журналіст. Член Спілки журналістів України (з 1979). Закінчив фак-т журналістики Львівського держ. ун-ту ім. І. Франка (1976). Кореспондент, гол. редактор Івано-Франківського обл. радіо (1976—1996). Керівник прес-служби голови Івано-Франківської обл. держ. адміністрації (1996-1997). Голова комітету інформації Івано- Франківської обл. держ. адміністрації (1997—1999). З 1999 р.— директор обл. телебачення „Галичина".
БОЙЧУК МИХАИЛО (03.10.1958 с. Битків Надвірнянського р-ну) — священник УГКЦ (з 1989). Закінчив Московську духовну семінарію (1984). Парох церкви Косми і Дем'яна у с. Войнилові Калуського р-ну (1984—1989). З весни 1989 р.— священник церкви Стрітення Господнього у Підгірках.
БОЦЯН КИПРІЯН (14.10.1886, с. Підгірки Калуського п-ту - 23.10.1972, там же) — активіст громад, життя. Член відділу філії читальні „Просвіти" (1906—1914), аматорського гуртка підгірківської „Просвіти" (1923—1928). Скарбник, а після голова читальні „Просвіти" у Підгірках (1929—1932). Один з ініціаторів будівництва Народного дому в Підгірках (1935—1939).
БУДЗАН ІГОР (16.08.1956, с. Підгірки Калуського р-ну) - священник. Закінчив Ленінградську дух. семінарію (1982). Парох сіл Солуків, Якубів і Діброва Долинського р-ну (з 1982). З 1990 — священник УПЦ КП (там же).
БУДЗАН ОЛЕКСА (24.10.1930, с. Підгірки Калуського п-ту) - довголітній дяк цекви Стрітення Господнього у Підгірках. За праг¬нення повернути громаді храм переслідувався радянською і кому¬ністичною владами. Врятував багато церковних цінностей. Активний у громад, житті Підгірок.
БУРАК ВОЛОДИМИР (підп. псевдо „Вир"; 1911, с. Підгірки Калуського п-ту — ?, 1944, Калуш) — керівник антинімецького під¬пілля у Підгірках (1943—1944). Член ОУН. Закінчив учительські курси у Станіславі. Активіст громад, життя. Заарештований гестапо весною 1944 р. Замучений гестапівцями у Калуші.
ВІДОНЯК ІВАН (17.02.1894, Калуш - ?, 1977, там же) — ди¬ригент і самодіяльний композитор. Керував сільськими хорами у селах Студійці, Підгірках і Мислові Калуського п-ту (1935-1939).
ВІТОВСЬКИЙ ЯРОСЛАВ („Зміюка", „Андрієнко"; 07.07.1919, с. Брошнів — 29.04.1947, м. Київ) — відомий діяч ОУН-УПА. Проживав у Підгірках Калуського п-ту (1942—1944). Працював лісничим. З весни 1944 р.— В ПІДПІЛЛІ.
ВОЛОДЬКІНА ГАННА (дів. прізв. Климишин; 28.06.1953, Караганда, Казахстан) — секретар Калуської міської ради (з 1998). Голова громад, ради у Підгірках (з 2000). Закінчила Львівський сільсько-господарський ін-т (1992). Активістка місцевого осередку
Руху (з 1990). Депутат Калуської міської ради ІІІ-го дем. скликання (з 1998; від мікрорайону Підгірки).
ВОРОНА МИХАЙЛО (10.11.1914, с. Підгірки Калуського п-ту — 05.10.1975, Рочестер, США) — громад.—політ, діяч. Член ОУН. Закінчив кооп. курси при філії тов. „Сільський господар" у Калуші (1936). В'язень польської політичної тюрми Береза Картузька (1938—1939). У 1942—1945 рр.— на примусових роботах у Німеччині. З 1949 р. проживав у США. Активний член СУМу, Нар. дому і спорт, т-ва. Діяльний член укр. громади у Рочестері. Похований на місцевому цвинтарі.
ГАЛІЙ МИХАЙЛО (08.11.1958. с. Підгірки Калуського р-ну) - підприємець. Навчався у восьмирічній школі в Підгірках (1966— 1974) і Калуській СШ № 1 (1975-1976). Закінчив Київський держ. пед. 1Н-Т (1981) та технологічний технікум (1990, там же). Підприємницькою діяльністю займається з 1993 р. Власник крамниці „Орхідея", кафе „0рхідея-2000" у Підгірках. Меценат і добро¬чинець. Допомагає малозабезпеченим і багатодітним сім'ям, громад, організаціям, сприяє розвитку спорту (все у Підгірках). Депутат Калуської міської ради ІІІ-го дем. скликання (від мікрорайону Підгірки; з 1998).
ГОРАК РОМАН (17.01.1942, м. Городок Львівської обл.) - укр. письменник і науковець. У калуському часописі „Дзвони Підгір'я" (1995, № 76—85) надрукував дослідження „Рід Онуфрія Франка". Недноразово бував у Підгірках, виступав перед громадськістю. Пра¬цює директором літературно-меморіального музею І. Франка у Львові.
ГОРДІЙ ВАСИЛЬ (16.02.1956, Комі АРСР, Росія) - підпри- ємець. Закінчив Івано-Франківський ін-т нафти і газу (1979). В Під¬гірках з 1977 р. Працював начальником конструкторського бюро заводу „Карпатнафтомаш" (1961—1992). Дир-р ТЗОВ „ГоБа" (1992-1994) і ПП „Водолій" (1995). З 1995 р.— директор ТзОВ „Сапфір". Воротар місц. футбольної команди (1978—1985). Доброчинець. Допомагає фінансово громад, організаціям Калущини і малозабезпеченим землякам. Депутат Калуської міської ради 1-го дем. скликання (з 1990).
ГУЦУЛЯК ЕРАСТ (1930, м. Рівне) — відомий бізнесмен, гро¬мад. діяч і меценат (м. Етобіко, Канада, Онтаріо). Син Михайла
Гуцуляка. 1940 р. з батьками переїхав на проживання з Рівного у Калуш. Проживав з родиною в с. Підгірках біля Калуша (1940—1941). Виїхав на Захід. З 1949 р. проживає у Канаді. Неодноразово бував в Україні, в т. ч. у Калуші.
ГУЦУЛЯК МИХАИЛО (15.07.1894-26.08.1976, Канада) - громад.—просвіти, діяч і педагог. Батько Е. Гуцуляка. В 1940 р. переїхав з Рівного на Калущину. Осінь 1940 — весну 1941 рр. про¬живав у с. Підгірках Калуського р-ну. Працював у Калуші (1940—1944). Емігрував. Помер у м. Ванкувері, Канада. Одна з ву¬лиць Калуша носить ім'я д-ра М. Гуцуляка.
ДАНІВ СЕРГІЙ (23.08.1975, м. Калуш-Підгірки) - спортсмен. Закінчив Львівське уч-ще олімпійського резерву (1992). Грав за основний склад команд „Карпати" (Львів) та „Скала" (Стрий) (1992—1994). Навчався у Львівському ін-ті фіз. культури. Виступав за укр. футбольну команду „Тризуб" (м. Філадельфія, США). Сту¬дент економ, ф-ту ун-ту в м. Вінстон-Фален (США). Виступає за футбольну команду ун-ту.
ДЕМИДЮК МИКОЛА (23.05.1946, с. П'ядики Коломийсь¬кого р-ну) —диригент. Засл. працівник культури України. Керівник нар. самод. чол. хор. капели „Прометей" при Будинку культури у Підгірках (1978—1983). Проживає у м. Богородчани Івано-Франків- ської обл.
ДУМІНКЕВИЧ СТЕПАН (09.04.1920, с. Підгірки Калусь- кого п-ту) — педагог і диригент. Закінчив курси диригентів при музичному училищі ім. Д. Січинського (1956). Керівник і диригент молодіжного хору при клубі с. Підгірки Калуського р-ну (1957- 1959). Організатор чоловічого хору (1960, там же). Диригент шкільного хору при Підгірківській восьмирічній школі (1955-1976) та церковного хору при Храмі Стрітення Господнього у Підгірках
(1989-1990).
ЗВАРУН ВОЛОДИМИР (09.06.1928, с. Красне тепер Рож- нятівського р-ну) — диригент і педагог. Закінчив Львівську держ. консерваторію ім. М. Лисенка (1966). Диригент нар. чол. хор. капели „Прометей" у Підгірках (1960—1967).
ІВАНИЦЬКА ЛІДІЯ (06.01.1938, м. Надвірна) — педагог. Закінчила Львівський держ. ун-т ім. І.Франка (1960). Викладала географію у школах міста Калуша. Секретар Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках (з 1993). Працює директором Музею- оселі родини І. Франка у Підгірках (з 1992).
КАЛИНІЙ ВОЛОДИМИР („Артем"; 1923, с. Сваричів тепер Рожнятівсь-кого р-ну — 06.09.1945, бл. с. Підгірки Калуського р-ну) — провідник ОУН Калуського надрай, проводу ОУН (1945). Загинув у криївці разом з „Черемошем" (І. Магасом) та іншими. Похоронений на цвинтарі в Підгірках.
КАПЕЦЬ ІГОР (10.05.1951, с. Підгірки Калуського р-ну) - му-зикант. Закінчив Івано-Франківське муз. уч-ще ім. Д. Січин- ського (1972). Служив, а пізніше працював у військовому оркестрі (м. Щолоково Московської обл.). Проживає у м. Москві (Росія).
КАПЕЦЬ ПАВЛО (1883, с. Підгірки Калуського п-ту — 02.11.1958, м. Хабаровськ, Росія) — громад.—просвіти, діяч. Служив у австр. армії та УГА. Нагороджений медаллю за врятування офіцера. Організатор аматор, гуртка при філії т-ва „Просвіта" у Підгірках Калуського п-ту (1922—1926), диригент сільського хору. (1926— 1930, там же). Активіст філії тов. „Сіл. господар' ' (1930-1939; там же). Вивезений з родиною у Сибір (1948). Помер на засланні.
КАСПРИШИН ЗОРЯНА (12.11.1959, с. Підгірки Калуського р-ну) —науковець і педагог. Кандидат філол. наук (з 1990). Закін¬чила восьмирічну школу в Підгірках (1974), Навчалась на філо¬логічному ф-ті Львівського держ. ун-ту ім. І. Франка (1976—1980). Доцент кафедри „Укр. розмовна мова" (з 1993) того ж ун-ту. Автор ряду праць з мовознавства, надрукованих у спеціалізованих журналах.
КОГУТ БОГДАН (10.03.1957, с. Підгірки Калуського р-ну) - спортсмен. Перший майстер спорту з боксу в Калуші (з 1980). Закінчив Підгірківську восьмирічну школу (1972) та Калуську СШ № 3 (1974). Навчався у Львівському держ. ін-ті фізичної культури (1974—1978). З 1978 по 1980 рр. працював тренером з боксу в обл. раді добровільного спорт, т-ва „Авангард". У 1980— 1992 рр.— тренер у спорткомплексі „Будівельник" (м. Калуш). З 1992 р. директор ДЮСШ „Сокіл" (там же).
КОГУТ ІВАН (06.10.1923, с. Підгірки Калуського п-ту) - ко¬оператор і меценат. Проживає у Канаді (м. Торонто). Вперше побував у рідному селі в 1992 р. Засновник першої на Калушині
Кредитової спілки ім. Я. Стецька (1993). Учасник багатьох громад, акцій на Калущині. Зустрічався з міськрайонними осередками „Просвіти", Руху, членами Братства вояків УПА Калущини ім. полк. В. Андрусяка.
КОГУТ ІВАН (12.11.1950, п. Четверта Кузнечина Хабаровськ¬ого краю, Росія) — священник. Закінчив Івано-Франківський теологічно-катехитичний дух. ін-т (1992). Парох сіл Угринів Старий, Копанки, Довпотів і Довга Войнилівська Калуського р-ну (1989— 1994). З 1994 р.— декан Перегінського деканату, отець-мітрат, па¬рох церкви Різдва Пресвятої Богородиці в с. Перегінське Рожнятів- ського р-ну.
КОГУТ МИКОЛА (20.04.1909, с. Хотінь Калуського п-ту - 27.05 1961, там же) — диригент. Керував чол. хором філії читальні „Просвіта" у с. Підгірках Калуського п-ту (1930-1933).
КОГУТ МИКОЛА (27.07.1958, с. Підгірки Калуського р-ну) - краєзнавець і бібліограф. Досліджує історію Калущини (з 1990). На сторінках обл. і місцевої преси надрукував більше 350 краєзнавчих розвідок. Автор книг „Калущина в іменах" (1998) і „Повстанська доля Байрака" (1999).
КОГУТ ПЕТРО (12.07.1936, с. Підгірки Калуського п-ту) - військовий. Закінчив воєнно-хімічне уч-ще (м. Кострома, Росія; 1958). Навчався у Московській воєнно-хімічній академії (1961— 1967). Проходив військову службу в м.Ростові-на-Дону (Росія), Угорщині, м. Вологді (Росія) і Лівії. Проживає у м. Вологді.
КОЗАК ІВАН (01. 04.1854, с. Височанка, р-н Калуша - 1935, с. Підгірки Калуського п-ту) — священник москвофільського нап¬рямку. Закінчив Львівську дух. семінарію. Висвятився 1882 р. Парох у с. Підгірках К.п. (1887—1935). Засновник „Общества ім. М. Кач- ковського" (1887). Підтримав ініціативу будівництва нової церкви Стрітення Господнього у Підгірках (1889—1899). Храм освячено 15.02.1899 р. В'язень австр. концтабору Талергоф (1914-?). Похований з дружиною Олександрою і дітьми на сільському цвинтарі в Підгірках.
КОЛОМИЄЦЬ ОЛЬГА (01.04.1918, Київщина - 25.06.1975, м. Київ) — педагог і художник. Вчитель укр. мови та л-ри, а після — завуч Підгірківської семирічної школи Калуського р- ну (1944-1948).
Підтримувала зв'язки з укр. підпіллям. Заарештована 1948 р. Засуджена на 10 років. Після ув'язнення проживала у Києві. Гарно малювала. Багато своїх робіт подарувала жителям Підгірок.
КОС АНДРІЙ (1864, с. Підгірки Калуського п-ту - 25.03.1918, м. Калуш) — відомий адвокат і громад.-просвіти, діяч. Один з кра¬щих правників Галичини. Закінчив правничий фак-т Львівського ун¬ту. Посол до австр. парламенту (1900—1904). З 1907 р,— голова тов. „Просвіта" на Калущині.
КРАЙНИК МИХАЙЛО (18.05.1954, с. Підгірки Калуського р-ну) — музикант. Закінчив Дрогобицьке музичне училище. Нав- чався у Київській держ. консерваторії ім. П. Чайковського (1974— 1979). Працює музикантом Держ. симфонічного оркестру (м. Київ).
КРИМСЬКИЙ ІВАН (05.10.1949, с. Коростовичі Галицького р-ну) — педагог і диригент. Закінчив Рівненський держ. ін-т культури (1976). Диригент нар. чол. хор. капели „Прометей" при Нар. домі „Просвіта" ім. А. Могильницького у Підгірках (з 1976). Працює викладачем у Калуському держ. училищі культури (з 1976).
КУРНИК ЛЮБОВ (13.10.1957, с. Підгірки Калуського р-ну) - педагог і музикант. Закінчила Львівську держ. консерваторію ім. М. Ли- сенка (1983). Керівник оркестру нар. інструментів при Нар. домі „Просвіта" у Підгірках (з 1990). Працює викладачем класу баяна Калуської муз. школи № 1.
КУРОВЕЦЬ ІВАН (17.01.1863, Львівщина - 13.05.1931, м. Львів) — відомий лікар, громад.—просвіти, діяч і посол. Студіював медицину у Віденському ун-ті. Практикував у Калуші (1887-1918). Засновник філії і перший голова читальні „Просвіта" у с. Підгірках Калуського п-ту (1906).
КУРТАШ МИХАЙЛО (06.05.1947, с. Брошнів Рожнятівсь¬кого р-ну) — голова громад, ради у Підгірках (1992—2000). Закін¬чив Львівський сільськогосподарський ін-т (1979). У Підгірках проживає з 1971 р. Член місцевого осередку Руху (з 1989), наглядо¬вої Ради Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках (з 1998).
ЛУЧКО ОСИПА (17.04.1925. с. Підгірки Калуського п-ту) -
учасниця нац.-визвольних змагань і політв'язень. Член самоосвітніх гуртків молоді при читальні „Просвіта" (1936—1939), мішаного хору в Підгірках (1941—1943). Підтримувала зв'язки з укр. підпіллям (1944—1950). Вперше заарештована НКВД у 1944 р., вдруге — 1950 р. Засуджена на 25 років. Приятелька з сибірських концтаборів укр. поетеси і громад, діячки О. Дучимінської (1883—1988). Хранителька 14 поезій О. Д. Член місцевого осередку Руху в Під¬гірках (з 1989), членкиня Союзу українок (з 1991).
МАГАС ІВАН (1918, с. Підгірки Калуського п-ту - 06.09.1945; бл. с. Підгірки) — громад.—просвіти, діяч; вояк УПА. Активіст аматор, гуртка (кер. П. Мисюра), соліст хору читальні „Просвіта" (дир. В. Смольський). Капітан команди копаного м'яча (1940- 1943). Один з організаторів самоосвітніх гуртків для молоді (1936- 1939). Учасник дух. оркестру при філії „Просвіти" (1935—1939). Від осені 1943 р. в рядах УПА. Провідник ОУН Калуського рай. проводу (1944—1945). Загинув у криївці. Похований на цвинтарі в Підгірках.
МАГАС МИХАЙЛО (13.10.1952, с. Підгірки Калуського р-ну) - голова Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках (з 1998). Закінчив Дрогобицький нафтовий технікум (1971), Член Наглядового комітету Кредитової спілки ім. Я. Стецька (1993—1998). Депутат Калуської міської ради І і II дем. скликань (1990-1998; від м-ну Підгірки). Тренер місц. футбольної команди (1977-1981).
МАЗУР БОГДАН (26.09.1930, с. Вер хня Калуського п-ту) — голова Калуського міськрай. об'єднання ветеранів України ( з 1996). Зв'язковий УПА (1944—1947). Восени 1947 р. виселений з родиною в Караганду (Казахстан). У Підгірках проживає з 1965 р. Голова осередку Руху в Підгірках (1989—1993). Заступник голови Кредитової спілки ім. Я. Стецька (1991-1993). Член КУНу (з 1992). Депутат Калуської міської ради 1-го дем. скликання (1990-1994).
МЕЛЬНИК ІГОР (19.05.1960, с. Підгірки Калуського р-ну) - музикант. Закінчив Підгірківську восьмирічну школу (1975) і Дро¬гобицьке муз. училище (1960). Навчався у Київській держ. консер¬ваторії ім. П. Чайковського (1982—1987). Працює у Театрі опери і балету для дітей та юнацтва (м. Київ; з 1988).
МЕЛЬНИК ЯРОСЛАВ (28.05.1956, п. Коркіно Челябінсь- кої обл., Росія) — начальник Рівненського обл. управління культури (з 1992). Засл. працівник культури України (з 1995). Закінчив Київ¬ський держ. ін-т культури (1979). Заст. директора Рівненського обл.
драмат. театру, а після — директор обл. театру ляльок (там же;
1985-1992).
МИРОН ОЛЬГА (17.02.1957, ст. Мухінська Амурської обл., Росія) — заступник начальника Калуської об'єднаної держ. подат¬кової інспекції (з 1990). Закінчила Тернопільський фінансово-економ. ін-т (1961). Працювала інспектором у Калуському рай. фінансовому відділі (1976—1990). Проживає у м. Калуші (Підгірках).
МИСЮРА ПЕТРО (1904. с. Підгірки Калуського п-ту - 1944, Станіслав) — громад.-просвіти, діяч. Керував молодіжним аматор¬ським гуртком (1936—1938), соліст чол. хору (1930—1938), член гуртка „Пласту" (1929—1933). Керівник антинімецького підпілля у роки війни (1941—1943). Заарештований гестапо 20 грудня 1943 р. Розстріляний весною 1944 р. в станіславськш тюрмі.
МИХАЙЛІВ РОЗАЛІЯ (10.01.1940, с. Завадка Калуського р-ну) — педагог і диригент. Засл. працівник культури України. За¬кінчила Львівську держ. консерваторію ім. М. Лисенка (1970). Працювала вчителем Калуської муз. школи (1963—1976). Диригент чол. нар. хор. капели „Прометей" при Будинку культури у Підгірках (1968—1976). З 1976 р.— вчитель музичної школи № 1 м. Івано- Франківська.
МИХАЙЛОВСЬКИЙ РОСТИСЛАВ (10.05.1957, м. Но-
рильськ, Росія) — педагог, дослідник історії футболу Калущини. Підготував до друку книгу „Підгорецький футбол. З минулого у майбутнє" (2000). Проживає в с. Негівцях Калуського р-ну.
МІРОШНИЧЕНКО ЗЕНОВІЯ (01.09.1946, с. Підгірки Ка- луського р-ну) — педагог. Заслужений вчитель України (з 1989). Відмінник народної освіти (з 1986). Закінчила Івано-Франківський держ. пед. ін-т ім. В. Стефаника (1970) і пед. ін-т ім. М. Горького (м. Київ, 1983). Працює заст. директора Калуської спецшколи- інтернату для слабочуючих дітей (з 1992).
МОГИЛЬНИЦЬКИЙ АНТІН (03.03.1811, с. Підгірки Ка- луського п-ту —13.08.1873, с. Яблінка п-т Богородчани) — свя¬щенник УГКЦ, відомий поет, просвіти, діяч і посол. Народився у священничій родині. Навчався у гімназіях Станіславова, Бучача, Чер¬нівців і Пешта (Угорщина). Студент богословського ф-ту Львівської дух. семінарії (1836—1840). Парох у с. Хутарі Стрийського п-ту (1840—1844), Збора біля Калуша, капелян у с. Комарові недалеко Галича. З 1859 р.—богородчанський капелян і священник у с. Бабче п-ту Богородчани. Автор балади „Русин вояк" (1848-1849), поеми „Скит Манявський" (1852, ч. І, 1859 — дві пісні до ч. 2), поезій „Голос радости" (1838), „Рідна мова" та інших. Весною 1848 р. приїжджав на Калущину, був у Підгірках. Відвідав могилу батька о. Степана М. на місцевому цвинтарі. Збирав етнографічні матеріали калуських бойків. Планував надрукувати їх у галицькій пресі. Посол до крайового сейму та делегат до Держ. Ради у Відні (1861). 1986 р., до 155-х роковин від дня народження о. А. М. на фасаді Будинку культури у Підгірках, відкрито меморіальну дошку землякові. З 1994 Р. Нар. дім „Просвіта" Підгірок носить ім'я А. М. Одна з перейме¬нованих вулиць носить ім'я А. Могильницького.
НОСИК ІВАН (07.05. 1971, с. Підгірки Калуського р-ну) - священник УГКЦ. Закінчив Івано-Франківський теологічно-кате- хитичний дух. ін-т (1996). Парох сіл Середнє і Дубовиця Калуського р-ну (з 1996).
ОВЧАР МИРОСЛАВА (11.12.1965, с. Підгірки Калуського р-ну) — музикант. Закінчила на відмінно Івано-Франківське муз. уч-ще ім. Д. Січинського (1986). Навчалась у Київській держ. кон¬серваторії ім. П. Чайковського (1987—1992). Працює музикантом оперного театру в м. Каїрі (Єгипет).
СМОЛЬКА ФРАНЦІШЕК (1810; с. Підгірки бл. Калуша - 1899, ?) — польський політ, діяч, правник. Член т-ва „Молода Поль¬ща". За революційну діяльність засуджений до страти. Помилуваний у часи „весни народів ' 1848 року. Очолював польський рух у Галичи¬ні. Пізніше — голова палати послів до австр. парламенту. В 1848 Р. приїздив у Підгірки, побував у Калуші. В часи політ, діяльності ставився стримано до галицьких українців.
СМОЛЬСЬКИЙ ВАСИЛЬ (1915, с. Підгірки Калуського п-ту — ?) — громад.—просвіти, і спорт, діяч. Брат Г. і X. Смольських. Закінчив гімназію у Яворові. Засновник молодіжного т-ва „Спорт". Диригент мішаного і дитячого хору при філії „Просвіти" (1935 — 1939). Засновник гуртка Пласт. Викладав „руханку" на курсах вихователів „доросту (Калуш, 1938-1939). На вишколі ОУН в Кракові (1939—1941). Вояк укр. дивізії „Галичина" (1943—1944).
Брав участь у бою під Бродами (липень 1944). Повернувся у Підгірки. Подальша доля невідома.
СМОЛЬСЬКИЙ ГРИГОРІЙ (02.12.1893, с. Підгірки Калусь- кого п-ту -01.02.1985, м. Львів) — відомий укр. художник і мис¬тецтвознавець. Член Спілки художників України (з 1958). Закінчив Станіславську гімназію. Засновник аматор, гуртка у Підгірках (1921). Навчався у мистецькій школі О. Новаківського та Львівській Ака¬демії мистецтв (1923—1930). Здійснив творчу поїздку в Італію і Францію. Автор багатьох полотен, присвячених рідним та Підгіркам: „Сестра Ганя" (1923), „Моя мама" (1924), „Мій батько" (1925), „Бойко з Підгірок" (1926), „Грушка у Підгірках" (1932), „Портрет Михайла Франка" (193?), „Марія Капець" (1938—1939), „Підгірки. Загальний вигляд" (?), „Міст. Підгірки" (1956), „Пейзаж. Підгірки" (1962), „Підгірки. Млака" (1970), „Хата Онуфрія Франка" (?), „Підгірки весною" (1960), „Підгірки. Вид на Вістову" (1982). Для підгорецької церкви Стрітення Господнього Г. С. намалював зобра¬ження св. рівноапостольних кн. Володимира і кн. Ольги (1936). Зали-шив спомин про перебування в Підгірках Івана Франка. Вулиця, на якій народився маляр, носить ім'я Григорія Смольського. З 2.12. по 20.12.1999 р. у картинній галереї м. Калуша експонува¬лась виставка робіт відомого маляра-земляка.
СМОЛЬСЬКИЙ ІВАН (08.03.1924, с. Підгірки Калуського п-ту) — племінник укр. художника Г. Смольського. Ініціатор встанов¬лення і один з виконавців пам'ятної стелли, присвяченої відомим землякам з Підгірок Григорію Смольському, Івану Хандрицькому та Андрію Стаднику. Освячення стелли відбулось у сьому річницю незалежності України 24.08.1998 р.
СМОЛЬСЬКИЙ ФИЛИМОН (5.12.1933, с. Підгірки Калусь- кого р-ну — педагог і військовий. Закінчив Чернівецьке військове училище (1955). Служив у м.м. Ковелі Волинської і Славуті Хмельницької обл. (1956—1966). Навчався у Львівському політех¬нічному ін-ті (1967—1971). Працював викладачем на військовій кафедрі (там же; 1971—1983). Знає досконало німецьку мову. Проживає у м. Львові.
СМОЛЬСЬКИЙ ХАРИТОН (1912, с. Підгірки Калуського п-ту — 1979, м. Львів) — активіст громад, життя. Брат В. і Г.
Смольських. Автор нарису „Історія Підгірок" (Калуш, Під прапором „Просвіти", 1937).
СМОЛЬСЬКИЙ ЯРОСЛАВ (06.06.1922, с. Підгірки Калусь- кого п-ту) —педагог і громад, діяч. Член ОУН. Емігрував. З 1949 р. проживає у Манчестері (Великобританія). Працював вчителем укр. недільної школи. Активний серед членів укр. громади Манчестера. Довголітній дописувач до газети „Укр. думка" (м.Лондон). В 1993 р. побував у рідному селі Підгірках, Калуші. Зустрічався з активістами міськрай. об'єднання т-ва „Просвіта", членкинями Союзу українок, членами Братства вояків УПА Калущини РУХу.
СОБОТА КАРОЛЬ, старший (29.02.1808, ? - 16.02.1898, с. Підгірки Калуського п-ту) — дідич у Підгірках, поляк за націо¬нальністю. У документах того часу записано: „...власник дібр у Підгірцях, маршалок калуської повітової ради, почесний мешканець міста Калуша". Сприяв у будівництві храму Стрітення Господнього у Підгірках (1889—1898). Записав грунт під церкву, дозволив брати безплатно дерево із панського лісу для побудови храму. Оплатив із власних коштів одну шосту від суми вартості нового храму. Із вдячності громада Підгірок поховала К.С. біля церкви.
СТАДНИК АНДРІЙ („Бистрий", „Чорт"; 1914, с. Завій Калуського п-ту — 1947, бл. с. Луги тепер Рожиятівського р-ну) — сотенний УПА (1945—1947). Закінчив школу в Підгірках і пекарські курси у Калуші. Активіст філії читальні „Просвіта" (Підгірки; 1934—1939). З весни 1943 р. у рядах УПА. Командир боївки СБ, що діяла в районі Ясеня і Перегінська (1944—1945). Командир сотні „Бистриця" (вд. 85; 1945-1947).
СТАДНИК-ШЛЕМКО ІРИНА („Рута"; 1912, с. Завій Ка- луського п-ту — 1944, м. Станіслав) — педагог і громад.-просвіти, діячка. Зв'язкова УПА (1944). Сестра А. Стадника-"Бистрого". Закінчила Львівську гімназію (1932). Пластунка. Вихователька „доросту" в Калуші. Диригент, разом з В. Смольським дитячого хору „Рідної школи" у Підгірках (1934—1937). Куратор „Рідної школи" у Калуші (1937—1939). Викладач диригування на курсах диригентів при філії „Просвіти" у Калуші (?—1939). Підтримувала зв'язки з укр. підпіллям (1944). Заарештована НКВД. Розстріляна у Ста- ніславській тюрмі.
ТЕРПАК ДМИТРО (21.09.1918, с. Березове п-ту Ясло, тепер територія Польщі — 02.06.1995, с. Підгірки Калуського р-ну) — кооператор. Закінчив торгівельну школу в м. Ясло (1939). У Під- гірках Калуського р-ну проживав у 1946—1995 рр. Працював у Калуській пекарні (1947—1949). З 1950 р. перейшов у районну ко¬операцію. Від 1958 р. по 1987-й р.— голова Калуської райкооперації. Голова Кредитової спілки ім. Я. Стецька у Підгірках (1993—1994).
ТИМКІВ ІВАН (1884, с. Вер хня Калуського п-ту — 1980, м. Калуш) — священник. Одружений з Ярославою із Коритовських. Парох церкви Стрітення Господнього у с. Підгірках Калуського р-ну (1941—1962). 1946 р. перейшов у православ'я. Пізніше — парох у с. Мостище Калуського р-ну. Похоронений на старому цвинтарі у Калуші.
ФЕДОРИШИН ВОЛОДИМИР (30.05.1933, с. Дички Рога-
тинського п-ту) — ініціатор і виконавець робіт по встановленню каплички св. кн. Володимира Великого у Підгірках (1996). Освячення відбулось у п'яту річницю незалежності України
(24.08.1996).
ФЕДОРКО БОГДАН (04.05.1947, с. Підгірки Калуського
р-ну) — автор проектів і один з виконавців робіт по спорудженню хрестів — біля храму Стрітення Господнього (1988; до 1000-ліття хрещення Русі); біля криниці в центрі м-ну Підгірки (1990), стрілецької могили на місці перезахоронення земляків-вояків УПА (1993; разом з Я. Андибуром та І. Петрівим); нової дзвіниці (1996-1998); церковної огорожі (1999). Навчався у Львівському училищі прикладного і декоративного мистецтва (1967- 1969). Виконавець власних гумористичних творів, учасник нар. самод. хор. капели „Прометей".
ФЕДОРКО ЛЮБОВ (08.09.1950, с. Підгірки Калуського р-ну) -
головний бухгалтер управління культури Калуського міськвиконкому (з 1983). Закінчила Чернівецький фінансовий технікум (1985). Скарбник церковного комітету храму Стрітення Господнього у Під¬гірках (з 1996).
ФРАНКО ІВАН (27.08.1856, с. Нагуєвичі Дрогобицького п-ту - 28.05.1916, м. Львів) — відомий укр. письменник, вчений і громад.—політ, діяч. Ф. І. неодноразово приїжджав у Підгірки, де з 1904 р. проживав з родиною його брат Онуфрій. Зустрічався із селянами, давав поради. Із Ф. І. знався житель села Стефан Смольський. Син його — маляр Григорій С.— автор картини „Арешт І. Франка у 1880 р.", а також споминів про І.Франка. Останній раз побував у Підгірках на похороні брата Онуфрія 28.07.1913. 27.08.1956 р., до 100-х роковин від дня народження Ф. І. в околиці Підгірок відкрито пам'ятник Франку (скульптор И. Николишин). У 1979 р. біля Будинку культури у Підгірках, відкрито нове погруддя Каменяра (автор. Я. Чайка). 1992 р. при сприянні міського голови Калуша Р. Сушка відчинив свої двері Музей-оселя родини Івана Франка. В серпні 1999 р. відкрито пам'ятну дошку на хаті племінника письменника Антона Франка. Дошка присвячена перебуванню в Підгірках І. Я. Франка.
ФРАНКО ІВАН („Кожем'яка"; 02.09.1919, с. Підгірки Ка¬луського п-ту — 15.06.1945, там же) — політвиховник, референт пропаганди Калуського рай. проводу ОУН (1945). Внук Онуфрія Франка. Закінчив школу в Підгірках і будів. технікум у Станіславі (1940). Перебував в рядах червоної армії (1941-1945). В рядах УПА з весни 1945 р. Похоронений на цвинтарі у Підгірках.
ФРАНКО МИХАЙЛО (03.07.1900, с. Нагуєвичі Дрогобиць¬кого п-ту — 12.01.1950, с. Підгірки Калуського р-ну) — активіст громад, життя. Син Онуфрія, племінник І. Франка. В 1904 р. разом з батьками переїхав на проживання у Підгірки біля Калуша. Один із засновників т-ва „Луг", кооперації; член амат. гуртка при філії „Просвіти". Листувався і І. Франком, його дружиною Ольгою та синами Петром і Тарасом. Родина Каменяра неодноразово приїздила у гості до Ф. М. в Підгірки.
ФРАНКО ОКСАНА (19.03.1939, с. Підгірки Калуського п-ту) - науковець. Кандидат історичних наук (з 1985). Внука Онуфрія Франка, дочка Омеляна-Володимира Ф. Закінчила істор. ф-т Львіського держ. ун-ту ім. І. Франка (1960). Працювала у Цент¬ральному істор. архіві в Києві (1961—1975). Завідувач архіву Ін-ту археології АН УРСР (1975 — 1990). Доцент кафедри історії України та етнографії Львівського держ. ун-ту ім. І. Франка (з 1991). Автор більше 100 наук, праць. В 1997 р. у вид-ві ВУАН в США у серії „Джерела" вийшла монографія „Федір Вовк". Ініціатор відкриття
Музею-оселі родини Івана Франка у Підгірках (1992). Почесний громадянин м. Калуша (з 1997).
ФРАНКО ОМЕЛЯН-ВОЛОДИМИР (20.08.1906, с. Під¬гірки Калуського п-ту — 13.10.1981, там же) — наймолодший син Онуфрія Франка, племінник Івана Ф. В дитячі роки зустрічався з Каменярем. Неодноразово виступав із споминами про І. Франка. Голова товариства „Луг" (1931-1934), активіст просвіти, життя філії „Просвіти" у Підгірках. Був присутній на відкритті пам'ятника Іванові Франку на його могилі (Личаківський цвинтар у Львові; 1936). 30.08.1992 р. в хаті 0.-В. Франка та його дружини Анни з Тацуняків, при сприянні міської влади, відкрито Музей-оселю Івана Франка.
ФРАНКО ОНУФРІЙ (21.06.1861, с. Нагуєвичі Дрогобиць¬кого п-ту — 28.07.1913, с. Підгірки Калуського п-ту) — молодший брат Івана Франка. У 1903 р. брати І. та О. Франки купили спільно землю з будівлями в с. Підгірки біля Калуша. Весною 1904 р. Онуф¬рій переїхав сюди із сім'єю. Іван Франко із дружиною Ольгою, діть¬ми Петром, Тарасом і Ганною часто відвідували брата Онуфрія у Підгірках. Ф. О. похоронений на місцевому цвинтарі. Діти Ф. О. були активними у громад, житті села, брали участь у русі опору 1940-х років.
ФРАНКО ТАРАС (09.05.1889-13.11.1971, м. Київ) - вче-
ний, історик, літературознавець. Син І. Я. Франка. Автор художніх полотен „Підгірки. Провісник сльоти" (1962), „Підгірки" (1963), „Панський двір у Підгірках" (1965). Ці картини експонуються у му¬зеї родини І. Франка у Підгірках. Неодноразово приїжджав у с. Під¬гірки Калуського р-ну.
ХАНДРИЦЬКИЙ ІВАН (1886, с. Підгірки Калуського п-ту - 1939, с. Ясіня, Закарпаття) — педагог. Закінчив школу в Підгірках і Станіславську гімназію (1907). Активіст філії товариства „Просвіта" (1907—1912). Служив в австр. армії. Брав участь у 1-й світовій війні (1914—1918). З листопада 1918 р. в^іядах УГА. У 1920 р. перейшов у Закарпаття. Інтернований у таборі Иозефов (1920—1922). Вчителю¬вав у с. Ясіня, Закарпаття (1923—1939). Точна дата смерті невідома.
ЧАЙКА ЯКІВ (10.04.1918, с. Бродки тепер Миколаївського р-ну, Львівщина) — укр. скульптор. Народний художник України (з 1968).
Автор пам'ятників Іванові Франку у Львові (1964), Тарасу Шев¬ченкові в Калуші (1986) та нового погруддя Івана Франка в Підгірках (1979; біля Будинку культури). Останній відреставрований і освячений 27.08.1999 р.
ПІСЛЯМОВА
Перегорнута остання сторінка книги. Перед читачами постав перший літопис Підгірок. Здавна тут вирувало людське життя. З не¬величкого поселення початку XV століття Підгірки з часом перетворились у великий населений пункт. З 1972 року — в складі м. Калуша.
Місцеве українське населення, незважаючи на багатовікове іноземне гноблення, зберегло самобутню бойківську культуру і пра¬батьківську мову. Мої земляки ніколи не мирились із панським та іноземним поневоленням. Це найяскравіше проявилось під час повстання на Калущині під проводом полковника Івана Грабівського у вересні-грудні 1648 року; на початку XX століття, коли постала на теренах Галичини ЗУНР, під час руху УПА. Багато жителів Підгірок стали тоді в обороні української державності. Є їхня частка у тому, що. ми живемо сьогодні — на зламі століть — у вільній і не¬залежній Українській Державі.
Нещодавно виповнилось 590 років першої віднайденої письмової згадки про Підгірки (1408—1998). В книзі „Підгірки: минуле і су¬часне" я подав основні віхи історії села, воскресив із літ минувших славні імена вихідців з Підгір'я. Пам'ятаймо і наслідуймо їх у своїх ділах, множімо славу бойківських Підгірок... Це наш обов'язок перед пам'яттю тих, кого немає з нами.
Автор
СПИСОК СКОРОЧЕНЬ
Австр. — австрійська аматор. — аматорський АН — Академія Наук бл. — біля
Б МУ — будівельно-монтажне управління
буд. — будована, будівельний
ВАТ — відкрите акціонерне товариство
вд. — відділ
вид-во — видавництво
від. — відомий
в-во — воєводство
в/о — виробниче об'єднання
ВПС — Військово-Повітряні сили
в т. ч. — в тому числі
ВУАН — Вільна Українська Академія Наук гол. — головний
греко-катол. — греко-католицька
громад. — громадський
дем. — демократичний (них).
держ. — державний
дир. — диригент
до н. е. _ до нашої ери
д-р — доктор
дух. — духовний, духовий
ДЮСШ — дитячо-юнацька спортивна школа
економ. — економічний
жит. — жителів
засл. — заслужений
заст. — заступник
ЗОШ — загально-освітня школа
ЗУНР — Західноукраїнська народна республіка
ім. — імені
ін-т — інститут
істор. — історичний
кер. — керівник (хору)
кн. — князь
кооп. — кооперативний
л-ра — література
м. — місто
мл. — молодшии
м-н — мікрорайон
мобіл. — мобілізований
МТС — моторно-тракторна станція
муз. — музичне
надрай.- надрайонний
нар. — народний
нім. — німецький
НКВД — Народний комісаріат внутрінніх дєл о. — отець
обл. — область, обласний Онт. — Онтаріо (штат)
ОУН — Організація Українських Націоналістів
пед. — педагогічний
пер. пол. — перша половина
підпл. — підпільне
пл. — площа
п-т — повіт
політ. — політичний
пох. — похований
ПП — приватне підприємство
просвіти. — просвітницький
рай. — районний
р. - рік
р. — ринські (грошова одиниця)
РВК — районний військовий комісаріат
р-н — район
р. н. — рік народження
самод. — самодіяльна
с. — село
СБ — служба безпеки св. — святий СБ — служба безпеки спорт. — спортивний ст. — станція ст. — століття
СУМ — спілка української молоді СШ — середня школа США — Сполучені Штати Америки т-во — товариство
ТзОВ — товариство з обмеженою відповідальністю УГА — Українська Галицька Армія
УГКЦ — Українська грекоко- католицька церква укр. — український ун-т — універститет
УПА — Українська Повстанська Армія
УРСР — Українська Радянська соціалістична респуб-ліка
УСС — Українські січові стрільці
уч-ще — училище
УХДП — Українська Християнсько-демократична партія
філол. — філологічний (их)
ф-т — факультет
хор. — хорова
чол. — чоловік, чоловіча
ДЖЕРЕЛА
Загальні дані
1. Григорів М. Незвичайна околиця //„Дзвони Підгір'я".- 1996.— 10 серпня.
2. Когут М. Рідна сторона // Захід, кур'єр.- 1996.— 12 лютого.
3. Полтавський Г. В селі Підгірках //Зоря Прикарпаття.- 1966.— 28 травня.
З глибини віків
1. Грабовецький В. Історія Калуша. З найдавніших часів до початку XX століття.- Дрогобич: Вид. фірма „Відродження", 1997.— С. 9.
2. Історія міст і сіл УРСР. Івано-Франківська обл.- К., 1971.
3. Смольський X. Історія села Підгірок.- Калуш: Під прапором „Просвіти".- 1937.— Травень.
Перша письмова згадка
1. Грабовецький В. Нариси історії Прикарпаття. З найдавніших часів до кінця XV століття.- Івано-Франківськ, 1992.— Т. І.- С. 121.
2. Домбковський П. Поділ адміністративний воєводства Руського в XV столітті.- Львів, 1939.
3. Когут М. З історії Підгірок // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 29 липня.
Назва села: що криється за нею?
1. Дрогомирецький П. Наші поселення та їх назви // Дзвони Підгір'я.- 1998.— 12 вересня.
2. Процак Р. Таємниці Калуської землі. Про походження назв населених пунктів Калущини // Дзвони Підгір'я.- 1997.— 2 серпня.
Підгірки в середині XV—XVII століть
1. Возз'єднання України з Росією. В 2-х т.— К., 1954.— Т. І.- С. 254.
2. Грабовецький В. Історія Калуша.- Дрогобич: Вид. фірма „Відродження",
1997 - С. 42.
3. Грабовецький В. Селянський рух на Прикарпатті в другій половині XVII ст. і першій половині XVIII ст.— К., 1962.
4. Жерела до історії України-Руси. Т. 2. Матеріали до історії Галичини.-
Львів, 1901- С. 112.
5. Когут М. З історії Підгірок // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 29 липня.
6. Когут М. І піднявся народ за волю: Істор. оповідання з часів повстання на Калущині 1648 року // Кал. Віче.- 1998.— 10 грудня.
7. Зіомгаік §ео§гайс2пу Кгоіезмсімса Ро1зке§о.— ^агзгамса, 1882.
Підгірки у XVIII — початку XX століть
1. Когут М. Духовний храм. Церква Чесного і Животворящого хреста у Підгірках (1750—1899 ) // Дзвони Підгір'я.- 1992.— ЗО липня.
2. Смольський X. Історія села Підгірок.- Калуш, Під прапором „Просвіти".- 1937.— Травень.
3. Згетаіугт кгоіемсзімса Саіісуі і Іосіотегуі (1882—1895).
4. Згетаіугт кгоіемсзімса Саіісуі і Іосіотегуі па гок 1914.— 8і. 683.
Підгірки в часи панської Польщі
1. Зкогомсісіг §тіп Кгесгурозроіііеу Роїзкіеу.- ^агзгамса, 1933.
2. Шематизм королівства Польського. 1920—1930 рр.— Львів, 1938.
Духовний храм
1. Книга пропам'ятна греко-католицької парохії Підгорки, заложену 1888 року, парохом місцевим о. И. Кобилянським.
2. Когут М. Дзвін. Історія І. // Дзвони Підгіря.- 1993. — 12 квітня
3. Когут М. Дзвін. Історія 2. // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 10 липня.
4. Когут М. Духовний храм // Дзвони Підгір'я — 1992.— ЗО липня.
5. Олійник М. Храм Стрітення Господнього (у Підгірках )//Тижневик Гали¬чини.- 1999. — 12 лютого.
6. Процак Р. Церкви калуського краю.- Івано-Франківськ, 1999.— С. 24.
7. Семанів М. Відроджений храм // Дзвони Підгір'я.- 1991.— 7 травня.
8. Шематизм Аьвовской Епархии.- Львів, 1913.— С.173.
Культурно-просвітницьке життя (кін. XIX — пер. пол. XX ст.)
1. Когут М. „Бо молодими ми були". Пласт // Дзвони Підгір'я.-1992.— 1 жовтня.
2. Когут М. Духовий оркестр. // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 9 липня.
3. Когут М. Згадаймо славних хористів // Дзвони Підгір'я.- 1992.— 18 липня.
4. Когут М. „Рідна школа" у Підгірках // Дзвони Підгір'я.- 1995.— 4 квітня.
5. Когут М. Самосвітні гуртки // Дзвони Підгір'я — 1993.— 8 червня.
6. Когут М. Читальня „Просвіти". Народний дім // Дзвони Підгір'я.—1992.— 22 вересня.
7. Смольський X. Історія села Підгірок.- Калуш: Під прапором „Просвіти".- 1937.— Травень.
Родина Івана Франка і Підгірки
 Горак Р. Рід Онуфрія Франка //Дзвони Підгір'я.- 1995.— № 76-85.
 Когут М. З роду Франкового // Новий час.- 1996.— 19 жовтня.
 Криворучко М. Дерево роду Каменяра // Дзвони Підгір'я.- 1992.— 3 грудня.
 Смольський Г. Іван Франко у Підгірках // Жовтень — 1978 — № 8.—
С. 122-123.
 Франко-Ключко А. Іван Франко та його родина. Дзвін.- 1994.— № 2— З - С. 109-145.
 Франко О. Іван Франко і Підгірки // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 26 серпня.
 Франко О. Родина Франків і репресії // Дзвони Підгір'я.- 1992.— 29 серпня.
Під німецькою окупацією
1. Когут М. „Бути українській державі..." // Дзвони Підгір'я.- 1995.— 29 червня.
2. Когут М. Дзвін. Історія 2 // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 10 липня.
3. Когут М. „Вмирати за Україну не страшно". Оповідь 1 // Дзвони Підгір'я.- 1995 - 11 січня.
4. Когут М. „Вмирати за Україну не страшно". Оповідь 2 // Дзвони Під¬гір'я.- 1995.— 17 січня.
За Україну, за її волю
1. Когут М. Мартиролог полеглих за волю України. Село Підгірки Калуського р-ну // Галичина.- 1996.— 7 вересня.
2. Когут М. Поклонімся їм. Вихідці із Підгірок — вояки УПА // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 19 січня.
Музей-оселя родини Івана Франка
1. Витвицька С. У гості ... до Івана Франка // Дзвони Підгір'я.-1995.— 4 квітня.
2. Іванець Р. Відкриття музею-оселі родини Франків у Підгірках // Дзвони Підгір'я.- 1992.— 5 вересня.
3. Іваницька А. Гілка Франкового роду // Дзвони Підгір'я.- 1994.— 13 вересня.
4. Франко 0. Іван Франко і Підгірки // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 26 серпня. 
Народна самодіяльна чоловіча хорова капела „Прометей"
1. Кримський І. Тобі, Україно, наша пісня // Дзвони Підгір'я.-1996.— 20 квітня.
2. Кримський І. Через терни до слави // Дзвони Підгір'я.- 1991.— 16 лютого.
3. Любов калушан — „Прометей" // Дзвони Підгір'я.- 1995.— 28 грудня.
4. Ручанчин Г. Іскра „Прометея" // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 28 лютого.
Народна освіта
1. Гандбух дес Станіславскі.- Львів, 1864.— С. 314.
2. Дзіник ради шкільної крайової у Галіції.- Львів, 1903.— 1923—1938.
3. Когут М. Школа у Підгірках // Дзвони Підгір'я.- 1992.— 22 вересня.
4. Шематизм королівства Галіції і Лодомерії.- Львів.- 1874—1895.
Футбольна слава Підгірок
1. Когут М. Команда копаного м'яча // Дзвони Підгір'я.- 1993.— 12 травня.
2. Когут М. Спортивна слава Підгірок // Дзвони Підгір'я.- 1997.— 1 жовтня.
3. Михайловський Р. Відновили славну традицію //Кал. Віче.- 1998.— 17 жовтня.
4. Михайловський Р. Калущина футбольна // Дзвони Підгір'я.- 1995.— 23 липня.
Кредитова спілка ім. Я. Стецька
1. Криворучко М. Кредитна спілка могутніша за банк //Галичина 18 липня.
2. Побуцька М. Кредитна спілка у Підгірках діє // Дзвони Підгір'я 4 квітня.
Осередок Народного Руху в Підгірках
- 1998 -
- 1995 -
1. Кирилович Л. Внесок підгірчан у загальнорухівську справу // За Україну, за народ.- 1998.— 16 лютого.
ЗМІСТ
Слово до читачів  З
Історія Підгірок — його доля. Петро Дрогомирецький   4
Загальні дані   5
З глибини віків  5
Перша письмова згадка  6
Назва села, що криється за нею  6
Підгірки в середині XV — першій половині XVII століття   7
Підгірки у часи повстання на Калущині під проводом
полковника Івана Грабівського (вересень-грудень 1648 року)   9
Підгірки в другій половині XVII — першій половині XVIII століття ... 11
Село Підгірки у другій половині XVIII — початку XX століття  13
Баденівські вибори 1897 року  16
Жителі Підгірок — вояки легіону Українських Січових Стрільців
та Української Галицької Армії (1914—1920 рр.)  17
Підгірки в часи панської Польщі (1920—1939)   19
Духовний храм   23
Стара церква Чесного і Животворящого Хреста   23
Храм Стрітення Господнього   24
Перше „Визволення" 1939 року   28
Церква в часи німецької окупації  28
Храм Стрітення Господнього у сов'єтські часи   29
Чорний червневий день 1985 року  ЗО
Віщий сон   31
Дзвін. Історія друга   33
Відроджений храм   33
Плебанія   35
Священики Підгірок  38
Святі хрести у Підгірках  41
Культурно-просвітницьке життя у Підгірках (кінець XIX —
перша половина XX стт.)   44
Родина Івна Франка і Підгірки   57
Підгірки в часи першого сов'єтського „визволення" (1939—1941)  64
Під німецькою окупацією (1941—1944)   66
Члени українського підпілля, заарештовані
НКВД і Гестапо (1940-1943 рр.)   72
Підгірки: гаряче літо 1944 року   77
Мобілізовані на фронт   79
Працювали під час війни у сов'єтських трудових таборах   80
Не вмирає той, хто за Україну гине. (Мої земляки —
вояки Української Повстанської Армії)  81
Загинули у лавах Української Повстанської Армії ....   83
Заарештовані НКВД (1944-1948)   96
Жителі Підгірок виселені на спецпоселення     98
Допомагали УПА, але не були репресовані    100
Загинули від рук облавників   100
Музей-оселя родини Івана Франка   101
Народна самодіяльна чоловіча хорова капела „Прометей" . . .  107
Оркестр народних інструментів. (Керівник Любов Курник )  116
Футбольна слава Підгірок  118
Народна освіта   124
Кредитова спілка ім. Ярослава Стецька    130
Осередок Народного Руху в Підгірках   132
Християнська недільна школа   136
Підгірки: хронологія подій   138
Підгірки в іменах    138
Післямова  154
Список скорочень    155
Джерела  158
Когут Микола
К-57 Підгірки: минуле і сучасне.- Дрогобич: Видавнича фірма Відродження", 2000.— 164 с., іл. I8ВN 966-538-051-6
У книзі на основі архівних джерел, подана 590-річна історія села Підгірки Калуського району (з 1972 р,— в складі м. Калуша).
ББК 63 (4 Укр...)
ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЄ ВИДАННЯ Когут Микола
ПІДГІРКИ: МИНУЛЕ І СУЧАСНЕ
Редактор видання В. Савчин Художнє оформлення М. Гаталевича Фото Б. Федорка та І. Пастуха
Президент фірми Петро Бобик Головний редактор Василь Іванишин Літературний редактор Ярослав Радевич-Винницький Технічний редактор Євген Гнатик Відповідальний за випуск Ігор Бабик
Підписано до друку з готових діапозитивів 20.04.2000. Формат
60х847і6- Папір офс. № 1. Офсетний друк. Умовн. друк, арк.9,57. Наклад 1000 прим. Зам. №
Видавнича фірма "Відродження". 293720, м. Дрогобич, вул. Т. Шевченка, 2. Тел.: (03244) 3-73-59. Факс: (03244) 3-72-93.
Львівська книжкова фабрика „Атлас". 290005, м. Львів, вул. Зелена 20. Тел.: (0322) 76-45-80.
Когут Микола
К-57 Підгірки: минуле і сучасне.— Дрогобич: Видавнича фірма Відродження", 2000.— 163 с., іл. I8ВN 966-538-051-6
У книзі на основі архівних джерел, подана 590-річна історія села Підгірки Калуського району (з 1972 р,— в складі м. Калуша).
ББК 63 (4 Укр...)
Автор вдячний о. Михайлу Бойчуку, жителям Підгірок п.п. Осипі Лучко, Олексі Будзану, Ользі Франко, Ігорю Петріву, а також Ростиславу Михайловському за домомогу у збиранні матеріалів до книги
ВИДАНА ПРИ ФІНАНСОВОМУ СПРИЯННІ; Семена і Анни Когутів
Кредитової спілки ім. Я. Стецька (голова М. Магас);
ТзОВ „Гефест ЛТД" (дир. І. Мащакевич);
ВАТ калуський завод „Будмаш" (дир. М. Макар);
ТзОВ „Сапфір" (дир. В. Гордій);
Крамниці „Орхідея" (підпр. М. Галій);
Михайла і Наталії Марунчаків;
парафіян Підгірок
 
..Підгірки: минуле і сучасне" — цс результат багаторічної дослід¬ницької праці Миколи Когута. АіГГОр ВДЯЧНИМ всім, хто причет¬ний ДО ШІДДІІІОІ книги.
 

 



Создан 01 сен 2011



  Комментарии       
Всего 1, последний 6 лет назад
kadry 06 мая 2011 ответить
надзичайно цікава розповідь. Читала не відриваючись, бо моя мама походить з родини Івана Когута. Щиро дякую автору за клопітку працю
Имя или Email


При указании email на него будут отправляться ответы
Как имя будет использована первая часть email до @
Сам email нигде не отображается!
Зарегистрируйтесь, чтобы писать под своим ником

Интернет реклама УБС